Друзі та подруги, у цій відео-гутірці намагаюсь розвіяти міф, який ви мабуть чули не один раз: “Структуру Пласту придумали такою складною, щоб його ніхто не міг розформувати!”
Нижче у корисних посиланнях знайдете також презентацію та посилання на інтерактивне онлайн-опитування для перевірки засвоєння матеріалу.
У даній гутірці є 2 основні блоки: обговорення 5-ти вад команди та пропозиція 5-ти елементів, які можуть зробити її ефективною. До кожної вади у презетації (лінк прикріплений нижче) подано цитату з книги Патріка Ленсіоні “5 вад у роботі команди”, зміст якої і лежить в основі гутірки. Перед проведенням гутірки рекомендовано прочитати саму книжку – буде корисною для особистого саморозвитку!
P.S. гутірка та презентація є розробкою к.ч.26 ім. Олени Пчілки, тому має відповідне оформлення. Також у презентації використано візуалізацію еленментів командної співпраці куреня.
Особисті кордони — особистий простір, який кожна людина особисто розподіляє. Що є комфортно для тебе, може бути дискомфортним для іншої людини, бо кожен з нас індивідуальний і має свій особистий простір.
Щоби легше і краще розділити свій простір, варто використати таку собі візуальну інструкцію, «circles of relationships» — кола спілкування, кола стосунків — це може допомогти запобігти сексуальному домаганню, фізичному, психологічному насильству просто тому, що дає зрозуміти, що відбувається щось неправильне. Під час теорії потрібно разом із юнацтвом(кожен у власному записнику) малювати ті самі кола безпеки і дискутувати що там повинно бути.
Тепер, рухаючись від центру разом із юнацтвом малюємо перше коло.
Я, мій особистий простір
Отже, фіолетове перше і найголовніше коло — це ми самі. Наше тіло належить тільки нам, і тільки ми самі можемо вирішувати, хто може перебувати близько до нас, торкатися. І ніхто не повинен робити це без дозволу. Якщо хто-небудь з будь-якого оточення заподіює нам дискомфорт (не важливо — дідусь посадив на коліна або мамина подруга вимагає «поцілувати тітку в щічку»), ми не повинні соромитися сказати про це — і сказати «ні», «стоп».
Сім’я
Це коло нашої сім’ї і тих, кого ми любимо(варто згадати про партнера у стосунках). Повага, довіра і любов — ось за цими ознаками ми визначаємо, хто відноситься до цього кола, хто найбільш близький нам. Але потрібно пам’ятати, що навіть з тими, кого ми любимо, ми не повинні нехтувати своїм особистим простором і також самі повинні поважати простір наших близьких.
Друзі
Це «far away hug» — оточення. Коло наших друзів і тих, з ким нам подобається спілкуватися. Дружба дуже важлива і включає в себе багато речей. Наприклад, спільні ігри, розмови, веселощі та іноді дружні обійми. Дружба завжди ґрунтується на довірі, повазі. І такі прояви, як обійми, повинні бути засновані на взаємній згоді. До цього кола відносяться і усі пластуни.
Знайомі
Коло знайомих («wave circle», тобто ті, кому ми махаємо рукою при зустрічі, з ким знайомі поверхово і не дуже близько). Це можуть бути діти в шкільному автобусі, у дворі, спортивній команді, це можуть бути друзі батьків. Обговоріть з юнацтвом соціальні норми, різні типи знайомих і також правила безпеки. Різницю між близькими і просто знайомими людьми. Дистанція у відносинах, яку і вони і ми повинні поважати.
Професійна допомога
Ці люди можуть допомогти нам, коли нам це необхідно, але вони не наші друзі. Це вчителі, вихователі, поліцейські, пожежники, медсестри та лікарі. Обговоріть з дитиною, в яких ситуаціях, у кого шукати допомоги. Необхідно підкреслити, що у цих людей є розпізнавальні знаки, уніформа, посвідчення і що вони допомагають в разі небезпеки.
Незнайомці
Ми не знаємо цих людей (навіть якщо вони кажуть, що знають нас, — це не важливо.) Не всі чужі люди погані, але оскільки ми незнайомі, то не знаємо, погана людина перед нами чи хороша. Ми не довіряємо незнайомцям. Ми не розмовляємо з ними, нічого не розповідаємо про себе чи близьких. Не відповідаємо на запитання. Ніколи, ніколи не йдемо нікуди з ними і не сідаємо в машину. Ми не беремо цукерки, не йдемо «шукати песика» і не допомагаємо знайти вулицю, тому що дорослі ніколи не повинні просити допомоги у тих, хто молодші і слабші за них. Пластун “братерський та доброзичливий”, але варто зазначити, що незнайомці можуть зловживати довірою.
Після розфарбування даної схеми варто моделювати випадки де особистий простір порушується і розбирати як ми можемо порушити чийсь простір.
Також, варто наголосити, щоб вони не боялись говорити коли їм не подобається як до них відносяться. Проаналізувати як можна пояснити дорослим(батькам, вчителям, виховникам тощо) коли їм некомфортно та порушується особистий простір.
Спочатку давайте розберемося звідки походить слово “скаут” – scout. Це не є англійським словом, адже англійські колонізатори запозичили його у північноамериканських індіанських племен.
На мові оджибвей (одна племенна група північноамериканських індіанців) СКА – білий УТА – зірка. Якщо дослівно перекладати – Зірка яка вказує шлях. Також «скаутами» північноамериканські індіанці називали своїх розвідників.
Всім відомо, що засновником Скаутського руху є англійський генерал Роберт Баден Пауел. Але ідея самовиховання молоді завжди була завжди актуальною у Європі та Америці.
Тож давайте подивимось, які події дали поштовх до створення однієї з самих популярних педагогічних систем у світі.
1810
Фрідріх Людвіг Ян – німецький видатний педагог, учасник наполеонівських війн, видає книгу «Німецьке гімнастичне мистецтво» та стає засновником декількох молодіжних спортивно-гімнастичних товариств «Турнферайн» , які виховували молодь та готували до патріотично-визвольної боротьби.
Фрідріх Людвіг Ян
1844, 1855 роки
У 1844 році в Англії Джорджем Вільямсом створений Християнський Союз Молодих Людей (YMCA). Головною метою Союзу була пропаганда здорового способу життя та релігійне виховання молоді. У 1855 за прикладом YMCA був створений Християнський Союз Молодих жінок. Бачачи жахливі і розпусні умови, у яких жила робітнича молодь Лондона, Джордж Вільямс хотів створити християнський молодіжний осередок, де юнаки могли б плідно проводити час, розвиваючи свої «тіло, розум і дух», і не були спокушені гріхом.
