Є карти світу, карти зірок та планет.
Пізнання йде шляхом вперед
Дж. Байрон
Складання карт – одна з найдавніших та найоригінальніших форм передачі інформації. Карти вирізали на камені й дереві, креслили на піску, папері та пергаменті; малювали на шкірах тварин і на одязі; навіть ліпили зі снігу. Морські карти чи карти взагалі ставали стратегічно важливими документами, до них ставились як до “знаряддя урядової влади” та “військової зброї”. Упорядники карт давали клятву про нерозголошення таємниці, працювали приховано й захищали карти ціною власного життя. Коли ворог захоплював корабель, карти затоплювали в морі. Досить довго держави тримали національні карти за сімома замками, а у воєнний час їх не дозволялось бачити майже нікому.
У XX столітті картографія зазнала величезного злету. Землю почали фотографувати з літаків. Потім, у 50-ті роки, завдяки орбітальним супутникам картографія вступила у космічну еру. Наприкінці 80-х геодезисти за допомогою численних приймачів визначали розташування географічних об’єктів у будь-якому пункті Землі протягом години, на що раніше витрачали не один місяць. В нас час за допомогою космічного обладнання можна за декілька секунд отримати детальну інформацію про будь яку ділянку земної поверхні.
Поняття про карту. Різновиди карт.
Топографічна карта та її властивості; (8 хв.).
Картою називається зменшене узагальнене зображення земної поверхні па площині, виконане по визначеному математичному закону і розміщення, що показує, сполучення і зв’язки природних і суспільних явищ.
Сукупність показаних на карті елементів і об’єктів місцевості і зведень, що повідомляються про них. називається змістом карти. Від інших способів передачі зведень про місцевість (фотознімків, малюнків, тексту і т.д. ) карта відрізняється математичним законом побудови, що виражається у використанні визначеного масштабу, картографічної проекції і включає перехід від фізичної поверхні до математичного; добором і узагальненням відображуваного змісту (генералізацією), які обумовлені призначенням карти, її масштабом і особливостями зображеної па карті території; зображенням всіх об’єктів і явищ за допомогою умовних позначень. Істотними особливостями карти є її наочність, вимірність і висока інформативність.
Під наочністю карти розуміють можливість зорового сприйняття просторових форм, розмірів і розміщення зображених об’єктів. Найбільш важливе й істотне в змісті карти виділяють при її створенні на перший план, щоб воно легко читалося. Карта створює в такий спосіб наочну зорову модель зображеної па карті поверхні.
Вимірність – важлива властивість карти, тісно зв’язане з математичною основою, забезпечує можливість з точністю, що допускається масштабом карти, визначати координати, розміри і розміщення об’єктів місцевості, використовувати карти при розробці і проведенні різних заходів народногосподарського й оборонного значення, рішенні задач науково-технічного характеру. Вимірність карти характеризується ступенем відповідності місця розташування крапок на карті їхньому місцеві розташування па поверхні, що зображена па карті.
Інформативність карти – це її здатність містити зведення про зображувані чи об’єкти явищах. Жоден текстової чи графічний матеріал не може забезпечити так швидко і з такою вичерпною подробицею, як карта, одержаним зведень про розташування й особливості зображуваних об’єктів і явищ.
Усі карти, що зображують поверхню Землі, у тому числі моря й океани, називаються географічними картами. По своєму змісті вони підрозділяються на загально географічні і тематичні. До загально географічних карт відносять географічні карти, на яких відображається сукупність основних елементів місцевості без виділення яких-небудь з них. Подробиця зображення рельєфу, гідрографії, рослинного покриву, населених пунктів, дорожньої мережі інших топографічних елементів місцевості па загально географічних картах залежить від їхнього масштабу.
До загально географічних карт відносять і топографічні карти
До тематичних карт відносять карти, основний зміст яких визначається відображуваною конкретною темою. На них з більшою детальністю відображаються окремі елементи чи місцевості наносяться спеціальні дані, не показані на загально географічних картах. Прикладом тематичних карт можуть служити оглядово-географічні, геологічні й інші типи карт. До тематичного відносять і спеціальні карти. Вони призначаються для рішення конкретних задач і для визначеного кола споживачів, їхній зміст має більш вузьку спрямованість. До спеціальних карт, створюваним для військ, відносяться дорожній, аеронавігаційні і ряд інших. Карти з даними про поверхню дна морів, океанів і інших водойм називаються морськими навігаційними картами.
