Пластун завжди доброї гадки

 

Притчі:

Притча «Дзеркало»:
Якось володар покликав до себе одного зі своїх васалів, котрий славився у своєму князівстві крутійством і хитрістю. Підлеглі йому люди жили у постійному страху. Коли він прибув на вимогу володаря, той віддав йому наказ: «Хочу, аби ти вирушив у світ і знайшов чоловіка, який був би цілковито добрий». – «Так, пане», – відповів васал і слухняно розпочав пошуки.Васал зустрічався і розмовляв з багатьма людьми. Після тривалих пошуків повернувся і сказав своєму володареві: «Пане, я учинив так, як ти звелів, але маю зараз переконання, що у світі немає жодної доброї людини. Є лише повно злостивців та себелюбців, але немає такого місця, де б жили ті, котрих ти шукаєш».

Володар відіслав його і попросив покликати іншого васала, що був відомий своєю щедрістю і добротою, а піддані його дуже любили. Господар сказав йому: «Друже, я хотів би, щоб ти вирушив у дорогу і знайшов для мене хоча б одну людину, яка була б уособленням зла».

Цей васал так само слухняно подався у мандри. Він зустрів багато осіб, розмовляв із ними. Коли спливло трохи часу, васал повернувся до володаря і мовив йому: «Пане, мені не вдалося виконати твого наказу. Є люди необачні, є розбещені, є такі, що поводяться немов сліпці, але жоден з них не є цілковитим уособленням зла. У кожного криється у серці добро, хоча вони й роблять багато помилок».

Отож, сьогодні ми говоримо про спосіб нашого мислення та про ставлення до інших людей. Позитивне мислення дуже важливе і корисне для будь-якої людини. Адже думка матеріальна. І чим світліші наші думки, тим прекрасніший світ навколо нас. Саме в пластовому Законі маємо точку, яка охоплює розпочату нами тему розмови, і ця точка звучить так: «Пластун завжди доброї гадки». Під цими словами розуміємо, що пластун є оптиміст, що він позитивно сприймає навколишній світ і людей в ньому. В будь-якій події він намагається побачити хороші сторони. Скажіть, хто з героїв почутої притчі «завжди доброї гадки»? Давайте і ми намагатимемося бути подібними до нього, адже це зовсім не важко. Від позитивних думок чистіше стає на душі, а люди тягнуться до нас, бо відчувають тепло. Адже справді, як говорить герой нашої притчі, немає повністю недобрих людей. Люди мають окремі недоліки, вони не є ідеальними, але в кожній людині заховане добро. Тому вчімося його бачити. І це спонукатиме людину ставати кращою, добрішою і також думати позитивно про інших.

Ще одна хороша притча:
Під вечір один селянин сів на порозі своєї скромної хатини, аби насолодитися вечірньою прохолодою. Попри його хату звивалася дорога, яка провадила до села. Чоловік, що переходив по ній, помітив селянина і подумав: «Ця людина – взірець лінюха. Нічого не робить, тільки сидить цілими днями на порозі…»

Трохи згодом переходила дорогу інша особа і подумала: «Це якийсь джиґун. Сидить цілий день і пасе очима жінок, що тут ходять. Напевне, чіпляється до них і занапащає…»

Нарешті ішов до села якийсь мандрівник і подумав: «Мабуть, це працьовитий чоловік. Трудився увесь день, а тепер присів собі відпочити.»
Справді, майже нічого не можемо сказати про селянина, що сидів на порозі своєї хатини. Натомість про трьох перехожих, що ішли до села, знаємо: перший – це ледар, другий – особа підозріла, а третій – чоловік працьовитий.
Усе, що говориш, свідчить про тебе; особливо коли твої слова стосуються інших.

 

Спостережливість

Сьогодні поговоримо про дуже важливу у житті здібність – про спостережливість. Швидкість думки та гострота розуму взагалі є дуже важливими і потрібними для кожного пластуна, проте в їх основі лежить спостережливість. На неї опираються всі інші здібності.

Не раз нас запитують: «де мешкає така-то людина?», або «де знаходиться така-то установа?» І часто ми відповідаємо: «Та вона знаходиться на вулиці….е….е…., щось не пригадую назви, ну це десь в центрі…; ви спочатку йдіть ліворуч, потім праворуч, потім прямо і знову ліворуч…., а там…може хтось вам підкаже, бо я щось точно не пригадую…»

Самі ми б без проблем відшукали вказану установу, а щоб комусь вказати її адресу чи пояснити місце розташування, – ось тут вже починаються проблеми. Скільки разів, ідучи до якогось важливого місця, ми навіть не звертаємо уваги на назву вулиці чи номер будинку! Проте не раз це нам може стати у пригоді. Особливо слід пам’ятати адреси та телефони важливих установ свого міста, як от: лікарня, міліція, пожежна охорона, свій навчальний заклад, аптека, пошта тощо.

Можна щиро поспівчувати тим людям, які не вміють спостерігати. Вони ніколи не знають, де їхня шапка, книжка, окуляри… Існує думка, що особливо люди напруженої інтелектуальної праці (професори, науковці) характеризуються значною неуважністю, – вони ніколи не помічають, що діється навколо них. Розповідають, що один німецький науковець був настільки неуважним, що, повернувшись додому в дощову погоду, свою мокру парасолю поклав відпочивати у ліжко, а сам став у кутку сохнути, і простояв там цілу ніч . А всім відомий Ньютон дуже любив напівтверді яйця, він завжди варив їх сам рівно три хвилини, засікаючи час за годинником. А одного разу кинув годинник в кип’яток, а яйце тримав у руці і дивився на нього рівно три хвилини . (Мабуть, юнацтво також знає безліч подібних прикладів про відомих людей або про себе чи своїх близьких).

Про людину, яка на все витріщує очі, та нічого не бачить, кажуть, що вона «ловить гав». Пластун ніколи не буває таким розсіяним, як згадані нами вчені, також він ніколи «не ловить гав». Він завжди уважно спостерігає, все, що потрібно – помічає і запам’ятовує. Зрозумійте, що найважливіше, це помітити предмет, потім – до нього добре придивитися, і після цього – добре запам’ятати.

Дивлячись на щось, ми зазвичай бачимо набагато більше, ніж хочемо бачити. Лише одну точку ми бачимо чітко і ясно, але навколо ще бачимо багато чого іншого, хоча вже не так виразно. Наприклад, коли ми дивимося на картину на стіні, то помічаємо також шафу ліворуч, двері праворуч та ще іншу картину поруч. Так вже побудоване людське око, воно працює як фотоапарат і фокусує максимальну чіткість зображення лише в одній точці, а чим далі від цієї точки, чіткість зображення зменшується.