Джордж Вільямс
У 1885 році YMCA провели перший у світі табір для молоді.
1862 рік
У Празі Мирослав Тирш створює перше товариство «СОКІЛ».
«СОКІЛ» – спортивне , тіловиховне (руханкового профіля) товариство, яке відіграло значну роль у національному відродженні слов’янських народів, зокрема. (Вікіпедія)
Метою “Соколу” було пробудження національної свідомості чеського народу та поширення фізкультури на зразок німецьких «турнферайнів».
За прикладом чехів інші слов’янські народи перебрали сокільську ідею, засновуючи свої національні сокільські організації: у 1907 вони об’єдналися у Всеслов’янський сокільський союз, який відбував масові сокільські здвиги з участю «Соколу» слов’янських народів.
#/media/File:Slet1920.jpg)
Зліт товариства “Сокіл” Прага 1920 р.
В Україні також було створене товариство “Сокіл” громадськими діячами Львова Василем Нагорним та Володимиром Лаврівськимм.
Василь Нагірний
Майбутній засновник Пласту – Пертро Франко також був активним учасником “Соколу”
Одним з здобутків “Соколу” були свого роду однострої.
1874 рік
14-річний хлопчик Ернест Сетон-Томпсон збирає друзів у «Плем’я індіанців». Ціле літо вони вчаться «бути індінацями». Згодом деякі з цих дитячих вражень стали основою книжки «Маленькі дикуни».
1902 рік
Вже відомий художник, письменник, натураліст Ернест Сетон -Томпсон засновує «Рух індіанців – знавців лісу» (Woodcraft indiens). Цей рух повільно поширювався, але так і не став організацією.
Коли в США у 1910 році з’явилися скаути, Сетон-Томпсон підтримав нове починання та у 1916 році, після створення організації бойскаутів Америки став її першим Старшим скаутом.
1907 рік
Британський генерал-майор Роберт Баден-Пауел з групою 22 хлопчиків влаштовує на острові Браунсі (Brownsea) 10-денний наметовий табір, у якому були закладені загальні принципи Скаутського Руху.
1907 рік вважається роком народження Скаутського руху.
1908 рік
Баден-Пауел стає генерал-лейтенантом. Він випускає в 6-частинах, невеликими брошурами, книгу «Scouting for boys», яка дає початок скаутському руху. БП, не був відкривачем, він був знайомий з книжками Сетона-Томпсона, але йому вдалося все об’єднати та викласти в єдину чітку, структуровану педагогічну систему.
1909-1916 роки
Поширення Скаутського руху у світі. Створення у країнах Європи та Америки національних скаутських організацій.
Але на цьому історія Скаутського руху не закінчується. Окремі сторінки в історії Скаутського руху належать Пласту, історію якого пишемо ми й сьогодні.
Історія
Назва походить від слова “лука” вигин, дуга.
Лук і стріли відомі на Землі принаймні 10 тисяч років (Свідерська культура). До XIX століття єдиними регіонами, де люди ще не були б знайомі з такою зброєю, залишилися Австралія і Океанія. У багатьох регіонах (наприклад, у Африці на південь від Сахари, в Південно-Східній Азії, більшій частині Південної Америки і т. д.) Лук був відомий аборигенам, але майже не мав застосування через неможливість або невміння виготовляти конструкцію з хорошою забійною силою.
Неможливо стверджувати щось конкретне про походження лука. Ймовірно, його вживання для метання стріл передувало якесь господарське застосування зігнутої палиці. Відомі знахідки, що датуються приблизно 15 тисяч років, за формою подібні дерев’яним луку, але за якістю дерева свідомо негідні для стрільби. Можливо, вони були частиною приладу для видобутку вогню. Коли люди ближче ознайомилися з властивостями дерева, вони змогли надати палиці необхідну пружність і об’єднали це винахід з існуючими вже тоді легкими дротиками.
Найдавніші луки були невеликі (60-80 см), слабкі та застосовувалися для метання неоперених стріл, які уявляли собою порожнє деревко (тростину) з гранованим дерев’яним наконечником (природним шипом або обточеним шматком твердого дерева). Вага цільної стріли не перевищував 10-15 г.
Небезпеку для людини представляла тільки стрільба в упор, або якщо стріла була отруєна. Але, всупереч усталеній думці, що стріли дикунів неодмінно отруєні, далеко не всі народи володіли придатними для цієї мети отрутами. Знаменитий кураре був відомий тільки деяким племенам Південної Америки.
Найбільш давні луки застосовувалися для полювання на птахів і дрібних тварин.
Пізніше стріла була оснащена пір’ям і наконечником з кістки або каменю, а сам лук збільшився до 120 см. Стріли з кам’яним листоподібним наконечником важили вже до 50 г, що позитивно позначилося на їх забійній силі. Стріли з кістяним наконечником важили не більше 25 г, але сам наконечник був більш технологічний при виготовленні і міг мати задирки. У такій комплектації лук став уже цілком серйозною (за мірками мезоліту) зброєю, що дозволило йому витіснити пращу і бумеранг.
Головними перевагами лука з точки зору мисливця були його легкість і можливість скритного застосування. Постріл можна було робити з місця, причому, з різних положень. Простору було потрібно зовсім небагато. Лучника міг виказати тільки скрип тятиви. Пращею ж і бумерангом можна було розпорядитися тільки на відкритому просторі і стоячи.
З винаходом стріл з кам’яним наконечником проявилося і ще одна перевага лука в порівнянні з дротиком. Пробивна сила зберігала високу швидкість, за рахунок того, що удар припадав на малу площу, – стріла наносила більш глибоку рану, ніж легкий мисливський дротик кам’яного віку . Випустивши стрілу з декількох метрів в певну точку і під потрібним кутом, нею можна було вразити навіть таку велику тварину, як бізон. Лук став універсальною зброєю мисливця.
Наступним етапом у розвитку даного виду зброї був багатошаровий посилений лук, відомий народам Сибіру, гунам і японцям, у Східній Європі та Скандинавії.
