вік: Старше юнацтво

Картографія. Топографічні карти

 

Є карти світу, карти зірок та планет.
Пізнання йде шляхом вперед
Дж. Байрон

Складання карт – одна з найдавніших та найоригінальніших форм передачі інформації. Карти вирізали на камені й дереві, креслили на піску, папері та пергаменті; малювали на шкірах тварин і на одязі; навіть ліпили зі снігу. Морські карти чи карти взагалі ставали стратегічно важливими документами, до них ставились як до “знаряддя урядової влади” та “військової зброї”. Упорядники карт давали клятву про нерозголошення таємниці, працювали приховано й захищали карти ціною власного життя. Коли ворог захоплював корабель, карти затоплювали в морі. Досить довго держави тримали національні карти за сімома замками, а у воєнний час їх не дозволялось бачити майже нікому.

У XX столітті картографія зазнала величезного злету. Землю почали фотографувати з літаків. Потім, у 50-ті роки, завдяки орбітальним супутникам картографія вступила у космічну еру. Наприкінці 80-х геодезисти за допомогою численних приймачів визначали розташування географічних об’єктів у будь-якому пункті Землі протягом години, на що раніше витрачали не один місяць. В нас час за допомогою космічного обладнання можна за декілька секунд отримати детальну інформацію про будь яку ділянку земної поверхні.

Поняття про карту. Різновиди карт.

Топографічна карта та її властивості; (8 хв.).

Картою називається зменшене узагальнене зображення земної поверхні па площині, виконане по визначеному математичному закону і розміщення, що показує, сполучення і зв’язки природних і суспільних явищ.

Сукупність показаних на карті елементів і об’єктів місцевості і зведень, що повідомляються про них. називається змістом карти. Від інших способів передачі зведень про місцевість (фотознімків, малюнків, тексту і т.д. ) карта відрізняється математичним законом побудови, що виражається у використанні визначеного масштабу, картографічної проекції і включає перехід від фізичної поверхні до математичного; добором і узагальненням відображуваного змісту (генералізацією), які обумовлені призначенням карти, її масштабом і особливостями зображеної па карті території; зображенням всіх об’єктів і явищ за допомогою умовних позначень. Істотними особливостями карти є її наочність, вимірність і висока інформативність.

Під наочністю карти розуміють можливість зорового сприйняття просторових форм, розмірів і розміщення зображених об’єктів. Найбільш важливе й істотне в змісті карти виділяють при її створенні на перший план, щоб воно легко читалося. Карта створює в такий спосіб наочну зорову модель зображеної па карті поверхні.

Вимірність – важлива властивість карти, тісно зв’язане з математичною основою, забезпечує можливість з точністю, що допускається масштабом карти, визначати координати, розміри і розміщення об’єктів місцевості, використовувати карти при розробці і проведенні різних заходів народногосподарського й оборонного значення, рішенні задач науково-технічного характеру. Вимірність карти характеризується ступенем відповідності місця розташування крапок на карті їхньому місцеві розташування па поверхні, що зображена па карті.

Інформативність карти – це її здатність містити зведення про зображувані чи об’єкти явищах. Жоден текстової чи графічний матеріал не може забезпечити так швидко і з такою вичерпною подробицею, як карта, одержаним зведень про розташування й особливості зображуваних об’єктів і явищ.

Усі карти, що зображують поверхню Землі, у тому числі моря й океани, називаються географічними картами. По своєму змісті вони підрозділяються на загально географічні і тематичні. До загально географічних карт відносять географічні карти, на яких відображається сукупність основних елементів місцевості без виділення яких-небудь з них. Подробиця зображення рельєфу, гідрографії, рослинного покриву, населених пунктів, дорожньої мережі інших топографічних елементів місцевості па загально географічних картах залежить від їхнього масштабу.

До загально географічних карт відносять і топографічні карти

До тематичних карт відносять карти, основний зміст яких визначається відображуваною конкретною темою. На них з більшою детальністю відображаються окремі елементи чи місцевості наносяться спеціальні дані, не показані на загально географічних картах. Прикладом тематичних карт можуть служити оглядово-географічні, геологічні й інші типи карт. До тематичного відносять і спеціальні карти. Вони призначаються для рішення конкретних задач і для визначеного кола споживачів, їхній зміст має більш вузьку спрямованість. До спеціальних карт, створюваним для військ, відносяться дорожній, аеронавігаційні і ряд інших. Карти з даними про поверхню дна морів, океанів і інших водойм називаються морськими навігаційними картами.

Шкіц – зменшене і деталізоване зображення на площині невеликої ділянки земної поверхні. Найбільш надійним і необхідним є вміння орієнтуватись за допомогою топографічної карти.

Топографічна карта – детальна крупномасштабна (1:200 000 і крупніше) загальногеографічна карта, яка відображає розміщення та властивості основних природних та соціально-економічних об’єктів і дає можливість визначити їхнє планове та висотне положення.

Поділяються на карти суші та шельфу і внутрішніх водоймищ. На топографічних картах суші з більшою чи меншою детальністю і точністю, яку допускає масштаб, зображується рельєф, водні об’єкти, рослинний покрив, населені пункти, шляхи сполучення та інші об’єкти.

Державні топографічні карти видаються у масштабах 1:10 000 і крупніше. Вони (а також оглядово-топографічні карти) складають єдиний стандартний масштабний ряд: 1:1 000 000, 1:500 000, 1:200 000, 1:100 000, 1:50 000, 1:25 000, 1:10 000. Масштабний коефіцієнт 2,0-2,5 забезпечує їхню співрозмірність, спрощує їхнє зіставлення та зведення в єдину систему. Згідно із загальною класифікацією, топографічні карти масштабу 1:200 000 і крупніше відносяться до великомасштабних, карти масштабу 1:500 000-1:1 000 000 вважаються середньомасштабними. У військовій топографії карти масштабу 1:1 000 000-1:500 000 віднесені до дрібномасштабних, 1:200 000-1:100 000 – до середньомасштабних, 1:50 000-1:25 000 – до великомасштабних.

Геодезична основа топографічної карти – сукупність геодезичних даних, що необхідні для створення карти. До них належать розміри земного еліпсоїда, система координат, опорна геодезична мережа (сітка). В Україні за основу для проведення топографо-геодезичних та картографічних робіт прийнято еліпсоїд Красовського із розмірами: велика (екваторіальна) піввісь a=6 378 245 м, полярна (мала) піввісь (співпадає з віссю обертання Землі) b=6 356 863 м, різниця півосей a-b=21 382 м, стиснення Землі m=a-b/a=1/298,3. Початковим пунктом, відносно якого обчисляють геодезичні координати інших пунктів, є центр круглої зали Пулковської обсерваторії (під Санкт-Петербургом), а висоти точок визначають Балтійській системі висот. При побудові карт для спрощення розрахунків Землю приймають за кулю із середнім радіусом Re=6 371,1 км.

Картографічна проекція, в якій створюються топографічні карти, повинна відповідати таким вимогам: спотворення зображення на карті не повинні бути практично відчутними і впливати на точність вимірів за нею. Сферичну поверхню практично неможливо перенести на площину без спотворень, а тому топографічним картам все ж властиві деякі спотворення.

Для побудови топографічних карт в Україні використовують поперечну циліндричну рівнокутну проекцію Гаусса-Крюгера. Вона дає змогу одержати зображення досить великих ділянок земного еліпсоїда, яке практично не має спотворень і забезпечує можливість побудови на такій площі системи плоских прямокутних координат. Ця особливість системи зумовила надзвичайно широке її використання в топографо-геодезичних роботах.

Топографічні карти повинні мати такі властивості: наочність, вимірність, достовірність (подані на карті відомості повинні відповідати стану місцевості на час створення карти), сучасність (відповідність змісту карти сучасному стану місцевості), географічну відповідність (правильне відображення головних типових рис місцевості), геометричну точність (відповідність місцеположення, обрисів, розмірів об’єктів на карті й на місцевості) та достатню для вирішення наукових та практичних завдань повноту змісту.

Схема топографічної карти (7 хв.).

У заголовку листа карти дають назва найбільш значного населеного пункту з числа зображених на листі, а якщо населених пунктів на даній карті немає, то поміщають назву якого-небудь важливого чи великого об’єкта (гори, перевалу, озера і т.п.).

Ліворуч над рамкою вказують систему координат і політико-адміністративну приналежність території, зображеної на карті. Праворуч над рамкою вказують гриф карти, номенклатуру і рік видання.

Під нижньою (південної) стороною рамки ліворуч наводять дані про магнітне відмінювання, зближення меридіанів і виправленню напрямку. У пояснювальному тексті про відмінювання магнітної стрілки і зближення меридіанів указують, на який рік дається відмінювання і приводиться величина його річної зміни. Величини відмінювання магнітної стрілки, річної зміни відмінювання і зближення меридіанів вказують у градусній мірі і розподілах кутоміра. У пояснювальному тексті і на кресленні, що поміщається праворуч від тексту, приводять також виправлення в дирекційний кут для переходу від нього до магнітного азимута в розподілах кутоміра. Якщо в даному районі відзначається магнітна аномалія, то на відповідних аркушах карти величину відмінювання магнітної стрілки на кресленні не підписують, а величини відмінювання магнітної стрілки і зближення меридіанів приводять у тексті.

Під південною рамкою карти посередині поміщають лінійний і чисельний масштаби карти, указують величину масштабу і висоту перетину рельєфу, правіше масштабу дають шкалу закладень, призначену для визначення крутості схилів.

Під рамкою праворуч приводять текст, у якому викладають зведення про спосіб створення карти, часу зйомки, а також про матеріали, використаних при складанні і відновленні листа карти.

За рамкою листа (зі східної сторони) можуть приводитися різні додаткові зведення (про геодезичну основу, прохідність місцевості і т.д.), а також додаткові умовні знаки.

Між внутрішньою і зовнішньою лініями рамки листа карти дають оцифровку вертикальних і горизонтальних ліній координатної (кілометрової) сітки і підписи географічних координат кутів рамки. Сторони рамки розбиті на хвилинні розподіли (по широті і довготі), а кожен хвилинний розподіл крапками розбито на шістьох частин по десятьох секунд кожна.

У виходів за рамку карти залізних і шосейних доріг поміщають назва найближчого чи міста селища, куди веде дана дорога, із указівкою відстані в кілометрах від рамки до цього населеного пункту.

  1. система координат;
  2. назва республіки й області, територія яких зображена на даному листі карти;
  3. найменування відомства, що підготувало і видало карту;
  4. назва найбільш значного населеного пункту;
  5. гриф карти;
  6. номенклатура листа карти;
  7. рік видання карти;
  8. рік чи зйомки складання і вихідні матеріали, по яких складена карта;
  9. виконавці;
  10. шкала закладень;
  11. чисельний масштаб;
  12. величина масштабу;
  13. лінійний масштаб;
  14. висота перетину;
  15. система висот;
  16. схема взаємного розташування вертикальної лінії координатної сітки, щирого і магнітного меридіанів;
  17. дані про магнії не відмінювання, зближення меридіанів і річній зміні магнітного відмінювання.

Масштаб/Мірило. Види мірил (10 хв.)

Масштабом називається число, яке показує у скільки разів відбулося зменшення розмірів земного еліпсоїда до розмірів його моделі. Масштабом топографічної карти називають відношення довжини лінії на карті до довжини горизонтальної проекції відповідної лінії на місцевості. Таке відношення називають масштабом довжин. При невеликих кутах нахилу фізичної поверхні (на рівнинах) довжина горизонтальної проекції лінії дуже мало відрізняється від довжини похилої лінії. В цих випадках можна вважати масштабом довжин відношення довжини лінії на карті до довжин відповідної лінії на місцевості.

