Категорія: Практичне пластування

Ноги годують не лише вовка. Без наплічника чи спальника мандрівка можлива, а от без взуття — зась. Історія туризму знає достатньо випадків, коли під сумнів ставилось продовження походу лише через погане взуття. А про травми і взагалі не казати.

На різні випадки життя

То яке ж взуття для мандрівки найкраще? Таким, власне, має бути перше питання. Якщо надворі літо і похід у вашому дозвіллі — рідкісна подія, можна відбутися простими кросівками, китайськими кедами або старими зимовими черевиками-тракторами 🙂 За умови нескладного рельєфу годиться й такий варіант. Але якщо подорож загрожує затягнутися, нитка маршруту здебільшого умовна і акція загалом відгонить авантюризмом, без спеціалізованого взуття не обійтися. Понад сторічний досвід шевства і досконалість сучасних технологій виправдають ваші витрати.Нинішній асортимент якісного взуття досить вражаючий: практично в кожному туристичному магазині від «шузів» мерехтить в очах. То що ж узяти, аби на всі випадки життя та ще й не переплатити?

1. Кросівки (низькі). Використовуються на підходах та на нескладному рельєфі. Для багатоденних мандрівок годяться як запасна пара. Вони легкі (0,8-1,0 кілограма важить пара), швидко сохнуть і не займають багато місця.

2. Покращені кросівки (високі). Це ті самі кросівки, але з масивнішим протектором та піднятим вище кісточки прошнурованим верхом. В такому взутті затишніше на більшості карпатських стежок і бездоріж, а в теплу пору року їх можна брати в якості основної пари. Вага пари 1,0-1,2 кілограма.

3. Черевики. Їх називають трекінговими (tracking) або вібрамами (від бренду протектора, про який йтиметься далі). Цей різновид взуття як основну пару можна використовувати у міжсезоння та на будь-якому карпатському бездоріжжі. Від попереднього типу відрізняються жорсткістю та масивністю. Важать 1,3-1,5 кілограма.

4. Підсилені черевики. Підсилені відрізняються рядом технологічних нововведень на зразок прогумованого ранту, новітніх утеплювачів тощо. В таких черевиках ходити комфортно і безпечно, при цьому вони не надто важкі. Використання полегшених вставок з тканини кордури та інших синтетичних матеріалів дозволило зменшити вагу до 1,5-2 кілограмів і спростити експлуатацію (швидше висихають і стійкіші за шкіру при перепадах температури).

P.S. В теплий період варто брати сандалі або в’єтнамки, на привалах чи в транспорті незамінна річ — в них ноги дихають і відпочивають.

Фірмові, шкіряні, безпечні…

Першим кроком до придбання хорошого взуття є вибір авторитетного продавця. Бажано, щоб це був офіційний представник фірми-виробника. Заклад з доброю репутацією означає: захист від підробок (чим іноді грішать промтоварні ринки), тривале гарантійне обслуговування та кваліфіковані консультації. Краще йти власне у спеціалізовані туристичні крамниці. Товар, що з’являється у супермаркетах, переважно дорожчий, а інформація обмежується етикеткою.

Наступним кроком є вибір виробника. Увагу слід зупиняти на взутті Asolo, Baak, Boreal, Campus, Columbia, Dachstein, Koflach, La Sportiva, Lowa, Meindel, Merrell, Raichle, Salomon Trezeta, Vasque. Краще виробництво — США, Європа; гірше — Китай, Малайзія.

Більшість серйозних виробників шиють взуття зі шкіри. Вона механічно стійка, «дихає» та стримує проникнення вологи. Буває різного походження та ступеня обробки: зовнішня (Full-Grain, проста чи з обробкою) і внутрішня (виворітка, замша, нубук) тощо. Для військових «берців» застосовують зокрема свинячу кирзу. Добре, коли черевик складається з одного цільного і «безшовного» куска шкіри — такий варіант міцніший, сухіший, але дорожчий. Нубук, якщо без спеціальної «воскової» обробки, дуже вразливий до пошкоджень. Бездоріжжя невмолимо залишає на такому взутті борозни і шрами. Крім того, цей вид шкіри є гігроскопічним. Інша справа — виворітка і замша, які механічно стійкіші і воду пропускають гірше, тому й зустрічаються частіше. Попри все, товщина і жорсткість шкіри повинні бути достатніми для захисту стопи і збереження взуття у потрібній формі.

Сучасне туристичне взуття виготовляють з використанням мембранних матеріалів, які не пропускають вологу ззовні, зате виводять зайву зсередини. Популярністю користуються мембрани американського виробника GoreTex та німецького SympaTex. Перші дорожчі, ефективніші, однак їх недоліком є забруднення мембранних пор, чого немає у «безпорового», проте гірше «дихаючого» конкурента. Модель Dachstein SoftStep Light з мембраною SympaTex не протікає 12 годин (перевірено). І такі властивості матеріалу зберігаються протягом одного-двох років, після чого мембрана практично повністю втрачає вологостійкість. Росянисті луки, тривалий дощ та снігові походеньки взуття витримує суттєво гірше, ніж разове занурення у воду.

Важливим критерієм вибору є захищеність гомілковостопного суглоба. Черевики чи кросівки з високим і добре прошнурованим верхом запобігають травматизму «ахіллесової п’яти» туриста, оскільки надійно фіксують ногу. Це місце страждає найчастіше, навіть можна пошкодити сухожилля.

