знає класифікацію основних видів стрілецької зброї, зокрема основні зразки, що стоять на озброєнні українських силових структур.
знає основні засади балістики, правила та техніку прицілювання та стрільби.
організує серію занять зі стрільби для юнацтва із залученням інструкторів для вивчення основ стрілецької справи.
організує для старшого юнацтва змагання зі стрільби з пневматичної зброї. чисельність учасників не менше 15 осіб.
виконає нормативи стрільби із малокаліберної зброї:
рушниця . 25 м. позиція стоячи. 5 пострілів. мішень «грудна» №4 http://www.shooting-ua.com/target.htm або інша, що її рівнозначно заміняє. результат30 балів.
1. знає основні правила техніки безпеки під час стрільби з різних видів зброї.
2. знає історію виникнення стрільби з вогнепальної зброї.
3. організує для свого куреня змагання зі стрільби з пневматичної зброї.
4. виконає нормативи стрільби з пневматичної зброї:
рушниця. 10 м. позиція лежачи. 5 пострілів. мішень №8 http://www.shooting-ua.com/target.htm. результат 35 балів.
пістолет. 10 м. позиція стоячи. 5 пострілів. мішень №9. результат 30 балів.
Здобути вмілості «Перша допомога» для свого віку, «Альпіністика І».
Взяти участь у виправі у «серйозні» гори, в часі якої пройти вишкіл підготовки та відповісти вимогам ІІІ альпіністичного розряду на державному рівні.
Знати про льодовики, їх види та особливість роботи на них. Знати небезпеки, які очікують на льодовиках (тріщини, льодопади, льодові обвали), та способи їх уникнення.
Знати про високогірні перевали та способи сходження і спуску з них.
Знати специфіку сходжень на високі вершини, вплив висоти на людський організм, способи правильного харчування та ефективного поновлення енергії.
Організувати зустріч куреня чи станиці з одним із відомих українських альпіністів.
Під час подорожі зробити мистецькі фотографії і після повернення написати допис до пластової чи державної преси або організувати фотовиставку чи перегляд слайдів.
Розказати про стилі веломандрівництва:
• спортивний;
• гоночний;
• експедиційний;
• байкерський;
• зимовий.
Знати, як планувати веломандрівки.
а) Розказати про розрахунки в веломандрівках:
• скільки кілометрів в день варто проїжджати;
• як обрахувати кілометраж мандрівки по лісових дорогах, бездо-
ріжжю і стежках;
• як розрахувати похід по горах;
б) Знати про особливості харчування у веломандрівках:
• харчові енергетичні розрахунки;
• як розрахувати денний раціон;
• енергетичні напої;
• режим харчування;
в) Знати про небезпеки у веломандрівках:
• рух в дощ;
• рух в жарку сонячну погоду;
• рух під час сильного вітру;
• як зберігати велосипед на ночівлі.
Розказати про елементи велоспорядження:
• велобагажники;
• велорюкзаки;
• велонаплечники;
• одяг;
• GPS-навігатори;
Розказати про основні елементи велосипеда (налаштування та
ремонт):
• рами та їх матеріали;
• колеса;
• спиці;
• ободи;
• шини і покришки;
• втулки;
• гальма;
• сідла;
• підсідловий штир;
• рульові колонки і виноси;
• касети;
• перемикачі передач;
• манетки;
• рулі і «роги»;
• каретки;
• шатуни;
• зірочки;
• ланцюги;
• педалі;
• вилки.
Вміти підготувати свій велосипед до мандрівки, зокрема вико-
нати:
• регулювання висоти та положення сідла;
• регулювання положення виносу руля по висоті;
• регулювання гальмівної системи;
• регулювання заднього перемикача швидкостей;
• перевірку покришок.
Знати про основні елементи техніки їзди на велосипеді:
• посадку;
• техніку педалювання;
• перемикання передач;
• гальмування;
• правила їзди в групі;
• крутий підйом;
• спуск;
• техніку падіння;
• повороти;
• заноси;
• техніку їзди по болоті;
• техніку їзди по піску.
Знати, як перевозити велосипед в транспорті:
• у поїзді;
• в автобусі;
• в машині.
Організувати одноденну веломандрівку для гуртка.
Взяти участь у веломандрівці не менше 250 км 1 к.с.
Підготувати гутірку-інструктаж для сходин гуртка на довільну тему.
[hidepost=1]
Підказки
1. Намалювати і пояснити дію телескопів двох головних видів.
Телескоп — прилад для спостереження віддалених об’єктів. Термін «телескоп» також вживається для позначення астрономічних приладів для спостережень електромагнітних хвиль невидимих для людського ока (інфрачервоні, ультрафіолетові, рентгенівські, гамма- і радіотелескопи), а також для реєстрації відмінного від електромагнітного випромінювання (нейтринні та гравітаційні телескопи). Типи телескопів
Оптичні телескопи
Конструктивно оптичний телескоп являє собою трубу (суцільну, каркасну або фермову), встановлену на монтуванні. Оптична система телескопа складається з декількох оптичних елементів (лінз, дзеркал або лінз і дзеркал). Телескопи, побудовані на основі лінзової оптичної системи (діоптричної), називають рефракторами.