На картах показують масштаб у трьох видах (масштаб є елементом оснащення топокарти і записуються всі його види під нижньою рамкою):

  1. числовий (чисельний) масштаб (М) виражається дробом, у чисельнику якого одиниця, а в знаменнику – число m, яке показує ступінь зменшення: M=1:m, наприклад, 1:1 000, 1:25 000, 1:5 000 000. Так, наприклад, на топографічній карті масштабу 1:10 000 довжини зменшені по відношенню до дійсних довжин на місцевості у 10 000 раз. Чим більше значення m, тим дрібніший масштаб, тим більше зменшення, тим дрібніше зображення об’єктів на карті; записують числовий масштаб так: 1:1 000, 1:25 000, або 1/1 000, 1/25 000;
  2. іменований масштаб подається у вигляді пояснень до числового і вказує, як співвідносяться довжини ліній на карті та на місцевості, тобто скільком метрам чи кілометрам на місцевості відповідає 1 см на карті. Так, для числового масштабу 1:1 000 іменований масштаб запишеться так: “1 см на карті відповідає 1 000 см на місцевості”, або скорочено: в 1 см 10 м. Для числового 1:200 000 іменований масштаб виглядатиме так: в 1 см 2 км, для числового 1:50 000 000 – в 1 см 500 км;
  3. графічний масштаб має два різновиди – лінійний та поперечний.

Лінійний масштаб – графічна побудова у вигляді двох паралельних ліній, розділених на рівні відрізки; служить для вимірювання довжин прямих ліній на карті або ж їх відкладання на карту. Рівні відрізки a, які відкладаються вправо від нуля (як правило, це цілі, кратні десяткам чи сотням, числа), називають основою лінійного масштабу, а відстань на місцевості, що відповідає основі, – величиною лінійного масштабу. Для підвищення точності вимірювань відстаней крайній зліва від нуля відрізок (основу) ділять на менші відрізки b, які називаються найменшою поділкою лінійного масштабу. Відстань на місцевості, яка відповідає найменшій поділці лінійного масштабу, називається його точністю.

Поперечний масштаб – графічна побудова у вигляді паралельних рівновідділених прямих, розділених так само, як і лінійний масштаб, на рівні відрізки. Довжина основи може бути 1 см, 2 см, 4 см або 5 см. Крайню ліву частину масштабу ділять на 10 рівних частин, а точки поділу з’єднують косими лініями – трансверсалями.

Масштаби топографічних карт значною мірою впливають на відбір географічних об’єктів і детальність їхнього показу на карті. Чим дрібніший масштаб карти, тим менша детальність і точність зображення об’єктів місцевості.

Для задоволення різноманітних потреб господарства, науки і оборони країни необхідні карти різних масштабів. Для державних топографічних карт розроблені стандартні масштаби.

Система умовних знаків та кольорів. Рельєф (12 хв.).

Топографічні карти відображають переважно ті об’єкти, які в натурі мають певні обриси. Географічний зміст топографічних карт передається через топографічні умовні знаки – застосовані на карті позначення різних об’єктів із їхніми кількісними та якісними характеристиками. Умовні знаки є системою графічних, кольорових, буквених та цифрових позначень.

Графічні знаки – різноманітні графічні побудови у вигляді фігур (значків) та ліній, які відрізняються за формою, розмірами, кількістю елементів, орієнтуванням. Вони поділяються на :

а) масштабні (площинні) – застосовуються для зображення об’єктів, розміри яких виражаються в масштабі карти. Масштабний знак показує границю поширення того чи іншого об’єкта у вигляді лінії (як правило, чорного крапкового пунктиру) та характеризує сам об’єкт за допомогою фонового фарбування, буквено-цифрових позначень чи шляхом розстановки однакових значків всередині ділянки;

б) позамасштабні – передають об’єкт, площа якого не виражається в масштабі карти, або який зосереджений у пункті (точці). Малюнок значка має правильну геометричну форму або спрощено нагадує (відтворює) зовнішній вигляд об’єкта. Істинне положення об’єкта показує центр фігури, центр основи, прямий кут або центр нижньої фігури умовного значка;

в) лінійні знаки застосовують для передачі об’єктів, що мають лінійне простягання при невеликий ширині, яка не виражається в масштабі карти. Лінійні знаки показують лише простягання об’єкта (вісь лінії).

Колір як умовний знак застосовується для відображення якісних відмінностей об’єктів місцевості за видовими ознаками (об’єкти гідрографії – синім кольором, рослинність – відтінками зеленого, рельєф – брунатним) або для внутрішньовидових відмін (природний рельєф – брунатним кольором. антропогенного походження – чорним).

Буквені позначення застосуються у вигляді:

а) географічних назв; смислове навантаження несуть шрифт, колір шрифту, розмір літер. Різними шрифтами передається тип населеного пункту, його адміністративне значення, а розмір літер вказує на людність (число жителів) поселення;

б) пояснювальні написів, які ставляться біля позамасштабних та інших умовних знаків, часто скорочено, наприклад, біля значка ”завод“ – його профіль: цукр. – цукровий, цем. – цементний) біля значка ”видатна споруда“ – шк. (школа), лік. – лікарня тощо. Показуються також переважаючі породи в лісових масивах  (бук, сосна, ялина, у більшості випадків також скорочено), якість води джерела (мін. – мінеральне), якість води в озерах (сол. – солона вода, гірк.-сол. – гірко-солона), вид покриття доріг (А – асфальт) спеціалізацію сільськогосподарських підприємств (зерн. – зерновий) тощо.

Цифрові позначення використовуються для передачі кількісних характеристик об’єктів – ширина автодороги, розмір порому, характеристики броду тощо. Кількісні характеристики елементів місцевості – форм рельєфу, річок, деревостану тощо – всесторонньо використовуються при визначенні відносних висот точок місцевості, падіння та похилу річок, проходимості доріг та інших показників.

Всі елементи місцевості на загальногеографічних картах (в т.ч. й топографічних) поділяються на дві групи: а) ті, що мають завершені розміри – місцеві предмети, чи ситуація; б) ті, що складають форми поверхні Землі, чи форми рельєфу.

Зображення водних об’єктів

На топографічних картах водні об’єкти відображаються різносторонньо й детально, оскільки їх значення дуже велике як для формування природних особливостей території, так і для господарства, життя людей, оборони країни.

Всі умовні знаки виділені: синім кольором – берегова лінія та річкова мережа, ширина якої не виражається в масштабі карти, блакитним – акваторії.

На суходолі показують всі озера (якщо їх площа на карті понад 1 мм2; менші за площею водойм показують, якщо вони є витоками річок, або знаходяться у безводних районах. чи мають лікувальне значення), водоймища, ставки, що виражаються в масштабі карти із характеристикою води.

Зображення рослинності та ґрунтів

Рослинність та ґрунти – елементи місцевості, що впливають на умови видимості та доступності (для пересування), характеризують ступінь господарської освоєності території, а також її господарські можливості.

Площа, зайнята деревною рослинністю передається на карті зеленим кольором, на фоні його вказуються головні (переважаючі породи) верхнього ярусу лісу, їх висота, товщина (середній діаметр стовбура) , середньої відстані між деревами. Ділянки лісу, площа яких в масштабі карті менша за 4 мм2, зображуються знаком ”гай“. Показуються також окремі дерева, що мають значення орієнтирів. Особливими значками показуються рідколісся, вирубані ліси, горілі та сухостійні ліси, вітровали чи буреломи. Вказуються пунктирними лініями просіки: однією – шириною до 20 м, двома – шириною понад 20 м.

Зображення рельєфу

Рельєф – сукупність нерівностей земної поверхні. Він є одним із головних елементів географічного середовища.

Задача відображення рельєфу на сучасних картах загалом зводиться до двох моментів: 1) рельєф на картах повинен бути пластичним, об’ємним, наочним; 2) рельєф повинен бути вимірним; за картами важливо визначати абсолютні та відносні висоти, крутизну, довжину та експозицію схилів тощо.

Основним способом зображення трьохмірного рельєфу на топокарті (площині) є спосіб ізоліній, які називають ізогіпсами чи горизонталями, доповнюють способом відміток висот та умовними позамасштабними знаками окремих елементів та форм рельєфу.

Горизонталь – уявна лінія на фізичній поверхні Землі, всі точки якої мають однакову абсолютну висоту, тобто абсолютна висота вздовж кожної горизонталі постійна.

Горизонталь можна уявити як слід від перетину рельєфу рівневими поверхнями, паралельними між собою.

Задана відстань між сусідніми січними площинами h називається висотою перерізу рельєфу. Щоб передати закономірності рельєфу, значення h встановлюється постійним для карт одного масштабу і типу рельєфу. Відстань на карті між сусідніми горизонталями за заданим напрямом називається закладиною d. Закладина d завжди менша, ніж похила відтань відстань S між двома точками рельєфу.

Крутизна схилу (в шкільній програмі – крутість схилу) виражається через кут нахилу n. Закладина d і кут нахилу n пов’язані між собою: чим більша закладина, тим пологіший схил, чим менша закладина, тим схил крутіший. Зв’язок між елементами схилу можна зобразити так:

Горизонталі, які мають стандартну різницю висот, називаються основними і проводяться на карті суцільними тоненькими лініями коричневого кольору. Під лінійним масштабом топографічної карти подіється вказівка про висоту перерізу, наприклад, на карті “Снов” масштабу 1:25 000 – “Суцільні горизонталі проведені через 5 метрів”. Кожна п’ята основна горизонталь є потовщеною (для зручності відліку).

Щоб зобразити важливі деталі рельєфу, які при стандартних висотах не відображаються на картах, проводять січні додаткові площини посередині між основними. Отримані горизонталі називаються напівгоризонталями (наприклад, між горизонталями із висотою 135 і 140 метрів проводять напівгоризонталь із висотою 137,5 метрів) і проводяться на карті подовженими пунктирними лініями. Якщо ж і їх недостатньо, проводять допоміжні січні площини, а на картах отримують допоміжні горизонталі, які проводяться короткими пунктирами, наприклад, між горизонталями 137,5 та 140 м проводять горизонталь із висотою 139 метрів.

Абсолютні висоти горизонталей підписують у розривах так, щоб головки цифр були спрямовані вверх по схилу. Для більшої наочності рисунок горизонталей супроводжують показом бергштриха – короткої риски, перпендикулярної до горизонталі, вільним кінцем повернутої вниз по схилу.

Спосіб горизонталей доповнюється способом висотних відміток. Вказується висоти вершин, орієнтирів, урізів вод тощо. Висотними відмітками називаються написи абсолютних висот в метрах точок вершин, найнижчих точок западин, точок на перевалах, згинах рельєфу.

Для зображення деяких форм рельєфу – ярів і ритвин, курганів і ям та обривів, окремо розташованого каміння, груп каміння, зсувів, осипищ із піску, каміння й щебеню, карстових воронок, ритвин, промоїн, крутосхилів, задернованих ділянок застосовується спеціальні умовні позначення. Деякі із цих знаків супроводжуються кількісними показниками, наприклад, висота обривів, ширина та глибина ярів.

Льодовикові форми (льодовики, фірнові поля, льодоспади, льодові карнизи і обриви) рельєфу передаються відтінками зелено-синього та блакитного кольору.

Форми рельєфу антропогенного походження – кар’єри, насипи, виїмки – показуються чорним кольором із кількісними характеристиками.

Зображення соціально-економічних об’єктів

Населені пункти – важливий елемент змісту топографічної карти – зображаються площинними, лінійними та позамасштабними умовними знаками, доповнюються власними назвами, пояснювальними написами та цифровою характеристикою.

Дорожня мережа передається лінійними умовними знаками у вигляді однієї чи декількох ліній, доповнених кольоровим фарбуванням, цифровими та буквеними позначеннями. Точне положення дороги вказує вісь лінійного знака.

Межі, границі та кордони. Показують державні кордони із максимальною точністю для даного масштабу, кордонів республік у складі федеративної держави, межі областей, районів, землекористувань лінійними умовними знаками різної форми та товщини.

Окремими умовними знаками показуються кам’яні та цегляні стіни, огорожі, дамби, оборонні й штучні вали, а також межі державних заповідників на картах всіх масштабів.

Із об’єктів сільськогосподарського призначення показують пасіки, загони для худоби, ріллю, багаторічні насадження, пасовища, насадження технічних культур, виноградники, сади тощо.