Протектор. Щоби відчути, як йому «доводиться», достатньо пробігтися кам’янистим берегом карпатської річки в кедах. В серйозних переходах, як-от по скелях, мокрих, засніжених, вкритих ожеледдю або порослих косодеревиною розсипах в Ґорґанах, гарантом рівноваги буде саме підошва. Більшість фірм ставить на свої вироби протектори Vibram, Durasole або власні розробки. Щоби не «напоротися» на підробку, слід пам’ятати: у маловідомого виробника практично не зустрічається фірмовий протектор і навпаки — у дорогому взутті завжди якісна підошва. Матеріал, з якого виготовляють протектори, є сплавом каучукових та пластикових матеріалів. Чим більше пластику (така підошва твердіша на дотик і пружніша на згин), тим менш стійка вона на гладких поверхнях, зате витриваліша на зношуваність. На гнучкість підошва має бути жорсткою — щоб перевірити, достатньо попробувати її зігнути в руках.

Присутність амортизаційних елементів, якими «напаковані» дорогі кросівки, можна тільки вітати, якщо від цього не дуже збільшується ціна. Вони пружинять крок і забирають на себе частину удару.

У високих моделях язичок повинен бути пришитий до корпуса не тільки знизу, але й у вигляді складки з боків. Таке взуття тепліше і краще захищене від проникання води.

Хороші устілки повинні бути виготовлені на каучуковій основі з полімерним антибактеріальним покриттям. Тоді вони витривалі до стирання, швидко сохнуть і не адсорбують запахи, на відміну від повстяних чи інших натуральних.

Шнурівки повинні бути не тонкі, не зроблені з гладких нейлонових волокон (такі погано тримають зав’язку), не мають розтягуватись. Запонки-петельки та гачки для шнурівок (ніяких отворів-дірочок!) на доброму взутті сидять щільно, гачки не дзвенять і обертаються чи згинаються від зусилля руки. Матеріал — ґрунтована сталь. Що вище гачки, то кращий захист від травм.

Протектори у сучасних моделях ззовні не прошивають, а кріплять високоефективним клеєм. Через отвори зовнішньої прошивки проникає волога, а при пошкодженні чи перетиранні прошивної нитки (що не виключено в гірських умовах) можна втратити підошву. Мало того: зустрічаються різні імітації прошивок, а це вже сигнал про непорядність виробника.

Пом’якшуючі подушки — дуже бажаний елемент взуття. Якщо зверху, спереду і ззаду стопа захищена краще завдяки товстішому шару шкіри на вигині, то з боків нога більше вразлива.

Дещо про купівлю

У взутті найменша незручність чи дискомфорт, мінімальні точки тертя чи перетискання (навіть якщо під час примірки чи прогулянки містом вони особливо не дошкуляли) після 50 кілометрів горами доведуть ваші ступні до драматичного стану.

Не поспішайте купувати, приміряйте кілька пар, погляньте, що пропонують інші магазини. Не знайшовши потрібної пари, не беріть будь-що — аби було. На пошуки потрібного пожертвуйте навіть цілим днем. Ніколи не купуйте більший розмір про запас, особливо, якщо у вас проміжний розмір («… з половиною»). У кожного виробника поняття розміру своє, не кажучи вже про різноманіття світових розмірних систем.

Перша ж примірка повинна викликати враження повної зручності, облягання ноги, так, наче взуття на вас шите. Ступня має «лягати» у ложе без особливих зусиль і почувати себе комфортно протягом тривалого часу.

Узувши потрібну пару (а не один черевик, як іноді пропонують продавці), пройдіться крамницею, поприсідайте, пострибайте, попробуйте посидіти навпочіпки, постійте на пальцях, навіть сядьте собі на ноги (а краще — в позу «лотос»). Все це неодмінно допоможе виявити у взутті проблемні місця, які в горах перетворять мандрівку на пекло.

Взуття не повинно тиснути, пальці не мають доторкатися до носка (перевірка по великому пальцю); зверніть увагу на ширину колодки в передній частині ступні (при примірці вузька колодка не відчувається, дискомфорт відчутний лише у тривалому переході) — пальці не повинні перетискатися та налазити один на одного, ступня має почуватися вільно, але без зайвого «люфту».

Занадто багато вільного місця у взутті — це теж погано. Якщо ступня буде ковзати, ви натрете собі пальці, коефіцієнт зчеплення з рельєфом істотно зменшиться, а ймовірність травматизму зросте. Так що брати черевики чи кросівки із запасом — «на три шкарпетки» — невдячна практика.

Без гарантії безпосередньо продавця (є ще гарантія виробника) з товаром краще взагалі не мати справи. Трапляються непоодинокі випадки, коли товар виходив з ладу вже на першому місяці експлуатації, так що брати моделі навіть з відомим ім’ям «на віру» не рекомендується. Продавці гарантують якість від 1 до 6 місяців, виробники — рік і більше.

Експлуатація

Нове взуття, навіть якщо воно здається зручним, бажано розносити за деякий час перед походом, «підігнати» під ногу.

Сушити взуття з натуральних матеріалів, особливо з мембраною, слід подалі від відкритого вогню чи систем опалення, вийнявши устілки та набивши зсередини матеріалом, який швидко вбирає вологу (можна газетою).

Між походами радимо обробляти взуття спеціальними хімічними речовинами, скажімо від фірми NixWax. Тоді воно прослужить значно довше.

Проблему водянок і пухирів (не плутати з мозолями) вартує попередити ще до походу. Перевірте, чи нема у взутті неналежно ізольованих швів, напливів тканини, чи не морщаться устілки. Особливо великий шанс нажити в поході водянки у тих, в кого пітніють ноги. Мокрі ступні натерти набагато легше, ніж сухі (на рівнині — страждає вся поверхня стопи, на тривалих спусках — пальці). Спітнілим чи мокрим ногами порятунком стануть якісні «дихаючі» та товсті шкарпетки. А решту порадить лікар.