Радіотелескопи
Радіотелескопи являють собою направленні антени, найчастіше параболічної форми. Оскільки радіодіапазон набагато ширший оптичного, конструкція радіотелескопів може дуже відрізнятися.
Телескоп має три основні призначення:
1. Збирати випромінювання від небесних світил на приймальний пристрій (око, фотографічну пластинку, спектрограф і ін.); 2. Будувати у своїй фокальній площині зображення об’єкта або певної ділянки неба; 3. Допомогти розрізняти об’єкти, розташовані на близькій кутовій відстані один від одного, що непомітно неозброєним оком. Основною оптичною складовою телескопа є об’єктив, який збирає світло і будує зображення об’єкта або ділянки неба. Об’єктив з’єднується з приймальним пристроєм трубою (тубусом). Механічна конструкція, що несе трубу і що забезпечує її наведення на небо, називається монтуванням. Якщо приймачем світла є око (при візуальних спостереженнях), то обов’язково потрібен окуляр, в який розглядається зображення, побудоване об’єктивом. При фотографічних, фотоелектричних, спектральних спостереженнях окуляр не потрібен. Фотографічна пластинка, вхідна діафрагма електрофотометра, щілина спектрографа та ін. встановлюються безпосередно у фокальній площині телескопа.
Рефрактори (лінзові телескопи)
Є два основні методи фокусування світлового проміння в телескопі. В першому методі проміння фокусується скляним об’єктивом, який складається з однієї або декількох лінз. Працюючі таким чином телескопи називають рефракторами. Рефрактори мають ряд переваг в порівнянні з іншими конструкціями телескопів. По-перше, в них не проникає пил і волога, оскільки труба закрита об’єктивом. По-друге, оптичні елементи рефрактора фіксуються на фабриці і не вимагають юстирування — тонкої настройки оптичної системи. По-третє, на відміну від інших систем, в рефракторах немає екранування об’єктиву, яке зменшує кількість збираного світла і спотворює дифракційну картину. В результаті виходить висококонтрастне, з прекрасним дозволом зображення, ідеально відповідне для спостережень місяця і планет. Одним же з основних недоліків рефракторів є фарбування яскравих об’єктів кольоровими ореолами. Причина появи ореолів полягає в тому, що проміння різних довжин хвилі заломлюється лінзою по-різному. Цей недолік можна виправити практично повністю, якщо зробити об’єктив з декількох дуже точно виконаних лінз, виготовлених із спеціально підібраних сортів скла.
Рефлектори (дзеркальні телескопи)
Другий спосіб фокусування світла — віддзеркалення вхідного проміння увігнутою дзеркальною поверхнею. Такі влаштовані телескопи, звані рефлекторами. Найбільш поширені на сьогоднішній день рефлектори називають рефлекторами Ньютона, тому що першим таку конструкцію створив Ісаак Ньютон. Дзеркало є скляним диском, одна із сторін якого має сферичну або параболічну форму і покрита шаром, що відображає. При цьому фарбування предметів, як в рефракторі, не відбувається, оскільки потрапляючий в телескоп світло не проходить через скло, а відображається від дзеркальної поверхні об’єктиву. Найбільш прості у виробництві дзеркала сферичної форми. Проте якщо зробити таке дзеркало достатньо світлосильним, проміння з його країв і проміння з центру сходитимуться в різних крапках, що приведе до падіння чіткості зображення. Щоб усунути цей дефект, званий сферичною аберацією, поверхню дзеркала роблять параболічною. Оскільки зібраний головним дзеркалом світло відображається назад, його потрібно перенаправити, щоб вивести з труби. Це робиться за допомогою невеликого плоского дзеркала еліптичної форми (званого вторинним), розташованого під кутом в 45 градусів до оптичної осі головного дзеркала. На жаль, вторинне дзеркало і система його кріплення неминуче екрануватимуть головне дзеркало, зменшуючи кількість збираного їм світла і знижуючи загальний контраст зображення.
Катадіоптрічні (дзеркально-лінзові) телескопи
Третя група телескопів, званих катадиоптрическими (дзеркально-лінзовими), є гібридом двох попередніх систем — для того, щоб управляти ходом проміння в них використовуються і лінзи, і дзеркала. Прикладами таких інструментів є катадіоптричні телескопи Ньютона, телескопи Шмідта-Кассегрена і Максутова-Кассегрена «Великий телескоп Канарських островів» (el Gran Telescopio de Canarias) — найбільший телескоп у світі, що входить до складу обсерваторії «Дель Рок де лос Мучачос» на Канарських островах (о.Пальма, м. Лас Пальмас) у Іспанії.
2. Знати загальні відомості про Сонце: розміри, маса, атмосфера.
