Архіви: Гутірки

Description.

Пластове назовництво або дещо про вживання «пластової» лексики

Серед пластунів можемо виділити два типи спілкування: формальний (у відповідності до «пластової драбини», на Пластовому Порталі, у пластових документах тощо) та неформальний (на пластових акціях, в соціальних мережах спеціального зацікавлення, вечірках). У цьому вбачається певний феномен – сучасна пластова молодь активно вживає слова, які не так часто почуєш у повсякденному житті, застосовує її у різноманітних побутових ситуаціях. Не даремно ж у Пласті існує вимога – знати і спілкуватися українською мовою. Зараз, коли в Україні досить складна мовна ситуація, знання і правильне вживання української мови є справді важливим. Як зазначає Лариса Масенко у праці «Мова і суспільство. Постколоніальний вимір»: «Деформованість мовної ситуації України полягає в тому, що співвідношення українськомовної і російськомовної частин населення не відповідає співвідношенню українців і росіян на її території».

Сучасне мовне становище кардинально відмінне від того, що було на початку минулого століття. Сьогодні, на відміну від наприклад середини ХІХ ст. ми можемо вільно використовувати українському мову у всіх сферах життя. Яскравим прикладом, що обмежував вживання української мови у культурних сферах, а також витісняв її навіть із побутових є Емський указ 1876 р. Так історично склалося, що українська мова довгий час перебувала у скрутному становищі саме через втручання сусідніх держав. Зараз національна мова повноцінно виконує свою державотворчу функцію, проте значна кількість населення чомусь мало використовує її під час спілкування. І проблема не в тому, що людина не знає мови, а в тому, що свідомо відмовляється її вживати, можливо, через різноманітні «стандарти» у суспільстві або ж нею «не модно» спілкуватись. Дуже важливо подолати соціальну неповноту функціонування української мови, і великі надії покладають саме на підростаюче покоління.

А метою нашої гутірки є короткий огляд та пояснення найбільш уживаної пластової лексики.
Як зазначає закарпатський мовознавець Павло Чучка у статті «Пласт і українська мова на Закарпатті»: «Еталоном української літературної мови і мовлення, на який рівнялася тодішня (1920-30 роки. – прим. авт.) пластова молодь Закарпаття, були українські письменники, що писали про Пласт чи для Пласту, а також професійні артисти, сконцентровані в Ужгороді навколо С. Черкасенка, М. Садовського та ін. Ось де черпають натхнення пластуни, і згодом ведуть активну роботу щодо розвитку української мови… У місцевих пластових виданнях, наприклад, у такому часописі, як “Пластун” (1923-1935), досить рано було запроваджено загальноукраїнський правопис на фонетичному принципі».
Типові «пластові слова» ми умовно згрупуємо на кілька груп для полегшення їхнього аналізу. Першою групою вважатимемо ті лексеми, які прийшли до вжитку із доби Козаччини, що переважно вживаються для позначення певної «посади» чи структурної одиниці. У допомозі щодо їх тлумачення нам стане «Словник української мови» Бориса Грінченка у 4 томах.

Розглянемо такі слова з доби Козаччини, що стосуються сучасної пластової організаційної структури: кіш, курінь, гурток, станиця.
Слово «кіш» має 6 значень. Одне з яких – «Запорізька Січ». Відповідно є слово «кошовий», що позначає людину, яка керує Січчю. Наступною меншою організаційною структурною одиницею в сучасному Пласті є «курінь». Як це й історично було на Січі. Цікаво, що це слово у словнику Грінченка має аж 6 значень. Зокрема, п’яте значення – «частина запорозького війська», а «курінний» – начальник частини запорозького війська.
Слово «гурток» є зменшувальним від слова «гурт», що означає «скупчення людей». А слово «улад» мало б означати те саме, але Б. Грінченко дає йому зовсім інше пояснення. У його словнику немає такого іменника, а «улад» виступає прислівником і означає певну дію, що виконується «разом», «у такт».
Досить давніми є також і слова «бунчужний» та «хорунжий».

Так, слово «бунчужний» означає – «носителя гетьманського бунчука». Тому не дивно, що на різноманітних акціях сучасного Пласту «бунчужний» є символом влади, має право віддавати накази. «Хорунжого» Грінченко подає як «знаменоносця», а пластуни використали це слово із первісним значенням, тобто це «людина, яка несе знамено». Щодо слова «писар» – то це «писець», а «скарбник» – казначей, касир. «Провід» – це «керівництво». Цікаво, що слово «стійка» Грінченко пояснює як «караул».

Окремо можна виділити слова, які пов’язані із пластовою виховної програмою. Ця програма складається з певної кількості проб – своєрідних іспитів для кожного пластуна, які він складає у відповідності до свого віку. Сучасне значення «проб» – система пластових та загальних знань, умінь і навичок, осягнення яких веде до розвитку духовних, моральних, розумових, патріотичних, соціальних, фізичних, трудових якостей вихованців, збагачує їхню естетичну та екологічну культуру, допомагає формувати характер згідно з Пластовим Законом.

Саме слово «проба» має дуже цікаве тлумачення – «випробування». І вже із юних літ пластунам відомо, що після здачі проби відбувається процес, що носить назву – «іменування», тобто певне «призначення», «надання певного статусу». Іменувати в сучасному Пласту можуть «прихильником», «учасником», «розвідувачем» та «скобом» чи «вірлицею». Слово «прихильник» – має значення «сторонник», «поборник». Слова «учасник» і «розвідувач» мають те ж тлумачення, що і зараз. Мабуть, кожен «виховник» – той, хто виховує, пояснює дітям значення слова «скоб» – пластове гасло та привітання. Походить воно від назви орла. Також використовується для позначення пластового ступеня. А от що стосується слова «вірлиця», то мені особисто завжди було цікаве це невідоме і таємниче слово. А все виявилось зовсім просто – у словнику подається тлумачення слова «вірли», яке є формою множини від лексеми «орел». Це слово є типовим для жителів Наддністрянщини, у говірці яких вживається приставний [в] – ворел, і відповідно множина – вірли. «Вірлиця» – орлиця.

Зі словом «проба» багато в чому пов’язане й слово «сходини» – «зібрання» «зустріч людей, об’єднаних спільними інтересами». Бо ж на сходинах дуже часто юнаки та юначки здають точки проб. Ще одним цікавим словом у цьому контексті є слово «гутірка» – «розмова» (від діалектного «гуторити» – розмовляти).

Є ще кілька цікавих слів, які стосуються «курінної» тематики. Наприклад, слово «патрон». Уже з перших днів свого пластування юнацтво дізнається про «патрона» свого куреня. Патрон звісно не значенні «куля». У пластовому ж контексті значення слова «патрон» є «заступник», «покровитель» (у Стародавньому Римі «патрон» – багата, впливова особа, звичайно патрицій, що брала під своє заступництво вільних незаможних або неповноправних громадян або ж – святий, що вважається заступником людини, яка носить його ім’я, або заступником, захисником якого-небудь міста, общини).
Цікавим і часто вживаним є слово «позір», що має значення «привернути увагу», значення його не змінилося й сьогодні, лише слово зникло із повсякденного вжитку українців.
У цікавому значенні пластуни вживають слово «лава». Борис Грінченко подає його як багатозначне, і третім його значенням є саме «ряд», «шеренга». Звичайно, що перше значення – це дошка (або кілька дощечок) на стояках (іноді — прикріплена до стіни), на яку сідають або кладуть, ставлять що-небудь; ослін (Словник української мови в 11-ти томах). Але для пластунів лава – це зімкнутий лад, в якому пластуни стоять в прямій лінії, один побіч другого, усі звернені лицем вперед.
Перейдемо до слова «посвідка». Воно тлумачиться як «засвідчення чогось». Тому, після закінчення вишколу чи табору кожен учасник отримує посвідку, яка засвідчує його участь в акції.
Є ще безліч специфічних слів, що їх вживають пластуни у відмінному від традиційного значенні – «старшина» (не військове звання, а в значенні – керівництво); «постава» (зовнішній вигляд, осанка), «відзначення» (не «вшанування», а – нагорода, вирізнити когось з-поміж інших похвалою, нагородою тощо); «пересторога» (у значенні – попередження, зауваження) або ж – «обіт» (часто плутають зі словом «обід») – обіцянка, обітниця тощо.

Список використаної літератури
1. Грінченко Б. Д. Словарь української мови, т. 1-4. Київ,
2. О. Тисовський. Життя в Пласті. Посібник для українського пластового юнацтва. – 2006.
3. Масенко Л. Т. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. – 2004.
4. Мова і процеси суспільного розвитку. – 1980.
5. Чучка П. Пласт і українська мова на Закарпатті.

