вік: Молодше юнацтво

Засади та правила екологічного пластування

На порозі ХХІ століття екологічні проблеми набули статусу глобальних. Людство усвідомлює небезпеку скорочення життя на Землі із-за свого впливу на масштаби природокористування, інтенсивність господарювання, забруднення природного середовища. Однак відчуття тривоги за якість останнього властиве далеко не кожному з нас, жителів міста й села, де знаходяться основні джерела забруднення атмосферного повітря, природних вод, грунтів.

Земля, що живить нас, повітря, яким ми дихаємо, вода, яку п’ємо, щорічно зазнають величезних втрат від необдуманої дії тих, хто ними користується.

Погляньте навколо свого села, міста, дачних поселень, у що перетворюються чисті струмки, зелені гаї – усе, що живило народ протягом багатьох віків! Звалище сміття, гори мінеральних добрив чи пестицидів, безгосподарськи залишених просто неба – усе це попадає в ланцюг кругообігу речовин. Та й самі ми потім п’ємо воду, споживаємо неякісні продукти, дихаємо забрудненим повітрям.

Що таке забруднення, чим воно обумовлене і які його наслідки – про це піде мова далі. Варто лише зауважити, що забруднення проявляється через надмірну концентрацію тих чи інших хімічних елементів або енергії вище фонових або допустимих норм. Воно може бути природного й техногенного походження, і може викликати якісні зміни характеристик основних компонентів природи та їх складових і негативно впливати на живі організми.

Масштаби змін природного середовища залежать від двох основних факторів: інтенсивності прояву речового складу забруднювачів та здатності природи до самоочищення. Остання властивість лежить в основі поняття стійкості окремих компонентів природи до антропогенного навантаження на основі відмінностей у поширенні забруднювачів у різних середовищах. Тверді, рідкі й газоподібні викиди забруднюючих речовин поступають у всі компоненти природи: води, грунти, атмосферне повітря. Найбільше викидів здійснюється в атмосферне повітря, через яке небезпечні речовини поширюються в інші компоненти природи, підвищуючи тим самим уже існуючий у них рівень забруднення. У процесі довготривалої дії забруднювачів погіршуються чи порушуються основні природні, соціально-економічні функції природного середовища. Це ускладнює життя всіх живих організмів, а особливо людини.

Слід зважити також на явище синергізму (сукупної дії чинників, яке характерне як для самого процесу забруднення, так і для викликаних ним наслідків). Важливо відмітити властивість деяких хімічних елементів поступово накопичуватися в об’єктах середовища, що призводить до посилення пагубної дії при їх проходженні біологічними ланцюгами.

На стан екологічної ситуації в регіонах України впливає також прояв еколого-географічних проблем. Серед них для України характерними є:

  • зменшення запасів корисних копалин (вичерпання ресурсів, зниження їх якості й розмаїття, небезпека порушення середовища внаслідок добування корисних копалин тощо);
  • зміна структури земельних ресурсів унаслідок вилучення земель під господарські потреби й забудови, а також через розвиток негативних процесів у ландшафтах (ерозії, абразії, карсту, суфозії та просідання грунтів, підтоплення і заболочення, тощо);
  • зниження родючості грунтів унаслідок вимивання гумусу, засолення, підтоплення тощо та забруднення важкими металами, пестицидами й іншими речовинами;
  • зменшення запасів і забруднення поверхневих та підземних вод унаслідок посиленого водозабору, внесення забруднюючих речовин у водні об’єкти в процесі виробництва й ведення комунального господарства;
  • забруднення повітря та зміна його складу внаслідок промислових та інших викидів у атмосферу;
  • скорочення розмаїття рослинного й тваринного світу та зміни в його генофонді;
  • зменшення біологічної продуктивності ландшафтів;
  • погіршення геогігієнічних та санітарно-епідеміологічних умов життєдіяльності людини та існування живих організмів.

Ці проблеми виникли тому, що структура господарства України, що розвивалося десятиліттями, не відповідала в багатьох регіонах їх інтегральному потенціалу. При цьому не враховувались об’єктивні потреби й інтереси людей, що тут проживали, та екологічні можливості конкретної території. Провідними галузями господарства є енергетика, гірнично- та вугледобувна, хімічна промисловість, машинобудування. Фізично й морально застаріле устаткування в цих галузях обумовило інтенсивне використання енергії, води, землі та інколи не контрольовані викиди забруднюючих речовин у всі компоненти природи.

Щорічно в процес виробництва залучається біля 1,5 млрд. т первинної сировини, а обсяг відходів цих галузей промисловості становить біля 15 млрд.т. Таким чином, на сьогодні для України стан розвитку виробництва є головним еколого-формуючим фактором. Акцентуємо увагу, що стан природи в Україні – критичний, а в деяких її регіонах деградація має незворотний характер.

ЧЕРВОНА КРИГА УКРАЇНИ, РОСЛИНИ ТА ТВАРИНИ РЕГІОНУ, ЗАНЕСЕНІ ДО НЕЇ

Червона книга України є основним державним документом, у якому містяться узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення, заходи щодо їх збереження та науково обґрунтованого відтворення. До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони. Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин підлягають особливій охороні на всій території України.

Організація збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх перебування чи зростання, створення належних умов для розмноження у природних умовах, розведення та розселення покладається в межах їх компетенції на Кабінет Міністрів України, Ради народних депутатів, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та інші державні органи, на які законодавством України та Автономної Республіки Крим покладено здійснення функцій у цій сфері.

У  виданні Червоної книги 2009 року для видів застосовано наступні критерії:

  • Вразливий;
  • Зникаючий;
  • Недостатньо відомий;
  • Неоцінений;
  • Рідкісний.

У   Червоній книзі України про кожний із видів тварин і рослин, занесених до неї, вказуються такі відомості: категорія, поширення, основні місця знаходження, чисельність у природі, в тому числі за межами України, її зміни, відомості про розмноження або розведення в неволі (культурі), заходи, що вжиті та які необхідно здійснити для їх охорони, джерела інформації. У Книзі також містяться картосхеми розповсюдження та фотографії (малюнки) занесених до неї видів тварин і рослин. Загальний обсяг кожного нарису був обмежений 2300 знаками.

Короткий перелік рослини та тварин занесених до Червоної книги України розподілений по областям.

Області Рослини Тварини
Автономна Республіка Крокус гарний, Прісноводний краб,
Крим пальчатокорінник скорпіон кримський,
римський, півонія жужелиця кримська,
кримська, суничник устриця їстівна, білуга
дрібноплодий, тюльпан чорноморська, гекон
Каллє, цикламен кримський, жовтопуз
Кузнецова, яловець
високий
Вінницька Підсніжник звичайний, Махаон, райдужниця
тирлич хрещатий, хвощ велика, пугач, кутора
великий, чина ряба мала, нічниця Бехштейна
Волинська Журавлина дрібноплода, Шовкопряд кульбабовий,
ломикамінь болотний, мегахіла округла, ксило
цибуля ведмежа, тирлич копа фіолетова, ропуха
язичковий очеретяна, лелека
чор-ний, гоголь
Дніпропетровська Півонія вузьколиста, Мнемозина, сатир
сальвінія плаваюча, залізний, каптурниця
тюльпан дібровний, пишна, беркут
ковила дніпровська
Донецька Деревій голий, смілка Кониктовстун степовий,
крейдяна, сосна синявець римнус,
крейдяна, тюльпан бражник кроатський,
гранітний ктир шершнеподібний,
їжак вухастий
Житомирська Журавлина дрібноплода, Махаон, райдужниця
плаун колючий, велика, сатурнія руда,
зозулинець блощичний лелека чорний, рись
звичайна
Закарпатська Едельвейс, первоцвіт Пахучий стафілін, розалія
дрібний, сон білий, альпійська, аскалаф
яловець козачий, тирлич строкатий, тритон
жовтий карпатський
Запорізька Ковила українська, Дибка степова, пістрянка
волошка Талієва, весела, ктир гігантський,
астрагал савка, журавель
мохнатоквітковий степовий
Івано-Франківська Едельвейс, вудсія Вусач великий дубовий
альпійська, сосна західний, чоп великий,
кедрова, черевички лелека чорний, зубр
зозулині, товстянка
альпійська
Київська Любка дволиста, під- Дозорець-імператор,
сніжник звичайний,сон жук- самітник, жук-
великий, зозулинець олень, льодовичник
шоло-моносний, зіновать Вествуда, канюк
біла степовий, підорлик
великий, видра річкова
Кіровоградська Ковила пухнастолиста, Махаон, джміль лезус,
тюльпан дібровний, канюк степовий, мишівка
хвощ великий степова
Луганська Півонія вузьколиста, Жужелиця угорська,
сміл-ка крейдяна,сосна мнемозина, сатир
крейдяна, серпій залізний, яструб-тювик,
донський їжак вухатий, хохуля
звичайна
Львівська Лілія лісова, пізноцвіт Красотіл пахучий, люци-
осінній, радіола рожева, на, рогохвіст аугур, став-
рябчик великий, ковик булавоподібний,
скрученик спіральний борсук
Миколаївська Ковила Лессінга, піщанка Пилкохвіст український,
головчаста, тюльпан ктир гігантський, полоз
бузький лісовий, тушканчик
великий
Одеська В’язіль стрункий,ковила Боліварія короткокрила,
Іоанна, меч-трава скарабей священний,
болотна, тюльпан аврора біла, бражник
бузький скабіозовий, корольок
червоноголовий
Чернівецька Едельвейс, жостір Розалія альпійська,
фарбувальний, модрина морімус темний, сатурнія
польська, рододендрон руда, джміль яскравий,
східнокарпатський ховрах європейський, кіт
лісовий
Чернігівська Косарики болотні, Шовкопряд березовий,
пальчатокорінник ксилокопа звичайна,
майський скопа, шуліка рудий,
журавель сірий, заєць
білілі

Природознавство (дерева, кущі, трави) (інструктаж)

ПРИРОДНІ ЗОНИ УКРАЇНИ

20% – Зона мішаних лісів. Зона мішаних лісів в Україні репрезентована Українським Поліссям. Північна межа співпадає з північним кордоном України, а південна межа лісостепу проходить через Львів- Житомир-Київ – Конотоп-Глухів. Клімат помірно континентальний, літо тепле, вологе, зима м’ яка, із частими відлигами. Велика густота річкової сітки, утворення боліт. Ґрунти зони дерново-підзолисті і болотні. Природну рослинність складають лісові, лучні і болотні види. Рослинність: великі площі зайняті мішаними та хвойними лісами. Тут ростуть соснові, сосново-дубові, дубово-грабові та вільхові ліси.Тварини: козуля, лось, дикий кабан, вовк, лисиця, рись, куниця, заєць, білка, борсук, із птахів – тетерев, глухар, рябчик. Водяться бобер, видра. Птахи: глухарі, білі сови, журавлі, лелеки.

35% – Лісостепова зона. Лісостепова зона простяглася від Прикарпаття до Сходу. Північна межа співпадає із Поліссям, а південна – по лінії Котовськ-Кіровоград-Полтава-Куп’ янськ. Типовими грунтами є сірі лісові ґрунти , а також типові чорноземи. Клімат помірно континентальний.Зима коротка і м’ яка, а літо тепле. Рослинність: у Лісостепу переважають широколистні ліси, головним чином діброви (дуби). Для Лісостепу є характерним поєднання тваринного світу Полісся і Степу. У лісах водяться лось, дикий кабан, козуля, вовк, борсук, куниця, білка. На степових ділянках типові тварини – заєць-русак, лисиця, гризуни (ховрашки, хом’ яки, миші); із птахів – сіра куріпка, перепелиця.

 40% – Степова зона. Степова зона простягається від лісостепу на південь аж до Кримських гір і Чорного та Азовського морів. Клімат: отримує найбільшу кількість сонячного тепла і найменшу кількість опадів. Ґрунти – звичайні чорноземи, типові чорноземи. Рослинність: Дерева найчастіше зустрічаються на півночі зони, а кущі по всій території. Ближче до води. Тваринний світ: крім численних дрібних гризунів у степу живуть землерийки, кроти, сліпці. Характерні для степу ховрашки, зустрічаються ласка, горностай, степовий тхір, борсук, лисиця та ін., із птахів – жайворонки, перепели, куріпки, орли.

4% – Зона Карпатських гір. Зона Карпатських гір розташована на південному заході країни. Найвищі вершини: Говерла, Петрос, Бребенескул, Піп Іван – зосереджені в масиві Чорногора. Клімат дуже вологий. Рослинність: тис ягідний, водяний горіх, сосна кедрова європейська, сосна звичайна, ялівець, ясенець білий, ковила. Тварини: кабан дикий, козулі, благородні олені. З птахів: горлиці, зозулі.

1% – Зона Кримськіх гір. Розташована на півдні Кримського півострову. Клімат помірно-континентальний. Клімат південного берегу Криму – субтропічний середземноморський. Рослинність: дуб пухнастий, скельний і звичайний, клен польовий; з чагарників: дерн, граб, шипшина; з трав: ковела, типчак, альпійка, осока. Тварини: олені, зозулі, лисиці, борсуки, білки. З птахів: гриф чорний, синиця, соловей, чайки, чаплі.

 ДЕРЕВА

Горобина (Sorbus)

Поширення: горобина звичайна росте в підліску або другому ярусі хвойних, мішаних, зрідка листяних лісів, та лісовик галявинах і узліссях. Будова: струнке листяне дерево висотою 15-20 м. Складні листки довжиною 25 см містять до 9 пар темно-зелених листків. Білі суцвіття з’являються в травні-червні. Плоди червоні ягоди з оранжевою м’якоттю. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Поширена на Поліссі, в північній частині Лісостепу, а також у Карпатах, гірському Криму. Практичне використання: плоди їстівні, добрі в супах. Спочатку злегка відваріть і злийте воду, щоб зникла гіркота. Лікувальні властивості: в медицині використовують плоди й суцвіття горобини при сечокам’яній хворобі, порушенні обміну речовин, простуді, шлунково-кишкових захворюваннях, а відвар кори – при гіпертонії. У ветеринарній практиці міцний відвар з плодів використовують при легеневих хворобах тварин.

Береза (Bétula)

Поширення: росте в соснових, мішаних і листяних лісах. зрідка утворює чисті лісостани. Будова: листяне дерево висотою 25-30 м. Має білу кору та повислі гілки. Листочки серцевидні невеликі. Світлолюбна, морозостійка рослина. Практичне використання: бруньки берези є їстивні та доступні взимку. В березні розрізавши кору та забивши туди кілок, можна зцідити поживний та багатий на вітаміни сік. Внутрішню частину кори можна їсти. Береза дуже добре горить, незалежно від того чи вона суха, чи жива, чи трухлява, являється однією з найкращих дерев для горіння. Її кора один із найкращих в світі розпалів, якщо її здерти з дерева тонкою плівкою і підпалити, то отримаєте щось на зразок великого смоляного сірника. Лікувальні властивості: саме з берези виготовляють активоване вугілля, яке вживають при отруєннях, бактеріальних токсикозах. Кору берези використовують для накладання пов’язок при переломах кісток. Бруньки і листки використовують як сечогінний, жовчогінний, відхаркувальний засіб, запаленні нирок, шлункових хворобах, хворобах серця, як кровоочисний засіб. Зовнішньо листки застосовують для ванн при радикуліті, свіжими листками обкладають болючі місця при ревматизмі, настоєм бруньок або листків заливають рани, при цинзі натирають бруньками ясна, прикладають листки до пухлин і ударених місць; настоєм листків змазують уражені місця при хворобах шкіри, миють голову при випаданні волосся.

Горіх волоський (Juglans regia L.)

Поширення: в Україні поширений у садово-паркових культурах, у лісових насадженнях як плодова супутня порода, в лісосмугах і придорожніх посадках. Будова: високе могутнє дерево, 20 м заввишки з шароподібною, розлогою кроною. Товстий гіллястий стовбур вкритий ясно-сірою корою. Листки великі чергові 20-40 см завдовжки, непарно-перисті з 7-11 листочками, з яких верхній найбільший. Листочки цілокраї, яйцеподібні, влітку темно-зелені, блискучі, зісподу матові, при розтиранні з приємним характерним запахом. Плід — горіх різноманітної форми: від округлої до яйцеподібної (до 5 см завдовжки, до 3 см завширшки) . Зовнішня оболонка плода зелена, м’ясиста, внутрішня — дерев’яниста, зморшкувата, ребриста. Швидкоросла, світлолюбна, теплолюбна, посухостійка рослина. Цвіте у квітні — травні, плоди достигають у вересні. Практичне використання: горіхи їстівні багаті на білок та жири. Лікувальні властивості: у медицині для лікування різних хвороб використовують усі частини рослини: листки — при хворобах шкіри, як глистогінний і кровоочисний засіб; недостиглі плоди — при хворобах шлунка й кишечника; кору коренів горіха — як делікатний проносний засіб, а відвар з листя горіха використовують для зміцнення волосся та забарвлення його у колір шатенів.