Серед соціально-культурних об’єктів показують: школи, дошкільні освітні заклади, вузи, науково-дослідні заклади, поліклініки, лікарні, санаторії, будинки відпочинку, будинки та палаци культури, клуби, кінотеатри, спортивні споруди, монументи та пам’ятники, братські могили, місця масових захоронень, кладовища, споруди культу, фортеці  тощо. Позамасштабні знаки супроводжуються пояснювальними написами. Чітке позначення названих об’єктів необхідне також і тому, що багато з них добре виділяються на місцевості і можуть служити добрими орієнтирами.

Опорні пункти. До них належать пункти геодезичної сітки, закріплені на місцевості. Вони служать основою для проведення точних вимірювань, через що їх наносять на топографічні карти із максимальною точністю. Вони супроводжується показом абсолютної висоти.

 

Розграфлення та номенклатура топографічних карт (10 хв.).

Топографічні карти на великі території видаються багатоаркушевими серіями. Земна поверхня (поверхня земного еліпсоїда) зображається на топокарті невеликими ділянками. Поділ карти на окремі аркуші називають розграфленням. Під час розграфлення межі окремих аркушів проводять строго за напрямками меридіанів та паралелей.

Кожен аркуш топографічної карти обмежується відрізками меридіанів та паралелей і є трапецією. Рамки аркушів точно вказують положення зображеної на карті території на поверхні земного еліпсоїда. Розмір аркушів та їхня кількість залежать від масштабу карти: чим крупніший масштаб, тим меншу територію на ньому можна показати, тим більша кількість аркушів необхідна для її зображення.

Для встановлення адреси аркуша застосовується особлива система позначень – номенклатура аркушів карт. Вона залежить від масштабу карти та географічного положення зображеної території.

Основними принципами розграфлення і складання номенклатури карт є: 1) зв’язок із географічним положенням зображеної на карті території; це забезпечує можливість швидко підібрати аркуші карти на будь-які ділянки земної поверхні; 2) залежність від масштабу зображення, яка дозволяє переходити від карт одного масштабу до карт іншого.

В основу розграфлення та номенклатури топографічних та оглядово-топографічних карт покладені розграфлення і номенклатура т.з. ”міжнародної мільйонної карти“ (в 1891 р. на V Міжнародному географічному конгресі було прийнято рішення про створення топографічної карти, єдиної для всього суходолу, в єдиному масштабі, в єдиній проекції, єдиній системі умовних позначень, єдиним підходом до генералізації, а Міжнародний конгрес в Лондоні в 1909 затвердив принципи розграфлення й номенклатури, зміст та інші складові цієї карти). Вітчизняну карту масштабу 1:1 000 000 розроблено з урахуванням рекомендацій Лондонського конгресу та інших міжнародних угод.

Межі аркуша карти мільйонного масштабу збігаться за довготою з межами координатної зони в проекції Гаусса-Крюгера, тобто відстань між ними становить 6°. За широтою аркуш обмежується паралелями з відстанню в 4°.

Аркуш цієї карти має розміри 4° по широті та 6 по довготі. Смуги від екватора до полюсів через кожні 4° називаються рядами (поясами) і позначаються великими буквами латинського алфавіту на північ та південь від екватора: 0°-4° – A, 4°-8° – B, 8°-12° – C…, 84°-88° – V.

Шестиградусні двокутники називаються колонами і позначаються арабськими цифрами із заходу на схід від 180° довготи: 180°-174° зах.д. – 1, 174°-168° зах.д. – 2, 168°-162° зах.д. – 3…, 6°зах.д.-0° д. – 30, 0° д. -6° сх.д. – 31, і т.д. Грінвіцький меридіан розділяє 30-ту і 31-шу колони. Колон всього 60.

При збільшенні лінійного масштабу карти в 2 рази (від 1:1 000 000 до 1:500 000) площа аркуша зросте в чотири рази. Внаслідок цього показати цю територію на одному аркуші у масштабі 1:500 000 важко і незручно. Тому аркуш карти масштабу 1:500 000 (трапецію) отримують шляхом поділу вихідного мільйонного аркуша середньою паралеллю та середнім меридіаном на чотири частини. Розміри кожного такого аркуша – 2° по широті та 3° по довготі (межами аркушів п’ятсоттисячної карти є паралелі, що проведені через кожні 2°, і меридіани з інтервалом 3°).

Аркуші позначаються великими буквами нашого алфавіту зліва направо і зверху вниз – А, Б, В, Г. Номенклатура такого аркуша складається із трьох позначень: К–38–А, М–43–Г, L–49–В.

Із збільшенням масштабу більш, ніж у три рази (до 1:300 000), площа такого аркуша зросте більш, ніж у 9 разів. У цьому випадку аркуш ”мільйонної карти“ ділять на 9 частин із розімрами кожного аркуша 1°20¢ по широті та 2° по довготі і позначають римськими цифрами. Номенклатура такого аркуша складається із трьох позначень: номенклатури ”мільйонного аркуша“ і однієї із 9-ти римських цифр, які ставлять перед позначенням ”мільйонної карти“, наприклад, VII–М–35 (його рамки: 48°–49°20¢ пн.ш. і 24°–26° сх.д.).

Із збільшенням лінійного масштабу карти в 5 разів (від 1:1 000 000 до 1:200 000) площа ”мільйонного аркуша“ зросте у 25 разів. У цьому випадку аркуш ”мільйонної карти“ ділять на 36 частин із розмірами 40¢ по широті та 1° по довготі і теж позначають римськими цифрами. Номенклатура такого аркуша складається із позначення ”мільйонного аркуша“ і однієї із 36-ти римської цифри, яку ставлять після позначення ”мільйонного аркуша“, наприклад, М–35–XXVI (його рамки: 48°00¢–48°40¢ пн.ш. і 24°–25° сх.д.).

Із збільшенням лінійного масштабу в 10 раз (від 1:1 000 000 до 1:100 000) площа ”мільйоного аркуша“ зросте у 100 разів. Такий аркуш ділять на 144 частини із розмірами 20¢ по широті та 30¢ по довготі і позначають арабськими цифрами від 1 до 144 зліва направо і зверху вниз (1–12, 13–24,…121-132, 133-144).

Таким чином, розграфлення й номенклатура аркушів карт масштабів 1:500 000, 1:300 000, 1:200 000 і 1:100 000 базуються на аркуші карти масштабу 1:1 000 000 і утворюються шляхом поділу останнього відповідно на 4, 9, 36 і 144 частини (аркуші), а номенклатура складається із трох позначень.

Розграфлення карт крупніших масштабів відбувається в дещо інший спосіб.

Аркуш карти масштабу 1:50 000 отримують шляхом поділу попереднього, вихідного масштабу 1:100 000 (М–35–111) на 4 частини середньою паралеллю (48°50¢) та середнім меридіаном (25°15¢) із розмірами 10¢ по широті та 15¢ по довготі і позначають великими буквами нашого алфавіту зліва направо і зверху вниз. Номенклатура такого аркуша складається із чотирьох позначень: позначення вихідного, стотисячного аркуша і однієї із чотирьох літер, наприклад, М–35–111–Б (його рамки: 48°50¢–49°00¢ пн.ш. і 25°15¢–25°30¢ сх.д.).

Аркуш карти масштабу 1:25 000 отримують із вихідного аркуша масштабу 1:50 000 (М–35–111–Б) шляхом поділу його на чотири частини середньою палалеллю (48°55¢) і середнім меридіаном (25°22¢30²) і позначають малими буквами нашого алфавіту із розмірами 5¢ по широті та 7¢30² по довготі. Номенклатура такого аркуша складається із п’яти позначень: позначення вихідного аркуша масштабу 1:50 000 і однієї із чотирьох малих літер, наприклад, М–35–111–Б–в (його рамки: 48°50¢–48°55¢ пн.ш. 25°15¢–25°22¢30² сх.д.).

Аркуш карти масштабу 1:10 000 отримують із вихідного аркуша масштабу 1:25 000 (М–35–111–Б–в) шляхом поділу його на чотири частини середньою паралеллю (48°52¢30²) і середнім меридіаном (25°18¢45²) із розімрами 2¢30² по широті та 3¢45² по довготі і познають арабськими цифрами зліва направо і зверху вниз. Номенклатура такого аркуша складається із шести позначень: М–35–111–Б–в–3 (його рамки: 48°50¢–48°52¢30² пн.ш. і 25°15¢– 25°18¢45² сх.д.). Розграфлення й номенлатуру всіх масштабів побано у таблиці.

Для зручності підбору карт і роботи з ними разом із номенклатурою записують назву найбільшого населеного пункту, наприклад, М–35 (Львів), М–35–XX (Тернопіль).

Неважко встановити, що номенклатура аркушів конкретного масштабу – це кількість, послідовність і вид елементів, з яких вони складаються, тому за номенклатурою можна встановити масштаб аркуша карти та координати кутів його рамок.

Дані про розграфлення, номенклатуру та розміри аркушів карт різних масштабів приводяться у відповідних таблицях.

Закінчення (3 хв.).

При вивченні місцевості за топографічною картою необхідно враховувати, що кожна карта дає узагальнене, генералізоване зображення, ступінь узагальнення якого залежить головним чином від масштабу карти. Крім цього, треба мати на увазі, що карти отримані шляхом фіксації місцевості в літній сезон, тому в інші сезони ряд показників може відрізнятись віл вказаних на карті. З плином часу карта старіє, оскільки після її видання можуть з’явитись нові об’єкти.

Берегова лінія на карті відповідає найвищому рівневі води під чаї приливу, контури озер, ставків, берегова лінія рік позначаються ь найбільш маловодний період. На картах масштабу 1:100000 і більшому наносять всі ріки і потоки.

Головним призначенням топографічної карти є орієнтування на місцевості за її допомогою. При цьому спочатку орієнтують саму карту, потім звіряють карту з місцевістю і знаходять точку стояння.

Топографічна карта є безперечно великим джерелом інформації.

Як навчитися не спізнюватися

 

Вступ

Щоб дізнатися ціну року, запитай студента, котрий провалився на іспиті.
Щоб дізнатися ціну місяця, запитай мати, що народила передчасно.
Щоб дізнатися ціну тижня, запитай редактора тижневика.
Щоб дізнатися ціну години, запитай закоханого, що чекає свою кохану.
Щоб дізнатися ціну хвилини, запитай людину, що спізнилася на потяг.
Щоб дізнатися ціну секунди, запитай того, хто втратив близьку людину в автомобільній катастрофі.
Щоб дізнатися ціну однієї тисячної секунди, запитай срібного медаліста Олімпійських ігор.
Ось таке воно, ЧАС …

Вправа «що таке час?»

Учасники об’єднуються в малі групи. Групи отримують завдання намалювати те, як вони бачать час. Після виконання завдання групами ― презентація малюнків. Паралельно з презентацією ― обговорення.
Необхідні матеріали для проведення: папір, маркери.

Мозковий штурм «Пожирачі часу»

Учасники перераховують ті дії, на які витрачають час, призначений для чогось іншого, більш важливого. Приклад – комп’ютер, телевізор і т. д. Необхідні речі для мозкового штурму: фліп-чарт, маркер.

Як навчитися не спізнюватися

Як навчитися не запізнюватися. Для початку потрібно відповісти на два питання: чому я спізнююся? І навіщо мені потрібно приходити вчасно?
Спочатку розглянемо перше питання. Можливо, ви просто не вмієте правильно розподіляти свій час. Складіть план зборів і відведіть собі певний час на кожну дію. Наприклад, 15 хвилин на сніданок і 10 хвилин на душ. Заодно, зможете перевірити, чи дійсно ви витрачаєте саме цей час, чи його потрібно збільшити. Для початку можна поставити собі мету всюди приходити на 15 хвилин раніше. Якщо зустріч запланована на 15.00, запишіть в щоденнику, що ви повинні бути на місці вже о 14.45. Деякі люди переводять свої годинники на кілька хвилин вперед. Але не для всіх підходить такий самообман. Наша підсвідомість все одно пам’ятає про те, що насправді в запасі є ще час і можна не поспішати. Якщо ви завжди запізнюєтеся саме вранці, то постарайтеся все, що можливо, зробити звечора. Наприклад, приготуйте їжу і одяг заздалегідь, щоб зранку похапцем не займатися всім відразу. Не менш важливо змушувати себе вставати в певний час, не переводити по кілька разів будильник і не валятися в ліжку після пробудження більше 10 хвилин. Лягати також потрібно вчасно, тоді і вставати буде легше, і протягом всього дня вам, щоб «прокинутися», не доведеться літрами пити каву.