Нижче подаємо список слів, які вже є у словнику:
А
1.Абсолюторій
2.Абсольвент ЛШ
3.Автознавство
4.Автократичний стиль провідництва
5.Адміністративні справи
6.Азбука Морзе
7.Акторство
8.Алиськевич Андрій
9.Алиськевич Богдан
10.Алярм
11.Альбом гуртка, куреня
12.Альпіністика
13.Амазонки
14.Андріївські вечорниці
15.Аптечка особиста
16.Аптечка таборова
17.Астрономія
18.Австралія
19.Аргентина
Б
20.Байден-Пауел оф Ґілвел
21.Барви куреня
22.Бережани
23.Беретка
24.Бібліотека гуртка, куреня
25.Бортова механіка
26.Брама
27.Братчик (новацький виховник)
28.Будівництво літаків
29.Будівництво суден
30.Булава
31.Бунчужний
32.Бурлаки
В
33.Вартуй!
34.Ватра
35.“Ватра”
36.Відзнака
37.Відзнака гуртка
38.Відзнака Пласту
39.Відзнака табору
40.Відзначення
41.Відзначка
42.Військове пластування
43.Військовик
44.Вітрильництво
45.Вишивання
46.Вмілість
47.Вовкулаки
48.Водне лещатарство
49.Водне рятівництво
50.Водолаження
51.Впоряд
Г
52.Головна Пластова Булава
53.Головна Пластова Рада
54.Господарник
55.Гурток
56.Гуртковий
57.Гуртковий прапорець
58.Гурткова мандрівка
Ж
59.Життя в Пласті
З
60.Загальний Збір Станиці
61.Загальний Збір Округи
62.Закарпатська Округа
63.Золота Булава
64.Зоряний Вітер
К
65.Київ Станиця
66.Конференція Українських Пластових Організацій
67.Край
68.Крайова Пластова Старшина
69.Крайова Пластова Рада
70.Крайова Таборова Комісія
71.Крайовий Вишкільний Табір
72.Крайовий Летунський Табір “Чота Крилатих”
73.Крайовий Морський Табір
74.Крайовий Пластовий З’їзд
75.Кухня
Л
76.Легіон
77.Летунське пластування
78.Лілейка
79.Лісова Школа
80.Лісові Чорти
81.Луцьк Станиця
82.Лятрина
83.Львів Станиця
84.Лісові Мавки
М
85.Мандрівка
86.Мандрівництво
87.Метаморфози Крайовий мистецький табір
88.Морське пластування
Н
89.Намет
90.Начальний Пластун
91.Новак
92.Новацька вмілість
93.“Нявтека”
О
94.Однострій
95.Округа
96.Окружний Пластовий З’їзд
97.Окружна Пластова Рада
98.Окружна Пластова Старшина
99.Орликіада
100.Орден Залізної Остроги
101.Офіційний сайт Пласту – НСОУ
102.Осередок пластовий
П
103.Перші Стежі
104.Писар
105.Підручна книжечка пластуна/ки
106.Піонірка
107.Пластові улади
108.Пластовий вузол
109.Пластовий Довідник
110.Пластовий Портал
111.Пласт Прият
112.Пластун-прихильник
113.Пластун-розвідувач
114.Пластун сеніор
115.Пластун-скоб
116.Пластун-учасник
117.Пластунка-вірлиця
118.Площа для збірок
119.“Похилен Шафа”
120.Правильник
121.Прапор
122.Проба
Р
123.Референт
124.Референтура
125.Референт УПН
126.Референт УПС
127.Референт УСП
128.Референт УПЮ
129.Референт Фінансів
130.Рибальство
С
131.Свищик
132.Скарбник
133.Сокіл
134.Спортивно-Вишкільний Табір
135.Станична Пластова Рада
136.Станична Пластова Старшина
137.Станиця
138.Старший пластун
139.“Стежками Героїв”
140.Сходини
Т
141.Ті, що греблі рвуть
142.Тернопіль Станиця
143.Тернопільська Округа
У
144.Улади в Пласті
145.Улад Пластового Новацтва
146.Улад Пластунів-Сеніорів
147.Улад Пластового Старшунства
148.Улад Пластовго Юнацтва
Ф
149.Фрізбі
Х
150.Хустка
151.Хустка пластових уладів
Ц
152.Целібат Мурлики
Ч
153.Червона Калина
154.Черемош
155.Чорноморці
156.Чорноморські Хвильки
157.Чота Крилатих
Ш
158.Школа Інстукторів Лещатарства
159.Шеврон
160.Школа Булавних
161.Шнурівка
Щ
162.Щогла
Ю
163.“Юнак”
164.Юнак
165.Юнацтво
166.“Юнацтво”
167.Юначка
Я
168.Яма для відпадків
169.Яма для зливу

Про компас

 

Про компас

Компас – це механічний пристрій, що складається з магнітної стрілки що вільно обертається в площині, яка під впливом земного магнетизму, займає певне положення уздовж магнітного меридіана.

Древній компас (Китай)

Компас був винайдений китайцями в III столітті до нашої ери. Древній компас мав форму розливної ложки з матеріалу магнетит. Ця ложка мала тонкий держак і кулясту опуклу частину, яка була досконало відполірована. Опуклою частиною ложку встановлювали на дерев’яну відшліфовану пластину, таким чином, щоб держак висів над пластиною, не торкаючись її, в той же час ложка вільно повинна була обертатися навколо осі опуклої підстави. Підштовхуючи держак, він починав обертальний рух, а коли зупинявся, точно вказував на південь. На пластину нанесені були у вигляді циклічних зодіакальних знаків позначень країн світу.

Такий вид і принцип роботи мав перший компас, який визначав сторони світу. Саме ця давня модель компаса стала основою для нових моделей, які в наш час популярні серед туристів та мореплавців, які протягом тисячоліть користуються ними, вирушаючи в плавання через океани і моря.

Види компасів

У наш час існують 3 основних види компасів:
– Магнітний;
– Електронний;
– Гірокомпас.

Найбільш поширеним видом компасів є магнітний. Даний компас складається з коробочки, найчастіше пластмасової або металевої, в центрі якої знаходиться намагнічена стрілка, зроблена зі сталі. Також Ви помітите маленьку кульку всередині компаса (агат), який виконує дуже важливу функцію – зменшує тертя, яке виникає між стрілкою і вістрям шпиля. Основною відмінністю магнітних компасів від інших видів є те, що в ньому постійно перебувають магніти, які взаємодіють з магнітним полем Землі. Це означає, що постійно обертається стрілка вказує на північ (виробники найчастіше роблять кінець стрілки у вигляді наконечника і забарвлюють його в синій колір), а відповідно протилежна сторона стрілки (найчастіше червоного кольору) вказує на південь. І якщо стати обличчям на північ і подумки провести пряму лінію перпендикулярну через цю стрілку, то захід виявиться зліва від Вас, а схід – справа. Для того, щоб запустити магнітний компас, достатньо відпустити важіль, який надітий на шпиль, і через пару секунд Ви отримаєте потрібний результат. На лімбі компаса є відмітки, які допоможуть Вам розібратися, де і яка знаходиться сторона світла. Кожна з них відзначена певними літерами: Північ (С – по-російськи, N – по-англійськи), Південь (Ю – по-російськи, S – по-англійськи), Захід (З – по-російськи, W – по-англійськи ), Схід (В – по-російськи, E – по-англійськи). Також крім цих позначень на лімбі компаса присутні поділки, що позначають градуси від 0 до 360 (0 – відповідає північ).
Важливо знати, що застосування магнітного компаса поблизу залізниці або станції електропередач не дасть правильних і точних координат.

Електронний компас – це найскладніший вид компасів, який існує на даний момент. Справа в тому, що він визначає потрібні координати за участю систем супутникової навігації. Цей вид компасів не використовується туристами-аматорами, а призначений виключно для професіоналів, тому що дуже складно знайти в лісі чи в горах просту розетку або магазин, який буде продавати батарейки.

Електронний компас

Що стосується гірокомпаса, то даний вид компасів не використовується мандрівниками в лісі, а служить невід’ємною частиною управлінських систем морських суден. Особливість гірокомпаса полягає в тому, що його показання безпосередньо пов’язані з направленням на геополітичний Північний полюс, у той час як звичайні компаси орієнтуються на магнітний полюс.

Гірокомпас

Як перевірити, чи працює компас

Для цього прилад слід покласти компас на рівну площину і почекати, поки стрілка забере статичне положення. Далі помічаємо, на якому розподілі стрілка зупинилася. Беремо металевий предмет (наприклад, ложку) і підносимо його до корпуса. Стрілка починає коливатися. Предмет слід швидко прибрати і відзначити для себе той поділ, у якого стрілка зупиниться. Якщо перший і другий показники збігаються, можна вирушати в подорож. Якщо ні – в магазин за новим компасом.

Як самому зробити компас

1 спосіб
Відрізок дроту з чорних металів (швейна голка буде ідеальним варіантом) – якщо його потерти в одному напрямку об шовк – намагнічується. Його можна підвісити таким чином, що кінчик показуватиме на північ. Але намагнічення буде послаблюватись, отож голку прийдеться регулярно підмагнічувати.
Потрібно підвісити голку на нитці так, щоб вона знаходилась у рівновазі. На нитці не має бути вузлів чи перекручувань.
p. s./Намагнічування буде ефективнішим, якщо замість шовку використовувати магніт.
2 спосіб
Потрібно намагнітити голку (як вказано в першому сп.) і покласти її на плаваючий листок, шматок кори або траву.
3 спосіб
Відрізняється від першого тим, що замість голки потрібно взяти лезо, а намагнічувати можна обережно (!) провівши ним по долоні.

Місто Львів

Назви міста

За часів князів галицьких місто Лева мало назву Львівгород або Львівград. Греки вже у 1292 згадували про Львів, називаючи його Літбон, Літбона. Після захоплення міста у 1349 польським королем Казимиром, в ньому оселилося багато німців, які називали його Лембурга, Лемборг, Лембург, Лемберг, Леонбург, Левенсбург, а поляки, що жили у Львові називали його Львув. Латиною назва міста звучала як Лембурга, Леонтополіс, Леонтополіс, Леон, Лівовія, Леополія. Турецькі автори називали його Ілі, Ільво, Ілібот, Ілібов, Ільбадір, а російською мовою наше місто звучить як Львов.

Історія Львова

Король Данило

Археологічні розкопки свідчать, що територія сучасного міста була заселена ще у 5 столітті. Наприкінці 10 століття ці землі увійшли до складу Русі, зокрема удільних Галицького, а з 1199 року — Галицько-Волинського князівств. В середині 13 століття король Данило Романович, поряд з іншими містами, заснував Львів як уділ для свого сина Лева. Перша письмова згадка про нього міститься у Галицько-Волинському літописі і датується 1256 роком, від якого і ведеться міське літочислення. Руський Львів складався з дитинця (Високого замку), королівської резиденції (Низького замку) та укріпленого подолу в районі сучасної площі Старий Ринок.

