Гігієна тіла

Мета: Проба ІІ. Дбай про чистоту і гігієну свого тіла. Поясни для чого це потрібно.

Тема: Чистота і догляд за тілом

Точка Опис заняття Виряд Час
1 Відкриття Позір! Збірка в колі.

Вирівняти коло.

Спочинь.

До молитви.

По молитві.

Струнко.

Пісня новаків та новачок.

Відкриємо наші сходини новацьким гаслом «Готуйсь»

Розхід.  

Однострій (хустки) 10 хв.
2 Розповідь Казка про дівчинку Марійку та бабусю Гігієну 10 хв.
3 Гра Кіма Розставляємо на столі 9 предметів. Діти дивляться. Потім відвертаються, за цей час предмети переставляються місцями, дещо забирається. Діти мають відтворити початкове положення 9 предметів гігієни (мило, рушник, зубна паста, зубна щітка, гребінець, шампунь…) 10-15 хв.
4 Майстерка Аплікація здорового і хворого зуба

Картон, клей, вата або серветки, роздруковані картинки корисних і шкідливих продуктів для зубів, трафарети зубів для відмальовування 15-20 хв.
5 Пісня https://www.youtube.com/watch?v=DcRxnORzqy8 Роздруковані слова пісні 5-10 хв.
6 Гра Діти стають в ряд або коло. Ведучий стоїть перед ними і називає що корисно для організму і що шкідливо. На корисне діти підстрибують, на шкідливе – присідають.

Наприклад:

Мило, жуйка, кока-кола, ранкова руханка, кавун, апельсин, ігри на телефоні, молоко…

5 хв.
7 Хвилинка сестрички Точкування, підсумок сходин, організаційні питання  Матеріали для точкування 5 хв.
8 Закриття Позір! Збірка в колі.

Вирівняти коло.

Пісня новаків і новачок.

Спочинь.

До молитви.

По молитві.

Закриємо наші сходини новацьким гаслом «Готуйсь».

Розхід.

Однострій (хустки) 10 хв.

 

Казка про дівчинку Марійку та бабусю Гігієну

Десь-колись у якомусь царстві жили-були тато, мама, дівчинка Марійка та бабуся Гігієна. Тато і мама працювали в полі, а Марійка залишалася вдома з бабусею.

Вранці, коли Марійка прокидалася, бабуся говорила:

– Марійко, прибери свою постіль, зроби зарядку, вмийся холодною водою і сідай снідати.

Коли Марійка відмовлялася від манної каші або молока, хапала зі столу печиво і збиралася без сніданку бігти на вулицю, де на дівчинку вже чекали подружки, бабуся зупиняла її:

– Спочатку поїж, а потім підеш гратися, — говорила вона. — Щоб рости, необхідно їсти.

Завжди перед їжею бабуся примушувала Марійку мити руки, їжу подавала в чистому і гарному посуді. А коли Марійка поспішала, бабуся говорила:

– За столом не поспішай, від їжі, яку ковтають поспіхом, мало користі.

Марійка побоювалася бабусі і тому слухалася. Та якось під час вечері, коли Марійка розкрила цікаву книгу, бабуся заперечила;

– Марійко, не читай за столом: погано засвоюватиметься їжа.

Дівчинка кинула книгу і зіскочила зі стільця:

– Не хочу, не буду! Набридло! Житиму, як хочу! — кричала Марійка. Налила в брудну склянку молока, з’їла немите яблуко і пішла до своєї кімнати.

Вночі Марійка почула голосні крики і вереск. У спальні стрибали комашки, таргани, бактерії та віруси. Марійка злякано спитала:

– Хто ви?

До неї підійшов один із них і відповів: —Я великий король Вірус Дванадцятий!

Але він був не схожий на короля. Його корону обплутало павутиння, він весь був у сажі. З його бороди звисали макарони. А червона сорочка була заплямована варенням.

– Це добре, що ти врешті позбулася прискіпливої бабусі Гігієни. Тепер твоїми друзями будемо ми — бактерії та віруси.

Марійка відчула гострий біль у животі. Голова її пашіла і була дуже важкою.

– Бабусю, — тихо покликала Марійка. Але ніхто не відгукнувся. Тільки з темних куточків на неї повзли бактерії та віруси, а попереду був король — Вірус Дванадцятий…

Марійка занедужала. Вночі викликали «швидку допомогу». Наступного ранку дівчинка не пішла гуляти.

Вона хворіла. Лікарі за допомогою ліків боролися з бактеріями та вірусами. І коли ліки перемогли, дівчинка змогла виходити на подвір’я.

Після хвороби Марійка стала слухатися бабусю Гігієну: прибирала постіль, підтримувала чистоту в кімнаті, робила зарядку, вмивалася холодною водою, мила перед їжею руки, виконували її поради і більше не хворіла.

 Л. Коротевич, В. Шахтенко

– Як ви дбаєте про чистоту свого тіла?

– Як часто треба вмиватись, чистити зуби, мити руки?

– Що буде, якщо цього не робити?

Пісня


Треба завжди мити руки –

Добре пам’ятай!

Мити руки, мити руки

Ти не забувай!

Руки чисті! Де рушник?

Та він кудись раптово зник!

Ти руками потруси

Швидко вліво-вправо!

Ти руками потруси –

Це весела справа!

 

А зараз волосся!

 

Треба вимити волосся –

Добре пам’ятай!

Мити день у день волосся

Ти не забувай!

Все вже чисте! Де рушник?

Та він кудись раптово зник!

І що робити?

Ти волоссям потруси

Швидко вліво-вправо!

Ти волоссям потруси –

Це весела справа!

 

Миємо ноги!

 

Треба завжди мити ноги –

Добре пам’ятай!

Мити ноги, мити ноги

Ти не забувай!

Ноги чисті! Де рушник?

Та він кудись раптово зник!

А далі?

Ти ногами потруси

Швидко вліво-вправо!

Ти ногами потруси –

Це весела справа!

 

Як щодо сідничок?

 

Треба вимити сіднички –

Міцно пам’ятай!

Мити день у день сіднички

Ти не забувай!

Все вже чисте! Де рушник?

Та він кудись раптово зник!

Ти сідничками труси

Швидко вліво-вправо!

Ти сідничками труси –

Це весела справа!

Для гри Кіма:

 

Герб, президент і українська пісня

Тема: Україна, її державні символи

Мета: Намалюй або змайструй герб України, дізнайся хто такий Президент України, вивчи і заспівай нову народну пісню.

Загальний час: мін. 70хв., макс. 85хв.

 

Точка Опис заняття Виряд Час
1 Відкриття Позір! Збірка в колі.

Вирівняти коло.

Спочинь.

До молитви.

По молитві.

Струнко.

Пісня новаків та новачок.

Відкриємо наші сходини новацьким гаслом «Готуйсь»

Розхід.  

Однострій (хустки) 10 хв.
2 Розповідь Колись давним-давно в одному селі жила бідна жінка. Не було в неї ніякої втіхи від життя, тільки важка робота. І ось настав радісний день – у неї народилась дочка – маленька, крихітна і дуже-дуже гарна. Мати стала думати, яке ім’я дати своїй дитині. Тут, звідки – невідомо, з’явилась в хаті чарівниця. Вона подивилась на немовля і сказала: «Не давай дитині імені, вона сама його знайде. А якщо даси, то вона помре». Дівчинка підростала, була розумною, веселою, але часто журилась тим, що у неї немає імені. Коли вона вже виросла, задумала знайти своє ім’я. Мати не хотіла відпускати її, але дівчина потайки вирушила в дорогу. Бідна жінка чекала день, другий, але не витримала розлуки і пішла шукати свою доньку. Ішла, йшла і вийшла в чисте поле, жовте-жовте від пшениці, а зверху – блакитне небо. І бачить – спить її донька на полі, така гарна,що вона навіть замилувалась нею.

Раптом небо потемніло, здійнявся сильний вітер і пшениця нахилилась до землі. Жінка почула тупіт коней та побачила попереду війська чужинців. Коли їхній ватажок побачив красуню-дівчину, вигукнув «Укра-юна», що його мовою означало «Молода дівчина». Від шуму дівчинка прокинулась, але чужинець схопив її і забрав з собою. Мати опустилась на коліна і почала молитись. Гроза стихла, і жінка пішла по землі шукати свою дитину. Запам’ятала вона лише одне: Україна.

Шукаючи свою доньку, зустрічала жінка багатьох людей. Одного разу зустріла вона хлопця, в якого на голові була корона з трьома промінцями. Люди назвали його Тризубом. Через декілька днів зустріла хлопця у синьо-жовтому одязі, якого люди називали Прапор. Довго-довго йшла мати, так і не знайшовши своєї дочки. Але натомість, земля по якій вона пройшла, отримала назву Україна, і її державними символами стали Тризуб і Прапор, а керував цією державою – Президент.

