Категорія: Перші 10 сходин

Даний матеріал є прикладом, як необхідно подавати інформацію про свого Патрона

1. Біографія та основні життєві події.
2. Що визначного зробив та чим запамятався.
3. Риси, гідні для наслідування та чому достойний стати патроном пластового куреня.

Ольга Басараб народилася 1 вересня 1889 року в с. Підгороддя на Рогатинщині в родині шляхтича гербу “Рогаля” Михайла Левицького, помічника пароха Вербилівців, її діда отця Івана Стрільбицького, та вчительки приватної української школи в Рогатині. Навчалася в приватному пансіоні для дівчат у Вайсвассері (Сілезія), ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі (1902-1909) та однорічних курсах у Віденській торговій академії. З 1910 р. працювала в страховому товаристві “Дністер”, Земельному іпотечному банку.

1914 року вийшла заміж за студента “Політехніки” Дмитра Басараба, який очолював студентське товариство “Основа”. Подружнє щастя виявилося недовгим: 22 червня 1915-го Дмитро загинув на італійському фронті в першому своєму бою. У 1918-1923 рр. О. Басараб працювала бухгалтером посольства України у Відні, водночас була українською розвідницею. З метою збору військово-стратегічної та політичної інформації жінка відвідувала Данію, Німеччину, Норвегію, інші держави. Після ліквідації дипломатичних представництв УНР 1923 р. Ольга переїхала до Львова, де співпрацювала з Українською військовою організацією (УВО – підпільна організація військовиків, яка 1929 року трансформувалася в ОУН), була зв’язковою полковника Євгена Коновальця.
О шостій годині ранку 9 лютого 1924 р. у квартиру, яку О. Басараб винаймала разом зі Стефанією Савицькою по вул. Виспянського (тепер – Вишенського), увірвалася польська поліція. Поліцаї виявили та вилучили в О. Басараб тексти зібраної розвідувальної інформації та заарештували обох жінок. Їх звинуватили в шпигунстві водночас на користь ваймарської Німеччини та більшовицької України й ув’язнили у тюрмі по вул. Яховича (нині – Р. Кучера, тепер тут розташовано РВВС Личаківського району).
Поліцейські здогадувалися, що вдалося заарештувати поінформованого представника українського опору, і, звісно, їх вабила перспектива виявити українську підпільну мережу, достатньою інформацією про яку вони не володіли. Тому допити були “інтенсивними”, простіше кажучи, із застосуванням тортур. Два останні відбулися 12 лютого в передобідній час і від 21.00 до 03.00. Уранці Ольгу знайшли повішеною на вишитому рушнику на ґратах вікна камери.
Тепер уже неможливо з’ясувати подробиці трагедії. Документи допитів О. Басараб, які досліджувала Мирослава Дядюк, збереглися лише в копіях, натомість оригінали, мабуть, знищили відразу після її смерті. Найправдоподібнішою версією є катування О. Басараб слідчим Левом Кайданом; не стерпівши принижень, горда українка наклала на себе руки.
Що чинить у таких випадках поліція, нині добре знаємо. Замітаючи сліди, поліцейські поінформували пресу про самогубство безпритульної Юлії Баравської (“Діло” написало “Юлія Барська”) і під цим вигаданим іменем встигли поховати свою жертву. А тим часом тюремна служба далі приймала передачі для вже покійної Ольги.
Хтозна як би все це скінчилося, але завдяки агентам УВО в цій в’язниці не вдалося приховати факту смерті О. Басараб. Маніпуляції поліції спричинили масове обурення. Кампанію протесту розпочав “Союз українок” (Ольга була бухгалтером цього товариства) 20 лютого, акцію продовжили інші українські товариства Львова, Галичини й осередків еміграції. Голова українського клубу в Сеймі Республіки Польща С. Хруцький виступив з інтерпеляцією (депутатським запитом). Єврейський клуб узагалі вимагав створити спеціальну депутатську комісію для дослідження умов утримання в’язнів у польських в’язницях.
Польська влада змушена була розпочати слідство. 26 лютого відбулася ексгумація тіла О. Басараб. Після огляду трупа загиблу перепоховали на Янівському цвинтарі за участі декількох тисяч львів’ян і кількасот поліцейських.
На жаль, як і слід було сподіватися, справа потонула серед суперечливих свідчень: частина в’язнів свідчила про моторошні крики в тюрмі на Яховича, інша заперечувала; одна арештантка навіть сказала, що О. Басараб була “дуже весела”, бо співала пісень; судово-медичний експерт професор Сєрадзький підписав акт про смерть через повішення та відмовився ідентифікувати наявні на тілі покійної синці як сліди від побоїв; натомість присутня під час розтину його студентка повідомила, що пан Сєрадзький говорив їй про сліди саме побоїв (цю заяву роздобули польські соціалісти й зачитали її в сеймовій палаті); український “народний професор” М. Панчишин слідом за Сєрадзьким, хоч і визнав неможливим встановити походження синців на тілі покійної, проте водночас ствердив, що всі ці рани з’явилися ще за життя Ольги. А поліцейські на чолі з Кайданом, звісно, свідчили про “найлагідніші” методи допитів. Львів’яни ж пліткували, ніби львівська поліція почала практику катування із застосуванням електричного струму.
Досліджуючи справу О. Басараб, львівський історик М. Дядюк звернула увагу на документ одного з учасників допитів, уривок із якого процитуємо: “Гаряча, пристрасна, непохитна, незламна, фанатична Ольга… При трикратних моральних муках, яких зазнавала при допитах, що тривали довгі денні та нічні години, не впало з її уст ні слова, котре хоч би далекою мірою стосувалося справи, котрій себе посвятила. Чи витримає так до кінця, чи не зламається під тиском самотніх місяців, проведених у в’язничній камері під натиском цілого слідчого апарату… Ці роздуми могли привести її тільки до одного висновку –не допустити до того, щоб бути причиною до зради “справи”. Під примусом доконала самогубство, але не під фізичним, але тим, котрий зародився сам в її душі та думках”. Вона припустила, що так О. Басараб помстилася за свій арешт Польській державі, бо “смертю кинула на неї пляму перед світом, пляму знущання з жінки”.
Слідство в справі загибелі О. Басраб невдовзі припинили “за відсутністю складу злочину”. Натомість могила О. Басараб на Янівському цвинтарі всі наступні роки міжвоєнної епохи стала об’єктом паломництва українців, а її ім’я окутане ореолом мучеництва боротьби за соборну й незалежну Україну.
А за переказами, ще у 1924 році заарештований та ув’язнений пізніше у справі «басарабівців» Андрій Мельник на стіні тюремної камери побачив слова, написані кров’ю: «Умираю замучена. Помстіть. Ольга Басараб».