Сонце (лат. Sol) — єдина зоря в Сонячній системі. Земля та сім інших планет обертаються навколо Сонця. Крім них навколо Сонця обертаються комети, астероїди та інші дрібні об’єкти. Сонце — центральне і наймасивніше тіло Сонячної системи. Його маса приблизно в 333 000 раз більша за масу Землі та у 750 разів перевищує масу всіх інших планет, разом узятих. Сонце — потужне джерело енергії, яку воно постійно випромінює в усіх ділянках спектра електромагнітних хвиль — від рентгенівських і ультрафіолетових променів до радіохвиль. Це випромінювання сильно впливає на всі тіла Сонячної системи: нагріває їх, позначається на атмосферах планет, дає світло й тепло, необхідні для життя на Землі. Водночас Сонце — найближча до нас зоря, в якої, на відміну від усіх інших зірок, можна спостерігати диск, і за допомогою телескопа вивчати на ньому дрібні деталі, розміром до кількох сотень кілометрів. Це типова зоря, тому її вивчення допомагає зрозуміти природу зірок взагалі. За зоряною класифікацією Сонце має спектральний клас G2V. У популярній літературі Сонце досить часто класифікують як жовтий карлик. Видимий кутовий діаметр Сонця дещо змінюється через еліптичністьорбіти Землі. У середньому він становить близько 32′ або 1/107 радіана, тобто діаметр Сонця дорівнює 1/107 а.о., або приблизно 1 400 000 км. Як і всі зорі, Сонце — розжарена газова куля. Хімічний склад (за кількістю атомів) визначено з аналізу сонячного спектра:
водень складає близько 90%,
гелій — 10%,
інші елементи — менше 0,1% .
Речовина на Сонці дуже іонізована, тобто атоми втратили свої зовнішніелектрони й разом з ними стали вільними частинками іонізованого газу — плазми. Середня густина сонячної речовини ρ ≈ 1400 кг/м³. Це значення близьке до густини води та в тисячу раз більше густини повітря біля поверхні Землі. Однак у зовнішніх шарах Сонця густина в мільйони разів менша, а в центрі — у 100 раз більша за середню. Потік енергії, що виникає в надрах Сонця, передається в зовнішні шари й розподіляється на дедалі більшу площу. Внаслідок цього температура сонячної плазми знижується з віддаленням від цент¬ра. Залежно від температури й характеру процесів, що нею визначаються, Сонце можна умовно поділити на 4 частини:
внутрішня, центральна частина (ядро), де тиск і температура забезпечують перебіг ядерних реакцій; вона простягається від центра на відстань приблизно 1/3 радіуса
промениста зона (відстань від 1/3 до 2/3 радіуса), в якій енергія передається назовні внаслідок послідовного поглинання і випромінювання квантів електромагнітної енергії;
конвективна зона — від верхньої частини «променистої» зони майже до видимої поверхні Сонця. Тут температура швидко зменшується з наближенням до видимої поверхні світила, внаслідок чого збільшується концентрація нейтральних атомів, речовина стає прозорішою, променисте перенесення стає менш ефективним і тепло передається здебільшого за рахунок перемішування речовини (конвекція), подібно до кипіння рідини в посудині, яка підігрівається знизу;
сонячна атмосфера, що починається відразу за конвективною зоною і сягає далеко за межі видимого диска Сонця. Нижній шар атмосфери — фотосфера, тонкий шар газів, який ми сприймаємо як поверхню Сонця. Верхніх шарів атмосфери безпосередньо не видно через значну розрідженість, їх можна спостерігати або під час повнихсонячних затемнень, або за допомогою спеціальних приладів.
Сонячну атмосферу також можна умовно поділити на кілька шарів. Найглибший шар атмосфери, товщиною 200—300 км, називаєтьсяфотосферою (сфера світла). З нього випромінюється майже вся енергія, яка спостерігається у видимій частині спектра. На фотографіях фотосфери добре помітно її тонку структуру у вигляді яскравих «зернят» — гранул розміром близько 1000 км, розмежованих вузькими темними проміжками. Ця структура називається грануляцією. Вона є результатом руху газів, який відбувається в розташованій під атмосферою конвективній зоні Сонця. У фотосфері, як і в глибших шарах Сонця, температура знижується з віддаленням від центра, змінюючись приблизно від 8000 до 4000 К: зовнішні шари фотосфери охолоджуються вна-слідок випромінювання з них у міжпланетний простір.
З першого погляду зірки видаються білими. Але якщо придивитися, можна помітити цілий діапазон кольорів зірок: блакитні, білі, червоні і навіть золотаві. У зимовому сузір’ї Оріона можна спостерігати за прекрасним контрастом між червоною Бетельгейзе у «пахві» мисливця-Оріона і блакитною Беллатрікс на його плечі. Причина того, що зірки світяться різними кольорами була загадкою протягом усієї історії науки, аж до того часу, коли два сторіччя тому фізики досягли достатнього рівня розуміння природи світла і властивостей речовини за високих температур. Різниця у кольорах зірок є прямим наслідком різної температури їх поверхонь. Холодні зірки (тобто зірки спектральних класів K і M) випромінюють більшу частину своєї енергії у червоному і інфрачервоному діапазонах електромагнітного спектра, а отже, виглядають червоними, а гарячі білі зірки (тобто зірки спектральних класів O і B) випромінюють в основному на довжинах хвиль блакитного і ультрафіолетового випромінення, що робить їх на вигляд блакитними або білими.