Друга причина запізнень може мати чисто психологічний характер. Одного разу, запитавши свою однокурсницю, чому та весь час спізнюється на лекції на півгодини, я отримала відповідь: «Якщо я ввійду в аудиторію вчасно, на мене ніхто не зверне уваги». Запізнення ― не кращий спосіб звернути на себе увагу. Особливо якщо це зустріч з пунктуальною людиною. Багатьох людей страшенно дратують ті, хто спізнюються, адже така поведінка дуже схожа на прояв неповаги до людини, яка вас чекає. Якщо ви не цінуєте час, це зовсім не означає, що його не цінують і ті, яких ви змушуєте чекати.
А може бути й так, що ви ненавидите чекати, але після кількох запізнень друзів або знайомих вирішили для себе, що тепер і самі не будете приходити вчасно, щоб не чекати інших. У цьому випадку вам потрібно навчитися «вбивати» час. Приїжджайте на домовлену годину, прихопивши із собою книжку. Тоді, якщо вам доведеться чекати, ви зможете з користю провести вільний час. Тепер треба відповісти на друге питання: навіщо мені приходити вчасно? Досить імовірно, ви спізнюєтеся, тому що розумієте ― ви можете собі це дозволити, і нічого вам за це не буде. До запізнень однієї моєї знайомої друзі настільки звикли, що завжди приходять на зустріч на годину пізніше і все одно чекають її ще близько півгодини або самі йдуть по неї додому. Інша справа, якщо ви запізнюєтеся на роботу або на зустріч з людиною, яка не буде чекати вас і п’яти хвилин. Щоб щось робити, потрібен стимул. Подумайте, чим загрожують ваші запізнення? Позбавлення премії, штраф, загроза звільнення, сварки з коханою людиною ― все це може стати хорошим стимулом приходити в призначений час. Навчитися керувати власним часом дуже важливо. Проаналізувавши причини своїх запізнень і усунувши їх, ви зможете уникнути багатьох незручних ситуацій, нескінченних виправдань і відчувати себе набагато впевненіше.

Роман Шухевич – герой України

Молодість

Рід Шухевичів належить до давніх, священицьких українських родин, відомих ще з XVIII ст. Шухевичі відігравали важливу роль у національно-культурному та політичному житті Галичини XIX-XX ст. З роду Шухевичів вийшла велика когорта визначних діячів: священиків, учителів, науковців, співаків, музикантів, юристів та військовиків.

Дідом Романа Шухевича був Володимир Шухевич – видатний громадсько-політичний діяч, педагог, етнограф, член Наукового товариства ім.Тараса Шевченка, автор монументального п’ятитомного дослідження “Гуцульщина”. Батько Романа, Йосип-Ярослав Шухевич був освіченою людиною, юристом високого класу, освітньо-культурним діячем. Мати Романа, Євгенія походила зі священицької родини і була культурно-просвітнянською діячкою на Радехівщині.

У родині Йосипа та Євгенії Шухевичів було троє дітей: Роман, найстарший син, Юрко і дочка Наталка. Роман народився у Львові 30 червня 1907 р. ( вул. Довбуща 2). Дитинство Романа минуло у містечку Краківці на Львівщині. У 1914 році його родина переїхала до Камінки-Струмілової (тепер місто Кам’янка-Бузька). Тут він закінчив початкову школу. З 1917 по 1925 рр. Роман навчався у філії Львівської академічної гімназії. Під час навчання у гімназії Роман мешкав у Львові у своєї бабусі Герміни Шухевич, і був під її опікою. У домі була велика бібліотека діда, з книжок якої Роман доповнював свої шкільні знання. В домі бабусі у деякий час квартирував полковник Січових Стрільців Євген Коновалець. 15-тирічний гімназист Роман не раз мав можливість порозмовляти з полковником. Зустрічі молодого Романа Шухевича із командиром Січових Стрільців мали, без сумніву, великий вплив на формування свідомості та характеру майбутнього бойовика УВО та ОУН.

У 1925 р. Роман Шухевич закінчив гімназійне навчання й склав натуральні екзамени (іспит зрілості). Лев Ярошинський, шкільний товариш, так характеризував тодішнього учня Романа Шухевича: « Він усім радо помагав [у навчанні], а робив це у такій субтильній [ ввічливій] формі, щоб не показувати свої вищості над другими або щоб когось другого не принизити. Він був скромним, але принциповим, працьовитим, дуже обов’язковим і на свій вік серйозним та при тім веселої, погідної  і лагідної вдачі, завжди приязно успосіблений [ налаштований] до своїх товаришів. Був дуже здібним учнем, зокрема в математиці та українській мові… До професорів відносився з пошаною. Виклади усіх професорів слухав уважно, стараючись зрозуміти та запам’ятати все, що даний професор говорив на лекції. Був дуже побожним. У церкві під час Богослужби був зосереджено зайнятий відправою… Вже в 6-му клясі Роман Шухевич став духовним провідником цілої гімназії».

У вересні 1926 р. він вступив до Львівської Політехніки на доорожньо-мостовий відділ. У 1934 р. закінчив університетські студії зі званням інженера. А на початку 1930-х він був студентом заочного курсу Музичного інституту ім. М.Лисенка у Львові за класом фортепіано. У  1928-1929 рр. Роман відбував військову  службу в рядах польської армії. Як студента його зразу направили  у старшинську школу підхорунжих, але  через деякий час звільнили з причини політичної ненадійності. Далі він продовжував свою військову службу рядовим гарматником в артилерійській частині на Волині.

 У «Пласті» і спорті

У роки навчання у гімназії та студій у політехніці Роман Шухевич був дуже активним членом «Пласту» та інших спортивних товариств. У гімназії Роман належав до 7 юнацького куреня ім. кн. Льва. Тоді ж він організував пластовий гурток під назвою «Ясний тризуб», а в старшому віці брав активну участь у таких пластових куренях як «Лісові чорти» та «Чорноморці». Саме під час навчання в політехніці Роман з своїми друзями-пластунами дав початок водному пластуванню, формуючи 10 курінь УСП «Чорноморці». «За студентських часів у Львові “Чорноморці” щонеділі після ранішної руханки на площі Сокола-Батька йшли гуртом на “дванадцятку” до Успенської /Волоської/ церкви. І тоді тут ніколи не бракувало ні одного, ні другого „Шуха”. Роман як шкільний товариш мойого старшого брата й друг з Пласту, часто приїздив на вакації до Дори, чи то з гуртком друзів-боєвиків з ОУН, щоб в Карпатах відбути військові вправи з наказу Краєвої Екзекутиви, чи то з гуртком “Турів”, що складався з хлопців переважно з-поза Пласту, але які напевно всі разом належали до ОУН, чи то з гуртком пластунів, щоб відбути одну-другу мандрівку в Карпати, серед яких лежала парафія мойого батька. Роман любив перемагати простір в завзятих мандрах, плавати дарабою по Черемоші, якою сам залюбки кермував, змагаючись з вправними гуцулами. Він пройшов всі Ґорґанські й Чорногірські верхи ще юнаком, а коли повернувся з далеких мандрів, залюбки нам розказував свої переживання» – такі  спогади залишив про Романа о. Богдан Ганушевський , ЧМ.

Від 5 до 10 серпня 1925 року віковічні скелі Бубнища приймали 205 пластунів з 16 осередків на Другій крайовій пластовій зустрічі. Усі, хто там був, запам’ятали страшну бурю і зливу у першу ж ніч, а також геройський вчинок молодого “Шуха”. Який  виліз на скелю на якій майорів ще старий австрійський прапор, зняв його і встановив синьо-жовтий (пам’ятну таблицю, яка інформує про геройський вчинок Романа Шухевича, на скелі в Бубнищі встановили львівські пластуни 2009 р).

Життя у Пласті дало юному Шухевичу прекрасне знання картознавства та теренознавства, що у військових операціях мало першочергове значення. Та найголовніше, що дав Пласт своїм членам, – це виховання високої моралі, сильної волі, а передусім – формування активного патріота української нації.

Роман належав до числа найкращих спортсменів Львова. Улюбленими видами спорту Романа Шухевича були футбол, баскетбол, волейбол, біг, плавання. Також Роман був серед засновників Карпатського Лещетарського Клубу. У 1923 р. на спортивних змаганнях ( Запорозьких іграх) Роман встановив рекорд у бігу з перешкодами на 400 метрів та у плаванні на 100 метрів. Його пластовий друг Володимр Янів, так висловлювався про тодішнього пластуна Романа: « Шухевич Роман, чи найкраще Шух, як його звали друзі, був людиною в повнім розумінні того слова: він любив життя і хотів жити; його життєрадісність робила його вічно юним… Як всесторонній спортовець, мандрівник, турист належав Шухевич до того покоління, яке українській нації подарувала пластова організація й для якої сміх у найтяжчих умовах був законом. Це покоління шукало в життєрадіснім змаганні заправи [гарту] до боротьби й вчилося бачити життя як вічну велику гру…».

Діяльність в УВО

Роман Шухевич  уже в старших класах гімназії мав зв’язки з  членами Української Військової Організації. А після створення ОУН став її членом.У 1930-1934 рр. Шухевича (псевдо «Дзвін») було призначено бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН. «Дзвін» стає організатором нападу на радянське консульство у Львові, експропріаційних актів, атентатів на польських шовіністів комісара Чеховського та посла сейму Голуфка, і безпосередньо здійснив замах на шкільного куратора Собінського. У цей час, а саме 1930 р. Роман одружується з Наталією Березинською.  У них згодом народилося двоє дітей Юрко та Марійка. Та вже у 1934 р. у зв’язку з вбивством  міністра Пєрацького, поліція провела масові арешти серед української патріотичної молоді. У 1935 році на Львівському процесі Роман був засуджений. Вийшовши з ув’язнення в 1937 році засновує у Львові першу українську рекламну фірму “Фама”. І був, до речі, дуже успішним бізнесменом. Через свій рекламний бізнес Роман Шухевич допомагав фінансово ОУН і колишнім політичним засудженим, які не могли знайти роботи, але були патріотами, інтелігентними та добре надавалися до праці.

Діяльність у Карпатській Україні

У жовтні 1938 р. на Закарпатті постала незалежна Карпатсько-Українська держава. Роман Шухевич організував фінансову допомогу для уряду Карпатської України, висилає членів ОУН для діяльності в Карпатській Січі. Наприкінці грудня 1938 р. разом з Іваном Бутковським — «Гуцулом» нелегально перейшов польсько-чехословацький кордон і добрався на Різдво 1939 р. до міста Хуст. Тут він разом із провідними членами ОУН створив Генеральний штаб національної оборони Карпатської України. В обов’язки поручника «Бориса Щуки» (тодішнє псевдо Романа Шухевича) входило поповнення Січі кадрами, організація фінансової допомоги та зв’язку. Під час нападу угорської армії на Карпатську Україну поручник «Щука» брав активну участь у боях.  Та після окупації Карпатської України у березні 1939 р. Шухевич добирається до Австрії, а згодом до Польщі.