Шкіц – зменшене і деталізоване зображення на площині невеликої ділянки земної поверхні. Найбільш надійним і необхідним є вміння орієнтуватись за допомогою топографічної карти.
Топографічна карта – детальна крупномасштабна (1:200 000 і крупніше) загальногеографічна карта, яка відображає розміщення та властивості основних природних та соціально-економічних об’єктів і дає можливість визначити їхнє планове та висотне положення.
Поділяються на карти суші та шельфу і внутрішніх водоймищ. На топографічних картах суші з більшою чи меншою детальністю і точністю, яку допускає масштаб, зображується рельєф, водні об’єкти, рослинний покрив, населені пункти, шляхи сполучення та інші об’єкти.
Державні топографічні карти видаються у масштабах 1:10 000 і крупніше. Вони (а також оглядово-топографічні карти) складають єдиний стандартний масштабний ряд: 1:1 000 000, 1:500 000, 1:200 000, 1:100 000, 1:50 000, 1:25 000, 1:10 000. Масштабний коефіцієнт 2,0-2,5 забезпечує їхню співрозмірність, спрощує їхнє зіставлення та зведення в єдину систему. Згідно із загальною класифікацією, топографічні карти масштабу 1:200 000 і крупніше відносяться до великомасштабних, карти масштабу 1:500 000-1:1 000 000 вважаються середньомасштабними. У військовій топографії карти масштабу 1:1 000 000-1:500 000 віднесені до дрібномасштабних, 1:200 000-1:100 000 – до середньомасштабних, 1:50 000-1:25 000 – до великомасштабних.
Геодезична основа топографічної карти – сукупність геодезичних даних, що необхідні для створення карти. До них належать розміри земного еліпсоїда, система координат, опорна геодезична мережа (сітка). В Україні за основу для проведення топографо-геодезичних та картографічних робіт прийнято еліпсоїд Красовського із розмірами: велика (екваторіальна) піввісь a=6 378 245 м, полярна (мала) піввісь (співпадає з віссю обертання Землі) b=6 356 863 м, різниця півосей a-b=21 382 м, стиснення Землі m=a-b/a=1/298,3. Початковим пунктом, відносно якого обчисляють геодезичні координати інших пунктів, є центр круглої зали Пулковської обсерваторії (під Санкт-Петербургом), а висоти точок визначають Балтійській системі висот. При побудові карт для спрощення розрахунків Землю приймають за кулю із середнім радіусом Re=6 371,1 км.
Картографічна проекція, в якій створюються топографічні карти, повинна відповідати таким вимогам: спотворення зображення на карті не повинні бути практично відчутними і впливати на точність вимірів за нею. Сферичну поверхню практично неможливо перенести на площину без спотворень, а тому топографічним картам все ж властиві деякі спотворення.
Для побудови топографічних карт в Україні використовують поперечну циліндричну рівнокутну проекцію Гаусса-Крюгера. Вона дає змогу одержати зображення досить великих ділянок земного еліпсоїда, яке практично не має спотворень і забезпечує можливість побудови на такій площі системи плоских прямокутних координат. Ця особливість системи зумовила надзвичайно широке її використання в топографо-геодезичних роботах.
Топографічні карти повинні мати такі властивості: наочність, вимірність, достовірність (подані на карті відомості повинні відповідати стану місцевості на час створення карти), сучасність (відповідність змісту карти сучасному стану місцевості), географічну відповідність (правильне відображення головних типових рис місцевості), геометричну точність (відповідність місцеположення, обрисів, розмірів об’єктів на карті й на місцевості) та достатню для вирішення наукових та практичних завдань повноту змісту.
Схема топографічної карти (7 хв.).
У заголовку листа карти дають назва найбільш значного населеного пункту з числа зображених на листі, а якщо населених пунктів на даній карті немає, то поміщають назву якого-небудь важливого чи великого об’єкта (гори, перевалу, озера і т.п.).
Ліворуч над рамкою вказують систему координат і політико-адміністративну приналежність території, зображеної на карті. Праворуч над рамкою вказують гриф карти, номенклатуру і рік видання.