Чому гідна наслідування?

Ольгу Басараб знали як національно дуже свідому українку, взірцеву патріотку, громадянку з високим почуттям відповідальності за долю українського народу. І не тільки Ольга була палкою українською патріоткою. Серед нашого жіноцтва патріоток було чимало, але ні Ольга, ні інші українки своїм патріотизмом ніколи не чванилися, розуміючи глибоку суть справжнього патріотизму: кожна людина повинна бути патріотом, але цим пишатися не слід, бо чистий, непохитний патріотизм має своє коріння у почутті обов’язку та відповідальності за своїх ближчих і дальших братів та сестер. У нас не було й немає “героїв” большевицького ґатунку. Героїнею Ольга Басараб стала після мученицької смерті, якою здобула безсмертя.
Свідома своїх завдань і величі обов’язків та відповідальності, як жінка-революціонерка. Несла тяжку працю примірно, вірила в успіх боротьби та віддала себе для неї всеціло. А коли попала в тюрму – Вона не зломилася. Коли поліційні кати мучили її тіло середньовічними тортурами, Ольга виявилася сильною. Жадали від Неї зради посестер і побратимів, жадали підлоти, та Вона залишилася вірною великій Ідеї, залишилася святою. Згинула від мук і побоїв, за ціну свого життя зберегла тайну революційної праці. Охоронила товаришів і товаришок від мук, смерті та довголітньої тюрми. Її посвята була гідною української жінки, її посвята – це лаврові листки над символами нашої державності. Загинула Ольга Басараб, та розцвіли квіти з засіяних нею зерен.

Гімн «Пласту» співається на усіх святах, він є складовою кожної пластової церемонії. У цьому гімні пластуни закликають себе до праці та осягнення пластових цілей життя. Пластовий гімн підбадьорює пластунів, закликає їх до змагань, скріплює їх духом та об’єднує їх почуттям солідарності. Перший куплет та приспів гімну написані доктором Олександром Тисовським, а другий куплет склав для пластунів Іван Франко. Музика : Ярослав Ярославенко.

«Цвіт України»
Цвіт України і краса
Скобів орлиний ми рід,
Любимо сонце, рух, життя,
Любимо волю і світ.

Пласт — наша гордість і мрія
Любій Отчизні — наш труд,
Буйний в нім порив, надія,
В Пласті росте новий люд.

Приспів: (двічі)
Браття, пора нам станути в ряд,
Стяг пластовий підійняти,
Славу Вкраїні придбать!

Сонце по небу колує,
Знають і хмари свій шлях,
Вітер невпинно мандрує
По України полях.

Ми ж сонця ясного діти,
Вольного вітру брати,
Мали б безділлі змарніти,
Цілі життя не знайти.

Приспів (двічі)

Гімн закарпатських пластунів

Окрім пластового гімну, пластуни на урочистостях співають ще Гімн закарпатських пластунів — гімн, котрий співали пластуни на Закарпатті до 1939 року. Як правило його застосовують під час церемонії закриття дня, певної акції тощо. Слова написав Черкасенко Спиридон, а музику Я.Ярославенко.

Гімн закарпатських пластунів
Гей, пластуни, гей юнаки!
Ми діти сонця і весни,
Ми діти матері-природи!
До нас шумить зелений бір,
В ліси, поля, до вольних гір
На ясні зорі, тихі води! 2 рази

Гей, пластуни, гей юнаки!
Життя — не жарти, не казки,
А праця, бурі і негоди!
Гартуймо ж наш юнацький дух.
Юнацьке гасло — воля й рух!
Ніщо нам лихо, ні пригоди! 2 рази

Гей, юнаки! Гей, пластуни!
Народу вольного сини!
Сини краси, сини природи,
Не зломимо своїх присяг
Веде нас гордо вольний стяг
До щастя, слави і свободи! 2 рази