У 1272 році король Лев Данилович переніс столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Тут також, ймовірно, знаходився фактичний осідок митрополитів Галицьких, предстоятелів окремої митрополії Константинопольського патріархату, що існувала, з перервами, від 1303 до 1401 року.
У 1349 році Галичину приєднано до Польщі на автономних правах. Поруч з руським подолом запрошені королем будівничі за німецькими зразками звели нове готичне місто-фортецю, поділене на квартали з Ринком посередині. Більшість його населення складали німці; українці-русини жили передовсім в передмістях; існували самоврядні вірменська і єврейська громади. У 1356 році король Казимир Великий надав Львову «маґдебурзьке» право самоврядування.
У 1370 році, за договором між польським і угорським королем, Галичина перейшла під владу Королівства Угорського. 1387 року польська королева Ядвіґа повернула ці землі до Польщі.
У 1379 році Львів, що лежав на важливому відтинку Великого шовкового шляху з Криму до Німеччини, отримав «право складу». Воно передбачало, що всі купці, які везли товари через місто, були зобов’язані протягом двох тижнів виставляти свій крам на продаж у Львові, а вже потім могли їхати далі. Місто стало важливим ремісничим і торгівельним центром.
У 1434 році автономія Галичини як Королівства Руського була скасована, а на більшості його земель утворено Руське воєводство з центром у Львові.

Лев Данилович

Обсяги торгівлі через Львів значно зменшилися, що спричиняло біднішання міста. Великим ударом стала пожежа 1527 року, найстрашніша в історії міста, коли готичний Львів вигорів дотла. Для відбудови були запрошені архітектори з Північної Італії, які використали стиль ренесансу. Торгівельні шляхи занепали, тому відновлення економіки міста було пов’язане з розвитком місцевого виробництва. Основними продуктами експорту стали риба, віск та пушина, зокрема, соболі.
В другій половині 16 століття у Львові починають діяти Успенське православне братство та школа при ньому, тут веде свою діяльність першодрукар Іван Федорович. Станом на 1630 рік у місті проживало 25—30 тисяч мешканців, що робило його найбільшим містом на території сучасної України. У 1661 році львівська Колегію єзуїтів отримала статус університету.
Проте, починаючи зі середини XVII століття місто переживає спустошливі війни. У 1648 — українське козацьке військо Богдана Хмельницького обложило Львів, козаки Максима Кривоноса штурмом взяли Високий Замок, вперше за всю його історію. У 1704 році шведські війська під керівництвом короля Карла XII під час Великої Північної війни здобули укріплений центр міста (також вперше в його історії) і пограбували його. Після цього Львів почав хилитися до занепаду.
У 1772 році Львів відійшов до складу Габсбурзької монархії, ставши столицею коронної провінції — Королівства Галіції і Лодомерії. Австрійська влада впорядкувала міську господарку, у 1777—1820 роках було знесено міські мури, споруджувалися нові квартали у стилі класицизму. Під час австрійського панування у місті активно розвивалася наука і культура: було збудовано два великі театри, реорганізовано Університет і відкрито Політехніку, організовано видавничу справу, запроваджено вуличне освітлення, громадський транспорт, залізничне сполучення. У цей період у Львові було винайдено гас і гасову лампу, запущено першу в світі повітряну кулю на рідкому паливі, споруджено перший у Європі залізобетонний міст.
Під час революції «Весни народів» у Європі в 1848 році повстала польська патріотична верхівка. Руське населення також створило власні репрезентативні структури. Врешті Відень був змушений піти на поступки і надати автономію Королівству Галіції і Лодомерії. З цим починається новий розквіт міста. Львів став центром українського та польського національних визвольних рухів, адже закони в Австро-Угорщині були більш демократичними, ніж у Росії чи Пруссії, в складі яких перебували решта польських та українських земель.
Під час Першої світової війни у 1914—1915 роках Львів був окупований Російською імперією. Тут перебував адміністративний центр Галицько-Буковинського генерал-губернаторства. У ніч на 1 листопада 1918 року у місті відбувся український військовий переворот (Листопадовий чин), в результаті чого виникла Західноукраїнська народна республіка зі столицею у Львові. Переважання в місті польського населення та бажання поляків відновити кордони Речі Посполитої спричинило українсько-польську війну, яка завершилася окупацією Галичини і приєднанням до Польщі. Львів став адміністративним центром Львівського воєводства.
Львів у складі міжвоєнної Польщі був великим культурним та науковим центром. Місто поповнилося новими районами (Левандівка, Новий Львів, Персенківка, Нове Знесення та ін). У Львові витворилася автохтонна міська вулична культура (батяри, львівський шансон), з того часу з’явилася традиція називати Львів «маленьким Парижем». Більшість населення складали поляки (понад 50%); частка євреїв становила близько 30%, українців — близько 15% населення міста. Проти українців, як і по всій Галичині, проводилася дискримінаційна політика пацифікації, що породила спротив населення[20]. і виникнення українських радикальних партій, зокрема Організації українських націоналістів під проводом Степана Бандери. У цей період Львів стає центром українського визвольного руху і втримує цей статус до 1990-их років.
У 1939 році згідно з пактом Молотова-Ріббентропа Львів і Галичина були окуповані Радянським Союзом і увійшли до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Місто стало адміністративним центром Львівської області. У червні 1941 року Львів був окупований нацистською Німеччиною і став центром дистрикту Галичина в складі Генерал-губернаторства, що було організоване на території колишньої Польщі. Українські націоналісти проголосили 30 червня 1941 року на площі Ринок у Львові Акт відновлення Української держави, проте німецька адміністрація розпочала проти них терор. Німці винищували також польську (Вбивство польських професорів) інтелігенцію, а внаслідок Голокосту загинуло майже все єврейське населення Галичини. У 1942 українські націоналісти створили Українську Повстанську армію, яка почала військові дії проти німців. Від листопада 1943 року нею командував Роман Шухевич. Влітку 1944 року УПА та Армія Крайова намагалися взяти місто під свій контроль, однак, 27 липня 1944 року Львів зайняла Червона Армія.
Внаслідок війни Львів протягом 1946 року покинуло більшість поляків, що населяли місто. На їхнє місце прибули переселенці з Росії, російськомовні євреї і укаїнці зі Сходу. Проти УПА велася нещадна війна, що супроводжувалася жорстокими репресіями проти місцевого україського населення. 5 березня 1950 року Роман Шухевич загинув на конспіративній квартирі на околиці Львова у Білогорщі.
Радянська влада індустріалізувала Львів, звівши ряд промислових гігантів у місті. Сюди в 1950-их і особливо у 1960-их роках масово переселяються українці з навколишніх сіл. Було збудовано великі спальні райони, такі як Сихів, Рясне, Збоїща, на вулицях Любінській, Науковій, ін. У Львові вкотре змінилося населення. Тепер він став найбільшим україномовним містом (близько 80% мешканців) і центром національно-визвольного руху. Закінчилося все проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року. Тепер Львів залишається великим регіональним центром. Хоча місто поступово втрачає значення промислового центра, тут залишився великий освітній потенціал, розвивається сфера послуг, зокрема, туризм.

Легенди Львова

Пропонуємо розказати одну або кілька легенд з історії Львова. Ось декілька з них:

ПЕРНАТИЙ КІНЬ
1911 року сталася чудернацька пригода: по Львову ходив кінь у пір’ї. А трапилось ось що. До одної ресторації під’їхала фура, повна бочок з вином. Одна бочка випала й розбилась, а вино витекло на бруківку. Поки бочки розвантажували, кінь собі добряче того вина нахлебтався. За якийсь час фірман завів коня до стайні і той відразу беркицьнув на солому. Ліг і копита відкинув. – Ото халепа! – каже собі фірман.– Коняка здохла, то бодай шкіру продам. Пішов він по шкуродера і той раздва шкуру з коня здер. Тим часом другого дня вранці кінь нарешті очуняв і вийшов зі стайні. Люди з галасом збіглися поглянути на чудо. Була осінь, і дули вітри. Сердешні жіночки забідкалися, що коневі зимно, і хутенько принесли цілу корзину пір’я та обсипали його з ніг до голови. Пір я відразу прилипло і кінь перетворився на казкову істоту. Шкода, що нас із вами там не було.

ПАНІ АБРЕКОВА – ПОСТРАХ ЛЬВОВА

Наприкінці XVI і на початку XVII століть кожен львів’янин, прокинувшись вранці, запитував:
– А які новини від пані Абрекової?
То був улюблений жарт: втрутитись у розмову і спитати:
– Цікаво, а що на те скаже пані Абрекова?
З тих реплік у вашій уяві може витворитися образ пані Абрекової як всесвітньої пліткарки. Але насправді пані Абрекова могла й пари з вуст не пускати, бо все відбувалося поза її волею.

будинок пані Абрекової

Просто пофортунило їй у тому, що мешкала вона на Рийку і віконниці її перетворилися на вуличну газету, звідки можна було вичитати останні львівські плітки та помилуватися дотепними карикатурами. Першою жертвою впала сама пані Абрекова – якийсь шибайголова написав про неї ущипливий жарт. Жарт сподобався і звідтоді кожен, хто бажав поділитися свіжою пліткою чи насмішкою, старанно виписував їх на віконницях бідолашної пані Абрекової.
Особливою популярністю віконниці користувалися в часи ярмарків, бо забава перетворювалася на міжнародний конкурс, дотепів і сатири. Дійшло до того, що вже кожен тремтів перед „пані Абрековою” і з полегкістю зітхав, коли чув, що черговий жарт не йому адресований. Врешті численні скарги поштивих міщан переповнили терпіння магістрату і той видав суворе попередження пашквілянтам. А ідо цього ніхто не злякався, то біля вікон пані Абрекової виставили ще й варту.
До боротьби з жартівниками прилучилася і церква. Священики щонеділі на проповіді скликали на їхні нещасні голови гнів Господній.
І так поволі та перша львівська стіннівка занепала, хоча про пані Абрекову ще довго пам’ятали і згадували її ім’я.