10 хв.
3 Гра «Україночка» Діти беруться за руки і стають у коло. Вибирають лічилкою україночку. Діти починають  співати і ходити по колу, а україночка робить все те, про що вони співають:


Десь тут була україночка,
Десь тут була молодесенька.
Тут вона стояла,
До землі припала,
Личка не вмивала,
Бо води не мала.
Ой, встань, встань, україночко,
умий личко, як ту скляночку.
Візьмися у бочки –
Покажи нам скочки,
Підскочи до раю,
Бери сестру з краю.
Україночка вибирає дитину з кола, і та стає на її місце. Діти знову співають.

10-15 хв.
4 Майстерка Вчимося малювати тризуб, сестричка показує по-одному елементу. А діти змальовують. Потім розмальовуємо у кольори прапора Папір, олівці прості і кольорові 15-20 хв.
5 Пісня «Маленька українка»

З дитинства я пісні співаю,
Хоч ще маленькою була.
І всі пісні напам’ять знаю,
Я — україночка мала.

Приспів:

Я — маленька українка,
На Поліссі я живу.
Я — маленька українка,
Україну я люблю.

Матуся змалечку навчала
Пісень про ніжність, доброту.
З дитинства я пісні співала
Про рідну матінку свою.

Приспів.

Люблю я в вільний час співати
Про все, що бачу, чую я.
Співачкою я хочу стати,
Я — україночка мала.

Приспів.

https://pustunchik.ua/ua/audio/detskie-pesni-slushat-onlain/pisni-pro-ukrainu/malenka-ukrayinka 

Роздруковані слова пісні 5-10 хв.
6 Гра Діти діляться на пари (або на трійки), отримують прислів’я і мають підібрати правильне закінчення до них

     Прислів’я:

     Рідний край – земний … / рай.

     Кожному мила своя … / сторона.

     Що країна, то … / родина.

     Людина без вітчизни, як соловей без … / пісні.

     Добре тому, хто у своєму … /домі.

Роздруковані прислів’я 5 хв.
7 Хвилинка сестрички Точкування, підсумок сходин, організаційні питання  5 хв.
8 Закриття Позір! Збірка в колі.

Вирівняти коло.

Пісня новаків і новачок.

Спочинь.

До молитви.

По молитві.

Закриємо наші сходини новацьким гаслом «Готуйсь».

Розхід.

Однострій (хустки) 10 хв.

Впоряд і знаки руками

Тема: Меч майстра Шварно

Мета: т. Г9, Г10, 2 проба 

Вік, стать: 7-8 років, хлопчики

Виряд: папір А4, кольорові олівці\ручки, глітери, наклейки об’ємні кольорові у вигляді самоцвітів, при можливості книга з ілюстрацією старовинної королівської зброї. 

  1. Відкриття, обряд рою – 10 хв
  2. Розповідь – 15 хв
  3. Пісня – 10 хв
  4. Продовження розповіді – 10 хв
  5. Гра на впоряд – 20 хв
  6. Майстерка -15-20 хв
  7. Хвилинка братчика і сестрички – 5 хв
  8. Закриття – 10 хв

 

Розповідь за мотивами «Меч майстра Шварно», ВОР №143

Давним давно то було.  А може і не так давно, бо ведмеді тоді вже на чотирьох лапах ходили, а білки горіхи збирали. Жив собі один хлопчик на ім’я Михась. Жив собі, бавився та одного дня зрозумів, що хоче він стати великою та шанованою людиною.

 Дуже вже йому цікаво було спостерігати за тим, як працюють різні майстри. А найцікавіше спостерігати за ковалем. От візьме він залізяку, міцну таку, руками не зігнеш ні на міліметр. А він нагріє її, молотом як вгатить, раз…другий… І виходить щит вояці, а чи троянда панні. Напросився Михась до одного з ковалів на навчання. Та не довго він тут затримався. Захотів хлопчина виковувати щось краще, цінніше. Тай пішов світами знань шукати. Отак ходив він від країни до країни і співав свою улюблену пісню .

Співи:

Заспівуємо перший раз самостійно, другий з новаками. Вчити напам’ять новакам не потрібно. Це більш пісня для розваги.

Під шатром добре спати

Бо не треба накривати

І не пріє і не гріє

Через дірки вітер віє.

 

Та коли прийшов у Німеччину, то щоб ніхто не здогадався, що він з України співав цю пісеньку по-німецьки (до слів додаємо закінчення- ехен). І ось що в нього вийшло:

Заспіваймо по німецьки, (2x) заспіваймо:
    Під шатрехен добре спехен,
    Бо не треба накривехен,
    Ані грехен, ані прехен,
    Через дірки вітер вехен!

Коли прийшов у Грецію, то співав
Заспіваймо по грецьки, (2x) заспіваймо:
    Під шатрос добре спос,
    Бо не треба накривос,
    Ані грос, ані прос,
    Через дірки вітер вос!

Заспіваймо по французьки, (2x) заспіваймо:
    Під шатрон добре спон,
    Бо не треба накривон,
    Ані грон, ані прон,
    Через дірки вітер вон!

Заспіваймо по англійськи, (2x) заспіваймо:
    Під шатрейшон добре спейшон,
    Бо не треба накривейшон,
    Ані грейшон, ані прейшон,
    Через дірки вітер вейшон!

Заспіваймо по італійськи, (2x) заспіваймо:
    Під шатріні добре спіні,
    Бо не треба накривіні,
    Ані гріні, ані пріні,
    Через дірки вітер віні!

Заспіваймо по африканськи, (2x) заспіваймо:
    Під шатругі добре спугі,
    Бо не треба накривугі,
    Ані гругі, ані пругі,
    Через дірки вітер вугі!

Заспіваймо по російськи, (2x) заспіваймо:
    Під шатроф добре споф,
    Бо не треба накриваоф,
    Ані гроф, ані проф,
    Через дірки вітер воф!

Заспіваймо по китайськи, (2x) заспіваймо:
    Під шатрінг добре спінг,
    Бо не треба накривінг,
    Ані грінг, ані прінг,
    Через дірки вітер вінг!

Заспіваймо по латинськи, (2x) заспіваймо:
    Під шатратус добре спатус,
    Бо не треба накриватус,
    Ані гратус, ані пратус,
    Через дірки вітер ватус!

Заспіваймо по жидівськи, (2x) заспіваймо:
    Під шатрала добре спала,
    Бо не треба накривала,
    Ані грала, ані прала,
    Через дірки вітер вала!

Заспіваймо по грузинськи, (2x) заспіваймо:
    Під шатрадзе добре спадзе
    Бо не треба накривадзе,
    Ані градзе, ані прадзе,
    Через дірки вітер вадзе!

Заспіваймо по польськи, (2x) заспіваймо:
    Під шатрець добре спець,
    Бо не треба накривець,
    Ані грець, ані прець,
    Через дірки вітер вець!

Обираємо кілька 3-5 варіантів, що тобі найбільше запам’ятались. 

Продовження розповіді.

Так і часу пройшло вже чимало. Вже не Михасьом хлопчика звали, а майстром Шварно, і взагалі він вже не хлопчиком був. У молоді роки Шварно багато подорожував по світу й скрізь вивчав секрети ремесла. Найкращі вчителі ділились з ним давніми таємницями металу, чарівного зілля та магічних заклинань. Під час однієї зі своїх далеких мандрівок зброяр відмовився робити меч для ката, за що розлючений король кинув його до в’язниці.

Може, так і загинув би славний майстер, але на той час з посольством у тій далекій країні перебував князь Данило Галицький і, довідавшись про зброяра, викупив його з неволі.

Повернувся він в Галицьку землю саме тоді, коли князь Данило, заклав місто, оточене мурами, і замок на високій горі, щоб захиститись від нападників і назвав його Львів. Князь подарував Шварну майстерню. На знак вдячности за своє визволення майстер зробив для Данила меча, який мав чарівну силу.

Першим, хто пізнав Шварнового меча, був дракон, який жив біля Чортівської скелі, на околицях Львова. (При потребі, якщо новакам важко вседіти граємо гру «Король Данило, дракон, принцеса» за принципом чу-ва-чі) Відтоді ніхто вже не наважувався іти війною на володаря чарівного меча.

Та крім чарівного меча мав Данило ще й віддане військо. Я переглядала старі книги і прочитала там про те, як тренувалось військо Данила. Давайте і ми спробуємо. 

 

Ігри на вивчення впоряду

Вчимо новацтво команд «Збірка в ряді!», «Ліворуч!», «Праворуч!», «Ходом руш!». (Можна на вибування)

Та була в короля Данила сотня вояків найкращих. Вони навіть без слів розуміли накази короля. Ось дивіться.

Вчимо знаки руками «Збірка в лаві!», «Збірка в дволаві!», «Збірка в ряді!», «Збірка в дворяді!». Граємо на швидкість (виховник показує жест-наказ та рахує «1,2,3» рій має встигнути виконати його. Хто не встиг – вибуває.)

 

 Продовження розповіді

Протягом поколінь меч передавався від батька до сина, доки не помер останній із княжого роду. Серед народу виникли незгоди і заворушення. Цим скористався король сусідньої держави. Він захопив Львів і пограбував Високий Замок, де зберігалась княжа скарбниця. Забравши корону, трон та інші коштовні речі, він так і не знайшов чарівного меча: зброєносець останнього з князів встиг заховати його, щоб він не потрапив у недобрі руки.

