Мета заходу: Розширити знання учнів про календарно-обрядові свята України. Прищеплювати інтерес до історії, культури, традицій і звичаїв українського народу.
цільова аудиторія: 12-13 років
дрес код: вишиванки, стрій.
Програма заходу:
- Ритуал запалення свічок. Коли всі зібралися, тоді запалюються багато свічок і виключається світло. тоді в хаті стає тепло і затишно. Хата оздоблена вишиваними рушниками, і теплими шерстяними коцами.
- Невелика гутірка, що таке вечорниці. їх історія.
Одним з найулюбленіших зібрань молоді були вечорниці. Починалися вони пізньої осені, найчастіше на Покрову (14 жовтня). То був час, коли сонце повертало на зиму і природа поступово засинала, коли зібрані були хліб і городина, коли наставали довгі вечори. Бувало, що дівчата починали «засиджувати» вечорниці уже з початку вересня. Для проведення вечорниць дівочий гурт підшуковував простору, зручну хату самотньої бабусі, вдови або рекрутки. А відтак ішли дівчата до господині і просили дозволу «справляти в їх господі вечорниці». Після взаємної згоди господиню обраної хати молоді люди називали вже «вечернична чи досвітчана мати».
Дівчата намагалися якось віддячувати вечорничній матері за дозвіл збиратися в її господі. Вони зносили продукти: борошно, крупу, зерно, квасолю, а перед великими святами і ковбасу, м’ясо, сало, курей, масло. Крім цього, дівчата гуртом пряли або шили у певні дні для досвітчаної матері, або ж котрогось дня ішли працювати у полі.
Вечорниці були:
Основою буденних вечорниць була робота дівчат за вишиванням, прядінням, шиттям, оскільки саме від їхньої працьовитості залежало і їхнє придане. Та й вранці необхідно показати матері свою роботу. На святкових вечорницях молодь танцювала, співала, тобто розважалася. Святкові вечорниці пов’язувалися з певною подією або ж святом.
В свою чергу святкові вечорниці поділялися на:
- недільні (по неділях)
- весільні
- прощальні
- празникові (на великі свята)
Буденні вечорниці влаштовувалися по всіх регіонах України переважно так. Як тільки вечоріло, сходилися дівчата до хат вечорничних матерів. Несли різні «примусії» до роботи: веретена, прядки, днища, гребені; по кілька мичок пряжі для прядіння, полотно та нитки для вишивання та шиття; дротики, ключечки та вовну для плетіння тощо. Зносили дівчата і харч для скромної спільної вечері (якщо таку готували): пшоно, муку, олію, хліб, сало, яйця і т. п. Не забували й про освітлення та опалення. Ото посходяться усі дівчата, порозсідаються одна побіля одної кругом столу або посеред хати навколо каганця чи то лампи, прилаштованих на діжі (чи стільці), і шиють, вишивають, плетуть. А прясти сідали на лавах та ослонах. Дівчата прядуть пряжу “(коноплі, льон), вишивають (сорочки, рушники, хусточки) чи плетуть (панчохи, мереживо) дуже старанно, бо вранці треба буде показати матері свою роботу. Та й самі дівчата знали, що їхнє придане цілком залежить від їхньої працьовитості. Запопадлива до роботи дівчина, поки піде заміж, надбає, бувало, лише сорочок тридцять. А за одну зиму вона могла напрясти, ниток на три сувої полотна по 30 аршин кожен. За роботою дівчата співають пісень, жартують, а далі заводять мову про свої душевні таємниці, про свою дівочу долю. За співами, розмовами час збігає враз, гуртом робота «охотніше» спориться.
Багато старань докладали дівчата, щоб спекти якнайкраще калиту. Калита — пшеничний прісний корж, мав іще декілька назв, зокрема: «каланта» (Холмщина), «бакала» (Канівщина), «бала» (східна Волинь). Корж пекли великий (подекуди як сито), переважно округлий, з діркою посередині. На південному Побужжі калита випікалася із зубчиками по краю і дірочками поміж ними (витискали наперстком), прикрашалася родзинками, цукерками, горіхами.