1. Базовий текст пластового славня написав у 1884 році Іван Франко – під час першої мандрівки українських студентів Карпатами. Це був вірш “В дорогу”, де перший рядок починається так: “Сонце по небу колує”. “Ми ж, сонця ясного діти” це теж Франкове…)
2. У 1913 році – на другому році дії пластового руху – композитор Ярослав Вінцковський – “Ярославеноко” видав “Пластовий Марш”. Це була музична композиція до вірша Франка, яка вийшла в світ у львівському видавництві “Торбан”.
3. У травні 1918 року, ще в часі світової війни і незадового до Листопадового чину, Олександер Тисовський-“Дрот” публікує “Пластовий Гимн”, де додає перші дві строфи власного авторства. Див. цей текст на фото (це фрагмент сторінки газетки “Пластова стежа” від 28.05.1918).
4. Северин Левицький “Сірий Лев” згадував, що у 1921 році вищезгаданий композитор “Ярославено” на прохання “Дрота” пристосував свою музичну компоицію до тексту пластового гимну. Бандера і Шухевич співали саме текст, як на фото).
5. У 1961 році, 16 квітня, Головна пластова булава змінила текст 1918 року на той, який тепер співають пластуни. “Дрот” сам запропонував змінити третій рядок першої строфи, який мав неправильний наголос («ясні ве­селі в нас лиця» до того часу співалось «ли-и-ця»).

Спомини першого Кошового пластових відділів в Ужгороді, др. Володимира Комаринського :
“Ідея окремого гімну закарпатських пластунів зродилася десь у жовтні 1923 р. на сходинах Пластового Коша в Ужгороді. Спочатку ми співали той самий гімн («Цвіт України і краса»), що його співали пластуни в Галичині. Однак, ще тоді, він не відповідав обставинам на Закарпатті, бо його відродження мусіло йти постепенно, еволюційним шляхом. Слова «Україна», «українець», «український» у тім часі ще не прийнялися в народі, а чехословацька влада добачувала у них іреденту, тобто згамання відірвати Закарпаття від Чехословаччини».  І так було поручено команді Коша, якого я тоді був Кошовим, щоб постаратися про гимн для закарпатських пластунів. Хтось нам порадив звернутися до наддніпрянського поета Спиридона Черкасенка, що в тому часі жив в Ужгороді. Ми зразу удалися до нього… С. Черкасенко прийняв нас дуже мило і зразу погодився уложити текст гимну, однак він щиро признався, що про Пласт і його програму він мало що знає. Тому він поставив нам умову, що будемо його запрошувати на наші сходини і прогульки, бо хотів запізнатися із пластовим духом. І дійсно він точно приходив на наші сходини, ходив з нами на прогульки, разом з нами співав при вечірній ватрі, а навіть і харчувався з нашого котла. І вже по 4—5 тижнях він вручив нам текст гимну. Наш новий гимн ми прийняли з великим захопленням і всі вивчили його напам’ять. Тоді, на пораду мабуть покійного нашого опікуна, проф. Остапа Вахнянина, ми звернулися листом до композитора Я. Ярославенка у Львові, щоб він уложив нам музику. Маестро зробив нам приємну несподіванку, бо до місяця прийшов лист з музикою. Доперва пізніше я збагнув соборність закарпатського пластового гимну: текст уложив наддніпрянець, музику галичанин, а співали його закарпатці. Ми скоро вивчили наш гимн і запросили його автора, поета С. Черкасенка, на сходини, щоб він перший почув бадьорі слова: „Гей юнаки, гей пластуни…”. На ті сходини він приніс нам ще один цінний подарунок, рукопис віршованої п’єси: „Лісові Чари” у двох актах, повний пластової романтики… Тоді ми захотіли представитися ширшій публіці Ужгороду і в половині березня 1924 р. ми влаштували у залі міського театру пластову виставу. Так ми перший раз виступили перед батьками і прихильниками пластунів з п’єсою „Лісові Чари” і вперше відспівали наш пластовий гімн. Так почався його тріюмфальний похід.”
Текст пластового гимну появився друком у «Пластуні», 1923, ч. З, а під нотами того самого року, чч. 4—5.

Пластові улади

Уся пластова спільнота, виходячи із вікового критерію (а відповідно – пластового досвіду і знань, зацікавлень та завдання), згуртована в 4-х уладах (об’єднаннях):

Перший улад – це Улад Пластових Новаків та Новачок (УПН) – наймолодший улад. До УПН приймається дітей у віці 7-11 років життя. З УПН діти готуються пластувати.

Другий улад – це Улад Пластунів Юнаків та Юначок (УПЮ) – спільнота пластового юнацтва віком 11-18 років. Тут починається справжнє пластування, що спирається на методу самовиховання.

Третій улад – Улад Старших Пластунів (УСП). Це виховна спільнота української молоді у віці 18 – 30 років. Цей улад складається із пластунів, що перейшли з УПЮ, а також тих, що долучились до УСП у старшопластунському віці через активну працю і перебувають у Пласті не менше 6 місяців. Вони можуть творити курені. У цьому уладі пластуни самостійно завершують своє самовиховання, добровільно гуртуються для плекання дружби.

Четвертий улад – Улад Пластунів Сеньйорів (УПС) – об’єднує пластунів, які вийшли з віку, встановленого для УСП (до 30 років), але бажають допомогти у виховній праці УПН, УПЮ, УСП та у всіх інших ділянках діяльності Пласту.