Розвал Польщі та нова політична дійсність висуває Романа Шухевича на позицію Крайового Провідника Західних Окраїн Українських Земель. Весною 1941 року Проводові ОУН вдалося домовився з німецьким командуванням про вишкіл української військової частини – Українського  легіону, який мав воювати на території України проти більшовицьких окупантів за відновлення державності. Роман Шухевич погодився очолити його з розрахунком, що у майбутньому Легіон зможе стати базою для формування української армії. Після інтенсивного вишколу Український легіон 18 червня від’їхав до Ряшева, а 30 червня прибув до Львова, де того ж дня було проголошено Акт відновлення Української держави. Німецька влада поставилася до цього вкрай вороже. Голову Проводу ОУН Степана Бандеру та Голову Державного Правління Ярослава Стецька було арештовано. У зв’язку з цим Легіон відмовився від подальшої служби в німецькій армії, Роман Шухевич, знаючи, що всіх старшин арештують, непомітно зник, так чином знову опинився у підпіллі.

Головний командир УПА

З січня 1943 р. в житті Романа Шухевича почався новий етап діяльності як Провідника й Командира національно-визвольної боротьби проти німецьких і російських окупантів. Після втечі з-під німецької варти він зв’язався з Проводом ОУН та приєднався до боротьби, очоливши військову референтуру. У травні став членом Бюро Проводу ОУН, згодом — Головою, а у серпні 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН був обраний Головою Бюро Проводу ОУН і призначений Головним командиром УПА. Разом із Олексою Гасином, Дмитром Клячківським, Василем Івахівим, Василем Сидором, Олександром Луцьким та Дмитром Грицаєм Роман Шухевич творить підпільну Українську Повстанчу Армію (УПА).

За керівництва Шухевича відбулася подальша еволюція ідейно-програмних засад націоналістичного руху, що відображено в Постановах III Великого збору ОУН. У них підкреслено, що ОУН бореться: проти всіх видів тоталітарних систем; за побудову демократичного державного порядку в Українській державі; за право кожної нації на самовизначення; проти імперій та імперіалістів. З метою об’єднання всіх національно-державницьких сил українського народу в боротьбі за державну незалежність 11-15 липня 1944 р. з ініціативи ОУН та особисто Романа Шухевича було скликано збори, на які прибули представники діючих в Україні політичних організацій. У результаті нарад було створено Українську Головну Визвольну Раду, яка стала найвищою владою під час боротьби за Українську Самостійну державу. Виконавчим органом УГВР був Генеральний Секретаріат, Головою якого обрали Романа Шухевича — «Лозовського».

Під час німецької окупації України Роман Шухевич переховувався переважно в лісах, а від серпня 1944 р. з приходом радянської влади — у селах. Зиму 1947-1948 р. Р. Шухевич провів у Львові, в будинку на вул. Кривій. Від весни 1948 р. до загибелі Головний командир УПА перебував у с. Білогорща. До сьогодні немає достовірних відомостей як загинув і де знаходиться останній земний прихисток головнокомандувача УПА.

Пропоновані варіанти вшанування пам’яті Романа Шухевича:

  • відвідати музей у Білогорщі;
  • провести теренову гру в Білогорщі чи організувати квест у місті;
  • переглянути фільм Нескорений;
  • організувати змагання з плавання, футболу, баскетболу, волейболу чи бігу;
  • організувати заняття з співу, вивчити пісню Хорунжий та поспівати інших повстанських пісень;
  • організувати мандрівку в Карпати чи покататися на лижах.

Джерела: Василь Кук Генерал-хорунжий Роман Шухевич Головний Командир УПА.— Львів, 2005;         http://shukh.org.ua/

Пластові відзначення та нагороди

Пластові відзначення та нагороди — це кількаступенева система заохочень та подяк, прийнята у Пласті. Нагороди надаються відповідно до вікової приналежності пластуна чи пластунки до певного Уладу (об’єднання). Винятки становлять «Бронзовий хрест за геройський чин» та «Залізний Пластовий Хрест», котрі за визначенням надаються незалежно від віку.

Пластові відзначення та нагороди носяться виключно на пластовому однострої, причеплені над лівою кишенею (чи в аналогічному місці для новаків, котрі носять безрукавки). Після переходу до старшого Уладу не можна носити відзначення чи нагороди молодшого Уладу за винятком Почесних Хрестів, котрі можна носити впродовж цілого життя. Також юнацьке Перше відзначення можна носити у якості старшого пластуна чи старшої пластунки. Окрім того, усі відзначення, отримані в Уладі старших пластунів можна носити будучи пластуном сеньйором чи пластункою сеньйоркою.

  • Почесні Хрести
  • Для УПН
  • Для УПЮ
  • Для УСП
  • Для УПС

Почесні Хрести

Почесні Хрести — це пластові відзначення, що незалежні від віку.

  • Бронзовий Хрест за геройський чин. Це відзначення надають за врятування життя або інший геройський вчинок
  • Залізний Пластовий Хрест. Це відзначення надають за хоробрість у боротьбі за Батьківщину. При цьому під Батьківщиною розуміється не тільки Україна, а й країна, що такою стала. Враховується участь у боротьбі без уваги, в якому часовому чи географічному просторі вона проходила.

Хрест із відповідною грамотою вручає Начальний Пластун на відповідному святковому зібранні. Начальний Пластун може делегувати вручення відзначення комусь із підлеглого пластового проводу, проте грамоту підписує власноручно. За полеглих героїв одержує відповідний Хрест їхня родина або курінь.

В Уладі Пластунів Новаків і Пластунок Новачок, де згуртовані пластуни новаки й пластунки новачки 6-11 років, нагороди за гарні вчинки називаються похвалами. Існує три види похвал:Для УПН

  • Усна похвала виховника. Цю похвалу надає виховник новацького рою за понадпересічні досягнення новака, наприклад здобуття першунства в тереновій грі, визначну допомогу в проведенні прогулянки, стовідсоткову присутність на усіх заняттях-сходинах впродовж року тощо.
  • Письмова похвала гніздового. Цю похвалу можна одержати за особливий вияв прикмет доброго новака, працю над собою (наприклад здобуття дуже великої кількості новацьких вмілостей) або особливі індивідуальні досягнення поза Пластом.
  • Похвала-відзнака Крайового коменданта УПН. Цю похвалу новак може одержати за надзвичайний вчинок у Пласті або поза Пластом, який віддзеркалює особливе втілення Новацького Закону.

Для УПЮ

В Уладі Пластунів Юнаків та Пластунок Юначок, котрий об’єднує пластунів віком 11-18 років, надають чотири рівні відзначень — Перше, Друге, Третє та Четверте. Як правило, заслуги, за які надають відзначення, диференціюються — від діяльності на рівні гуртка (Четверте відзначення) до діяльності на рівні України (Перше відзначення).

Четверте пластове відзначення надають

  • за зразкову пластову поставу або визначну діяльність у гуртку, курені, станиці, чи в таборі або на вишколі. Приклади: за зразкову пластову поставу протягом одного року;
  • за зразкове ведення діловодства в гуртку протягом одної каденції (терміну);
  • за зразкову пластову поставу під час юнацького табору;
  • за найкраще підготовлені і переведені гурткові або курінні сходини під час одного року;
  • за особливі осяги у курінних, станичних або крайових змаганнях під час року або у точкуванні табору;
  • за успішне виконування обов’язків впорядника УПН протягом одного року

Третє пластове відзначення надають

  • за зразкову пластову поставу та визначну діяльність у курені, станиці чи в таборі або на вишколі, наприклад за зразкову пластову поставу, гідну для наслідування, протягом двох чи більше років;
  • за зразкову пластову поставу та прикладне ведення діловодства в гуртку протягом двох або більше років; за зразкову пластову поставу та прикладне виконування обов’язків впорядника УПН або гурткового УПЮ під час одного року;
  • за зразкову пластову поставу та прикладне ведення одного з курінних діловодств протягом одної каденції;
  • за зразкову пластову поставу та прикладне виконування обов’язків гурткового під час табору;
  • за зразкову пластову поставу та особливі досягнення у крайовому або міжкрайовому таборі чи вишколі або перше місце в точкуванні табору.

Друге пластове відзначення надають

  • за зразкову пластову поставу та непересічну діяльність на терені станиці чи в крайовому або міжкрайовому таборі (або вишколі). Приклади: за зразкову пластову поставу та прикладне виконування обов’язків курінного або гурткового самостійного гуртка впродовж одного року чи одної каденції;
  • за зразкову пластову поставу та прикладне виконування обов’язків впорядника УПН або гурткового УПЮ протягом двох або більше років;
  • за зразкову пластову поставу та найкращі успіхи в крайовому чи міжкрайовому таборі чи вишколі;
  • за зразкову пластову поставу та прикладне виконування обов’язків курінного (або рівнозначного провідника) під час крайового або міжкрайового табору.

Перше пластове відзначення надають

  • за особливо зразкову пластову поставу та надзвичайно непересічну діяльність на терені краю. Приклади: за особливо зразкову пластову поставу та винятково успішне виконування обов’язків курінного протягом двох або більше років, будучи цілий час прикладом зразкового пластуна й успішного провідника — наслідком його праці курінь вважається одним із кращих у краю;
  • за підтримку пластового духу в особливо важких умовах, виявляючи твердий характер та силу духу і приклад допомоги іншим.

Для УСП

Старші пластуни й старші пластунки, котрі у віці 18-35 років об’єднані в окремий Улад, мають всього три відзначення. Надання кожного наступного відзначення можливе у тому разі, якщо у пластуна чи пластунки уже є певна кількість відзначень нижчого рівня.

  • Третє відзначення — Грамота Вирізнення. Надається за одноразову визначну діяльність на терені станиці, округи або краю на тлі доброї пластової постави. Нагородженому надається грамота та залізна

восьмикутна зірка.

  • Друге відзначення — Грамота Заслуги. Надається за визначну діяльність впродовж не менше двох років на терені станиці, округи або краю на тлі доброї пластової постави та вирізнення щонайменше двома третіми відзначеннями. Нагородженому надається грамота та бронзова восьмикутна зірка.
  • Перше відзначення — Орден Святого Юрія в бронзі. Надається за визначну діяльність та зразкову пластову поставу впродовж не менше п’яти років, вирізнення щонайменше чотирма третіми відзначеннями та двома другими відзначеннями.

Для УПС

В Уладі Пластунів Сеньйорів, вік пластунів від 35 років, диференціація відзначень іде за діяльністю суто пластовою та діяльністю поза межами організації.

За керівну, виховну або іншу видатну діяльність у Пласті, пластуни сеньйори можуть бути нагороджені відзначеннями в таких трьох ступенях:

  • Третє відзначення — Грамота Заслуги, котре надає Крайова Пластова Старшина;
  • Друге відзначення — Орден Святого Юрія в сріблі, котре надає Головна Пластова Булава на подання Крайової Пластової Старшини;
  • Перше відзначення – Орден Святого Юрія в золоті, котре надає Начальний Пластун на подання Головної Пластової Булави.

За визначну або довголітню, згідну з пластовою ідеологією, громадську або наукову діяльність поза Пластом, пластуни сеньйори можуть бути нагороджені відзначеннями у таких трьох ступенях:

  • Третє відзначення — Грамота признання, котре надає Крайова Пластова Старшина, на внесення булави крайового булавного УПС;
  • Друге відзначення — Орден Вічного Вогню в сріблі, котре надає Головна Пластова Булава на внесення Крайової Пластової Старшини;
  • Перше відзначення — Орден Вічного Вогню в золоті, котре надає Начальний Пластун на внесення Головної Пластової Булави.

Пластові відзначення та нагороди on Prezi

 

Статут Гуртка:

Для того щоб заохотити до активної діяльності в Пласті пропонуємо вам на гуртковій раді, або ж на гурткових сходинах написати свій Статут-гуртка. Кожен з членів гуртка має запропонувати 3 тези для прикладу ( – Кожен член гуртка раз в місяць здає точку в пробі, – Кожен член гуртка за пів року має провести мінімум 2 гутірки) Ті хто , добре впораються з статутом протягом певного терміну можуть бути запропоновані на 4 відзначення.

День Святого Валентина

Романтична легенда про Святого Валентина

Християнського проповідника Валентина посадили в римську в’язницю за віру і невдовзі засудили до страти. Сидячи під вартою, Валентин закохався у сліпу дівчину, дочку в’язничного наглядача. Користуючись своїми медичними знаннями, він зцілив її від сліпоти.

