Теоретичний матеріал, який допоможе юнацтву отримати необхідні знання для того, аби мати зарахованою цю точку
Українська діаспора – збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (етнічнї української території), яка почуває духовний зв’язок з Україною.
В історії української еміграції простежуються 2 основних напрямки, кожен з яких має кілька хвиль. За напрямком її умовно поділяють на східну і західну.
Східна діаспора утворювалася шляхом переселення українців до внутрішніх губерній Російської імперії, пізніше — до республік колишнього СРСР. Поодинокі міграції були зафіксовані ще у XVI ст., коли українські козаки разом із російськими землепроходцями освоювали простори Сибіру, Далекого Сходу, Камчатки та Чукотки. Масові ж переселення мають більш визначений час та ґрунтовніше мотивування.
У східному напрямку виділяють З основні хвилі міграцій. Перша (кінець XIX ст.) пов’язана із збіднінням селянства та частини міських ремісників і напівпролетарів. Надлишок робочих рук, викликаний нерозвинутістю економіки, спонукав цих людей шукати кращої долі на землях Алтаю, Сибіру, Далекого Сходу. Друга хвиля теж мала соціально-економічну основу. Згідно з реформою, котру проводив прем’єр-міністр П. Столипін, селяни діставали право виходу з общини і створення самостійних господарств на відрубах та хуторах. Проте через брак землі вони змушені були подаватися на степові простори України, а значна їх частина скористалася можливістю одержати землю у глибинних районах Російської імперії. Третя міграційна хвиля (50—60-ті роки) також була трудовою, пов’язаною з освоєнням цілинних та перелогових земель Казахстану, Алтаю, Сибіру.
В історії українства була ще одна могутня хвиля — насильницька депортація селянських сімей у період колективізації та «ліквідації куркульства як класу». Лише на початку 30-х років з України було вислано до мільйона осіб, серед яких були не тільки так звані куркулі, а й середняки.
Західна діаспора також утворювалася масовими хвилями. В основному їх було три: з останньої чверті XIX ст. до початку Першої світової війни; між двома світовими війнами; після Другої світової війни.
Перша міграційна хвиля українців на Захід, як і східна хвиля, пов’язана з аграрним перенаселенням, що мало місце в західноукраїнських землях – провінції Австро-Угорської імперії. До чинників економічного характеру додавався національний та релігійний тиск. Отже, основним суб’єктом першої міграційної хвилі було селянство Західної України: Закарпаття, Буковини, Галичини. Разом із тим міграційний потік на Захід ішов і з Лівобережної України. З кінця XIX до 20-х років XX ст. до США мігрувало 256,1 тис. осіб, до Канади – 135 тис, до Бразилії – 47,3 тис, до Аргентини — 15 тис. Виїзди були настільки масовими, що призводили до знелюднення цілих регіонів України. Так, зі Східної Галичини до початку Першої світової війни емігрувало понад 302 тис. осіб, тобто майже половина її населення. Усього ж із 1877р. до 1909 р. до американських країн виїхало понад 500 тис. мешканців України.
Друга міграційна хвиля (період між двома світовими війнами) була викликана як соціально-економічними, так і політичними чинниками. З одного боку, цей рух за своєю природою також був трудовим, а за соціальним складом — селянським; з іншого боку, він включав і велику кількість політичних емігрантів. Тільки за даними 1936 p., 700 українських мігрантів до США і Канади мали магістерські та докторські дипломи. Усього ж під час другої міграційної хвилі з України виїхало понад 200 тис. осіб.
Третя хвиля обіймає повоєнний період. В її основі домінували політичні мотиви. За своїм складом мігранти цієї хвилі розпадалися на кілька категорій. Одну складали репатріанти — радянські громадяни, в тому числі військовополонені, котрі опинилися в західній окупаційній зоні й відмовилися повернутися до СРСР (там їх прирівнювали до зрадників). До іншої категорії належали вояки підпільної Української Повстанської Армії (УПА), дивізії «Галичина», а також колишні колабораціоністи. Усього в період після Другої світової війни лише на початковій його фазі до країн Заходу емігрувало майже 200 тис. українців.
З незалежністю україни, українці переселяються, зокрема в португалію, Іспанію, Чехію, італію через непевний економічний стан в україні. Станом на 2004 рік за межами України мешкає від 10 до 15 млн. українців та їх нащадків, тобто близько третини корінної нації. А саме:
| № | Країна | Чисельність діаспори |
| 1 | Росія | 4,5 – 5 млн. осіб |
| 2 | Казахстан | 896 тис. – 2, 5 млн. осіб |
| 3 | США | 500 тис. – 2 млн. осіб |
| 4 | Канада | 1 млн. осіб |
| 5 | Молдова | 600 – 650 тис. осіб |
| 6 | Польща | 360 – 500 тис. осіб |
| 7 | Білорусь | 291 – 500 тис. осіб |
| 8 | Аргентина | 100 – 250 тис. осіб |
| 9 | Бразилія | 50 – 350 тис. осіб |
| 10 | Румунія | 70 – 250 тис. осіб |
| 11 | Узбекистан | 150 тис. осіб |
Після заборони польською владою Пласту 1928 року на Волині, а 1930 року і на Галичині, пластові відділи почали організовуватись серед українських студентів емігрантів (СУПЕ – Союз Українських Пластунів Емігрантів, який існував в Празі). Після Другої світової війни, коли велика частина українців опинилась далеко за межами рідних земель, пластові відділи почали виникати в місцях компактного поселення українців, зокрема в Німеччині, Австрії, Великобританії, пізніше в США, Канаді, Австралії, Аргентині, Бразилії, Тунісі тощо. Сьогодні Пласт офіційно існує в дев’яти країнах світу: Україна, США, Австралія, Німеччина, канада, Великобританія, Польща, Аргентина, Словаччина.
Усі вищезазначені краї входять до Конференції Українських Пластових Організацій – КУПО. У часі між зборами КУПО діють Головна пластова булава (ГПБ) та Головна пластова рада (ГПР).
На чолі Пласту стоїть Начальний пластун як уособлення ідейної та устроєвої єдності Пласту, його безперервної дії і традиції.
Приклади пластових проектів на тему «Україна і діаспора»
- Організація теренової гри на задану тему, яка може бути курінною, між курінною, станичною.
- Організація мандрівки на задану тему, міжгурткової, курінної, міжкурінної.
- Підготовка мультимедійної презентаці на дану тему.
- Виготовлення стенду на дану тему, який згодом можна помістити на домівці.
- Підготовка та видання номеру газети (курінної, між курінної), тематично сформованої на задану тему.
- Організація курінних тематичних сходин на задану тему(гутірка, гра відповідно до гутірки, пластова пісня, що поширена у діаспорі)
