- Знати загально про зорі, їх рухи, будову.
- Вміти користуватися картою зоряного неба і зорієнтувати її на певний час.
- Знайти на небі і показати 6 літніх, 6 зимових сузірь.
- Розповісти гуртку про тіла Сонячної системи: комети, метеорити, астероїди.
- Відвідати з гуртком обсерваторію чи музей.
[hidepost=1]
Підказки
1. Знати загально про зорі, їх рухи, будову.
Зорі, також Зірки (грец. hoi Asteres) — велетенські розжарені, самосвітні небесні тіла, у надрах яких відбуваються (відбувались) термоядерні реакції. Сонце — одна із зірок, причому середня за своїми розмірами і світністю. За своїми характеристиками зорі різноманітні. Розрізняють зорі: велетні і карлики, одинокі, подвійні і кратні, затемнено-кратні, змінні зорі і нові. Зорі – найпоширеніші у Всесвіті об’єкти, з них складаються більші структурні утворення – галактики.
Зірки – це масивні газові кулі, що світяться. Утворюються з газово-пилового середовища (головним чином з водню та гелію) в результаті гравітаційного стиснення.
Температура речовини в надрах зірок вимірюється мільйонами кельвінів, а на їх поверхні – тисячами кельвінів. Енергія переважної більшості зірок виділяється в результаті термоядерних реакцій перетворення водню в гелій, що відбуваються при високих температурах у внутрішніх областях. Зірки частоназивають головними тілами Всесвіту, оскільки в нихміститься основна маса речовини, що світиться в природі. Примітно і те, що зірки мають негативну теплоємність.
Ще недавно всі думали, що більшість зірок є неподвижними. Але тепер не підлягає більш ніякому сумніву, що нерухомих зірок немає зовсім. Кожне з цих віддалених світил мчить у безмежному просторі з такою швидкістю, що наша уява зовсім відмовляється осягнути її.
Щоб помітити рух зірки, потрібні багаторічні клопіткі телескопічні дослідження. Арктур пробігає 490 000кілометрів на годину, а між тим, з тих пір як стародавніастрономи помітили цю зірку, тобто 2-3 тисячі років тому, вона, як здається неозброєному оку, зовсім не рушила змісця.
Завдяки невпинного руху зірок взаємне розташування їхна небі непомітно змінюється, – через кілька десятківтисяч років сузір’я будуть виглядати зовсім інакше, ніж тепер. Зоряне небо змінює свій вигляд безупинно, хоча мицього не помічаємо; зірки пересуваються по всіхнапрямках в безмежному просторі з неймовірноюшвидкістю, що абсолютно перекидає наші звичні уявлення про нерухомість і незмінність цих далеких і мовчазних світил.
2. Вміти користуватися картою зоряного неба і зорієнтувати її на певний час.
Завантажити програму для перегляду зоряного неба
«Не виключено, що більше трьох тисячоліть тому халдейську пастух знав зоряне небо краще, ніж більшість з нас, хоча і вважав, що земля плоска, а зірки – це ліхтарики». «Ми не часто дивимося в географічний атлас, але легко знайдемо на карті десятки країн. Зірки видно кожну ясну ніч, вони доступні для вивчення і як би кидають виклик нашій допитливості, а проте не кожен з нас може знайти і назвати десяток сузір’їв ».
Як же можна орієнтуватися по зірках, якщо їх видно на небі безліч? Легко заплутатися в цьому достатку яскравих точок. Але, по-перше, зірок, видимих неозброєним оком не так вже й багато – всього близько 3000, а найбільш яскравих і цікавих – близько 30, і то в нашій півкулі деякі з них зовсім не видно.
По-друге, людський мозок влаштований так, що в уявній хаосі він хоче відшукати осмислені фігури. Самі того не бажаючи, ми шукаємо і дізнаємося в контурах дерев, хмар, гір знайомі обриси людей, тварин, предметів. Це не просто гра, а глибоко вкорінене властивість людської свідомості. Є підстави вважати, що ще на зорі людства люди почали орієнтування серед безлічі зірок, бачачи думкою фігури, утворені групами зірок, що полегшує завдання. Такі зоряні фігури або сполучення зірок називаються сузір’ями. На всіх мовах германської групи (крім англійської) поняття «сузір’я» означає дослівно «зоряна картина».