Взагалі наше око не є досконалим оптичним приладом. Воно не раз нас обманює. Це явище так і називається «зоровим обманом». Зі шкільних занять знаємо кілька таких вправ: намалюємо дві однакові лінії; на кінцях однієї лінії проведемо косі риски, обернені до середини (як у стрілки); на кінцях іншої лінії проведемо косі риски, обернені назовні. Тепер ці лінії не здаються нам однаковими. Також можна намалювати два однакові квадрати: один чорний на білому тлі, інший білий на чорному тлі. Вони також не виглядатимуть однаковими.

Не всі предмети помічаємо однаково легко. Великі самі кидаються в очі, дрібних не бачимо, хоча й дуже приглядаємося. Живі, рухливі предмети помічаємо відразу, на нерухомі не звертаємо уваги. Це інстинктивно знають тварини і використовують для порятунку в небезпеці. Деякі жучки, наприклад, прикидаються мертвими, коли їх взяти в руку. Є гусениці, що стають подібними на нерухому галузку. А деякі метелики стають подібні на листок, якщо сидять нерухомо, склавши крила.

Також важливий і колір предметів: яскраві речі ми помічаємо відразу, нечіткі і невиразні можемо й не помітити. Важливе значення має тло, на якому розміщений предмет; він може відбиватися від тла, а може спливатися з ним. Адже найкраще ми помічаємо контрасти. Тому друкуємо «чорним по білому». Сигналізаційні дорожні знаки – яскраві та контрастні. І навпаки: заєць, перепілка – мають барву поля, збіжжя; білка, дятел – барву кори. І так майже всі тварини. Деякі з тварин мають здатність змінювати барву відповідно до пір року та середовища. Це явище ми називаємо «охоронною барвою». І людина навчилася від природи. Лісники використовують одяг зеленого кольору. Військові мають однострої сіро-зеленої барви («хакі»). Також і пластун, що часто перебуває серед природи і не хоче, щоб його було здалеку видно, носить однострій охоронної барви.

Але повернемося до того, як ми помічаємо предмети. В очі кидаються предмети, які є незвичайні в даному середовищі. Скло чи побитий посуд десь далеко в лісі чи на полі. На подвір’ї, біля будинку на нього ніхто не зверне увагу. Або ж: складені в порядку предмети не важко помітити і запам’ятати. Наприклад, складене на купу каміння. Але на це саме каміння, розкидане без ладу, ніхто не зверне уваги. Подібним способом ми помічаємо речі, складені на полиці, на виставці, тощо.

Отож, для того, щоб розвивати свою спостережливість, треба звертати особливу увагу на ті предмети, які є малопомітними. Слід свідомо намагатися побачити все, а не лише те, що саме кидається у вічі.

Тепер поговоримо про саме споглядання предметів. Наше око, хоч яке б воно вправне не було, не може сприймати одночасно багато різних подробиць. Ми змушені роздивлятися предмети по черзі, один за одним. Коли предмет має багато деталей, ділимо їх подумки на кілька груп, і кожну таку групу деталей розглядаємо окремо. Коли маємо перед собою багато предметів, також розглядаємо кожен з них окремо. В даний момент, хоча б дуже коротко, присячуємо всю свою увагу лише одній речі, одній подробиці, одній прикметі. Коли потрібно запам’ятати якусь велику площу, то варто поділити її в уяві на кілька частин, і кожну розглядати зокрема. Зрозуміло, що разом з тим ми не повинні втрачати цілісності розглядуваного об’єкта. З першого погляду ми звертаємо увагу на цілісне зображення і співвідношення виділених нами частин.

Труднощі зі спостереженням виникають, коли ми знаходимося серед незнайомого великого простору. Часто трапляється, коли хтось, йдучи чужим містом і невідомими вулицями, не може повернутися назад, бо ці самі вулиці зі зворотної сторони видаються зовсім чужими. Адже ми їх не оглянули з іншого боку. Ще гірша ситуація складається в непроглядних теренах, в горах, лісах, або серед дуже одноманітного простору, в степу, пустелі.

Отож, в просторі потрібно завжди шукати точки опори для очей, і від них відштовхуватися. Розділити собі увесь простір на частини, знайти співвідношення поодиноких частин між собою та в цілому, а тоді вже шукати якісь подробиці.

Досвідчений пластун, увійшовши наприклад до кімнати, намагається перш за все запримітити розташування всіх великих предметів, меблів, вікон, дверей, а тоді вже придивляється до подробиць, поодиноких предметів та частин кімнати. Проте робити все це слід непомітно, не привертаючи до себе уваги.

Невідомий терен оглядаємо з різних точок, бо з кожної він виглядатиме по іншому. Особливо вулиці в місті, дорога в лісі чи в горах. Тут завжди на якийсь час слід оглянутися і подивитися назад. Найбільші труднощі виникають на терені без виразних ознак і предметів: в степу, піщаній пустелі, тощо. В таких ситуаціях потрібно вже орієнтуватися за сторонами світу, барвою земного покрову, напрямком вітру, тощо.

Швидка спостережливість важлива на кожному кроці в житті. Якось один юнак їхав у трамваї і, купуючи квиток, розміняв велику купюру. Він запам’ятав номер трамвая і хворобливий вигляд кондуктора. Довіряючи, він не перерахував грошей, що отримав на здачу від кондуктора. Лише пізніше хлопець помітив, що має забагато грошей; кондуктор через неуважність віддав йому разом зі здачею ще й ту велику купюру. Юнак легко знайшов кондуктора за тими ознаками, що запам’ятав, і повернув йому гроші. Або ще один приклад: стійка на таборі покликала виховника і повідомила, що хтось надходить з північного сходу. «Звідки ви знаєте?», – запитав виховник, – «Адже нічого не видно». «Але там кілька разів зривалися птахи», – відповіли стійкові. Ми перевірили терен і переконалися, що дійсно з того боку підкрадався «ворожий» курінь, щоб викрасти наш прапорець.

Останнє наше завдання – запам’ятати спостережене. Воно дозволяє нам надалі його практично використовувати. Хороший спосіб: заплющити очі і відтворити собі в пам’яті предмет нашого спостереження з усіма його подробицями. Зазвичай в нашій пам’яті з’являються великі прогалини і недостачі, які ми, розплющивши очі, матимемо можливість відразу ж їх доповнити.  Варто повторювати це стільки, поки пам’ять не занотує всіх потрібних нам деталей. Полегшує запам’ятовування порівняння предметів з чимось добре відомим. Ось наприклад озеро може нагадувати нам якусь фігуру (птаха, тварину, тощо), річка з дорогою можуть утворювати зображення лука з тятивою. Подібним чином запам’ятовуємо імена: новий юнак у гуртку має таке ж ім’я, як і мій найкращий приятель в школі, ім’я цієї дівчинки нагадує співучу пташку, тощо.