При низьких температурах вологе взуття залишати за межами намету не рекомендується — зранку ними можна буде хіба що грати в кеглі.

Щодо надійності, то «живучість» якісних моделей становить від трьох до п’яти років, в залежності від інтенсивності використання. Згадані вже Dachstein витримали за 3 роки 34 походи різного рівня складності та тривалості загальною довжиною 1200 кілометрів. За цей час «вмерла» мембрана, поіржавіли гачки, геть пропав товарний вигляд і кілька разів «умовлявся» клеєм протектор. Плановий ресурс — ще два-три походи — і в музей.

Якщо збираєтесь в довгу подорож і не впевнені в надійності взуття — візьміть ремнабір (суперклей на основі цианокрилата, шурупи, цвяшки і трішки дроту).

Second-hand

Для нашого брата-туриста спроба придбати дешеву — якість з розряду виграти в лотерею. Якщо куртка чи брюки після хімічної обробки ще так-сяк «тримають марку», то взуття страждає невідворотно: мембрана псується, а клей, що тримає підошви, випаровується. В результаті турист переможно сходить на вершину в дешевих, але розвалених капцях. Ну що ж, вибір за вами: дешеве щомісяця чи на три роки — дороге.

Легкої ходи!

Вибираємо наплічники

Наплічники пережили тривалий етап еволюції, перед тим, як з’явились у сучасному вигляді. Першими екземплярами були брезентові речові мішки з лямками, більше відомі як «колобки», пізніше почали виробляти прототипи сучасних конструкцій — так звані «абалаківські» та «яровські». Після них прийшли каркасні «єрмаки», а вже відтак ринок заполонили анатомічні наплічники.

Виробники: загальний огляд ринку

У СРСР серійне виробництво туристичних рюкзаків розпочалось у 30-х роках минулого сторіччя, а в незалежній Україні перші ентузіасти налагодили конвеєр вже на початку 90-их.

До кола вітчизняних піонерів-виробників входять столичні фірми Еліта-Спорт, Adventure та житомирською Travel Extreme. Пізніше їх потіснили київські передовики Terra Incognita, Commandor та донецький Capricorn.

Імпортний сектор раніше був представлений переважно сусідами: польським Campus, чеськими TrekSport і Pinguin, угорським AdventureR та російськими Bask і Снаряжение.

Дещо пізніше, зі зростанням добробуту мандрівників, на український ринок вийшли відомі й дорогі світові бренди на кшталт німецьких High Peak, Lowe Alpine і Tatoоnka, французьких Lafuma і Millet, німецької Salewa, американської The North Face тощо.

Види та особливості

Пропустимо старе покоління «колобків» та «єрмаків» і поведемо мову про класифікацію сучасних наплічників.

Об’єм. Цей критерій є визначальним для подальшої класифікації, оскільки вміст наплічника безпосередньо пов’язаний з його призначенням.

Спеціалізація. Переважна більшість виробів на туристичному ринку представлена двома основними типами наплічників — експедиційними та штурмовими. Перші відрізняються значним об’ємом (90-120 літрів) і призначені для тривалих кількаденних мандрівок, другі — менші (50-80 літрів) — придатні для недовгих радіальних маршрутів і мають ряд спеціальних пристосувань. Зокрема, штурмові наплічники оснащені додатковими стяжками й кріпленням для спорядження, кишеньками для лиж та палок-телескопів тощо. Передбачається широка географія подорожей — виробники гарантують придатність власних виробів для будь-яких гір та погоди, тим більше для нетривалих мандрівок Карпатами.

Експедиційні наплічники в «чистому» вигляді знайти непросто. Попри усталений поділ на типи, більшість виробників намагається охопити максимальну споживацьку аудиторію, випускаючи на ринок так звані комбіновані вироби, а саме — експедиційні наплічники з пристосуваннями для додаткового (штурмового) спорядження.

Складові елементи

Всі наплічники складаються із трьох основних частин. У різних фірм вони не дуже відрізняються, однак кожен виробник намагається внести (іноді навіть винайти, а не «передерти» в сусіда) для свого продукту якусь конструктивну «родзинку», що породжує на ринку різноманіття форм та видів.

Основними елементами наплічника є: власне корпус; силові лямки з поясним ременем, що відповідають за кріплення корпусу на спині; система підвіски, яка служить проміжною ланкою між першим і другим елементом і робить процес транспортування зручнішим та безпечнішим для здоров’я.

Аксесуари: клапан або кришка, що закриває верхній вхід до наплічника і містить додатковий простір для речей; грудна стяжка, яка розвантажує плечі від силових лямок; кишені з боків та спереду наплічника; бокові стяжки для габаритних речей, інші реквізити.

На що звертати увагу при купівлі

Клапани бувають пришиті до наплічника і такі, що знімаються — на стяжках. Останні завжди можна відкріпити при недостатньому заповненні рюкзака або підняти-розширити — при надмірному. У клапани переважно вшивають внутрішні кишені, іноді з двома входами (зсередини й ззовні). Рекомендуємо брати вироби з кріпленнями для «кішок» зверху клапана (там також зручно носити мокрий дощовик або пляшку з водою). Дуже важливо, щоби замки, які закривають і фіксують клапан, були не пряжково-в’язального типу, а фастекси-самоскиди (ви оціните їхню зручність, якщо часто відкриватимете клапан).

Надійність елементів кріплення в наплічнику, як от стяжок чи фастексів, значною мірою залежить від їх виробника. Провідні фірми забезпечують власний модельний ряд фурнітурою відомих торгових знаків, наприклад, DuraflexT чи NexusT.