СКАРБИ ВИСОКОГО ЗАМКУ
Це було тоді, коли ще Замок стояв, але ніхто вже в ньому не жив. Запустіння і сутінки запанували тут.
Одна бідна жінка пішла якось із сином збирати лікарські трави на Високому Замку. Гора геть уся колись була вкрита лісом і різного там зілля ряхтіло видимо‑невидимо.
Так ото й забрели вони до самих замкових руїн. А то було якраз 10 травня, день Симона Зилота, коли скарби до сонця очищаються.
Почула жінка важкий скрегіт, глянула, – аж тут старезна зіржавіла брама розчахнулася. А там у дворі повно золота.
Жінка так і остовпіла. Раптом голос пролунав у верховіттях:
– Бери, поки час! За мить буде пізно!
Жінка разом з малим кинулася у двір. Нагребла вона золота в поділ і мерщій назад. Та щойно вибігла, помітила, що хлопчика забула. Озирнулася і побачила, що він грається з дорогоцінними камінчиками. Жінка метнулась назад, але брама тим часом зачинилася і скільки вона не гупала в неї, скільки не ридала і не благала, так і не відчинилася.
Повернулася вона додому, висипала золото в скриню та так і не торкнулася його впродовж цілого року, побиваючись за сином своїм. Ледве діждалася знову того самого дня і подалася на Високий Замок.
Стала вона перед брамою і чекала, щоб ускочити у двір та хоч мертвого свого синочка забрати і поховати по‑людськи. І ось, коли сонце зіп’ялося на сам верх, брама заскреготіла і розчахнулася
Жінка глянула й не позірила очам своїм. На купі золота і самоцвітів сидів її хлопчик і весело сміявся до неї. Нічого йому не бракувало, навпаки за рік він підріс, а худі колись щоки зарожевіли пампулями. Схопила вона його в оберемок і хода назад. І якраз вчасно, бо брама знову зачинилася і Замок став таким самим похмурим, як і досі був
– Що ж ти їв? – спитала жінка в малого, обмацуючи його та повертаючи на всі боки.
– А мене біла пані годувала. Вона забрала мене в палац і я там грався з такими самими дітьми, тільки що вбрані вони були якось по‑чудному. І корони мали на головах. Там у палаці я й жив, а сьогодні біла пані взяла мене за руку і на подвір’я запровадила, щоб я маму чекав.

ЗОЛОТА РОЗА(жидівська легенда)

Ай, ви по знаєте про Золоту Розу? А що ви знаєте? То все одно, що не знати, звідки сонце сходить. Бо наша Роза була як сонце. Її всі любили і прислухались до її слова. І ніхто не мав права перебити.
– Ціхо будь, Роза говорить!
А яка вона була гарна! Ай! Всі жиди тішилися її вродою і казали: “Наша Роза”. Всім вона була сестрою.
Коли то було? О‑о, то вже добрих чотири сотні літ! Але не забудуть Розу і за тисячу.

синагога Золота Роза

А наша історія починається з того часу, як жиди почали збирати гроші на нову синагогу на місці тої, котра згоріла. Нова синагога мала бути мурована, щоб її вогонь не пошкодив та висока і розкішна, а дах мав бути такий, щоб здалеку його видно і всі довкола могли переконатися, яким великим є Бог Ізраїлю. А на таку синагогу купу грошей треба. І пливли щедрі пожертви з усіх сторін, і тішилися всі, що мрія їхня незабаром здійсниться. Синагога росла, мов на дріжджах. І така вона була чудесна, що люди спинялися і милувалися нею
Але поруч водночас будувався костел і католицький клір не міг змиритися з тим, що по сусідству буде стояла синагога. І ото знайшли вони якийсь папір, що до них має належати ця земля, і замкнули святиню, щойно її тільки викінчено було і впорядковано.
Плач повстав серед народу Ізраїлю. Святиню забрали! Судовий процес тягнувся довго‑предовго, плакали жиди гіркими сльозами, але ніхто на ті сльози уваги не звертав.
Але жила ві Львові пані побожна, вдова доброти незрівнянної. Називалася вона Роза. Бо як рожа, що розсилає пахощі свої довкола, роздавала вона милостиню поміж убогими, а дім її був для нещасних і хворих як рідний. Ще коли жила вона у домі батьків своїх, називали її всі “Ґолден Ройзе”.
І ось Роза, побачивши, яке лихо спало на голови її народу, і чуючи його плач та зітхання, офірувала весь свій маєток на викуп святині, але церковні урядники й слухати не бажали.
– Хай сама прийде з грошима в руках! – таке було останнє слово єпископа. Роза була така вродлива, що кожного могла вродою зачарувати. І боялась вона мужів, а особливо тих, що не мали жінок. Але вона розуміла, що коли не піде, то ніхто за її люд не заступиться. І пішла Роза до єпископа, а той як на неї глянув, дар мови втратив. Лише через хвилю видушив, пожираючи очима:
– Зостанешся в мене, то віддам твоїм братам святиню.
– Добре, – відказала Роза, – я лишуся в тебе. Але сочатку поверни святиню. Бо не можу довіряти тобі, якщо ти мені не довіряєш. Ти не втратиш нічого, а я втрачу честь. А, може, і свій народ і моє життя.
Єпископ погодився і підписав папір, а Роза відіслала папір старшинам жидівської громади, сама ж зосталася у єпископа
Велика радість опанувала жидів, коли вони змогли врешті увійти до синагоги і вперше молитвами прославити Господа. А в тих молитвах вознесли вони й подяку своїй рятівниці.
Ніч проминула для Рози, як довга смуга терпінь. Знесилений єпископ урешті захропів, а коли вранці прокинувся, то не побачив Рози живою. Отруїлася Роза, щоб не жити з плямою ганьби. Але життя її не стратилося намарно – Роза навіки увійшла до пантеону мучеників, а синагогу назвали її іменем.

Львівський шоколад

Львів асоціюється з кавою, бруківкою, трамваями, ліхтарями, гасовою лямпою, Полтвою, пивом, та ще бага-а-ато чим. Одною з таких особливостей є шоколад.
Шоколад займає у житті львів’ян особливе місце здавна. Уже наприкінці 18 століття львівські кондитери давали фору європейським майстрам. Нині у Львові не лише їдять шоколад, п’ють його гарячим, вживають каву з шоколадом, тістечка і торти, але й організовують у березні свято шоколаду. Про традиції львівського шоколаду розповіла кореспондентка Радіо «Свобода» в цьому місті Галина Терещук. «Передусім у Львові говорять не шоколад, а чоколяда. Історія львівської чоколяди починається з середньовіччя. У середині XV століття Львів був торгівельним центром, звідки чоколяда відправлялась з Заходу на Схід і навпаки. Так у місті з’явились солодощі зі Сходу і десерти з Франції. Цікаво, що виготовленням і продажем смаколиків займалися не лише пекарі, а й львівські аптекарі.
Уже у 1803 році на площі Ринок швейцарський кондитер Домінік Андреоллі відкрив цукерню. Господарями наступних таких закладів були переважно німці. А наприкінці XIX століття народився кондитерський цех.
«Стада рожевих свинок з чоколядовими очками, різноманітні цукеркові овочі та фрукти, гриби, рослини, якісь скелі та урвища», – описав довоєнну цукерню Залеського видатний польський письменник Станіслав Лем. Краса марципанових різеб, аквафорити білої чоколяди, везувії тортів захоплювали не лише Станіслава Лема. Дітлахи не дозволяли батькам проходити повз цукерню, не завітавши по смачні марципани.

Сліди Тварин

Сьогодні ви з своїм юнацтвом побуваєте в справжньому детективному бюро. Але спочатку кожному юнаку і юначці потрібно пройти курс лекцій щоб стати справжній детективом.

Тепер коли малі детективи готові до практики вас чекатиме перше завдання.

 

Відповідь:

 

Тепер коли наші злочини розкрито, ви можете сміло відкривати своє детективне бюро!

 

Виготовлення печаток-слідів з картоплі

Виряд: ніж, картоплина, фарба гуаш.

Кожна юначка вибирає собі слід, з якого буде робити печатку. Тоді береться вимита картоплина, акуратно  ножем розрізається по середині. І тоді чіткіше вирізається сам слід. Коли печатка готова наносимо фарбу і можемо використовувати її. Приклад печаток знайдете на малюнку внизу

 

Пластовий однострій (УПЮ)

Вступ

Запропонуйте назвати причини того, що пластуни повинні носити однострій.
(Однострій – обличчя пластуна;
Одяг пластунів;
Щоб відрізняти нас від інших;…)

Історія однострою

Перший, хто запропонував пластунам одягнути однострій був Петро Франко. В 1913 на першому пластовому з’їзді було обговорення реферату «Однострої і прибори» С. Левицького. Колір однострою (темно-зелений, коричневий) таким є для маскування. Кожен елемент однострою мав практичне значення. Ось вони: капелюх, сорочка, краватка (хустини почали носити з 1926 року), шорти, пояс, взуття (чорні черевики), штуци, відзнаки, шнурок (на ньому зав’язували «вузол доброго діла» – пластун завжди мав пам’ятати про це).
Однострій в 1945 (який прийшов до нас з діаспори – Авґсбурга): Капелюх, де не можна роздобути – берет або пілотка з малою лілеєю з тризубом; сорочка хакі з 2 кишенями; штани короткі (2 пальці над коліном); панчохи зелені, оливкові; пластова хустка; свисток з шнурком (білий, зелений).
На сьогоднішній день однострої схожі за виглядом, проте можуть відрізнятись елементами, в залежності від куреня.