Протягом століть Львів переходив під владу різних держав, але жодному із володарів так і не вдалося віднайти Данилового меча. Проте його таємниця не згубилася у часі. Береже її у наші дні один музейний працівник, який достеменно знає, на якому із мечів, що зберігаються у Львові, є тавро майстра Шварна.

Проходячи залами львівських музеїв, уважно придивіться до старовинної зброї. Може, і вам вдасться його розгледіти.

 

Майстерка. Даємо завдання пофантазувати, яким же був той меч. Малюємо його, прикрашаємо самоцвітами, перлами та зображаємо печатку майстра Шварно. Та одночасно даємо можливість розповісти про музей зброї «Арсенал»(або будь-який інший), показуємо книгу з зразками королівської зброї.

 

Хвилинка братчика і сестрички.

 

Закриття.

Сходини «Ведмежа цибуля»

Загальний час: 60-70 хв.
Мета: розказати дітям про користь цибулі та інших весняних трав, а також про те, що
треба ділитися.
Тема: Ведмежа цибулька
Виряд: пророщена зелена цибулька, черемша (декілька листочків), кріп, яйця варені 3 шт.,
майонез, грінки, дощечка, миска, ніж, одноразові рукавички, піднос, салфетки.
10 хв. Відкриття
– збірка в колі
– співаємо Ранкову молитву і Пісню новаків і новачок)
– привіт (“Відкриваємо наші сходини новацьким привітом “Готуйсь!”);
– перевірка присутності
10 хв. Розповідь ВЕДМЕЖА ЦИБУЛЯ
З давніх часів звірі дарами лісу з людьми ділилися: гриби, ягоди, квіти, їстівні та
лікарські корисні рослини завжди були для всіх. Люди ліс поважали, зайвого ніколи не
брали і звірів для забави не ловили та не вбивали – тільки заради їжі.
Аж ось народилося у Ведмедиці двоє ведмежат. Одне було слухняне та лагідне, а
інше – вередливе та жадібне. Весь час жадібне ведмежа капризувало, вимагало собі
найкращих іграшок, найсмачніших ласощів і все йому було мало!
Двоє ведмежат дуже любили ласувати диким часником – ведмежою цибулькою,
який ще називається в народі черемша. І тут не сказали, якому братикові цибулька
смакувала більше. А що вона корисна, то навесні мама ведмедикам часто ведмежу
цибульку шукала, щоб діточки не хворіли.
Одного гарного весняного ранку пішла мати Ведмедиця на галявину, де зазвичай
густо квітувала черемша… і не знайшла жодної. Суцвіття ведмежої цибулі схожі на
невеличкі парасольки з дрібних білих квіток. На галявині таких не було! Якщо око може
помилитися, то ніс точно не підводив Ведмедицю: часником не пахло! Птахи розповіли,
що в лісі були люди. Засмучена мати повернулася додому і сказала ведмежатам, що не
буде в них на сніданок салатику з дикого часнику. Мати пояснила, що люди, мабуть,
прийшли першими та зібрали всю черемшу. Нічого, по обіді сім’я Ведмедів піде на іншу
галявину і пошукає там свої ласощі. А поки є смачні корінці та багато мурашиних
личинок, які ведмеді люблять дужче, ніж діти люблять цукерки. Лагідне ведмежа
подякувало мамі, а жадібне дуже засмутилося.
Після сніданку вийшов жадібний ведмедик на галявину та заревів на весь ліс:
– Я ведмідь! Я цар лісу! Наказую більше нікому не чіпати ведмежу цибулю! Це моє! Ця
рослина тільки для ведмедів! Ні з ким не буду ділитися! Щоб ніхто не смів…
– Маленький, чого ти кричиш? – здивована мати визирнула з барлогу. – Хто тебе образив?
Що сталося?
– Люди! Люди забрали мою цибулю! Мені тепер нема чого їсти! – гарчав ведмедик. – Це
ж моя цибуля! Тільки моя!
– Чому ти так вирішив, що тільки твоя?
– Бо недарма її так називають: „ведмежа цибуля”! Ведмежа – це ж тільки для ведмедів?
Моє-е-е-е!! – заревів ведмедик.
Він плакав від жадібності. Мама Ведмедиця обійняла його і сумно сказала:
– Ти маленький ведмедик, але вже великий егоїст! Мені соромно за тебе перед всім лісом.

– Це не я, це люди винні! Нащо беруть чуже?!..
– І перед людьми мені соромно, що ти такий жадібний! – суворо сказала мати.
– Ведмежою цибулею назвали дикий часник тому, що колись давно наші пращури ведмеді
відкрили людям лікувальну силу цієї рослини. Її листя містить вітамін С. Запах часнику
від фітонцидів, які вбивають бактерії. І слов’янськими мовами, і німецькою, і латиною
назва цієї рослини пов’язана з ведмедями, бо саме ми її відкрили! Ми завжди пишалися,
що наша цибуля – для всіх. Бджоли збирають з черемші нектар та роблять мед, люди
рвуть свіжу черемшу на салати, печуть з нею пироги, варять зелені борщі,
використовують як ліки у народній медицині. Черемша і від застуди вбереже, і для
шлунку корисна! Де росте багато ведмежої цибулі, її заготовляють на зиму в діжках –
солять та маринують, як капусту, або сушать на сонечку.
– Але ж в нашому лісі цибулі так ма-ало! – плакало ведмежа. – Якщо всі її будуть зривати,
мені не вистачить!
– Тобі вистачить, – заспокоїла мати. – Це в Сибіру черемшу можна везти з тайги возами. З
одного гектара заростей черемші збирають до 12 тонн зеленої цибулі. Це дуже багато. Але
в Сибіру і ведмедів більше. В нас стільки немає. В Україні та в Білорусі люди самі
охороняють і нас, і черемшу. Ведмежа цибуля занесена до Червоної книги України. Люди
знають, що краще вирощувати черемшу в себе на городі, а дику – залишити в лісі, щоб
усім вистачало. Знають люди, знають звірі, що треба ділитися! А тепер саме в мене
народилося таке жадібне ведмежа. Вся цибуля в лісі – його! Треба ж таке вигадати! Який
сором!
– Я більше не буду, – пробурмотіло ведмежа. – Якщо люди будуть ділитися, я теж буду. Я
з братиком поділюся…
– Добре! Збирайтеся, підемо шукати ТВОЮ цибулю, – посміхнулася мати. А ведмедик
сховав носа між передніми лапами – йому стало соромно.
Сім’я ведмедів знайшла іншу галявину, де буйно квітувала ведмежа цибуля. Над
квітками черемші літали бджоли, збирали нектар. Ввечері, коли ведмежата втомилися і
лягли спати, мати заспівала їм ведмежу колискову. А веселі лісові птахи, які все бачать,
все знають, придумали свою пісеньку про жадібне ведмежа. І відтоді кожної весни, коли
виросте та розквітне черемша, співають ту пісню в лісі. (автор – Олена Крижановська)
7 хв. Гра
Діти обирають ведучого — «ведмедя». Для нього на одному боці майданчика креслять
коло — «барліг». На протилежному — «будиночок» дітей.
Усі учасники гри промовляють:
У ведмедя у бору
Гриби, ягоди беру. (Двічі)
Діти «ходять по лісу і збирають гриби, ягоди» (присідають і торкаються обома руками
землі, підводяться), підходять до «ведмежого барлога».
А ведмідь сидить
І на нас ричить.
Після цих слів «ведмідь» тихо ворушиться, потягується, з ричанням підводиться. Діти
тікають у свій «будиночок», а «ведмідь» біжить за ними і ловить.
Рекомендації до гри
Потрібно стежити, щоб діти ближче підходили до «ведмедя», не лякалися його.
Наприкінці гри слід визначити найспритніших дітей і «ведмедя», який ловив найшвидше.
Дітей, яких було спіймано, на роль «ведмедя» не обирають.
15 хв. Майстерка
Кулінарна
Перед початком роботи миєм ручки.

Застеляємо стіл.
Готуємо продукти до приготування.
Нарізуємо цибульку, зелень (перед тим помиту) і яйця. Додаємо трошки майонезу (гарно
якщо домашній). Вимішуємо та намащуємо на гріночки і смакуємо.
Смачного!
5 хв. Пісня Ведмежатко

Ранком ведмежатко через ліс іде,
До кишені шишки він собі кладе.
Раптом впала шишка: в лоба дала – хлоп!
Він як розлютився, та й ногою – топ!
Вже ніколи більше в ліс я не піду
– У барлозі лягу, міцно там засну!
Ранком ведмежатко через ліс іде,
До кишені шишки він собі кладе.
Раптом впала шишка: в лоба дала – хлоп!
Він як розлютився, та й ногою – топ!
Вже ніколи більше в ліс я не піду
– У барлозі лягу, міцно там засну!
7 хв. Новацька розмова
Розказати дітям як можна вирощувати зелень на підвіконні цікаво та весело

5 хв. Хвилинка сестрички
– наступні сходини (коли, виряд);
– пригадка черговим прибрати домівку після сходин;
– точкування.
5 хв. Закриття
– збірка в колі;
– вечірня Новацька молитва;
– привіт (“Закриваємо наші сходини новацьким привітом “Готуйсь!”);
– розхід.