Визнаним еталоном світової якості у виробництві замків-блискавок є японська фірма YKKT. Виробами цієї фірми дешеві наплічники не комплектуються. Замком зручніше користуватися (особливо на морозі), якщо «собачка» на блискавці має синтетичний подовжувач.

Тубус, який служить для додаткового збільшення корисного об’єму (приблизно 10 літрів), є верхнім (іноді — нижнім) продовженням корпусу наплічника. Цей елемент є в більшості екземплярів. Фіксатором стяжки тубуса служить кнопка-затискач або механізм із шестернею (рідше — клиноподібний замок). Перший варіант зручніший в роботі, але другий надійніше тримає кріплення.

Бокові та інші стяжки дозволяють носити більшість габаритних речей, зокрема, наметів, килимків чи палок на зовнішньому контурі наплічника. Незадіяними вони бувають достатньо рідко. Важливо, щоби довжина лямок була із запасом, інакше процедура спорядження перетвориться на кару.

Компресійні стяжки триматимуть форму наплічника залежно від завантаження.

Зовнішні кишені (передні чи бокові) досвідчені мандрівники відводять під потрібні дрібниці, що значним чином спростить їх пошук (наприклад, шапка чи фляга з водою).

Матеріалом, із якого виготовляють левову частку всіх наплічників на ринку, є CorduraT. З фірмової високоякісної тканини (винахідник — французький DuPontR) шиють виключно дорогі рюкзаки, в решті випадків використовують добротний сурогат. Деякі польські виробники, аби зекономити на оригінальному матеріалі, пішли на відому маркетингову хитрість. Вони виробляють схожий за властивістю матеріал під співзвучними назвами типу Endura чи Duront.

Важливим доповненням до якості тканини є її обробка водовідвідним шаром із поліуретану. Без такого покриття наплічник протече. Виявити обробку не так і складно — достатньо глянути на внутрішню поверхню матеріалу: вона повинна мати характерне скляно-матове забарвлення. Тест з водою може додатково засвідчити покриття — зібрана в складці тканини вода не просочується. Більшість виробників узяли за правило обробляти тканину.

«Кордура» буває різної щільності — від 600 до 1000 одиниць (деньє). Жорсткішою, важчою і витривалішою тканиною (1000 HD) переважно підсилюють дно, на решті корпусу економлять і ставлять ніжнішу й легшу шестисоту.

Наплічники протікають не лише крізь необроблену тканину, але й по швах. Додаткова обробка замкового полотна блискавок гумовими прошарками та термічна проклейка швів — безумовні плюси при виборі бажаного краму.

Лямки й пояс повинні бути ні надто м’якими, ні надто жорсткими. Перші втрачають форму і викривляються при навантаженні, другі досить швидко натирають і перетискають плечі. Тепер виробники переважно профілюють лямки під контур людського тіла, надаючи їм ергономічну S-подібну форму.

Особливу увагу варто приділити системі підвіски. Чим краще вона прилаштується до спини, тим легше проходитимуть туристичні будні. Якщо в підвісці передбачені відповідні стяжки чи приліпки — це плюс, якщо підвіска статична — це мінус. Днище спорядженого наплічника не повинно спиратися на сідниці туриста.

Бажаним каркасом підвіски є металеві пластини. Краще, аби їх канал в корпусі не був зашитий, і пластини вільно виймалися при потребі (пранні чи ремонті). Добротним металом є дюралюміній: він легший за сталь, але стійкіший за алюміній. Грані пластин повинні бути якісно й фабрично згладжені (не напильником, як було раніше) — досвід підтвердив їхню паразитичну здатність розрізати корпус. Крім того, іноді пластини ергономічно S-подібно вигинають під профіль тіла. Така система менше втомлює м’язи спини і краще тримає вантаж.

Розвантажувальний пояс — це цінний елемент в системі підвіски. Правильно сконфігурований, він здатен узяти на себе 40 відсотків ваги наплічника і добряче розвантажити плечі. Вантажі понад 25 кілограмів без пояса носити вкрай важко. Зустрічаються два варіанти поясних замків-самоскидів: тризуб-фастекс і закладна пряжка-самоскид. За ефективністю обидва приблизно однакові, проте комплектуючі до пряжок рідко зустрічаються у продажі. Важливо також, щоб фастекс не був вшитий в стрічку — це ускладнює його оперативну заміну.

Поверхню підвіски, пояса та лямок, що контактують з тілом, більшість виробників прошивають спеціальною сітковою тканиною. В кожного ця система має свою оригінальну назву на кшталт AirBack System, однак функція одна — вентиляційна. Виробники запевняють, що спина під такими сітками менше пітніє і краще дихає. Переважно так воно і є. Крім того, пориста тканина висихає швидше.

Практично всі виробники забезпечують зовнішню сторону силових лямок півкільцями не завжди відомого для них призначення. Зрідка до них чіпляють комплектні петельки для рук. Ці петлі вирішують одразу дві проблеми: до того «бездіяльні», а тепер задіяні руки відтягують власною вагою силові лямки і зменшують навантаження на багатостраждальні плечі та ключиці.

В деяких моделях присутня поперечна перегородка, яка дозволяє поділити наплічник на відсіки. Користі від неї не так багато — хіба що, ізоляція.

Дуже зручною штукою, як виявилось, є транспортувальна петелька. На пересадках, коли наплічник потрібно знімати, додаткова ручка береже фастексам клапана життя, а туристам — здоров’я. В більшості виробів вона одна — під клапаном з тильного боку наплічника, чого явно недостатньо вже при 20 кілограмах завантаженості. Важливо, щоби вона була добре прошита. Деякі виробники пришивають одразу дві ручки — з різних боків.