Але, логічно, що всі зірки мають бути «прописані» за певною адресою, тому бажано уточнити, де закінчується одне і починається інше сузір’я. Сучасні границі і назви сузір’їв затверджені в 1922 році на першому з’їзді Міжнародного астрономічного союзу. Все небо було розділено на 88 сузір’їв. В даний час під сузір’ям увазі не виділяються групи яскравих зірок, а ділянки зоряного неба, так що всі зірки (яскраві і слабкі) зараховані до сузір’їв.
Полярна зірка входить в сузір’я Малої Ведмедиці або Малого Ковша – крайня зірка в ручці Малого Ковша. Полярна – дуже важлива зірка через свого особливого розташування – вона всього на 45 `дуги відстоїть від точки, званої північним полюсом світу. Весь небозвід як би обертається навколо неї, а сама вона залишається на місці (єдина нерухома зірка на небі північної півкулі). Насправді обертається, звичайно, Земля. Але, оскільки ми знаходимося в системі відліку «Земля», то щодо неї ми мешкає, і здається, що обертається зоряне небо навколо нас.
Якщо ви живете в північній півкулі в середніх широтах, то ви встаєте обличчям до Полярної і попереду у вас – північ, за спиною – південь, ліворуч – захід, справа – схід.
3. Знайти на небі і показати 6 літніх, 6 зимових сузірь.
Усього на зодіакальному колі дванадцять сузір’їв. Одинадцять з них мають назву живих істот. І тому всі ці сузір’я називаються зодіакальними, що в перекладі з грецької означає тваринний. Це такі сузір’я: Риби, Овен, Телець, Близнюки, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козеріг, Водолій. Хоча число зодіакальних сузір’їв прийнято вважати рівним числу місяців у році, але слід мати на увазі, що між Скорпіоном і Стрільцем міститься сузір’я Змієносця. Історично це сузір’я не входить до зодіакального кола.
Навесні Сонце послідовно проходить через сузір’я Риб, Овна, Тельця . У цей період ці сузір’я, які розташовані на півночі і півдні, вночі невидимі на небі, тому що знаходяться разом із Сонцем під горизонтом. Зате протилежні сузір’я Діви. Терезів, Скорпіона можна спостерігати протягом всієї ночі. Сусідні з ними зодіакальні сузір’я Близнюків, Рака, Лева видно з вечора до середини ночі, а сузір’я Стрільця, Козерога, Водолія – в другій половині ночі.
В літні місяці Сонце переміщується по сузір’ях Близнюків, Рака, Лева, і вже ці сузір’я невидимі вночі, сузір’я Діви, Терезів і Скорпіона видно з вечора до середини ночі, сузір’я Стрільця, Козерога і Водолія – всю ніч, а сузір’я Риб, Овна і Тельця – вранці.
Настала осінь, і Сонце переміщується по сузір’ях Діви, Терезів і Скорпіона. Тепер уже ці сузір’я невидимі вночі. Увечері можна бачити сузір’я Стрільця, Козерога, Водолія, всю ніч видно Риб, Овна, Тельця, а в другій половині ночі сходять над горизонтом Близнюки, Рак, Лев.
Взимку Сонце проходить по сузір’ях Стрільця, Козерога і Водолія, яких вночі вже не видно. Зате всю ніч сяють на небі сузір’я Близнюків і Лева, а між ними видно слабкі зірки Рака. Взимку ночі дуже довгі, тому всю ніч видно також сузір’я Овна, Тельця, Діви, ввечері – сузір’я Риб, а в другій половині ночі на сході з’являються сузір’я Терезів і Скорпіона. Так із року в рік повторюються сезонні зміни зоряного неба.
Взимку можна спостерігати такі сузір’я: Оріон, Близнюки, Малий пес, Великий пес, Лев, Візничий, Телець, Пегас, Андромеда, Кассіопей, Рак, сузір’я Дракона, Персея.
Влітк можна спостерігати такі сузір’я: Геркулес, Змієносець, Скорпіон, Терези, Орел, Стрілець, Козерог, Водолій. Південну ділянку зоряного неба високо над обрієм прикрашають зорі “літнього трикутника” а отже, й відповідні сузір’я – Ліра, Лебідь і Орел.
Більше про зоряне небо: http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-4adc8d14f73d/list-b407a47b26.
4. Розповісти гуртку про тіла Сонячної системи: комети, метеорити, астероїди.
