- Відвідати з гуртком різні за жанрами театральні вистави. Провести в гуртку дискусію про якість вистави, провідний мотив, гру акторів, костюми тощо.
- Продемонструвати знання драматургії Стародавнього Риму та Греції. Назвати імена відомих драматургів.
- Продемонструвати знання драматургії епохи Відродження та Барокко. Назвати імена та твори найвідоміших авторів.
- Підготувати з гуртком інсценізацію будь-якого драма-тичного твору.
[hidepost=1]
Підказки
1. Відвідати з гуртком різні за жанрами театральні вистави. Провести в гуртку дискусію про якість вистави, провідний мотив, гру акторів, костюми тощо.
Точка характеризується більш глибшим вивченням жанрів театральної вистави і її якості. Передбачає неодноразове відвідування вистав для співставлення(порівнянні) їх на дискусії (гутірці, дебатах, іграх) .
Важливо , щоб на вистави ходили якомога більша кількість пластунів з гуртка, бажано залучати свій курінь або інші курені.
Попередньо потрібно підготувати короткий зміст кожної з вистав про які будете теревенити.
Роздати їх кожному учаснику (або забезпечити такі умови, при яких учасники самі підготують цю інформацію попередньо записувавши після кожної вистави, або будуть мати змогу бачити її через мультимедійні пристрої).
а) провести дебати
розподілити учасників по командах , дати теми на обговорення, одна команда захищає дану тему інша спростовує, дати час на підготовку, встановити конкретні часові рамки для виступу, зробити висновки з дебатів
б) провести гутірку
потрібно обов’язково використовувати елементи діалогу, щоб учасники завжди долучалися до гутірки.
в) всі решта вами придуманих заняття
Точка розрахована на ваші організаторські здібності.
2. Продемонструвати знання драматургії Стародавнього Риму та Греції. Назвати імена відомих драматургів.
Виникнення Давньогрецького театру пов’язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса — Діонісіями.
Найбільш уславленими драматургами були трагіки Есхіл, Софокл та Евріпід. Есхіл написав 90 п’єс, 13 разів він перемагав у драматичних змаганнях. Його історична п’єса «Персидці» прославляє перемогу греків у війні із загарбниками. До речі, сам Есхіл брав участь у найбільших битвах. Більшість давньогрецьких п’єс використовують міфологічні сюжети, які автори вільно інтерпретували, виражаючи власні погляди. Есхіл у «Прометеї прикутому» захоплюється мужністю і волелюбністю титана. У Софокла з’являється психологічне мотивування вчинків героїв. Наприклад, в «Антигоні» головна героїня жертвує собою, але виконує етичний обов’язок: всупереч забороні царя ховає загиблого брата. Саме в цій трагедії звучить хор зі знаменитим рефреном: «Багато в світі сил великих, але сильніше за людину немає в природі нічого». Більшість драматичних творів втрачені. Повністю збереглося лише сім п’єс Есхіла, сім — Софокла (написано 123, з них 24 — перемогли на змаганнях), трохи більше — 17 Евріпіда. Евріпід, молодший з трьох великих драматургів, жив вже в епоху кризи, громадянських воєн, зовнішньої небезпеки, що наростала з боку Македонії. Все це і відбилося в його творчості («Медея», «Іполіт»), Арістотель називав Евріпіда «найтрагічнішим серед поетів». Майстром комедії заслужено вважався Аристофан («Хмари», «Оси», «Жаби»). Драматичні твори давніх греків досі залишаються в репертуарі багатьох театрів, вони неодноразово екранізувалися.
У трагедіях Есхіла, Софокла, Еврипіда створювалися образи легендарних героїв і богів, затверджувалися норми моралі, відстоювалися ті або інші соціально-політичні ідеали. У комедіях Аристофана гостро висміювалися пороки, відбивалася соціальна й політична боротьба в античному суспільстві. Комічні сценки з життя нижчих прошарків міста й села зображував мім, який, виникнувши в 5 в. до н. е. як народний театр імпровізації, пізніше поширився в країнах Близького Сходу й Римі, створив свою літературну драматургію.
Давньоримський театр, як і давньоримська драма, є зразком грецького театру, хоча в деяких рисах і відрізняється від нього. Місця для глядачів в римському театрі займають не більше півкола, закінчуючись в напрямку до сцени по лінії, паралельній цієї останньої. Сцена має довжину вдвічі більшу, ніж в грецькому, сходи ведуть з орхестри на сцену, чого не було в грецькому. Глибина орхестри менше при тій же ширині; сцена ближче до центру простору для глядачів. Всі ці відмінності можна спостерігати на руїнах багатьох римських театрів, з яких найбільш збереглися в Аспені, що в Памфілії, і в Оранжії (Aransio), у Франції.
У давньоримському театрі (драматурги Плавт, Теренцій, Сенека й ін.) розвилася постановочна сторона спектаклів, театральна техніка, змінився тип сцени, виникли нові види вистав, у тому числі музично-танцювальне видовище на міфологічні сюжети — пантомім, що, досягши розквіту в епоху імперії, залишався аж до 5 ст. переважним театральним жанром. В той же час статус театрального мистецтва поступово знижувався. Основний акцент у них переносився на видовищність. Театральні вистави замінялися гладіаторськими боями, що проходили в Колізеї й інших театральних будинках.