Трохи важче запам’ятовувати числа. Але тут також можна шукати аналогії (наприклад, номер цієї машини збігається з датою народження мого брата, тощо), або ж співставляти число, яке необхідно запам’ятати, з усталеним порядком чисел (наприклад, в номері телефону повторюються кілька цифр, чи вони йдуть у прямому або зворотньому порядку, тощо).

І найголовніше: спостерігати слід свідомо, з твердим наміром запам’ятати все побачене. Решту зробить постійне тренування і здобутий вами досвід. Один юнак спочатку був майже «сліпий»,- він ніколи нічого не помічав навколо себе. Однак за кілька місяців терпеливого і наполегливого тренування він абсолютно змінився і став одним із найуважніших хлопців. Але тренуватися потрібно щодня і на кожному кроці. Для вправ можна використовувати буквально все, що вас оточує; вправлятися можна самому, але краще й ефективніше з товаришем.

 

Пластові Улади

 

Пластові улади

Уся пластова спільнота, виходячи із вікового критерію (а відповідно – пластового досвіду і знань, зацікавлень та завдання), згуртована в 4-х уладах (об’єднаннях):

Перший улад – це Улад Пластових Новаків та Новачок (УПН) – наймолодший улад. До УПН приймається дітей у віці 7-11 років життя. З УПН діти готуються пластувати.

Другий улад – це Улад Пластунів Юнаків та Юначок (УПЮ) – спільнота пластового юнацтва віком 11-18 років. Тут починається справжнє пластування, що спирається на методу самовиховання.

Третій улад – Улад Старших Пластунів (УСП). Це виховна спільнота української молоді у віці 18 – 30 років. Цей улад складається із пластунів, що перейшли з УПЮ, а також тих, що долучились до УСП у старшопластунському віці через активну працю і перебувають у Пласті не менше 6 місяців. Вони можуть творити курені. У цьому уладі пластуни самостійно завершують своє самовиховання, добровільно гуртуються для плекання дружби.

Четвертий улад – Улад Пластунів Сеньйорів (УПС) – об’єднує пластунів, які вийшли з віку, встановленого для УСП (до 30 років), але бажають допомогти у виховній праці УПН, УПЮ, УСП та у всіх інших ділянках діяльності Пласту.

Таким чином, 2 самовиховні улади (УСП та УПС) призначені для того, щоб сприяти самовихованню 2 виховних уладів – УПН та УПЮ.

Кожен пластовий улад має свій власний колір, який домінує на одностроях його членів:

для УПН – жовтий

для УПЮ – малиновий

для УСП – зелений

для УПС – коричневий

Особи, які мають бажання долучитися до праці в Пласті, допомагати своєю діяльністю, творять Пластприят. Як правило, в цю групу входять батьки. Разом із пластовими виховниками вони опікуються роями, гніздами новаків чи гуртками, куренями юнаків. Пластприят допомагає в реалізації пластової програми, в адміністрації Пласту, забезпечуючи тим самим пластову діяльність.

Як навчитися не спізнюватися

 

Вступ

Щоб дізнатися ціну року, запитай студента, котрий провалився на іспиті.
Щоб дізнатися ціну місяця, запитай мати, що народила передчасно.
Щоб дізнатися ціну тижня, запитай редактора тижневика.
Щоб дізнатися ціну години, запитай закоханого, що чекає свою кохану.
Щоб дізнатися ціну хвилини, запитай людину, що спізнилася на потяг.
Щоб дізнатися ціну секунди, запитай того, хто втратив близьку людину в автомобільній катастрофі.
Щоб дізнатися ціну однієї тисячної секунди, запитай срібного медаліста Олімпійських ігор.
Ось таке воно, ЧАС …

Вправа «що таке час?»

Учасники об’єднуються в малі групи. Групи отримують завдання намалювати те, як вони бачать час. Після виконання завдання групами ― презентація малюнків. Паралельно з презентацією ― обговорення.
Необхідні матеріали для проведення: папір, маркери.

Мозковий штурм «Пожирачі часу»

Учасники перераховують ті дії, на які витрачають час, призначений для чогось іншого, більш важливого. Приклад – комп’ютер, телевізор і т. д. Необхідні речі для мозкового штурму: фліп-чарт, маркер.

Як навчитися не спізнюватися

Як навчитися не запізнюватися. Для початку потрібно відповісти на два питання: чому я спізнююся? І навіщо мені потрібно приходити вчасно?
Спочатку розглянемо перше питання. Можливо, ви просто не вмієте правильно розподіляти свій час. Складіть план зборів і відведіть собі певний час на кожну дію. Наприклад, 15 хвилин на сніданок і 10 хвилин на душ. Заодно, зможете перевірити, чи дійсно ви витрачаєте саме цей час, чи його потрібно збільшити. Для початку можна поставити собі мету всюди приходити на 15 хвилин раніше. Якщо зустріч запланована на 15.00, запишіть в щоденнику, що ви повинні бути на місці вже о 14.45. Деякі люди переводять свої годинники на кілька хвилин вперед. Але не для всіх підходить такий самообман. Наша підсвідомість все одно пам’ятає про те, що насправді в запасі є ще час і можна не поспішати. Якщо ви завжди запізнюєтеся саме вранці, то постарайтеся все, що можливо, зробити звечора. Наприклад, приготуйте їжу і одяг заздалегідь, щоб зранку похапцем не займатися всім відразу. Не менш важливо змушувати себе вставати в певний час, не переводити по кілька разів будильник і не валятися в ліжку після пробудження більше 10 хвилин. Лягати також потрібно вчасно, тоді і вставати буде легше, і протягом всього дня вам, щоб «прокинутися», не доведеться літрами пити каву.

Друга причина запізнень може мати чисто психологічний характер. Одного разу, запитавши свою однокурсницю, чому та весь час спізнюється на лекції на півгодини, я отримала відповідь: «Якщо я ввійду в аудиторію вчасно, на мене ніхто не зверне уваги». Запізнення ― не кращий спосіб звернути на себе увагу. Особливо якщо це зустріч з пунктуальною людиною. Багатьох людей страшенно дратують ті, хто спізнюються, адже така поведінка дуже схожа на прояв неповаги до людини, яка вас чекає. Якщо ви не цінуєте час, це зовсім не означає, що його не цінують і ті, яких ви змушуєте чекати.
А може бути й так, що ви ненавидите чекати, але після кількох запізнень друзів або знайомих вирішили для себе, що тепер і самі не будете приходити вчасно, щоб не чекати інших. У цьому випадку вам потрібно навчитися «вбивати» час. Приїжджайте на домовлену годину, прихопивши із собою книжку. Тоді, якщо вам доведеться чекати, ви зможете з користю провести вільний час. Тепер треба відповісти на друге питання: навіщо мені приходити вчасно? Досить імовірно, ви спізнюєтеся, тому що розумієте ― ви можете собі це дозволити, і нічого вам за це не буде. До запізнень однієї моєї знайомої друзі настільки звикли, що завжди приходять на зустріч на годину пізніше і все одно чекають її ще близько півгодини або самі йдуть по неї додому. Інша справа, якщо ви запізнюєтеся на роботу або на зустріч з людиною, яка не буде чекати вас і п’яти хвилин. Щоб щось робити, потрібен стимул. Подумайте, чим загрожують ваші запізнення? Позбавлення премії, штраф, загроза звільнення, сварки з коханою людиною ― все це може стати хорошим стимулом приходити в призначений час. Навчитися керувати власним часом дуже важливо. Проаналізувавши причини своїх запізнень і усунувши їх, ви зможете уникнути багатьох незручних ситуацій, нескінченних виправдань і відчувати себе набагато впевненіше.