Степан Бандера в однострої

Син Євгена Коновальця в однострої

Однострій сьогодні

ЗАГАЛЬНІ ПОСТАНОВИ

  1. Однострої українських пластунів і пластунок повинні бути всюди однакові так формою, як і барвою.
  2. Форма одностроїв описана й ілюстрована рисунками в тексті цього Правильника. В деяких випадках Правильник залишає за крайовими пластовими старшинами устійнення форми одної чи другої частини пластового однострою, однакової для всіх членів даної крайової пластової організації.
  3. Якщо не завжди і не всюди можна піднайти для пластових одностроїв таку саму барву і її відтінок, тоді ця барва і відтінок повинні бути однакові для всієї даної крайової пластової організації. Тому у випадках, де оцей Правильник не подає докладно барви якоїсь частини пластового однострою, або не описує подрібно її форми, або врешті подає альтернативу “або-або”, – то всюди там правом і обов’язком крайових пластових старшин є докладно устійнити барву чи форму тієї частини однострою, однакову для всього членства даної крайової пластової організації.
  4. Барви пластових одностроїв і їхніх частин означені в цьому Правильнику числами. Ці числа – це числа ниток ДМЦ (Де-Ем-Це або ДІ-Ем-Сі) до вишивання. В усіх випадках, де число барви підкреслене, обов’язує докладно поданий відтінок барви ниток. Натомість там, де це число не підкреслене, обов’язує по змозі відтінок барви ниток ДМЦ, а якщо це неможливе, то подібний відтінок, але однаковий для всієї крайової пластової організації.
  5. Є три основні барви, вживані для пластових одностроїв:
    • у пластунів: зелена 732
    • у пластунок: піскова 842 для блюзок і бронзова 801 для спідничок
  6. Улади в Українському Пласті мають теж свої барви:
    • УПН: жовту 444, УПЮ: малинову 816, УСП: зелену 910
    • УПС: бронзову 801
  7. Оцей Правильник встановляє однострої для всіх пластових Уладів пластунів і пластунок: а) на літо; б) на зиму; в) для окремих зайнять: спортових, водних, таборових. Час одягання літнього чи зимового пластового однострою устійнюють крайові пластові старшини, а із спеціяльних місцевих причин – станичні пластові старшини.

1. Накриття голови:

 

Для хлопців:Беретка одної барви, вибраної куренем чи самостійним гуртком. Замість береток, курінь може вибрати носити капелюхи.

Для дівчат:Беретка бронзової барви 801, викінчена навколо при голові гуцульською косичкою ширини 1/2 інча -13 мм- , плетеною із жовтої 444, червоної 321 і зеленої 910 волічки.

Заприсяжені пластуни на беретках носять велику лілею на щитику розміром 37х31 мм (для юнацтва – малинова барва 816)

Носять: на голові під голим небом, а теж під дахом, якщо пластун у службі зложену під лівим нараменником, відзнакою до переду, в приміщеннях.

2. Сорочка:

 

Для хлопців: Зеленої барви 732, спортового крою з коміром до запинання на ґудзик під бороду і до викладання. Закінчення коміра широке на 3 інчі – 7.5 цм. Позаду т.зв. “ґеска” без поздовжної закладки назверх чи до середини. На плечах нараменники, запинані на ґудзики. На грудях дві нашивані кишені розмірами 6 х 5 інчів – 17.5 х 15 цм – , закриті паточками, запинаними на ґудзики.

Для дівчат: Піскової барви 842, спортового крою, вшита з матеріялу, що добре переться і не мнеться (“пермапрес”), спереду запинана на ґудзики барви блюзки. Рукави довгі з маншетами, широкими на два інчі -5 цм-. На грудях дві кишені величини 5×4 інчі -12.5 х 10 цм- , вгорі закриті кляпами з обтятими рогами. Позаду “ґеска” без поздовжної закладки назверх чи до середини. Комір блюзки спортовий, до викладання, ширина коміра при закінченні: 3 інчі -7.5 цм-. На плечах нараменники до запинання на ґудзики.

Влітку на зарядження крайової пластової старшини пластуни можуть носити таку саму сорочку, але з короткими рукавами, які без манжетів закінчуються 2 інчі — 5 цм – повище ліктя.

Відзнаки на сорочці:

25 мм над лівою кишенею мала лілейка на малиновому щитику (28х22 мм)

а)      Відзнака приналежности до гуртка. Розмір – 5 см в діаметрі. Тло щитика є біле, а символ гуртка і обведення чорне. Носити під відзнакою приналежності до куреня, 75 мм від плеча.

б)      Відзнака приналежности до Куреня. Розмір 5х5 см. Висота числа 37 мм. Тло щитика є малинове, а число число біле. Носити на правому рукаві, 13 мм від плеча.

в)       Відзнаки приналежности до Самостійного Гуртка: Члени Самостійного Гуртка носять відзнаки аналогічно до а) і б) вище, з тою лише різницею, що число Самостійного Гуртка є подане римськими цифр.

Відзнаки пластових вмілостей:

  1. Відзнака округла. Промір кола 1 3/16 ін. — 30 мм.
  2. Тло щитика синє /334/, символ: малиновий /816/.
  3. Обведення щитика широке на 1/8 ін. – 3 мм, малинової барви /816/.
  4. Форма символу нормована Правильником УПЮ Частина III. – Іспити вмілости УПЮ.
  5. Кожний край може вносити ознаки розрізнення ступенів вмілостей.
  6. Спосіб виконання – як відзнаки новацьких умілостей.
  7. Носити: 3 інчі – 75 мм під відзнакою гуртка, або 1 інч – 25 мм під відзнакою або відзнаками вишколів КПВ чи інших вишколів, потверджених ГПБулавою.

Відзнаки спеціальних вишколів (правий рукав, під відзнакою приналежності до гуртка):

  • Школа Булавних
  • Лісова Школа
  • Золота Булава

Відзнака приналежності до Пласту носиться на лівому рукаві, 13 мм від плеча.

Відзнака приналежності до Пласту носиться на лівому рукаві, 13 мм від плеча.

Відзнаки пластових ступенів носиться назовні лівого рукава, посередині між ліктем і надпліччям. Право носити відзнаку даного ступеня набувається з хвилею іменування на цей ступінь.

1. Прихильник – Прихильниця
1. Довжина щитика: 3 інчі – 7.5 цм
2. Ширина щитика: 2 інчі – 5 цм
3. Тло щитика: зелене /910/
4. Обведення щитика: малинове /816/
5. Пластовий вузол: синій /334/ від права і жовтий /444/ від ліва (ясний шнурок)
6. Носити: на лівому рукаві, посередині між ліктем і надпліччям.
2. Учасник – Учасниця
Учасник носить відзнаку прихильника з такими змінами: замість пластового вузла синя ленточка /334/ з жовтим Обведенням /444/ та жовтим написом СКОБ! /444/ .
3. Розвідувач – Розвідувачка Розвідувач носить відзнаку учасника з доданою пластовою лілеєю білої барви з тризубом жовтої /444/ барви. Висота лілеї 2 інчі — 5 цм.
4. Скоб – Вірлиця
Скоб-Вірлиця носить відзнаку розвідувача з такими змінами: замість червоного. Обведення щитика червоний шнурочок /816/ а поза ним золотий віночок з дубових листків.
5. Пластун скоб – гребець
Пластун скоб – гребець носить відзнаку, подібну до відзнаки пластуна скоба, лиш лілея поміщена поверх адміральського якоря жовтої барви /444/, а гасло скоб є на стапелях якоря.
6. Пластун скоб – обсерватор Пластуна скоб-обсерватор носить відзнаку, подібну до відзнаки пластуна скоба, лиш замість ленточки є  пропелер біло-синьої /334/ барви, а гасло СКОБ є поміж крилами пропелера.
7. Гетьманський пластун скоб Гетьманська пластунка вірлиця носить відзнаку пластуна скоба – вірлиці з тією різницею, що замість ленточки з написом СКОБ на відзнаці вигаптовані дві схрещені булави жовтої /444/ барви, довжини 1 ін. -25 мм. Пластун скоб – вірлиця, пластун скоб-гребець, пластун скоб – обсерватор, гетьманський пластун скоб – вірлиця мають право носити відзнаку свого ступеня після переходу до УСП – замість відзнаки УСП.

Відзнака Фізичної Вправності
Юнаки і юначки носять відзнаки фізичної вправности, призначені для їхніх вікових груп.
(Виготовив пл.сен. Б. Титла)
а. Вікова група 13 – 14 рр.:
1. Відзнака прямокутна, широка на 7/8 інча – 22 мм і висока на 5/8 інча – 16 мм.
2. Тло відзнаки: зелене /703/
3. Обведення: срібне, 1 мм широке
4. Символ срібної барви, як на рисунку
5. Спосіб виконання: витиск у металі, або емаль на металі.
6. Носити: на паточці правої грудної кишені з лівого кінця.
б. Вікова група 15 – 16 рр.:
Відзнака як повище з тією різницею що тло відзнаки синє /809/, а символ і обведення золоте.
в. Вікова група 17 – 18 рр.:
Відзнака, як вище, лиш тло відзнаки малинове /816/, а символ і обведення золоте

Відзнаки Пластових Діловодств
Гуртковий: 2 срібні стрічки на лівій кишені.
Курінний: 2 золоті стрічки на лівій кишені.
Заступник гурткового: одна срібна стрічка
Член курінного проводу: одна золота стрічка

3. Хустка:

Для хлопців: Платок у формі прямокутного трикутника, величиною 25 х 25 інчів – 63 х 63 цм – , барви куреня або самостійного гуртка. Коли курінь чи самостійний гурток має дві барви, хустка складається з обох барв по половині, або одна барва може бути обшита на прямому куті другою барвою на ширину 1-го інча – 25 мм -. Хустка пластуна юнака далекого віддалення є малинової барви 816.
Носять: під коміром, поверх коміра на збірках і офіційних виступах, якщо так зарядить пластовий провід.


Для дівчат:
Хустка або крайка (залежно від вирішення куренем):
а) Хустка: читати вище
б) Крайка: в гуцульських барвах з переважаючою червоною барвою 321.
Носять: попід коміром, з переду зав’язану, як краватка.

4. Обручик до хустки:

плетений із трьох барв: зеленої 910, жовтої 444 і червоної 321, однаковий для всіх у крайовій пластовій організації.