ЗМАГ «Пошук втраченої реліквії»

Вік: 8 років (2 проба)

Мета (точки проби): 

Дотримуйся правил у грі.

Піди разом з роєм на прогулянку і заграй на ній в рухливі ігри.

Пам’ятай Новацький Закон і Новацьку Обіцянку.

Доведи, що знаєш і розумієш впоряд: Ліворуч! Праворуч! Збірка в лаві! Ходом руш!

Доведи, що знаєш і розумієш знаки свистком: Увага! Збірка! Небезпека!

 

Цей змаг я вигадала і провела після прикрого випадку, коли мої діти загубили на СВ ройовий прапорець. Змаг проводили замість перших сходин після літа, що дозволило не лише побавитись, а і повторити точки новацького закону і впоряд. 

Примітка

Поруч з нашою домівкою знаходиться Маріїнський парк, тож основна дія змагу розгорталась у парку і була пристосована до його умов і особливостей. Звичайно, було б чудово, якби на кожній точці було по окремому «провіднику», але оскільки змаг лінійний, його можна провести вдвох чи навіть одному виховнику, якщо заздалегідь підготувати усі точки.

Пункт програми Що робимо Тривалість Виряд
Відкриття
  1. Збірка в колі, перевірка присутності.
  2. Новацька ранкова молитва.
  3. Пісня новаків і новачок
  4. «Відкриємо наші сходини новацьким гаслом «Готуйсь!»
  5. Хвилинка сестрички (введення в легенду): Сестричка/братчик повідомляють, що коли вони прийшли до домівки, то знайшли під дверима «загадковий лист», де написано, що новаки втратили щось дуже цінне, а щоб знати, де шукати, потрібно бути уважними, кмітливими і ребус розгадати. 
  6. Розхід (після команди діти вдягаються, шикуємо їх у дворяд і вирушаємо до парку).
20 хв. «Загадковий лист» з ребусом (відповідь ПАРК), як наприклад:
Змаг правила Запитуємо у новаків, чи здогадуються вони, що то може бути за загадкова річ. Можливо, вони вже здогадались. У будь-якому випадку, говоримо, що якщо ми правильно розгадали ребус, то тут десь має бути підказка. Але, під час пошуку  підказки (цієї та інших) та виконання завдань, ми маємо дотримуватись наступних правил:

  1. Починаємо за свистком.
  2. Терен змагу (пояснюємо де саме він є). Ідеально, якщо його можна позначити стрічкою, якщо ні, як було в нашому випадку, то згідно правил змагу, не можна відходити/відбігати від виховника далі ніж на 20 м – показуємо скільки це місцевості).
  3. Хто знайшов підказку, має відразу підійти до виховника.
  4. Усі підказки потрібно зберігати до кінця змагу.
  5. Усі негайно мають підійти до виховника по команді «Збірка».
5 хв.
Перша точка У парку при вході десь не дуже приховано знаходиться листок паперу у якому загадка з виділеною у тексті літерою Р. Наприклад:

«У паРку завжди він стоїть, Але до себе не підпускає! Бо всіх водою обливає!» (ФОНТАН).

5 хв. Листок із загадкою, скотч
Друга точка На фонтані вказівка йти від лева, який стереже загадкове слово, до дерева, яке має V-стовбур і непідвладне блискавкам (стара липа). 5 хв. Листок із завданням, камінці. Загадкове слово на нашому фонтані було «Термена» – за прізвищем виробника, Олексія Термена))
Третя точка На липі є третя підказка – записка із загадкою про сову, з виділеною літерою Я. Після того, як успішно відгадали загадку, треба знайти на навколишніх деревах чи кущах сову.

«Вдень вона лЯгає спати
Бо всю ніч їй знов літати,
Ловить мишок, гризунів,
З нею їм вже не до снів!
(СОВА)

5 хв.  Скотч, листок із завданням
Четверта точка Тут розігруємо міні-ляльковий театр. Сова має в лапах є завдання: «дотримуючись четвертої точки новацького закону визначити провідника у грі і зіграти у квача».

Після того, як завдання виконано, сова «віддає» підказку.  

10 хв. Сова (іграшкова чи вирізана з картону), листок із завданням, листок з підказкою «питайте в Лесі-Поетеси».
П’ята точка Новаки мають знайти пам’ятник Лесі Українці. Навколо пам’ятника розкидано картки з іменами засновників Пласту, українських письменників і навіть вигаданих персонажів. Діти мають усі їх знайти і, за підказкою виховника, вибрати листочки з іменами саме засновників організації.

Коли засновників організації встановлено, звертаємо увагу на виділені в імені Олександра Тисовського літери «О» та «Д» і запитуємо, щоб вони могли означати. Плавно підводимо дітей до думки про піаніно.

5 хв. Картки з іменами «Петро Франко» «ОлексанДр Тисовський» «Іван Чмола», «Іван Франко», «Тарас Шевченко», «Наталя Забіла», «Дарт Вейдер» –  залежить лише від фантазії виховника.
Шоста точка Знаходимо в парку піаніно. На піаніно є завдання «зіграти не на піаніно», а в піанінО». Діти грають в піаніно. 10 хв. Листок з завданням, скотч
Сьома точка Розмірковуємо, яке ж то слово може вийти з літер, які були виділені в підказках. Новаки складають слово «Впоряд». І мають довести, що знають основні команди впоряду. 10 хв.
Восьма точка Тут має з’явитись персонаж (у нас це був продавець кави, який погодився підіграти), який питає, хто всі ці діти? Вони відповідають, що новаки. Таємничий персонаж каже, що має щось для них, але вони мають довести, що дійсно є новаками (5 точок Новацького Закону). Після того, як діти назвали 5 точок, їм повертають прапорець і просять на майбутнє його пильнувати, бо наступного разу прапорець може зникнути назавжди. 10 хв.
Закриття сходин Збірка в колі. 

Хвилинка братчика/сестрички.

«Закриємо наші сходини новацьким гаслом «Готуйсь!»

Пісня новаків і новачок.

Новацька вечірня молитва.

Розхід.

5 хв.

 

Вогник “Друг в біді не кине”

Вогник

 

Тема: Друг в біді не кине

Мета: 2 проба Т. 3 (Любов до Ближнього)

Виряд: свічечки, фольга, сірники, каремат, обклеєний зімітованим листям, кошит з фруктами.

Час вогника: 1 год 30 хв

Вік дітей: 7-8 років

Місце проведення: домівка

 

Хід вогника:

Відкриття (15 хв): 

 

Виховник: Збірка в колі. Відкриємо наші сходини новацьким гаслом «Готуйсь!».

Діти: «Готуйсь!»

Визначення сторожів вогника. Запалення вогника, спів “Горить вогник”.

 

ВОГНИК (1 година):

 

(Вогник проводять 2 виховників, які грають роль Сіда і Мінні з Мадагаскару. Сід і Мінні бродять по джунглях й заблукали. Мінні пішла здому, бо в неї непорозуміння з батьком. Сід — її кращий друг, пішов за нею)

 

До кімнати, де сидять діти, забігають Мінні й Сід одразу за нею.

 

СІД: Мінні, ну зачекай же ти. Ми ж загубимось. Ну от, загубились.
МІННІ: Відчепися, Сіде, чому ти завжди плентаєшся за мною? Набридло! Ой… А де це ми? Ой… як тут страшно. Ще й мавпенят стільки (показуючи на дітей). Куди ж це ми вбрели?

СІД: НУ от, доображалась. Вже заходить сонце, а ми так далеко відійшли від дому-печери. НУ і як ми ночуватимемо у цих джунглях.

МІННІ: плаче

СІД: Ну-ну, годі припини! Гей, мавпенята (до дітей), чи знаєте ви пісню “Гей у джунглях”?

ДІТИ: Таак.

 

Пісня:

 

  Гей у джунґлях,

У диких джунґлях

Лев спить тихим сном,

А він, бо вей…

Спи, дитино, моя дитино,

Лев спить тихим сном.

А він, бо вей…

А в таборі,

Таборі нашім

Зіроньки мигтять,

А він, бо вей…

Спи, дитино, моя дитино,

Лев спить тихим сном.

А він, бо вей…


МІННІ: Сіде, припини! Чому мені завжди так не везе!? Мій батько геть мене не розуміє.

СІД: Мінні, та поясни врешті, що у вас там трапилось.
МІННІ: Я хотіла зробити вечірку на своє день народження. Хотіла зробити собі гарний макіяж, зачіску, а батько сказав. Що я ще замала для цього. Але я не мала! Не мала я, я вже доросла!

СІД: Мінні, люба, але ж він тебе любить і тільки тому що хвилюється й боїться за тебе, іноді у вас непорозуміння.

МІННІ: Ну все, годі, ідемо тією стежкою. Вона точно заведе нас додому, здається, саме нею ми йшли. 

СІД: Ну пішли. ВИ з нами?

ДІТИ: Таак.

СІД: Давайте, щоб не загубити один одного, придумаємо якісь кричалки, щоб іти за звуками. Ви знаєте гру-пісню “Йшов турист”?