Величина зірок
Зоряна величина – міра освітленості, яка створюється небесним тілом на площині, розташованої перпендикулярно падаючим променям. Якщо це поняття застосовується до поверхні планет або супутників, що володіють атмосферою, необхідно враховувати послаблення світла при її проходженні. Перша згадка про спроби визначити зоряну величину, відноситься до 2 століття до нашої ери. Тоді грецький астроном Гіппарх розділив всі видимі неозброєним оком зірки на 6 типів, в залежності від їх яскравості. В даний час для визначення зоряної величини m застосовується наступна формула: m = k lg E + Co де – k-коефіцієнт, що визначає крок шкали зоряних величин і рівний 2,5, Е – світність зірки, Сo – постійна, що визначається за результатами вимірів деякої сукупності стандартних зірок. Існує кілька методів визначення зоряних величин:
візуальні – зоряна величина визначаються неозброєним оком
фотографічні – зоряна величина визначаються за фотознімками
фотоелектричні – зоряна величина визначаються фотоелектричним фотометром
радіометричні – зоряна величина визначаються болометра
Температура зірок Незважаючи на те, що температура зірок величезна і виміряти її, здавалося б, неможливо – це одна з найбільш легко доступних для визначення фізичних характеристик. Виявляється, температуру зірки легко визначити по її кольору, точніше по спектру випускається випромінювання. Для визначення температури зірок по спектру використовуються спеціальні фотографічні і фотоелектричні прилади, здатні працювати на величезній відстані від об’єкта вимірювання. Саме від того, на який з спектральних діапазонів припадає найбільша частка випромінювання, залежить і колір зірки. Визначити колір зірки на око практично неможливо, тому поділ зірок по квітам також засновано на свідченнях приладах. Відповідно до нього всі зірки діляться на білі, блакитні, жовті, червоні і т.д. Як і всі інші нагріваються тіла, зірки стають тим світліше, чим вище їх температура, тому білі і блакитні зірки є більш гарячими, ніж їх більш темні (жовті, червоні та ін) побратими. Температура найгарячіших зірок близько 80 000 К, а самих «холодних» – близько 2 тисяч. Величезна температура зірок є наслідком постійно триваючої в них термоядерної реакції, в ході якої водень перетворюється в гелій. Чим більше палива для реакції (водню) містить зірка, тим більше енергії вона виділяє і тим більш високу температуру має. Наше Сонце вважається жовтої зіркою, середньої за всіма цими показниками. Температура його близько 6000 К.
Світність зірок Земному спостерігачеві навіть без телескопа одні зірки здаються більш яскравими, а інші більш тьмяним. Однак про світності зірок за візуальними ознаками судити важко, тому що причиною різної яскравості може бути також величезна різниця у відстанях між ними. Астрономи під світністю зірки увазі повну енергію, яку вона випромінює в одиницю часу. Природно, що в цьому випадку світність ніяк не залежить від відстані. Наша зірка – Сонце – випромінює енергію потужністю 3,8 • 1026 Вт Саме ця величина найчастіше використовується для вимірювання світності інших зірок. Дослідження показали, що світність зірок вимірюється в досить широких межах: існують зірки, світність яких в півмільйона разів перевищує сонячну, а у деяких світність в 500 000 разів менше, ніж у нашого світила. Іноді визначення світимості зірок використовують характеризує її абсолютну зоряну величину. В цьому випадку зірки умовно розташовують на одному і тому ж відстані від точки вимірювання (в якості стандарту береться відстань 10 пс). Зоряна величина М, якою володіє зірка на даному умовному відстані, називається абсолютною зоряною величиною. З реальної видимої зоряної величиною m вона пов’язана наступною залежністю (r-реальне відстань до зірки): M = m + 5 – 5lg r За допомогою цієї формули можна визначити абсолютну зоряну величину, знаючи відстань до зірки та її видиму зоряну величину. Однак при використанні даного способу слід робити невелику поправку на поглинання світла зірки A (r), тому формула буде виглядати так: M = m + 5 – 5lg r + A (r)
Склад зірокОсновну масу переважної більшості зірок найчастіше складають водень і гелій. У менш гарячих зірках спектральний аналіз показує наявність різних металів, а також вуглецю і органічних сполук, але водень все ж міститься в більш значних кількостях, ніж інші елементи. В середньому на 10 000 атомів водню в зірках доводиться близько 1000 атомів гелію, 5 атомів кисню і менше 1 атома інших елементів. Іноді зустрічаються зірки з підвищеним вмістом кремнію, заліза, марганцю, вуглецю і т. п. Хімічний склад зірки залежить в основному від її місцезнаходження та віку. Початковий склад світила знаходиться в найбільш сильній залежності від навколишнього його простору, так як зірка формується газопилової хмари, в якому містяться частинки міжзоряної речовини. З часом хімічний склад зірки також змінюється, так кількість палива для термоядерної реакції (водню) в неї поступово зменшується, а кількість продукту – гелію – збільшується. При виконанні спектрального аналізу хімічного складу зірок необхідно враховувати гравітацію, температуру, магнітні властивості та інші характеристики зірок, тому процес цей є досить трудомістким. До того ж отримані дані можна віднести лише поверхневим верствам зірки, а про внутрішню структуру можна будувати лише припущення на основі сполук, утворених в результаті ядерних реакцій.