Малі тіла Сонячної системи — астрономічні об’єкти Сонячної системи менші за планети.
У Сонячній системі, окрім Сонця і восьми великих планет, є так звані малі тіла. Це малі планети або астероїди,комети, метеорні тіла або метеороїди і міжпланетний пил. У наш час доводиться говорити і про космічне сміття – сукупність штучних об’єктів та їхніх фрагментів у космосі, які не функціонують, але здатні пошкодити або навіть зруйнувати штучний супутник чи міжпланетні станції.
Астероїди або малі планети, здебільшого обертаються між орбітами Марса і Юпітера й невидимі неозброєним оком. Першу малу планету відкрито в 1801 р., і за традицією її назвали одним з імен греко-римської міфології — Церера. Незабаром було знайдено й інші малі планети, названі Палладою, Вестою і Юноною. Застосовуючи фотографію, почали відкривати дедалі слабші астероїди. У наш час відомо понад 3000 астероїдів. Протягом мільярдів років астероїди час від часу стикаються один з одним.
На цю думку наводить те, що ряд астероїдів має не кулясту, а неправильну форму. Сумарна маса астероїдів оцінюється лише як 0,1 маси Землі.
Найяскравіший астероїд — Веста не буває яскравішим від 6-ї зоряної величини. Найбільший астероїд — Церера. Його діаметр близько 800 км, і за орбітою Марса навіть у найсиль-ніші телескопи на такому малому диску нічого не можна побачити. Діаметр найменших відомих астероїдів становить лише близько кілометра . Звичайно, астероїди не мають атмосфери. На небі малі планети схожі на зорі, тому їх назвали астероїдами, що в перекладі з давньогрецької означає «зореподібні». Як і для планет, для них характерне петлеподібне переміщення на фоні зоряного неба. Орбіти деяких астероїдів мають незвичайно великі ексцентриситети. Внаслідок цього в перигелії астероїди підходять до Сонця ближче, ніж Марс і Земля, а Ікар — ближче, ніж Меркурій. У 1968 р. Ікар наблизився до Землі на відстань менш як 10 млн. кілометрів, але його зовсім незначне притягання ніяк не вплинуло на Землю. Часом близько підходять до Землі Гермес, Ерот та інші малі планети.
Нові астероїди відкривають щороку. Першовідкривач має переважне право вибрати назву відкритої ним планети. У наш час найчастіше астероїдам присвоюють імена відомих учених, героїв, діячів науки і мистецтва. Так, у 1978 р. було відкрито астероїд, який дістав згодом ім’я Воронвелія на честь автора одного з підручників.
Болідом називається досить рідкісне явище — летюча по небу вогненна куля. Це явище спричиняється вторгненням у щільні шари атмосфери великих твердих частинок, які називають метеорними тілами. Рухаючись в атмосфері, частинка нагрівається внаслідок гальмування, і навколо неї утворюється обширна світна оболонка з розжарених газів. Боліди часто мають помітний кутовий діаметр, і їх видно навіть удень. Марновірні люди вважали такі вогненні кулі літаючими драконами з вогнедишною пащею. Від сильного опору повітря метеорне тіло нерідко розколюється і з гуркотом падає на Землю у вигляді осколків. Рештки метеорних тіл, що впали на Землю, називаються метеоритами.
Метеорне тіло невеликих розмірів іноді повністю випаровується в атмосфері Землі. Здебільшого його маса за час польоту дуже зменшується й до Землі долітають тільки рештки, які звичайно встигають охолонути, коли космічну швидкість погасив опір повітря. Іноді випадає навіть метеоритний дощ. Під час польоту метеорити обплавляються й покриваються чорною кірочкою. Один такий «чорний камінь» у Мецці вмурований у стіну храму і є предметом релігійного поклоніння.
Відомо три види метеоритів: кам’яні, залізні та залізо-кам’яні. Іноді метеорити знаходять через багато років після їхнього падіння. Особливо багато знайдено залізних метеоритів. В СРСР метеорит є власністю держави й підлягає здаванню у наукові заклади для вивчення. За вмістом радіоактивних елементів і свинцю визначають вік метеоритів. Він різний, а найстаріші метеорити мають вік 4,5 млрд. років.