ДІТИ: Таак!

 

Гра:

 

Йшов турист через ліс. (На основі йшов гуцул, просто замість слова “гуцул” підставляємо “турист”)

 

(Чути звуки якогось страшного звіра) 

 

МІННІ: Сіде, хто то?? Ти де?

СІД: (наялкано) Та тут я, тут. Не кричи! То певно лев! Тчччч! 

МІННІ: Що з нами тепер буде? Він нас з’їсть. Ну чому я не послухалась свого таточка й не лишилась вдома. Зараз би лежала в своєму пишному листі пальм й пила манговий коктейль.

СІД: Придумав! Я знаю як його налякати. Всі леви бояться грому. Бо як є грім, то і йде дощ. А у левів такі пишні, гарні вбрання, що коли вони попадають під дощ, то стають схожими на півників.

МІННІ: То що ж ти там такого придумав? Ми що, викликатимемо грім зараз? Не сміши!

СІД: Та яке викликатимемо. Ми просто зімітуємо грім. Значить т ак, в цьому мені допоможуть оці мавпенята. Зараз ми всі мусимо підвестись і на раз  – два — три почати сильно-сильно гупати ногами й викукувати “Руп”

Готові?

ДІТИ: Таак!

СІД: Раз-два-три, поїхали!

ДІТИ: тупають ногами.

МІННІ: Фух, здається лев утік. Дякую. Любий Сіде. Ти врятував мені життя.

СІД: Мінні, боюсь нам доведеться заночувати тут.

МІННІ: Ну що поробиш, давай збиратись до сну.

СІД: Ходімо назбираємо листя.

МІННІ: (ЛЕЖУЧИ З Сідом НА ЛИСТІ) Знаєш, Сіде, я повела себе як справжня дитина. Мій татко завжди робив мені подарунки, піклувався, обіймав. А тепер я так його засмутила. В мене завтра день народження, а я проведу його тут, серед мавпенят і болота(

СІД: Не сумуй Мінні, до обіду завтра виберемось звідти. Краще розкажи, як ти провела свій минулий день народженя.

МІННІ: Ой, ти знаєш, це було казково. Ми їли 5-поверховий торт з бананів, кокосів й ананасів й ходили в ЗООПАРК!

СІД: В зоопарк? Ух-ти. Ніколи не був у зоопарку. А що ти там бачила?

МІННІ: (починає співати пісню “Зоологічна пісня” й діти підловлюють)

 

Пісня:

 “Зоологічна пісня”

 

Одного разу я прийшов у зоопарк.              

О, що я там побачив! Куди це я попав?                                              

Навколо мене, ноги, роги, зуби і хвости    

В очах замерехтіло, зрозумієш ти!              

 

Приспів:

Були там: крокодил і орангутанг.                 

Довгі два удави і високий жираф,                

Слон, маленька мишка, кицька і сова,         

— і я не розберу, де хвіст, де голова!           

Па-да-ба шваб шва-бі-ду-ба швабі-ду-ба, 

Шваб шва-бі-ду-ба швабі-ду-ба (2р.) 

І не розберу, де хвіст, де голова!

 

А в зоопарку грав джазовий оркестр,

Всі кричали: «Браво!» музикантам.  Маестро

Грали блюз і бугі-вугі, танго і фокстрот, 

А звірі прислухалися до дивних нот.

 

Приспів

 

В ночі заснув я і бачу дивний сон:

Довгі два удави співають в унісон! 

На барабанах слон, у мишки саксофон, 

А звірі всі гуртом танцюють рок-н-рол.

 

Приспів:

Танцюють: крокодил і орангутанг,

Довгі два удави і високий жираф, 

Слон, маленька мишка, кицька і сова, —

І я не розберу, де хвіст, де голова!

Пада-ба шваб шва-бі-ду-ба швабі-ду-ба, 

Шваб шва-бі-ду-ба швабі-ду-ба

Було там дуже весело і, запевняю вас 

І в вашім зоопарку грає зооджаз.

 

СІД і МІННІ засинають. 

 

СІД: Мінні, прокидайся. У тебе сьогодні День народження. Це тобі! (Дає мінні кошик фруктів)

МІННІ: О, Сіде, коли ти встиг їх назбирати?
СІД: Та поки ти спала) Сонце вже давно встало, аел ти убла така стомлена, що я не став тебе будити.

 

Кошик був наповнений улюбленими бананами, апельсинами та ананасами Мінні. 

 

МІННІ: Ой а давай поділимось фруктами з цими мавпенятами, які весь час нас переслідують.

СІД: Давай, аел для цього вони мають станцювати танець банана.

 

Гра:

“Я — банан”

 

СІД: Мінні, бачиш он ті кущі? (показує на двері в іншу кімнату)

МІННІ: Сіде, здається це наша домівка. Я чую голос мами і тата. Біжімо швиденько. 

 

Сід і Мінні добралися додому. Потім знову повертаються до дітей.

 

МІННІ: Любий Сіде, ядкую, що ти допоміг мені, не лишив мене одну й пішов за мною. Ти справжній друг!

СІД: А як же я тебе міг лишити, люба Мінні? Дружба ж пізнається в біді!

 

Пісня:

 

Дружба віддана не зламається
Не розклеїться від дощу й негод.
Друг в біді не лишить,
Добрим словом втішить,
Отакий він, незрадливий, справжній друг!

Ми посваримось і помиримось,
«Нерозлийвода»,— кажуть всі навкруг.
В день чи ніч негожу,
Друг мені поможе,
Отакий він, незрадливий, справжній друг!

Програш

Друг завжди мене прийде виручить,
Він не жде подяк і не жде послуг.
Буть комусь в пригоді
В будь-якій погоді
Ось що значить незрадливий, справжній друг!

програш

Друг в біді не лишить,
Добрим словом втішить,
Отакий він, незрадливий, справжній друг!

 

Закриття (15 ХВ)

 

Виховник: Збірка в колі. Струнко. Новацька вечірня молитва. 

Діти: Новацька вечірня молитва. 

Всі: “Тихо ніч із-за лісу прилине”

Надобраніч й передавання іскри. Подяка.

 

Бережемо природу рідного краю

 

  •  

 

  Тема Бережемо природу рідного краю
  Мета (точка з проби 

чи вмілості)

(2 проба). Підготувати рій до лісової мандрівки. Поглибити їх знання з рослинного та тваринного світу України. Навчити бережливо ставитись до природи. Повторити новацький закон.
  Тривалість 1 год 25 хв
  Вік дітей 8 років
Точка Опис заняття (з усіма текстами розповіді, пісні, ігор і т.д.)     До майстерки бажано подати зображення.  Виряд Час
1 Відкриття а) збірка в колі;

б) привіт (“Відкриваємо наші сходини новацьким гаслом “Готуйсь!”);

в) пісня новаків і новачок

г) перевірка присутності (мовна гра: “Давайте спробуємо уявити, кого ми можемо зустріти у лісі; кожен, кого я назву на ім’я, скаже назву якогось із лісових звірів птахів, комах”).

10 хв
2 Розповідь У горах Карпатах є дуже гарні ліси. У тих лісах багато різних звірят та рослин. На краю одного лісу жив зайчик Петрусь. Біля його нори росли гриби, суниця, малина та ожина, а вхід охороняла папороть. У зайчика було багато приятелів. Часто йому кувала зозуля Зірка, на чай приходив ведмідь Василь, а іноді забігав кабан Іван. Усі вони дуже любили і поважали зайчика Петруся. Звірі у цьому лісі жили дружно, допомагали один одному і нікому не робили кривди. Але серед усіх друзів зайчику найбільше подобалась Лісова Мавка. Усі звірі її знали. Вона їх доглядала, коли звірята хворіли, попереджала про небезпеку коли до лісу приходили дроворуби чи мисливці. Мавка знала про день народження кожного звіряти.

Наближався день народження Петруся. Мавка попередила про уродини зайчика усіх його друзів. Петрусь теж думав про цей день і чекав до себе гостей. Мав надію, що друзі принесуть йому подарунки, а найбільше він сподівався, що хтось подарує йому смачнючу і соковиту капустину.

Настав день народження Петруся. Першою до нього прилетіла зозуля Зірка і подарувала живого черв’ячка. Не забув про зайчика і ведмідь Василь. Він приніс другу горщик з медом. Кабан Іван приніс цілу торбу великих жолудів. «Щиро дякую вам любі друзі». Подякував усім зайчик. «Прошу  усіх до столу». Зозулю він пригостив принесеним нею черв’ячком, ведмедя – медом, а кабана жолудями. Тільки зайчику не було чим поласувати. Коли вже гості зібрались додому у двері хтось постукав. До зайчика прийшла Лісова Мавка. «Не гнівайся Петрусю, що я запізнилась. Захворіла білка Оксанка і я мусила її полікувати. Дякувати Богу їй краще і я змогла прийти до тебе. Ось і подарунок тобі принесла.» Зайчик зазирнув до торбинки і побачив там велику, зелену, неймовірну смачну, соковиту капусту. «У тебе, Петрусю, дуже багато друзів, бо ти завжди готовий їм допомогти, завжди попереджаєш їх про небезпеку і завжди веселий і за це кожен подарував тобі те, що для нього найдорожче: зозуля – черв’ячка, ведмідь – мед, а кабан жолуді. І ти з вдячністю прийняв їх подарунки. Ти молодець. 