В більшості виробів є нижні поперечні (зрідка — вертикальні повздовжні) альтернативні входи. Туристу не доведеться витрушувати весь наплічник в пошуках потрібної речі. В деяких дорогих наплічниках в комплект входить дощовик.

Приємні дрібнички, на зразок кишеньок на поясі та лямках, здатні полегшити мандрівку. На поясі зручно носити фотоапарат чи мобільний телефон, а на лямках — наприклад, навігатор GPS. Часто діставати їх з клапана чи інших кишень — процедура, м’яко кажучи, не з приємних.

Умови експлуатації

Наплічники — досить невибагливі в експлуатації речі, однак дотримання ряду нехитрих правил зможе спростити вам життя і зекономити гроші.

Часте прання наплічників не бажане. По-перше, це спричиняє осипання поліуретанового нашарування тканини, по-друге, порошкове прання не найкращим чином впливає на пластикову фурнітуру, яка кришиться і ламається.

З усіх замків-фастексів найчастіше ламається поясний. На привалі він переважно звисає «без діла», через що на нього часто наступають. Наполегливо рекомендуємо не лінуватися і защіпати пояс довкола наплічника, просиляючи його у придонні петельки для льодорубів. І брати в дорогу запасний.

Під впливом низьких температур пластикова фурнітура і PU-покриття деформуються. Намагайтеся не залишати наплічники ззовні намету.

Намет, напевно, виник тоді, коли людина почала мандрувати. Вдосконалення цієї необхідної штукенції не припинялося й на хвилину. І ось ми маємо зараз безліч варіантів наметів різних типів, форм, конструкцій. А що воно таке — намет, і як обрати саме те, що необхідно?

Намет сучасний — двотентовий

Колись ходили з брезентовими двоскатними наметами вагою кілограмів вісім, мокли, коли намет промокав від дощу, мали вологі речі, коли зі стелі крапав конденсат, підпирали стіни наметів плечима під час сильного вітру, і бідували так до тих пір, поки не з’явилися двотентові намети. Двотентовість має одну, але дуже просту перевагу: за рахунок прошарку повітря між зовнішнім та внутрішнім шатром взимку не так холодно, а влітку не так жарко (ефект термоса). До того ж конденсат осідає не на внутрішній частині, а на тенті і по ньому стікає на землю. Таким чином ваш спальник та інші надзвичайно необхідні в поході речі залишаються сухими.

Типи, залежно від призначення

За призначенням намети поділяють на OUTDOOR, ADVENTURE, EXPEDITION або EXTREME, CAMPING.

Перші підходять для нескладних мандрівок влітку і є найдешевшими. Дуги у них пластикові, підлога поліетиленова, водонепроникність складає від 1 500 міліметрів і більше. Інші — дещо кращі, підходять для мандрівок як влітку, так і в холодні пори року. Дуги можуть бути і пластикові, і дюралеві, підлога — нейлон або поліестр. Водонепроникність в основному становить до 5 000 міліметрів. Треті призначені для екстремальних подорожей у високих горах, підчас альпіністських сходжень чи тривалих туристичних перевальних походів. Підлога у них нейлонова, дуги — виключно дюралеві, водонепроникність — не менша 5 000 міліметрів, важать вони до 5 кілограмів. Четверта група — це великі сімейні намети для подорожей машиною. Їх комплектація може бути різна (тут усе залежить від виробника).

Основні елементи намету

Намет складається із трьох основних частин: зовнішній водонепроникний тент, дуги, за рахунок яких намет набирає відповідної форми, та внутрішній тент — так звана спальня.

Зазвичай зовнішній тент виготовляють з нейлону чи поліестру різних марок та маркувань. Водонепроникності він набуває за рахунок нанесення PU (поліуретану) на внутрішню поверхню або просочення різними водовідштовхуючими речовинами. Інколи нанесення на тенті може бути з мембрани, але таке зустрічається дуже рідко, використовується здебільшого на наметах типу «платформа» для тривалих стінних альпіністських сходжень, і зазвичай збільшує ціну намету разів у десять.

Також на тенті буває вітрозахисна спідниця. Вона може бути розташована як по всьому периметру намету, так і лише на окремих його частинах. Служить ця річ для того, щоб у намет не задував вітер.

Дуги виготовляють з пластику, скловолокна або дюралюмінію. Це також суттєво впливає як на ціну, так і на довговічність намету. Пластик служить декілька років і рано чи пізно тріскає або розсипається від різних зовнішніх факторів, таких як удари, залишкова деформація, ультрафіолетове випромінювання і тому подібне. Скловолокно довговічніше, але не набагато. Ну, а про дюралеві дуги годі й казати — залізяка, вона й у Африці залізяка, практично вічна й набагато легша. Дуг у наметі має бути якомога більше, оскільки, чим більше дуг, тим зазвичай менша вітрильність намету. Це ж стосується і розтяжок на зовнішньому тенті.

Внутрішній тент виготовляють з дихаючого нейлону, що інколи нагадує марлю. Тут усе залежить від виробника та якості намету. Чим більше виробник себе поважає, тим кращим має бути матеріал внутрішнього намету.

Найголовніша у внутрішньому тенті підлога. Вона буває кількох видів: нейлонова, поліестрова і поліетиленова. Тут теж є свої нюанси. Поліетиленова не промокає, але швидко зношується, псується, легко продірявлюється камінцями та гілками, примерзає до снігу чи просто землі і, найголовніше, поліетилен погано ізолює тепло. Його перевага —дешевизна . Поліестр і нейлон дорожчі, не мають перелічених вище недоліків, але вимагають регулярного догляду з використанням просочувальних речовин (не рідше, ніж раз на рік).