Роман Шухевич – герой України

Молодість

Рід Шухевичів належить до давніх, священицьких українських родин, відомих ще з XVIII ст. Шухевичі відігравали важливу роль у національно-культурному та політичному житті Галичини XIX-XX ст. З роду Шухевичів вийшла велика когорта визначних діячів: священиків, учителів, науковців, співаків, музикантів, юристів та військовиків.

Дідом Романа Шухевича був Володимир Шухевич – видатний громадсько-політичний діяч, педагог, етнограф, член Наукового товариства ім.Тараса Шевченка, автор монументального п’ятитомного дослідження “Гуцульщина”. Батько Романа, Йосип-Ярослав Шухевич був освіченою людиною, юристом високого класу, освітньо-культурним діячем. Мати Романа, Євгенія походила зі священицької родини і була культурно-просвітнянською діячкою на Радехівщині.

У родині Йосипа та Євгенії Шухевичів було троє дітей: Роман, найстарший син, Юрко і дочка Наталка. Роман народився у Львові 30 червня 1907 р. ( вул. Довбуща 2). Дитинство Романа минуло у містечку Краківці на Львівщині. У 1914 році його родина переїхала до Камінки-Струмілової (тепер місто Кам’янка-Бузька). Тут він закінчив початкову школу. З 1917 по 1925 рр. Роман навчався у філії Львівської академічної гімназії. Під час навчання у гімназії Роман мешкав у Львові у своєї бабусі Герміни Шухевич, і був під її опікою. У домі була велика бібліотека діда, з книжок якої Роман доповнював свої шкільні знання. В домі бабусі у деякий час квартирував полковник Січових Стрільців Євген Коновалець. 15-тирічний гімназист Роман не раз мав можливість порозмовляти з полковником. Зустрічі молодого Романа Шухевича із командиром Січових Стрільців мали, без сумніву, великий вплив на формування свідомості та характеру майбутнього бойовика УВО та ОУН.

У 1925 р. Роман Шухевич закінчив гімназійне навчання й склав натуральні екзамени (іспит зрілості). Лев Ярошинський, шкільний товариш, так характеризував тодішнього учня Романа Шухевича: « Він усім радо помагав [у навчанні], а робив це у такій субтильній [ ввічливій] формі, щоб не показувати свої вищості над другими або щоб когось другого не принизити. Він був скромним, але принциповим, працьовитим, дуже обов’язковим і на свій вік серйозним та при тім веселої, погідної  і лагідної вдачі, завжди приязно успосіблений [ налаштований] до своїх товаришів. Був дуже здібним учнем, зокрема в математиці та українській мові… До професорів відносився з пошаною. Виклади усіх професорів слухав уважно, стараючись зрозуміти та запам’ятати все, що даний професор говорив на лекції. Був дуже побожним. У церкві під час Богослужби був зосереджено зайнятий відправою… Вже в 6-му клясі Роман Шухевич став духовним провідником цілої гімназії».

У вересні 1926 р. він вступив до Львівської Політехніки на доорожньо-мостовий відділ. У 1934 р. закінчив університетські студії зі званням інженера. А на початку 1930-х він був студентом заочного курсу Музичного інституту ім. М.Лисенка у Львові за класом фортепіано. У  1928-1929 рр. Роман відбував військову  службу в рядах польської армії. Як студента його зразу направили  у старшинську школу підхорунжих, але  через деякий час звільнили з причини політичної ненадійності. Далі він продовжував свою військову службу рядовим гарматником в артилерійській частині на Волині.

 У «Пласті» і спорті

У роки навчання у гімназії та студій у політехніці Роман Шухевич був дуже активним членом «Пласту» та інших спортивних товариств. У гімназії Роман належав до 7 юнацького куреня ім. кн. Льва. Тоді ж він організував пластовий гурток під назвою «Ясний тризуб», а в старшому віці брав активну участь у таких пластових куренях як «Лісові чорти» та «Чорноморці». Саме під час навчання в політехніці Роман з своїми друзями-пластунами дав початок водному пластуванню, формуючи 10 курінь УСП «Чорноморці». «За студентських часів у Львові “Чорноморці” щонеділі після ранішної руханки на площі Сокола-Батька йшли гуртом на “дванадцятку” до Успенської /Волоської/ церкви. І тоді тут ніколи не бракувало ні одного, ні другого „Шуха”. Роман як шкільний товариш мойого старшого брата й друг з Пласту, часто приїздив на вакації до Дори, чи то з гуртком друзів-боєвиків з ОУН, щоб в Карпатах відбути військові вправи з наказу Краєвої Екзекутиви, чи то з гуртком “Турів”, що складався з хлопців переважно з-поза Пласту, але які напевно всі разом належали до ОУН, чи то з гуртком пластунів, щоб відбути одну-другу мандрівку в Карпати, серед яких лежала парафія мойого батька. Роман любив перемагати простір в завзятих мандрах, плавати дарабою по Черемоші, якою сам залюбки кермував, змагаючись з вправними гуцулами. Він пройшов всі Ґорґанські й Чорногірські верхи ще юнаком, а коли повернувся з далеких мандрів, залюбки нам розказував свої переживання» – такі  спогади залишив про Романа о. Богдан Ганушевський , ЧМ.

Від 5 до 10 серпня 1925 року віковічні скелі Бубнища приймали 205 пластунів з 16 осередків на Другій крайовій пластовій зустрічі. Усі, хто там був, запам’ятали страшну бурю і зливу у першу ж ніч, а також геройський вчинок молодого “Шуха”. Який  виліз на скелю на якій майорів ще старий австрійський прапор, зняв його і встановив синьо-жовтий (пам’ятну таблицю, яка інформує про геройський вчинок Романа Шухевича, на скелі в Бубнищі встановили львівські пластуни 2009 р).