Під нижньою (південної) стороною рамки ліворуч наводять дані про магнітне відмінювання, зближення меридіанів і виправленню напрямку. У пояснювальному тексті про відмінювання магнітної стрілки і зближення меридіанів указують, на який рік дається відмінювання і приводиться величина його річної зміни. Величини відмінювання магнітної стрілки, річної зміни відмінювання і зближення меридіанів вказують у градусній мірі і розподілах кутоміра. У пояснювальному тексті і на кресленні, що поміщається праворуч від тексту, приводять також виправлення в дирекційний кут для переходу від нього до магнітного азимута в розподілах кутоміра. Якщо в даному районі відзначається магнітна аномалія, то на відповідних аркушах карти величину відмінювання магнітної стрілки на кресленні не підписують, а величини відмінювання магнітної стрілки і зближення меридіанів приводять у тексті.
Під південною рамкою карти посередині поміщають лінійний і чисельний масштаби карти, указують величину масштабу і висоту перетину рельєфу, правіше масштабу дають шкалу закладень, призначену для визначення крутості схилів.
Під рамкою праворуч приводять текст, у якому викладають зведення про спосіб створення карти, часу зйомки, а також про матеріали, використаних при складанні і відновленні листа карти.
За рамкою листа (зі східної сторони) можуть приводитися різні додаткові зведення (про геодезичну основу, прохідність місцевості і т.д.), а також додаткові умовні знаки.
Між внутрішньою і зовнішньою лініями рамки листа карти дають оцифровку вертикальних і горизонтальних ліній координатної (кілометрової) сітки і підписи географічних координат кутів рамки. Сторони рамки розбиті на хвилинні розподіли (по широті і довготі), а кожен хвилинний розподіл крапками розбито на шістьох частин по десятьох секунд кожна.
У виходів за рамку карти залізних і шосейних доріг поміщають назва найближчого чи міста селища, куди веде дана дорога, із указівкою відстані в кілометрах від рамки до цього населеного пункту.
- система координат;
- назва республіки й області, територія яких зображена на даному листі карти;
- найменування відомства, що підготувало і видало карту;
- назва найбільш значного населеного пункту;
- гриф карти;
- номенклатура листа карти;
- рік видання карти;
- рік чи зйомки складання і вихідні матеріали, по яких складена карта;
- виконавці;
- шкала закладень;
- чисельний масштаб;
- величина масштабу;
- лінійний масштаб;
- висота перетину;
- система висот;
- схема взаємного розташування вертикальної лінії координатної сітки, щирого і магнітного меридіанів;
- дані про магнії не відмінювання, зближення меридіанів і річній зміні магнітного відмінювання.
Масштаб/Мірило. Види мірил (10 хв.)
Масштабом називається число, яке показує у скільки разів відбулося зменшення розмірів земного еліпсоїда до розмірів його моделі. Масштабом топографічної карти називають відношення довжини лінії на карті до довжини горизонтальної проекції відповідної лінії на місцевості. Таке відношення називають масштабом довжин. При невеликих кутах нахилу фізичної поверхні (на рівнинах) довжина горизонтальної проекції лінії дуже мало відрізняється від довжини похилої лінії. В цих випадках можна вважати масштабом довжин відношення довжини лінії на карті до довжин відповідної лінії на місцевості.
На картах показують масштаб у трьох видах (масштаб є елементом оснащення топокарти і записуються всі його види під нижньою рамкою):
- числовий (чисельний) масштаб (М) виражається дробом, у чисельнику якого одиниця, а в знаменнику – число m, яке показує ступінь зменшення: M=1:m, наприклад, 1:1 000, 1:25 000, 1:5 000 000. Так, наприклад, на топографічній карті масштабу 1:10 000 довжини зменшені по відношенню до дійсних довжин на місцевості у 10 000 раз. Чим більше значення m, тим дрібніший масштаб, тим більше зменшення, тим дрібніше зображення об’єктів на карті; записують числовий масштаб так: 1:1 000, 1:25 000, або 1/1 000, 1/25 000;
- іменований масштаб подається у вигляді пояснень до числового і вказує, як співвідносяться довжини ліній на карті та на місцевості, тобто скільком метрам чи кілометрам на місцевості відповідає 1 см на карті. Так, для числового масштабу 1:1 000 іменований масштаб запишеться так: “1 см на карті відповідає 1 000 см на місцевості”, або скорочено: в 1 см 10 м. Для числового 1:200 000 іменований масштаб виглядатиме так: в 1 см 2 км, для числового 1:50 000 000 – в 1 см 500 км;
- графічний масштаб має два різновиди – лінійний та поперечний.