Процес виготовлення такого лука був більш складний, тому що для лука потрібно було не тільки дерево а й сухожилля та роги тварин. Вперше такі луки з’явилися, мабуть, в Давньому Єгипті близько 2-го тисячоліття до н. е. Пізніше, в Туреччині та Китаї конструкція лука була вдосконалена шляхом введення металевих обважнювачів дуг.
Посилений складний, або композитний лук перекладав енергію натягнення в кінетичну енергію стріли з найбільшою ефективністю, навіть без обважнювачів. Багатошаровий лук, крім того, був дуже живучий. Термін його служби обчислювався десятиліттями. Перевозитися він міг в стані боєготовності, що було для воїнів надзвичайно цінною якістю. Хоча, звичайно, при тривалому зберіганні тятива знімалася. В Індії і Персії вироблялися луки ще одного типу, – металеві – цілком зроблені з дамаської сталі або булату. Втім, швидше за все вони не вживалися як військова зброя, а призначалися для спортивної стрільби, – бо вимагали від стрілка великої фізичної сили і коштували дорого, але не мали особливих переваг в порівнянні з складеними.
Саме композитними луками користувалися більшість народів Азії, і Античної Європи (починаючи з критян). Але в Європі в період середньовіччя такі луки збереглися тільки у візантійців і росіян.
У період середньовіччя дерев’яні луки мали вже обмежене поширення, зберігаючись ще тільки в Європі та Північній Америці.
Останнє використання лука в великих боях датована 1813 роком, коли в «Битві народів» під Лейпцигом до складу російської армії входили башкирські лучники, яких французи називали «амурами».
Види луків
Луки поділяються на прості та складні.
Проості луки виготовлялися з однієї породи дерева. Складні можуть складатися з декількох шарів дерева, посилюватись роговими пластинами або металевими вставаками, оснащуватись додатковими обважувачами і т.п.
За формою виготовлення:
прямі, вигнуті (відкриті, стислі, закриті, глибокі).
За матеріалом виготовлення:
дерев’яні, металеві, склопластикові, комбіновані склопластикові;
За розташуванням стріли:
центральні, периферійні;
За конструкцією:
суцільні, розбірні, блокові (компаунд)
За застосуванням:
для спортивної стрільби по мішенях, для стрільби на дальність, для полювання, для риболовлі, для дозвілля та розваг.
Існує поділ луків на «довгі» (англ. Longbow) і «плоскі» (flatbow):
довгі луки – округлі в перетині, з більш вузькими плечима;
плоскі луки – плоскі в перерізі, з більш широкими плечима.
Стріла і її частини
Стріли класифікуються за:
форми виготовлення (циліндричні, конусні, двосторонні конусні, сигароподібні);
матеріалом виготовлення (дерев’яні, металеві (зі сталі, з металу легких сплавів), склопластикові, вуглепластикові);
способу застосування (для стрільби по мішенях, для рибного лову, для полювання);
використання наконечників (кулеподібні, конусні, подвійного конуса, рибної ловлі, полювання);
застосування оперень;
застосування хвостовиків.
Стріла – метальний снаряд для стрільби з лука або арбалета.
Наконечник стріли – передня частина стріли, вставлена в стрижень.
Стержень стріли – основна частина стріли, в якій кріпляться: наконечник, оперення, хвостовик.
Хвостовик стріли – задня частина стріли, що має виріз для з’єднання з тятивою.
Конус стрижня – частина стрижня стріли, служить для одягання і закріплення хвостовика.
Оперення стріли – частина стріли, що служить для спрямування і підтримки стріли в польоті.
Середина стріли – геометричний центр стріли.
Довжина стріли – відстань від вістря наконечника до опорної поверхні хвостовика стріли на тятиву.
Виготовлення
Навіть «простий» лук, насправді, був аж ніяк не простою палицею. Вготовлявся лук з тиса, ясена або акації таким чином, що складався з двох шарів деревини з різними властивостями. Деревце готували до цієї ролі буквально з народження. Вже після того, як воно було зрубано, заготовлене для луку – вилежувалося в особливих умовах кілька місяців. Служив тисовий лук недовго – в напруженому стані дерево швидко втрачало пружність і деформувалося. Таким чином тятиву на дерев’яний лук натягали тільки перед боєм.
Складним лук називався, тому що склеювався з декількох порід дерева або якщо дерев’яна основа посилювалася роговими пластинами. Головною перевагою такого пристрою була простота виготовлення: якщо знати що і з чим склеювати, то вже не треба було шукати або вирощувати якесь особливе дерево (а культивація тиса під луки в Англії і Нормандії було поставлено в обов’язок селянам). Посилений лук витримував більший натяг, служив довше, міг бути будь-якої довжини.
Втім, дальність стрільби з лука все-таки була кращою, ніж у інших видів старовинної зброї, та й точність в той час нарікань не викликала. Майже ніяких обладунків в реальній бойовій обстановці стріла не пробиває, принаймні в античні часи. Однак повністю захистити тіло з усіх боків обладунком достатньо важко, так що масовий обстріл приводив до численних поранень і втрати боєздатності ворожих військ.
Довжина стріл робилася в залежності від розмірів лука і ступеня його вигину при бойовому натягу. Держак робивсяя з легкого дерева, бамбука і простого очерету. Дорогі стріли були складові, склеєні поздовжньо з чотирьох брусків, з яких кожен займав чверть кола в поперечному розрізі стріли. Для правильного польоту стріла повинна була бути врівноважена на межі першої третини її довжини. Бойовий наконечник стріли був переважно плоский і прикріплювався до дерева або за допомогою трубки (тулія), або ж вбивали хвіст у вигляді цвяха в центр древка, після чого древко скріплювалося зовнішньої обмоткою. Вельми рідко застосовувався наконечник у вигляді долота або у вигляді дворогої вилки. Серед мисливських стріл оригінальні стріли з наконечником у вигляді гриба або кулі, влаштовані спеціально для того, щоб стріла не псувала шкуру дрібного звіра.
Тятиву стародавні мисливці робили з шовкових ниток, “кишкової струни”, сухожиль, скручених ремінців сириці та інших матеріалів.
Іноді луки виготовляли з цілого роги гірського барана (у деяких індіанців Північної Америки), виточували з моржевих іклів, кісток і твердих порід дерева, а пізніше зі сталі. Багато жителів тропічних лісів робили луки з бамбука і інших видів гнучких, але міцних рослин.