Таким чином, 2 самовиховні улади (УСП та УПС) призначені для того, щоб сприяти самовихованню 2 виховних уладів – УПН та УПЮ.

Кожен пластовий улад має свій власний колір, який домінує на одностроях його членів:

для УПН – жовтий

для УПЮ – малиновий

для УСП – зелений

для УПС – коричневий

Особи, які мають бажання долучитися до праці в Пласті, допомагати своєю діяльністю, творять Пластприят. Як правило, в цю групу входять батьки. Разом із пластовими виховниками вони опікуються роями, гніздами новаків чи гуртками, куренями юнаків. Пластприят допомагає в реалізації пластової програми, в адміністрації Пласту, забезпечуючи тим самим пластову діяльність.

Гербом або емблемою Пласту — Національної скаутської організації України є український тризуб і біла трилиста лілея, символ скаутського руху, сплетені в одну гармонійну цілісність. Цей герб став символом ідейної єдності цілого пластового руху — на рідних землях та поза їх межами.

Три листки лілеї також символізують Три головні обов’язки пластуна, а тризуб вказує на те, що Пласт — це українська організація молоді. Пластуни, що склали Пластову присягу, носять його як відзнаку приналежності до Пласту. Окрім того, трилиста лілея — це відзнака скаутів у всьому світі, що у різних країнах по-різному поєднана із іншими символами.

Форму і спосіб сплетення тризуба з лілеєю придумав один з приятелів пластової молоді та опікун пластових куренів Мирон Федусевич, шкільний учитель зі Львова, а мистецьке оформлення надав їй художник Роберт Лісовський. Однією з важливих рис цього символу є співвідношення довжини до ширини 4 до 3. У випадку, якщо лілейка використовується у кольоровому варіанті, то лілея завжди має білий колір, а тризуб — жовтий (золотий).

Пластовий герб уживають як офіційний знак пластові проводи, старшини й установи на прапорах, печатках, офіційних виданнях, листових паперах тощо.Пластуни, що склали Пластову присягу, носять його як відзнаку приналежності до Пласту, згідно з приписами про пластові відзнаки:

• Малу лілею — над лівою кишенею однострою.
• Велику лілею — на пластовому накритті голови (капелюсі чи беретці).
• Малу чи велику — на лівій вилозі піджака або на іншому одязі на такій же висоті, як і на однострої.

Три головні обов’язки пластуна — зобов’язання, які бере на себе пластун, складаючи Пластову присягу. Ці обов’язки наче три дороговкази, мають стояти пластунам у пам’яті, просвічувати пластовий шлях у щоденному житті.

Головні обов’язки складаються із таких точок:

1. Бути вірним Богові та Україні;
2. Допомагати іншим;
3. Слухатись пластового проводу і жити за пластовим законом.

Вірність Богу вимагає від пластуна не лише віри в Бога, але й ведення примірного морального  життя. Вірність Богові пластуни виявляють справами, поводячись згідно з моральними правилами та проявляючи любов до ближнього. Вони відчувають обов’язок дбати про інших чи то в родині, в школі, гуртку; шанують все створене Богом, визнають гідність людини, дбають про добро інших створінь, піклуються про природу. Вони розвивають відчуття краси і дотримуються естетичних норм в своїй поведінці, мові, вигляді. Пластуни нікого не принижують.

Кожний пластун чи пластунка шанує Бога згідно зі своїм віровизнанням і одночасно шанує право кожного на своє віровизнання.

Бути вірними Україні означає вважати себе частиною української громади, патріотом держави. Вірність Україні символізована у пластовому гербі, де пластова лілея нерозлучно переплетена з українським тризубом. Україна — ціла українська спільнота, поселена на прадідівській землі та поза її межами; це, зокрема, культура, мова, церква та інші матеріальні та духовні надбання, здобуті продовж століть існування українського народу. Для юнаків та юначок це значить, що вони:

• вивчають і використовують українську мову;
• вивчають літературу, історію, географію і культуру українського народу, українську спадщину;
• знають українську національну символіку та гімн;
• плекають українські звичаї, знають і дбають про українське суспільство.

Обов’язок допомагати іншим окреслює відношення пластуна до свого оточення, до людей і до природи. Це означає не лише виконувати громадські обов’язки, але і творити добрі вчинки з власної ініціативи. Добре діло має бути зразком гуманного характеру пластуна, його індивідуальних здібностей і тому повинно приносити задоволення. Пластовий обов’язок закликає не лише любити ближнього, а й допомагати йому. Пластун повинен бути корисним членом спільноти, у якій живе. Практичне застосування цього обов’язку є у ідеї щоденного доброго діла, про що символічно пригадує вузлик на пластових відзнаках. Необов’язково, щоб це було велике діло, але треба, щоб воно виходило з доброї волі пластуна, щоб принесло комусь чи чомусь, людині, тварині чи рослині якусь користь і щоб для цього пластун приніс якусь жертву: час, зусилля чи річ.

Пластун повинен жити за Пластовим законом. Обов’язок жити за пластовим законом — обов’язок щодо самого пластуна. Він має не лише знати пластовий закон, але свідомо прагнути до ідеалу, який окреслений у законі.

Обов’язок слухатись пластового проводу показує, яке значення надає Пласт громадській дисципліні. Складаючи присягу з власної волі, юнак визнає силу законності, що панує у його громаді. Граючи у пластову гру, ми звикаємо до послуху законові та провідникові, до гри за правилами. І це визнання юнаки понесуть у життя, у свою державну спільноту.