Лінійний масштаб – графічна побудова у вигляді двох паралельних ліній, розділених на рівні відрізки; служить для вимірювання довжин прямих ліній на карті або ж їх відкладання на карту. Рівні відрізки a, які відкладаються вправо від нуля (як правило, це цілі, кратні десяткам чи сотням, числа), називають основою лінійного масштабу, а відстань на місцевості, що відповідає основі, – величиною лінійного масштабу. Для підвищення точності вимірювань відстаней крайній зліва від нуля відрізок (основу) ділять на менші відрізки b, які називаються найменшою поділкою лінійного масштабу. Відстань на місцевості, яка відповідає найменшій поділці лінійного масштабу, називається його точністю.
Поперечний масштаб – графічна побудова у вигляді паралельних рівновідділених прямих, розділених так само, як і лінійний масштаб, на рівні відрізки. Довжина основи може бути 1 см, 2 см, 4 см або 5 см. Крайню ліву частину масштабу ділять на 10 рівних частин, а точки поділу з’єднують косими лініями – трансверсалями.
Масштаби топографічних карт значною мірою впливають на відбір географічних об’єктів і детальність їхнього показу на карті. Чим дрібніший масштаб карти, тим менша детальність і точність зображення об’єктів місцевості.
Для задоволення різноманітних потреб господарства, науки і оборони країни необхідні карти різних масштабів. Для державних топографічних карт розроблені стандартні масштаби.
Система умовних знаків та кольорів. Рельєф (12 хв.).
Топографічні карти відображають переважно ті об’єкти, які в натурі мають певні обриси. Географічний зміст топографічних карт передається через топографічні умовні знаки – застосовані на карті позначення різних об’єктів із їхніми кількісними та якісними характеристиками. Умовні знаки є системою графічних, кольорових, буквених та цифрових позначень.
Графічні знаки – різноманітні графічні побудови у вигляді фігур (значків) та ліній, які відрізняються за формою, розмірами, кількістю елементів, орієнтуванням. Вони поділяються на :
а) масштабні (площинні) – застосовуються для зображення об’єктів, розміри яких виражаються в масштабі карти. Масштабний знак показує границю поширення того чи іншого об’єкта у вигляді лінії (як правило, чорного крапкового пунктиру) та характеризує сам об’єкт за допомогою фонового фарбування, буквено-цифрових позначень чи шляхом розстановки однакових значків всередині ділянки;
б) позамасштабні – передають об’єкт, площа якого не виражається в масштабі карти, або який зосереджений у пункті (точці). Малюнок значка має правильну геометричну форму або спрощено нагадує (відтворює) зовнішній вигляд об’єкта. Істинне положення об’єкта показує центр фігури, центр основи, прямий кут або центр нижньої фігури умовного значка;
в) лінійні знаки застосовують для передачі об’єктів, що мають лінійне простягання при невеликий ширині, яка не виражається в масштабі карти. Лінійні знаки показують лише простягання об’єкта (вісь лінії).
Колір як умовний знак застосовується для відображення якісних відмінностей об’єктів місцевості за видовими ознаками (об’єкти гідрографії – синім кольором, рослинність – відтінками зеленого, рельєф – брунатним) або для внутрішньовидових відмін (природний рельєф – брунатним кольором. антропогенного походження – чорним).
Буквені позначення застосуються у вигляді:
а) географічних назв; смислове навантаження несуть шрифт, колір шрифту, розмір літер. Різними шрифтами передається тип населеного пункту, його адміністративне значення, а розмір літер вказує на людність (число жителів) поселення;
б) пояснювальні написів, які ставляться біля позамасштабних та інших умовних знаків, часто скорочено, наприклад, біля значка ”завод“ – його профіль: цукр. – цукровий, цем. – цементний) біля значка ”видатна споруда“ – шк. (школа), лік. – лікарня тощо. Показуються також переважаючі породи в лісових масивах (бук, сосна, ялина, у більшості випадків також скорочено), якість води джерела (мін. – мінеральне), якість води в озерах (сол. – солона вода, гірк.-сол. – гірко-солона), вид покриття доріг (А – асфальт) спеціалізацію сільськогосподарських підприємств (зерн. – зерновий) тощо.