Легко і комфортно

Вага намету може коливатися від двох до 12 кілограмів. Оптимальний, очевидно, розрахунок ваги — це 1,2 кілограми на одного його мешканця. Тобто тримісний намет має важити не більш 3,6 кілограма. Якщо нести його на собі, то бажано й менше. Це, щоправда, не стосується експедиційних наметів, де вага може перевищувати 2 кілограми на одного мешканця, і наметів, місткість яких розраховувалась як 2+1 (тобто в такому наметі з комфортом спить двоє людей, а якщо трохи ущільнитись, то й троє). І взагалі, обираючи намет, рекомендуємо розмірковувати так: на одну людину припадає 50 сантиметрів спального місця. Отже, намет з розмірами 210 на 210 вміщає чотирьох мешканців, щоправда, без особливого комфорту.

Дуже важливим також є зручний тамбур, тобто вхід з невеличким коридорчиком, а краще двома, оскільки вони дозволяють звільнити «житлове приміщення» від зайвих речей, а в негоду влаштувати в тамбурі кухню (звичайно, якщо у вас є газовий пальник або хоча б старий радянський примус).

Ще один з факторів зручності — продумана вентиляція. За рахунок доброї вентиляції зменшується кількість конденсату в наметі та й після кількаденного походу дихати легше.

Не страшні нам ні вітер, ні дощ

Водонепроникність показують цифри в паспорті намету, що означають тиск води на квадратний метр тканини, за якого з’являється перша крапля на внутрішній стороні тенту. Отже, 1 500 міліметрів чи 10 000 міліметрів — це висота водяного стовпчика, під тиском якого намет починає промокати. Шви намету обов’язково мають бути проклеєні. Це не дасть просочитися волозі.

Вітрильність залежить від кількості дуг, їх перехрещень, розтяжок, висоти намету, площі на тенті, нічим не кріпленої і нічим не розтягнутої. Чим більша вітрильність, тим більше шансів, що ваш намет знесе або порве різким поривом вітру. Класичний  намет має одне перехрещення дуг, непогана екстремальна — від трьох до шести.

Конструкція буває різна

Визначимося з тим, яких типів існують намети за конструкцією. Умовно виділимо три: півсфери, тунельного типу і гібриди обох цих типів. (Намети двоскатні або «хатки» — радянський атавізм — до розрахунку не приймаємо). Так ось, кожен з цих типів має свої переваги та недоліки.

Тунельного типу. Досить легко і зручно ставити. Окрім натяжки за рахунок дуг, вимагають обов’язкового закріплення розтяжок. У таких наметах найбільший внутрішній, тобто житловий об’єм. Але низка недоліків практично викинула їх з нашого ринку. Основним є погана вітростійкість через величезну вітрильність.

Півсфери. Також надзвичайно легко та зручно встановлювати. Житловий об’єм менший, оскільки внутрішній тент набирає форму швидше пірамідальну, аніж сферичну. Значно менша вітрильність, а відтак при сильному вітрі намет стійкіший за «тунельку».

Гібриди. Як уже було сказано, це суміш тунельних і напівсферичних наметів, тобто спроба проектантів узяти все найкраще і зліпити з цього «цукерку».

А тепер купуймо

Як обрати намет? Дуже просто. Перш за все визначтесь, для чого вона вам потрібна, а потім вибирайте з перелічених вище серій.

Український ринок насичений різноманітними наметами виробництва Польщі, Чехії, Німеччини, Росії. Серед виробників, які заслуговують на увагу, варто відзначити LOOP — помірна ціна, BASK — якість, VERTICALE — середня ціна, хороша якість, HANNAH — середня ціна, SALEWA — висока ціна, але й відповідна якість.

Цінова політика на палатки дуже проста — якість майже завжди відповідає ціні. Лише потрібно пам’ятати про те, що за ім’я бренду також доводиться платити. Найдешевший (непоганий) варіант намету можна купити за орієнтовну ціну в 100 у.о.. Найдорожча — близько 800 євро.

Щоби вірно служив

В експлуатації намет не надто вибагливий. Є лише кілька простих правил догляду за ним:

1. Після того, як ви привезли намет з будь-якої мандрівки, її обов’язково необхідно добре просушити, навіть якщо її не встановлювали.

2. Не варто зберігати намет у компресійному мішку чи на відкритому сонячному промінні. Компресійний мішок служить лише для полегшення транспортування.

3. Не слід залишати на прямому сонячному промінні пластикові або скловолоконні дуги.

4. Якщо у вашому наметі підлога з поліетилену, намагайтеся складати її щоразу по іншому — уникнете протирань по лінії згину.

5. Хоча б раз на рік обробляйте намет просочувальними речовинами — довше прослужить.

6. Не варто порушувати правила протипожежної безпеки (це про багаття, сигарети, примуси). Згоряє за 3-4 секунди, залишаючи по собі лише дуги і підлогу.

7. При виборі намету звертайте увагу не лише на ціну. Від правильного вибору може залежати не тільки сума грошей у вашому гаманці, а й ваше життя.

Міжнародні інформаційні сигнали

Відомі у світі сигнали, якими можна обмінюватись на відстанях.
Сигнал містить певне коротке повідомлення, прохання.

Можна легко запам’ятовувати, наприклад:

F(Food) – треба їжі;

L(lubricating oil) – потрібно бензин, машинне масло;

карта і компас = квадрат;

Y(yes) – так;

N (No) – ні;

Знаки на терені

1) Дорога сюди.

2) Не йди сюди, небезпечно.