10 хв
3 Пісня. «Чи знаєш ти?» слова і музика Купчинський Роман https://www.youtube.com/watch?v=wFZLNhYHuko

Чи знаєш ти найкращу в світі пісню, 

Як ліс шумить і грає темний бір?

Чи знаєш ти цю тишу благовісну,

Як ліс мовчить і молиться до зір?

Чи знаєш ти прекрасну ту картину,

Як місяць-князь зійде на дерева,

Як срібний шовк обгорне всю долину,

І заблищить брильянтами трава?

Чи знаєш ти ті пахощі весняні,

Як перший лист на вітрі затремтить,

Як зацвітуть фіалки на поляні,

І сік беріз від сонця закипить?

Той шум лісів, ті пахощі весною,

І місяць-князь, і сонячне тепло,

Ходитимуть до віку за тобою,

Куди б тебе життя не занесло.

10 хв
4 Майстерка «Відбиток лісу.»
  1. В мисці змішай муку сіль та воду. Трішки заміси тісто.
  2. Розділи тісто на стільки частин, скільки маєш новаків і залиши собі.
  3. Новаки на восковому папері перемішують тісто добре його переминаючи.
  4. Новаки роблять з отриманого тіста невеличкого пляцка.
  5. Трубочкою роблять у пляцку отвір.
  6. Сильно втискають вибрані речі з лісу в тісто.
  7. Виготовлені таким чином відтиски потрібно покласти на сонце. Як висохнуть – просилити в отвір линвочку.
Горнятко муки

Третину горнятка води

Пів горнятка солі

Восковий папір

Велика миска

Маленькі скарби з лісу (жолуді, патички, шишки, камінчики, і т. ін.)

Трубочка, 

Линвочка.

20 хв
5 Логічна гра «Знайди на малюнку» Відповідь 10 хв
6 Новацька розмова Скажи на пам’ять новацький закон. 10 хв
7 Хвилинка братчика/сестрички
  • наступні сходини (коли, виряд);
  • пригадка черговим прибрати домівку після сходин;
  • згадуємо, хто чергує до і після наступних сходин.
5 хв
8 Закриття а) збірка в колі;

б) обряд (повертаємося з лісу); “Ми з вами повертаємось з мандрівки до далекого лісу; спочатку йдемо пішки по звичайній дорозі, далі їдемо автобусом до річки, оглядаємо краєвиди, потім пливемо човном і т.д.”

в) привіт (“Закриваємо наші сходини новацьким привітом “Готуйсь!”);

г) розхід.

10 хв

Аліса сходини ч. 1

Тема:  Мандрівка в Країну чудес

Мета:  дбаємо про мову, вміємо завязувати шнурівки.(В15, Г10.)

Матеріали: Написи („з`їж мене”, „відкрий мене” в домівці ), предмети для гри Кіма, годинник (на ланцюжку, аби дістати з кишені), тканина для нірки кролика.

План сходин:

  1. Відкриття і обряд рою 5 хв.
  2. Розповідь 30 хв.
  3. Пісня „Кролик в нірку поскакав” 5 хв.
  4. Гра Кіма 10 хв.
  5. Рухлива гра Пошта 5 хв.
  6. Майстерка Віяла 15 хв.
  7. Закриття 5 хв.

Колись давно – майже півтораста років тому, коли й прабабусі твоєї не було ще на світі, – жила собі в Англії дівчинка на ймення Аліса Лідел. Аліса мала тата, маму, двох сестричок і кицьку Діну.  А ще вона мала гувернантку, яка мешкала в них у домі спеціально, аби навчати сестричок Ліделл добрих манер. Бо ж не так-то воно легко – навіть, якщо ти опанувала всі чотири арифметичні дії й умієш провідміняти іменник „миша”, – запам`ятати назубок усі незліченні правила  щоденної ґречності 6 як робити при знайомстві кніксен, і як за столом ніколи не брати першого кусня собі (навіть, коли на солодке подають сливовий пудинг!), і як ніколи не забалакувати першою до дорослих, а мовчати доки вони самі не заговорять до тебе, і як розмовляти правильною й гарною мовою, без жоднісінького слова паразита (ти ж знаєш, як важко їх позбутися, усіх отих „ну” і „карочє”)… на кожен твій крок існує якесь неписана правило: порушиш – зостанешся нетільки без десерту, а й без обіду взагалі!

Тоді Англією правила королева вікторія, правила найдовшне – аж шістдесят чотири роки, так що та доба  носить назву „вікторіанської”. Ось у такий час довелось жити Алісі Лідел.

Майже всі ігри тоді були тихі й малорухливі, мовби придумані зумисне, щоб діти якомога менше бігали і якомога менше зчиняли галусу. Та не дуже й побігаєш у такому вбрані, як тоді одягали дівчаток – зашнуровуючи і застібаючи на сотні ґудзичків та гапличків! Найвідповіднішим вважався крокет- -дуже поштива гра, в яку грала навіть королева. Гравці статечно й неквапно походжали по зеленій галявині, по черзі заганяючи великими молотками маленькі м`ячики до маленьких ворітець. Хоча переважно чемні дівчатка просиджували тихо, як мишки, за іграми насстільними – картами або шахами.

Хоч аліса й була дівчинкою безперечно чемною і добре вчилась в школі, й слухняно завчала напам`ять десятки неймовірно нудних та повчальних віршиків із шкільної читанки, – проте вона не вельми любила довго сидіти на одному місці. Її цікавило геть усе на світі, і невситима її допитливість раз у раз брала гору над добрим вихованням.

І ось тут настав час розповісти найважливіше. В Аліси Лідел був улюблений і вірний друг – пан Чарлі, сестрички називали його Додо (так зветься один вимерлий вид великих, смішних і незграбних птахів).Пан Чарлі був неабияким витівником, залюбки пекручував на різні лади не тільки власне ім`я, а йвсі імена, назви пісеньки й віршики, які лиш трапляли йому на слуху – особливо ж довжелесні занудні поемища з Алісиної читанки. Невтомний прекумедні вигадки, в усіх іграх він був Алісі і її сестрами найпершим товаришем – дарма, що в гості приходив приходив як товариш їхнього батька..  Адже пан Чарлі був професором оксфордського університету і викладав матиматику і логіку , ба більше професор Доджсон мав священицький сан. Він написав дуже багато книжок (п`ять полиць), та думаю нас найбільше можуть зацікавити дві його повісті, які він написав для Аліси, і про Алісу.

Аліса тяжко занудьгувала, сидячи на березі без діла. Разів зо два зазирнула вона до книжки, яку читала її сестра, але не знайшла там ні малюнків, ні розмов.

— Чого варта книжка без малюнків та розмов? — зітхнула Аліса.

Вона сиділа й думала (наскільки це можливо у спеку, коли туманіє голова й злипаються пові-

ки), піти чи не піти нарвати квіток — це ж бо така втіха сплести собі з них віночок…

Аж тут повз неї промайнув Кролик — білий, з рожевими очима. Диво, звісно, невелике, як

не дивина було й почути, що Кролик бубонить собі під ніс:

— Ой лишенько, лишенько, як я забарився! (Згадуючи про це опісля, вона подумала, що мала б таки здивуватися, але тієї  миті все видавалося цілком звичайним.) Та коли Кролик раптом добув із нагрудної кишеньки годинника й, зиркнувши на нього, поспішив далі, Аліса схопилася на ноги: зроду-віку ще не траплявся їй Кролик із нагрудною кишенькою та ще й при годиннику.

Аж тремтячи з цікавості, вона кинулася за ним навздогін — і, на щастя, ще встигла помітити, як він гулькнув у велику кролячу нору під живоплотом. Аліса

(згадала, що це їй нагадує пісеньку, яку вчила її нянька пісня „кролик в нірку поскакав” на мелодію і слова „зайчик вполе поскакав”) та з розгону пірнула слідом за Кроликом, навіть не подумавши, як буде звідти вибиратися.

Якусь часину кроляча нора йшла рівненько, немов тунель, а тоді зненацька урвалася — так зненацька, аж Аліса й не зчулась, як жухнула на-всторч у якийсь глибоченний колодязь.

Чи то колодязь був просто таки бездонний, а чи так повільно вона падала, але дорогою їй не бракувало часу роззирнутися і поміркувати, що ж буде далі.

Найперше Аліса глянула вниз, щоб бачити, куди вона падає, — але там було темно, хоч в око стрель. Тоді вона оглянула стіни колодязя: на них була сила-силенна маленьких мисників та книжкових полиць; подекуди на кілочках висіли мапи й картини. З одного мисника вона прихопила баночку з наліпкою «ПОМАРАНЧЕВЕ ВАРЕННЯ» — та ба! — виявилося, що вона порожня. Викидати її було лячно (ще вб’є когось унизу), тож Аліса примудрилася тицьнути її на одну з поличок, повз яку пролітала.

(Тоді Аліса почала намагатись запам`ятати речі, повз які вона пролітає. Гра Кіма).