За іншою версією, сліпа дочка тюремника сама закохалася у Валентина. Той, як священик, що дав обітницю безшлюбності, не міг відповісти на її почуття, але в ніч перед стратою (ніч проти 14 лютого) прислав їй зворушливий лист, який підписав «Твій Валентин».

У пам’ять про це тепер у День Святого Валентина заведено дарувати одне одному «валентинки» — вітальні листівки у вигляді сердечок, з добрими побажаннями, словами кохання, пропозиціями руки та серця чи просто жартами, які не підписують, і той, хто отримує, повинен сам здогадатися, від кого вони..Також у цей день дарують коханим квіти (найчастіше троянди — символи кохання), цукерки-сердечка, інші сувеніри у вигляді сердечок, купідончиків, пташок, що цілуються.

Історично-релігійне підґрунтя

Святий Валентин за церковною легендою, християнський священик Валентин жив за часів імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.). Є відомості, що, поруч з основним покликанням, Валентин займався природничими науками та медициною. Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім’я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, незважаючи на цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув’язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого.

Але щонайменше троє святих Валентинітів були римськими мучениками. Один був священиком і лікарем у Римі, другий – єпископом у Терні (Італія), третій жив у Єгипті приблизно у 100-153 рр. Останній був одним із кандидатів на пост римського єпископа (тобто Папи), у своїх проповідях звеличував достоїнства шлюбу як втілення християнської любові. Про обставини його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.

Римський Валентин загинув 269 року (часи імператора Клавдія II), тернійський – 197-го. Обидва були поховані на одному цвинтарі (поблизу сучасних воріт Порту дель Пополо у Римі, які тепер часто називають “воротами Святого Валентина”). Останки першого Валентина (римського священика і лікаря) згодом зберігалися в одній із церков Риму. 1836 року Папа Римський Григорій XVI передав останки церкві в Дубліні, де вони зберігаються досі. Останки другого Валентина нині перебувають у базиліці Святого Валентина в Терні – місті, де він колись був пастирем.

Вважається, що День Святого Валентина у християнські часи замінив собою язичницьке свято луперкалій (на честь бога Фавна; за іншою версією, на честь богині кохання Юнони), який відзначався щороку 14 лютого. Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням Папи Римського Геласія I.

Широкої популярності в Західній Європі це свято набуло після XV століття. За переказом, винахід «валентинки» приписують герцогу Орлеанському Шарлю. 1415 року, перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в’язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Одна з тодішніх «валентинок» нині зберігається в Британському Музеї. У США свято відзначають з 1777 року.

Втім, у Римсько-Католицькій Церкві св. Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання: ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії. За церковними переказами, на могилі св. Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився — і видужав.

Загалом у римо-католиків є 16 Святих Валентинів і дві Святих Валентини. Але пам’ять жодного з них 14 лютого не вшановують. 1969 року покровитель закоханих був вилучений із календаря святих як такий, чию історичність взяли під сумнів. Натомість 14 лютого римо-католики відзначають День Святих Кирила та Мефодія, яких Папа Римський Іван II проголосив святими покровителями Європи. У давні часи природні чинники та події позначалися не календарною датою, а приурочувались до святого, якого в той день вшановувала Церква (наприклад, на Спаса достигають яблука тощо). Відповідно, на час, коли відзначають день св. Валентина, припадає період парування птахів. Це й призвело до звичаю, що днем пізніше молоді люди шукали собі пару — дівчина вибирала собі хлопця, а той у відповідь обдаровував її, наслідуючи лицарські звичаї.

Як День Святого Валентина відзначають у різних країнах

Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до урни відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім’я котрої діставалось таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його «дамою серця» (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо). Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Ймовірно, він є ще дохристиянського походження. Ще донині Валентинів день в Шотландії та Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг.

В Англії існувало повір’я, за яким перший мужчина, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином — хоче вона цього чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони гуляли з зав’язаними очима.

Італійці у День Святого Валентина вважають своїм обов’язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають — «солодкий».

Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір’ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.

Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння.

В Японії на День св. Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Хоча це «свято закоханих» подарунки отримують не лише коханці, але й начальники чоловічої статі від підлеглих статі жіночої. Загалом, святкування не відрізняється від аналогічних у Європі чи Америці. День св. Валентина особливо поширений серед молоді. Літнє покоління сприймає його як чудернацьку примху «погано вихованого дітей та онуків» або як шкідливий імпортований звичай Західної цивілзації.

Писанкарство

Пташине яйце, розписане мініатюрним орнаментом, називають писанкою. Назва її походить від слова “писати”, тобто прикрашати орнаментом. Оздоблюються писанки геометричним, рослинним зооморфним (риби, птахи, звірі, людина), пейзажним орнаментами, християнськими символами. Писанка – одна зі стародавніх форм українського народного розпису, у якому наші пращури втілювали свої прагнення, віру. Писанка – це символ весни, сонця, повернення природи до життя. Багато народів світу шанували яйце і мали власну атрибутику його возвеличення у багатьох стародавніх народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла, тепла, навіть зародком усього всесвіту.

Звідки ж пішла традиція оздоблювати яйце в Україні? Досліджуючи матеріали археологічних експедицій з вивченням трипільської культури (V-ІІ тис. до н.е.), вчені побачили на кераміці орнаментальні малюнки, які дуже нагадують орнамент на сучасних українських писанках. Так зображена н малюнку богиня Лада дуже нагадує образ Берегині. Їх поєднують благально піднесену догори руки та інші характерні елементи. На території України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі, в Х-ХІІІ ст.

Запроваджуючи християнство на Русі, церква вдало використала язичницькі вірування і народні звичаї, в тому числі й святкування Великодня навесні як пробудження всього живого на землі, що збігалося з християнськими пасхальними святами на честь воскресіння Ісуса Христа. Звичайне куряче яйце недовговічне, тому в Київській Русі майстри майоліки у великій кількості виготовляли керамічні розписані яйця, і це дало змогу багатьох поколінням милуватися ними. Найулюбленішим мотивом був мотивом сосонки – яскраво-зеленої травички, що найперша прокидається після зими і пленяться, сповіщаючи про прихід весни. Улюбленим кольором майстрів був жовтий та світло-зелений на темному, здебільшого коричневому або чорному тлі. Такі писанки можна побачити у Державному музеї історії України.

Татаро-монгольська навала на Русь припиняє діяльність ремісничого цеху, який репродукував українські писанки з глини, що експортувалися в інші країни. У цей період поступово розвивається писанкарство, починається розподіл традицій мистецтва за регіонами. За період ХІІІ до другої половини ХІХ ст. у писанкарстві майже не виникає нових елементів. Найдавніші писанки, виготовлені з курячих яєць, зберігаються в музеях і датовані другою половиною ХІХ – початком ХХ ст. Вони мають характерні ознаки кожного регіону їх виготовлення.

В Україні писанки виконують обрядову, ігрову, декоративну та інші функції. Обрядова функція писанки пов’язана зі святкуванням перших днів Пасхи. Зі свячених писанок починався великодній обід, їх дарували на знак поваги, любові, з побажанням добра. Писанки були своєрідним оберегом у хаті, тому їх намагалися зберегти до наступної весни. Матеріалом для писанки є пташине яйце.

Робота над розписанням писанка завжди починається із молитви, в котрій ще наші предки, очищали думки та серце.
Далі варене чи сире, навіть видуте яєчко протирають слабким розчином оцту і приступають до роботи.
Спершу наше яєчко ділиться смужками. При такому поділі яйця утворюються поля різної форми і величини. Вони становлять основу для розміщення елементів орнаменту. Кожен із таких знаків прийшов до нас із глибини віків, проте більшість із них можна прочитати, бо навіть дуже дивні знаки в своїй основі виражають близькі і зрозумілі нам предмети. Ми, як і наші давні предки, радіємо першим весняним листочкам, зачудовано слухаємо спів жайворонка, милуємося плином ріки. Щоб висловити вічне, наші предки створили символи. Давайте розглянемо найголовніші з них.

Сонце
Життя давніх людей було дуже складним. Важко було пережити холодну зиму, дочекатись нового врожаю. Прихід довгожданої весни сприймався як народження нового сонця, визволення небесного світила від сил темряви. Тому із символом сонця пов’язано все найкраще, що є в людському житті. Серед язичницьких богів Дажбог – сонячний бог – був одним із головних. У християнстві сонце також стало символом Бога, оскільки Бог – це світло.

Хрест
Один із сонячних знаків, символ всесвіту, чотирьох сторін світу, чотирьох вітрів, чотирьох пір року. Походить від схематичного зображення птаха, в давнину сонце уявлялось птицею, що летить по небу.

У християнстві хрест – символ страждання, смерті й воскресіння, яким церква все починає, благословляє і освячує.

Триріг, або триніг
Один із найстаріших символів сонця, а також знак святого числа “три”.

Свастика, сварга, або ламаний хрест
Знак святого вогню, сонця і вічного руху. Один із найстаріших знаків узагалі. Найперші його зображення знаходять на виробах первісних мисливців, а це близько тридцяти тисяч років тому! За народними уявленнями сварга провіщала добро і захищала від темних сил. Різновиди свастики широко використовуються не лише у писанкарстві, а й у вишивці, кераміці, різьбі по дереву.

Ружа, рожа, розета, зірка
Символізує сонце і вранішню зорю. Містить в собі косий хрест, прямий хрест, а також лівосторонню і правосторонню свастики. В народній символіці – незмінний символ любові. Подарувати писанку з ружею означало освідчитися в коханні.

Безкінечник, або кривулька
Знак однієї з найголовніших стихій – води. Будучи необхідною для всього живого, вода водночас могла бути злою і невблаганною в час весняної повені. Дивуючись силі і невпинності води, і наші предки її знаком позначали вічність.

Змій

Зображення змія – спіраль – дуже подібне до знака води -безкінечника. І це не дивно, оскільки за давніми віруваннями змій був володарем земних вод, богом прадавнього океану – хаосу, з якого постав світ. Змієві приписували безсмертність, мудрість і лікувальну силу.

Грабельки, гребінці, трикутнички з гребінцями
Належать до символів, що пов’язані з водою. Зображають хмари і дощ. Писанки із грабельками писали в посуху, гадаючи, що написавши цей знак, можна викликати довгожданні небесні води.

Олень
Символ достатку, багатства. Існує ще з часів первісних мисливців, коли м’ясо цієї тварини було основною їжею, шкіра була потрібна для пошиття одягу й спорудження житла, а з кісток та рогів виготовляли зброю і прикраси. В народній міфології небесний олень на своїх рогах несе сонце.

Кінь
Символ коня також пов’язаний із поклонінням сонцю. За древніми переказами сонце їде небом на колісниці, запряженій огненними кіньми. В християнстві кінь – образ безстрашного віщуна віри, нестримного, готового до самопожертви.

Птах
Символ зародження життя, родючості, приплоду, достатку, напівземна, напівнебесна істота. Півень вважався провідником Божого сонця й сторожем проти зла, голубки – символом любові, вірності і злагоди. У християнстві птах – символ вознесін-ня до Бога.

Дерево життя, або вазон
За народними віруваннями, посеред раю стоїть велике дерево – Дерево Життя. Воно покриває собою весь рай, має листя й плоди всіх дерев. Саме на ньому знаходяться три брати -Сонце, Місяць і Дощ, або їх християнські заступники – Господь і святі Петро і Павло. Позначає вісь всесвіту, яка з’єднує в собі три світи – підземний, земний і небесний, так звані казкові “три царства”. Символ природи, що вічно оновлюється.

Дерево життя символізує також розвиток роду – батько, мати і дитина. Тому, як правило, дерево має три гілочки. У християнстві – символ Божої мудрості.