Життя у Пласті дало юному Шухевичу прекрасне знання картознавства та теренознавства, що у військових операціях мало першочергове значення. Та найголовніше, що дав Пласт своїм членам, – це виховання високої моралі, сильної волі, а передусім – формування активного патріота української нації.

Роман належав до числа найкращих спортсменів Львова. Улюбленими видами спорту Романа Шухевича були футбол, баскетбол, волейбол, біг, плавання. Також Роман був серед засновників Карпатського Лещетарського Клубу. У 1923 р. на спортивних змаганнях ( Запорозьких іграх) Роман встановив рекорд у бігу з перешкодами на 400 метрів та у плаванні на 100 метрів. Його пластовий друг Володимр Янів, так висловлювався про тодішнього пластуна Романа: « Шухевич Роман, чи найкраще Шух, як його звали друзі, був людиною в повнім розумінні того слова: він любив життя і хотів жити; його життєрадісність робила його вічно юним… Як всесторонній спортовець, мандрівник, турист належав Шухевич до того покоління, яке українській нації подарувала пластова організація й для якої сміх у найтяжчих умовах був законом. Це покоління шукало в життєрадіснім змаганні заправи [гарту] до боротьби й вчилося бачити життя як вічну велику гру…».

Діяльність в УВО

Роман Шухевич  уже в старших класах гімназії мав зв’язки з  членами Української Військової Організації. А після створення ОУН став її членом.У 1930-1934 рр. Шухевича (псевдо «Дзвін») було призначено бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН. «Дзвін» стає організатором нападу на радянське консульство у Львові, експропріаційних актів, атентатів на польських шовіністів комісара Чеховського та посла сейму Голуфка, і безпосередньо здійснив замах на шкільного куратора Собінського. У цей час, а саме 1930 р. Роман одружується з Наталією Березинською.  У них згодом народилося двоє дітей Юрко та Марійка. Та вже у 1934 р. у зв’язку з вбивством  міністра Пєрацького, поліція провела масові арешти серед української патріотичної молоді. У 1935 році на Львівському процесі Роман був засуджений. Вийшовши з ув’язнення в 1937 році засновує у Львові першу українську рекламну фірму “Фама”. І був, до речі, дуже успішним бізнесменом. Через свій рекламний бізнес Роман Шухевич допомагав фінансово ОУН і колишнім політичним засудженим, які не могли знайти роботи, але були патріотами, інтелігентними та добре надавалися до праці.

Діяльність у Карпатській Україні

У жовтні 1938 р. на Закарпатті постала незалежна Карпатсько-Українська держава. Роман Шухевич організував фінансову допомогу для уряду Карпатської України, висилає членів ОУН для діяльності в Карпатській Січі. Наприкінці грудня 1938 р. разом з Іваном Бутковським — «Гуцулом» нелегально перейшов польсько-чехословацький кордон і добрався на Різдво 1939 р. до міста Хуст. Тут він разом із провідними членами ОУН створив Генеральний штаб національної оборони Карпатської України. В обов’язки поручника «Бориса Щуки» (тодішнє псевдо Романа Шухевича) входило поповнення Січі кадрами, організація фінансової допомоги та зв’язку. Під час нападу угорської армії на Карпатську Україну поручник «Щука» брав активну участь у боях.  Та після окупації Карпатської України у березні 1939 р. Шухевич добирається до Австрії, а згодом до Польщі.

Розвал Польщі та нова політична дійсність висуває Романа Шухевича на позицію Крайового Провідника Західних Окраїн Українських Земель. Весною 1941 року Проводові ОУН вдалося домовився з німецьким командуванням про вишкіл української військової частини – Українського  легіону, який мав воювати на території України проти більшовицьких окупантів за відновлення державності. Роман Шухевич погодився очолити його з розрахунком, що у майбутньому Легіон зможе стати базою для формування української армії. Після інтенсивного вишколу Український легіон 18 червня від’їхав до Ряшева, а 30 червня прибув до Львова, де того ж дня було проголошено Акт відновлення Української держави. Німецька влада поставилася до цього вкрай вороже. Голову Проводу ОУН Степана Бандеру та Голову Державного Правління Ярослава Стецька було арештовано. У зв’язку з цим Легіон відмовився від подальшої служби в німецькій армії, Роман Шухевич, знаючи, що всіх старшин арештують, непомітно зник, так чином знову опинився у підпіллі.

Головний командир УПА

З січня 1943 р. в житті Романа Шухевича почався новий етап діяльності як Провідника й Командира національно-визвольної боротьби проти німецьких і російських окупантів. Після втечі з-під німецької варти він зв’язався з Проводом ОУН та приєднався до боротьби, очоливши військову референтуру. У травні став членом Бюро Проводу ОУН, згодом — Головою, а у серпні 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН був обраний Головою Бюро Проводу ОУН і призначений Головним командиром УПА. Разом із Олексою Гасином, Дмитром Клячківським, Василем Івахівим, Василем Сидором, Олександром Луцьким та Дмитром Грицаєм Роман Шухевич творить підпільну Українську Повстанчу Армію (УПА).

За керівництва Шухевича відбулася подальша еволюція ідейно-програмних засад націоналістичного руху, що відображено в Постановах III Великого збору ОУН. У них підкреслено, що ОУН бореться: проти всіх видів тоталітарних систем; за побудову демократичного державного порядку в Українській державі; за право кожної нації на самовизначення; проти імперій та імперіалістів. З метою об’єднання всіх національно-державницьких сил українського народу в боротьбі за державну незалежність 11-15 липня 1944 р. з ініціативи ОУН та особисто Романа Шухевича було скликано збори, на які прибули представники діючих в Україні політичних організацій. У результаті нарад було створено Українську Головну Визвольну Раду, яка стала найвищою владою під час боротьби за Українську Самостійну державу. Виконавчим органом УГВР був Генеральний Секретаріат, Головою якого обрали Романа Шухевича — «Лозовського».

Під час німецької окупації України Роман Шухевич переховувався переважно в лісах, а від серпня 1944 р. з приходом радянської влади — у селах. Зиму 1947-1948 р. Р. Шухевич провів у Львові, в будинку на вул. Кривій. Від весни 1948 р. до загибелі Головний командир УПА перебував у с. Білогорща. До сьогодні немає достовірних відомостей як загинув і де знаходиться останній земний прихисток головнокомандувача УПА.

Пропоновані варіанти вшанування пам’яті Романа Шухевича:

  • відвідати музей у Білогорщі;
  • провести теренову гру в Білогорщі чи організувати квест у місті;
  • переглянути фільм Нескорений;
  • організувати змагання з плавання, футболу, баскетболу, волейболу чи бігу;
  • організувати заняття з співу, вивчити пісню Хорунжий та поспівати інших повстанських пісень;
  • організувати мандрівку в Карпати чи покататися на лижах.