Цифрові позначення використовуються для передачі кількісних характеристик об’єктів – ширина автодороги, розмір порому, характеристики броду тощо. Кількісні характеристики елементів місцевості – форм рельєфу, річок, деревостану тощо – всесторонньо використовуються при визначенні відносних висот точок місцевості, падіння та похилу річок, проходимості доріг та інших показників.
Всі елементи місцевості на загальногеографічних картах (в т.ч. й топографічних) поділяються на дві групи: а) ті, що мають завершені розміри – місцеві предмети, чи ситуація; б) ті, що складають форми поверхні Землі, чи форми рельєфу.
Зображення водних об’єктів
На топографічних картах водні об’єкти відображаються різносторонньо й детально, оскільки їх значення дуже велике як для формування природних особливостей території, так і для господарства, життя людей, оборони країни.
Всі умовні знаки виділені: синім кольором – берегова лінія та річкова мережа, ширина якої не виражається в масштабі карти, блакитним – акваторії.
На суходолі показують всі озера (якщо їх площа на карті понад 1 мм2; менші за площею водойм показують, якщо вони є витоками річок, або знаходяться у безводних районах. чи мають лікувальне значення), водоймища, ставки, що виражаються в масштабі карти із характеристикою води.
Зображення рослинності та ґрунтів
Рослинність та ґрунти – елементи місцевості, що впливають на умови видимості та доступності (для пересування), характеризують ступінь господарської освоєності території, а також її господарські можливості.
Площа, зайнята деревною рослинністю передається на карті зеленим кольором, на фоні його вказуються головні (переважаючі породи) верхнього ярусу лісу, їх висота, товщина (середній діаметр стовбура) , середньої відстані між деревами. Ділянки лісу, площа яких в масштабі карті менша за 4 мм2, зображуються знаком ”гай“. Показуються також окремі дерева, що мають значення орієнтирів. Особливими значками показуються рідколісся, вирубані ліси, горілі та сухостійні ліси, вітровали чи буреломи. Вказуються пунктирними лініями просіки: однією – шириною до 20 м, двома – шириною понад 20 м.
Зображення рельєфу
Рельєф – сукупність нерівностей земної поверхні. Він є одним із головних елементів географічного середовища.
Задача відображення рельєфу на сучасних картах загалом зводиться до двох моментів: 1) рельєф на картах повинен бути пластичним, об’ємним, наочним; 2) рельєф повинен бути вимірним; за картами важливо визначати абсолютні та відносні висоти, крутизну, довжину та експозицію схилів тощо.
Основним способом зображення трьохмірного рельєфу на топокарті (площині) є спосіб ізоліній, які називають ізогіпсами чи горизонталями, доповнюють способом відміток висот та умовними позамасштабними знаками окремих елементів та форм рельєфу.
Горизонталь – уявна лінія на фізичній поверхні Землі, всі точки якої мають однакову абсолютну висоту, тобто абсолютна висота вздовж кожної горизонталі постійна.
Горизонталь можна уявити як слід від перетину рельєфу рівневими поверхнями, паралельними між собою.
Задана відстань між сусідніми січними площинами h називається висотою перерізу рельєфу. Щоб передати закономірності рельєфу, значення h встановлюється постійним для карт одного масштабу і типу рельєфу. Відстань на карті між сусідніми горизонталями за заданим напрямом називається закладиною d. Закладина d завжди менша, ніж похила відтань відстань S між двома точками рельєфу.
Крутизна схилу (в шкільній програмі – крутість схилу) виражається через кут нахилу n. Закладина d і кут нахилу n пов’язані між собою: чим більша закладина, тим пологіший схил, чим менша закладина, тим схил крутіший. Зв’язок між елементами схилу можна зобразити так:
Горизонталі, які мають стандартну різницю висот, називаються основними і проводяться на карті суцільними тоненькими лініями коричневого кольору. Під лінійним масштабом топографічної карти подіється вказівка про висоту перерізу, наприклад, на карті “Снов” масштабу 1:25 000 – “Суцільні горизонталі проведені через 5 метрів”. Кожна п’ята основна горизонталь є потовщеною (для зручності відліку).