Цікаві факти
При штурмі міста Маллен Олександр Македонський отримав важке поранення стрілою в груди. Індійська стріла, випущена з великого, в людський зріст, індійського лука, пробила обладунок великого полководця. Однак стрілянина велася в упор. У середньовічних боях в Англії XI століття королів вбивали стрілами або в око (як Гарольда II), або в горло (як Гаральда Суворого).
Справжню славу здобули англійські лучники XIV століття, які влучно розстрілювали французьких лицарів у Столітній війні з великих англійських луків.
Королі могли дозволити кольчуги з хорошого заліза, обладунки для їх васалів були такі міцні, але й фони не рятували від лучників. Так Геральд Уельський (Giraldus Cambrensis), хронікер кінця XII століття, пише про валлійських лучників:
«Валлійці стрілами пробили дубові ворота вежі, які були товщиною в 4 пальці … William de Braose також свідчив, що один з його солдатів в бою з валлійцями був поранений стрілою, яка пройшла через стегно, прикрите обладунком з обох боків, і сідло, смертельно поранивши коня. У іншого солдата, також добре захищеного обладунком, стріла прибила стегно до сідла … Луки цього народу зроблені не з рогів, слонових бивнів або тиса, а з дикорослого в’яза …, не розраховані для стрільби на довгу дистанцію, а щоб наносити глибокі рани в ближньому бою. »
Потужні луки були також у турків-сельджуків, з якими зіткнулися лицарі під час хрестових походів. Альберт Аахенский, автор початку XII століття, пише про загибель одного з лицарів у хрестовому поході 1096 р в бою з турками поблизу Нікеї: «Там Вальтер Пеннілес упав, пронизаний сімома стрілами, які проткнули його кольчугу».
На Далекому Сході кочові народи біля Китаю також виготовляли потужні луки.
У козацькі часи
У козацькі часи лук значною мірою поступився місцем ручної вогнепальної зброї, але серед запорожців зберігався практично до кінця існування Січі (це підтверджують і тодішні малюнки козака “Мамая”). Лук використовували як знаряддя для полювання, так і як зброю. Таку специфіку січовиків можемо пояснити тим, що вони переважно спіткали в прикордонній боротьбі з ватагами кочової татарської людності, яка була слабо озброєної і активно користувалася луками. Поряд з цим в середовищі запорожців в умовах постійного збройного протистояння активно розвивалися засоби розвідувально-диверсійної діяльності, які іноді потребували “тихому” метальному зброю. Що стосується стрільби з лука, спритний стрілець міг випустити за хвилину до 20 стріл на відстань до 300 кроків.
Техніка стрільби
Лук береться лівою рукою. Тятива захоплюється двома або трьома пальцями (вказівний, середній і, можливо, безіменний) відкритою долонею (тобто долоню «дивиться» на стрілка). Захоплений, але не натягнутий, цибуля виводиться на ціль. Потім стрілок починає тягу, паралельно з уточненням прицілювання. Тяга здійснюється рівномірно на всьому протязі, а ліва рука при цьому фіксується в суглобі до повної нерухомості. Тяга ведеться до підборіддя, носа або щоці. Важливо відзначити, що лікоть правої руки «дивиться» вгору, а не вниз, як це природно для людини.
Постріл проводиться як закінчення тяги. Завмирати з натягнутим луком не можна, відразу збивається прицілювання. Сам момент пострілу для класичного лука дуже важливий, оскільки його вкрай складно контролювати в силу великій швидкості і високої силового навантаження на піку тяги. Для того щоб тяга завжди була тільки на один і той же відстань, стріли все повинні бути строго однієї довжини. Випуск проводиться при торканні наконечником лівої руки або при натисканні клікера для сучасного лука. Сам по собі випуск складається в розслабленні тягнуть пальців правої руки. При цьому натяг тятиви саме розкриває долоню і тятива скочується по пальцях. За рахунок цього скочування і неідеальних в техніці стрільби і будову людського тіла, яке не може витримувати в абсолютній нерухомості навантаження в десятки кілограмів, виникає поперечне навантаження на стрілу, яка починає коливатися в повітрі. При відпуску тятиви права рука йде за голову.
Хват – спосіб утримання лука, може бути низький і високий.
Нізкій хват – рукоятка лука впирається в долоню.
Високій хват – шийка рукоятки лука впирається в виїмку між великим і вказівним пальцями.
По відношенню до площини руху тятиви хват ділиться на дрібний і глибокий.
Дрібний хват – рукоятка лука виведена вправо (при лівосторонньому напоготові) від поздовжньої осі передпліччя. Все навантаження приймає на себе великий палець.
Глибокий хват – передпліччя лівої руки своєю передньою частиною глибоко входить в площину тятиви.
Захоплення тятиви виконується: вказівним, середнім і безіменним пальцями. Тятива розміщується на перших (нігтьових) фалангах, навантаження повинна розподілятися рівномірно на ці пальці.
Управління диханням – елемент техніки стрільби.
Перед прийняттям вихідної напоготові слід дихати спокійно, спочатку трохи поглиблено, потім (ближче до початку розтягування тятиви) – більш поверхнево.
Обробку пострілу слід проводити при затримці дихання – на напіввидиху.
До майстерки
Піонірка – це не просто “вміти в’язати вузли” і знати “які існують в’язання”. Піонірка – це в першу чергу про відповідальність та хороші теоретичні знання, які можна використати на практиці для власного комфорту та безпеки.
У прикріпленому до публікації інструктажі пропоную ознайомитись із окремими трьома блоками, які поокремо розгорнуто розкривають суть піонірки. Інструктаж було складено для проведення гутірок на Школі Булавних 2017. Рекомендую провести 3 окремі гутірки під час табору серед природи, після чого закріпити занання змагом (опис у інструктажі). Звісно, можна ознайомитись гутірками і на звичайних пластових сходинах. Після засвоєння матеріалу можна підписувати точки у пробі.
Для якісного проведення гутірок рекомендую подбати про:
Зміст:
1. Гутірка I “Піонірське приладдя. Линви. Базові вказівки при в’язанні вузлів”
2. Гутірка II “Вузли”
3. Гутірка III “В’язання. Таборові споруди”
4. Список використаної літератури
5. Опис підсумкового змагу
Додаток №1 Завдання для проведення підсумкового змаг
Успіхів!