3) Іди вправо.

4) Ми пішли додому.

5) Ми розійшлись.

6) Ти іди додому.

7) Вістка для тебе на віддалі… кроків.

Семафор використовують на кораблях для обміну інформацією (повідомленнями).
Для пластунів – це ще один зі способів комунікації.
Часто замість азбуки Морзе застосовують семафор. А причини для цього такі:

• на мандрівках, таборах на недалеких, видимих на око віддалях, зручніше користуватись семафором, бо цс швидший спосіб передава-ня інформації, ніж морзстка;

• це стандартна система комунікації на морі;

• у природі — це найоптимальніший спосіб комунікації між собою на недалеких віддалях, якщо немає сучасних засобів зв’язку:

радіотелефонів, рацій, радіостанцій і т.п.

Передача депеші здійснюється прапорцями

Найкраще запам’ятовувати семафор за допаомогою абревіатур. У кожній є букви, пов’язані між собою.
А Б Ц Д Е Ф Ґ (задіяна лише одна рука)
КаПіТан ЧЙЖ (одна рука вверх, інша – рухається за год. стрілкою)
НРУ (дві руки піднімаються симетрично)
Л помилка (дві руки по діагоналі. якщо ліва зверху – “Л”, якщо права – помилка)
МИ Середня Школа (одна рука в сторону)
Галя Зоя
Окно Вікно
Ірина Христина
Я = йа
Ю = йу
Ї = йі
Є = йе

Кінець слова – одна рука догори.
Кінець речення (тексту) – дві руки навхрест.
Тире – вісімка (від голови до руки).

Пам’ятай!
• Всі абревіатури починаємо показувати з правого боку!!! (рухається здебільшого права рука)
• Буква «Л» – вгорі Ліва рука, помилка – права
• Окно і Вікно – вгорі!! (вікна ніколи не бувають знизу) під окном стоїть Галя, а під Вікном – Зоя. Ірина більша за Галю, а Христина більша за Зою.
• «Ь» у семафорі не існує.

Практичні завдання, ігри.

1. Учасники діляться на пари (приблизно за знаннями), стають на відстані 40 кроків один від одного.  Завдання – передати і прийняти певні слова або речення.
2. Інструктор передає набір букв (наприклад: й о а р п д с л б о і н ґ ф е). Кожен особисто повинен розшифрувати ці букви і скласти з них якнайбільше слів.
3. “Майже телефон майже поламаний” – учасники стають в ряд, один від одного на відстані 50 кроків. Інструктор передає слово семафором першому, той розшифровує і передає його наступному, і так до останнього. Таку ж гру можна грати передаючи різні слова (наприклад, наступний придумує слово на останню букву попереднього, і так далі.

– Страва, яка готується на кухні повинна відповідати трьом основним вимогам: бути швидко (вчасно) приготована, мати гарний вигляд та бути смачною.

Як зробити обід смачним, або використовуємо спеції
Дуже часто кухарі маючи повний перелік необхідних інгредієнтів, не вміють правильно їх застосувати, і тому страва виходить несмачною. Також ми стикаємось з тим, що до страв додаються не ті спеції, і ти більше відчуваєш смак приправ, аніж самої їжі. Основними в арсеналі бувають Мівіна, Вегета чи 10 овочів. Саме тому нижче наводиться таблиця правильного використання пряностей.
Які пряності до чого йдуть

Базилік -Горох, риба, салати з капустою та помідорами
Тмин -Салати з молодої капусти, засмажки з морквою, мясні страви
Майоран- Страви з бобових
Часник -Страви з м’яса
Цибуля- Салати, засмажки, свинина, яловичина, соуси, зупи
Перець- Свинина та яловичина, шашлик, відбивні,
Розмарин -Свинина і телятина
Петрушка-Варене м’ясо, зупи, картопля, салати
Гвоздика -Засмажки з м’ясом (яловичина і свинина)
Гострий перець- Овочеві рагу та гуляші
Ванільний цукор -Солодощі, вранішні солодкі каші
Кориця- Какао, кава, солодощі(згущене молоко, халепа)
Шафран -Зупи, страви з рисом

Що можна знайти в лісі та використати на кухні

Окрім спецій гарним помічником в приготуванні смачних страв на таборі можуть стати рослини, що нас оточують.
Важливо – перед тим, як вживати рослину в їжу, необхідно бути впевненим, що вона саме та, що потрібно.
Кульбаба – раннім літом можна робити салат з молодих листків
Черемша – застосовується замість часнику
Заяча капуста – можна додавати в зупи і салати
Подорожник – молоді листочки можна додавати в салати
Кропива – всім відомо, що її дають в борщ та салати
Лопух – коріння лопуха можна давати в зупу замість моркви, петрушки чи пастернаку
Дуб – жолуді можна підсмажувати і їсти з чаєм
Суниці – листя додають в чай.
Шипшина – можна готувати окремий напій з ягід
Малина – листочки додають в чай, багата вітаміном С
Чорниця – ягоди можна давати в пластову чоколяду, варити компот, листочки в чай
Кам’янки – дають в чай, добре від температури

Також можна їсти гриби, але не на таборі

В екстремальних умовах можна ловити і смажити рибу, дрібних звірів, плазунів, равликів (тільки тих, що з хатками), яйця пташок. За відсутності тари для приготування їжі, її можна спекти на розпечених каменях, або обмастити глиною, і кинути в вогонь.