 Акація(Acacia)

Поширення: акацію широко культивують по всій Україні, найбільші площі її насаджень зосереджені в Лісостепу і Степу. Трапляється в парках, садах, полезахисних і протиерозійних смугах, у захисних насадженнях уздовж доріг, поблизу пасік тощо. Будова: дерево родини бобових до 35 м заввишки. Крона велика, розлога. Кора сіра, темно-сіра або ж коричнувата, вподовж стовбурів і старих гілок вона потріскана; молоді гілки зеленуваті або червонуваті. Листки 18-20 см завдовжки, з 4-10 парами довгастих, довгасто-овальних або овальних листочків від 2 до 4 (6) см завдовжки. Зверху листочки зелені, зісподу блідо-зелені або сірувато-зелені, по жилках трохи опушені. Квітки 15-20 см завдовжки.Плід — довгасто-лінійний біб (4-8 см завдовжки), насінини ниркоподібні, коричневі або темно-бурі. Солевитривала, світлолюбна рослина. Цвіте у травні— червні. Лікувальні властивості: у науковій медицині використовують квітки акації при лікуванні захворювань нирок, сечового міхура і нирковокам’яної хвороби.

Граб звичайний (Carpinus betulus L.)

Поширення: росте у другому ярусі листяних, рідше мішаних лісів, зрідка утворює чисті насадження в похідних лісостанах . Поширений граб у Карпатах, Лісостепу, на Поліссі, зрідка в Степу. займає 3,7 % площі державного лісового фонду України. Будова: дерево родини березових 7-20 м заввишки з ребристим стовбуром, вкритим ясно-сірою гладенькою корою. Крона густа, циліндрично-округла. Листки чергові, овальні 6-15 см завдовжки, 3-6 см завширшки, загострені, при основі інколи серцеподібні, темно-зелені, голі. Квітки з простою оцвітиною. Плід – горішок 5-10 мм завдовжки, овальний, бурий, блискучий, ребристий, вгорі з залишками оцвітини. Тіньовитривала рослина. Цвіте у березні – квітні. Плоди достигають у вересні. Практичне використання: деревина граба дає дуже гарне паливо, використовується у столярстві та будуванні споруд на таборі.

 Дуб (Quercus)

Поширення: основна лісоутворююча порода Лісостепу, росте в суміші з сосною, грабом, ясенем, ялиною, буком. Росте на більшій частині України, в Степу – рідше, головним чином по долинах річок. Він займає 26,3% площі державного лісового фонду України. Будова: могутнє дерево родини букових 20-40 м заввишки з шатроподібною або широкопірамідальною кроною, міцними гілками і товстим стовбуром 1-1,5 м у діаметрі. Кора темно-сіра, товста з поздовжніми тріщинами. У молодих дубків кора сіра, гладенька. Листки 7-40 см завдовжки. Листорозміщення чергове. Плід –  жолудь. Голий, бурувато-коричневий 1,5-3,5 см завдовжки, на довгій 3-8 см завдовжки плодоніжці. Жолудь розміщений у блюдце- або чашоподібній мисочці 0,5-1 см завдовжки. Світлолюбна рослина. Цвіте у травні. Плоди достигають у вересні – жовтні. Практичне використання: з підсмаженого насіння готують каву. Для цього жолуді потрібно висушити і перетерти в порошок, жолуді можна їсти але для цього їх треба трохи підсмажити,можна разом з мурашками, для того щоб позбутися терпкого смаку. Лікувальні властивості: відвар кори використовують для полоскань при стоматитах, ангінах та при запаленні слизової оболонки глотки й гортані, а також для лікування опіків і при отруєннях алкалоїдами і солями важких металів. У народній медицині кору дуба використовують для припинення кровотечі з рани; внутрішньо відвар дубової кора використовують при виразці шлунка, при кровотечах із шлунка. У вигляді ванн дубову кору застосовують від надмірного потіння ніг.

 Бук (Fagus)

Поширення: Утворює зімкнуті чисті деревостани. При переході в більш високі гірські пояси до бука домішуються ялина і смерека. Поширений у Карпатах, де росте на висоті 250 – 1400 м над рівнем моря, а також у вигляді острівних масивів у західному Лісостепу. Займає 9,З% державного лісового фонду України. В Карпатах бук має грунтозахисне та протилавинне значення. Будова: заввишки 20-40 м. Стовбур вкритий гладенькою сріблясто-сірою корою. Листки яйцеподібні, цілокраї, майже шкірясті, зверху темно-зелені блискучі, зісподу світліші 4-40 см завдовжки і 2,5-7 см завширшки. Плід – блискучий коричневий тригранний горішок 1-1,6 см завдовжки, оточений повністю або частково коробочкоподібною мисочкою, яка при достиганні розтріскується на чотири лопаті. Досить теплолюбна, тіньовитривала рослина, вибаглива до вологості повітря. Цвіте в травні, плоди достигають у вересні – жовтні. Практичне використання: плоди бука вживаються в їжу піджареними або в вареному вигляді , в сирому вигляді можуть викликати отруєння шляхом викликання головних болей у людей і викидні у корів. Бук довго тримає грань, тому на ніч його можна закидати у вогонь, щоб зберегти тепло до ранку. Лікувальні властивості: зовнішньо ним лікують виразки шкіри і слизових оболонок.

 Ясен (Fraxinus)

Поширення: росте ясен у першому ярусі листяних лісів. Поширений у Лісостепу, рідше на Поліссі, в Криму. Він займає 1,4 % площі державного лісового фонду. Ясен білоцвітий занесений до Червоної Книги України з 1996р., розповсюджений на території Закарпатської області. Будова: високе дерево родини маслинових 20-40 м., заввишки з високо піднятою кроною і струнким стовбуром з ясно-сірою гладенькою корою, яка на старих деревах стає дрібнотріщинуватою. Пагони сірувато-зелені з вугільно-чорними великими бруньками. Листки до 40 см завдовжки. Квітки зібрані у більш-менш щільні волотисті суцвіття. Плід —   однонасінна сплюснута лінійно-ланцетна крилатка 2-2,5 см завдовжки, часто гвинтоподібно закручена. Довговічна, швидкоросла, тіньовитривала рослина. Цвіте у травні. Поширений у Лісостепу, рідше на Поліссі, в Криму. Практичне використання: на Кавказі недостиглі плоди маринують у розчині кухонної солі та в оцті і споживають як гостру приправу. Лікувальні властивості: у народній медицині використовують листя й кору ясена звичайного як протигарячковий засіб та від кашлю при хронічному захворюванні дихальних шляхів, при радикулітах і як протиревматичний і сечогінний засіб.

Липа(Tilia)

Поширення: росте у другому ярусі листяних, рідше мішаних лісів. Поширена майже по всій Україні, крім крайнього Степу, на Поліссі рідше. Будова: дерево до 25 м заввишки з густою, розлогою кроною. Стовбур могутній з темною корою. Листки 5-10 см завдовжки чергові. Зверху листя ясно-зелені, зісподу сизі. Квітки 3-11. Плід – яйцеподібно-кулястий горішок 5-7 мм завдовжки. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте у червні-липні. Практичне використання: плоди липи їстівні й поживні, за смаком подібні до горіхів. Висушенні суцвіття можуть використовуватись для заварювання чаю. Лікувальні властивості: липа цінна лікарська рослина. У науковій медицині використовують висушені суцвіття як потогінний і бактерицидний засіб для полоскання рота. У народній медицині застосовують у сумішах з іншими рослинами при захворюваннях шлунка, печінки, кишечника, нирок. Вугілля з липи – при проносах, дизентерії, опіках, хворобах шкіри, виразках.

 Туя (Thuja)

Поширення: рід вічнозелених хвойних дерев і кущів родини кипарисових. В Україні вирощують як декоративні 4 види, найчастіше тую західну. Культивують у ботанічних садах і парках майже по всій Україні. Будова: до 20 м заввишки. Вона морозостійка, добре витримує задимлення і стриження; деревина легка, стійка проти гниття. Практичне застосування: з гілок туї можна робити шелест, адже вона як і кожна із сімейства хвойних непогано утримує вологу.

Тис ягідний,або негній-дерево ( Taxus baccata L.)

Поширення: рід вічнозелених хвойних дерев і кущів родини тисових. На території України тис ягідний природно росте лише у Криму. Занесений в Червону Книгу України. Будова: Тис ягідний — 10–20   м заввишки. Практичне застосування: дуже отруйний, отруйними є деревина(відомо, що можна вбити людину подавши їй напій у келисі, який виготовлений з тиса) та хвоя. Червоні ягоди, які достигають у вересні є також отруйними. Лікарські властивості: деревина має сильні бактерицидні властивості(у будинок виготовлений із тиса не проникає жодна інфекція)

 Сосна (Pinus L.)

Поширення: в Україні сосна займає близько 2,5 млн га. або 34% всієї лісової площі (перше місце перед дубом і смерекою). Будова: найпоширеніша сосна звичайна до 40 м заввишки; дерево живе 300-400, іноді й більше років.; порівняно з іншими шпильковими швидко росте. Сосна звичайна — світлолюбна, посухо- і холодостійка порода, невибаглива до ґрунтів; росте передусім на пісках, болотах, скелях тощо. Латинська назва сосни звичайної – Pinus sylvestris – походить від кельтських слів: “пін” – скеля, “сільвестріс” – лісова. Практичне застосування: з гілок сосни можна робити шелест, адже вона як і кожна із сімейства хвойних непогано утримує вологу, також її смола використовується, як аналог сухого спирту.

 Осика (Populus tremula)

Поширення: росте осика як домішка у хвойних, хвойно-листяних і листяних лісах. Займає 1,2 % площі державного лісового фонду. Будова: високе струнке дерево 20-30 м заввишки. з округлою кроною і циліндричним стовбуром, укритим гладенькою світло-зеленою корою. Листки 3-7 см завдовжки, округлі або округлояйцеподібні. Насіння дрібне, має чубок з сріблястих волосків.Морозостійка, світлолюбна рослина. Цвіте у березні — квітні. Практичне використання: дрова з осики горять добре, але швидко гаснуть, вугілля не утримує жару. Лікарські властивості: Кору осики використовують, як жарознижуючий засіб, її бруньки від проносу і дизентерії, сік з кухонною сіллю від зубного болю, а також при укусах змій.

 Тополя (Populus)

Поширення: росте по долинах і берегах річок, у заплавах, по берегах озер, утворюючи нерідко чисті осокорові лісостани. Тополя поширена звичайно по всій Україні, крім Карпат. Часто вирощують уздовж доріг, у парках. Будова: дерево 15-25 м заввишки з широкою кроною, товстим стовбуром, темно-сірою тріщинуватою корою. Листки широкоовально-трикутні, зверху темно-зелені Плід – дрібногорбочкувата коробочка 4-6 мм завдовжки . Насіння має чубок із сріблястих волосків. Світлолюбна рослина. Цвіте у березні —   квітні. Практичне використання: тополиний пух (волоски насіння) можна використовувати як замінник вати (як набивний матеріал). Лікувальні властивості: в медицині бруньки використовують зовнішньо при ревматизмі, опіках, для поліпшення росту волосся, молоді листочки – для заспокійливих ванн. Свіжий сік, вижатий з листків тополі, вживають при зубному болю і дзвоні у вухах. Тополеве вугілля вживається іноді при здутті кишечника.

 

 КУЩІ

Обліпиха крушиновидна (Hippophae rhamnoides L.)

Поширення: зустрічаються на прибережних скелях і на деякій відстані від моря серед піщаних дюн, а також в лісах. Невибагливість обліпихи до грунтових умов, посухостійкість, здатність розмножуватися кореневими паростками ставлять її в ряд цінних фітомеліоративних рослин. Вона придатна для: закріплення сипучих пісків, дюн, залісення балок, берегів водойм. У полезахисних смугах приваблює птахів. Будова: кущі можуть досягати висоти 5 м, мають довгі тоненькі листочки, шершаві на дотик, та великі колючки. Квіти мають вигляд чашки діаметром 3 мм; плоди діаметром 5-8 мм яскраво-оранжевого кольору. Світлолюбна, морозостійка рослина. Цвіте у травні, плоди достигають у вересні. Практичне використання: ягоди придатні до споживання мають кисло-терпкий, ароматний смак. Свіжовіджатий сік – чудовий засіб при звичайних простудах, втомі та виснаженнях. Цей сік використовується як консервант в суміші з медом та іншими фруктами. Ним також можна підсолоджувати чай з диких трав. Також плоди можна споживати сирими. Лікувальні властивості: плоди обліпихи – цінний лікувально-дієтичний продукт. Обліпихова олія, яка виробляється з плодів і насіння, використовується при променевих ураженнях шкіри, як бактерицидний засіб її використовують при багатьох інфекційних хворобах, при виразках шлунка і дванадцятипалої кишки. Олією лікують також екземи, деякі хвороби очей. Сік і плоди використовують при гіповітамінозах, зокрема при цинзі(недостачі вітаміну С); плоди з листками – для лікування ревматизму та хвороб шлунка; насіння – як добрий проносний засіб. У ветеринарній практиці гілки обліпихи застосовують для прискорення росту шерсті у овечок і надання їй блиску.

 Глід (Crataegus)

Поширення: росте в підліску мішаних і листяних лісів, частіше на узліссях, лісових галявинах, на схилах річкових берегів і балок, у байрачних лісах. Будова: листяний чагарник до 6 м згустою кроною і великими колючками. Колючки короткі до 2 см завдовжки, гострі, міцні. Цвіте в квітні-травні; квіти дрібні, білі, зібрані в суцвіття. Червоні плоди розміром до 1 см, овальні, з’являються між липнем та жовтнем. Світлолюбна, морозостійка, солевитривала рослина. Практичне використання: молоді проростки можна їсти сирими; мясисті плоди також можна їсти. Лікувальні властивості: в медицині плоди використовують при різних хворобах серця, при гіпертонії, головному болю. Квітки використовують при серцевих хворобах, нервових збудженнях, запамороченні голови.

 Терен колючий(Prunus spinosa)

Поширення: росте на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок. Поширений у Закарпатті, Карпатах, Розточчі – Опіллі, в західному Поліссі і в північному Лісостепу. Будова: Гіллястий кущ до 2 м заввишки. Весною в квітні цвіте рясним білим цвітом. В кінці серпня – початок вересня дає плоди темно синього кольору, які схожі на вишню, але менші за розмірами. Морозостійка, світлолюбна рослина. Практичне використання: плоди на смак є дуже терпкі, з них добрий компот. Також плоди вживають у їжу сирими, найкраще після легкого оморожування. Лікувальні властивості: використовують як дієтичний і лікувальний засіб при шлунково-кишкових захворюваннях. Плоди, квітки і кору терну застосовують як кровоочисний засіб, особливо при нашкірних висипах, масових фурункулах. Квітки терну корисні і при різних хворобах печінки. Квітки вважаються ніжним проносним засобом. Корені, кора і молода деревина мають протигарячкові і потогінні властивості. Листки терну рекомендують як сечогінний і проносний засіб. Верхній шар кори терну рекомендують прикладати при запаленнях шкіри. Відвари з коренів і листків використовують для полоскання ротової порожнини при захворюванні зубів і ясен.

 Шипшина (Rosa canina L.)

Поширення: росте на схилах, узліссях, рідше під пологом мішаних і листяних лісів, уздовж доріг, на пустищах. поширена шипшина собача на Поліссі, в Лісостепу, Степу. Будова: високий кущ 1,5-2,5 м заввишки з дугоподібно звисаючими гілками, вкритими міцними гачкуватими шипами. Плоди ягодоподібні (18-20 мм завдовжки), червоно-оранжеві, різні за формою, з численними волосистими сім’янками. Світлолюбна, морозостійка рослина. Цвіте у травні — червні, плоди достигають у серпні — вересні. Практичне використання: плоди шипшини використовують свіжими у вигляді чаю (відвару). Лікувальні властивості: плоди шипшини відіграють важливу роль у харчуванні людини як найбагатші і неперевершені джерела життєво необхідних вітамінів. У рослинному світі плоди шипшина мають найвищу вітамінну активність. Вони містять вітамін С , каротин, рибофлавін, вітаміни В2, Р, К, Е. Крім вітамінів, до складу плодів шипшина входять солі калію, кальцію, магнію, заліза, фосфору; лимонна і яблучна кислоти, цукри, фітонциди, ефірні олії, дубильні речовини. У народній медицині плоди застосовують при хворобах печінки, нирок, сечового міхура, серця, при підвищеній кислотності шлункового соку, туберкульозі легень, гіпертонії. Пелюстки, уварені з медом, застосовують при рожистих запаленнях шкіри, відвар коренів — при каменях у нирках і гіпертонії; гілки — при дизентеріях і розладах кишково-шлункового тракту.

 Вовчі ягоди (Daphne mezereum L.)

Поширення: поширені в підліску мішаних і листяних лісів. Тіньовитривала рослина. Цвіте у квітні-першій половині травня. Поширені вовчі ягоди на Поліссі, в Карпатах, Розточчі – Опіллі, в правобережному Лісостепу. Будова: кущ до 1,5 м заввишки з сірою або жовтувато-сірою корою та малочисельними прямостоячими тонкими пагонами. Квітки світло-рожеві або білі. Цвіте до появи листя. Плід – соковита ягода (6-7 мм завдовжки), овальна, яскраво-червона, чорного кольору. Практичне використання: всі частини вовчих ягід дуже отруйні.Навіть висушені рослини не втрачають токсичності. Нерідко ягодами вовчого лика отруюються діти, доза в 10-15 ягід уже смертельна. Через наявність у рослині пекучого гострого соку тварини її не їдять, проте відомі випадки отруєння коней. Симптоми отруєння у людини і ссавців: запалення слизових оболонок, слабість, тремтіння, розширення зіниці, пронос, блювання, непритомність. Протиотрута – ковтання льоду, морфій, слизові відвари. Лікувальні властивості: в медицині використовують сушену кору гілок вовчих ягід зовнішньо як протинаривний засіб.