Щоб зобразити важливі деталі рельєфу, які при стандартних висотах не відображаються на картах, проводять січні додаткові площини посередині між основними. Отримані горизонталі називаються напівгоризонталями (наприклад, між горизонталями із висотою 135 і 140 метрів проводять напівгоризонталь із висотою 137,5 метрів) і проводяться на карті подовженими пунктирними лініями. Якщо ж і їх недостатньо, проводять допоміжні січні площини, а на картах отримують допоміжні горизонталі, які проводяться короткими пунктирами, наприклад, між горизонталями 137,5 та 140 м проводять горизонталь із висотою 139 метрів.
Абсолютні висоти горизонталей підписують у розривах так, щоб головки цифр були спрямовані вверх по схилу. Для більшої наочності рисунок горизонталей супроводжують показом бергштриха – короткої риски, перпендикулярної до горизонталі, вільним кінцем повернутої вниз по схилу.
Спосіб горизонталей доповнюється способом висотних відміток. Вказується висоти вершин, орієнтирів, урізів вод тощо. Висотними відмітками називаються написи абсолютних висот в метрах точок вершин, найнижчих точок западин, точок на перевалах, згинах рельєфу.
Для зображення деяких форм рельєфу – ярів і ритвин, курганів і ям та обривів, окремо розташованого каміння, груп каміння, зсувів, осипищ із піску, каміння й щебеню, карстових воронок, ритвин, промоїн, крутосхилів, задернованих ділянок застосовується спеціальні умовні позначення. Деякі із цих знаків супроводжуються кількісними показниками, наприклад, висота обривів, ширина та глибина ярів.
Льодовикові форми (льодовики, фірнові поля, льодоспади, льодові карнизи і обриви) рельєфу передаються відтінками зелено-синього та блакитного кольору.
Форми рельєфу антропогенного походження – кар’єри, насипи, виїмки – показуються чорним кольором із кількісними характеристиками.
Зображення соціально-економічних об’єктів
Населені пункти – важливий елемент змісту топографічної карти – зображаються площинними, лінійними та позамасштабними умовними знаками, доповнюються власними назвами, пояснювальними написами та цифровою характеристикою.
Дорожня мережа передається лінійними умовними знаками у вигляді однієї чи декількох ліній, доповнених кольоровим фарбуванням, цифровими та буквеними позначеннями. Точне положення дороги вказує вісь лінійного знака.
Межі, границі та кордони. Показують державні кордони із максимальною точністю для даного масштабу, кордонів республік у складі федеративної держави, межі областей, районів, землекористувань лінійними умовними знаками різної форми та товщини.
Окремими умовними знаками показуються кам’яні та цегляні стіни, огорожі, дамби, оборонні й штучні вали, а також межі державних заповідників на картах всіх масштабів.
Із об’єктів сільськогосподарського призначення показують пасіки, загони для худоби, ріллю, багаторічні насадження, пасовища, насадження технічних культур, виноградники, сади тощо.
Серед соціально-культурних об’єктів показують: школи, дошкільні освітні заклади, вузи, науково-дослідні заклади, поліклініки, лікарні, санаторії, будинки відпочинку, будинки та палаци культури, клуби, кінотеатри, спортивні споруди, монументи та пам’ятники, братські могили, місця масових захоронень, кладовища, споруди культу, фортеці тощо. Позамасштабні знаки супроводжуються пояснювальними написами. Чітке позначення названих об’єктів необхідне також і тому, що багато з них добре виділяються на місцевості і можуть служити добрими орієнтирами.
Опорні пункти. До них належать пункти геодезичної сітки, закріплені на місцевості. Вони служать основою для проведення точних вимірювань, через що їх наносять на топографічні карти із максимальною точністю. Вони супроводжується показом абсолютної висоти.
Розграфлення та номенклатура топографічних карт (10 хв.).
Топографічні карти на великі території видаються багатоаркушевими серіями. Земна поверхня (поверхня земного еліпсоїда) зображається на топокарті невеликими ділянками. Поділ карти на окремі аркуші називають розграфленням. Під час розграфлення межі окремих аркушів проводять строго за напрямками меридіанів та паралелей.
Кожен аркуш топографічної карти обмежується відрізками меридіанів та паралелей і є трапецією. Рамки аркушів точно вказують положення зображеної на карті території на поверхні земного еліпсоїда. Розмір аркушів та їхня кількість залежать від масштабу карти: чим крупніший масштаб, тим меншу територію на ньому можна показати, тим більша кількість аркушів необхідна для її зображення.