Джерела: Василь Кук Генерал-хорунжий Роман Шухевич Головний Командир УПА.— Львів, 2005;         http://shukh.org.ua/

Пластові відзначення та нагороди

Пластові відзначення та нагороди — це кількаступенева система заохочень та подяк, прийнята у Пласті. Нагороди надаються відповідно до вікової приналежності пластуна чи пластунки до певного Уладу (об’єднання). Винятки становлять «Бронзовий хрест за геройський чин» та «Залізний Пластовий Хрест», котрі за визначенням надаються незалежно від віку.

Пластові відзначення та нагороди носяться виключно на пластовому однострої, причеплені над лівою кишенею (чи в аналогічному місці для новаків, котрі носять безрукавки). Після переходу до старшого Уладу не можна носити відзначення чи нагороди молодшого Уладу за винятком Почесних Хрестів, котрі можна носити впродовж цілого життя. Також юнацьке Перше відзначення можна носити у якості старшого пластуна чи старшої пластунки. Окрім того, усі відзначення, отримані в Уладі старших пластунів можна носити будучи пластуном сеньйором чи пластункою сеньйоркою.

  • Почесні Хрести
  • Для УПН
  • Для УПЮ
  • Для УСП
  • Для УПС

Почесні Хрести

Почесні Хрести — це пластові відзначення, що незалежні від віку.

  • Бронзовий Хрест за геройський чин. Це відзначення надають за врятування життя або інший геройський вчинок
  • Залізний Пластовий Хрест. Це відзначення надають за хоробрість у боротьбі за Батьківщину. При цьому під Батьківщиною розуміється не тільки Україна, а й країна, що такою стала. Враховується участь у боротьбі без уваги, в якому часовому чи географічному просторі вона проходила.

Хрест із відповідною грамотою вручає Начальний Пластун на відповідному святковому зібранні. Начальний Пластун може делегувати вручення відзначення комусь із підлеглого пластового проводу, проте грамоту підписує власноручно. За полеглих героїв одержує відповідний Хрест їхня родина або курінь.

В Уладі Пластунів Новаків і Пластунок Новачок, де згуртовані пластуни новаки й пластунки новачки 6-11 років, нагороди за гарні вчинки називаються похвалами. Існує три види похвал:Для УПН

  • Усна похвала виховника. Цю похвалу надає виховник новацького рою за понадпересічні досягнення новака, наприклад здобуття першунства в тереновій грі, визначну допомогу в проведенні прогулянки, стовідсоткову присутність на усіх заняттях-сходинах впродовж року тощо.
  • Письмова похвала гніздового. Цю похвалу можна одержати за особливий вияв прикмет доброго новака, працю над собою (наприклад здобуття дуже великої кількості новацьких вмілостей) або особливі індивідуальні досягнення поза Пластом.
  • Похвала-відзнака Крайового коменданта УПН. Цю похвалу новак може одержати за надзвичайний вчинок у Пласті або поза Пластом, який віддзеркалює особливе втілення Новацького Закону.

Для УПЮ

В Уладі Пластунів Юнаків та Пластунок Юначок, котрий об’єднує пластунів віком 11-18 років, надають чотири рівні відзначень — Перше, Друге, Третє та Четверте. Як правило, заслуги, за які надають відзначення, диференціюються — від діяльності на рівні гуртка (Четверте відзначення) до діяльності на рівні України (Перше відзначення).

Четверте пластове відзначення надають

  • за зразкову пластову поставу або визначну діяльність у гуртку, курені, станиці, чи в таборі або на вишколі. Приклади: за зразкову пластову поставу протягом одного року;
  • за зразкове ведення діловодства в гуртку протягом одної каденції (терміну);
  • за зразкову пластову поставу під час юнацького табору;
  • за найкраще підготовлені і переведені гурткові або курінні сходини під час одного року;
  • за особливі осяги у курінних, станичних або крайових змаганнях під час року або у точкуванні табору;
  • за успішне виконування обов’язків впорядника УПН протягом одного року

Третє пластове відзначення надають

  • за зразкову пластову поставу та визначну діяльність у курені, станиці чи в таборі або на вишколі, наприклад за зразкову пластову поставу, гідну для наслідування, протягом двох чи більше років;
  • за зразкову пластову поставу та прикладне ведення діловодства в гуртку протягом двох або більше років; за зразкову пластову поставу та прикладне виконування обов’язків впорядника УПН або гурткового УПЮ під час одного року;
  • за зразкову пластову поставу та прикладне ведення одного з курінних діловодств протягом одної каденції;
  • за зразкову пластову поставу та прикладне виконування обов’язків гурткового під час табору;
  • за зразкову пластову поставу та особливі досягнення у крайовому або міжкрайовому таборі чи вишколі або перше місце в точкуванні табору.

Друге пластове відзначення надають

  • за зразкову пластову поставу та непересічну діяльність на терені станиці чи в крайовому або міжкрайовому таборі (або вишколі). Приклади: за зразкову пластову поставу та прикладне виконування обов’язків курінного або гурткового самостійного гуртка впродовж одного року чи одної каденції;
  • за зразкову пластову поставу та прикладне виконування обов’язків впорядника УПН або гурткового УПЮ протягом двох або більше років;
  • за зразкову пластову поставу та найкращі успіхи в крайовому чи міжкрайовому таборі чи вишколі;
  • за зразкову пластову поставу та прикладне виконування обов’язків курінного (або рівнозначного провідника) під час крайового або міжкрайового табору.

Перше пластове відзначення надають

  • за особливо зразкову пластову поставу та надзвичайно непересічну діяльність на терені краю. Приклади: за особливо зразкову пластову поставу та винятково успішне виконування обов’язків курінного протягом двох або більше років, будучи цілий час прикладом зразкового пластуна й успішного провідника — наслідком його праці курінь вважається одним із кращих у краю;
  • за підтримку пластового духу в особливо важких умовах, виявляючи твердий характер та силу духу і приклад допомоги іншим.

Для УСП

Старші пластуни й старші пластунки, котрі у віці 18-35 років об’єднані в окремий Улад, мають всього три відзначення. Надання кожного наступного відзначення можливе у тому разі, якщо у пластуна чи пластунки уже є певна кількість відзначень нижчого рівня.

  • Третє відзначення — Грамота Вирізнення. Надається за одноразову визначну діяльність на терені станиці, округи або краю на тлі доброї пластової постави. Нагородженому надається грамота та залізна

восьмикутна зірка.

  • Друге відзначення — Грамота Заслуги. Надається за визначну діяльність впродовж не менше двох років на терені станиці, округи або краю на тлі доброї пластової постави та вирізнення щонайменше двома третіми відзначеннями. Нагородженому надається грамота та бронзова восьмикутна зірка.
  • Перше відзначення — Орден Святого Юрія в бронзі. Надається за визначну діяльність та зразкову пластову поставу впродовж не менше п’яти років, вирізнення щонайменше чотирма третіми відзначеннями та двома другими відзначеннями.