4. Підготувати гутірку-інструктаж для сходин гуртка на довільну тему.
Сузір’я та мапи зоряного неба
Сузір’я – ділянки, на які розділена небесна сфера для зручності орієнтування на зоряному небі. В давнину сузір’ями називалися характерні фігури, що утворюються яскравими зірками. Найголовніші з них були названі іменами, запозиченими з міфології (Геркулес, Персей та ін.) або побуту (Веси, Ліра і т.п.). Наукового значення групування зірок в сузір’ях не має. Все небо розділене на 88 сузір’їв, зафіксованих Міжнародним астрономічним союзом в 1930 році. Надалі ці межі і назви сузір’їв вирішено вважати незмінними, також як і імена/назви яскравих зірок.
Слово «сузір’я» (від лати. constellatio) означає «колекція (або група) зірок». В давнину «сузір’ями» називали групи зірок, які допомагали запам’ятовувати узор зоряного неба і з його допомогою орієнтуватися на місцевості і в часі. У кожного народу були свої традиції розділення зоряного неба на сузір’я.
Слід розуміти, що сузір’я – це не певна область в космічному просторі, а лише деякий діапазон напрямів з погляду земного спостерігача. Тому не вірно казати: «Космічний корабель полетів в сузір’я Пегас»; вірно буде сказати: «Космічний корабель полетів у напрямі сузір’я Пегас». Зірки, створюючі узор сузір’я, розташовані від нас на самих різних відстанях. Окрім зірок в певному сузір’ї можуть бути видні і дуже далекі галактики, і близькі об’єкти Сонячної системи – всі вони у момент спостереження відносяться до даного сузір’я. Але з часом небесні об’єкти можуть переміщатися з одного сузір’я в інше. Найшвидше це відбувається з близькими і швидко рухомими об’єктами: Місяць проводить в одному сузір’ї не більше двох-трьох діб, планети – від декількох днів до декількох років; і навіть деякі близькі зірки за останнє сторіччя перетинали межі сузір’їв.
Назви сузір’ям дані на честь міфічних персонажів (Андромеда, Касіопея, Персей і т.п.) або тварин (Лев, Дракон, Велика Ведмедиця і т.п.), на честь примітних об’єктів старовини або сучасності (Веси, Жертовник, Компас, Телескоп, Мікроскоп і т.п.), а також просто по назвах тих предметів, які нагадують фігури, утворені яскравими зірками (Трикутник, Стріла, Південний Хрест і т.п.). Часто одна або декілька яскравих зірок в сузір’ї мають власні імена, наприклад, Сіріус в сузір’ї Великий Пес, Вега в сузір’ї Ліра, Капела в сузір’ї Візничий, і т.п. Як правило, назви зірок пов’язані з назвами сузір’їв, наприклад, позначають частини тіла міфічного персонажа або тварини.
Сузір’я – це пам’ятники стародавньої культури людини, його міфів, його першого інтересу до зірок. Історикам астрономії і міфології вони допомагають зрозуміти спосіб життя і мислення стародавніх людей. Сучасним астрономам сузір’я допомагають орієнтуватися на небі і швидко визначати положення об’єктів.
Вміти користуватися картою зоряного неба і зорієнтувати її на певний час.
Знайти на небі і показати 6 літніх, 6 зимових сузірь.
Розповісти гуртку про тіла Сонячної системи: комети, метеорити, астероїди.
Відвідати з гуртком обсерваторію чи музей.
[hidepost=1]
Підказки
1. Знати загально про зорі, їх рухи, будову.
Зорі, також Зірки (грец. hoi Asteres) — велетенські розжарені, самосвітні небесні тіла, у надрах яких відбуваються (відбувались) термоядерні реакції. Сонце — одна із зірок, причому середня за своїми розмірами і світністю. За своїми характеристиками зорі різноманітні. Розрізняють зорі: велетні і карлики, одинокі, подвійні і кратні, затемнено-кратні, змінні зорі і нові. Зорі – найпоширеніші у Всесвіті об’єкти, з них складаються більші структурні утворення – галактики.
Зірки – це масивні газові кулі, що світяться. Утворюються з газово-пилового середовища (головним чином з водню та гелію) в результаті гравітаційного стиснення.
Температура речовини в надрах зірок вимірюється мільйонами кельвінів, а на їх поверхні – тисячами кельвінів. Енергія переважної більшості зірок виділяється в результаті термоядерних реакцій перетворення водню в гелій, що відбуваються при високих температурах у внутрішніх областях. Зірки частоназивають головними тілами Всесвіту, оскільки в нихміститься основна маса речовини, що світиться в природі. Примітно і те, що зірки мають негативну теплоємність.