Для встановлення адреси аркуша застосовується особлива система позначень – номенклатура аркушів карт. Вона залежить від масштабу карти та географічного положення зображеної території.
Основними принципами розграфлення і складання номенклатури карт є: 1) зв’язок із географічним положенням зображеної на карті території; це забезпечує можливість швидко підібрати аркуші карти на будь-які ділянки земної поверхні; 2) залежність від масштабу зображення, яка дозволяє переходити від карт одного масштабу до карт іншого.
В основу розграфлення та номенклатури топографічних та оглядово-топографічних карт покладені розграфлення і номенклатура т.з. ”міжнародної мільйонної карти“ (в 1891 р. на V Міжнародному географічному конгресі було прийнято рішення про створення топографічної карти, єдиної для всього суходолу, в єдиному масштабі, в єдиній проекції, єдиній системі умовних позначень, єдиним підходом до генералізації, а Міжнародний конгрес в Лондоні в 1909 затвердив принципи розграфлення й номенклатури, зміст та інші складові цієї карти). Вітчизняну карту масштабу 1:1 000 000 розроблено з урахуванням рекомендацій Лондонського конгресу та інших міжнародних угод.
Межі аркуша карти мільйонного масштабу збігаться за довготою з межами координатної зони в проекції Гаусса-Крюгера, тобто відстань між ними становить 6°. За широтою аркуш обмежується паралелями з відстанню в 4°.
Аркуш цієї карти має розміри 4° по широті та 6 по довготі. Смуги від екватора до полюсів через кожні 4° називаються рядами (поясами) і позначаються великими буквами латинського алфавіту на північ та південь від екватора: 0°-4° – A, 4°-8° – B, 8°-12° – C…, 84°-88° – V.
Шестиградусні двокутники називаються колонами і позначаються арабськими цифрами із заходу на схід від 180° довготи: 180°-174° зах.д. – 1, 174°-168° зах.д. – 2, 168°-162° зах.д. – 3…, 6°зах.д.-0° д. – 30, 0° д. -6° сх.д. – 31, і т.д. Грінвіцький меридіан розділяє 30-ту і 31-шу колони. Колон всього 60.
При збільшенні лінійного масштабу карти в 2 рази (від 1:1 000 000 до 1:500 000) площа аркуша зросте в чотири рази. Внаслідок цього показати цю територію на одному аркуші у масштабі 1:500 000 важко і незручно. Тому аркуш карти масштабу 1:500 000 (трапецію) отримують шляхом поділу вихідного мільйонного аркуша середньою паралеллю та середнім меридіаном на чотири частини. Розміри кожного такого аркуша – 2° по широті та 3° по довготі (межами аркушів п’ятсоттисячної карти є паралелі, що проведені через кожні 2°, і меридіани з інтервалом 3°).
Аркуші позначаються великими буквами нашого алфавіту зліва направо і зверху вниз – А, Б, В, Г. Номенклатура такого аркуша складається із трьох позначень: К–38–А, М–43–Г, L–49–В.
Із збільшенням масштабу більш, ніж у три рази (до 1:300 000), площа такого аркуша зросте більш, ніж у 9 разів. У цьому випадку аркуш ”мільйонної карти“ ділять на 9 частин із розімрами кожного аркуша 1°20¢ по широті та 2° по довготі і позначають римськими цифрами. Номенклатура такого аркуша складається із трьох позначень: номенклатури ”мільйонного аркуша“ і однієї із 9-ти римських цифр, які ставлять перед позначенням ”мільйонної карти“, наприклад, VII–М–35 (його рамки: 48°–49°20¢ пн.ш. і 24°–26° сх.д.).
Із збільшенням лінійного масштабу карти в 5 разів (від 1:1 000 000 до 1:200 000) площа ”мільйонного аркуша“ зросте у 25 разів. У цьому випадку аркуш ”мільйонної карти“ ділять на 36 частин із розмірами 40¢ по широті та 1° по довготі і теж позначають римськими цифрами. Номенклатура такого аркуша складається із позначення ”мільйонного аркуша“ і однієї із 36-ти римської цифри, яку ставлять після позначення ”мільйонного аркуша“, наприклад, М–35–XXVI (його рамки: 48°00¢–48°40¢ пн.ш. і 24°–25° сх.д.).