5. Для хлопців:
Штани:

зеленої барви 732, короткі до колін, закінчені без закладки около 3 інчі-7.5 цм- повище яблука коліна. З боку, рівнобіжно до шва на висоті
бедер дві внутрішні кишені без паток.
Позаду теж дві внутрішні кишені без паток, ліва запинана на ґудзик. У поясі 6 пасочків із матерії для придержування пояса. Зимою такі ж штани, лиш довгі до кісток, внизу гладко закінчені, без закладок і без поширення або звуження ногавиць.

Для дівчат:
Спідничка:

Бронзової барви 801, вшита із шости клинів, ношена на поясі, широкому 1 і 1/2
інча -4 цм- , внизу дещо поширена у формі букви “А”. По боках дві внутрішні
еліпсоваті кишені. Змийка з лівого боку. Матеріял для спіднички вовняний, а на
літо легкий – т.зв. “пермапрес”.
Довжину спіднички визначує крайова пластова старшина.

6. Пояс: 
шкіряний бронзової барви 801, або нитяний зеленої барви 732, широкий на 1 і 1/4 інча – 3 цм- , запинаний на гладку металеву спряжку,
на якій є велика пластова відзнака. Форму спряжки визначує крайова пластова старшина.

7. Взуття:
чорні або бронзові гладкі шнуровані пів-черевики або черевики.

8. Підколінка:
Для хлопців: барви подібної, як однострій, сягають до висоти около 2 інчі -5 цм- понижче яблука коліна.
Зимою до довгих штанів: замість підколінок довгі до колін панчохи або скарпетки, барви подібної, як однострій.
Для дівчат: Бронзової барви 801.
Носять: увесь рік.

9. Шнурок до свистка:
Для хлопців: зеленої барви 732.
Для дівчат: Бронзової барви 801.
Носять: поверх хустки, по середині грудей злучений вузлом, звисає до долішнього краю кишені сорочки. Обидва кінці шнурка з прив’язаним до них свистком вкладається до лівої кишені сорочки.

Що таке сніг

Перед тим як розпочати гру можна побавитися з дітьми в гру “Снігове коло”.

Що воно таке:

Сніг – форма  опадів, що складається з дрібних кристалів льоду

Сніг виникає, коли мікроскопічні краплі води в хмарах притягуються до пилових частинок і замерзають. При цьому зявляються дуже маленькі кристалики  льоду, що не перевищують спочатку 0,1 мм, падають вниз і ростуть в результаті конденсації на них вологи з повітря. При цьому утворюються відомі шестиконечні форми – сніжинки .

Сніжинки

Білий колір походить від укладеного в Сніжинці повітря. Світло всіх можливих частот відбивається на граничних поверхнях між кристалами і повітрям і розсіюється. Сніжинки складаються на 95% з повітря, що обумовлює низьку щільність і порівняно повільну швидкість падіння (0,9 км / год). Найбільша коли-небудь засвідчена сніжинка мала діаметр до 38 мм. Звичайно ж сніжинки мають близько 5 мм в діаметрі при масі 0,004 р. При падінні у воду сніжинка створює вкрай високий звук, практично нечутний для людини, але неприємний для риб.

Історія

Астроном Іоганн Кеплер в 1611 році видав науковий трактат «Про шестикутних Сніжинка”, в якому піддав чудеса природи розгляду з боку жорсткої геометрії. Мініатюра «Про шестикутних сніжинка» – це раритет науки, документ теоретичної кристалографії і гордість її історії. «Достаток найглибших ідей, широта підходу при розгляді причин утворення сніжинок, чудові геометричні узагальнення, сміливість і дотепність висловлених гіпотез вражають і зараз» – ось авторитетна думка історика кристалографії І. І. Шафрановского.

В 1635 році формою сніжинок зацікавився французький філософ, математик і натураліст Рене Декарт, який написав етюд, що входить їм згодом у «Досвід про метеорит» або просто «Метеори».

У 1885 році, після безлічі спроб і помилок, американський фермер Уілсон Бентлі (Wilson A. Bentley) на прізвисько «Сніжинка» отримав першу вдалу фотографію сніжинки під мікроскопом. Він займався цим сорок шість років, зробивши більше 5000 унікальних знімків. На основі його робіт було доведено, що не існує жодної пари абсолютно однакових сніжинок (що згодом істотно доповнив теорію кристала).

У 1951 році Міжнародна комісія по снігу і льоду прийняла досить просту і отримала широке розповсюдження класифікацію твердих опадів. Згідно цій системі, існує сім основних видів кристалів: платівки, зірчасті кристали, стовпці (або колони), голки, просторові дендрити, стовпці з наконечником і неправильні форми. До них додалися ще три види обледеніли опадів: дрібна снігова крупка, крижана крихта і град.

У 2001 році свої дослідження в області снігу почав професор фізики, астроном Кеннет Ліббрехт (Kenneth Libbrecht) з Каліфорнійського технологічного інституту. У лабораторії професора Ліббрехта сніжинки вирощуються штучно.

Міфи і перекази:

«В області, що лежить ще далі на північ від землі скіфів, – говорить Геродот, – як передають, не можна нічого бачити, і туди неможливо проникнути через літаючих пір’я. І дійсно, земля і повітря там повні пір’я, а саме це й заважає зору ».

В південнослов’янських фольклорі широко відома легенда про сніг, який білизною і рихлістю нагадував змолоти зерно, в ньому бачили падає з неба борошно . Цей мотив відбився в легендах «Коли Господь ходив по землі» , а також в повір’я, записане в області Велеса в Македонії «Чому не падає з неба мука». У них розповідається про те, що борошно перестала падати з неба як сніг, тому що одна жінка витерла нечистоти дитини шматком тіста .

Виготовлення сніжинок:

Звичайні сніжинки з паперу можна дуже урізноманітнити використовуючи наступні зразки

Остання прочитана книга

Виготовлення стенду:

Пропонуємо зробити з вашим гуртком стенд. Де будуть розміщенні мишенята. Для цього попередньо надрукуйте їх на листках А4 (бажано твердіших). Візьміть на сходини олівці, фломастери, клей та ін. Спочатку кожен юнак чи юначка мають  розфарбувати свою мишку, а тоді вписати автора і назву книги.  В процесі обговорення прочитаних книжок після розповіді про книгу, юнак прикріплює мишку на стенд. На завершення ви можете спільно задекорувати стенд стрічками або чимось іншим.

Розповіді:

Розпочніть гутірку першим. Дуже важливо правильно підібрати книгу, адже в раньому віці юнацтво слідує за виховником і очевидно більшість гуртка захоче також прочитати вашу книгу. Тому не помиліться з вибором. Розкажіть про автора, ідею твору, головних героїв, і чого навчила вона вас. За таким планом мають відбуватись і розповіді юнацтва про свої книги.

5 – перших вузлів

Підготуйте своє юнацтво до мандрівки в Вузлоландію, їм необхідно взяти з собою: линву, сірники(запальничку), ніж та інші необхідні для них речі. Тоді роздайте карту. Всього на карті буде 5 точок , на якких ви зможете практично навчити юнацтво вязати вузли. Крім того будуть завдання,загадки та інші сюрпризи. Лише коли команда пройде всю карту вона добереться до сюрпризу, це можуть бути солодкі ласощі або якийсь інший заохочувальний приз.

Ще декілька вузлів і відео, як їх в’язати

Перевірка:

Виряд: линва, папір, скотч, маркер, корзина(берет)

Зробіть лабіринт за допомогою линви, де будуть зав’язані ці вузли. Перша  людина має написати назви цих вузлів, а самівузли познімати в корзинку. Наступна навпаки повішати вузли відповідно до назв і познімати назви в корзину і так поки весь гурток не пройде лабіринт.

Шоколад

Історія шоколаду:

Напій з плодів дерева какао з’явився близько 3000 років тому. Передбачається, що першими придумали його індіанці-альмекі, цивілізація яких існувала в II столітті до н. е.. на території південно-східної Мексики, Гондурасу і Гватемали. У I столітті н. е.. на зміну цивілізації альмеків прийшла цивілізація майя. Заселивши півострів Юкатан Центральної Америки, індіанці-майя виявили тут дерева какао і, як і альмекі, розбивши плантації цієї рослини, стали готувати напій з його насіння. Вважаючи какао божественним даром, майя молилися і приносили жертви богу какао Ек Чуахе. Какао-боби використовувалися також як особливої валюти.

У XII-XIV століттях на території сучасної Мексики існувало держава ацтеків. Підкоривши сусідні племена, ацтеки стягували з них данину, до якої входили і какао-боби, що використовувалися для приготування напою, а також в якості розмінної монети. У ацтеків були особливі одиниці виміру зерен какао-дерева. Один мішок вміщав у себе близько 24 тисяч какао-бобів, що дорівнювало 3 ксіпуіпілісам. У палац знаменитого імператора ацтеків Монтесуми щоденно доставлялося близько 40 тисяч мішків зерен какао-дерева.

Для імператора Монтесуми готували шоколадний напій наступним способом: обсмажені какао – боби розтирали з зернами кукурудзи молочної, а потім змішували з медом, ваніллю і соком агави.

Збереглася давня легенда про мексиканського садівника на ім’я Кветцалькоатля, якого боги наділили талантом розбивати прекрасні сади. Одного разу Кветцалькоатля виростив непоказне деревце, яке назвав какао. Насіння його плодів, схожі за формою на огірки, були гіркими на смак. Зато приготований з них напій вселяв бадьорість і розвіював тугу. І люди стали цінувати какао на вагу золота. Кветцалькоатля розбагатів і, розбещений багатством, загордився себе рівним всемогутнім богам. За це боги покарали його, позбавивши розуму. У нападі люті садівник безжально знищив всі рослини, крім одного. Цим рослиною виявилося дерево какао.

В 1519 році конкістадор Ернан Кортес завоював частину Мексики і її столицю Теночтітлан. Іспанця зацікавили величезні запаси сушених какао-бобів, виявлені ним у коморах палацу царя Монтесуми.