Вступ:
Такими питаннями і багатьма іншими можна запросити юнацтво до теми сходин “Що я знаю про емоції і чому вони важливі?”. Важливо їх поставити риторично і не очікувати миттєвоих, а тим більше однозначних відповідей. Мета цих запитань – познайомити слухачів з темою, зацікавити до сприйняття інформації, дати можливість проаналізувати власний рівень обізнаності.
Гра:
Для того, щоб подолати бар’єр “ой, я нічо не розумію”, “це все дуже складно”, “я ще замала/ий для такого” – граємо разом в гру, яка наблизить до досить складної теми, але водночас і покаже, що це – про нас усіх, про те, що ми переживаємо щосекунди хочемо ми цього чи ні.
Суть гри: виховник заздалегіть готує окремі папірчики, на кожному з яких написано назву якоїсь емоції – на приклад “зніяковілість”. Чим більше папаірців – тим краще. Тоді, в залежності від кількості аудиторії, можна по-різному зорганізувати процес: поділитись на команди і позмагатись в часі, або ж просто в довільному колі подемонструвати один одному і повідгадувати емоції. Важливий момент – виховник також бере участь, а не лише модерує.
Бесіда:
Після гри тема сходин стане ближчою і цікавішою – важливо втримати ці моменти і плавно перейти до бесіди, яка розкриє основну суть. Умовно її можна поділити на 2 частини:
а) Все про емоції;
б) Все про емоційний інтелект.
Інформацію рекомендую взяти зі сторінок Вікіпедії – там дуже гарно описано основні речі, все чітко структуровано і доступною для розуміння мовою.
Практичні поради для проведення бесіди:
! Перед тим, як ділитись інформацією з юнацтвом – перечитайте спершу самі, підготуйтесь, щоб не читати з листка, а пояснити своїми словами + мати собі просто опрний матеріал.
!Візуалізуйте те, про що говорите – так краще сприймається інформація, краще концентрація
!Не полінуйтесь – підготуйте роздаткові матеріали для юнацтва (хай хоч роздруковані статті з Вікіпедії – самі навряд загуглять, а так хоч перечитають, раз надруковано – шось підкреслять)
Підведення підсумків:
Після бесіди не забудьте підвести підсумки, поцікавитись, на скільки юнацтво зрозуміло окремі речі, дати відповіді на запитання, поділитись досвідом.
Для кращого закріплення матеріалу, щоб зрозуміти його прикладність – кожен сам для себе може пройти тест на рівень свого емоційного інтелекту, якщо часу достатньо – то й інші (посилання на тести прикріплені до допису). Як показує практика – юнацтво дуже любить такий вид активності.
Якщо часу достатньо – можна разом переглянути діснеївський мультфільм, який дуже пасує до теми сходин – “Думками навиворіт”. Можна просто порекомендувати переглянути мультик вдома.
(В основі сюжету Райлі — звичайна 11-річна школярка, її поведінку визначають п’ять базових емоцій: Радість, Печаль, Страх, Гнів і Відраза. Емоції живуть у свідомості дівчинки і кожного дня допомагають їй справлятися з проблемами, керуючи усіма її вчинками. Вони знаходяться в мозковому центрі Райлі, де стоїть пульт керування її діями. Також тут накопичуються всі спогади дівчинки за день. Вони виглядають як невеликі скляні кульки різних кольорів, що позначають емоцію, з якою пов’язано той чи інший спогад. В кінці дня всі вони відправляються в спеціальне сховище).
Чому ця гутірка важлива і цікава? Навіщо її проводити?
Загалом тему емоцій дуже важливо піднімати і обговорювати з юнацтвом регулярно, оскільки у віці 11-18 років у хлопців і дівчат відбувається дуже багато змін в цій площині. Такі сходини (серія сходин) могли б всебічно розвинути юнацтво, познайомити краще з самим собою, допомогти справитись із поточними віковими проблемами і т.д.
Для правильного читання слідів потрібно знати, як утворюється звичний слід ноги. Коли людина йде, він ступнею ноги залишає сліди на грунті; спочатку він робить упор на каблук виставленої вперед ноги, а потім вагу поступово переносить на всю ногу (на грунті залишається слід підошовній частини взуття) і, нарешті, відштовхується носом взуття, рухаючись вперед.
Кожний з елементів механізму руху людини має з погляду утворення сліду і впливу на грунт свої характерні риси, важливі для визначення напряму руху, давності залишеного сліду і отримання деякої інформації про саму людину.
Значно полегшити перебування в лісі і пошук необхідного маршруту може вміння читати сліди, які вам зустрічаються по дорозі. Якщо уважно придивитися то по слідах можна зібрати багато необхідної вам інформації. Не обов’язково уміти обчислювати вік, підошву, зріст, вагу людини по слідах, але визначити напрям руху і як давно пройшов володар слідів бажано уміти кожному мандрівнику.
Легше визначати напрям руху людини на вологій землі і на снігу по тому, в яку сторону дивиться ніс черевика. Але спочатку потрібно знати всі складові частини сліду від черевика людини.
Знаючи механізм утворення сліду при ходьбі, неважко встановити, куди рухалася людина або група людей. Такими ознаками є:
Про напрям руху можна судити і по інших характерних ознаках. Прим’ята трава нахилена убік руху, камінчики, грудочки грунту і інших
предметів теж зсовуються вперед, у бік руху; після переходу через калюжі і заболочені місця (ділянки) на грунті залишаються вологі сліди і
частинки бруду. Якщо людина перестрибувала через канави і інші перешкоди, то добре видні сліди поштовху і приземлення. Зламана
гілка чагарнику, виявлена поблизу, говорить про напрям руху.
Якщо ви в лісі і помітили на землі сліди то зразу ж придивіться, яке це взуття. Якщо це сліди від туфель, босоніжок, кедів або якого-небудь іншого домашнього взуття запам’ятаєте – ці сліди можуть швидко вас вивести до житла, тому що в домашньому взутті далеко від населених пунктів не заходять. Відбитки фабричних черевик, трекової підошви, або кирзових чобіт навпаки можуть завести до безлюдних районів.
Щоб уникнути помилки при визначенні напряму руху слідопиту необхідно брати до уваги декілька ознак, які доповнюють одна одну, тому що окремі випадкові ознаки можуть ввести в оману. Так, у разі руху людини спиною вперед всі ознаки, по яких визначається напрям руху при звичній ходьбі, будуть дійсними в зворотньому порядку. Це відноситься і до того випадку, коли до взуття або босої ноги прив’язується нова підошва так, щоб каблуки були вперед, а шкарпетки назад. При русі спиною вперед лінія руху звично не пряма, а звивиста, ламана, тому що людині важко витримати узятий напрям і він вимушений озиратися і змінювати “курс” руху. Довжина кроків при цьому трохи коротша звичною, а ширина кроку більше, тому що, прагнучи до більшої стійкості, людина ширше розставляє ноги.