Дискусія

Видрукуйте малюнок у форматі А4 запропонуйте кожному юнаку обрати 3 риси, які  на їхню думку мають бути основними в хорошого пластуна, потім вислухайте кожного і складіть загальну таблицю з 3 рисами які найчастіше використовувались.

Пластові вітання та гасло

Гаслом першої організації скаутського типу, яку заснував Байден Пауелл, а також подібних організацій деяких інших народів, є “Будь готовий” (Be prepared).

Пластуни використовують це гасло у новацькій системі гасло “Готуйсь” .
Юнаки ж вітаються словом “СКОБ”. Слово саме собою означає назву породи орла – скоба білохвостого (Haliaetus albicilla).
Пластуни прийняли його як свій символ.
Літери української назви орла є початковими літерами чотирьох слів, що висловлюють істотні прикмети доброго пластуна або ж кажуть йому, яким йому треба бути:
Сильним розумом та тілом
Красним душею
Обережним у своїх задумах та планах
Бистрим у думках та ділах.

Отже, С.К.О.Б.!

Образними символами цих пластових прикмет є дубовий листок, кетяги червоної калини, моремух(мухомор) і блискавка.
Дуб – тверде (сильне) дерево, тому його листок став символом сили.
Ягідками калини століттями прикрашували вінки, волосся тощо, калина – символ краси.
Моремух (мухомор) – отруйний гриб, перед яким треба остерігатись, тому він став символом обережності.
Блискавка зі своєю швидкістю – це символ швидкості.

Вітаючись на урочистостях, пластуни промовляють один другому “СКОБ” та підносять при цьому догори праву руку із випростаними трома пальцями – символом ІІІ головних обов’язків пластуна.В повсякденному житті пластуни вітаються, подаючи ліву руку. Вітання в такий спосіб дає пластунам нагоду на хвилю задуматись про те, що перед ними – особа, з котрою їх єднає єдина пластова ідея. Вітання лівою рукою – вияв приналежності до світового скаутського руху.

1. Вступ.

Шановні учасники! Зараз буде гутірка на тему яка вам напевно найбільш відома в Пласті, яка є дуже важливою лише тому, що використовуєте це на кожній пластовій акції, яка носить представницький чи офіційний характер і завдяки чому ви маєте можливість до вдосконалення власної дисципліни, навчитися відчувати себе важливою деталлю великого механізму, навчитися виконувати і надавати команди. Саме так – це пластовий впоряд, знання якого відкриває великі можливості перед Вами.

Дрот у своїй праці «Життя в Пласті» описав деякі команди впоряду, та вони були не досконалі і їх бракувало. Підручник пластового впоряду був ініційований у 1991 р. Головним Булавним Юнаків ГПБ пл. сен. Петром Содолем, ЛЧ, він доопрацювався протягом наступних років . Згодом станичний станиці Львів (на той час) Микола Музала, V іеніціював процес вдосконалення правильника. Результатом цього став правильник впоряду, котрим зараз користуємося.
Впоряд має дві цілі:

• плекати естетику
• творити організм

Наука впоряду дозволяє пластунам плекати дисципліну на двох рівнях:

• особистому
• груповому

Впоряд – це прекрасна вправа, що формує в юнака красиву пластику рухів – умовних рефлексів. Крім того, ви вчитеся синтезувати кілька простих рухів у складну поведінку (наприклад команда «на стан відчисли»). Добре виконання таких команд дозволяє нам оперувати цілими комплексами вправ, що розвиває абстрактне мислення, уяву, пам’ять рухів, увагу. Це і є одна з головних ідей занять впорядом. На другому рівні впоряд вчить юнака соціального порядку та співпраці в колективі. Під час занять впорядом юнак плекає довір’я до провідника, почуття цілісності групи. Навчившись слухати, Ви навчитесь керувати самі. Таке відчуття відповідальності плекає співпрацю та соціальну поведінку. Юнак стає членом спільноти, вчиться жити і працювати в суспільній групі. Впоряд може бути приємним заняттям для юнацтва лише тоді, коли в усіх буде задоволення від його правильного виконання. Отже за плідної співпраці Вас зі мною ми зможемо весело провести час з користю для обох сторін.

2.  Однострій.