Хоча гіркий напій із зерен какао-дерева не припав до смаку іспанцям, вони гідно оцінили його аромат і тонізуючий ефект.

Повернувшись до Іспанії, конкістадор в надії умилостивити короля, до якого вже дійшли чутки про творених ним безчинства, привіз йому в подарунок какао-боби і рецепт приготування напою. Королівської подружжю чоколатль (Перейменований в шоколад) дуже сподобався, і цей напій швидко увійшов у моду в іспанської знаті. У шоколад стали додавати тростинний цукор, корицю і мускатний горіх, завдяки чому напій став набагато смачніше.

Існує думка, що першим європейцем, що спробували шоколад, був Христофор Колумб.

У 1502 році жителі острова Гайана пригостили знаменитого мандрівника гарячим напоєм з какао-бобів. Але Колумбу не сподобався гарячий гіркий напій, приправлений невідомими пахучими травами.

Слід зазначити, що какао-боби коштували в той час дуже дорого. Їх використовували в якості валюти. Наприклад, за 100 зерен какао можна було купити раба. Шоколад вважали панацеєю від багатьох хвороб і використовували як ліки. Проте використовували шоколад і в злочинних цілях. Віддає гіркотою смак і сильний аромат шоколаду добре маскували присмак отрути.

Спочатку напій з какао-бобів був визнаний виключно чоловічим напоєм, так як він був дуже міцним і гірким. Але англійці в 1700 році здогадалися додати в шоколад молоко, що зробило напій більш легким і смачним. З тих пір шоколадний напій полюбили жінки і діти.

Із – за того що обсяги постачань какао – бобів були недостатніми, іспанці приховували від інших держав секрет насіння какао. Лише у XVII столітті решта населення Європи дізналося таємницю чудового напою.

Католицька церква забороняла їсти під час посту всі, що доставляло насолоду. Тому довгий час точилися суперечки про те, чи можна пити шоколад під час посту. У 1569 році єпископи Мексики влаштували з цього приводу спеціальне зібрання, на якому постановили відправити до Ватикану батька Джероламо де Сан-Вінченцо, щоб суперечка дозволив сам Папа Римський. Папа Пій V виявився в деякій розгубленості. Він ніколи не пробував шоколаду і навіть не знав, що це таке. Джероламо підніс йому чашечку какао. Папа сьорбнув напій, скривився і виголосив історичну фразу: “Шоколад посту не порушує, не може ж така гидота приносити комусь задоволення “.

Італійці першими винайшли ліцензію на виробництво шоколаду. У Нідерландах какао-боби були контрабандним товаром, а імператор Священної Римської імперії (XVI століття) Карл V хотів навіть запровадити монополію на зерна какао.

Але основний внесок у поширення шоколаду в Європі внесла Ганна Австрійська, дочка іспанського короля Філіпа III і дружина французького короля Людовика XIII. У 1616 році вона привезла до Парижа ящик какао-бобів, і незабаром шоколад став популярним у всій Європі. Але, незважаючи на свою популярність, шоколад залишався дуже дорогим. Насолодитися цим дивним напоєм довгий час могли дозволити собі тільки аристократи.

З плином часу кількість плантацій какао значно збільшилася, налагодилося промислове виробництво шоколаду, завдяки чому цей продукт став доступним і широким масам населення. У 1659 році француз Давид Шайу відкрив першу в світі шоколадну фабрику, а в середині XVIII століття у Франції з’явилися перші кондитерські, де відвідувачам пропонували улюблений напій; До 1798 році в Парижі налічувалося вже близько 500 таких закладів. А в Англії знамениті Шоколадні будинку (Chocolate Houses) стали популярнішими чайних і кавових салонів.

До початку XIX століття шоколад вживали виключно в рідкому вигляді, поки швейцарець Франсуа Луї Кайе не створив у 1819 році першу в світі плитку твердого шоколаду. У 1820 році недалеко від містечка Віві була побудована фабрика з виробництва шоколаду.

Незабаром шоколадні фабрики стали відкриватися по всій Європі. Технології виготовлення твердого шоколаду постійно вдосконалювалися. У рецептуру твердого шоколаду стали додавати горіхи, цукати, різні солодощі, вино і навіть пиво.

У 1875 році швейцарець Даніель Петер змішав какао-масу зі згущеним молоком. Так з’явився молочний шоколад, або, як його називали, швейцарський шоколад. Тоді ж Рудольф Ліндт розробив машини для вальцювання какао-маси, в результаті чого з шоколадної маси віддалялася зайва волога, і вона ставала густий і ніжною.

Що стосується Росії, то перші фабрики з виробництва шоколаду були відкриті в Москві приблизно в той же час, що і в інших європейських містах, – у середині XIX століття. Проте виробництво плиткового шоколаду в нашій країні контролювали в основному іноземці, так як вітчизняних фахівців у той час було мало. Найбільшими підприємствами тоді були німецька фірма “Ейнем” (Згодом “Червоний Жовтень”) і французька сімейна компанія “А. Сіу і К°”. З вітчизняних підприємств найбільш відомою була фабрика “Бабаєвська”, заснована Олексієм Івановичем Абрикосовим.

Сьогодні світове виробництво шоколаду і шоколадних виробів складає більше 4 мільйонів тонн, найбільшими виробниками та споживачами є США, Великобританія, Франція, Німеччина, Швейцарія і Японія. Так, наприклад, споживання шоколаду в Швейцарії становить 19, в США- 13, а в Росії – 4 кілограми на душу населення в рік.

Цікаві факти:

Вживання 25 г шоколаду три рази на місяць продовжує життя майже на рік. Але якщо вживати занадто багато шоколаду, можна підвищити ризик розвитку серцевих захворювань через високий вміст в ньому жирів.

Какао і шоколад містять антисептичні речовини, що перешкоджають утворенню зубного нальоту.

Дві цукерки у день знижують артеріальний тиск.

У 30 г шоколаду або какао міститься 10% денної норми заліза. Також шоколад містить вітаміни A, B, C, D і E, кальцій, калій та натрій.

20 мг кофеїну містить середня плитка шоколаду. Це в 5 разів менше, ніж у чашці кави.

15% жінок у світі їдять шоколад щодня.

В епоху Відродження шоколадом лікували подагру, гарячку і застуду.

У шоколаді міститься фенамін – речовина, що створює відчуття закоханості.

Найбільше шоколаду їдять у Швейцарії, де на кожного жителя припадає понад 10 кг солодких ласощів в рік.

Темний шоколад знижує кров’яний тиск. Для позитивного ефекту достатньо всього 2 цукерок з темного шоколаду на день.

Самим колорійним вважається молочний шоколад з добавками. Найменше калорій у гіркому темному шоколаді.

Більше 500 добавок використовується як доповнення до шоколаду. Найбільш популярні з них – горіхи і родзинки. Більше половини всього обсягу ароматизаторів – полуниця і ванілін.

Масло какао тане при температурі в 97 градусів за Фаренгейтом (приблизно 36,1 градус за Цельсієм). Це температура людського тіла. Саме тому шоколад тане в роті.

Шоколад вважається відмінним джерелом енергії для організму. Тільки подумайте: невеликий шматочок шоколаду (1х1 см) дає стільки енергії, скільки потрібно для того, щоб пройти 50 метрів. Щоб пройти 1,5 км буде потрібно з’їсти 30 таких шматочків, а для кругосвітньої подорожі – 875 000 шматочків.

Взуття для мандрівок: як вибрати і як носити

 

Ноги годують не лише вовка. Без наплічника чи спальника мандрівка можлива, а от без взуття — зась. Історія туризму знає достатньо випадків, коли під сумнів ставилось продовження походу лише через погане взуття. А про травми і взагалі не казати.

На різні випадки життя

То яке ж взуття для мандрівки найкраще? Таким, власне, має бути перше питання. Якщо надворі літо і похід у вашому дозвіллі — рідкісна подія, можна відбутися простими кросівками, китайськими кедами або старими зимовими черевиками-тракторами 🙂 За умови нескладного рельєфу годиться й такий варіант. Але якщо подорож загрожує затягнутися, нитка маршруту здебільшого умовна і акція загалом відгонить авантюризмом, без спеціалізованого взуття не обійтися. Понад сторічний досвід шевства і досконалість сучасних технологій виправдають ваші витрати.Нинішній асортимент якісного взуття досить вражаючий: практично в кожному туристичному магазині від «шузів» мерехтить в очах. То що ж узяти, аби на всі випадки життя та ще й не переплатити?

1. Кросівки (низькі). Використовуються на підходах та на нескладному рельєфі. Для багатоденних мандрівок годяться як запасна пара. Вони легкі (0,8-1,0 кілограма важить пара), швидко сохнуть і не займають багато місця.

2. Покращені кросівки (високі). Це ті самі кросівки, але з масивнішим протектором та піднятим вище кісточки прошнурованим верхом. В такому взутті затишніше на більшості карпатських стежок і бездоріж, а в теплу пору року їх можна брати в якості основної пари. Вага пари 1,0-1,2 кілограма.

3. Черевики. Їх називають трекінговими (tracking) або вібрамами (від бренду протектора, про який йтиметься далі). Цей різновид взуття як основну пару можна використовувати у міжсезоння та на будь-якому карпатському бездоріжжі. Від попереднього типу відрізняються жорсткістю та масивністю. Важать 1,3-1,5 кілограма.

4. Підсилені черевики. Підсилені відрізняються рядом технологічних нововведень на зразок прогумованого ранту, новітніх утеплювачів тощо. В таких черевиках ходити комфортно і безпечно, при цьому вони не надто важкі. Використання полегшених вставок з тканини кордури та інших синтетичних матеріалів дозволило зменшити вагу до 1,5-2 кілограмів і спростити експлуатацію (швидше висихають і стійкіші за шкіру при перепадах температури).

P.S. В теплий період варто брати сандалі або в’єтнамки, на привалах чи в транспорті незамінна річ — в них ноги дихають і відпочивають.