Утомлена або поранена людина (а також літня людина) не долає, що зустрічаються на шляху перешкоди стрибком, а обходить їх, часто зупиняючи для відпочинку. Стара людина ноги на ставить а волоче. Людина з вантажем робить крок коротший за людину без навантаження.
Кроки людини що біжить більші ніж тої, що спокійно йде.
Стать людини також можна встановити за типом взуття, яка визначається за основними її слідах, а також довжині кроків. При ходьбі у чоловіка довжина кроку в середньому складає 76 – 85 см., У жінки 50 – 60 см. Збільшення темпу руху тягне зростання довжини кроків. Максимальна величина досягається при 150 – 170 кроків за хвилину. У чоловіків довжина кроків при повільному бігу досягає 85 – 100 см. І при швидкому 150 см і кілька більш. Кут розвороту стопи у чоловіків становить 18 – 25 град., У жінок 12 – 20 град.
Першу книжку «Метеологіка» була видана в IV ст. Арістотелем.
Перша карта погоди створена Урбаном Лавер*є в 1885 р.
Погода — стан нижнього шару атмосфери в даній місцевості в наш час або протягом тривалого часу (година, доба, декада, місяць). Характеризується рядом метеорологічних елементів (вітер, температура, тиск, вологість, видимість та ін.).
Багаторічний режим погоди в даній місцевості називають кліматом.
Параметри погоди
Атмосферні явища:
атмосферні опади (дощ, сніг, град)
туман
Завірюха
гроза
смерч
Величини, що визначають «еквівалентну комфортну температуру»:
атмосферний тиск
температура повітря
вологість повітря
швидкість і напрям вітру
Прогноз погоди — це науково і технічно обґрунтоване припущення про майбутній стан атмосфери в певному місці. Люди пробували передбачати погоду тисячоліттями, але офіційні прогнози з’явилися в дев’ятнадцятому столітті. Для складання прогнозу погоди збираються кількісні дані про поточний стан атмосфери, і за допомогою наукового розуміння атмосферних процесів проектується, як зміниться стан атмосфери.
Якщо раніше прогнози ґрунтувалися в основному на зміні атмосферного тиску, поточних погодних умов і стану неба, то зараз для визначення майбутньої погоди застосовуються моделі прогнозування. Участь людини необхідно для вибору найбільш підходящої моделі прогнозування, на якій надалі буде ґрунтуватися прогноз. Це включає в себе уміння вибрати шаблон моделі, облік взаємозв’язку віддалених подій, знання принципів роботи та особливостей обраної моделі. Складна природа атмосфери, необхідність потужної обчислювальної техніки для вирішення рівнянь, що описують атмосферу, наявність похибок при вимірюванні початкових умов і неповне розуміння атмосферних процесів означають, що точність прогнозу знижується. Чим більша різниця між поточною датою і датою, на яку робиться прогноз (діапазон прогнозу), тим менша точність. Використання декількох моделей і приведення їх до єдиного результату допомагає знизити похибку і отримати найбільш імовірний результат.
Прогнозами погоди користується багато хто. Важливими прогнозами є штормові попередження, так як вони використовуються для захисту життя і майна. Прогнози температури і опадів важливі для сільського господарства, а отже, для трейдерів на фондових ринках. Температурні прогнози потрібні тепловим мережам для оцінки потреби у найближчі дні теплової енергії. Щодня люди користуються прогнозом погоди, щоб вирішити, що одягнути в цей день. Прогнози дощів, снігу та сильних вітрів використовуються для планування робіт та відпочинку на свіжому повітрі.
Хмарність
0 – ясно
1-4 незначна хмарність
4-6 половина неба захмарена
7-9 хмарність з просвітами
10 – суцільна хмарність
Прикмети:
Сіре небо звечора – дощ
Золотавий(без хмар) захід – хороша погода
Майже білий захід – погіршення погоди
Червоний захід – погіршення, вітри
Хмарно – погана погода, дощі
Гарна погода:
Погана погода:
Перисті хмари (Пір’ясті хмари) – окремі тонкі білі нитки, зібрані в пучки, гряди тощо.
Складені з льодяних кристалів, спостерігаються вище 6000 м.
Міжнародна назва – Cirrus.
Поява перистих хмар в західній частині горизонту в наших регіонах пов’язана з наближенням фронтів і циклонів.
Рівномірно розташовані на небосхилі перисті хмари говорять про стійкість даної погоди.
Перисто-купчасті хмари — гряди чи купи тонких білих хмар без тіні, побудовані з дрібних елементів.
Складені з льодяних кристалів.
Спостерігаються вище 6000 м над земною поверхнею.
Їх поява пов’язана з наближенням холодного фронту.
Міжнародна назва — Cirrocumulus.
Перисто-шаруваті хмари – хмари, “білясте прозоре покривало”, складене з льодяних кристалів.
З’являється при наявності навколо Сонця чи Місяця оптичних явищ – гало тощо.
Спостерігається вище 6000 м над поверхнею Землі і пов’язані з наближенням теплого фронту.
Міжнародна назва – Cirrostratus.
Високо-купчасті хмари (Altocumulus (Ac)) — білі або сірі хмари у виді шарів і гряд, побудованих із пластинчастих чи округлих мас та валів. Вони можуть мати затінені частини, що відрізняє їх від перисто-купчастих Cirrocumulus (Cc) хмар, що відносяться до хмар верхнього рівня.
Високо-купчасті хмари звичайно виникають у результаті конвекції в нестабільно стратифікованому повітрі, а також унаслідок поступового сходження повітря перед холодним фронтом.
Наявність високо-купчастих хмар теплим і вологим літнім ранком звичайно означає, що до обіду на небі з’являться грозові хмари.
Високо-шаруваті хмари (Altostratus (As)) — хмари середнього ярусу, що утворюються на висоті 2-6 км у вигляді завіси ясно-сірого або синюватого кольору, у якій можна розрізнити смуги або волокна. Сонце і Місяць видні крізь ці хмари дуже смутно, приблизно як видна спіраль у матовій лампочці. Вони майже завжди перемежовують перисто-шаруваті.