Пластовий однострій – це майже реальне представлення гасла один за всіх і всі за одного, і людину в пластовому однострої зразу приймають за пластуна і вимагають від неї поведінки згідно із прийнятою пластовою поведінкою. Тому важливо, щоб пластуни в одностроях справді поводилися згідно з пластовими правилами поведінки, хоч самозрозуміло, що Ви й без одностроїв повинні так поводитися. Та коли однострій усім стороннім кричить «це пластун», а поведінка показує щось зовсім інакше, тоді погана поведінка кидає вину не тільки на одиницю, але й на цілу пластову спільноту, бо через однострій усі терплять за промахи одного. Той хто носить курінну хустку, крім того що він отримав привілегії він і отримав завдання бути гідним цієї хустки завжди, незважаючи ні на які обставини. Особливо ваша правильна постава має проявлятися в спілкуванні з іншими пластунами, оскільки далеко не всі дотримуються цієї постави.
З другого боку, однострій також має своє практичне застосування. Його слід носити па всіх пластових заняттях, бо в ньому чи при ньому повинні бути всі потрібні речі для пластуна, як: свисток, олівець, записник, ніж, хустка і т.д.
Однострій повинен віддзеркалювати і свого власника, і організацію, яку він представляє. Тому однострій повинен виглядати, як зовнішнє віддзеркалення внутрішнього пластового світу пластуна і взагалі цілей, які плекає пластова організація. А саме він повинен бути завжди чистим, випрасуваним і впорядкованим згідно з пластовим правильником однострою, бо ж пластун є пильним, чистий та дбає про красу, а організація виховує точних і сумлінних громадян. Неохайний однострій – ознака неохайної людини, а таких у пласті не повинно бути, особливо у нашому курені.
Відзнаки носимо, щоб відмітити нашу приналежність до Пласту (лілейку, шеврон пласту), до гуртка (гурткову відзнаку), до куреня (курінне число, хустку); щоб відзначити наш пластовий ступінь, пластове діловодство; щоб відзначити, що ми в чомусь заслужилися; щоб відзначити наші спеціальні вмілості і щоб засвідчити наші останні табори. Ніяких інших відзнак не носимо.
Що де носити? На правому рукаві носимо відзнаку куреня (13 мм від погона), відзначка гуртка (13 мм від відзначки куреня); на лівому рукаві носимо шеврон пласту (13 мм від погона), пластовий ступінь (по середині між ліктем і погоном); над правим клапаном відзнаки за пройдені табори, на клапані з лівої частини – ВФВ; над лівим клапаном з правої частини відзначення починаючи з найбільшого (за числовим значенням); біля серця носиться маленька лілейка, велика носиться на головному уборі; на лівій кишені носиться відзнаки Гуркових чи курінних діловодів (срібні або золоті смужки).

3. Теоретична частина впоряду.

Кожна команда впоряду складається з двох або трьох під команд:

• Вказівної (вказує на особу чи відділ, що має виконати наступні команди)
• Підготовчої (вказує на зміст команди)
• Виконавчу (вимагає негайного і чіткого виконання команди)

Є 7 команд які виголошуються разом вісі інші виголошуються по складам:

• ПОЗІР
• СВОБІДНО
• СЛАВА
• СКОБ
• ВСТАНЬ
• ВЕРНИСЬ
• ПРЯМУЙ

Впоряд на місці:
Команди: ПОЗІР, СТРУН-КО, СПО-ЧИНЬ, ЗМІНИ НОГУ, СВОБІДНО, ВПРАВО ГЛЯНЬ, ДО ЗВІТУ ГЛЯНЬ, ПОЧЕСТЬ ДАЙ, ПРЯМО ГЛЯНЬ, ПРАВОРУЧ, ЛІВОРУЧ, ОБЕРНИСЬ, ДО МОЛИТВИ, ПО МОЛИТВІ, СКОБ і СЛАВА, ДО ПРАВОГО(ДО ЛІВОГО) РІВНЯЙСЬ, НА СТАН ВІДЧИСЛИ, РОЗХІД, ВЕРНИСЬ.
Впоряд в русі:
Команди:
ХОДОМ РУШ, НАПРЯМ НН ХОДОМ РУШ, СПОЧИНЬ, СВОБІДНО, НА МІСЦІ ХОДОМ РУШ, СТРУНКО, НА МІСЦІ СТІЙ;
Повороти в русі:
Повороти, які міняють зімкнений лад: ПРАВОРУЧ, ЛІВОРУЧ, ОБЕРНИСЬ.
Повороти, які не міняють зімкнений лад: ВПРАВО\ВЛІВО ЗАХОДЬ, ПРЯМУЙ.
Зміна зімкнених ладів: У ДВОРЯД СТАВАЙ, В ОДНОРЯД СТ АВАЙ, В ОДНОЛАВУ СТАВАЙ, В ДВОЛАВУ СТАВАЙ, ДО ПРАВОГО РІВНЯЙСЬ, У ТРИЛАВУ СТАВАЙ.
Збірки:

І. Організація збірки.
ІІ. Відкриття:

1. ПОЗІР
2. ГУРТОК(КУРІНЬ, ЦІЛІСТЬ) В ОДНОЛАВІ/ДВОЛАВІ ЗБІРКА
3. ДО ПРАВОГО РІВНЯЙСЬ
4. ПРЯМО ГЛЯНЬ
5. СПОЧИНЬ
6. НА СТАН ВІДЧИСЛИ
7. СТРУНКО
8. ГУРТКОВІ ЗВІТ
9. ПЕРШИЙ ГУРТОК ВСІ ПРИСУТНІ
10. ДРУГИЙ…
11. ДО ЗВІТУ ГЛЯНЬ
12. СКОБ! ДРУЖЕ КОМЕНДАНТ, БУНЧУЖНИЙ….
13. ТАБІР СКОБ!
14. СКОБ!
15. ПРЯМО ГЛЯНЬ
16. СПОЧИНЬ
17. ДО МОЛИТВИ
18. ПО МОЛИТВІ
19. ХОРУНЖІ ВНЕСТИ ПРАПОРИ
20. СТРУНКО
21. НА ПРАПОР ГЛЯНЬ
22. ПРЯМО ГЛЯНЬ
23. СПОЧИНЬ
24. СТРУНКО, ПЛАСТОВИЙ ГІМН
25. СПОЧИНЬ
26. ПИСАР, ЗАЧИТАТИ НАКАЗ
27. СТРУНКО
28. СПОЧИНЬ
29. СТРУНКО
30. СПОЧИНЬ
31. ЗВІТ ВИСТУПИ
32. ЗВІТ ВСТУПИ
33. СТРУНКО
34. ДО ЗВІТУ ГЛЯНЬ
35. НАКАЗ, СКОБ
36. ПРЯМО ГЛЯНЬ
37. РОЗХІД або КУРІННІ ПЕРЕБРАТИ ПРОВІД