Фірмові, шкіряні, безпечні…

Першим кроком до придбання хорошого взуття є вибір авторитетного продавця. Бажано, щоб це був офіційний представник фірми-виробника. Заклад з доброю репутацією означає: захист від підробок (чим іноді грішать промтоварні ринки), тривале гарантійне обслуговування та кваліфіковані консультації. Краще йти власне у спеціалізовані туристичні крамниці. Товар, що з’являється у супермаркетах, переважно дорожчий, а інформація обмежується етикеткою.

Наступним кроком є вибір виробника. Увагу слід зупиняти на взутті Asolo, Baak, Boreal, Campus, Columbia, Dachstein, Koflach, La Sportiva, Lowa, Meindel, Merrell, Raichle, Salomon Trezeta, Vasque. Краще виробництво — США, Європа; гірше — Китай, Малайзія.

Більшість серйозних виробників шиють взуття зі шкіри. Вона механічно стійка, «дихає» та стримує проникнення вологи. Буває різного походження та ступеня обробки: зовнішня (Full-Grain, проста чи з обробкою) і внутрішня (виворітка, замша, нубук) тощо. Для військових «берців» застосовують зокрема свинячу кирзу. Добре, коли черевик складається з одного цільного і «безшовного» куска шкіри — такий варіант міцніший, сухіший, але дорожчий. Нубук, якщо без спеціальної «воскової» обробки, дуже вразливий до пошкоджень. Бездоріжжя невмолимо залишає на такому взутті борозни і шрами. Крім того, цей вид шкіри є гігроскопічним. Інша справа — виворітка і замша, які механічно стійкіші і воду пропускають гірше, тому й зустрічаються частіше. Попри все, товщина і жорсткість шкіри повинні бути достатніми для захисту стопи і збереження взуття у потрібній формі.

Сучасне туристичне взуття виготовляють з використанням мембранних матеріалів, які не пропускають вологу ззовні, зате виводять зайву зсередини. Популярністю користуються мембрани американського виробника GoreTex та німецького SympaTex. Перші дорожчі, ефективніші, однак їх недоліком є забруднення мембранних пор, чого немає у «безпорового», проте гірше «дихаючого» конкурента. Модель Dachstein SoftStep Light з мембраною SympaTex не протікає 12 годин (перевірено). І такі властивості матеріалу зберігаються протягом одного-двох років, після чого мембрана практично повністю втрачає вологостійкість. Росянисті луки, тривалий дощ та снігові походеньки взуття витримує суттєво гірше, ніж разове занурення у воду.

Важливим критерієм вибору є захищеність гомілковостопного суглоба. Черевики чи кросівки з високим і добре прошнурованим верхом запобігають травматизму «ахіллесової п’яти» туриста, оскільки надійно фіксують ногу. Це місце страждає найчастіше, навіть можна пошкодити сухожилля.

Протектор. Щоби відчути, як йому «доводиться», достатньо пробігтися кам’янистим берегом карпатської річки в кедах. В серйозних переходах, як-от по скелях, мокрих, засніжених, вкритих ожеледдю або порослих косодеревиною розсипах в Ґорґанах, гарантом рівноваги буде саме підошва. Більшість фірм ставить на свої вироби протектори Vibram, Durasole або власні розробки. Щоби не «напоротися» на підробку, слід пам’ятати: у маловідомого виробника практично не зустрічається фірмовий протектор і навпаки — у дорогому взутті завжди якісна підошва. Матеріал, з якого виготовляють протектори, є сплавом каучукових та пластикових матеріалів. Чим більше пластику (така підошва твердіша на дотик і пружніша на згин), тим менш стійка вона на гладких поверхнях, зате витриваліша на зношуваність. На гнучкість підошва має бути жорсткою — щоб перевірити, достатньо попробувати її зігнути в руках.

Присутність амортизаційних елементів, якими «напаковані» дорогі кросівки, можна тільки вітати, якщо від цього не дуже збільшується ціна. Вони пружинять крок і забирають на себе частину удару.

У високих моделях язичок повинен бути пришитий до корпуса не тільки знизу, але й у вигляді складки з боків. Таке взуття тепліше і краще захищене від проникання води.

Хороші устілки повинні бути виготовлені на каучуковій основі з полімерним антибактеріальним покриттям. Тоді вони витривалі до стирання, швидко сохнуть і не адсорбують запахи, на відміну від повстяних чи інших натуральних.

Шнурівки повинні бути не тонкі, не зроблені з гладких нейлонових волокон (такі погано тримають зав’язку), не мають розтягуватись. Запонки-петельки та гачки для шнурівок (ніяких отворів-дірочок!) на доброму взутті сидять щільно, гачки не дзвенять і обертаються чи згинаються від зусилля руки. Матеріал — ґрунтована сталь. Що вище гачки, то кращий захист від травм.

Протектори у сучасних моделях ззовні не прошивають, а кріплять високоефективним клеєм. Через отвори зовнішньої прошивки проникає волога, а при пошкодженні чи перетиранні прошивної нитки (що не виключено в гірських умовах) можна втратити підошву. Мало того: зустрічаються різні імітації прошивок, а це вже сигнал про непорядність виробника.

Пом’якшуючі подушки — дуже бажаний елемент взуття. Якщо зверху, спереду і ззаду стопа захищена краще завдяки товстішому шару шкіри на вигині, то з боків нога більше вразлива.

Дещо про купівлю

У взутті найменша незручність чи дискомфорт, мінімальні точки тертя чи перетискання (навіть якщо під час примірки чи прогулянки містом вони особливо не дошкуляли) після 50 кілометрів горами доведуть ваші ступні до драматичного стану.

Не поспішайте купувати, приміряйте кілька пар, погляньте, що пропонують інші магазини. Не знайшовши потрібної пари, не беріть будь-що — аби було. На пошуки потрібного пожертвуйте навіть цілим днем. Ніколи не купуйте більший розмір про запас, особливо, якщо у вас проміжний розмір («… з половиною»). У кожного виробника поняття розміру своє, не кажучи вже про різноманіття світових розмірних систем.

Перша ж примірка повинна викликати враження повної зручності, облягання ноги, так, наче взуття на вас шите. Ступня має «лягати» у ложе без особливих зусиль і почувати себе комфортно протягом тривалого часу.

Узувши потрібну пару (а не один черевик, як іноді пропонують продавці), пройдіться крамницею, поприсідайте, пострибайте, попробуйте посидіти навпочіпки, постійте на пальцях, навіть сядьте собі на ноги (а краще — в позу «лотос»). Все це неодмінно допоможе виявити у взутті проблемні місця, які в горах перетворять мандрівку на пекло.

Взуття не повинно тиснути, пальці не мають доторкатися до носка (перевірка по великому пальцю); зверніть увагу на ширину колодки в передній частині ступні (при примірці вузька колодка не відчувається, дискомфорт відчутний лише у тривалому переході) — пальці не повинні перетискатися та налазити один на одного, ступня має почуватися вільно, але без зайвого «люфту».

Занадто багато вільного місця у взутті — це теж погано. Якщо ступня буде ковзати, ви натрете собі пальці, коефіцієнт зчеплення з рельєфом істотно зменшиться, а ймовірність травматизму зросте. Так що брати черевики чи кросівки із запасом — «на три шкарпетки» — невдячна практика.

Без гарантії безпосередньо продавця (є ще гарантія виробника) з товаром краще взагалі не мати справи. Трапляються непоодинокі випадки, коли товар виходив з ладу вже на першому місяці експлуатації, так що брати моделі навіть з відомим ім’ям «на віру» не рекомендується. Продавці гарантують якість від 1 до 6 місяців, виробники — рік і більше.

Експлуатація

Нове взуття, навіть якщо воно здається зручним, бажано розносити за деякий час перед походом, «підігнати» під ногу.

Сушити взуття з натуральних матеріалів, особливо з мембраною, слід подалі від відкритого вогню чи систем опалення, вийнявши устілки та набивши зсередини матеріалом, який швидко вбирає вологу (можна газетою).

Між походами радимо обробляти взуття спеціальними хімічними речовинами, скажімо від фірми NixWax. Тоді воно прослужить значно довше.

Проблему водянок і пухирів (не плутати з мозолями) вартує попередити ще до походу. Перевірте, чи нема у взутті неналежно ізольованих швів, напливів тканини, чи не морщаться устілки. Особливо великий шанс нажити в поході водянки у тих, в кого пітніють ноги. Мокрі ступні натерти набагато легше, ніж сухі (на рівнині — страждає вся поверхня стопи, на тривалих спусках — пальці). Спітнілим чи мокрим ногами порятунком стануть якісні «дихаючі» та товсті шкарпетки. А решту порадить лікар.

При низьких температурах вологе взуття залишати за межами намету не рекомендується — зранку ними можна буде хіба що грати в кеглі.

Щодо надійності, то «живучість» якісних моделей становить від трьох до п’яти років, в залежності від інтенсивності використання. Згадані вже Dachstein витримали за 3 роки 34 походи різного рівня складності та тривалості загальною довжиною 1200 кілометрів. За цей час «вмерла» мембрана, поіржавіли гачки, геть пропав товарний вигляд і кілька разів «умовлявся» клеєм протектор. Плановий ресурс — ще два-три походи — і в музей.

Якщо збираєтесь в довгу подорож і не впевнені в надійності взуття — візьміть ремнабір (суперклей на основі цианокрилата, шурупи, цвяшки і трішки дроту).

Second-hand

Для нашого брата-туриста спроба придбати дешеву — якість з розряду виграти в лотерею. Якщо куртка чи брюки після хімічної обробки ще так-сяк «тримають марку», то взуття страждає невідворотно: мембрана псується, а клей, що тримає підошви, випаровується. В результаті турист переможно сходить на вершину в дешевих, але розвалених капцях. Ну що ж, вибір за вами: дешеве щомісяця чи на три роки — дороге.

Легкої ходи!