Для УПС

В Уладі Пластунів Сеньйорів, вік пластунів від 35 років, диференціація відзначень іде за діяльністю суто пластовою та діяльністю поза межами організації.

За керівну, виховну або іншу видатну діяльність у Пласті, пластуни сеньйори можуть бути нагороджені відзначеннями в таких трьох ступенях:

  • Третє відзначення — Грамота Заслуги, котре надає Крайова Пластова Старшина;
  • Друге відзначення — Орден Святого Юрія в сріблі, котре надає Головна Пластова Булава на подання Крайової Пластової Старшини;
  • Перше відзначення – Орден Святого Юрія в золоті, котре надає Начальний Пластун на подання Головної Пластової Булави.

За визначну або довголітню, згідну з пластовою ідеологією, громадську або наукову діяльність поза Пластом, пластуни сеньйори можуть бути нагороджені відзначеннями у таких трьох ступенях:

  • Третє відзначення — Грамота признання, котре надає Крайова Пластова Старшина, на внесення булави крайового булавного УПС;
  • Друге відзначення — Орден Вічного Вогню в сріблі, котре надає Головна Пластова Булава на внесення Крайової Пластової Старшини;
  • Перше відзначення — Орден Вічного Вогню в золоті, котре надає Начальний Пластун на внесення Головної Пластової Булави.

 

Статут Гуртка:

Для того щоб заохотити до активної діяльності в Пласті пропонуємо вам на гуртковій раді, або ж на гурткових сходинах написати свій Статут-гуртка. Кожен з членів гуртка має запропонувати 3 тези для прикладу ( – Кожен член гуртка раз в місяць здає точку в пробі, – Кожен член гуртка за пів року має провести мінімум 2 гутірки) Ті хто , добре впораються з статутом протягом певного терміну можуть бути запропоновані на 4 відзначення.

Пластова Відзнака

Гербом або емблемою Пласту — Національної скаутської організації України є український тризуб і біла трилиста лілея, символ скаутського руху, сплетені в одну гармонійну цілісність. Цей герб став символом ідейної єдності цілого пластового руху — на рідних землях та поза їх межами.

Три листки лілеї також символізують Три головні обов’язки пластуна, а тризуб вказує на те, що Пласт — це українська організація молоді. Пластуни, що склали Пластову присягу, носять його як відзнаку приналежності до Пласту. Окрім того, трилиста лілея — це відзнака скаутів у всьому світі, що у різних країнах по-різному поєднана із іншими символами.

Форму і спосіб сплетення тризуба з лілеєю придумав один з приятелів пластової молоді та опікун пластових куренів Мирон Федусевич, шкільний учитель зі Львова, а мистецьке оформлення надав їй художник Роберт Лісовський. Однією з важливих рис цього символу є співвідношення довжини до ширини 4 до 3. У випадку, якщо лілейка використовується у кольоровому варіанті, то лілея завжди має білий колір, а тризуб — жовтий (золотий).

Пластовий герб уживають як офіційний знак пластові проводи, старшини й установи на прапорах, печатках, офіційних виданнях, листових паперах тощо.Пластуни, що склали Пластову присягу, носять його як відзнаку приналежності до Пласту, згідно з приписами про пластові відзнаки:

  • Малу лілею — над лівою кишенею однострою.
  • Велику лілею — на пластовому накритті голови (капелюсі чи беретці).
  • Малу чи велику — на лівій вилозі піджака або на іншому одязі на такій же висоті, як і на однострої.

День Святого Валентина

Романтична легенда про Святого Валентина

Християнського проповідника Валентина посадили в римську в’язницю за віру і невдовзі засудили до страти. Сидячи під вартою, Валентин закохався у сліпу дівчину, дочку в’язничного наглядача. Користуючись своїми медичними знаннями, він зцілив її від сліпоти.

За іншою версією, сліпа дочка тюремника сама закохалася у Валентина. Той, як священик, що дав обітницю безшлюбності, не міг відповісти на її почуття, але в ніч перед стратою (ніч проти 14 лютого) прислав їй зворушливий лист, який підписав «Твій Валентин».

У пам’ять про це тепер у День Святого Валентина заведено дарувати одне одному «валентинки» — вітальні листівки у вигляді сердечок, з добрими побажаннями, словами кохання, пропозиціями руки та серця чи просто жартами, які не підписують, і той, хто отримує, повинен сам здогадатися, від кого вони..Також у цей день дарують коханим квіти (найчастіше троянди — символи кохання), цукерки-сердечка, інші сувеніри у вигляді сердечок, купідончиків, пташок, що цілуються.

Історично-релігійне підґрунтя

Святий Валентин за церковною легендою, християнський священик Валентин жив за часів імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.). Є відомості, що, поруч з основним покликанням, Валентин займався природничими науками та медициною. Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім’я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, незважаючи на цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув’язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого.

Але щонайменше троє святих Валентинітів були римськими мучениками. Один був священиком і лікарем у Римі, другий – єпископом у Терні (Італія), третій жив у Єгипті приблизно у 100-153 рр. Останній був одним із кандидатів на пост римського єпископа (тобто Папи), у своїх проповідях звеличував достоїнства шлюбу як втілення християнської любові. Про обставини його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.

Римський Валентин загинув 269 року (часи імператора Клавдія II), тернійський – 197-го. Обидва були поховані на одному цвинтарі (поблизу сучасних воріт Порту дель Пополо у Римі, які тепер часто називають “воротами Святого Валентина”). Останки першого Валентина (римського священика і лікаря) згодом зберігалися в одній із церков Риму. 1836 року Папа Римський Григорій XVI передав останки церкві в Дубліні, де вони зберігаються досі. Останки другого Валентина нині перебувають у базиліці Святого Валентина в Терні – місті, де він колись був пастирем.

Вважається, що День Святого Валентина у християнські часи замінив собою язичницьке свято луперкалій (на честь бога Фавна; за іншою версією, на честь богині кохання Юнони), який відзначався щороку 14 лютого. Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням Папи Римського Геласія I.

Широкої популярності в Західній Європі це свято набуло після XV століття. За переказом, винахід «валентинки» приписують герцогу Орлеанському Шарлю. 1415 року, перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в’язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Одна з тодішніх «валентинок» нині зберігається в Британському Музеї. У США свято відзначають з 1777 року.

Втім, у Римсько-Католицькій Церкві св. Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання: ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії. За церковними переказами, на могилі св. Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився — і видужав.