Основні рецепти приготування страв
Чай:
Воду для заварки чаю доводять до кипіння і знімають в момент появи бульбашок. Потім засипають чаєм, накривають кришкою і настоюють 10 хвилин.
Какао:
В баняк кладемо какао і цукор (2 чайні ложки какао-порошку на 1 людину), мішаємо і заливаємо гарячою водою, щоб утворилася густа маса. Потім ставимо на вогонь. Повільно доливаємо решту води і доводимо до кипіння.
Компот:
Компот готується з свіжих, сушених, консервованих і морожених фруктів. Будь-які фрукти кидають в гарячу воду, але перед цим промивається. Для вдосконалення смаку, компот з сухофруктів рекомендується варити за 10 годин до споживання.
Картопля:
В першу чергу ми миємо картоплю, щоб не було залишків землі, піску та інших забруднень. Очищати від шкірки можна лиш чисту картоплю. Після нарізання, картоплю потрібно якомога швидше варити. Чим більшими кусками нарізана картопля, тим більше в ній зберігається поживних речовин. Картоплю варимо в холодній воді. Вода має покрити картоплю і накриваємо кришкою. Солим картоплю перед зняттям з вогню. Якщо повинне бути пюре, то картоплю злегка розварюємо і воду зливаємо не повністю. З цією водою ми перемішуємо картоплю. Можна добавляти молока.
Рис:
Рис промивають, ошпарюють кип’ятком Щоб не було смаку муки), воду змиваємо і заливаємо рис гарячою водою ( 6л. на 1 кг. рису). Варим при слабкому кипінні. Коли зерна рису набухнуть і стануть м’якими — рис готовий. Змивати воду з рису не можна, вона повинна википіти. Коли рис починає кипіти, його потрібно постійно помішувати. Відварюючи рис, не додавайте цукру: рис від цього твердіє.
Манна каша:
Манну крупу замочують у холодну воду, а потім заливають окропом. Постійно помішуючи варять на слабкому вогні 10 хвилин до запустіння.
Геркулес:
Крупу всипають в гарячу воду і варять на слабкому вогні 30 хвилин, періодично помішуючи.
Макарони:
Макарони перебирають і кидають в кип’ячу підсолену воду. Щоб макарони не злиплись, до майже готових можна додати трохи олії. Потім макарони промивають на друшляку гарячою водою.
Гречка:
Перебрану гречку засипають в холодну воду. Ставлять на вогонь, доводять до кипіння і варять на малому вогні 20-25 хвилин. Гречку не помішують. Якщо раз помішати, тоді потрібно помішувати постійно.

Зупа:
В склад зупи входять різноманітні продукти: картопля, крупи, овочі, м’ясо. Найперше в холодну воду кидають картоплю і доводимо до кипіння. Потім закидуємо крупу. Варимо до пів-готовності. Після того закидуємо овочі: капусту, моркву, цибулю. За 5 хвилин до готовності зупи, доводимо до смаку — кидаємо сіль, перець. Можна робити заправку. Окремо на сковорідці підсмажуємо тушківку, моркву, цибулю і закидаємо за 15 хвилин до готовності зупи.

Таємниці доброго кухаря:
Загальні кулінарні правила:
– картоплю потрібно варити в підсоленій воді
– м’ясо для зупи починають варити в холодній воді, а лише потім добавляють овочі
– рибу в зупі варять до готовності, а потім виймають, щоб вона не розварилася
– у воду для каші кладуть небагато солі, а бобові солять, коли вони розваряться
– перед підсмажуванням пательню необхідно розжарити
– пшонянку, рис і перловку перед варінням потрібно промити в холодній волі
– Орієнтовно на кухоль крупи потрібно чайну ложку солі. для молочних і солодких –половину ложки
– каша до запустіння вариться на сильному вогні(при помішуванні), а потім на слабкому
–  м’ясні консерви треба закладати в киплячу суміш безпосередньо перед зняттям з вогню.
– рибу чистять від луски тримаючи за хвіст і шкребучи ножем від себе, потім потрошать
– щоб легко очистити рибу від луски її необхідно на хвилину опустити в гарячу воду
– перед підсмажуванням рибу натирають сіллю і викачують в муці або сухарях
– сухі овочі рекомендовано замочувати перед відварюванням  на 1-1,5 години в гарячій воді
– чрнослив перед споживанням необхідно замочити
– щоб позбутись гіркого присмаку пшонинки, промите пшоно потрібно залити кип’ятком, швидко довести воду до кипіння і злити її. Після цього варити кашу
– вермішель та макарони, розсипчастий рис для уникання злипання варять строго за годинником 8-10, 15-18 і 18-20 хвилин. Кщо в кашу, що загусла забули покласти сіль, то треба її розвести в кипятку і влити, помішуючи кашу
– щоб зварити рис, можна покласти його у холодну воду, довести до кипіння, а потім, зливши кипяток, знову залити холодною водою. Повторивши так двічі, одержують розсипчасту кашу
– щоб вранішнє приготування їжі зайняло мінімум часу, необхідно крупи (окрім манки), горох, боби замочити звечора в холодній воді
– зачерствілий хліб загортають у вологу ганчірку, а потім підвішують на лозині над гарячим вугіллям – він стане м’якший
– перш ніж вішати над багаттям відро чи казан, слід натерти їх мочалкою чи сирою глиною. Такий посуд легше вимити – кіптява відійде разом з глиною чи милом
– мочалкою в похідних умовах з успіхом служить хвощ або інша рослинніст, а відмити руки, якщо закінчилось мило, можна за допомогою глини, ягід бузини, або просто прибережним піском
– гречку не слід мішати, а просто довести до кипіння.

Висновки
Потрібно знати і вміти правильно приготувати страви. Рослини, що нас оточують можуть стати в пригоді, але потрібно бути в них впевненим. Не потрібно боятися застосовувати свій креатив, а навпаки.