Ліщина (Corylus avellana L)

Поширення: росте в підліску листяних і мішаних лісів. Тіньовитривала рослина. Цвіте у березні – квітні, плоди достигають у серпні. Поширена по всій Україні, крім крайнього півдня. Будова: деревовидний кущ (2-4 м заввишки). Кора темно-сіра. Гілки дугоподібно розходяться в різні боки, утворюючи оберненоконусоподібну крону. Пагони й молоді листки опущені. Листки широкі (7-16 см завдовжки і 4-8 см завширшки). Плід – горіх (15-20 мм у діаметрі). Практичне використання: завдяки високому вмісту жирів і білків плоди ліщини мають високу калорійність і є цінним продуктом харчування; їх їдять свіжими і підсушеними. Лікувальні властивості: відвар кори (1 столова ложка на 0.5л окропу, кип’ ятити 10 хв)по пів склянки по 4 рази на день до їжі як засіб що збуджує апетит. Настій листя 2 столові ложки на 0.5л.

 Бузина (Sambucus)

Поширення: росте в підліску листяних і мішаних лісів, по чагарниках, на лісових прорубах, узбіччі лісових доріг, на узліссях. Світлолюбна рослина. Цвіте у травні – червні. Поширена майже по всій Україні, особливо у правобережному і лівобережному Лісостепу, Закарпатті, Прикарпатті, рідше на Поліссі, в Степу, в Криму і в Карпатах. Будова: кущі висотою до 5 метрів. Цвіте білими маленькими квіточками зібраними в суцвіття зонтик. Практичне використання: суцвіття є як ліки, можна робити чай, мед. Вжиті всередину квіти викликають запізнілу реакцію на біль, тобто в екстремальних умовах їх можна використовувати, як знеболююче. Ягоди є отруйні. Лікувальні властивості: листки і кора рекомендуються при ревматизмі, артритах, водянці, діабеті, зовнішньо при болях у вухах, опіках, простудах.

 Ожина(Eubatus)

Поширення: зустрічаються на вирубках лісів, а також у лісах, що створює непролазні хащі. Будова: кущі, що стеляться по землі до 3 м заввишки і дає м’які плоди. Практичне використання: плоди вживають у їжу свіжими і сушеними, використовують також для приготування варення, сиропів, вин, мармеладів. Чай: 10г сухого листя заварюють на 0.5л окропу. Лікувальні властивості: кровоочисний, протиглисний засіб та засіб. Листки застосовують як антицинготний засіб, для полоскання горла, порошок з листків – для засипання ран. Ягоди, листки й корінь ожини мають жарознижувальну, потогінну, зміцнювальну й заспокійливу дію.

 Малина (Rubus idaeus)

Поширення: росте малина в підліску мішаних і рідколистяних лісів на галявинах, вирубках, часто утворює суцільні зарості. Поширена малина на Поліссі, в північній частині Лісостепу, в Карпатах. Культивується по всій Україні. Тіньовитривала рослина. Цвіте в травні —   червні, плоди достигають у липні. Будова: кущ висотою 1-2 м заввишки. Листочки темно-зелені. Плід — збірна, червона або жовта соковита кістянка овальної форми (8-16 мм завдовжки, 7-10 мм завширшки). Практичне використання: плоди придатні до їжі, також потрібно вважати, що на прорубах, де є малинники полюбляють гуляти ведмеді. Лікувальні властивості: народна медицина рекомендує використовувати ягоди і гілки при застуді, грипі, знесиленні після тривалої хвороби, як жарознижуючий засіб; листки — від кашлю, хвороб горла, пропасниці; квітки і листки зовнішньо — для виведення фурункулів на обличчі. Плоди малини використовують також для збудження апетиту і як антицинготний засіб.

ТРАВИ

Подорожник(Plantágo)

Поширення: присутній на степових шляхах. Рослина степових і кам’янистих схилів, рівнинних місць Степу і Криму, зустрічається в південній частині Лісостепу. Подорожник великий росте на галявинах, луках, уздовж просік, на лісокультурних площах і як бур’ян на розсадниках. Поширений по всій Україні. Тіньовитривала рослина. Цвіте у травні – липні. Будова: багаторічна трав’яниста рослина родини подорожникових (10-60 см заввишки) з коротким кореневищем і розеткою прикореневих листків. Стебло безлисте, тонкоборознисте, голе або трохи опушене. Листки яйцеподібні або еліптичні з трьома-сімома жилками. Практичне використання: молоді листочки можна їсти сирими. Старі ж слід готувати як овочі, видалити волокнисті ребра; після відварювання зберігають гіркоту, краще використовувати в супах,салатах. Лікувальні властивості: у народній медицині листки використовують як кровоспинний і ранозагоювальний засіб, при ударах, порізах, наривах, носових кровотечах. Але насправді кровоспинну дію має слюна якою ми зволожуємо подорожник перед тим, як прикласти до рани, а використовують його через високу популяцію та зручну будову. Настій з сушених листків можна використовувати при бронхіті і кашлю. Для приготування покласти дві чайні ложки в чашку з кипятком і настояти 10 хв.

 Кульбаба (Taráxacum)

Поширення: кульбаба лікарська росте в зріджених мішаних і листяних лісах, як бур’ян на лісокультурних площах, у розсадниках, парках і лісопарках, трапляється на пустирях, поблизу жител, доріг, по узліссях. Тіньовитривала рослина. Цвіте з квітня по серпень. Поширена по всій Україні, особливо в лісостепових районах. Будова: рослина заввишки 10-40см., листя блискучі, зеленого кольору, з глибокими вирізами, мають до 20 см і утворюють прикореневу розетку, всередині якої знаходяться молоді листочки,а ближче до землі старі. Поодинокі квіти жовтого кольору ростуть на стеблах довжиною до 30 см. Цвіте з березня по серпень. Практичне використання: молоді листочки можна їсти сирі, щоб зняти гіркоту потрібно вимочити у холодній воді декілька годин. Молоді бутони, що не мають стебла можна вживати. Старі краще варити виділивши центральну трубку. Очищені корінці можна варити як картоплю, вони приємні на смак. Висушені на сонці, обжарені і подрібнені корінці можна використовувати як замінник кави. Лікувальні властивості: подрібніть та відваріть свіжі листочки. При шлунково-кишкових захворюваннях приймайте ложці міцного відвару. Листки кульбаби містять вітамін С, каротин , вітамін Е, солі заліза, кальцію і фосфору. Відвари з них застосовують як вітамінний засіб при недокрів’ї, знесиленні, порушенні обміну речовин.

Кропива дводомна(Urtica dioica L.)

Поширення: росте у вільшняках, на забур’янених лісових площах, листяних і мішаних лісах. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні — серпні. Поширена по всій Україні. Промислова заготівля можлива в усіх областях, особливо в Лісостепу і на півдні Полісся. Будова: Багаторічна трав’яниста рослина родини кропивних (50-120 см заввишки) з повзучим, дерев’янистим, гіллястим кореневищем. Стебло пряме, чотиригранне, вкрите, як і вся рослина, довгими і короткими жалкими волосками. Листки (8 — 17 см завдовжки). Вони вкриті волосками, що жалять при дотику. Практичне використання: Листя кропиви можна їсти, але перед вживанням потрібно їх поварити 3-5 хв, щоб видалити мурашину кислоту. За вмістом білків кропива не поступається перед бобовими рослинами. Тому її застосовують, як харчову рослину в свіжому і квашеному вигляді. З неї готують перші страви (супи), салати (з відвареного листя), ікру, додають до картопляного пюре, котлет, використовують як начинку, вживають як приправу до м’яса та ін. Лікувальні властивості: у народній медицині кропиву рекомендують як сечогінний засіб, при проносі, пропасниці, ревматизмі, при хронічних хворобах шкіри, хворобах нирок, печінки, грижі, при застарілому кашлі, недокрів’ї, початковому туберкульозі, при нирковокам’яній хворобі. Зовнішньо кропиву застосовують для лікування ревматизму (жалять болючі місця або роблять ванни), при паралічі, корості, кропивниці, опіках, хворобах шкіри, для загоювання ран. Розтерте насіння кропиви застосовують при задусі ; корені — при зубному болі Відвар рослини знижує вміст цукру в крові. На 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку суміші листків, насіння, коріння, 1 хв кип’ ятять настоюють 10 хв і п’ютьпо 3 склянки на день. Свіжо віджатий сік кропиви (одна-двічайні ложки вдень) – чудовий тонізуючий засіб після тяжкого дня.

 Конюшина повзуча або біла (Trifolium repens)

Поширення: росте на схилах, уздовж доріг, на пустищах, засмічених місцях, у ярах, на межах, у канавах, на полях по всій Україні. Будова: однорічна рослина. Конюшина схильна до стелення; стебло 12-60 см довжини. Трьохлопатеві листки мають довжину 1-5 см. цвіте з травня по вересень. Квітки дрібні, неправильні, білі, блідо-рожеві або блідо-жовті, у головчастих кулястих суцвіттях на довгих квітконосах. Практичне використання: молоді листки можна вживати в їжу сирими; всі листки можна відварювати в супах. З сушених листків виходить хороший чай. Лікувальні властивості: Внутрішньо —   настій трави (3 чайні ложки трави на склянку окропу, настоюють 1 годину) по чверті склянки 4 рази на день.

 Чебрець (Thymus)

Поширення: в Україні зустрічаються 36 видів, у тому числі найпоширеніші Чебрець широколистий (Th. latifolius) і Чебрець звичайний (Th. serpyllum). Росте у хвойних і мішаних Лісах, на узліссях, галявинах, по чагарниках. Поширений на Поліссі і в Карпатах. Будова: невеличка рослина 10-20 см завдовшки стелиться по землі. Зустрічається на луках гірських полонинах переважно біля струмків чи вологих місць. Світлолюбна рослина. Цвіте у травні — липні. Практичне використання: Чай з чебрецю сприяє кращому обміну азотовмісних речовин, також в багатьох країнах його використовують, як ароматну приправу до страв. Лікувальні властивості: Вивари і настої з чебрецю зазвичай вживають у народній медицині при захворюванні дихальних шляхів тощо.

 Щавель (Rumex)

Поширення: росте у великій кількості на більшій частині Європи на луках та лісних галявинах і культивується як городина. Будова: гладке прямостояче стебло висотою 20-70 см. листки довжиною 3-12 см сидять, як правило, у основи рослини на довгих корінцях. Квітки, збільшуючись у розмірах, набувають пурпуроватого кольору. Практичне використання: молоді паростки та листя, багаті на вітаміни, можна споживати сирими; всі листя є хороші у використанні в супах (споживання у великих кількостях може викликати розлад шлунку). Ця рослина містить кислоту, яка надає їй характерного смаку. При вживання щавлю у великій кількості (особливо вареного, наприклад, в супах) кристали щавелевої кислоти можуть відкладатися в нирках або сечовому міхурі (так званне каміння). Лікувальні властивості: покладіть свіжі листки у чисту тканину і зробіть кулевидний згорток. Занурте згортоку киплячу воду потім побийте його палицею чи каменем, щоб роздробити листя. Відіжміть сік через тканину. Його можна використовувати для лікування порізів та натертих місць шкіри.

 Рогіз(Typha)

Поширення: водна рослина, розповсюджена повсюди її називають також “ комиш”. Росте на берегах по берегах водойм, у ровах, на лісових болотах, у вільшняках, заплавах. В стоячій та повільно текучій воді являється переважаючим видом. Будова: пряме кругле стебло 1-2,5 м довжиною; листя 1,5 м в довжину і 3-6 см вширину. Облягає стебло внизу. Темно-коричневе суцвіття має форму сосиски довжиною 15-25 см. Практичне використання: молоді проростки листків можна вживати в їжу,якщо відварити 3-8 хв. З жовтого пилку можна робити хліб. Кореневища багаті на крохмаль та цукор; їх можна їсти як вареними такі сирими. З них потрібно зняти оболонку та подрібнити. Лікувальні властивості: надземну частину рогозу використовують від наривів у ротовій порожнині, а волоски прикладають до наривів, що виникли внаслідок обмороження.

Папороть (Dryopteris)

Поширення: папороть росте в листяних і мішаних лісах, на узліссях вільшняків. Рослина тіньовитривала.Поширена майже по всій Україні. Будова: Папоротники багаторічні рослини від 30-150см висотою мають своєрідні листки, не цвітуть. Практичне використання: їстівними є зачатки пагонів висотою до 30 см потрібно вживати очистивши пагони від волосків та лусок. Також є сечогінним засобом, тому не варто робити із неї підстилки під намет або шелест. Лікувальні властивості: знижує кількість холестерину в крові.

 Жовтець (Ranunculus)

Поширення: Усіх видівжовтеців налічується близько 160, більшість з них зустрічається в помірних і холодних кліматах Північної півкулі. Світлолюбна рослина. Будова: листки чергові, цілісні або розсічені. Квіти одиночні або зібрані в складні суцвіття. Практичне використання: жовтець значного практичного застосування не має. Володіє їдким, а іноді й отруйним соком.

Брусниця звичайна (Rhodococcum vitis-idaea)

Поширення: поширена в Карпатах, де росте на полонинах, доходячи місцями до гірських вершин. Часом утворює суцільні зарості на площі у кілька гектарів. Будова: невеликий, до 30 см заввишки кущ, живе до 300 років. Стебло прямостояче з округлими короткоопушеними гілочками і з маленькими блискучими овальними листочками. Цвіте білими маленькими квіточками, плоди – червоні, придатні до споживання. Практичне використання: плоди придатні до споживання. Лікувальні властивості: відвар з листя використовують при проблемах з печінкою

 Чорниця (Vaccinium myrtillus L)

Поширення: поширена в Карпатах, де росте на полонинах, доходячи місцями до гірських вершин, також часто зустрічається у лісах. Часом утворює суцільні зарості на площі у кілька гектарів. Будова: невеликий, до 50 см заввишки кущ, живе до 300 років. Стебло прямостояче з округлими короткоопушеними гілочками і з маленькими блискучими овальними листочками. Цвіте білими маленькими квіточками, плоди – чорні, придатні до споживання. Практичне використання: плоди придатні до споживання. Лікувальні властивості: Висушені ягоди застосовують як в’ яжучий засіб при гострих і хронічних проносах, ягоди чорниці мають бактерицидні властивості, кислоти ягід поліпшують процеси травлення, покращують зір.

Деревій звичайний(Achillea millefolium)

Поширення: У природних умовах на території України деревій звичайний зустрічається практично в усіх районах. Росте у мішаних лісах на галявинах, в чагарниках, на лісокультурних площах, уздовж доріг. Надає перевагу сухим, недостатньо розвинутим типам грунтів. Будова: 20-100 см заввишки. Деревій належить до рослин, які утворюють так звані «відьмині кільця». Його кореневища радіусами відходять від материнської рослини і на відстані 15—20 см дають початок новим рослинам. Практичне використання: відвари і настої деревію знешкоджують шкідливих комах. Лікувальні властивості: свіжі молоді листочки розтирають і використовують як кровоспинний засіб при зовнішніх ранах і носових кровотечах. Щойно видавлений сік рослини, змішаний з медом, п’ють для збудження апетиту та поліпшення обміну речовин, при хворобах печінки. Суцвіття застосовують при грижі, листки при корості і лускатому лишаю.

 Лопух справжній(Arctium lappa L.)

Поширення: Росте як бур’ ян. Зустрічається на смітниках, біля жител і доріг, у лісах, на полях поодиноко і групами. Будова: дворічна трав’ яниста рослина до 1,5—2 м заввишки, із стрижневим м’ясистим розгалуженим (до 60 см завдовжки) коренем. Стебло прямостояче, ребристе, червонувате, шерстисте. Практичне використання: корені можна їсти сирими, вареними, печеними, смаженими. Особливо смачні коріння лопуха печені і смажені. Лікувальні властивості: Корінь в гомеопатичній практиці застосовують як сечогінне, зовнішньо — для миття голови при випаданні волосся.

 Вороняче око (Paris quadrifolia L.)

Поширення: вороняче око росте в листяних, рідше мішаних лісах, у чагарниках. Тіньовитривала рослина. Цвіте в травні – червні. Поширена у Карпатах, на Поліссі, в Лісостепу. Будова: рослина 20-35 см заввишки має стебло на якому розмічені листки коловим розташуванням далі є одна ягідка темно синього кольору(чимось нагадує чорницю). Практичне використання: дуже отруйна. Лікувальні властивості: у ветеринарній практиці відваром висушених ягід напувають коней, хворих на ящур.