Як тільки вечеря була готова, спечені балабушки та калита, дівчата кликали парубків:
Слід зазначити, що коли на всіх згаданих вище вечорницях молодь працювала або розважалася, то головною метою. Андріївських сходин було ворожіння. Але про це трішки згодом. Парубоцька та дівоцька громади виступали організаторами зібрань молоді, зокрема вечорниць. У громаді всі мали рівні права, з-поміж себе вибирали старшого (отамана, старшину, старосту, «березу») і старшу («березу»). До обов’язків парубоцького отамана входило: слідкувати за порядком, в тому числі на вечорницях, організовувати складки, домовлятися за музик, наймати приміщення для грища, вирішувати всі суперечки між молоддю тощо. Ватажок мав помічників (підстаросту і скарбника, яких сам призначав), сидів він коло столу на почесному місці і тримав знак влади (ціпок, палицю, гарапник). Отаману корилися всі — і парубки, і дівчата. За непослух, брехню отаман карав, строго стежив за тим, щоб на вечорниці не ходили парубчаки та дівчатка. З наказу парубоцького отамана розходилися всі додому. Не мали права парубки на вечорницях лихословити, битися чи напиватися або насміхатися з дівчини. Парубоцтво було хранителем дівочої честі і строго карало блудливих дівчат: виганяли з товариства, вішали у дворі люльку, знімали хвіртку, мазали дьогтем хату тощо. Парубки до своїх дівчат ставилися з особливою повагою як до майбутніх дружин: «любить козак дівчиноньку, зайняти не сміє, ой він її не займає, бо сватати має». Парубоцька етика також вимагала: з дівчиною з іншого села можна було познайомитися тільки через тамтешнього парубка, заручившись її згодою. Дівоцька громада забезпечувала приміщення для вечорниць і його освітлення, опалення, їжу для спільної вечері. Дівчата тієї чи тієї громади не мали права без відома і згоди старшої, а то і всіх подруг приходити на вечорниці іншого гурту (парубкам вхід був вільний). Старша також не дозволяла залишатися на ніч у вечорничній хаті дівчині, якій ще не виповнилося 18 років, йдучи перший раз на вечорниці, дівчата приносили курку або грудку масла. Поводилися з парубками гарно, не можна було сказати хлопцеві «брешеш».
- Вправляння у ліпленні вареників. Дівчатка навчаться робити тісто, ліпити гарні вареники, але передбачені вареники із сюрпризом( перченою картоплею)
- Виготовлення плетенки із дріжджового тіста. Плетенка дуже смачна і дівчата повинні її вміти пекти. Виховниця буде допомагати, але основну роботу будуть робити дівчата.
- Співи. (див. Додаток)
- Дегустація. Все, що напекли, потрібно попробувати, тому всі дружньо сідаємо за стіл і бажає одна одній – смачного!
- Ворожіння. Дещо з старовинних ворожінь.
Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти з різнокольорового паперу самі дівчата виготовляли осінньо-зимовими довгими вечорами, якими ікони та портрети в кімнатах прикрашали), — і кожну річ під окрему тарілочку клали. Найперше старшій дівчині долю вгадували. Всі за неї пережи вали, бо хотіли знати чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати.
Та дівчина, якій вгадували долю, не мала бачити, як дівчата будуть під тарілки фанти підкладати. І, як тільки їх розклали, то запрошували дівчину тарілку вибирати — свою долю вгадати. Кожна дівчина лише одну тарілку вибирала. Хвилювалась, бо вірила: що вибере на свято Андрія, це її й чекає.
Свято Андрія — це і радість, і сум, і потаємна надія… Якщо під тарілкою буде перстень, то вірили, що вже скоро заміж вийде; якщо — квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме.
А ще так ворожили: Дівчина свій чобіт скидала та й із заплющеними очима його від себе кидала. Коли кидала, то стояти на одному місці мала. А інші дівчата дивилися, в який бік чобіт носком упав, то з цього боку й буде її наречений шукав.
Або ще так: Вибігали дівчата на подвір’я і навмання біля частини плоту чи паркану ставали, кілки рахували та так промовляли: «Молодець, старець». Останній кілок обов’язково оглядали. Якщо кілок тонень кий і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то хлопець буде такий; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою. Це найвеселіша ворожба. Дівчата одна з одної кепкували, жартували… Вірили — не вірили, а все ж трішки хвилювалися, бо вийти заміж за молодого хлопця всі бажали.
Ще так ворожили:
— Брали чобіт у дівчини, від стіни до порога переставляли і так промовляли: молодець, удовець, буду дівувати, — і як вийде, то таку долю ця дівчина буде мати. Від стінки п’ятеро дівчат одна перед одною наперед ставали і хто перед порогом стане, та перша вийде заміж, а дівчина за нею -другою буде справляти весілля; за другою — третьою…
На аркушах паперу ім’я хлопців писали, потім перемішували їх, у шапку клали і собі «хлопця вибирали».
— Виходили дівчата одна за одною на подвір’я і примовляли:
О Святий, добрий Андрію,
Я лишень на Тебе маю надію!
Дуже хочу знати,
Звідки нареченого маю виглядати?
Так тричі промовляла і з надією на гавкіт собаки чекала. З якої сторони почує гавкіт собаки, то з цієї й буде її наречений.
— Дівчат за дровами посилали, а вони по в’язанці брали і потім їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю.
А ще розповідали, що на дзеркалі долю свою впізнавали. Твер дили, що дзеркало долю віщує, але не кожна дівчина ворожитиме, бо треба бути відважною, не боятися. Але чого не зробиш, якщо хочеш про свою долю дізнатися. У тій ворожбі дівчина має бути тільки сама, щоб нікого не було в кімнаті. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків свічки засвітити й такі слова говорити:
Я тебе, дзеркало, питаю,
З ким я свою долю злучити маю?
З’єднати з Іванком прошу,
Бо його в серденьку ношу.