Із збільшенням лінійного масштабу в 10 раз (від 1:1 000 000 до 1:100 000) площа ”мільйоного аркуша“ зросте у 100 разів. Такий аркуш ділять на 144 частини із розмірами 20¢ по широті та 30¢ по довготі і позначають арабськими цифрами від 1 до 144 зліва направо і зверху вниз (1–12, 13–24,…121-132, 133-144).
Таким чином, розграфлення й номенклатура аркушів карт масштабів 1:500 000, 1:300 000, 1:200 000 і 1:100 000 базуються на аркуші карти масштабу 1:1 000 000 і утворюються шляхом поділу останнього відповідно на 4, 9, 36 і 144 частини (аркуші), а номенклатура складається із трох позначень.
Розграфлення карт крупніших масштабів відбувається в дещо інший спосіб.
Аркуш карти масштабу 1:50 000 отримують шляхом поділу попереднього, вихідного масштабу 1:100 000 (М–35–111) на 4 частини середньою паралеллю (48°50¢) та середнім меридіаном (25°15¢) із розмірами 10¢ по широті та 15¢ по довготі і позначають великими буквами нашого алфавіту зліва направо і зверху вниз. Номенклатура такого аркуша складається із чотирьох позначень: позначення вихідного, стотисячного аркуша і однієї із чотирьох літер, наприклад, М–35–111–Б (його рамки: 48°50¢–49°00¢ пн.ш. і 25°15¢–25°30¢ сх.д.).
Аркуш карти масштабу 1:25 000 отримують із вихідного аркуша масштабу 1:50 000 (М–35–111–Б) шляхом поділу його на чотири частини середньою палалеллю (48°55¢) і середнім меридіаном (25°22¢30²) і позначають малими буквами нашого алфавіту із розмірами 5¢ по широті та 7¢30² по довготі. Номенклатура такого аркуша складається із п’яти позначень: позначення вихідного аркуша масштабу 1:50 000 і однієї із чотирьох малих літер, наприклад, М–35–111–Б–в (його рамки: 48°50¢–48°55¢ пн.ш. 25°15¢–25°22¢30² сх.д.).
Аркуш карти масштабу 1:10 000 отримують із вихідного аркуша масштабу 1:25 000 (М–35–111–Б–в) шляхом поділу його на чотири частини середньою паралеллю (48°52¢30²) і середнім меридіаном (25°18¢45²) із розімрами 2¢30² по широті та 3¢45² по довготі і познають арабськими цифрами зліва направо і зверху вниз. Номенклатура такого аркуша складається із шести позначень: М–35–111–Б–в–3 (його рамки: 48°50¢–48°52¢30² пн.ш. і 25°15¢– 25°18¢45² сх.д.). Розграфлення й номенлатуру всіх масштабів побано у таблиці.
Для зручності підбору карт і роботи з ними разом із номенклатурою записують назву найбільшого населеного пункту, наприклад, М–35 (Львів), М–35–XX (Тернопіль).
Неважко встановити, що номенклатура аркушів конкретного масштабу – це кількість, послідовність і вид елементів, з яких вони складаються, тому за номенклатурою можна встановити масштаб аркуша карти та координати кутів його рамок.
Дані про розграфлення, номенклатуру та розміри аркушів карт різних масштабів приводяться у відповідних таблицях.
Закінчення (3 хв.).
При вивченні місцевості за топографічною картою необхідно враховувати, що кожна карта дає узагальнене, генералізоване зображення, ступінь узагальнення якого залежить головним чином від масштабу карти. Крім цього, треба мати на увазі, що карти отримані шляхом фіксації місцевості в літній сезон, тому в інші сезони ряд показників може відрізнятись віл вказаних на карті. З плином часу карта старіє, оскільки після її видання можуть з’явитись нові об’єкти.
Берегова лінія на карті відповідає найвищому рівневі води під чаї приливу, контури озер, ставків, берегова лінія рік позначаються ь найбільш маловодний період. На картах масштабу 1:100000 і більшому наносять всі ріки і потоки.
Головним призначенням топографічної карти є орієнтування на місцевості за її допомогою. При цьому спочатку орієнтують саму карту, потім звіряють карту з місцевістю і знаходять точку стояння.
Топографічна карта є безперечно великим джерелом інформації.
Найкраще запам’ятовувати семафор за допаомогою абревіатур. У кожній є букви, пов’язані між собою.