Суниці лісові (Fragaria Vesca)

Поширення: суниця лісова росте в хвойних і мішаних лісах, на лісових галявинах, серед чагарників, на узбіччях доріг і на узліссях. Світлолюбна рослина. Цвіте у травні, плоди достигають у червні – липні. Поширена на Поліссі, в Лісостепу, Карпатах. Будова: багаторічна рослина 15-20 см, листки складні трійчасті, розміщені на довгих черешках, має вусика. Плоди червоні маленьких розмірів. Практичне використання: плоди дуже приємні на смак, можна робити чай. Лікувальні властивості: у народній медицині лікування суницею дуже популярне. Їх використовують як потогінний і сечогінний засіб, при хворобах печінки, нирок, недокрів’ї та білокрів’ї, туберкульозі легень, безсонні; листки також при гіпертонії, для поліпшення роботи серця і обміну речовин. Корені суниці застосовують від ревматизму і як слабкий сечогінний засіб. Свіжі плоди прикладають до місць, уражених екземою.

 Пирій повзучий (Elytrigia repens)

Поширення: росте як бур’ян на залужених лісових і лісокультурних площах, лісосіках, забур’янених місцях. Світлолюбна рослина. Цвіте в червні – липні. Поширений по всій Україні, частіше в Лісостепу і Степу, утворює суцільні зарості, особливо на свіжих перелогах. Будова: багаторічна рослина, має кореневище, 50-60 см заввишки.Має суцвіття колос. Практичне використання: їстівне кореневище. Лікувальні властивості: у народній медицині кореневища застосовують при хворобах дихальних шляхів і нирок, як кровоочисний засіб, при частковій втраті зору.

 Собача кропива (Leonurus L.)

Поширення: росте на забур’янених місцях, біля жител, по всій Україні . Світлолюбна рослина Будова: баторічна трав’яниста рослина родини губоцвітих (25-100 см заввишки). Стебло прямостояче, розгалужене, чотиригранне, як і вся рослина опушене короткими або довгими відстовбурченими волосками. Плід — розпадний чотиригорішок. Горішки тригранні, зверху пласкі. Практичне використання: Можна висмоктувати пилок із квіток, в них міститься до 36% цукру. Лікувальні властивості: Настій собачої кропиви використовується при серцево-судинних неврозах, кардіосклерозі, стенокардії, міокардиті, склерозі мозкових судин, початковій стадії гіпертонії, легких формах базедової хвороби, при епілепсії.

 М’ята(Mentha)

Поширення: Рослина зустрічається по берегах річок, озер, канавах і болотах. Культивують у центральних районах РФ, в Україні і Кавказі. Будова: Кореневище повзуче. Стебло висотою 80-90 см, кремезне, чотиригранне, слабоопушенне, гіллясте, добре облистяне. Листки сидячі, від яйцевидно-довгастих до ланцетоподібних, загострені, по краю пильчато-зубчасті, опушені. Квітки дрібні, світло-бузкові або лілові, зібрані в кільчасте гроновидне суцвіття. Практичне використання: має значну кількість протеїну і є їжею для водоплавних птахів. Лікувальні властивості: виявляє жарознижуючі, сечогінні, антимікробні властивості.

ПЕРЕВІР НА ОТРУЙНІСТЬ

Їсти можна все ,але дещо тільки один раз. Для того щоб цей раз не був останній потрібно знати, що можна класти до рота, а що ні. Навколо нас є дуже велика різноманітність рослин і тварин які придатні до споживання. Звичайно вони на смак різко відрізняються від того, що ми їмо в дома. Тому не слід чекати, що усі ягоди – солодкі, а трава має смак капусти чи шпинату, чи салати. Якщо ж ягоди солодкі, то не слід захоплено поглинати їх у великих кількостях, бо більшість диких рослин є лікарські, а зловживати ліками не можна.

Отже перейдемо до того, що ж можна їсти.

По-перше якщо ви не впевнені в тому, чи можна це їсти, чи ні то, краще не їжте. Але якщо вибору немає то потрібно зробити тест на їстивність. Перевірка на їстивність:

1)     – ніколи не збирайте рослини у забруднених водоймах чи брудних місцях.

2)     – перед тим, як їсти помийте та виріжте усі гнилі й пошкоджені частини.

3)     – перевірте рослину на вміст у ній отрути. Для цього розітріть рослину та намастіть внутрішню поверхню запястя. Зачекайте 7-10 хв Якщо не буде пекти, свербіти, не виникає пухирів, то можна переходити до іншого пункту.

4)     – візьміть шматочок рослинки і потримайте її в роті 5 хв, якщо невиникає неприємних відчуттів то можна пожувати, якщо усе гаразд, не відчули сильної гіркоти, печії чи мильного присмаку проковтніть сік, а м’ якоть виплюньте. Почекайте 3–4 години.

 5)     – якщо все нормально, з’ їжте жменьку цієї рослини знову зачекайте добу. Все гаразд? Значить рослина їстівна.

6)     Уникайте рослин що є хворі, запліснявілі чи кишать різними комахами. Рослин з молочним соком (окрім кульбаби та кокосового горіха), з їдким, гірким або палючим смаком. Листки, що обпікають треба переварювати (наприклад – кропива).

7)     Не їжте тільки одну рослину або в певному вигляді готовності (сирі чи тільки варені).Старайтесь комбінувати робити салати або рослинну зупу, мішайте листки, горіхи, м’ які частини кори та кореневича. Тоді ви можете собі зробити досить смачну страву.

8)     Перевіряти рослини потрібно на одній людині з групи для того щоб потім точно знати причину небажаних наслідків.

Цей спосіб не є добрим для перевірки грибів і для них не застосовується.

 

ВИСНОВОК

Знання рослин є достатньо важливим навіть у нашому сучасному світі. Важливо, що коли ти користуєшся певною рослиною, точно знати, що це вона, а не якась інша з великої кількості флори Землі, яка призведе до небажаного ефекту. Також вважаю, що потрібно використовувати переваги сучасного світу у вивченні природознавства сьогодні. На даний час існує програма Leafsnap, створена спільними зусиллями Колумбійського університету, Університету Меріленда, Смітсонівського інституту і ресурсом FindingSpecies.org, вона дозволяє встановити назву рослини за зовнішнім виглядом одного листка. Користуватися додатком зовсім нескладно. Достатньо взяти неушкоджений листок, розмістити його на світлому фоні (підійде аркуш паперу, блокнот або біла футболка) і сфотографувати його за допомогою вбудованої камери. З фотографії додаток отримує контур листка, який звіряє з еталонними контурами, наявними в базі даних. Творці програми наголошують, що вони використовували ту ж технологію, яка застосовується для розпізнавання осіб – з тією лише різницею, що для розпізнавання рослин використовуються інші набори характеристик. Тому, якщо правильно підійти до справи, таке вивчення природознавства не лише зробить його цікавим для дітей, а й поглибить розумову базу інструктора. Також не слід забувати про зникаючі види рослин, які занесені у Червону Книгу України.

Купальський вінок

 

До святкування Івана Купала готуються заздалегідь, аби у точності передати купальські обряди предків. Найбільшу увагу приділяють вінкам, адже вони знаменують дівочу долю.

Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітає яскраву стрічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.

На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який із нею хоче одружитися.

За народним повір’ям, вінки, в яких дівчата беруть Участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.

У Галичині деякі дівчата сплетені вінки із чебрецю, святили у церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.

В деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Мари знімали із голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі, як засіб охорони від нечистої сили.

В різних місцевостях свято мало свої відмінні риси. На Черкащині та на Поділлі дівчата йшли пополудні збирати квіти та вишні на вінки. Вишнями та черешнями, сплетеними в грона, прикрашали Купальське деревце. У вінки також вплітали вишні, або черешні. Окремо виплітались вінки для пускання на воду. Пускання на воду вінків, що символізують дівочу цноту, – один з найпотаємніших звичаїв нашого народу. З ним пов’язані ворожіння та різні повір’я:

  • до якого берега припливе вінок, туди дівка вийде заміж;
  • крутиться вінок на місці, то цього року дівчина заміж не вийде;
  • потоне вінок – віщує нещастя.

Буває, що дівчина пускає на воду два вінки – на себе й на милого, і загадувала: якщо вінки попливуть поряд, то бути в парі, а якщо ні – то розлука. Деякі дівчата заходили глибоко у воду й пірнали, щоб вінок з голови змила вода, а тоді дивилися, куди він попливе.

На батьківщині Кобзаря у селі Шевченковому (Кирилівці), дівчата обирали з-поміж себе двох “русалок”, які вміли добре плавати. У довгих білих сорочках, з розпущеним волоссям і вінками на головах вони брали деревце і з ним пливли на середину ставка. Купайлицю там залишали, а самі випливали на берег. Потім всі сходились до “русалок” і пускали вінки. А бувало, Ідо гілочки з Купайлиці забирали додому і ховали під подушку: хто присниться, з тим дівчині випаде одружитися.

Магічне використання вінків пов’язане з їхньою формою замкнутого кільця, чим вінок близький також до обручки та ін. Через вінок переливають воду для освячення, умиваються, протягують певні предмети, дивляться через вінок, цілуються тощо.

У слов’ян побутував звичай на свято Купайла проходити через великий вінок у зріст людини для оздоровлення усіх учасників обряду. Після обрядів вінки використовуються для лікування (заварюють для пиття, миття голови, купання), або спалюють їх для обкурювання людей, тварин, приміщень.

В деяких областях вінки не пускали на воду, а несли додому і кидали на город, щоб росли огірки і гарбузи, або вішали в сінях біля дверей, затикали в стріхи, закидали через голови на дахи як обереги.

Не можна вінок викидати на смітник -це вважається наругою над святощами.

Якщо вінок довго залишається свіжим – на добро, зів’яне – недобрий знак, розвився, чи розірвався – чекай біди. Вінки також підкладали під подушку – щоб побачити віщий сон. Дівки і одинокі жінки в Купальську ніч закидали вінки на дерева – якщо вінок одразу зачепився за гілку – буде мати чоловіка.

Магічною силою наділяється вінок, сплетений вагітною жінкою – він дає плодючість полям і худобі. Вінок, сплетений дівчиною – чистоту посіву.

На нашій українській землі вінок відомий з найдавніших часів.

Вінок – священний ритуальний предмет, який виплітають із свіжих квітів, листя, трави, хвої, колосків тощо. Вінок відомий кілька тисячоліть убагатьох народів світу, як релігійний атрибут, як символ чи емблема того чи іншого ритуалу, Божества, як особлива сакральна річ.

На Купальські свята, вранці, як тільки розвидниться й дівчата вмиються росою та тирлич-зіллям, усі гуртом йдуть до лісу та в поле збирати квіти для вінків.

На вінки брали різноманітне зілля – барвінок, м’яту, руту, материнку, любисток тощо.

Любовним зіллям, з якого плетуть вінки, вважаються волошки нагідки .шафран… Віночки з м’яти, любистку, материнки, волошок, полину тощо були оберегами від наврочування, щоб злі духи не змогли нашкодити здоров’ю та особливо святій заповіді Землі – бути матір’ю.

М’ята вважається оберегом дитини та іі здоров’я.

Любисток – символ здоров’я, злагоди, привертає любов дівчини чи жінки. “Купати в любистку – будуть дівчата любити” – так говорить прислів’я.

Материнка – символ материнської любові та здоров’я дітей.

Волошки (васильки)- символ хлоп’ячої краси і доброти, дівочої скромності та ніжності.

Сокирки- польове зілля – стало символом охорони полів та нив.

Буркун-зілля – символ вірності; має чарівну силу з’єднувати розлучене подружжя.

Хміль – символ родючості, молодого буяння та любові. Він є і символом хоробрості та відваги, гнучкості та розуму.

Червоні маки – означають красу і молодість та їх скором й нучість. Вінок з червоних квітів – символ дівочої чистоти та краси. З квітучим маком порівнюють юнака-молодця. Незрілий мак дурманить голову, а тому став натяком на глупоту: “їж, дурню, бо це з маком”. Мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.

Лілея – символ дівочих чарів, чистоти, цноти. В ній закладено магічний символ жіночості, тому що вона сама є суттю вологої енергії. Давня назва квітки – крин, що має один корінь із словом “криниця”.

Рожа-троянда – квітка, що нагадує собою сонце, квітка богині кохання – Лелі. Вона є символом доброзичливості, достатку.

Червона рожа – дівоча краса та чистота. Недарма був час, коли християнство, переслідуючи та винищуючи прадавні знання та вірування, вело нещадну боротьбу з цією квіткою, та тими, хто її не тільки шанував, але й вирощував. Рожею, як і васильками та чорнобривцями, дівчата заквітчують свої голови, вплітаючи їх у вінок. Ці прекрасні квіти використовують і у весняних обрядах.

Роман-зілля лісове – викликає кохання у хлопців, а ромен – зілля – у дівчат.

Папороть, як і розмай-зілля, привертає та причаровує хлопця. Нечуй – вітер – чари для відвертання зазіхання іншої дівчини.

Братки польові чи Іван та Марія – є символом збереження кохання по крові.

Дивосил – корінь дев’яти сил, зміцнює та повертає здоров’я.

Зібравши дванадцять різних квіточок (обереги), дівчата сідають біля річки і плетуть вінки. Хлопці під час плетіння не мусять бути. Дівчата виплітали по два віночки – один щоб одягнути на голову, а другий – для ворожіння.

А коли віночки сплетені, то решту зілля кидають у воду або розтрушують по галявині, коли це в лісі.

Фотоапарат

Що таке фотокамера?

Фотокамера — прилад для фіксації оптичного зображення на спеціальному носії.  Термін фотокамера походить від лат. camera, тобто «кімната». Найпершою формою фотокамери була саме така темна кімната  або прямокутна коробка з дуже маленьким отвором в одній зі стін. Завдяки цьому отвору, який виконував функції сучасного лінзового об’єктиву, camera obscura може формувати зображення (досить низької якості, як за сучасними стандартами) на протилежній стінці. Такі камери обскури існують і зараз у деяких освітніх закладах для ілюстрації базових оптичних принципів.

 

В українській мові тривалий час єдиним прийнятним терміном вважався «фотоапарат» нім. fotoapparat, але, під впливом англомовної літератури, термін «фотокамера» англ. photocamera стає домінуючим. Серед фотографів-професіоналів є тенденція ставитися до терміна «фотоапарат» зневажливо, як до старомодного і надто аматорського.

Оптична система

Оптична система, здатна створювати зображення об’єкта, що його фотографують, на світлочутливому елементі. Об’єктиви можуть бути як дуже простими (одна лінза або навіть невеликий отвір, як у камері-обскурі) так і надзвичайно складними оптичними приладами. Останні є здатними самостійно здійснювати фокусування на об’єкті зйомки, зменшувати вплив вібрації, тощо.

Окрім системи лінз об’єктив зазвичай містить в собі механізм діафрагми, тобто отвору змінного діаметру, який регулює інтенсивність світлового потоку, що проходить крізь об’єктив. Іншою важливою функцією діафрагми є вплив на глибину фокусу.

Оскільки у роботі фотокамери можна виділити два принципово окремих процеси — створення і фіксацію зображення, класифікацію фотокамер доцільно проводити саме за цими двома критеріями — тобто за типом оптичної схеми і за типом носія зображення.

Історія фотоапарата

Фотоплівка

 

Фотоплівка є сучасним засобом хімічного способу фіксації оптичного зображення. Вона прийшла на зміну фотографічним пластинам — найпершому засобу хімічної фотографії. Хоча фотоплівка швидко втрачає популярність на користь електронних носіїв, у неї є досить багато гарячих прибічників. Деякі характеристики фотоплівки і зараз доступні тільки цифровим камерам найвищої цінової категорії, але ця дистанція стрімко зменшується. Фотоплівка може бути різноманітних форматів, але найпоширенішими на сучасному етапі розвитку фотографії є формати APS, формат 135 (звичний малоформатний фотокадр на перфорованій кіноплівці шириною 35 мм, зазвичай розмір кадру 24*36 мм) та 120 (так званий Середній формат, розмір кадру залежить від камери).

Фотопластинка

Фотопластинка вважається застарілим засобом хімічного способу фіксації оптичного зображення, проте й досі використовується професіоналами й ентузіастами фотографії. Формати фотопластинок можуть бути різноманітними, як і фотоапаратів, що їх використовують. Придбати фотопластинки виробництва провідних виробників хімікатів для фотографії можна лише у спеціалізованих фотомагазинах, проте деякі ентузіасти виготовляють фотопластинки самостійно.

Електронні носії

Цифрова фототехніка пропонує принципово новий спосіб фіксації, обробки та зберігання оптичного зображення. Замість фотоплівки у цифрових фотокамерах використовується електронна світлочутлива матриця. Програма камери зчитує сигнал з такої матриці і зберігає цю інформацію у вигляді файлу даних. Традиційно цифрові камери працюють з форматами JPEG, TIFF і так званим RAW-форматом. Останній є найпридатнішим для подальшої роботи із зображенням, оскільки він містить чисту, необроблену (raw англійською — «сирий») інформацію, що її отримано від сенсорної матриці. Сучасні цифрові камери працюють з картами пам’яті різних форматів і ємностей а також, рідше — з дискетами або компакт-дисками.