Ще недавно всі думали, що більшість зірок є неподвижними. Але тепер не підлягає більш ніякому сумніву, що нерухомих зірок немає зовсім. Кожне з цих віддалених світил мчить у безмежному просторі з такою швидкістю, що наша уява зовсім відмовляється осягнути її.
Щоб помітити рух зірки, потрібні багаторічні клопіткі телескопічні дослідження. Арктур пробігає 490 000кілометрів на годину, а між тим, з тих пір як стародавніастрономи помітили цю зірку, тобто 2-3 тисячі років тому, вона, як здається неозброєному оку, зовсім не рушила змісця.
Завдяки невпинного руху зірок взаємне розташування їхна небі непомітно змінюється, – через кілька десятківтисяч років сузір’я будуть виглядати зовсім інакше, ніж тепер. Зоряне небо змінює свій вигляд безупинно, хоча мицього не помічаємо; зірки пересуваються по всіхнапрямках в безмежному просторі з неймовірноюшвидкістю, що абсолютно перекидає наші звичні уявлення про нерухомість і незмінність цих далеких і мовчазних світил.
2. Вміти користуватися картою зоряного неба і зорієнтувати її на певний час.
«Не виключено, що більше трьох тисячоліть тому халдейську пастух знав зоряне небо краще, ніж більшість з нас, хоча і вважав, що земля плоска, а зірки – це ліхтарики». «Ми не часто дивимося в географічний атлас, але легко знайдемо на карті десятки країн. Зірки видно кожну ясну ніч, вони доступні для вивчення і як би кидають виклик нашій допитливості, а проте не кожен з нас може знайти і назвати десяток сузір’їв ».
Як же можна орієнтуватися по зірках, якщо їх видно на небі безліч? Легко заплутатися в цьому достатку яскравих точок. Але, по-перше, зірок, видимих неозброєним оком не так вже й багато – всього близько 3000, а найбільш яскравих і цікавих – близько 30, і то в нашій півкулі деякі з них зовсім не видно.
По-друге, людський мозок влаштований так, що в уявній хаосі він хоче відшукати осмислені фігури. Самі того не бажаючи, ми шукаємо і дізнаємося в контурах дерев, хмар, гір знайомі обриси людей, тварин, предметів. Це не просто гра, а глибоко вкорінене властивість людської свідомості. Є підстави вважати, що ще на зорі людства люди почали орієнтування серед безлічі зірок, бачачи думкою фігури, утворені групами зірок, що полегшує завдання. Такі зоряні фігури або сполучення зірок називаються сузір’ями. На всіх мовах германської групи (крім англійської) поняття «сузір’я» означає дослівно «зоряна картина».
Але, логічно, що всі зірки мають бути «прописані» за певною адресою, тому бажано уточнити, де закінчується одне і починається інше сузір’я. Сучасні границі і назви сузір’їв затверджені в 1922 році на першому з’їзді Міжнародного астрономічного союзу. Все небо було розділено на 88 сузір’їв. В даний час під сузір’ям увазі не виділяються групи яскравих зірок, а ділянки зоряного неба, так що всі зірки (яскраві і слабкі) зараховані до сузір’їв.
Полярна зірка входить в сузір’я Малої Ведмедиці або Малого Ковша – крайня зірка в ручці Малого Ковша. Полярна – дуже важлива зірка через свого особливого розташування – вона всього на 45 `дуги відстоїть від точки, званої північним полюсом світу. Весь небозвід як би обертається навколо неї, а сама вона залишається на місці (єдина нерухома зірка на небі північної півкулі). Насправді обертається, звичайно, Земля. Але, оскільки ми знаходимося в системі відліку «Земля», то щодо неї ми мешкає, і здається, що обертається зоряне небо навколо нас.
Якщо ви живете в північній півкулі в середніх широтах, то ви встаєте обличчям до Полярної і попереду у вас – північ, за спиною – південь, ліворуч – захід, справа – схід.
3. Знайти на небі і показати 6 літніх, 6 зимових сузірь.
Усього на зодіакальному колі дванадцять сузір’їв. Одинадцять з них мають назву живих істот. І тому всі ці сузір’я називаються зодіакальними, що в перекладі з грецької означає тваринний. Це такі сузір’я: Риби, Овен, Телець, Близнюки, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козеріг, Водолій. Хоча число зодіакальних сузір’їв прийнято вважати рівним числу місяців у році, але слід мати на увазі, що між Скорпіоном і Стрільцем міститься сузір’я Змієносця. Історично це сузір’я не входить до зодіакального кола. Навесні Сонце послідовно проходить через сузір’я Риб, Овна, Тельця . У цей період ці сузір’я, які розташовані на півночі і півдні, вночі невидимі на небі, тому що знаходяться разом із Сонцем під горизонтом. Зате протилежні сузір’я Діви. Терезів, Скорпіона можна спостерігати протягом всієї ночі. Сусідні з ними зодіакальні сузір’я Близнюків, Рака, Лева видно з вечора до середини ночі, а сузір’я Стрільця, Козерога, Водолія – в другій половині ночі.