Загалом у римо-католиків є 16 Святих Валентинів і дві Святих Валентини. Але пам’ять жодного з них 14 лютого не вшановують. 1969 року покровитель закоханих був вилучений із календаря святих як такий, чию історичність взяли під сумнів. Натомість 14 лютого римо-католики відзначають День Святих Кирила та Мефодія, яких Папа Римський Іван II проголосив святими покровителями Європи. У давні часи природні чинники та події позначалися не календарною датою, а приурочувались до святого, якого в той день вшановувала Церква (наприклад, на Спаса достигають яблука тощо). Відповідно, на час, коли відзначають день св. Валентина, припадає період парування птахів. Це й призвело до звичаю, що днем пізніше молоді люди шукали собі пару — дівчина вибирала собі хлопця, а той у відповідь обдаровував її, наслідуючи лицарські звичаї.

Як День Святого Валентина відзначають у різних країнах

Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до урни відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім’я котрої діставалось таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його «дамою серця» (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо). Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Ймовірно, він є ще дохристиянського походження. Ще донині Валентинів день в Шотландії та Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг.

В Англії існувало повір’я, за яким перший мужчина, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином — хоче вона цього чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони гуляли з зав’язаними очима.

Італійці у День Святого Валентина вважають своїм обов’язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають — «солодкий».

Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір’ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.

Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння.

В Японії на День св. Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Хоча це «свято закоханих» подарунки отримують не лише коханці, але й начальники чоловічої статі від підлеглих статі жіночої. Загалом, святкування не відрізняється від аналогічних у Європі чи Америці. День св. Валентина особливо поширений серед молоді. Літнє покоління сприймає його як чудернацьку примху «погано вихованого дітей та онуків» або як шкідливий імпортований звичай Західної цивілзації.

Три Головні Обов’язки пластуна і пластунки

 

Три головні обов’язки пластуна — зобов’язання, які бере на себе пластун, складаючи Пластову присягу. Ці обов’язки наче три дороговкази, мають стояти пластунам у пам’яті, просвічувати пластовий шлях у щоденному житті.

Головні обов’язки складаються із таких точок:

  1. Бути вірним Богові та Україні;
  2. Допомагати іншим;
  3. Слухатись пластового проводу і жити за пластовим законом.

Вірність Богу вимагає від пластуна не лише віри в Бога, але й ведення примірного морального  життя. Вірність Богові пластуни виявляють справами, поводячись згідно з моральними правилами та проявляючи любов до ближнього. Вони відчувають обов’язок дбати про інших чи то в родині, в школі, гуртку; шанують все створене Богом, визнають гідність людини, дбають про добро інших створінь, піклуються про природу. Вони розвивають відчуття краси і дотримуються естетичних норм в своїй поведінці, мові, вигляді. Пластуни нікого не принижують.

Кожний пластун чи пластунка шанує Бога згідно зі своїм віровизнанням і одночасно шанує право кожного на своє віровизнання.

Бути вірними Україні означає вважати себе частиною української громади, патріотом держави. Вірність Україні символізована у пластовому гербі, де пластова лілея нерозлучно переплетена з українським тризубом. Україна — ціла українська спільнота, поселена на прадідівській землі та поза її межами; це, зокрема, культура, мова, церква та інші матеріальні та духовні надбання, здобуті продовж століть існування українського народу. Для юнаків та юначок це значить, що вони:

  • вивчають і використовують українську мову;
  • вивчають літературу, історію, географію і культуру українського народу, українську спадщину;
  • знають українську національну символіку та гімн;
  • плекають українські звичаї, знають і дбають про українське суспільство.

Обов’язок допомагати іншим окреслює відношення пластуна до свого оточення, до людей і до природи. Це означає не лише виконувати громадські обов’язки, але і творити добрі вчинки з власної ініціативи. Добре діло має бути зразком гуманного характеру пластуна, його індивідуальних здібностей і тому повинно приносити задоволення. Пластовий обов’язок закликає не лише любити ближнього, а й допомагати йому. Пластун повинен бути корисним членом спільноти, у якій живе. Практичне застосування цього обов’язку є у ідеї щоденного доброго діла, про що символічно пригадує вузлик на пластових відзнаках. Необов’язково, щоб це було велике діло, але треба, щоб воно виходило з доброї волі пластуна, щоб принесло комусь чи чомусь, людині, тварині чи рослині якусь користь і щоб для цього пластун приніс якусь жертву: час, зусилля чи річ.

Пластун повинен жити за Пластовим законом. Обов’язок жити за пластовим законом — обов’язок щодо самого пластуна. Він має не лише знати пластовий закон, але свідомо прагнути до ідеалу, який окреслений у законі.

Обов’язок слухатись пластового проводу показує, яке значення надає Пласт громадській дисципліні. Складаючи присягу з власної волі, юнак визнає силу законності, що панує у його громаді. Граючи у пластову гру, ми звикаємо до послуху законові та провідникові, до гри за правилами. І це визнання юнаки понесуть у життя, у свою державну спільноту.

Дискусія

Видрукуйте малюнок у форматі А4 запропонуйте кожному юнаку обрати 3 риси, які  на їхню думку мають бути основними в хорошого пластуна, потім вислухайте кожного і складіть загальну таблицю з 3 рисами які найчастіше використовувались.

Пластове Гасло і Привітання

Пластові вітання та гасло

Гаслом першої організації скаутського типу, яку заснував Байден Пауелл, а також подібних організацій деяких інших народів, є “Будь готовий” (Be prepared).

Пластуни використовують це гасло у новацькій системі гасло “Готуйсь” .
Юнаки ж вітаються словом “СКОБ”. Слово саме собою означає назву породи орла – скоба білохвостого (Haliaetus albicilla).
Пластуни прийняли його як свій символ.
Літери української назви орла є початковими літерами чотирьох слів, що висловлюють істотні прикмети доброго пластуна або ж кажуть йому, яким йому треба бути:
Сильним розумом та тілом
Красним душею
Обережним у своїх задумах та планах
Бистрим у думках та ділах.

Отже, С.К.О.Б.!

Образними символами цих пластових прикмет є дубовий листок, кетяги червоної калини, моремух(мухомор) і блискавка.
Дуб – тверде (сильне) дерево, тому його листок став символом сили.
Ягідками калини століттями прикрашували вінки, волосся тощо, калина – символ краси.
Моремух (мухомор) – отруйний гриб, перед яким треба остерігатись, тому він став символом обережності.
Блискавка зі своєю швидкістю – це символ швидкості.

 

Вітаючись на урочистостях, пластуни промовляють один другому “СКОБ” та підносять при цьому догори праву руку із випростаними трома пальцями – символом ІІІ головних обов’язків пластуна.В повсякденному житті пластуни вітаються, подаючи ліву руку. Вітання в такий спосіб дає пластунам нагоду на хвилю задуматись про те, що перед ними – особа, з котрою їх єднає єдина пластова ідея. Вітання лівою рукою – вияв приналежності до світового скаутського руху.