„Плівка чи цифра?“

Тривалий час точиться дискусія щодо недоліків та переваг цифрової фотографії над хімічною. В цій дискусії є багато аспектів і кожна технологія має своїх палких прибічників. Однак, загальною є тенденція до переходу все більшої кількості фотографів до цифрової зйомки. Останні досягнення цифрової технології залишають все менше аргументів на користь традиційних методів.

Інші типи фотокамер

Розвиток цифрових технологій сильно розмив границі між типами фотокамер. Зараз фотокамери різної якості можна знайти у широкому спектрі пристроїв — від мобільних телефонів до портативних комп’ютерів і музичних плеєрів. Можна прогнозувати, що така інтеграція триватиме і надалі.

Перший дослід в історії фотоапарата

Одного разу Фабрицій змішав кухонну сіль з розчином азотнокислого срібла й одержав молочно-білий осад, що чорнів від сонячного світла. Фабриціус досліджував це явище, і у своїй книзі про метали, виданій 1556 року, повідомив, що за допомогою лінзи одержав зображення на поверхні осаду, відомого тепер під назвою хлористого срібла, і що зображення це ставало чорним або сірим залежно від тривалості освітлення його сонячними променями. Це був перший дослід в історії фотографії.

Дещо ще можна глянути тут, тут (вікіпедія 1), тут (вікіпедія 2)

Пластова постава. Відзначення та перестороги у Пласті

          I.      Пластова постава:

  • на чому базується (Три Головні Обов’язки, Пластовий Закон)
  • що собою являє ( риси характеру, дії, вчинки, сповнення обов’язку)
  • як формується і виказується в житті ( самовиховання особистості, співпраця групи, загалу осіб )
  • як точкується (ким, коли, якими критеріями…)
  • життєві приклади
  • як висновок: з нею не народжуються – її здобувають

          II.      Відзначення в Пласті:

  • роль відзначення у пластовій методі виховання. Загальні положення
  • як отримати, де носити ( офіційне вмотивування, надання… )
  • види відзначень: І, ІІ, ІІІ, ІV
  • спеціальні відзначення (види і особливості)
  • як висновок: відзначення – приємна річ, але його треба заслужити, зокрема тою ж пластовою поставою

       III.      Перестороги.Викреслення та виключення з Пласту:

  • визначення, класифікація та причини непластової поведінки
  • міра відповідальності
  • І, ІІ, ІІІ пластові перестороги: підстави і порядок надання, строк дії, втрата певних прав.Загальні положення
  • роль гуртка, виховника (зв’язкового) у виправленні
  • комендантська пересторога
  • викреслення: формальні підстави і можливість поновлення
  • виключення: назад дороги немає
  • як висновок: пересторога – це ще не кінець, але причина добре подумати над своїми вчинками

Пластова постава

“Пластун чи пластунка, які стараються жити за Пластовим Законом – мають добру пластову поставу… ”(Пластовий довідник, стр.17)

Отже, коли прагнемо доброї пластової постави, то слідуємо за приписами Пластового Закону, отих нескладних 14-ти точок, котрі базовані на Трьох Головних Обов’язках пластуна і пластунки. Але бажання дотримуватись цих приписів й формувати свою власну добру пластову поставу повинне підкріплюватись певними чинниками, а саме:

  • самодисципліна й самовиховання: свідоме дотримання певних рис характеру не для загалу, а передовсім для себе, для вироблення в собі позитивних людських якостей, навичок, звичок і т. д. І тільки виховуючи себе сам, за певної підтримки виховника й впливу пластового середовища, створюєш передумови до появи і закріплення цих якостей. Добра пластова постава не повинна бути самоціллю, а лише позитивною частинкою особистості пластуна, що слугує йому корисним інструментом для поборювання перешкод в житті;
  • єдність: пластова постава певної групи чи загалу пластунів впливає на формування характерних рис його окремих членів – виробляються прикладні, загальні моделі дотримання приписів у конкретних життєвих ситуаціях, при збереженні індивідуальних граней особистості кожного.
  • невіддільність:  дотримання стилю й краси пластового духу не тільки у Пласті, а й поза ним – у буденному, повсякденному житті. Дотримання усіх точок Пластового Закону, а не лише окремих його частин, або у окремий час. Так оті виховані якості стають невід’ємною частиною характеру і особистості. Один раз навчившись плавати, зможеш триматися на плаву все життя.
  • комунікативність й товариськість: як було згадано вище, пластова постава хоч і є індивідуальним явищем, частиною кожного, але формується і виказується під впливом загалу і перед загалом. Своїм прикладом слід заохочувати інших, вести їх за собою – не гордуючи тими, хто тільки пробує ступати тернистим шляхом до ідеалу Св. Юрія.

Добра пластова постава виявляється повсякденно і всюди – в характері, в одязі, в розмові, грі , навчанні, праці чи сповненні обов’язків. Внутрішні риси постави пластуна не менш важливі. Здатність мати певний рівень знань та розвивати й вдосконалювати свої уміння/навики; бути професіоналом у своїй ділянці. Здатність дати і дотримати слова, проаналізувати ситуацію, мати сміливість взяти на себе провід й гідно сповнити обов’язок. Постійний, не позірний (не для загалу), щирий прояв цих якостей, а не окремих елементів – і є тим, про що пишуть у звітах “пластун виказав добру пластову поставу”.

Точкування пластової постави допомагає виховнику чи проводу оцінити поставу окремих осіб  протягом певного часового періоду, заохотити їх або поправити, допомогти вдосконалитись.

В гуртку точкуванням займається виховник і/або суддя. В курені –  курінний суддя доповідає Раді Гурткових про стан пластової постави і рекомендованих на відзначення /пересторогу.

Відзначення у Пласті

Відзначення в УПЮ існують для вирізнення одиниць, поведінка та діяльність яких були зразком та прикладом, гідним до наслідування іншими членами даного гуртка, куреня чи іншого середовища. Відзначаючи тих, які виявили себе зразковими, виховники хочуть заохотити юнацтво до стремління бути кращими.

Кожен потребує певного визнання, пошани серед оточуючих. Відзначення допомагають ствердити позитивну самооцінку пластуна, показати йому, що він на правильному шляху. Здобуток відзначеної особи заохочує юнацтво з її оточення й собі прагнути до звершень у справедливому змаганні. Пластове відзначення не є нагородою за “пластовість”, воно не є обов’язковим. Радше за все, відзначення – це підказка, живий приклад, як треба поводитись і чий приклад можна наслідувати.

Є чотири юнацькі відзначення (І, ІІ, ІІІ, ІV), Бронзовий Хрест за Геройський Чин та Залізний Пластовий Хрест.

Всі без винятку відзначення:

  • визнаються та надаються тільки індивідуально;
  • можна одержувати вез уваги на пластовий ступінь чи черговість багато разів, але за діяльність у певний період часу – тільки один раз;
  • носяться безпосередньо над лівою кишенею пластової сорочки впродовж всього членства в УПЮ ;
  • надається при урочистих нагодах за присутності інших пластунів ;
  • проголошуються в курінному наказі та реєструються в
    картотеці куреня, незалежно від того хто це відзначення надав; в залежності від
    ступеня відзначення воно також реєструється на відповідному рівні (станиця, край) ;

Після переходу до УСП дозволяється носити тільки відзнаку І-го відзначення і відзнаки Бронзового Хреста за Геройський Чин та Залізного Пластового Хреста.

 

І, ІІ, ІІІ, ІV відзначення має свою відзнаку, на якій зображено: пластовий вузол, число відзначення і один символ пластового кличу СКОБ.

 І-ше відзначення

– надає КПС на пропозицію Крайового коменданта чи референта УПЮ за особливо зразкову пластову поставу та надзвичайну діяльність на терені краю. Пропозиція має бути підтриманою зв’язковим та Станичною Старшиною.

ІІ-ге відзначення

– надає Станична Старшина на пропозицію зв’язкового за зразкову пластову поставу та непересічну діяльність на терені станиці чи на крайовому або міжкрайовому таборі чи вишколі.

ІІІ-тє відзначення

– надає зв’язковий за зразкову пластову поставу та визначну діяльність у курені, станиці чи на таборі або вишколі.

ІV-те відзначення

– надає виховник або зв’язковий куреня за зразкову пластову поставу та визначну діяльність у гуртку, курені, станиці чи на таборі або вишколі.

Бронзовий Хрест за Геройський Чин

– це відзначення за врятування життя або інший геройський вчинок надає Начальний Пластун на пропозицію ГПБ на підставі документованого подання дотичної КПС.

Залізний Пластовий Хрест

– це відзначення за геройські вчинки у боротьбі за Батьківщину надає Начальний Пластун на пропозицію куреня і КПС, за згоди ГПБ. За поляглих геройською смертю це відзначення отримує родина загиблого пластуна або його курінь.

Перестороги у Пласті 

В Пласті кари не є потрібні й їх не надається. Молодь належить до Пласту добровільно, отже має власну добру волю самовиховуватися і ставати кращою. Якщо вона при цьому часом помиляється, немає потреби її карати – досить звернути її увагу на помилки й застерегти перед їх повторенням. Силувати до доброго тих, хто, незважаючи на перестороги, не виявляють бажання виправлятися і ставати кращими, або свідчать, що є нездатними виправити свої помилки, Пласт не має ані змоги ані потреби.

Коли ж будуть докази, що застосування пересторог супроти юнака не забезпечує оточення перед його непластовою поставою і поведінкою, тоді супроти такого юнака застосовуємо виключення із УПЮ. Перестороги є призначені тільки для юнаків, що склали Пластову Присягу. Перестороги є свідченням, що юнак/-чка своїм вчинком або поведінкою порушив свою Пластову Присягу. Перестороги надаються залежно від черги одержання або  міри провини: перша персторога, друга пересторога і третя пересторога (щораз рішучіше даючи зрозуміти юнакові його провину, оголошуються перед щораз більшим загалом пластунів). Коли ж дані перестороги не мали успіху, тоді остаточно стверджуємо, що даний юнак зломив свою Пластову Присягу і цим заслужив на виключення з Пласту. Окрім вищеназваних пересторог у Пласті не вільно застосовувати ніяких інших дисциплінарних методів.

Перша пересторога

Коли юнак вчинить щось не по-пластовому і легковажно й свідомо порушить один із Головних Обов’язків Пластуна чи одну з точок Пластового Закону або супроти Пластових Обов’язків, тоді цю справу слід обговорити на сходинах гуртка або на сходинах Ради гурткових (якщо це член курінного проводу). Якщо виявиться незаперечний доказ вини, тоді виховник гуртка або Зв’язковий КПС надає першу пересторогу, яку проголошується в курінному наказі та вписується в особисту картотеку юнака. Завданням усіх членів гуртка є всіма способами допомагати другові поправити свою поведінку, але водночас не потурати йому, і  дати зрозуміти,що він провинився.

Друга пересторога

Коли пластун, який отримав уже першу пересторогу, знову провиниться супроти Пластової Присяги або супроти якоїсь точки Пластового Закону, тоді  виховник чи гуртковий провід зобов’язаний зголосити це Раді гурткових та Зв’язковому КПС. Після проведення слідства Зв’язковий КПС може надати винному другу пересторогу, її слід подати до відома всім членам куреня в курінному наказі і зареєструвати в особистій картотеці пластуна. Про другу пересторогу Зв’язковий КПС усно або листом повинен повідомити батьків чи опікуна.

Третя пересторога

У випадку ще одної провини, третю (й останню) пересторогу з попередженням про можливе виключення з Пласту надає винному Зв’язковий КПС( після відповідного з’ясування обставин та вини). Отримавши третю пересторогу, юнак/чка має написати і підписати протокол з визнанням своєї вини і проханням дати йому ще один раз можливість виправитися. Цей протокол залишається в актах куреня. Третю пересторогу слід подати до відома на збірці у курінному наказі й зареєструвати в особистій картотеці юнака. Про третю пересторогу Зв’язковий КПС усно або листом мусить повідомити батьків чи опікуна юнака.

Якщо юнак виправив свою поведінку, перестороги йому можуть бути скасовані та викреслені з реєстру: І-ша – після 3-х місяців, ІІ-га  – 6-и місяців і ІІІ-я після 1-го року.

 Комендантська пересторога

За провини під час пластових занять (табір, зустріч, чи ман­дрівка), які організує і переводить хтось інший ніж курінь юнака чи місцева
станиця, комендант (і тільки комендант чи головний керівник заняття) може
надати так звану Комендантську Пересторогу.

  • Комендантську пересторогу надається коли юнак вчинить дії, які є доказом того, що він легковажно і свідомо порушив один із ТрьохГоловних Обов’язків пластуна чи одну з точок Пластового Закону.
  • У випадку, коли поведінка юнака загрожувала б здоров’ю чи безпеці його самого чи інших пластунів або перешкоджувала б нормальним заняттям, комендант може надати комендантську пересторогу з одночасним відісланням юнака додому, повідомляючи про це батьків чи опікуна та Зв’язкового КПС.

Викреслення

Юнака викреслюється з Пласту не коли він різко провиняється проти Пластового Закону, а коли він з якихось причин втрачає охоту пластувати, однак не маює сміливости чи рішучости добровільно виступити з Пласту.

Викреслення з  Пласту наступає:

  • коли юнак пропускає пластові зайняття надто часто без виправдання впродовж довшого часу чи означеного Радою гурткових терміну;
  • коли юнак не платить членського внеску без виправдання;
  • коли хоче добровільно виступити з Пласту, але не виконав приписаних для цього вимог.

Юнаки, яких Рада гурткових вирішила викреслити з куреня, автома­тично втрачають усі свої права і не можуть брати участи в пластових сходинах і
заняттях ні носити пластового однострою.

Викреслений може бути наново прийнятий до Пласту, якщо він може переконливо довести, що причини попереднього викреслення більше не існують і на його поновне прийняття буде згода: гуртка до якого хоче вступити, Ради гурткових куреня та місцевого СПС. Наново прийнятим до Пласту повертаються попередньо отримані ступені, відзначення, вмілості тощо.

   Виключення

  • Коли є докази, що стосування пересторог супроти юнака не забезпечує оточення перед його непластовою поставою і поведінкою, тоді супроти такого юнака застосовуємо виключення із УПЮ
  • Виключення з Пласту застосовується до юнака тоді коли, не зважаючи на всі отримані перестороги, він далі діє на шкоду власну, шкоду інших пластунів і на шкоду Пласту, або коли він свідомо так провинився, що застосування тільки пластових пересторог було б занадто лагідним засобом, а зокрема коли вчинив злочин, що порушує державний закон.
  • Рішення про виключення звичайно спершу приймає Рада гурткових, яка за згодою Зв’язкового КПС передає справу до вирішення СПС. У випадку вчинення злочину, що порушує державний закон СПС може з власної ініціятиви вирішити про виключення.
  • Юнаки, яких Рада гурткових чи СПС вирішила виключити з Пласту, автоматично припинені в усіх своїх правах і не можуть брати участи в пластових сходинах і зайняттях ані носити пластового однострою.

Виключені з Пласту не мають права повернутися в члени Пласту.

Українська діаспора

Що таке діаспора?

Діаспора – це розселення частини етносу поза межами своєї країни чи етнічної території. Основною причиною формування української діаспори були міграції населення за межі України, зумовлені в основному економічними та політичними причинами.
Українська діаспора являє собою досить численну групу і у колишніх радянських республіках, і у далекому зарубіжжі.

Історія

Українська діаспора відрізняється від діаспор інших народів тим, що вона не мала повнокровних зв’язків із Батьківщиною. Вона існувала не лише в географічній, а й у культурній, політичній і, навіть, родинній ізоляції від рідного краю. Мало того, радянська влада змальовувала образ діаспори як ворожої сили, яка бажає лиха українському народові. Та попри все це, діаспора жила Україною, діаспора виховувала дітей на українських ідеях, діаспора мріяла про незалежну Україну. Традиційно історики розглядають чотири хвилі української діаспори.

І хвиля

1861-й вважається роком початку масової імміграції українців, яка тривала до 1914 року і привела за океан понад 180 тисяч українців. Переважну більшість становили вихідці з Галичини, Буковини та Закарпаття – земель, що входили до складу Австро-Угорської імперії. Вони осіли в основному у степах Західної Канади, де потрібні були хлібороби і дешева робоча сила, а також лісоруби й шахтарі. Головні причини виїзду за океан – перенаселення, безземелля й безробіття. Людей приваблювала обіцянка канадського уряду надати 64 гектари землі за 10 доларів. Щоб отримати сертифікат на підтвердження власності, потрібно було викорчувати, виорати і засіяти 14 гектарів упродовж трьох років.
Одночасно належало збудувати хату і мешкати на своїй ділянці. В іншому разі іммігранти втрачали право на землю. Більшість із них приїжджали цілими родинами. Селилися компактно, отож мали змогу зберегти свою мову традиції, та обряди. Усюди виростали православні та греко-католицькі церкви, народні доми і читальні “Просвіти”. Основна маса іммігрантів не вміла читати і писати. Але вони були національно свідомими і віруючими людьми.