В літні місяці Сонце переміщується по сузір’ях Близнюків, Рака, Лева, і вже ці сузір’я невидимі вночі, сузір’я Діви, Терезів і Скорпіона видно з вечора до середини ночі, сузір’я Стрільця, Козерога і Водолія – всю ніч, а сузір’я Риб, Овна і Тельця – вранці. Настала осінь, і Сонце переміщується по сузір’ях Діви, Терезів і Скорпіона. Тепер уже ці сузір’я невидимі вночі. Увечері можна бачити сузір’я Стрільця, Козерога, Водолія, всю ніч видно Риб, Овна, Тельця, а в другій половині ночі сходять над горизонтом Близнюки, Рак, Лев. Взимку Сонце проходить по сузір’ях Стрільця, Козерога і Водолія, яких вночі вже не видно. Зате всю ніч сяють на небі сузір’я Близнюків і Лева, а між ними видно слабкі зірки Рака. Взимку ночі дуже довгі, тому всю ніч видно також сузір’я Овна, Тельця, Діви, ввечері – сузір’я Риб, а в другій половині ночі на сході з’являються сузір’я Терезів і Скорпіона. Так із року в рік повторюються сезонні зміни зоряного неба.
Взимку можна спостерігати такі сузір’я: Оріон, Близнюки, Малий пес, Великий пес, Лев, Візничий, Телець, Пегас, Андромеда, Кассіопей, Рак, сузір’я Дракона, Персея.
Влітк можна спостерігати такі сузір’я: Геркулес, Змієносець, Скорпіон, Терези, Орел, Стрілець, Козерог, Водолій. Південну ділянку зоряного неба високо над обрієм прикрашають зорі “літнього трикутника” а отже, й відповідні сузір’я – Ліра, Лебідь і Орел.
Більше про зоряне небо: http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-4adc8d14f73d/list-b407a47b26.
4. Розповісти гуртку про тіла Сонячної системи: комети, метеорити, астероїди.
Малі тіла Сонячної системи — астрономічні об’єкти Сонячної системи менші за планети.
У Сонячній системі, окрім Сонця і восьми великих планет, є так звані малі тіла. Це малі планети або астероїди,комети, метеорні тіла або метеороїди і міжпланетний пил. У наш час доводиться говорити і про космічне сміття – сукупність штучних об’єктів та їхніх фрагментів у космосі, які не функціонують, але здатні пошкодити або навіть зруйнувати штучний супутник чи міжпланетні станції.
Астероїди або малі планети, здебільшого обертаються між орбітами Марса і Юпітера й невидимі неозброєним оком. Першу малу планету відкрито в 1801 р., і за традицією її назвали одним з імен греко-римської міфології — Церера. Незабаром було знайдено й інші малі планети, названі Палладою, Вестою і Юноною. Застосовуючи фотографію, почали відкривати дедалі слабші астероїди. У наш час відомо понад 3000 астероїдів. Протягом мільярдів років астероїди час від часу стикаються один з одним.
На цю думку наводить те, що ряд астероїдів має не кулясту, а неправильну форму. Сумарна маса астероїдів оцінюється лише як 0,1 маси Землі.
Найяскравіший астероїд — Веста не буває яскравішим від 6-ї зоряної величини. Найбільший астероїд — Церера. Його діаметр близько 800 км, і за орбітою Марса навіть у найсиль-ніші телескопи на такому малому диску нічого не можна побачити. Діаметр найменших відомих астероїдів становить лише близько кілометра . Звичайно, астероїди не мають атмосфери. На небі малі планети схожі на зорі, тому їх назвали астероїдами, що в перекладі з давньогрецької означає «зореподібні». Як і для планет, для них характерне петлеподібне переміщення на фоні зоряного неба. Орбіти деяких астероїдів мають незвичайно великі ексцентриситети. Внаслідок цього в перигелії астероїди підходять до Сонця ближче, ніж Марс і Земля, а Ікар — ближче, ніж Меркурій. У 1968 р. Ікар наблизився до Землі на відстань менш як 10 млн. кілометрів, але його зовсім незначне притягання ніяк не вплинуло на Землю. Часом близько підходять до Землі Гермес, Ерот та інші малі планети.
Нові астероїди відкривають щороку. Першовідкривач має переважне право вибрати назву відкритої ним планети. У наш час найчастіше астероїдам присвоюють імена відомих учених, героїв, діячів науки і мистецтва. Так, у 1978 р. було відкрито астероїд, який дістав згодом ім’я Воронвелія на честь автора одного з підручників.
Болідом називається досить рідкісне явище — летюча по небу вогненна куля. Це явище спричиняється вторгненням у щільні шари атмосфери великих твердих частинок, які називають метеорними тілами. Рухаючись в атмосфері, частинка нагрівається внаслідок гальмування, і навколо неї утворюється обширна світна оболонка з розжарених газів. Боліди часто мають помітний кутовий діаметр, і їх видно навіть удень. Марновірні люди вважали такі вогненні кулі літаючими драконами з вогнедишною пащею. Від сильного опору повітря метеорне тіло нерідко розколюється і з гуркотом падає на Землю у вигляді осколків. Рештки метеорних тіл, що впали на Землю, називаються метеоритами.