Сосонки, смерічки, ялинки
Вважаються символами вічної молодості, здоров’я, росту і безсмертяє

Найдавнішими вважаються крашанки – це писанки одного кольору. Згодом виникли багатоколірні писанки, в яких застосовувались різноманітні природні барвники. Такі фарби, на відміну від сучасних, мали приємні м’які відтінки. Але колір в писанці з’явився не лише заради краси, а й отримав своє символічне значення, походження якого не випадкове.

Жовтий, золотистий, оранжевий кольори писанки впливають на людину подібно до сонячного проміння, дають радісний, світлий настрій. В писанці означають тепло, надію, небесні світила, врожай в господарстві.

Червоний колір на писанках мабуть є найбагатозначнішим. Недаремно в народній мові він зблизився з поняттям красивого, слова “красний” – “гарний” стали взаємовідповідними. Червона барва символізує добро, радість життя, для молодих – надію на щасливий шлюб. Саме червоне яйце є головним символом Воскресіння, жертовності і небесного вогню.

Зелений колір означає весняне пробудження природи, надію на гарний врожай.

Блакитний – небо, повітря, а також здоров’я.

Бурий, коричневий – землю і її приховану життєдайну силу.

Чорний колір – колір ночі, потойбіччя, всього невідомого і таємного. В писанці, будучи тлом, виявляє силу інших кольорів, так само, як в житті темрява дає змогу зрозуміти, що таке світло. Також символізує нескінченність життя людини, продовження буття після смерті.

Багатоколірна писанка є символом родинного щастя, миру, добробуту.

Темні писанки писали на проводи, як вираз поваги до тих, хто відійшов у інший світ.

“ЗУНР” (01.11.1918 р.Б.)(презентація)

Західноукраїнська Народна Республіка —(скорочено — ЗУНР; до 13 листопада 1918 року — Українська Держава) — короткочасна держава, створена у Східній Галичині після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорщини. Проголошена 19 жовтня 1918 року у Львові. 1 листопада, в результаті Першолистопадового повстання, взяла контроль над більшістю територій, на які претендувала. 22 січня 1919 року формально об’єдналася з Українською Народною Республікою, отримавши назву Західні області Української Народної Республіки (ЗО УНР), що, однак не мало практичних наслідків…

Решта матеріалу в презентації

Перша медична допомога

При наданні першої долікарської допомоги в порядку почерговості ПОТРІБНО:

• усунути першопричини, які викликали нещасний випадок (витягнути з-під завалу, місця аварії .);
• усунути небезпечні для життя потерпілого стани (шок, асфіксію, кровотечу);
• встановити степінь пошкоджень, можливість транспортування;
• перенести в захищене, зручне для надання медичної допомоги місце;
• надати потрібну допомогу.

Перша долікарська допомога при різних нещасних випадках.

ШОК. Переважно викликається травмою, великим опіком, який супроводжується сильною біллю. Розрізняють дві фази шоку: збудження (еректильна) і пригнічення (торпідна). У першій фазі людина збуджена, метушиться, поведінка неадекватна. В другій – заторможена, може спостерігатись втрата свідомості.

При травматичному шоці ПОТРІБНО:
• обережно покласти потерпілого на спину, при блювоті повернути голову на бік;
• перевірити наявність дихання, роботу серця. Якщо відсутні – почати реанімаційні міроприємства;
• швидко зупинити кровотечу, імобілізувати місця переломів;
• дати знеболююче. При його відсутності – 50-70 г алкоголю;
• при пригніченні дихання і серцевої діяльності ввести адреналін, кордиамін, кофеін.

ЗОМЛІННЯ. Може бути наслідком перевтоми, теплових і сонячних ударів, голоду, травми, нервового перевиснаження, страху і т. д.

При зомлінні ПОТРІБНО:
• покласти потерпілого на спину;
• розстебнути комір і пояс;
• покласти під ноги валик таким чином, щоб голова була трохи нижче рівня ніг;
• розтерти руки, ноги, спину, груди спиртом, горілкою, одеколоном;
• покласти на чоло змочену гарячою водою тканину;
• дати понюхати нашатирний спирт або протерти ним скроні. Можна використати оцет (таким же чином), мурашину кислоту (на природі просто запихається соломинку у мурашник і потім підноситься під ніс).

Види кровотечі. Перша допомога при кровотечах.

Капілярна кровотеча виникає навіть при незначному пораженні. Оскільки кров по капілярах тече повільно і під невеликим тиском, то капілярні кровотечі не призводять до значної втрати крові і легко зупиняються. Пошкодженні капіляри швидко закриваються тромбом, що утворюється при зсіданні крові. Першою допомогою при капілярних кровотечах є знезараження перекисом водню або йодною настойкою місце поранення і накладання на нього чистої пов’язки. Венозна кровотеча виникає при ушкодженні поверхневих ран. У цьому разі, особливо коли ушкоджені великі вени, зсідання крові не здатне швидко зупинити кровотечу. За короткий час можуть бути значні крововтрати. При венозних кровотечах кров витікає рівномірно і має темний колір. Щоб зупинити венозну кровотечу, досить накласти тиснучу пов’язку. Перед цим рану знезаражують, а для зменшення кровотечі тимчасово притискають пошкоджену судину.
Артеріальна кровотеча особливо небезпечна для життя. Вона буває у вигляді пульсуючого струменя подібно до фонтану. Кров має яскраво-червоний колір. У цьому разі треба діяти негайно. Перш за все вище місця поранення треба швидко притиснути пальцями ушкоджену судину в точках, де прощупується пульс і накласти джут. Щоб не пошкодити нерви і шкіру, його накладають поверх одягу, хустки, або іншої м’якої тканини. Коли джгута немає, можна скористатися ременем або зробити закрутку з будь-якого шнура, тканини. Для цього між тканиною і тілом вставляють міцну палицю і закручують тканину до зупинки кровотечі. Потім палицю прибинтовують до тіла. Джгут залишають на кінцівках не більше як на 1,5-2 години, а в холодну пору року на 1 годину, інакше настане омертвіння тканини. Щоб цього не сталося до джгуту приколюють записку з точним зазначенням часу його накладання. Якщо потерпілого за цей час не можливо доставити до лікарні 1,5-2 год послаблюють джгут на 1-2 хв, якщо кровотеча продовжується, джгут затягують.
Внутрішні кровотечі – кровотечі в черевну порожнечу, порожнину грудей, черепа надзвичайно небезпечні. Встановити наявність внутрішньої кровотечі можна тільки за зовнішнім виглядом людини. Вона стає блідою, виступає холодний піт, пульс частішає і слабне. У такому разі треба негайно викликати швидку допомогу. До її прибуття потерпілого кладуть або напівсидять і не рухають з місця. До ймовірного місця кровотечі (живота, грудей, голови) прикладають холодний компрес (мішечок із льодом або снігом, грілку або пляшку з холодною водою).

Види переломів. Перша допомога при переломах.

Перша допомога при переломах – здійснення в першу чергу тих заходів, від яких залежить збереження життя потерпілого, а саме: зупинка артеріальної кровотечі, попередження травматичного шоку, накладання стерильної пов’язки на рану, проведення імобілізації табельними чи підручними засобами.
При переломах ребер грудини клітку туго перев’язують, щоб обмежити рухи ребер при диханні. Переломи черепа і хребта дуже небезпечні. У таких випадках краще викликати швидку допомогу і не рухати потерпілого.

Відмороження. Перша допомога при відмороженнях.

Ознаки обмороження: обморожена частина тіла втрачає чутливість, немовби її не існує, шкіра стає блідою, температура її знижується. За глибиною ураження розрізняють обмороження 4 ступенів.
І ступінь – шкіра стає блідою.
ІІ ступінь – з’являються пухирі, шкіра навкруги них має синювато-червоний колір.
ІІІ ступінь – часткове змертвіння м’ягких тканин.
IV ступінь – поряд із змертвінням м’ягких тканин настає змертвіння кістки.

При обмороженнях І ступеня насамперед необхідно відновити кровообіг для цього обморожену ділянку протирають спиртом або горілкою, змащують вазеліном або несоленим жиром і обережно розтирають для знезараженою спиртом сухою рукою у напрямку до серця, поки відновиться чутливість шкіри. Робити розтирання слід обережно, бо замерзлі судини легко ламаються, що може призвести до крововиливів. При ІІ-ІІІ ст. на ушкоджене місце накладають пов’язку, змочену одеколоном або горілкою, а потім – стерильну пов’язку і потерпілого відправляють до лікарні.
При загальному замерзанні потерпілого вносять у тепле приміщення, роблять штучне дихання, при потребі – непрямий масах серця, відігрівають у ванні, обережно розтирають кінцівки у напрямку до серця доти, доки тіло не стане м’ягким і пружним. Після цього кладуть у ліжко, накривають ковдрою, дають напитися гарячого чаю.

Правила накладання пов’язок.

Накладаючи пов’язку, треба намагатися не завдати зайвого болю. Бинт тримають у правій руці і розкручують його, не відриваючи від пов’язки, яку підтримують лівою рукою. Бинтують зліва направо, кожним наступним обертом (туром) перекриваючи попередній наполовину. Пов’язку накладають не дуже туго (за винятком тих випадків, коли потрібна спеціальна туга), щоб не порушити кровобігу, проте й не слабка, щоб не сповзала з рани. При травмах голови можуть накладатися різного виду бинтові пов’язки і пов’язки з використанням косинок, стерильних серветок і липучого пластиру. Вибір пов’язки залежить від розміщення і характеру рани.
Якщо поранено волосисту частину голови, то накладають пов’язку “чепець”. При пораненні шиї, гортані або потилиці накладають хрестоподібну пов’язку.
На груди накладають спіральну або хрестоподібну пов’язку. На ніс, лоб і підборіддя накладають пращоподібну пов’язку. Під пов’язку на поранену поверхню обов’язково підкладають стерильну серветку чи бинт.
Серед травм живота найнебезпечнішими для життя потерпілого є проникаючі рани. Вони можуть призвести до випадіння внутрішніх органів, петель кишок і сальника, до виникнення сильних кровотеч. Якщо виникали внутрішні органи, їх не можна вправляти у черевну порожнечу. Рану закривають стерильною серветкою чи стерильним бинтом навколо внутрішніх органів, що випали. На серветку кладуть м’яке ватно-марлеве кільце і накладають не дуже тугу пов’язку. На верхні кінцівки накладають спіральні, колосоподібні, хрестоподібні пов’язки. На гомілковостопний суглоб накладають вісімкоподібну пов’язку. На гомілку і стегно – спіральні пов’язки.

День Першої Пластової Присяги

Після осягнення докторату 1909 р. та складання іспиту 1911 р. О.Тисовський став заступником учителя в Українській академічній гімназії у Львові.
Це був час, коли серед молоді різних національностей, також серед української молоді, були пошуки за чимось новим, за створенням організації, що відповідала б потребам молоді, вдовольняла б її патріотичні почування.
Все це утверджувало Тисовського в переконанні, що і для української молоді потрібно якоїсь організації для її національно-патріотичного виховання.
Передумуючи й укладаючи принципи й організаційні рамки для молодіжної організації, української за своїм характером і змістом, Дрот приглядався одночасно до організованого життя інших національностей у Львові. В організаційному житті польської молоді постала саме «гарцерська» організація, побудована на організаційно-ідеологічних принципах скавтінгу (“Скавтінг фор бойс”). Тисовський поцікавився англійським скавтінгом та познайомився з його принципами з книжечки польського автора Малковського “Скавтінг”. Багато дечого в ній йому сподобалось і він вирішив дещо із того включити у виховний план, який укладав для молоді нашої гімназії, і який, до часу, поки він познайомився із принципами скавтінгу, був майже закінчений.
Тисовський запитав своїх учнів, чи знають вони щось про англійський скавтінг. Відповіли, що не знають нічого, але хотіли б якось організуватися.
Він обіцяв їм підготувати план праці поза шкільним навчанням і такий план Дрот приніс їм на наступну лекцію. План нав’язував до традицій Запорізької Січі та життя козаків, але й включив до нього багато правил із скавтінгу, оскільки вважав доцільними й корисними для організації.
Майже цілий клас згодився на такий план праці і відповідно до нього всі ті, що зголосилися, почали працю згідно з тим планом. Всіх поділили на гуртки. Вони відбували свої сходини у приміщенні природничого кабінету гімназії.
Програму сходин укладав для них Тисовський, але вимагав також, щоб вони теж думали, що на сходинах треба робити, чим програму збагатити.