Заснували українські школи для дітей. 1907 року побачила світ перша українська газета в Канаді – “Червоний прапор”, 1910- го українські вчителі почали видавати часопис “Український голос”, який і досі виходить у Вінніпегу. Канадський уряд пішов назустріч іммігрантам: створив на їхнє прохання двомовні англо-українські школи, які діяли до 1914 року.
Нині за океаном відзначають великий внесок перших українських поселенців у розбудову Канади. Вони розорали сотні тисяч гектарів цілини для вирощування ярої пшениці (урожайнішу озиму в континентальному кліматі не сіють). Іммігранти привезли із собою українську пшеницю, яка була схрещена з канадською. Оскільки новий сорт дозрівав за 88 днів, то запобігав вимерзанню, отож спричинив економічний бум у Канаді наприкінці ХІХ століття. Першу хвилю імміграції називають трудовою.

ІІ хвиля

Після перерви, викликаної першою світовою війною, з 1920-го по 1930 рік за кордон ринула друга хвиля українських емігрантів. Ця хвиля отримала назву політичної імміграції. Цього разу Батьківщину покинули не тільки селяни, а й робітники, представники інтелігенції, ветерани армії Української Народної Республіки. Після розпаду Австро-Угорської імперії Галичина була окупована Польщею, Буковина – Румунією, а Закарпаття – Чехословаччиною. Тут також українців спіткали тяжкі економічні умови, які ще не раз призводили до масового виїзду за океан. З цією, другою хвилею, прибуло понад 67 тисяч чоловік. Вони оселилися не лише у степах Західної Канади, а й у великих промислових містах східної частини країни, де знаходили роботу на фабриках і заводах. Близько 200-250 тисяч українців опинилися у Західній Німеччині, втікаючи від радянської окупації.
За сім років вони оформилися в таборах для “переміщених осіб” в окрему спільноту. Своєрідна держава в державі. Виникли таборові школи, майстерні, кооперативи, університет, преса. Розвивалася література, образотворче мистецтво, засновувалися політичні організації.
У різних країнах Європи залишилося близько 80 тисяч українців. Усі решта іммігрували до США, Канади, менше – в Південну Америку та Австралію. Це були люди переважно молодшого та середнього віку, які пройшли крізь горнило боротьби і належали до інтелігенції. Це призвело до створення в діаспорі дуже динамічної структури, яка охоплювала все: від спортивного життя до літературних гуртків та видань. Частково активна українська громада охопила і попередні генерації іммігрантів. Велику роль тут відіграли національні церкви – Українська православна й Українська греко-католицька зі своїми метрополіями, єпархіями, владиками, семінаріями.

ІІІ хвиля

Починаючи з 1947 року, Канада ще тільки раз відчиняла двері для імміграції з Європи. Тоді сотні тисяч українців перебували в таборах для біженців та військовополонених у Німеччині, Австрії, Бельгії, Великій Британії. Серед них було чимало “остарбайтерів” – людей, вивезених з України під час другої світової війни на примусові роботи в нацистську Німеччину; значну частину становили колишні вояки УНА, ветерани української дивізії “Галичина”, яким вдалося прорватися на Захід й уникнути ліквідації радянськими спецслужбами. Після закінчення війни більшість із них категорично відмовилася повертатися на батьківщину. Ще свіжі були в їхній пам’яті великий голодомор 1932-1933-го років, і сталінські чистки 1937-1939 років, в яких загинули мільйони українських людей. Емігрантів третьої хвилі української імміграції канадський уряд вважав політичними біженцями. Серед них було багато біженців із Східної України.
Власне третя хвиля тривала з 1947-го по 1953 рік. Упродовж цього короткого часу до Канади приїхали 37 тисяч українських іммігрантів, а у Сполучені Штати Америки – 180 тисяч. Цього разу серед прибульців була велика кількість інтелігенції та науковців. Вони сприяли розквітові українського політичного, громадського, культурного та релігійного життя в діаспорі. Цих іммігрантів об’єднувала відданість ідеї незалежності України й відновлення української суверенної держави.
Вони постійно виступали проти русифікації української мови і культури. Різко протестували проти ув’язнення чи фізичного нищення українських дисидентів. Водночас радянська влада гостро виступала проти представників цієї української діаспори, називала їх зрадниками батьківщини, фашистами. Українська діаспора створила в Канаді сильну громадську та релігійну спільноту – Конгрес українців Канади, який є членом Світового конгресу українців.

ІV хвиля

А з 1980 року почали приїжджати в Канаду представники четвертої хвилі українських іммігрантів. Спочатку прибули майже 10 тисяч українців із Польщі. А під час горбачовської відлиги чимало українців скористалися можливістю відвідати родичів у Канаді. Багато хто з них задекларував себе біженцем і залишився за океаном. Після того як Україна стала незалежною, Канада не надає українським іммігрантам статусу біженців. Воно й зрозуміло: тепер українці можуть легально виїжджати за океан, якщо задовольнять вимоги канадської імміграційної служби.
Посольство цієї країни в Києві інформує: із 1985-го по 2000 рік за океан прибуло з України майже 30 тисяч іммігрантів.

Четверта хвиля дуже відрізняється від трьох попередніх. Більшість людей подалися в дорогу через скрутні економічні умови, що настали після розвалу Радянського Союзу. Основна їх маса має вищу освіту, або технічну спеціальність, володіє англійською мовою, що дає змогу знайти роботу в Канаді. Ці прибульці намагаються одразу влитися в канадське суспільство і не знаходять спільної мови з представниками старої імміграції. У багатьох із них світогляд залишився радянський, а їхня розмовна мова – російська. Ця четверта хвиля викликала шок у старої української діаспори, оскільки вона не очікувала такого байдужого ставлення до української мови, культури, традицій.
Та, незважаючи на всі непорозуміння між поколіннями, нова імміграція поступово знаходить себе. Відроджується в неї любов до своєї мови і культури. Вона починає зближуватися зі старою імміграцією. Представники нової хвилі вже роблять поважний вклад в українське громадське й культурне життя в Канаді. Чимало нових іммігрантів працюють в українській спільноті в галузях освіти, культури, релігії, спорту та бізнесу. Їх внесок не тільки зміцнює українську діаспору в Канаді, а й забезпечує її майбутність у ХХІ столітті.

Діяльність


Як приклади можна навести дані про освіту та культуру діаспори в деяких країнах.
Українці Німеччини в умовах іншонаціонального оточення, посилення процесів асиміляції певні надії покладають на діяльність товариства “Рідна школа” (засноване 1966 року в Мюнхені). Воно має інтернат, де навчається близько 50 учнів. Лекції з українознавства (українська мова і література, історія, географія, релігієзнавство) читаються учням після навчання у звичайних німецьких гімназіях та школах. Особливістю нинішньої “Рідної школи” є орієнтація не тільки на Мюнхен, але на українських дітей з усієї Німеччини, а також з України (понад третина учнів), Франції, Нідерландів, Польщі тощо. З припиненням фінансування німецьким урядом інтернату «Рідна школа» гостро постало питання збереження як діяльності цієї установи, так і власного будинку Товариства, який є центром української громади в Мюнхені. В цих умовах з метою концентрації фінансового та кадрового потенціалу громади Головна управа ЦПУН у серпні 1999 р. перенесла свою канцелярію до будинку «Рідної школи».

Важливим науковим і освітнім осередком української діаспори продовжує залишатись Український Вільний Університет в Мюнхені. За майже 80-річний період існування УВУ випустив із своїх стін тисячі дипломованих фахівців, сотні докторів і магістрів філософії, права й інших наук, видав кілька десятків видатних монографій, збірників наукових праць, підручників тощо.

Однак, сьогодні УВУ переживає кризу. Впродовж свого існування в Німеччині він фінансувався з бюджету федерального уряду, земельного бюджету Баварії та пожертв української діаспори. З грудня 1996 року уряд Німеччини припинив фінансування університету. Після зустрічі в січні 2000 р. з ректором УВУ Л. Рудницьким Президента України Л. Кучми було переглянуто питання фінансування УВУ в бік збільшення.

Особлива увага приділяється вивченню молодим поколінням українців Західної Європи (Великобританія, Бельгія, Франція, Швейцарія, Нідерланди) рідної мови, культури та історії й формуванню на цій базі національної української свідомості. Ці навчальні та виховні функції реалізуються, насамперед, у рамкаї суботніх (недільних) українських шкіл, які доповнюють навчання в державних школах, а також в українських дитсадках.

Перша українська школа у США була відкрита ще 1893 р. у Пенсільванії. Нині у цій країні діють українські школи двох основних типів: цілоденні та суботні й недільні. Всі початкові й середні школи утримуються Українською греко-католицької та Українською православною Церквами. В кінці 90-х років діяло 20 початкових шкіл та 5 середніх. Суботні школи виникли ще наприкінці XIX ст. На сьогодні в 56 таких школах навчається близько 4 тис. учнів. Для відповідного методичного забезпечення цих шкіл Українським конгресовим комітетом Америки створена Шкільна рада. Знання української мови можна вдосконалити в системі вищої освіти США, де в низці університетів існують кафедри української мови. Федеральною підтримкою користується вивчення української мови в Гарвардському та Пенсильванському університетах. Без федеральної підтримки вивчається українська мова в Каліфорнійському, Колумбійському та Іллінойському університетах. Водночас, українська мова, література та історія викладається у 20 коледжах країни. При Українському науковому інституті Гарвардського університету (керівник – проф. Дж. Грабович) щороку діють курси української мови. В цілому у США при різних наукових закладах та університетах діє 40 курсів українознавства. Одним із най важливіших чинників збереження української етнічності в Канаді є широка мережа шкіл різного типу та вищих навчальних закладів, в яких вивчається українська мова, література, історія, географія, інші українознавчі дисципліни. Сучасна українознавча освіта в Канаді охоплює всі вікові групи й усі рівні навчання – від дитячих садків до університету. При Канадському інституті українських студій створено Центр освіти українською мовою, який допомагає шкільним радам провінцій у підготовці методичних матеріалів, організовує заняття із підвищення кваліфікації вчителів. Українські канадці, розуміючи, що кожна етнічна група передає й відновлює свою культуру та менталітет через мову, добиваються того, щоб навчання англійською (французькою) та українською мовами охоплювало всю шкільну програму (раніше така практика провадилася лише в початковій школі).

Деякі діючі часописи в діаспорі:

  • тижневик «Українська думка» (Союз українців у Великій Британії);
  • «Християнський голос» (видання української католицької Церкви у Мюнхені);
  • «Церква і життя» (український церковно-громадський часопис в Австралії);
  • «Хлібороб» (Інформативний бюлетень українського товариства Бразилії);
  • «Українсько-Канадський вісник» (видання Товариства Об’єднаних Українців Канади);
  • «Вісник» (часопис Товариства української культури Кубані);
  • «Вісті» (двомісячник Українського Допомогового Комітету в Бельгіїї);
  • Український огляд” (Росія);
  • “Свобода” (США).

Дискусія

Запропонуйте юнацтву подискутувати на таку, наприклад тему: “Де я потрібен/на?”
Нехай висловлять свої думки щодо еміграції.

 

Викрадення Часу і як проти цього боротися з допомогою Пластового закону

Час в наш вік – одне із найцінніших ресурсів. Час – це мірило свободи.

Одна із тотальних проблем сучасності – це викрадення часу в простого обивателя.

Телевізор – безліч програм, дивися, годинами дивися, не відривайся. Ви бачили, як мала дитина дивиться на рекламу по ящику? Ніби зачарована! Мовчить, не кліпає. Ось так реагує чиста душа на ці інформаційні аркани.

Інтернет та комп’ютери  – соцмережі, ігри онлайн, фільми, купа реклами, голі дівки, які часом вискакують і т.д. – це особливо заразливо для молоді.

Час забирають і всякі «живіші» штуки – нічні клуби, тогрово-розважальні центри, модні магазини і т.д. Часто людина туди ходить просто за яскравістю.

Час у нас викрадають, нав’язуючи всілякі проблеми, труднощі, тривоги, які часто існують тільки в нас в головах. Проаналізуйте новини – вони про вбивства, злочини, трагедії, скандали.

Загалом все наше життя в сучасному суспільстві побудоване на «спокусах витрачання». Витрачати і позичати, щоб витрачати на те, що нам хочеться.

Свобода вимірюється можливістю витрачання на задоволення.

Мета – зробити нас зайнятими, залежними, перегруженими турботами, що постійно кудись поспішають, бо НЕМА ЧАСУ. І так нас віддалити від Бога, від краси, правди, добра, свободи, любові.

Отже, як пластовий закон може допомоги?

Він пропонує гру в правила, в добрі звички, які допомагають бути ВІЛЬНИМ.

Пластун словний – він дотримується слова, відповіно економиться багато часу на довгі зясування, чому не зроблено.

Пластун сумлінний – він все робить якісно, відповідно не витрачається часу на переробку, виправлення часу.

Пластун точний – він все робить у визначений час, отже величезне збереження часу.

Пластун ощадний – витрачає з розумом, в міру, отже зберігає ресурси на важливі потреби, для Добра. Всі «пусті» витрати для нього не важливі.

Пластун справедливий – чинить по Правді, і всі є задоволені. Ніхто не витрачає час на розбірки, зясування чому і що сталося.

Пластун ввічливий – усмішка, добре слово – і новий друг. Люди відгукуються до ввічливих тим же. І все значно швидше робиться.

Пластун братерський і доброзичливий – він проводить час із справжніми друзями на змістовний відпочинок. Він готовий допомогти у потребі, до всіх ставиться із повагою.

Пластун зрівноважений – о скільки ми часу витрачаємо на нерви, гнів, образи, сварки! А коли є рівновага духу, стільки можливостей, стільки простору, стільки волі!

Пластун корисний – живе для творення чогось суттєвого, потрібного, доброго, що виходить із вірності Богові, Україні.

Слухняний пластовій старшині – виконує рішення проводу, якому добровільно підпорядковується. Живе по правильниках та приписах, отже, знає, як зробити правильно, вчасно, якісно. Економія часу.

Пластун пильний – отже, не допускає підступів різних спокус, які забирають час.

Дбає за своє здоров’я – тому для нього чужі куриво (1 пачка – 7-10 грн – 31 пачка в місяць – 217-210 грн!), алкоголь (скільки людина неробоча після випивки). Пластун займається розвитком свого здоровя через фізкультуру і спорт, туризм, добрі звички. Потім не треба витрачати час і гроші на лікування.

Любить красу і дбає за неї – творення краси, насолоджування нею – це добре проведення часу. Це від Бога. Бо справжня краса є тільки від Бога.

Пластун завжди доброї гадки – тому голова в нього не засмічена непотрібними нав’язливими думками, бажаннями. Він вільний у помислах.

Варто замислитись на тим, хто, для чого, чому, як викрадає в нас час.

Чому наші голови постійно атакують різні інформаційні потоки. Чому інколи хочеться втікти у гори, ліс, до води, де витає Дух СВОБОДИ.

Бережімо час, він нам ще пригодиться 🙂

Пластове назовництво або дещо про вживання «пластової» лексики

Серед пластунів можемо виділити два типи спілкування: формальний (у відповідності до «пластової драбини», на Пластовому Порталі, у пластових документах тощо) та неформальний (на пластових акціях, в соціальних мережах спеціального зацікавлення, вечірках). У цьому вбачається певний феномен – сучасна пластова молодь активно вживає слова, які не так часто почуєш у повсякденному житті, застосовує її у різноманітних побутових ситуаціях. Не даремно ж у Пласті існує вимога – знати і спілкуватися українською мовою. Зараз, коли в Україні досить складна мовна ситуація, знання і правильне вживання української мови є справді важливим. Як зазначає Лариса Масенко у праці «Мова і суспільство. Постколоніальний вимір»: «Деформованість мовної ситуації України полягає в тому, що співвідношення українськомовної і російськомовної частин населення не відповідає співвідношенню українців і росіян на її території».

Сучасне мовне становище кардинально відмінне від того, що було на початку минулого століття. Сьогодні, на відміну від наприклад середини ХІХ ст. ми можемо вільно використовувати українському мову у всіх сферах життя. Яскравим прикладом, що обмежував вживання української мови у культурних сферах, а також витісняв її навіть із побутових є Емський указ 1876 р. Так історично склалося, що українська мова довгий час перебувала у скрутному становищі саме через втручання сусідніх держав. Зараз національна мова повноцінно виконує свою державотворчу функцію, проте значна кількість населення чомусь мало використовує її під час спілкування. І проблема не в тому, що людина не знає мови, а в тому, що свідомо відмовляється її вживати, можливо, через різноманітні «стандарти» у суспільстві або ж нею «не модно» спілкуватись. Дуже важливо подолати соціальну неповноту функціонування української мови, і великі надії покладають саме на підростаюче покоління.

А метою нашої гутірки є короткий огляд та пояснення найбільш уживаної пластової лексики.
Як зазначає закарпатський мовознавець Павло Чучка у статті «Пласт і українська мова на Закарпатті»: «Еталоном української літературної мови і мовлення, на який рівнялася тодішня (1920-30 роки. – прим. авт.) пластова молодь Закарпаття, були українські письменники, що писали про Пласт чи для Пласту, а також професійні артисти, сконцентровані в Ужгороді навколо С. Черкасенка, М. Садовського та ін. Ось де черпають натхнення пластуни, і згодом ведуть активну роботу щодо розвитку української мови… У місцевих пластових виданнях, наприклад, у такому часописі, як “Пластун” (1923-1935), досить рано було запроваджено загальноукраїнський правопис на фонетичному принципі».
Типові «пластові слова» ми умовно згрупуємо на кілька груп для полегшення їхнього аналізу. Першою групою вважатимемо ті лексеми, які прийшли до вжитку із доби Козаччини, що переважно вживаються для позначення певної «посади» чи структурної одиниці. У допомозі щодо їх тлумачення нам стане «Словник української мови» Бориса Грінченка у 4 томах.