Найчастіше такі хмари виникають у процесі опускання й ущільнення перисто-шаруватої хмари Cirrostratus (Cs). Вони складаються з дрібних крапельок води, але вершина цих хмар може досягати верхнього ярусу і складатися з кристалів льоду. У цьому випадку крижані кристали, падаючи в основну масу хмари, діють як ядра конденсації і викликають опади. Високо-шаруваті хмари, вкривають великі простори, у міру зниження їх основи ущільнюються, під ними з’являтися дрібні темні жмути.
Шарувато-купчасті хмари – хмари у вигляді сірих чи білих пасм, валів, між якими просвічує небо.
Висота хмар від 50 до 1000 м, вертикальна потужність невелика.
Міжнародна назва – Stratocumulus.
Утворюються чи при порушенні шаруватих хмар, чи при злитті купчастих.
Шаруваті хмари – сірий, однорідний шар хмарності.
Опади не випадають.
Висота нижньої межі до 2000 м.
Міжнародна назва – Stratus.
Утворюються на фронтах, згодом розвиваються в шарувато-дощові.
Шарувато-дощові хмари (міжнародна назва — Nimbostratus) — рівний сірий хмарний покрив, з якого випадають суцільні опади чи мрякаДиск Сонця чи Місяця не просвічує, тому що покрив має велику вертикальну потужність.
Висота хмар 50-100 м.
Розвиваються на атмосферних фронтах.
Купчасті хмари — хмари конвекції, у вигляді куполів, бугрів, башт, що розвиваються в вертикальному напрямку.
Купчасті хмари – це хмари, що мають вид ізольованих хмарних мас, вертикальні розміри яких порівнянні з горизонтальними. Викликаються вони звичайно температурною конвекцією або фронтальним підйомом, і можуть досягати висоти в 12 км. Купчасті хмари (кумулюс) – висота від 0,3 до 1,5 км. Білі купи із сірою плоскою підставою і білими купчастоподібними вершинами. До них належать купчасті хмари правильної форми, разірвано-купчасті і могутні купчасті. Ці хмари опадів не дають.
Купчаста середня хмара (cumulus mediocris)– перша стадія розвитку купчастоподібних хмар. Вона щільна, з чіткими контурами, здіймається в небо куполами і вежами. Верхня її частина іноді здається роздутою й опуклою, нагадуючи кольорову капусту. Вертикальна довжина хмари невелика – приблизно 1000 метрів. В помірних широтах вона вкрай рідко дає опади.
Купчаста потужна хмара (cumulus congestus) Вузькі, витягнуті вежі цієї хмари піднімаються на 3000-4000 метрів і більше над рівнем конденсації. У тропічних районах і навіть у помірних широтах улітку, особливо якщо хмари сформувалися в масах морського повітря, купчаста потужна хмара може дати локалізовані короткочасні сильні опади. Звичайно, потужна купчаста хмара утворюється в процесі розвитку купчастої середньої хмари, що являє її першу стадію, але іноді вона виникає із цілого шару купчастоподібних хмар.
Виникають переважно влітку вдень на висоті 500—1000 м і розвиваються до висоти 2-3 км.
Латинська назва — Cumulus.
Купчасто-дощові хмари – хмари конвекції, темні основи яких знаходяться на висоті 100-200 м і складені з водяних крапель, а білі вершини простягаються до висоти 8-10 км, інколи – до 14 км і складені з льодових кристалів.
Ці хмари розростаються по вертикалі набагато більше ніж купчасті хмари гарної погоди. При досягненні вершиною висоти пір’ястих хмар, вона починає розмазуватися, приймаючи форму ковадла. Хмара утворюється з купчастоої могутньої хмари, коли крайня нестійкість повітря створює могутні висхідні потоки, що розповсюджуються на кілька квадратних кілометрів. Вони можуть існувати як окремі осередки або утворювати лінію з осередків, що називається лінією шквалів. Підтримувані сильними потоками висхідного повітря (іноді більш 50 вузлів), вершини купчасто-дощових хмар можуть легко підніматися на висоту 12,000 метрів і навіть вище. Нижні рівні купчасто-дощових хмар складаються в основному з крапельок води, у той час як на більш високих рівнях, де температури набагато нижче 0 градусів по Цельсию, переважають кристали льоду. Ковадло купчасто-дощових хмар характеризуються великими розмірами. Це – король хмар, що утворить (по міжнародній класифікації) останню стадію хмар вертикалього розвитку. Купчасто-дошові хмари завжди дають сильні зливи, іноді з градом. Майже завжди в ньому співіснують рідка вода і крижані кристали, що викликає могутні електричні явища. Купчасто-дощова хмара являє собою природну електростатичну машину і, по-суті, це є грозова хмара
Латинська назва – Cumulonimbus, Cb
Важливість збереження екології в сучасних умовах
Не потрібно багато говорити і розповідати, щоб зрозуміти всю важливість збереження довколишнього середовища. В пластовій практиці, коли ми плануємо табори, то віддаємо перевагу тій місцевості, яка не є забрудненою і всіляко намагаємося втекти від «досягнень» та наслідків діяльності людини.
Дуже мало зараз ініціативної молоді та, особливо, таборів, які мають за мету очищення довколишньої території від різного роду сміття. Більше того, після деяких пластових таборів сміття залишається більше, аніж до початку табору. Як бачимо, ми дещо відступаємо від принципів, яких мали би дотримуватися.
Добре, що такі випадки не набули стихійності і ми ще можемо нарікати на туристів, які так і не навчилися культури, тому ця гутірка для навернення до першооснов Пласту в контексті гармонії пластуна та природи.
Екологічне пластування в природі
Екологічне пластування в природі, я пропоную розглядати в контексті проведення пластових таборів чи вишколів практичного пластування, що є основною формою занять в природі з залученням великої кількості пластового загалу. Для початку, треба знівелювати ту думку, яка побутує в суспільстві, що природа є невичерпною. Наслідки втручання людини в природні процеси ми бачимо з попередніх гутірок, в яких куди не подивися, скрізь рослини чи тварини, які занесені до Червоної книги України. Оберігання природи — це не такий складний процес, як здається: він потребує невеликих зусиль людини, адже легше не смітити, аніж прибирати. Тому, насамперед потрібно вчити юнацтво засадам екологічного пластування, починаючи з себе і стаючи прикладом для них.