3. Продемонструвати знання драматургії епохи Відродження та Барокко. Назвати імена та твори найвідоміших авторів.
Відродження.
Лише в середині XVI століття в Італії виникає перший професійний європейський театр епохи Відродження — комедія «дель арте», комедія масок. Спектаклі цього театру представляли акторськіімпровізації на основі дуже короткого, схематичного сценарію, з вставними музичними і танцювальними номерами. Постановки нового театру, які розгорталися на дерев’яних сценах, на площах міст, остаточно витіснили релігійні містерії.
Однак глибоко зрозуміти свою епоху, виразити її ідеали комедії масок було не під силу. Сучасний по суті театр зміг з’явитися, коли, крім нових письменників, з’явилися і нові глядачі. Новий світогляд повинен був проникнути в широкі кола народу, бо за своєю природою театр — мистецтво масове і демократичне. Це потребувало значного часу, і тільки в кінці XVI — на початку XVII століттянастає розквіт театрального мистецтва, але вже не в Італії, а в Іспанії і Англії.. Провідними театральними жанрами були драма і трагедія, які відповідали масштабу епохи.
Якщо біля джерел культури Відродження стоїть могутня фігура геніального Данте, то завершує епоху не менш велична фігура геніального В. Шекспіра. Саме творчість Шекспіра, зібравши все воєдино, надала драматургії принципово іншого звучання. Якщо в античних драмах події обов’язково відбувалися в одному місці протягом короткого проміжку часу, то у Шекспіра події часом охоплюють все життя героя, ми спостерігаємо складний розвиток сюжету за різних обставин. Абсолютно новий художній принцип покладено в основу трактування характеру головного героя. Він перестає бути втіленням якоїсь однієї риси, Шекспір малює складні, повні протиріч характери в розвитку. Шекспір відкинув жорсткий розподіл на жанри, він сміливо з’єднує в своїх п’єсах і серйозне, і смішне.
Творчість Шекспіра почалася створенням серії історичних драм («Річард II», «Генріх IV», «Король Джон», інш.), в яких він відмовляється від парадності, схематизму в трактуванні історії, потім були написані його комедії — «Багато шуму з нічого», «Дванадцята ніч», характерна особливість яких — доброта, людяність, повна відсутність сатири. Шекспір створює знамениті трагедії: «Гамлет», «Ромео і Джульєтта», «Отелло», «Макбет», «Король Лір», «Антоній і Клеопатра». У кожній з них життя головних героїв обривається, однак головна драма — не в фізичній смерті. Шекспір розмірковує про те, що приводить до такого фіналу: крах життєвих ідеалів, зіткнення з жорстокістю світу, зрада власним принципам чи помилковість цих принципів.
Бароко.
XVII століття – століття великої драматургії, століття Б. Джонсона, Кальдерона, Расіна. Італія теж внесла свій вклад в розвиток сценічного мистецтва. Вона створила в XVII в. оперу і познайомила Європу зі своїм прекрасним професійним театром – комедією дель арте, через школу якої пройшов Мольєр і багато інших комедіограф епохи. Правда, в Італії не існувало такого органічного злиття театру і драматургії, яке характерно в XVII в. для Англії, Франції, Іспанії. У своїх кращих, найбільш високі досягнення драматургія італійського бароко існувала, як правило, поза професійним театром, а професійний театр XVII ст. свідомо відокремлює себе від літератури, орієнтуючись головним чином на імпровізацію актора. Проте перебільшувати (а це робилося постійно) розрив між італійською літературою і театром XVII століття було б неправильно. Музична драма, перетворена потім в пишну барочну оперу, виникла в процесі розвитку постренессансної пасторалі, а в становленні її першорядна роль належала поетові Оттавіо Рінуччині (1564-1621), близьким за своєю поетичною манері до анакреонтики Кьябрери. Зі свого боку, музична драма зробила серйозний вплив на форми італійської барокової трагедії. Певні взаємодії між літературою і театром існували і в межах комедії дель арте. Її обслуговував досить широкий професійний коло драматургів, і вона нерідко повертала італійської драматургії XVII ст. сюжетні схеми, форми і типи, свого часу запозичені нею у «вченої комедії» епохи Відродження.
4. Підготувати з гуртком інсценізацію будь-якого драма-тичного твору.
Найкраще провести мистецький змаг, або на рівні куреня або на рівні станиці. Щоб ваша праця була оцінена. В нагоді може бути Орликіада, яка проводиться кожен рік, і вам буде треба представити команду з свого куреня.
Якщо ж брати саму інсценізацію то тут потрібно вибрати сценарій драматичного твору, знайти або вибрати поміж себе людину яка буде режисером( тобто керувати вами) і все в ваших руках і вашій фантазії.
Також в нагоді можуть стати пластові ватри, на яких потрібно показувати імпрези, тут ви і можете показати весь талант гуртка.
підготував: Арсен Волосянко[/hidepost]