Розглянемо такі слова з доби Козаччини, що стосуються сучасної пластової організаційної структури: кіш, курінь, гурток, станиця.
Слово «кіш» має 6 значень. Одне з яких – «Запорізька Січ». Відповідно є слово «кошовий», що позначає людину, яка керує Січчю. Наступною меншою організаційною структурною одиницею в сучасному Пласті є «курінь». Як це й історично було на Січі. Цікаво, що це слово у словнику Грінченка має аж 6 значень. Зокрема, п’яте значення – «частина запорозького війська», а «курінний» – начальник частини запорозького війська.
Слово «гурток» є зменшувальним від слова «гурт», що означає «скупчення людей». А слово «улад» мало б означати те саме, але Б. Грінченко дає йому зовсім інше пояснення. У його словнику немає такого іменника, а «улад» виступає прислівником і означає певну дію, що виконується «разом», «у такт».
Досить давніми є також і слова «бунчужний» та «хорунжий».

Так, слово «бунчужний» означає – «носителя гетьманського бунчука». Тому не дивно, що на різноманітних акціях сучасного Пласту «бунчужний» є символом влади, має право віддавати накази. «Хорунжого» Грінченко подає як «знаменоносця», а пластуни використали це слово із первісним значенням, тобто це «людина, яка несе знамено». Щодо слова «писар» – то це «писець», а «скарбник» – казначей, касир. «Провід» – це «керівництво». Цікаво, що слово «стійка» Грінченко пояснює як «караул».

Окремо можна виділити слова, які пов’язані із пластовою виховної програмою. Ця програма складається з певної кількості проб – своєрідних іспитів для кожного пластуна, які він складає у відповідності до свого віку. Сучасне значення «проб» – система пластових та загальних знань, умінь і навичок, осягнення яких веде до розвитку духовних, моральних, розумових, патріотичних, соціальних, фізичних, трудових якостей вихованців, збагачує їхню естетичну та екологічну культуру, допомагає формувати характер згідно з Пластовим Законом.

Саме слово «проба» має дуже цікаве тлумачення – «випробування». І вже із юних літ пластунам відомо, що після здачі проби відбувається процес, що носить назву – «іменування», тобто певне «призначення», «надання певного статусу». Іменувати в сучасному Пласту можуть «прихильником», «учасником», «розвідувачем» та «скобом» чи «вірлицею». Слово «прихильник» – має значення «сторонник», «поборник». Слова «учасник» і «розвідувач» мають те ж тлумачення, що і зараз. Мабуть, кожен «виховник» – той, хто виховує, пояснює дітям значення слова «скоб» – пластове гасло та привітання. Походить воно від назви орла. Також використовується для позначення пластового ступеня. А от що стосується слова «вірлиця», то мені особисто завжди було цікаве це невідоме і таємниче слово. А все виявилось зовсім просто – у словнику подається тлумачення слова «вірли», яке є формою множини від лексеми «орел». Це слово є типовим для жителів Наддністрянщини, у говірці яких вживається приставний [в] – ворел, і відповідно множина – вірли. «Вірлиця» – орлиця.

Зі словом «проба» багато в чому пов’язане й слово «сходини» – «зібрання» «зустріч людей, об’єднаних спільними інтересами». Бо ж на сходинах дуже часто юнаки та юначки здають точки проб. Ще одним цікавим словом у цьому контексті є слово «гутірка» – «розмова» (від діалектного «гуторити» – розмовляти).

Є ще кілька цікавих слів, які стосуються «курінної» тематики. Наприклад, слово «патрон». Уже з перших днів свого пластування юнацтво дізнається про «патрона» свого куреня. Патрон звісно не значенні «куля». У пластовому ж контексті значення слова «патрон» є «заступник», «покровитель» (у Стародавньому Римі «патрон» – багата, впливова особа, звичайно патрицій, що брала під своє заступництво вільних незаможних або неповноправних громадян або ж – святий, що вважається заступником людини, яка носить його ім’я, або заступником, захисником якого-небудь міста, общини).
Цікавим і часто вживаним є слово «позір», що має значення «привернути увагу», значення його не змінилося й сьогодні, лише слово зникло із повсякденного вжитку українців.
У цікавому значенні пластуни вживають слово «лава». Борис Грінченко подає його як багатозначне, і третім його значенням є саме «ряд», «шеренга». Звичайно, що перше значення – це дошка (або кілька дощечок) на стояках (іноді — прикріплена до стіни), на яку сідають або кладуть, ставлять що-небудь; ослін (Словник української мови в 11-ти томах). Але для пластунів лава – це зімкнутий лад, в якому пластуни стоять в прямій лінії, один побіч другого, усі звернені лицем вперед.
Перейдемо до слова «посвідка». Воно тлумачиться як «засвідчення чогось». Тому, після закінчення вишколу чи табору кожен учасник отримує посвідку, яка засвідчує його участь в акції.
Є ще безліч специфічних слів, що їх вживають пластуни у відмінному від традиційного значенні – «старшина» (не військове звання, а в значенні – керівництво); «постава» (зовнішній вигляд, осанка), «відзначення» (не «вшанування», а – нагорода, вирізнити когось з-поміж інших похвалою, нагородою тощо); «пересторога» (у значенні – попередження, зауваження) або ж – «обіт» (часто плутають зі словом «обід») – обіцянка, обітниця тощо.

Список використаної літератури
1. Грінченко Б. Д. Словарь української мови, т. 1-4. Київ,
2. О. Тисовський. Життя в Пласті. Посібник для українського пластового юнацтва. – 2006.
3. Масенко Л. Т. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. – 2004.
4. Мова і процеси суспільного розвитку. – 1980.
5. Чучка П. Пласт і українська мова на Закарпатті.

Нижче подаємо список слів, які вже є у словнику:
А
1.Абсолюторій
2.Абсольвент ЛШ
3.Автознавство
4.Автократичний стиль провідництва
5.Адміністративні справи
6.Азбука Морзе
7.Акторство
8.Алиськевич Андрій
9.Алиськевич Богдан
10.Алярм
11.Альбом гуртка, куреня
12.Альпіністика
13.Амазонки
14.Андріївські вечорниці
15.Аптечка особиста
16.Аптечка таборова
17.Астрономія
18.Австралія
19.Аргентина
Б
20.Байден-Пауел оф Ґілвел
21.Барви куреня
22.Бережани
23.Беретка
24.Бібліотека гуртка, куреня
25.Бортова механіка
26.Брама
27.Братчик (новацький виховник)
28.Будівництво літаків
29.Будівництво суден
30.Булава
31.Бунчужний
32.Бурлаки
В
33.Вартуй!
34.Ватра
35.“Ватра”
36.Відзнака
37.Відзнака гуртка
38.Відзнака Пласту
39.Відзнака табору
40.Відзначення
41.Відзначка
42.Військове пластування
43.Військовик
44.Вітрильництво
45.Вишивання
46.Вмілість
47.Вовкулаки
48.Водне лещатарство
49.Водне рятівництво
50.Водолаження
51.Впоряд
Г
52.Головна Пластова Булава
53.Головна Пластова Рада
54.Господарник
55.Гурток
56.Гуртковий
57.Гуртковий прапорець
58.Гурткова мандрівка
Ж
59.Життя в Пласті
З
60.Загальний Збір Станиці
61.Загальний Збір Округи
62.Закарпатська Округа
63.Золота Булава
64.Зоряний Вітер
К
65.Київ Станиця
66.Конференція Українських Пластових Організацій
67.Край
68.Крайова Пластова Старшина
69.Крайова Пластова Рада
70.Крайова Таборова Комісія
71.Крайовий Вишкільний Табір
72.Крайовий Летунський Табір “Чота Крилатих”
73.Крайовий Морський Табір
74.Крайовий Пластовий З’їзд
75.Кухня
Л
76.Легіон
77.Летунське пластування
78.Лілейка
79.Лісова Школа
80.Лісові Чорти
81.Луцьк Станиця
82.Лятрина
83.Львів Станиця
84.Лісові Мавки
М
85.Мандрівка
86.Мандрівництво
87.Метаморфози Крайовий мистецький табір
88.Морське пластування
Н
89.Намет
90.Начальний Пластун
91.Новак
92.Новацька вмілість
93.“Нявтека”
О
94.Однострій
95.Округа
96.Окружний Пластовий З’їзд
97.Окружна Пластова Рада
98.Окружна Пластова Старшина
99.Орликіада
100.Орден Залізної Остроги
101.Офіційний сайт Пласту – НСОУ
102.Осередок пластовий
П
103.Перші Стежі
104.Писар
105.Підручна книжечка пластуна/ки
106.Піонірка
107.Пластові улади
108.Пластовий вузол
109.Пластовий Довідник
110.Пластовий Портал
111.Пласт Прият
112.Пластун-прихильник
113.Пластун-розвідувач
114.Пластун сеніор
115.Пластун-скоб
116.Пластун-учасник
117.Пластунка-вірлиця
118.Площа для збірок
119.“Похилен Шафа”
120.Правильник
121.Прапор
122.Проба
Р
123.Референт
124.Референтура
125.Референт УПН
126.Референт УПС
127.Референт УСП
128.Референт УПЮ
129.Референт Фінансів
130.Рибальство
С
131.Свищик
132.Скарбник
133.Сокіл
134.Спортивно-Вишкільний Табір
135.Станична Пластова Рада
136.Станична Пластова Старшина
137.Станиця
138.Старший пластун
139.“Стежками Героїв”
140.Сходини
Т
141.Ті, що греблі рвуть
142.Тернопіль Станиця
143.Тернопільська Округа
У
144.Улади в Пласті
145.Улад Пластового Новацтва
146.Улад Пластунів-Сеніорів
147.Улад Пластового Старшунства
148.Улад Пластовго Юнацтва
Ф
149.Фрізбі
Х
150.Хустка
151.Хустка пластових уладів
Ц
152.Целібат Мурлики
Ч
153.Червона Калина
154.Черемош
155.Чорноморці
156.Чорноморські Хвильки
157.Чота Крилатих
Ш
158.Школа Інстукторів Лещатарства
159.Шеврон
160.Школа Булавних
161.Шнурівка
Щ
162.Щогла
Ю
163.“Юнак”
164.Юнак
165.Юнацтво
166.“Юнацтво”
167.Юначка
Я
168.Яма для відпадків
169.Яма для зливу

Про компас

 

Про компас

Компас – це механічний пристрій, що складається з магнітної стрілки що вільно обертається в площині, яка під впливом земного магнетизму, займає певне положення уздовж магнітного меридіана.

Древній компас (Китай)

Компас був винайдений китайцями в III столітті до нашої ери. Древній компас мав форму розливної ложки з матеріалу магнетит. Ця ложка мала тонкий держак і кулясту опуклу частину, яка була досконало відполірована. Опуклою частиною ложку встановлювали на дерев’яну відшліфовану пластину, таким чином, щоб держак висів над пластиною, не торкаючись її, в той же час ложка вільно повинна була обертатися навколо осі опуклої підстави. Підштовхуючи держак, він починав обертальний рух, а коли зупинявся, точно вказував на південь. На пластину нанесені були у вигляді циклічних зодіакальних знаків позначень країн світу.

Такий вид і принцип роботи мав перший компас, який визначав сторони світу. Саме ця давня модель компаса стала основою для нових моделей, які в наш час популярні серед туристів та мореплавців, які протягом тисячоліть користуються ними, вирушаючи в плавання через океани і моря.

Види компасів

У наш час існують 3 основних види компасів:
– Магнітний;
– Електронний;
– Гірокомпас.

Найбільш поширеним видом компасів є магнітний. Даний компас складається з коробочки, найчастіше пластмасової або металевої, в центрі якої знаходиться намагнічена стрілка, зроблена зі сталі. Також Ви помітите маленьку кульку всередині компаса (агат), який виконує дуже важливу функцію – зменшує тертя, яке виникає між стрілкою і вістрям шпиля. Основною відмінністю магнітних компасів від інших видів є те, що в ньому постійно перебувають магніти, які взаємодіють з магнітним полем Землі. Це означає, що постійно обертається стрілка вказує на північ (виробники найчастіше роблять кінець стрілки у вигляді наконечника і забарвлюють його в синій колір), а відповідно протилежна сторона стрілки (найчастіше червоного кольору) вказує на південь. І якщо стати обличчям на північ і подумки провести пряму лінію перпендикулярну через цю стрілку, то захід виявиться зліва від Вас, а схід – справа. Для того, щоб запустити магнітний компас, достатньо відпустити важіль, який надітий на шпиль, і через пару секунд Ви отримаєте потрібний результат. На лімбі компаса є відмітки, які допоможуть Вам розібратися, де і яка знаходиться сторона світла. Кожна з них відзначена певними літерами: Північ (С – по-російськи, N – по-англійськи), Південь (Ю – по-російськи, S – по-англійськи), Захід (З – по-російськи, W – по-англійськи ), Схід (В – по-російськи, E – по-англійськи). Також крім цих позначень на лімбі компаса присутні поділки, що позначають градуси від 0 до 360 (0 – відповідає північ).
Важливо знати, що застосування магнітного компаса поблизу залізниці або станції електропередач не дасть правильних і точних координат.

Електронний компас – це найскладніший вид компасів, який існує на даний момент. Справа в тому, що він визначає потрібні координати за участю систем супутникової навігації. Цей вид компасів не використовується туристами-аматорами, а призначений виключно для професіоналів, тому що дуже складно знайти в лісі чи в горах просту розетку або магазин, який буде продавати батарейки.

Електронний компас

Що стосується гірокомпаса, то даний вид компасів не використовується мандрівниками в лісі, а служить невід’ємною частиною управлінських систем морських суден. Особливість гірокомпаса полягає в тому, що його показання безпосередньо пов’язані з направленням на геополітичний Північний полюс, у той час як звичайні компаси орієнтуються на магнітний полюс.

Гірокомпас

Як перевірити, чи працює компас

Для цього прилад слід покласти компас на рівну площину і почекати, поки стрілка забере статичне положення. Далі помічаємо, на якому розподілі стрілка зупинилася. Беремо металевий предмет (наприклад, ложку) і підносимо його до корпуса. Стрілка починає коливатися. Предмет слід швидко прибрати і відзначити для себе той поділ, у якого стрілка зупиниться. Якщо перший і другий показники збігаються, можна вирушати в подорож. Якщо ні – в магазин за новим компасом.

Як самому зробити компас

1 спосіб
Відрізок дроту з чорних металів (швейна голка буде ідеальним варіантом) – якщо його потерти в одному напрямку об шовк – намагнічується. Його можна підвісити таким чином, що кінчик показуватиме на північ. Але намагнічення буде послаблюватись, отож голку прийдеться регулярно підмагнічувати.
Потрібно підвісити голку на нитці так, щоб вона знаходилась у рівновазі. На нитці не має бути вузлів чи перекручувань.
p. s./Намагнічування буде ефективнішим, якщо замість шовку використовувати магніт.
2 спосіб
Потрібно намагнітити голку (як вказано в першому сп.) і покласти її на плаваючий листок, шматок кори або траву.
3 спосіб
Відрізняється від першого тим, що замість голки потрібно взяти лезо, а намагнічувати можна обережно (!) провівши ним по долоні.

Місто Львів

Назви міста

За часів князів галицьких місто Лева мало назву Львівгород або Львівград. Греки вже у 1292 згадували про Львів, називаючи його Літбон, Літбона. Після захоплення міста у 1349 польським королем Казимиром, в ньому оселилося багато німців, які називали його Лембурга, Лемборг, Лембург, Лемберг, Леонбург, Левенсбург, а поляки, що жили у Львові називали його Львув. Латиною назва міста звучала як Лембурга, Леонтополіс, Леонтополіс, Леон, Лівовія, Леополія. Турецькі автори називали його Ілі, Ільво, Ілібот, Ілібов, Ільбадір, а російською мовою наше місто звучить як Львов.

Історія Львова

Король Данило

Археологічні розкопки свідчать, що територія сучасного міста була заселена ще у 5 столітті. Наприкінці 10 століття ці землі увійшли до складу Русі, зокрема удільних Галицького, а з 1199 року — Галицько-Волинського князівств. В середині 13 століття король Данило Романович, поряд з іншими містами, заснував Львів як уділ для свого сина Лева. Перша письмова згадка про нього міститься у Галицько-Волинському літописі і датується 1256 роком, від якого і ведеться міське літочислення. Руський Львів складався з дитинця (Високого замку), королівської резиденції (Низького замку) та укріпленого подолу в районі сучасної площі Старий Ринок.