Що стосується таборових умов, то дуже важливо, перебуваючи в проводі слідкувати за тим, щоб юнацтво не викидало обгортки від цукерок, ПЕТ-пакети тощо на землю, тому слід обмежити зі свого боку такі випадки. Важливим елементом є чистота на основних об’єктах табірництва (зокрема на кухні), тому вони мають бути обладнаними сміттєвими пакетами, а саме сміття повинно вчасно утилізуватись. Також, потрібно обмежити сміття від перебування на спеці, що спричинятиме появу сильного запаху.
Для того, щоб не забруднювати водойми, потрібно запобігти використанню хімічних засобів (мильних засобів, плинів, праль-них порошків тощо) через шкідливість попадання цих речовин через воду до рослин та тварин, які напуватимуться від цих водойм. Коли на таборі чи мандрівці потрібно все ж використати ці засоби для забезпечення виконання таборових функцій (миття посуду тощо), потрібно викопати яму, яка має бути ви-кладена камінням і після потрапляння забрудненої води в цю яму, земля фільтруватиме ці шкідливі речовини, що унеможливить потрапляння їх до водойм. Слід також пам’ятати, що надто близьке розташування табору до водойми небезпечне навіть з міркувань безпеки.
Лятрина та яма на відпадки так само повинні бути віддалені
від води. Яму для харчових відпадків бажано прикривати (скажімо, ПЕТ-плівкою чи листям гілок), щоб не розносити поганого запаху та не привертати комах і диких тварин. Лятрину слід періодично дезінфікувати хлоркою чи попелом з тою ж метою. Для відходів нехарчового характеру (скло, бляшанки тощо) потрібно використовувати окремі сміттєві кульки. Таке сміття після закін-чення табору необхідно забрали з собою, щоб викинути у сміття у населених пунктах, оскільки такі відходи як скло, металеві речі, пластмаси тощо розкладаються дуже довго і можуть завдати значної шкоди довкіллю.
На споруди у таборі пластуни рідко коли зрубують живе дерево, бо дерева є конче необхідні для рівноваги у життєвому циклі природи як джерело чистого повітря та притулку для звірів і птахів. Пластуни не повинні обдирати кору з живого дерева, різьбити на цій корі та забивати цвяхи у дерева, бо «рани» дерева від таких дій будуть ще довго гоїтися.
Необхідно потурбуватися про безпеку застосування відкритого вогнища. Місце вогнища потрібно обкопувати та обкладати камінням для запобігання поширенню вогню на довколишні сухі трави, що може викликати лісові пожежі тощо. Щоб не залишати слідів по собі та не пошкодити верхній плодючий шар ґрунту, потрібно акуратно знімати дерен там, де хочемо облаштувати місце на вогнище і після закінчення табору класти його на місце. Треба пам’ятати, що приготування страв на таборовій кухні не вимагає великого вогнища, яке лише завдаватиме зайвих клопотів кухарям.
Таборову ватру слід влаштовувати на галявині на безпечній відстані від дерев, дуже добре якщо на тому місці, де вже палили вогонь. Необхідно завжди мати поруч лопату і певний запас води для погашення вогню. Ніколи не можна залишати ватру без опіки або не цілком погашену.
Екологічне пластування в пересічному житті
Принципів екологічного пластування слід дотримуватися не лише на таборі, але й в місті і у випадку впоряднцтва в гуртку, слідкувати за дотриманням основних правил екологічного пластування юнацтвом. Але у всякому випадку, починати потрібно з себе.
Як сказав Махатма Ганді: «Якщо ти хочеш змін в майбутньому — стань цією зміною тепер». Кожна людина може допомогти природі, змінивши свій спосіб життя.
Для початку достатньо не викидати сміття на вулиці, а чемно заховати ці відходи до кишені чи в окремий ПЕТ-пакет, з яким і викинути його до смітника. Також, важливим є сортування сміття, оскільки, як вже зазначалося, пластмаса, скло чи бляшанки довго розкладатимуться, і тому потребують вторинного використання та переробки.
Не менш важливим є запобігання використанню для прання чи миття посуду побутової хімії вітчизняно-го виробництва, оскільки українська продукція містить багато фосфатів, тому рекомендується придбати продукцію виробництва країн Європейського Союзу через їхнє краще дотримання екологічних стандартів.
В процесі прання, рекомендують також ставити пральні машини на більш низьку температуру, що до-зволить скоротити обсяг використання електроенергії на 80%.
У випадку спалювання сміття біля житлових кварталів чи масивів, слід негайно повідомити екологічну інспекцію та всіляко запобігати таким підпалам, оскільки вони негативно впливають на загальний екологічний стан міського середовища, який і без того потерпає від викидів промисловості шкідливих речовин в атмосферу.
Що стосується щоденного практикування дотримання правил екологічного пластування, то слід поступово відмовлятися від стандартних ПЕТ-пакетів для покупок, також від продуктів в одноразових упаковках, а використовувати екоторби, які виготовлені, переважно, з екологічно чистих тканин. В щоденному житті слід також практикувати використання економічних ламп для освітлення приміщень, оскільки вони працюють довше, заощаджують енергію та відповідно на смітнику опиняються рідше. Взагалі, потрібно заощаджувати електроенергію, виключаючи на ніч комп’ютер та іншу побутову техніку, коли вона не є потрібною. Не потрібно викидати до загального сміття батарейок, тому що вони повинні утилізовуватися в окремому порядку, тому слід використовувати акумулятори та постійно їх заряджати для загальної економії енергії та коштів. В процесі виховництва, також не потрібно забувати про сходини на природі з різного роду природничими точками, зокрема насадженням дерев, наголошуючи юнацтву на важливість цієї справи.
Висновки
Суспільство попри свої буденні проблеми не зважає на глобальність тих речей, які є «під носом», оскільки якщо людина в прямому сенсі не потерпіла від наслідків цієї загрози, то вона про неї і не буде думати. З кожним роком, екологічна ситуація в світі і зокрема в Україні кидає нашим громадянам все нові та нові виклики, які все ж, не приводять до свідомості наше суспільство. Як свідома молодь, саме ми, пластуни, мали б стати ініціаторами та каталізаторами руху за збереження природних ресурсів, чого, на жаль, не відбувається. Навіть, якщо такого і не відбудеться, будь-який внесок в цю справу є важливим, тому що насамперед треба почати з себе і тоді інші, дивлячись на тебе задумаються над собою… можливо.