Програма закриття:
Загальна програма вечірньої збірки є порядком навиворіт від ранішньої; збірка починається звітом, опісля йде спущення прапорів, відтак молитва і заключний звіт. При вечірній збірці немає відчитання наказів. Молитва проводиться на вогниках або ватрі.

Святий Юрій побідоносець родом із Кападокії (в Малій Азії), виріс у глибоко віруючій християнській сім’ї. Його батько був мучеником, коли Юрій був ще дитиною. Його мати мала в Палестині великі добра, псрсїхала з сином у свій край і виховала його по-християнськи.
Поступив па службу в Римське військо, собою гарний, хоробрий в боях. Помітив Юрія імператор Діоклеціян і прийняв його як одного із старших начальників.
Імператор-поганин усе посилював переслідуваня на християн. Св. Юрій, коли довідався про рішення імператора, роздав добра свої бідним, відпустив на волю рабів і з’явився в Сенат. Він сміло виступив проти задумів імператора, виявив себе християном і закликав всіх визнати Христа: «Я раб Христа Бога мого, уповаю на Нього і виступив, щоб свідчити про правду».
Імператор був приголомшений визнанням Юрія, хотів його умовити, щоби не губив своєї молодості і щоб приніс жертви Богам. Від цього Юрій рішуче відмовився, сказавши: „ Нічого в тім моїм житті не ослабить мого бажання служити Богові”. Тоді за наказом імператора, зброєносці стали викидати його з залу, але сталь ставала м’якою, торкаючись його тіла, і він не відчував болю.
У в’язниці руки його закували в кайдани, а груди придавили каменем. Алс на другий день, коли його привели до імператора, св. Юрій сказав: „ Скорше ти змучишся, коли будеш мене мучити, як я змучуся собою”.
Тоді імператор наказав прив’язати його до колеса, а гострі ножі-леза різали його тіло. Юрій голосно кликав Господа і скоро затих, не видавши ні одного стогону. Діоклеціян думав, що Святий Юрій вмср, і наказав зняти його з колісниці, а сам пішов дати вдячну жертву богам.
В той момент навколо потемніло, вдарив грім і чути було голос: „Не бійся, Юрію, я з тобою”. Потім стало ясно і коло ньогоз’явився ангел і коли положив руку на мученика, сказав йому: „Радуйся”.
Так Св. Юрій став здоровим. Коли воїни привели його до імператора, він не вірив думаючи, що перед ним інший чоловік або дух.
Багато тоді увірило в Христа. Два знатних чиновники, Анатолій і Протолеон, почали відкрито визнавати Христа. Їх без суду за наказом імператора засікли мечами до смерті. Навіть дружина Діоклсціяна підтримала Христову віру.
Тоді імператор ще більше наказав мучити Юрія. Скинули його в глибокий рів, засипали погашеним вапном, через три дні відкопали, але він був здоровий і веселий.
Імператор думав, що Юрієві допомагають ворожбити, то ж прикликав ворожбита Афаназія. Піднесли Юрієві дві чаші – одну, що мала його зробити покірним, а другу з отрутою. Та отрута не подіяла. Святий дальше славив Бога. Він сказав: «Яспасаюся тільки коли кличу на поміч Христа, о помочі його сили”.
Діоклеціян спитав Св. Юрія, які ж діла Христові? Святий відповів: „Сліпих уздоровити, прокажених очистити, давати глухим слух, калік уздоровити, виганяти бісів, воскресати мертвих”. Імператор, знаючи, що ворожба ще нікого не воскресила, сказав, щоби хоронити Святого і сказав, щоби Св. Юрій на його очах воскрес із мертвого. На те Святий відповів: „Ти мсне спокушаєш, але задля спасіння народу, який побачить діло Христове, мій Бог сотворить той знак”.
І коли Святого привели до гробниці, він закликав: „Господи, покажи всім, що Ти є єдиний Бог, щоби пізнали Тебе, Всесильного Бога”.
І затряслась земля, отворився гріб, мертвий ожин і вийшов з гробу. Тоді ще більше людей увірило в Христа.
Однак імператор осатанів і наказав посадити Св. Юрія в темницю. Люди хворі з різних місцевостей йшли в тюрму. Св. Юрій уздоровлював їх. Один господар, Глікерій, прийшов до дому здоровий і почав прославляти Бога Христа, а імператор наказав йому відтяти голову.
В останню ніч Св. Юрій безперервно молився, побачив Господа, який його обняв, поцілував і положив на голову вінець, сказавши: „Тримайся, не бійся і будеш царювати зі Мною”.