Тричі треба так казати. Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти: Святий Андрію, допоможи, Судженого мого покажи! Ворожу на свій вінок, Прошу захисту від зірок! Дай, Боже, шлюбу дочекати, Мене з Іванком звінчати. Відтак зразу різко повернутися і на дзеркало подивитися, але не жахнутися. Адже в дзеркалі може не бути обличчя Івана, а незнайомого пана. Коли за перший раз не вийде, то постарайтеся повторити тричі, але зауважу, якщо не вийде нічого, то наступного року повторіть, — бо це означає, що ваша доля ще десь блукає. Але не журіться, коли доля ще десь блукає, вона обов’язково вас розшукає і люблячі два; серденька з’єднає.
Коли вже дівчата лягали спати, то так робили, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставили миску з водою, а зверху треба дощечку положити, (ніби кладка через річку) і так просити:
О дай же, Боже, молодій мені,
Щоб приснився мій суджений в сні.
І Тебе, Святий Андрію,
Я прошу, як умію:
Святий Андрію, допоможи,
Мене сьогодні не залиши!
Ой ти, місточок, та не хилися,
А ти, Іванку, мені приснися.
Перейди річку — биструю воду,
Й веди до шлюбу мене, молоду.
Перед тим, ніж заснути, треба декілька разів так промовляти.
А щоб знати, яку професію буде суджений мати, то треба дівчині піти на город і землю розкопати, в пригорщі набрати, до світлиці принести та її гарно розглядати. Якщо знайдете тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях — буде ковалем, якщо скло — склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточку чи стебло віднайдете, то суджений буде добрим сім’янином; коли пір’я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а коли знайдете вуглинку, то буде нещасливий шлюб.
Ворожать ще так: дівчина насіння коноплі набирає, виходить на подвір’я і так промовляє-співає:
О Святий Андрію, Конопельку сію… Добре заволочу, Бо заміж вийти хочу… А як усе розсіє, то зразу насіннячко збирає, яке розсівала, в світлицю приносила і рахувала. Якщо буде парна кількість зернин, то скоро буде ця дівчина у парі жити. Віднайде її доля — цей єдиний, один!
Та ще: на вулицю дівчата вибігають і першого зустрічного зупиняють, у нього ім’я питають. Вірять, що таке ім’я буде у майбутнього чоловіка.
І досі дівчата на Андрія на підвіконні ставлять у воду гілочку вишні чи яблуні, або гілочку бузкову чи черемхову. Коли розквітне до Різдва, то буде ця дівчина щаслива. Кладуть гілочку у воду і приказують:
Святий Андрію,
Маю на Тебе надію:
Дай, щоб вишня зацвіла,
А мою долю на поріг привела.
Дуже багато різних ворожінь в Україні побутувало, що ніхто не перелічить — не порахує. Свято Андрія пов’язане з дуже багатьма обрядами та ритуалами, а тепер ми маленьку часточку знаємо.
- 22: 00 – розхід.
Додаток
Ніч яка місячна, зоряна ясна
Ніч яка місячна, зоряна, ясна,
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, кохана, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Ти не лякайся, що білії ніженьки,
Умочиш в холодну росу,
Я ж тебе, вірна, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Заспіваймо пісню веселеньку
Заспіваймо пісню веселеньку
Про сусідку молоденьку,
Про сусідку заспіваймо,
Серце наше звеселяймо!
Ой сусідко, сусідко, сусідко,
Позич мені решітко, решітко:
Я си муки потрясу, потрясу,
Завтра вранці принесу, принесу.
Заспіваймо пісню веселеньку
Про венгерку молоденьку,
Про венгерку заспіваймо,
Серце наше звеселяймо!
Ой венгерко, венгерко, венгерко,
Позич мені люстерко, люстерко:
Я си вуса підкручу, підкручу,
Завтра вранці доручу, доручу.
Заспіваймо пісню веселеньку
Про жіночку молоденьку,
Про жіночку заспіваймо,
Серце наше звеселяймо!
Маю жінку молоду, молоду,
Не пущу і по воду, по воду.
Могла би ся втопити, втопити,
Мусив би ся женити, женити
Зеленеє жито, зелене
Зеленеє жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито женці жнуть,
Хорошії гості в хати йдуть.
Зеленеє жито, зелене,
Хорошії гості у мене,
Зеленеє жито при межі,
Хорошії гості від душі.
Зеленеє жито, зелене,
Хорошії гості у мене,
Зеленеє жито, ще й овес,
Тут зібрався рід наш увесь.
Ой, у вишневому саду
Ой, у вишневому саду
Там соловейко щебетав.
До дому я просилася,
А він мене не відпускав.
Ти милий мій, а я твоя
Пусти мене, зійшла зоря.
Проснеться матінко моя,
Спитає, де гуляла я
А ти скажи їй в отвіт:
– Яка була чудова ніч
Весна іде, красу несе,
А в тій красі радіє все
– Мамо моя, ти вже стара,
А я весела, молода.
Я жити хочу, я люблю,
Мамо, не лай доню свою
-Доню моя, не в тому річ
Де ти гуляла цілу ніч.
Чому розплетена коса,
А на очах блищить сльоза
Коса моя розплетена,
Її подруга розплела,
А на очах блищить сльоза,
Бо у розлуці з милим я