Пластова команда полку Сагайдачного у Львові, 1921 рік. По центру сидить О. Тисовський

Ведучи таку працю з своїми учнями, Дрот не був свідомий того, що на таку працю треба б було мати дозвіл дирекції гімназії. Програми сходин наших гуртків він вивішував у коридорі школи. Інші учні, не члени гуртків, читали ці оголошення, росло зацікавлення працею, а зі сторони дирекції не було ніяких заперечень, виглядало так, що вона приймала це мовчки до відома.
Зате у конференційній залі інші учителі – Іван Боберський, Мирон Федусевич, Юліан Лещій, часом говорили зі Олександром Тисовським і між собою на тему його праці з учнями поза обов’язковими годинами навчання. Одного разу при нагоді таких розмов, Лещій висловив погляд, що треба б хлопців також “муштри” вчити. Загально ж всі вчителі апробували таку працю і висловлювали побажання, щоб “Тисовський тим далі займався”.
При одній нагоді розмова зайшла про те, як цю організацію назвати, щоб їй присвоїти українську назву, що була б наближена значенням до англійського слова “скавтінг”. А було це якраз після якоїсь статті у пресі про життя кубанських козаків-пластунів, які діяли в оборонній боротьбі проти кавказьких племен. Іван Боберський, посилаючись на характер діяльності і потрібні вмілості цих козаків-пластунів, сказав, що і членів учнівської організації треба б назвати пластунами, бо вони стараються виробити в собі вмілості, якими відзначалися козаки-пластуни. Назва запропонована І.Боберським сподобалася і була прийнята, але виринуло питання як назвати саму організацію пластунів. На це Боберський, який був, сказати б, спеціалістом у творенні термінів руханково-спортивного життя, сказав: коли члени організації є пластуни, то їх організація повинна називатись просто “ПЛАСТ”. Таким способом Пласт завдячує своїй назві І.Боберському.
Ведучи працю з учнями, як пластунами у гуртках, він вимагав від них, щоб добре вчились і щоб своєю поведінкою не давали причини іншим вчителям нарікати, начебто праця у наших гуртках не дозволяє їм як слід присвячуватись науці в школі. Це могло б спричинити шкоду нашій пластовій праці.
Вплив Тисовського у тому напрямі добре діяв, учні були пильними в шкільних заняттях, учителі були ними задоволені.
У другій половині 1911 року Дрот отримує стипендію і виїжджає на курси океанографії до Бергена в Норвегії. Там був шість місяців і в тому часі Пласт не був дієвим.
Коли на початку 1912 р. Тисовський повернувся із Норвегії, то пластуни самі прийшли і запитали, що буде далі. Тисовський відповів, що ми повинні нашу працю продовжувати.
Поміж учителям гімназії Тисовський старався виробити Пластові добре ім’я, в’яжучи навчальну роботу школи з виховною роботою Пласту. Деякі із учителів повністю розуміли й оцінювали наміри та йшли на зустріч, інші ж були незадоволені, нарікали на пластунів і навіть робили їм труднощі. Наслідком цього деякі з учнів змушені були покинути працю в Пласті.
З Тисовського класу та інших близько сорока учнів склали успішно пластовий іспит. Треба було тепер провести їх заприсяження.
Дату присяги устійнено на 12 квітня 1912 року у шкільній залі. Дрот доповів у школі, що по шкільній науці відбудуться пластові сходини із поданою програмою, яка включала присягу пластунів. Текст присяги уклав Дрот.
До участі у пластових сходинах він запросив директора Кокорудза та секретаря гімназії Лещія, а також учителів-симпатиків нашого Пласту – Федусевича і Янева.
Присягу склали пластуни організованим гуртом, а після того вони віддали приписані посвідки їхньої домашньої опіки із згодою на їх участь у пластовій організації і праці в ній.
Церемонія цієї першої в історії Пласту присяги була властиво формальним заснуванням Пласту, бо ті, що склали присягу, були відтепер дійсними пластунами–учасниками.

Вартова служба в УПА

Польова стійка — це обезпечення на постої, складається з трьох людей (провідник і два зірці). Завдання польової стійки -забезпечити відділ на постої!

Обов’язки п. с.: — Перш за все стійковий мусить пам’ятати, що життя його друзів, яких він обезпечує, в той час залежне від нього. Він мусить собі виробити почуття відповідальності та пам’ятати, що несумлінна служба на стійці може принести смерть для його друзів і для нього самого.

Тому стійковий під час служби на стійці всю свою увагу, весь свій зір та слух мусить спрямувати перед себе, то значить, у ворожий бік. Сам стійковий повинен бути гордий з того, що має змогу стояти на стійці зі зброєю в руках в обороні Батьківщини.

Стійковий, виходячи на стійку, мусить знати:

  • кличку, умовлені знаки для зв’язку з чатою (як свист, ракета і т. п.);
  • число: місце стійки і сусідниіх стійок;
  • відтинок зорення;
  • на які предмети в терені треба звертати увагу;
  • відомості про ворога на свойому відтинку;
  • місце чат, (місце ворога);
  • власні відділи на передпіллі;
  • дорога відвороту в разі наскоку ворога.

Праця п. с. вдень: стійковий мусить на своє місце заходити так, щоб його ніхто не помітив спереду. Місце мусить бути таке, з якого можна добре зорити. Стійковий мусить у терені добре зашитись (замаскуватись) і стояти яких 400-500 м від місця чат.

Місце вибирати десь на горбку чи на дереві, щоб якнай­більше терену засягнути своїм зоренням. Прийшовши на стій­ку, стійковий зорить, починаючи від себе, з-під ніг, так дале­ко, як лише може оком сягнути й відтак очима веде до себе; і так цілий час. При тому цілий час не відвертає уваги від своєї роботи. Всякі відомості про ворога подає своєму командирові умовленими знаками, не оглядаючись назад.

Вивчення терену дій. Зліва направо: невідомий, командир сотні Дмитро Білінчук – “Хмара”, невідомий, командир Тактичного відтинку ТВ-21 “Гуцульщина” Петро Мельник – “Хмара”, командир сотні Іван Кулик – “Сірий”. Усі фото – з Архіву Центру досліджень визвольного руху

Уночі в закритому терені: стійковий стоїть ближче своєї хати, яких 100-150 м. Уночі користується більше слухом, як зоренням. Стійка стоятиме десь близько доріг чи десь в долині, де на горбок на тлі неба все видно. (Вночі з горбка чи з дерева в долину нічого не видно й не чути.)

Поведінка: стійкового на стійці обов’язує тиша. Не вільно йому залишати місце стійки, сходитись із другими стійковими на балачки і т. п. Не вільно заснути, курити, співати чи гомоніти, входити з ким-небудь в якісь розмови, полагоджу-вати фізіологічні потреби, відкладати, або віддавати кому-небудь кріс, навіть своїм зверхникам, і то найвищим, бо це все відвертає увагу стійкового від праці та зраджує становище стійки, а його зрадити не вільно. Сам стійковий у той час не обезпечує відділу, бо його увага звернена на інше місце.

Коли стійковий на стійці тяжко захворів, нпр. мліє чи діс­тав атаки серця і т. п., він прикликає когось зі своїх друзів, щоб зголосив до командира чат. Якщо біля нього немає нікого близько, а він такий хворий, що не може далі стояти, тоді він одним вистрілом алярмує чату, і йому прийде зміна. Одначе сьогодні, в наших обставинах, де кожний стріл є алярмовим, не треба стріляти, а таки когось покликати умовленим знаком, свистом чи подібним засобом зв’язку.

Стійковий на стійці, обсервуючи свій відтинок терену, му­сить слідкувати, щоб ніхто не підкрався до відпочиваючих відділів. Звичайно, ворог, який хоче заскочити відділ, буде ста­ратися оминути наші п. с. Стійковий готовий у кожний мент до бою. Кріс тримає готовий до вистрілу, багнет (штик) на крісі, гранат загострений.

Якщо якась підозріла людина підходить до стійкового, стій­ковий відразу бере її на ціль і веде до себе та підпускає на яких 20-30 м [на мет гранати]. Сам залягає на становище і стримує прохожого словами — “стій”, “кличка!”. Крикнути треба так, щоб прохожий почув. Якщо він по одноразовім затриманні не стане, стійковий стріляє. Якщо ж прохожий знає і подає кличку, стійковий голосить: “Дорога вільна” і пускає прохожого. Якщо прохожий не знає клички, тоді стійковий командує “Обернись”, “відкинь зброю”, “руки вгору” і кладе його “долів”. При тім загювідає прохожому, що буде стріляти, якщо він ворухнеться. (Стійковий мусить заглягти на становищі, тому що коли стій­ковий затримав прохожого “стій” той може на нього сипнути вогнем з автоматичної зброї чи кинути на нього гранату).

Стійковому на стійці не вільно людей легітимувати, реві­зувати, а тримати їх до зміни або покликати когось з чати. В разі, коли йдуть до командира якісь зв’язкові і просять, щоб стійковий запровадив їх до нього, стійковий не сміє залишити місця стійки, а заводить їх до свого командира чат,

На випадок, коли стійковий затримав прохожого “стій”, а прохожий кричить “свій” — стійковий також не сміє його про­пустити, а кладе його на землю. Прохожого треба знати, хіба що він знає кличку, або якщо стійковий знає його особисто. При тому стійковий не сміє відвертати увагу від дальшого Обсервування свого відтинка терену.

Коли стійковий затримав якогось прохожого і його тримає, прохожий може пробувати викупитись у стійкового та обіцяє йому що-небудь; стійковий мусить пам’ятати, що погодитись на таку пропозицію — це найбільший національний злочин. Коли б стійковий відпустив такого типа, то за хвилину пропав би й він, і всі його друзі. Такого злочину стійковий не сміє допуститись. Стійковий не сміє в тому випадку ні з ким вда­ватися в розмову.

В разі, коли надходить більший ворожий відділ, стійковий повідомляє свого командира (чату). Сам залягає на становищі і трьома стрілами (в бік ворога) алярмує своїх. Одначе стійковий сам не сходить з місця стійки. Він, залягши на становищі, разить своїм вогнем ворога так довго, аж поки наш відділ розгорнеться до бою; тоді стійковий вертається визначеною згори дорогою до своїх. Ця дорога мусить бути така, щоб стійковий, вертаючись із місця стійки, не перешкоджав вести вогонь своїм відділам. Крім того, стійковий, відходячи, мусить уважати, щоб наш відділ не взяв стійку за ворога.

Стійковий мусить також глядіти, щоб на стійці не стрілити ненавмисне. У разі, коли стійковий стрілив до якогось прохо­жого, а той відразу впав (зайняв становище), тоді стійковий влучним вогнем старається знищити його.

Зміна стійки: зміна підходить до стійкового, старий стій­ковий стоїть ще на стійці, не перестає ще зорити, а зорить до того часу, аж новий стійковий вдивиться в поземелля і пізнає його предмети. Коли новий стійковий приглянеться до позе­мелля, тоді старий передає йому стійку. Подає йому все те, що в терені він завважив за час своєї служби, а саме: на які пред­мети й на яке місце треба звернути спеціальну увагу, які рухи на передпіллі, чи проходив хтось з підозрілих людей, звідки й куди, чи чути якісь голоси, шелести чи помітно якісь рухи ї т. п. Коли стійковий голосить новому: “стійку в порядку пере­дав”, а новий відповідає: “стійку в порядку прийняв”, тоді ста­рий стійковий відходить до своєї чати.

Стійковий, виходячи на стійку, мусить бути готовий 15 хви­лин перед відходом. За той час командир, який випроваджує стійкового, мусить переказати стійковому його завдання і прига­дати всі його обов’язки. Тільки тоді стійковий може відійти.