— Овва! — чудувалася Аліса. — Після такого падіння не страшно й зі сходів скотитися! Ото вдома дивуватимуться, яка я хоробра! Та що там сходи! Тепер я й не писнула б, якби впала навіть із даху! (І це, мабуть, було правдою.)

Униз, униз, униз… От би падати так до безкінечності!

— Цікаво, скільки миль я вже пролетіла? — міркувала Аліса вголос. Мабуть, уже й до центру Землі недалеко. Ану прикиньмо: по-моєму, до ньогоще десь чотири тисячі миль.

(Аліса, бач, просвітилася в цих питаннях на уроках у школі, і хоч зараз була не найкраща на- года хизуватися знаннями — слухати нікому! — а все ж попрактикуватися ніколи не завадить.)

— Так, здається, саме стільки, але тоді постає
питання: на якій я широті й довготі?

(Аліса уявлення не мала, що таке “широта” й “довгота”, але ці поважновчені слова неабияк тішили її вухо.)

Трохи згодом вона знову заходилася міркувати вголос:

  • А що, як я провалюся наскрізь*!(*3а часів Керрола в популярній літературі висловлювалися різні здогади про те, що станеться, коли впасти в тунель, що проходить крізь центр Землі. Ще грецький філософ Плутарх (46-127рр.), а згодом і багато відомих мислителів (Ф.Бекон, Вольтер) розмірковували на цю тему. Галілей дав правильну відповідь: тіло буде падати дедалі швидше, але з усе меншим прискоренням, доки не досягне центру Землі, де прискорення дорівнює нулю. Після цього швидкість його стане зменшуватися, а сповільнення — збільшуватися, аж поки воно не досягне протилежного кінця тунелю. Тоді знову почнеться падіння до центру Землі. Опір повітря врешті-решт колись зупинить його у центрі.) Ото буде кумедно — вигулькнути серед людей, що ходять униз головою! Антипади, чи як їх там (вона була навіть рада, що ніхто зараз її не чує, бо слово пролунало якось трохи не так).
  • І тоді, зрозуміло, мені доведеться запитати, в яку країну я потрапила: «Перепрошую, добродійко, це Австралія чи Нова Зеландія?” — Тут Аліса спробувала зробити реверанс. (Уяви собі реверанс у повітрі і спитай себе, що з того ви йшло б?)
  • Тільки що вона про мене подумає? Що я якась невігласка? Е, ні, питати не годиться: може, десь буде написано…

Униз, униз, униз… Знічев’я Аліса знову заговорила:

— Уявляю, як Діні буде сумно сьогодні без мене! (Діна — це Алісина кішка.) Хоч би ж не забули, як питимуть чай, поставити і їй блюдечко з молоком. Діно, кицюню моя! Як жаль, що ти не зі мною! Миші так глибоко, боюся, не водяться, але кроти — близькі мишачі родичі, тут, мабуть, є. От лише… чи їдять коти кротів?

Тут Алісу почав змагати сон, і вона вже бубоніла собі під ніс, немов крізь дрімоту:

“Чи їдять коти кротів?.. Чи їдять коти кротів?..”

Часом виходило щось таке:

«Чи їдять кроти котів?..”, бо коли не знаєш відповіді на питання, то байдуже, з якого боку його ставити. Аліса відчула, що дрімота вже заволоділа нею і їй почало снитися, ніби вона гуляє попідручки з Діною і цілком серйозно запитує: «Ну-бо, Діно, признавайся: чи ти колись їла кротів?»

Коли це враз — гу-гуп! — і вона опинилася на купі хмизу й сухого листя: політ закінчено!

Аліса нітрохи не забилась і швиденько схопилася на ноги. Підвела голову догори — там усе тонуло в темряві; зате попереду виднів ще один довгий коридор, і в ньому миготіла, швидко віддаляючись, постать Білого Кролика. Гаятись не можна було й хвилини — Аліса як вітер помчала за ним і ще встигла почути, як він проказав, звертаючи за ріг:

— Ох, бідні мої вушка! Мої вусики! Як же я запізнююсь!

Здавалося, він був зовсім близько, та коли Аліса й собі звернула за ріг, за Кроликом і слід пропав, а вона опинилася в довгому низькому коридорі, освітленому рядочком підвішених до стелі ламп.

Довкола було багато дверей, але всі позамикані. Аліса пройшла коридором з одного боку, вернулася з протилежного (дорогою вона торгала усі двері поспіль), і тепер сумно брела серединою, розмірковуючи, як же їй звідси вибратися.

(Ті двері були різних кольорів і вони мінялись, видавалось, вони бавляться в якусь гру. Гра Пошта.)

Раптом Аліса наштовхнулася на маленький триногий столик, весь із суцільного скла. На ньому не було нічого, опріч крихітного золотого ключика, й Алісі відразу спало на думку, що це, мабуть, ключ від котрихось дверей. Та ба! Чи то замки були завеликі, а чи ключик замалий — у кожному разі він не підходив до жодних дверей. Однак за другим обходом вона раптом нагледіла маленьку завісочку, якої не помітила спершу, а за нею — дверцята заввишки з п’ятнадцять дюймів* (2,54см). Вона засунула золотого ключика в замок і — о, радість! — він підійшов!

Дверцята відчинилися у вузесенький прохід, мало що більший за мишачу нору. Аліса стала навколішки й угледіла в глибині небаченої краси сад. І так їй закортіло вибратися з цього темного коридору між оті барвисті квітники та прохолодні водограї! Проте у дверцята не пролазила навіть її голова.

«А якби й пролізла, — подумала бідолашна Аліса, — то який у тому сенс? Кому потрібна голова без плечей. Якби ж то я могла складатись, як підзорна труба! Я напевно склалася б, аби лиш знаття, з якого кінця почати».

Бачиш, останнім часом Алісу спіткало стільки всіляких дивовиж, що вона почала

сумніватися, чи в цьому світі так уже й

багато справді неможливих речей.

Збагнувши, що біля дверцят вона нічого не вистоїть, Аліса повернулась до столика – не

без надії. Знайти там якихось іншого ключа

чи бодай інструкцію для тих, хто хоче

скластися, як підзорна труба.

Цього разу вона вгледіла на столику маленьку пляшечку („Раніше її точно не було”, подумала Аліса) з прив‘язаним до шийки папірцем, де гарними великими літерами було видруковано: „ВИПИЙ МЕНЕ”. Коли тобі пропонують „Випий мене” – це, звісно, чудово, але мудра маленька Аліса не збиралась діяти  зопалу.

-Ні, – сказала вона собі, – сплчатку я гляну,

  • чи нема тут де напису „Отрута”.

Бачте, вона читала кілька гарних історійок про дітей, які або попеклись, або потрапили в пазурі диких звірів чи в які інші халепи –  і все через те, що не хотіли пам‘ятати простих порад своїх друзів, які, скажімо, застерігали, що коли довго тримати розжарену кочергу, то вона попече долоні, і що коли сильно чикнути ножем по пальцю, то неодмінно піле кров. А ще вона ніколи не забувала, що коли напитися з пляшечки з позначкою „отрута”, то з цього майже напевно нічого доброго не вийде, рано чи пізно. Проте на цій пляшечці такого напису не було, тож Аліса таки відважилася з неї надсьорбнути. Виявилося, що це доволі смачно (як пиріг з вишнями, заварний крем, ананас, смажена індичка, іриски й гарячі грінки разом узяті), й Аліса хильцем спорожнила пляшечку.

*     *     *     *     *     *     *     *     *     *

— Цікаве відчуття! — мовила Аліса. — Здається, я стягуюсь, як підзорна труба.

І справді: тепер вона заледве сягала десяти дюймів і аж проясніла на думку, що такий зріст дасть їй нарешті змогу пройти крізь дверцята в той чарівний садок. Та, про всяк випадок, вона перечекала ще кілька хвилин, аби мати певність, що більше не зменшується (це й досі її трохи бентежило).

— Чого доброго, ще зійду нанівець, як свічка, — сказала собі Аліса. — Цікаво, як би я тоді
виглядала?

І вона спробувала бодай уянити, як світить свічка після того, коли згорить доїла, бо досі, наскільки вона пам’ятає, такого бачити їй не траплялося.

Упевнившись, що з нею нічого більше не діється, вона вирішила мерщій податися до саду. Бідна Аліса!.. Біля дверцят вона похопилася, що забула золотого ключика, а коли вернула до столика, то зрозуміла, що тепер до ключика їй не дотягтися. Вона виразно бачила його знизу крізь скло і навіть пробувала вилізти вгору по ніжці, але ніжка була заслизька. Натомившись від марних зусиль, бідолашка сіла й заплакала.

  • Годі! Сльозами тут не поможеш! — наказала вона сама собі. — Раджу тобі зараз же перестати!

Зазвичай Аліса давала собі непогані поради (хоча й рідко до них прислухалася), а подеколи картала себе аж до сліз. Якось, пригадується, навіть спробувала нам’яти собі вуха за те, що змахлю-вала, граючи сама з собою в крокет. Ця мала химерниця страх любила вдавати двох осіб воднораз. «Але тепер, — подумала Аліса, — нема сенсу отак роздвоюватися. — Мене заледве й на одну вистачає!»