Метеорне тіло невеликих розмірів іноді повністю випаровується в атмосфері Землі. Здебільшого його маса за час польоту дуже зменшується й до Землі долітають тільки рештки, які звичайно встигають охолонути, коли космічну швидкість погасив опір повітря. Іноді випадає навіть метеоритний дощ. Під час польоту метеорити обплавляються й покриваються чорною кірочкою. Один такий «чорний камінь» у Мецці вмурований у стіну храму і є предметом релігійного поклоніння.
Відомо три види метеоритів: кам’яні, залізні та залізо-кам’яні. Іноді метеорити знаходять через багато років після їхнього падіння. Особливо багато знайдено залізних метеоритів. В СРСР метеорит є власністю держави й підлягає здаванню у наукові заклади для вивчення. За вмістом радіоактивних елементів і свинцю визначають вік метеоритів. Він різний, а найстаріші метеорити мають вік 4,5 млрд. років.
Деякі дуже великі метеорити при великій швидкості падіння вибухають і утворюють метеоритні кратери, які нагадують місячні. Найбільший з виявлених кратерів знаходиться в Арізоні в США. Його діаметр 1200 м і глибина 200 м. Цей кратер виник, очевидно, близько 5000 років тому. Знайдено сліди ще більших і давніших метеоритних кратерів. Усі метеорити — це члени Сонячної системи.
Оскільки відкрито чимало невеликих астероїдів, які перетинають орбіту Марса, можна гадати, що метеорити — це осколки астероїдів з орбітами, які перетинають орбіту Землі. Структура деяких метеоритів свідчить про те, що на них впливали високі температури й тиски, отже, метеорити могли існувати в надрах зруйнованої планети або великого астероїда.
У складі метеоритів виявлено значно менше мінералів, ніж у земних гірських породах. Це свідчить про примітивний характер метеоритної речовини. Однак багато мінералів, що входять до складу метеоритів, не зустрічаються на Землі. Наприклад, більшість кам’яних метеоритів містить округлі зерна — хондри, хімічний склад яких майже такий самий, як у Сонця. Ця найдавніша речовина дає відомості про початковий етап формування планет Сонячної системи.
Перебуваючи в просторі далеко від Сонця, комети мають вигляд дуже слабких, розмитих, світлих плям з ядром у центрі. Стають дуже яскравими й утворюють хвости лише ті комети, які проходять порівняно близько від Сонця. Вигляд комети із Землі залежить також од відстані до неї, кутової відстані від Сонця, світла Місяця тощо. Великі комети — туманні утворення з довгим блідим хвостом — вважалися провісниками всіляких бід, воєн і т. ін. Ще в 1910 р. в цар¬ській Росії служили молебні, щоб відвести «божий гнів в образі комети».
Уперше І. Ньютон обчислив орбіту комети, спостерігаючи її переміщення на фоні зір, і переконався, що вона, подібно до планет, рухалася в Сонячній системі під дією тяжіння Сонця. Його сучасник, англійський учений Е. Гал лей (1656—1742), обчисливши орбіти кількох комет, висловив припущення, що в 1531, 1607 і 1682 рр. спостерігалась одна й та сама комета, яка періодично повертається до Сонця, і вперше передбачив її появу. У 1758 р., як і передбачив Галлей (через 16 років після його смерті), вона справді з’явилася і дістала назву комети Гал лея. В афелії вона виходить за орбіту Нептуна і через 75—76 років знову повертається до Землі і Сонця. У 1986 р. комета Галлея також пройшла на найкоротшій відстані від Сонця. На зустріч з нею вперше було направлено автоматичні міжпланетні станції з науковою апаратурою. Комета Галлея належить до періодичних комет. Нині відомо багато короткоперіодичних комет з періодами обертання від трьох (комета Енке) до десяти років, їхні афелії знаходяться біля орбіти Юпітера.
Фізична природа комет. Маленьке ядро діаметром кілька кілометрів — єдина тверда частина комети, і в ньому практично зосереджена вся її маса. Маса комет надто мала й зовсім не впливає на рух планет. А планети спричиняють великі збу¬рення в русі комет. Ядро комети, очевидно, складається із суміші пилинок, твердих грудочок речовини й замерзлих газів, таких, як вуглекислий газ, аміак, метан. З наближенням комети до Сонця ядро прогрівається і з нього виділяються гази й пил. Вони утворюють газову оболонку — голову комети. Газ і пил, що входять до складу голови, під дією тиску сонячного випромінювання і корпускулярних потоків утворюють хвіст комети, завжди спрямований у протилежний від Сонця бік . Чим ближче до Сонця підходить комета, тим вона яскравіша і тим довший її хвіст внаслідок її опромінювання та інтенсивного виділення газів. Найчастіше він прямий, тонкий, струменистий. У великих і яскравих комет іноді спостерігається широкий, вигнутий віялом хвіст . Деякі хвости досягають у довжину відстані від Землі до Сонця, а голова комети — розмірів Сонця. З віддаленням від Сонця вигляд і яскравість змінюються у зворотному порядку і комета зникає з поля зору, досягнувши орбіти Юпітера.