У 1272 році король Лев Данилович переніс столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Тут також, ймовірно, знаходився фактичний осідок митрополитів Галицьких, предстоятелів окремої митрополії Константинопольського патріархату, що існувала, з перервами, від 1303 до 1401 року.
У 1349 році Галичину приєднано до Польщі на автономних правах. Поруч з руським подолом запрошені королем будівничі за німецькими зразками звели нове готичне місто-фортецю, поділене на квартали з Ринком посередині. Більшість його населення складали німці; українці-русини жили передовсім в передмістях; існували самоврядні вірменська і єврейська громади. У 1356 році король Казимир Великий надав Львову «маґдебурзьке» право самоврядування.
У 1370 році, за договором між польським і угорським королем, Галичина перейшла під владу Королівства Угорського. 1387 року польська королева Ядвіґа повернула ці землі до Польщі.
У 1379 році Львів, що лежав на важливому відтинку Великого шовкового шляху з Криму до Німеччини, отримав «право складу». Воно передбачало, що всі купці, які везли товари через місто, були зобов’язані протягом двох тижнів виставляти свій крам на продаж у Львові, а вже потім могли їхати далі. Місто стало важливим ремісничим і торгівельним центром.
У 1434 році автономія Галичини як Королівства Руського була скасована, а на більшості його земель утворено Руське воєводство з центром у Львові.

Лев Данилович

Обсяги торгівлі через Львів значно зменшилися, що спричиняло біднішання міста. Великим ударом стала пожежа 1527 року, найстрашніша в історії міста, коли готичний Львів вигорів дотла. Для відбудови були запрошені архітектори з Північної Італії, які використали стиль ренесансу. Торгівельні шляхи занепали, тому відновлення економіки міста було пов’язане з розвитком місцевого виробництва. Основними продуктами експорту стали риба, віск та пушина, зокрема, соболі.
В другій половині 16 століття у Львові починають діяти Успенське православне братство та школа при ньому, тут веде свою діяльність першодрукар Іван Федорович. Станом на 1630 рік у місті проживало 25—30 тисяч мешканців, що робило його найбільшим містом на території сучасної України. У 1661 році львівська Колегію єзуїтів отримала статус університету.
Проте, починаючи зі середини XVII століття місто переживає спустошливі війни. У 1648 — українське козацьке військо Богдана Хмельницького обложило Львів, козаки Максима Кривоноса штурмом взяли Високий Замок, вперше за всю його історію. У 1704 році шведські війська під керівництвом короля Карла XII під час Великої Північної війни здобули укріплений центр міста (також вперше в його історії) і пограбували його. Після цього Львів почав хилитися до занепаду.
У 1772 році Львів відійшов до складу Габсбурзької монархії, ставши столицею коронної провінції — Королівства Галіції і Лодомерії. Австрійська влада впорядкувала міську господарку, у 1777—1820 роках було знесено міські мури, споруджувалися нові квартали у стилі класицизму. Під час австрійського панування у місті активно розвивалася наука і культура: було збудовано два великі театри, реорганізовано Університет і відкрито Політехніку, організовано видавничу справу, запроваджено вуличне освітлення, громадський транспорт, залізничне сполучення. У цей період у Львові було винайдено гас і гасову лампу, запущено першу в світі повітряну кулю на рідкому паливі, споруджено перший у Європі залізобетонний міст.
Під час революції «Весни народів» у Європі в 1848 році повстала польська патріотична верхівка. Руське населення також створило власні репрезентативні структури. Врешті Відень був змушений піти на поступки і надати автономію Королівству Галіції і Лодомерії. З цим починається новий розквіт міста. Львів став центром українського та польського національних визвольних рухів, адже закони в Австро-Угорщині були більш демократичними, ніж у Росії чи Пруссії, в складі яких перебували решта польських та українських земель.
Під час Першої світової війни у 1914—1915 роках Львів був окупований Російською імперією. Тут перебував адміністративний центр Галицько-Буковинського генерал-губернаторства. У ніч на 1 листопада 1918 року у місті відбувся український військовий переворот (Листопадовий чин), в результаті чого виникла Західноукраїнська народна республіка зі столицею у Львові. Переважання в місті польського населення та бажання поляків відновити кордони Речі Посполитої спричинило українсько-польську війну, яка завершилася окупацією Галичини і приєднанням до Польщі. Львів став адміністративним центром Львівського воєводства.
Львів у складі міжвоєнної Польщі був великим культурним та науковим центром. Місто поповнилося новими районами (Левандівка, Новий Львів, Персенківка, Нове Знесення та ін). У Львові витворилася автохтонна міська вулична культура (батяри, львівський шансон), з того часу з’явилася традиція називати Львів «маленьким Парижем». Більшість населення складали поляки (понад 50%); частка євреїв становила близько 30%, українців — близько 15% населення міста. Проти українців, як і по всій Галичині, проводилася дискримінаційна політика пацифікації, що породила спротив населення[20]. і виникнення українських радикальних партій, зокрема Організації українських націоналістів під проводом Степана Бандери. У цей період Львів стає центром українського визвольного руху і втримує цей статус до 1990-их років.
У 1939 році згідно з пактом Молотова-Ріббентропа Львів і Галичина були окуповані Радянським Союзом і увійшли до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Місто стало адміністративним центром Львівської області. У червні 1941 року Львів був окупований нацистською Німеччиною і став центром дистрикту Галичина в складі Генерал-губернаторства, що було організоване на території колишньої Польщі. Українські націоналісти проголосили 30 червня 1941 року на площі Ринок у Львові Акт відновлення Української держави, проте німецька адміністрація розпочала проти них терор. Німці винищували також польську (Вбивство польських професорів) інтелігенцію, а внаслідок Голокосту загинуло майже все єврейське населення Галичини. У 1942 українські націоналісти створили Українську Повстанську армію, яка почала військові дії проти німців. Від листопада 1943 року нею командував Роман Шухевич. Влітку 1944 року УПА та Армія Крайова намагалися взяти місто під свій контроль, однак, 27 липня 1944 року Львів зайняла Червона Армія.
Внаслідок війни Львів протягом 1946 року покинуло більшість поляків, що населяли місто. На їхнє місце прибули переселенці з Росії, російськомовні євреї і укаїнці зі Сходу. Проти УПА велася нещадна війна, що супроводжувалася жорстокими репресіями проти місцевого україського населення. 5 березня 1950 року Роман Шухевич загинув на конспіративній квартирі на околиці Львова у Білогорщі.
Радянська влада індустріалізувала Львів, звівши ряд промислових гігантів у місті. Сюди в 1950-их і особливо у 1960-их роках масово переселяються українці з навколишніх сіл. Було збудовано великі спальні райони, такі як Сихів, Рясне, Збоїща, на вулицях Любінській, Науковій, ін. У Львові вкотре змінилося населення. Тепер він став найбільшим україномовним містом (близько 80% мешканців) і центром національно-визвольного руху. Закінчилося все проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року. Тепер Львів залишається великим регіональним центром. Хоча місто поступово втрачає значення промислового центра, тут залишився великий освітній потенціал, розвивається сфера послуг, зокрема, туризм.

Легенди Львова

Пропонуємо розказати одну або кілька легенд з історії Львова. Ось декілька з них:

ПЕРНАТИЙ КІНЬ
1911 року сталася чудернацька пригода: по Львову ходив кінь у пір’ї. А трапилось ось що. До одної ресторації під’їхала фура, повна бочок з вином. Одна бочка випала й розбилась, а вино витекло на бруківку. Поки бочки розвантажували, кінь собі добряче того вина нахлебтався. За якийсь час фірман завів коня до стайні і той відразу беркицьнув на солому. Ліг і копита відкинув. – Ото халепа! – каже собі фірман.– Коняка здохла, то бодай шкіру продам. Пішов він по шкуродера і той раздва шкуру з коня здер. Тим часом другого дня вранці кінь нарешті очуняв і вийшов зі стайні. Люди з галасом збіглися поглянути на чудо. Була осінь, і дули вітри. Сердешні жіночки забідкалися, що коневі зимно, і хутенько принесли цілу корзину пір’я та обсипали його з ніг до голови. Пір я відразу прилипло і кінь перетворився на казкову істоту. Шкода, що нас із вами там не було.

ПАНІ АБРЕКОВА – ПОСТРАХ ЛЬВОВА

Наприкінці XVI і на початку XVII століть кожен львів’янин, прокинувшись вранці, запитував:
– А які новини від пані Абрекової?
То був улюблений жарт: втрутитись у розмову і спитати:
– Цікаво, а що на те скаже пані Абрекова?
З тих реплік у вашій уяві може витворитися образ пані Абрекової як всесвітньої пліткарки. Але насправді пані Абрекова могла й пари з вуст не пускати, бо все відбувалося поза її волею.

будинок пані Абрекової

Просто пофортунило їй у тому, що мешкала вона на Рийку і віконниці її перетворилися на вуличну газету, звідки можна було вичитати останні львівські плітки та помилуватися дотепними карикатурами. Першою жертвою впала сама пані Абрекова – якийсь шибайголова написав про неї ущипливий жарт. Жарт сподобався і звідтоді кожен, хто бажав поділитися свіжою пліткою чи насмішкою, старанно виписував їх на віконницях бідолашної пані Абрекової.
Особливою популярністю віконниці користувалися в часи ярмарків, бо забава перетворювалася на міжнародний конкурс, дотепів і сатири. Дійшло до того, що вже кожен тремтів перед „пані Абрековою” і з полегкістю зітхав, коли чув, що черговий жарт не йому адресований. Врешті численні скарги поштивих міщан переповнили терпіння магістрату і той видав суворе попередження пашквілянтам. А ідо цього ніхто не злякався, то біля вікон пані Абрекової виставили ще й варту.
До боротьби з жартівниками прилучилася і церква. Священики щонеділі на проповіді скликали на їхні нещасні голови гнів Господній.
І так поволі та перша львівська стіннівка занепала, хоча про пані Абрекову ще довго пам’ятали і згадували її ім’я.

СКАРБИ ВИСОКОГО ЗАМКУ
Це було тоді, коли ще Замок стояв, але ніхто вже в ньому не жив. Запустіння і сутінки запанували тут.
Одна бідна жінка пішла якось із сином збирати лікарські трави на Високому Замку. Гора геть уся колись була вкрита лісом і різного там зілля ряхтіло видимо‑невидимо.
Так ото й забрели вони до самих замкових руїн. А то було якраз 10 травня, день Симона Зилота, коли скарби до сонця очищаються.
Почула жінка важкий скрегіт, глянула, – аж тут старезна зіржавіла брама розчахнулася. А там у дворі повно золота.
Жінка так і остовпіла. Раптом голос пролунав у верховіттях:
– Бери, поки час! За мить буде пізно!
Жінка разом з малим кинулася у двір. Нагребла вона золота в поділ і мерщій назад. Та щойно вибігла, помітила, що хлопчика забула. Озирнулася і побачила, що він грається з дорогоцінними камінчиками. Жінка метнулась назад, але брама тим часом зачинилася і скільки вона не гупала в неї, скільки не ридала і не благала, так і не відчинилася.
Повернулася вона додому, висипала золото в скриню та так і не торкнулася його впродовж цілого року, побиваючись за сином своїм. Ледве діждалася знову того самого дня і подалася на Високий Замок.
Стала вона перед брамою і чекала, щоб ускочити у двір та хоч мертвого свого синочка забрати і поховати по‑людськи. І ось, коли сонце зіп’ялося на сам верх, брама заскреготіла і розчахнулася
Жінка глянула й не позірила очам своїм. На купі золота і самоцвітів сидів її хлопчик і весело сміявся до неї. Нічого йому не бракувало, навпаки за рік він підріс, а худі колись щоки зарожевіли пампулями. Схопила вона його в оберемок і хода назад. І якраз вчасно, бо брама знову зачинилася і Замок став таким самим похмурим, як і досі був
– Що ж ти їв? – спитала жінка в малого, обмацуючи його та повертаючи на всі боки.
– А мене біла пані годувала. Вона забрала мене в палац і я там грався з такими самими дітьми, тільки що вбрані вони були якось по‑чудному. І корони мали на головах. Там у палаці я й жив, а сьогодні біла пані взяла мене за руку і на подвір’я запровадила, щоб я маму чекав.

ЗОЛОТА РОЗА(жидівська легенда)

Ай, ви по знаєте про Золоту Розу? А що ви знаєте? То все одно, що не знати, звідки сонце сходить. Бо наша Роза була як сонце. Її всі любили і прислухались до її слова. І ніхто не мав права перебити.
– Ціхо будь, Роза говорить!
А яка вона була гарна! Ай! Всі жиди тішилися її вродою і казали: “Наша Роза”. Всім вона була сестрою.
Коли то було? О‑о, то вже добрих чотири сотні літ! Але не забудуть Розу і за тисячу.

синагога Золота Роза

А наша історія починається з того часу, як жиди почали збирати гроші на нову синагогу на місці тої, котра згоріла. Нова синагога мала бути мурована, щоб її вогонь не пошкодив та висока і розкішна, а дах мав бути такий, щоб здалеку його видно і всі довкола могли переконатися, яким великим є Бог Ізраїлю. А на таку синагогу купу грошей треба. І пливли щедрі пожертви з усіх сторін, і тішилися всі, що мрія їхня незабаром здійсниться. Синагога росла, мов на дріжджах. І така вона була чудесна, що люди спинялися і милувалися нею
Але поруч водночас будувався костел і католицький клір не міг змиритися з тим, що по сусідству буде стояла синагога. І ото знайшли вони якийсь папір, що до них має належати ця земля, і замкнули святиню, щойно її тільки викінчено було і впорядковано.
Плач повстав серед народу Ізраїлю. Святиню забрали! Судовий процес тягнувся довго‑предовго, плакали жиди гіркими сльозами, але ніхто на ті сльози уваги не звертав.
Але жила ві Львові пані побожна, вдова доброти незрівнянної. Називалася вона Роза. Бо як рожа, що розсилає пахощі свої довкола, роздавала вона милостиню поміж убогими, а дім її був для нещасних і хворих як рідний. Ще коли жила вона у домі батьків своїх, називали її всі “Ґолден Ройзе”.
І ось Роза, побачивши, яке лихо спало на голови її народу, і чуючи його плач та зітхання, офірувала весь свій маєток на викуп святині, але церковні урядники й слухати не бажали.
– Хай сама прийде з грошима в руках! – таке було останнє слово єпископа. Роза була така вродлива, що кожного могла вродою зачарувати. І боялась вона мужів, а особливо тих, що не мали жінок. Але вона розуміла, що коли не піде, то ніхто за її люд не заступиться. І пішла Роза до єпископа, а той як на неї глянув, дар мови втратив. Лише через хвилю видушив, пожираючи очима:
– Зостанешся в мене, то віддам твоїм братам святиню.
– Добре, – відказала Роза, – я лишуся в тебе. Але сочатку поверни святиню. Бо не можу довіряти тобі, якщо ти мені не довіряєш. Ти не втратиш нічого, а я втрачу честь. А, може, і свій народ і моє життя.
Єпископ погодився і підписав папір, а Роза відіслала папір старшинам жидівської громади, сама ж зосталася у єпископа
Велика радість опанувала жидів, коли вони змогли врешті увійти до синагоги і вперше молитвами прославити Господа. А в тих молитвах вознесли вони й подяку своїй рятівниці.
Ніч проминула для Рози, як довга смуга терпінь. Знесилений єпископ урешті захропів, а коли вранці прокинувся, то не побачив Рози живою. Отруїлася Роза, щоб не жити з плямою ганьби. Але життя її не стратилося намарно – Роза навіки увійшла до пантеону мучеників, а синагогу назвали її іменем.

Львівський шоколад

Львів асоціюється з кавою, бруківкою, трамваями, ліхтарями, гасовою лямпою, Полтвою, пивом, та ще бага-а-ато чим. Одною з таких особливостей є шоколад.
Шоколад займає у житті львів’ян особливе місце здавна. Уже наприкінці 18 століття львівські кондитери давали фору європейським майстрам. Нині у Львові не лише їдять шоколад, п’ють його гарячим, вживають каву з шоколадом, тістечка і торти, але й організовують у березні свято шоколаду. Про традиції львівського шоколаду розповіла кореспондентка Радіо «Свобода» в цьому місті Галина Терещук. «Передусім у Львові говорять не шоколад, а чоколяда. Історія львівської чоколяди починається з середньовіччя. У середині XV століття Львів був торгівельним центром, звідки чоколяда відправлялась з Заходу на Схід і навпаки. Так у місті з’явились солодощі зі Сходу і десерти з Франції. Цікаво, що виготовленням і продажем смаколиків займалися не лише пекарі, а й львівські аптекарі.
Уже у 1803 році на площі Ринок швейцарський кондитер Домінік Андреоллі відкрив цукерню. Господарями наступних таких закладів були переважно німці. А наприкінці XIX століття народився кондитерський цех.
«Стада рожевих свинок з чоколядовими очками, різноманітні цукеркові овочі та фрукти, гриби, рослини, якісь скелі та урвища», – описав довоєнну цукерню Залеського видатний польський письменник Станіслав Лем. Краса марципанових різеб, аквафорити білої чоколяди, везувії тортів захоплювали не лише Станіслава Лема. Дітлахи не дозволяли батькам проходити повз цукерню, не завітавши по смачні марципани.