До святкування Івана Купала готуються заздалегідь, аби у точності передати купальські обряди предків. Найбільшу увагу приділяють вінкам, адже вони знаменують дівочу долю.
Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітає яскраву стрічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.
На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який із нею хоче одружитися.
За народним повір’ям, вінки, в яких дівчата беруть Участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.
У Галичині деякі дівчата сплетені вінки із чебрецю, святили у церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.
В деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Мари знімали із голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі, як засіб охорони від нечистої сили.
В різних місцевостях свято мало свої відмінні риси. На Черкащині та на Поділлі дівчата йшли пополудні збирати квіти та вишні на вінки. Вишнями та черешнями, сплетеними в грона, прикрашали Купальське деревце. У вінки також вплітали вишні, або черешні. Окремо виплітались вінки для пускання на воду. Пускання на воду вінків, що символізують дівочу цноту, – один з найпотаємніших звичаїв нашого народу. З ним пов’язані ворожіння та різні повір’я:
- до якого берега припливе вінок, туди дівка вийде заміж;
- крутиться вінок на місці, то цього року дівчина заміж не вийде;
- потоне вінок – віщує нещастя.
Буває, що дівчина пускає на воду два вінки – на себе й на милого, і загадувала: якщо вінки попливуть поряд, то бути в парі, а якщо ні – то розлука. Деякі дівчата заходили глибоко у воду й пірнали, щоб вінок з голови змила вода, а тоді дивилися, куди він попливе.
На батьківщині Кобзаря у селі Шевченковому (Кирилівці), дівчата обирали з-поміж себе двох “русалок”, які вміли добре плавати. У довгих білих сорочках, з розпущеним волоссям і вінками на головах вони брали деревце і з ним пливли на середину ставка. Купайлицю там залишали, а самі випливали на берег. Потім всі сходились до “русалок” і пускали вінки. А бувало, Ідо гілочки з Купайлиці забирали додому і ховали під подушку: хто присниться, з тим дівчині випаде одружитися.
Магічне використання вінків пов’язане з їхньою формою замкнутого кільця, чим вінок близький також до обручки та ін. Через вінок переливають воду для освячення, умиваються, протягують певні предмети, дивляться через вінок, цілуються тощо.
У слов’ян побутував звичай на свято Купайла проходити через великий вінок у зріст людини для оздоровлення усіх учасників обряду. Після обрядів вінки використовуються для лікування (заварюють для пиття, миття голови, купання), або спалюють їх для обкурювання людей, тварин, приміщень.
В деяких областях вінки не пускали на воду, а несли додому і кидали на город, щоб росли огірки і гарбузи, або вішали в сінях біля дверей, затикали в стріхи, закидали через голови на дахи як обереги.
Не можна вінок викидати на смітник -це вважається наругою над святощами.
Якщо вінок довго залишається свіжим – на добро, зів’яне – недобрий знак, розвився, чи розірвався – чекай біди. Вінки також підкладали під подушку – щоб побачити віщий сон. Дівки і одинокі жінки в Купальську ніч закидали вінки на дерева – якщо вінок одразу зачепився за гілку – буде мати чоловіка.
Магічною силою наділяється вінок, сплетений вагітною жінкою – він дає плодючість полям і худобі. Вінок, сплетений дівчиною – чистоту посіву.
На нашій українській землі вінок відомий з найдавніших часів.
Вінок – священний ритуальний предмет, який виплітають із свіжих квітів, листя, трави, хвої, колосків тощо. Вінок відомий кілька тисячоліть убагатьох народів світу, як релігійний атрибут, як символ чи емблема того чи іншого ритуалу, Божества, як особлива сакральна річ.
На Купальські свята, вранці, як тільки розвидниться й дівчата вмиються росою та тирлич-зіллям, усі гуртом йдуть до лісу та в поле збирати квіти для вінків.
На вінки брали різноманітне зілля – барвінок, м’яту, руту, материнку, любисток тощо.
Любовним зіллям, з якого плетуть вінки, вважаються волошки нагідки .шафран… Віночки з м’яти, любистку, материнки, волошок, полину тощо були оберегами від наврочування, щоб злі духи не змогли нашкодити здоров’ю та особливо святій заповіді Землі – бути матір’ю.
М’ята вважається оберегом дитини та іі здоров’я.
Любисток – символ здоров’я, злагоди, привертає любов дівчини чи жінки. “Купати в любистку – будуть дівчата любити” – так говорить прислів’я.
Материнка – символ материнської любові та здоров’я дітей.
Волошки (васильки)- символ хлоп’ячої краси і доброти, дівочої скромності та ніжності.
Сокирки- польове зілля – стало символом охорони полів та нив.
Буркун-зілля – символ вірності; має чарівну силу з’єднувати розлучене подружжя.
Хміль – символ родючості, молодого буяння та любові. Він є і символом хоробрості та відваги, гнучкості та розуму.
Червоні маки – означають красу і молодість та їх скором й нучість. Вінок з червоних квітів – символ дівочої чистоти та краси. З квітучим маком порівнюють юнака-молодця. Незрілий мак дурманить голову, а тому став натяком на глупоту: “їж, дурню, бо це з маком”. Мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.
Лілея – символ дівочих чарів, чистоти, цноти. В ній закладено магічний символ жіночості, тому що вона сама є суттю вологої енергії. Давня назва квітки – крин, що має один корінь із словом “криниця”.
Рожа-троянда – квітка, що нагадує собою сонце, квітка богині кохання – Лелі. Вона є символом доброзичливості, достатку.
Червона рожа – дівоча краса та чистота. Недарма був час, коли християнство, переслідуючи та винищуючи прадавні знання та вірування, вело нещадну боротьбу з цією квіткою, та тими, хто її не тільки шанував, але й вирощував. Рожею, як і васильками та чорнобривцями, дівчата заквітчують свої голови, вплітаючи їх у вінок. Ці прекрасні квіти використовують і у весняних обрядах.
Роман-зілля лісове – викликає кохання у хлопців, а ромен – зілля – у дівчат.
Папороть, як і розмай-зілля, привертає та причаровує хлопця. Нечуй – вітер – чари для відвертання зазіхання іншої дівчини.
Братки польові чи Іван та Марія – є символом збереження кохання по крові.
Дивосил – корінь дев’яти сил, зміцнює та повертає здоров’я.
Зібравши дванадцять різних квіточок (обереги), дівчата сідають біля річки і плетуть вінки. Хлопці під час плетіння не мусять бути. Дівчата виплітали по два віночки – один щоб одягнути на голову, а другий – для ворожіння.
А коли віночки сплетені, то решту зілля кидають у воду або розтрушують по галявині, коли це в лісі.