Аж ось її погляд упав на невеличку скляну скриньку під столом: вона відкрила її й побачила там малесеньке тістечко, на якому красувалися викладені смородинками слова: «З’ЇЖ МЕНЕ». — А що ж, і з’їм! — промовила Аліса. — І коли від того побільшаю, то дістану ключа, а здрібнію ще дужче, то просунуся під дверцятами. Так чи інак, а в садок я потраплю однаково. Вона відкусила шматочок і збуджено подумала: “Так чи інак? Так чи інак?” Притиснувши долоню до маківки голови, щоб відчувати, в якому напрямку росте, Аліса, на превеликий свій подив, виявила, що зріст її не змінився. Певна річ, так зазвичай і буває, коли їси тістечка, проте Аліса вже настільки звикла до суцільних дивовиж, що коли життя знову пішло своїм звичаєм, воно здалося їй нудним і дурним.

Тож вона відкусила ще шматочок і незабаром доїла все тістечко.

—Все дивасніше й дивасніше! — вигукнула Аліса (з великого зачудування вона раптом забула, як правильно говорити). — Тепер я розтягуюсь, наче найбільша в світі підзорна труба! До побачення, ноги! (Бо ніг своїх вона вже майже не бачила — так хутко вони віддалялися (проте вона встигла помітити, що на правому черевику у неї розв`язана шнурівка, а Аліса мала свою техніку зав`язування шнурівок. Перевірте, яка техніка у ваших дітей і навчіть їх правильно зав`язувати)).

— О, бідні мої ноженята, хто ж вас тепер взуватиме, у панчішки вбиратиме? Напевно, не я!.. Тепер ми надто далеко одне від одного, щоб я могла дбати про вас: мусите давати собі раду самі…

“А все ж я повинна їм догоджати, — додала подумки Аліса. — Бо ще ходитимуть не туди, куди я хочу!.. О, вже знаю: я на кожне Різдво даруватиму їм нові чобітки”.

І вона почала міркувати, як це найкраще зробити.

— Чобітки доведеться слати з посланцем, – метикувала вона. — От комедія — слати дарунки своїм власним ногам! І ще з якою чудернацькою адресою:

Ш-ній ПРАВІЙ НОЗІ АЛІСИНІЙ
КИЛИМОК-ПІД-КАМІНОМ

ВІД АЛІСИ, З ЛЮБОВ’Ю

— О людоньки, що за дурниці я верзу!

Тут вона стукнулася головою об стелю: ще б пак, її зріст сягав тепер за дев’ять футів*(один фут дорівнює приблизно ЗО см.)!

Вона мерщій схопила золотого ключика й гайнула до садових дверцят.

Бідолашна Аліса! Єдине, що вона могла зробити, лежачи на підлозі, — це зазирнути в садок одним оком. Надії дістатися туди лишалося ще менше, ніж досі. Вона сіла і знову зайшлася плачем. — Як тобі не сором! — сказала собі Аліса. — Щоб отака велика дівчинка (чим не до речі сказано?) отак розпустила рюмси! Зараз же перестань, чуєш?

Але вона все плакала й плакала, розливаючись потоками сліз, аж поки наплакала ціле озерце, завглибшки з чотири дюйми і завширшки на півкоридора.

Тут до її слуху долинуло дрібне лопотіння ніг. Аліса похапцем утерла очі, аби глянути, хто це. То повертався Білий Кролик: вишукано вбраний, з парою білих лайкових рукавичок в одній руці і віялом — у другій.

Він дуже поспішав і бурмотів сам до себе:

— Ой, Герцогиня! Ой-ой Герцогиня! Вона ж оскаженіє, коли я змушу її чекати!

З розпачу Аліса ладна була просити помочі в кого завгодно, тож коли Кролик порівнявся з нею, вона знічено озвалася:

— Перепрошую, пане…

Кролик аж звився на місці — кинув віяло й рукавички, і очамріло дременув у темряву.

Аліса підняла одне й друге, і стала обмахуватися віялом: задуха в коридорі стояла страшенна.

— Який божевільний день! — сказала вона. — Ще вчора все йшло нормально… Цікаво, може, це я за ніч так перемінилася? Ану пригадаймо: коли я прокинулась — чи була я такою, як завжди? Щось мені пригадується, ніби я почувалася інакше. А якщо я не та, що була, то, скажіть-но, хто я тепер?.. Оце так головоломка…

1 вона почала перебирати в пам’яті усіх своїх ровесниць, аби з’ясувати, чи не перетворилася вона часом на одну з них.

— Безперечно, я — не Ада, — розмірковувала вона. — В Ади волосся спадає кучерями, а в мене — не в’ється зовсім. І, безперечно, я не Мейбл: я ж бо знаю стільки всякої всячини, а вона — ой, вона така невігласка! Крім того, вона — то вона, а я — це я, а… О людоньки, як важко в усьому цьому розібратися!.. Ану перевірмо, чи знаю я те, що знада? Отже: чотири по п’ять — дванадцять, чотири по шість — тринадцять, чотири по сім — е, так я ніколи не дійду до двадцяти! Втім, таблиця множення — ще не аґру-мент… Перевірмо географію: Лондон — столиця Парижу, а Париж — Риму, а Рим… Ні, все неправильно! Мабуть, я таки не я, а Мейбл! Ану, прочитаю вірша “Хороша перепілонька…”

І схрестивши руки на колінах, так ніби вона проказувала вголос уроки, Аліса стала читати з пам’яті. Але й голос її звучав хрипко та дивно, і слова були не ті:

Хороший крокодилонько

Качається в піску,

Пірнає в чисту хвиленьку,

Споліскує луску.

Як він покаже зубоньки,

Привітно сміючись,

То рибоньки-голубоньки

Самі у рот плись-плись!*

(•Вірші в текстах обох казок переважно пародіюють вірші й пісні, що були добре відомі читачам Керрола. Майже всі вони сьогодні забуті і згадуються здебільшого лише за назвами, та й то лише тому, що Керрол вибрав їх для своїх пародій.)

 Це явно не ті слова, — зітхнула бідолашна Аліса зі слізьми на очах. — Я таки й справді Мейбл, і доведеться мені жити в убогому будиночку, де й гратися немає чим, зате ого скільки уроків треба вчити! Ні, цього не буде: якщо я Мейбл, то залишуся тут, унизу! Нехай скільки завгодно заглядають сюди і благають:

“Вернися до нас, золотко!”

Я тільки зведу очі й запитаю:

“Спершу скажіть, хто я є, і, коли мені ця особа підходить — я вийду нагору, а коли ні — не вийду. Сидітиму тут, аж доки стану кимось іншим”.

Тут знову з її очей бризнули сльози.

— Чому ніхто сюди навіть не загляне!.. Я так втомилася бути сама!

З цими словами вона опустила очі і з подивом помітила, що, розмовляючи сама з собою, натягла на руку одну з Кроликових білих рукавичок.

— І як це мені вдалося?— майнуло у неї в голові. — Напевно, я знову меншаю?

Вона звелася й пішла до столика, аби примірятись: так і є — вона зменшилася десь до двох футів і швидко меншала далі. Причиною, як незабаром з’ясувалося, було віяло в її руці, тож Аліса прожогом його відкинула: ще мить –  і вона зникла б зовсім!

Ху-у! Ледь урятувалася! — сказала вона, вельми налякана цими змінами, але й невимовно ра-да, що живе ще на світі.

– А тепер — до саду! — І вона чимдуж помчала до дверцят. Та ба! Дверцята знову виявилися замкнені, а ключик, як і перше, лежав на скляному столику.

“Кепські справи, кепські, далі нікуди, — подумала нещасна дитина. — Ніколи-ніколи я ще не була такою манюсінькою! І треба ж отаке лихо на мою голову!”

На останньому слові вона посковзнулася і — шубовсть! — по шию опинилася в солоній воді.

„Кролик в нірку поскакав”

Кролик в нірку поскакав,

Видно пару вушок.

За ним песик гав-гав-гав,

Буде нам кожушок.

Кролик далі поскакав,

Вже не видно вушок.

За ним песик гав-гав-гав,

Не буде кожушка.

Гра Кіма: полягає у запамятовуванні певної кількості речей. Діти мають змогу певний час бачити речі, потім ці речі накривають, а діти повинні записати ті речі, які вони запам`ятали. На першу пробу новацтво має пам ’ятати 5 з 8 предметів.

Гра Пошта: діти поділені  запевною ознакою (колір дверей), має бути по кілька дітей з певною ознакою, хтось один ведучий поштар, він починає, всі сидять в колі, ведучий не має місця, він каже діти, якої ознаки мають помінятись місцями, в час коли вони міняються він намагається сісти на вільне місце хто залишиться без місця, той стає ведучим.

Майстерка: майструємо віяла з цупкого паперу: згинаємо папір, отримуємо віяла, які будем використовувати як точкування правильності мови, за гречне виправлення помилок, отримуємо бонус, за помилки «дірочку» чорну крапку, перший бонус провалюється, а другий наклеюється зверху.