Деякі дуже великі метеорити при великій швидкості падіння вибухають і утворюють метеоритні кратери, які нагадують місячні. Найбільший з виявлених кратерів знаходиться в Арізоні в США. Його діаметр 1200 м і глибина 200 м. Цей кратер виник, очевидно, близько 5000 років тому. Знайдено сліди ще більших і давніших метеоритних кратерів. Усі метеорити — це члени Сонячної системи.
Оскільки відкрито чимало невеликих астероїдів, які перетинають орбіту Марса, можна гадати, що метеорити — це осколки астероїдів з орбітами, які перетинають орбіту Землі. Структура деяких метеоритів свідчить про те, що на них впливали високі температури й тиски, отже, метеорити могли існувати в надрах зруйнованої планети або великого астероїда.
У складі метеоритів виявлено значно менше мінералів, ніж у земних гірських породах. Це свідчить про примітивний характер метеоритної речовини. Однак багато мінералів, що входять до складу метеоритів, не зустрічаються на Землі. Наприклад, більшість кам’яних метеоритів містить округлі зерна — хондри, хімічний склад яких майже такий самий, як у Сонця. Ця найдавніша речовина дає відомості про початковий етап формування планет Сонячної системи.
Перебуваючи в просторі далеко від Сонця, комети мають вигляд дуже слабких, розмитих, світлих плям з ядром у центрі. Стають дуже яскравими й утворюють хвости лише ті комети, які проходять порівняно близько від Сонця. Вигляд комети із Землі залежить також од відстані до неї, кутової відстані від Сонця, світла Місяця тощо. Великі комети — туманні утворення з довгим блідим хвостом — вважалися провісниками всіляких бід, воєн і т. ін. Ще в 1910 р. в цар¬ській Росії служили молебні, щоб відвести «божий гнів в образі комети».
Уперше І. Ньютон обчислив орбіту комети, спостерігаючи її переміщення на фоні зір, і переконався, що вона, подібно до планет, рухалася в Сонячній системі під дією тяжіння Сонця. Його сучасник, англійський учений Е. Гал лей (1656—1742), обчисливши орбіти кількох комет, висловив припущення, що в 1531, 1607 і 1682 рр. спостерігалась одна й та сама комета, яка періодично повертається до Сонця, і вперше передбачив її появу. У 1758 р., як і передбачив Галлей (через 16 років після його смерті), вона справді з’явилася і дістала назву комети Гал лея. В афелії вона виходить за орбіту Нептуна і через 75—76 років знову повертається до Землі і Сонця. У 1986 р. комета Галлея також пройшла на найкоротшій відстані від Сонця. На зустріч з нею вперше було направлено автоматичні міжпланетні станції з науковою апаратурою. Комета Галлея належить до періодичних комет. Нині відомо багато короткоперіодичних комет з періодами обертання від трьох (комета Енке) до десяти років, їхні афелії знаходяться біля орбіти Юпітера.
Фізична природа комет. Маленьке ядро діаметром кілька кілометрів — єдина тверда частина комети, і в ньому практично зосереджена вся її маса. Маса комет надто мала й зовсім не впливає на рух планет. А планети спричиняють великі збу¬рення в русі комет. Ядро комети, очевидно, складається із суміші пилинок, твердих грудочок речовини й замерзлих газів, таких, як вуглекислий газ, аміак, метан. З наближенням комети до Сонця ядро прогрівається і з нього виділяються гази й пил. Вони утворюють газову оболонку — голову комети. Газ і пил, що входять до складу голови, під дією тиску сонячного випромінювання і корпускулярних потоків утворюють хвіст комети, завжди спрямований у протилежний від Сонця бік . Чим ближче до Сонця підходить комета, тим вона яскравіша і тим довший її хвіст внаслідок її опромінювання та інтенсивного виділення газів. Найчастіше він прямий, тонкий, струменистий. У великих і яскравих комет іноді спостерігається широкий, вигнутий віялом хвіст . Деякі хвости досягають у довжину відстані від Землі до Сонця, а голова комети — розмірів Сонця. З віддаленням від Сонця вигляд і яскравість змінюються у зворотному порядку і комета зникає з поля зору, досягнувши орбіти Юпітера.
5. Відвідати з гуртком обсерваторію чи музей.
У багатьох містах є астрономічні обсерваторії, тож відвідання її гуртком є цікавим і корисним заняттям.
Список обсерваторій можна переглянути тут: http://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Обсерваторії_України
автор:Христина Петрінко
[/hidepost]