Ранком імператор запропонував Святому разом правити держаною і піти до святині Аполлона, Св. Юрій пішов. Всі люди думали, що він принесе жертву Аполлонові. Св. Юрій перехрестив божка і сказав: «Ти хочеш прийняти від мене жертву, як Бог?». Диявол, який був в Аполлоні, сказав: «Я не Бог, тільки сей є Бог, якого Ти визнаєш». Ідоли попадали. На Снячого мученика кинулись жерці, зв’язали і вимагали вбити його. Але на цей шум прийшла цариця Александра і кликала: «Бог Юрій, поможи мені, бо Ти один Всесильний”.
Діоклеціян в той же час виніс смертний вирок Св. Юрію і цариці Александрі, яка без спротиву пішла за Святим Юрієм на смерть. Спокійно Св. Юрій приклонив свою голову під меч. Було це 23 квітня 303 року.
Пройде всього 10 літ, як ім’я Святого цар Константин каже написати на хоругвах, додавши „Син Побідний”.
Багато чудес робив Св. Юрій. На його Батьківщині в місті Бейруті було багато поган. Там коло гір було велике озеро, в якім жив величезний змій. Коли виходив з озера, то пожирав людей і люди нічого не могли зробити, від одного його подиху повітря ставало отруйним. Люди мусіли по черзі давати йому дітей в поживу.
Одного разу прийшла черга на царя і він мав дати на пожертву свою дочку. Цар одягнув дочку в найкращий одяг і відправив до озера. Гірко плакала дівчина. Тут з’явився на коні Великомученик Юрій зі списом в руці. Святий, коли побачив змія, перехрестився і сказав: „Во ім’я Отця і сина і Святого Духа” – і пробив змія, а потім сказав дівчині зв’язати змія своїм паском і так вести до міста. Люди почали боятися, а Святий сказав: «Не бійтеся, а уповайте па Господа Ісуса Христа». Потім Святий Юрій убив змія мечем, а люди спалили його за містом. Двадцять тисяч людей охрестили тоді.
Син Святого Володимира, Ярослав Мудрий, здвигнув церкву Св. Юрія у Києві, оснував монастир в честь Св. ІОрія. Отак св. Юрій став прообразом лицарства і патроном боротьби за найвищий ідеал народу – свободу, та символом боротьби проти зла.

Пласт – українська скаутська організація. Метою Пласту є сприяти всебічному, патріотичному вихованню та самовихованню української молоді на засадах християнської моралі. Будучи неполітичною і позаконфесійною організацією, Пласт виховує молодь на свідомих, відповідальних і повновартісних громадян місцевої, національної та світової спільноти, провідників суспільства.

Пласт був створений у 1911 році, невдовзі після заснування скаутського руху Робертом Бейден-Пауелом в 1907 р., а вже 12 квітня 1912 року у Львові пластуни склали першу Пластову присягу. Серед засновників організації були д-р. Олександр Тисовський, Петро Франко (син Івана Франка) та Іван Чмола. В основі назви “Пласт” лежить відповідник англійського Scout (розвідник), взятий за прикладом пластунів – козаків-розвідників.

Гербом Пласту є трилиста квітка лілії – символ скаутського руху (відомий як Fleur-de-lis) – та тризуб, сплетені в одну гармонійну цілісність.

Для досягнення виховних цілей Пласт застосовує власну унікальну методу виховання, основні принципи якої полягають у добровільності членства в організації, вихованні і навчанні через гру та працю, поступовій програмі занять і випробувань, гуртковій системі самоорганізації, заохоченні ініціативи і самоврядування, пізнанні природи і житті серед природи, підтримці спеціальних зацікавлень і здібностей дітей та молоді.

На відміну від більшості скаутських організацій світу, де членство завершується із досягненням 25-ліття, членство в Пласті є пожиттєвим. Умовний віковий поділ передбачає 4 вікові категорії: новаки (6-12 років), юнаки (12-18 років), старші пластуни (18-35 років) та пластуні-сеніори (від 35 років). Виховна та адміністративна праця в Пласті здійснюється старшими пластунами та пластунами-сеніорами виключно на волонтерських засадах.

Пласт в Україні об’єднує близько 10 тисяч членів різного віку і таким чином є найбільшою скаутською організацією України. На сьогодні 130 осередків Пласту діють у всіх 24 областях України та Автономній республіці Крим. Пласт активно співпрацює з органами державної влади та громадськими організаціями, реалізуючи різноманітні соціальні та виховні програми.Протягом року Пласт в Україні проводить понад 100 виховних таборів різної спеціалізації: спортивні, морські, з повітроплавання, мистецькі, лижні, альпіністичні, археологічні, кінні, екологічні тощо. У таборах пластуни практично закріплюють знання і уміння, здобуті впродовж року на щотижневих заняттях. Серед найбільших заходів, котрі щороку проводяться Пластом на всеукраїнському рівні – інтелектуально-мистецький змаг Орликіада, фестиваль творчості День пластуна, спортивний змаг Спартакіада, передача Вифлеємського вогню місцевим громадам, змагання з пішого мандрівництва “Стежками героїв” та “Осінній рейд”. На місцевому рівні осередками Пласту постійно реалізується безліч акцій соціально-культурного та виховного спрямування.

Окрім України, Пласт офіційно існує у восьми країнах світу: Австралії, Аргентині, Великобританії, Канаді, Німеччині, Польщі, Словаччині та США. Пластові організації із усіх дев’яти країн об’єднані в Конференцію українських пластових організацій, на чолі світового пластового руху стоїть Начальний пластун.