Пластова Присяга

Пластова присяга – це добровільна, зазвичай прилюдна і урочиста заява, якою пластун зобов’язується безумовно та невідклично дотримуватися Пластового Закону та Трьох Головних Обов`язків, працювати на користь Пласту та українського суспільства, а також не зробити якогось злого діла, хоч би які труднощі чи небезпеки довелося б поборювати.

Пластове юнацтво складає Присягу після здачі Першої пластової проби УПЮ, а старші пластуни та пластуни сеньйори – після виконня вимог, встановлених Крайовим Проводом.

Текст присяги:

« Присягаюся своєю честю, що робитиму все, що в моїх силах щоб бути вірним Богові і Україні, допомагати іншим, слухатись пластового проводу і жити за Пластовим Законом. »

 

Презентація – перевірка знань

 

Про Чесну гру і Справедливість

«На свою честь», «пластове слово честі», «чесна гра» – це слова, які від наймолодшого юнака стало повторюються у пластовому середовищі. Та що вони означають? Чого вони від нас вимагають?

Чесніть – це одна з прикмет людини, що не дозволяє їй за ніяких обставин зійти з дороги етики, прийнятої людством у цілому світі. Ця етика характерна для всіх найбільших цивілізацій та релігійних ідеологій світу. Ця етика закріплена в Десятьох Божих заповідях, включена в Хартію прав людини ООН. Цією етикою послуговувалися стародавні греки та римляни, середньовічні лицарі («Іду на Вас!» руського князя Святослава), запорізькі козаки («За козацьку честь»), січові стрільці («За стрілецький звичай»), і саме ця етика стала підставою скаутської і пластової ідеології.

Чесний пластун ніколи не обманює ні себе, ні оточуючих. Коли ми нечесним шляхом здобуваємо хороші оцінки і школі, ми не обманюємо ні вчителів, ні батьків, ми в першу чергу обманюємо себе. Коли ми в спортивному змаганні чи грі застосовуємо підступну поведінку, що протирічить з правилами гри, – тоді наша гра є нечесною. Коли ми хочемо отримати похвалу і почесті за рахунок праці і зусиль інших, – ми поступаємо нечесно. Коли ми позичаємо гроші, книгу чи якусь річ і не повертаємо власнику, – ми робимо нечесний вчинок. Коли ми обіцяємо щось зробити і не виконуємо цієї обіцянки, – ми поступаємо нечесно.

Тих людей, які завжди поводяться чесно і з гідністю, оточуючі надзвичайно цінують і поважають.

Чи кожен з нас не хотів би мати друга, якому б він міг повністю довіряти, знати, що цей друг ніколи не підведе, не злегковажить своєю обіцянкою, що на його допомогу завжди можна розраховувати, що його словам завжди можна вірити?

Дехто може розчаровано заперечити, що в сучасному світі справедливістю і чесною грою далеко не заїдеш і чогось великого не досягнеш. Дійсно, так може здатися на перший погляд. Та якщо оцінювати життя в його перспективі, то чесна й справедлива поведінка завжди оплачується сторицею, бо завдяки їй нас цінують, нам довіряють, і з нами хочуть мати справу.

Пластова виховна система спонукає нас бути чесними повсякчас: у спортивних змаганнях, іграх, гутірках, веденні діловодств, у щоденному спілкуванні. І саме Пласт може цю важливу прикмету нашого характеру виплекати і прищепити так, щоб в зрілому віці вона стала невід’ємною частиною стилю і способу нашого життя.

Чесність є виключно нашою особистою моральною цінністю, тому виміряти її можна лише власним сумлінням. Як саме ми її вимірюємо, ми відповідаємо лише перед собою. В парі з чесністю йде почуття справедливості, яке ми також визначаємо загальнолюдськими нормами. Ця прикмета проявляється в тому, щоб об’єктивно, не заангажовано оцінювати поведінку інших людей.

Справедливо оцінюємо людину ми тоді, коли визнаємо її позитивну поведінку чи діяльність незалежно від того, чи приємна нам ця людина, чи ні. Тобто, ми чинимо, не зважаючи на наші особисті упередження й установки, забуваємо в цей момент, що могли знати цю людину за інших обставин, а нашу увагу спрямовуємо лише на теперішню її позитивну поведінку.

Хоча за таких обставин є ризик втратити приятеля (якщо він іншої думки), – але пам’ятаймо, що справжній друг завжди з повагою ставитиметься до вашої позиції; і лише для того, щоб когось задобрити, ми не сміємо кривдити людину, що заслуговує на похвалу.

Справедливість, це також одна з тих прикмет, яких ми набуваємо і плекаємо в Пласті. Для цього є впроваджена система проб, точкувань, відзначень і пересторог. І коли на просять, щоб ми дали оцінку іншій людині, ми завжди повинні пам’ятати, в чому є суть справедливості.

Пластун завжди доброї гадки

 

Притчі:

Притча «Дзеркало»:
Якось володар покликав до себе одного зі своїх васалів, котрий славився у своєму князівстві крутійством і хитрістю. Підлеглі йому люди жили у постійному страху. Коли він прибув на вимогу володаря, той віддав йому наказ: «Хочу, аби ти вирушив у світ і знайшов чоловіка, який був би цілковито добрий». – «Так, пане», – відповів васал і слухняно розпочав пошуки.Васал зустрічався і розмовляв з багатьма людьми. Після тривалих пошуків повернувся і сказав своєму володареві: «Пане, я учинив так, як ти звелів, але маю зараз переконання, що у світі немає жодної доброї людини. Є лише повно злостивців та себелюбців, але немає такого місця, де б жили ті, котрих ти шукаєш».

Володар відіслав його і попросив покликати іншого васала, що був відомий своєю щедрістю і добротою, а піддані його дуже любили. Господар сказав йому: «Друже, я хотів би, щоб ти вирушив у дорогу і знайшов для мене хоча б одну людину, яка була б уособленням зла».

Цей васал так само слухняно подався у мандри. Він зустрів багато осіб, розмовляв із ними. Коли спливло трохи часу, васал повернувся до володаря і мовив йому: «Пане, мені не вдалося виконати твого наказу. Є люди необачні, є розбещені, є такі, що поводяться немов сліпці, але жоден з них не є цілковитим уособленням зла. У кожного криється у серці добро, хоча вони й роблять багато помилок».

Отож, сьогодні ми говоримо про спосіб нашого мислення та про ставлення до інших людей. Позитивне мислення дуже важливе і корисне для будь-якої людини. Адже думка матеріальна. І чим світліші наші думки, тим прекрасніший світ навколо нас. Саме в пластовому Законі маємо точку, яка охоплює розпочату нами тему розмови, і ця точка звучить так: «Пластун завжди доброї гадки». Під цими словами розуміємо, що пластун є оптиміст, що він позитивно сприймає навколишній світ і людей в ньому. В будь-якій події він намагається побачити хороші сторони. Скажіть, хто з героїв почутої притчі «завжди доброї гадки»? Давайте і ми намагатимемося бути подібними до нього, адже це зовсім не важко. Від позитивних думок чистіше стає на душі, а люди тягнуться до нас, бо відчувають тепло. Адже справді, як говорить герой нашої притчі, немає повністю недобрих людей. Люди мають окремі недоліки, вони не є ідеальними, але в кожній людині заховане добро. Тому вчімося його бачити. І це спонукатиме людину ставати кращою, добрішою і також думати позитивно про інших.

Ще одна хороша притча:
Під вечір один селянин сів на порозі своєї скромної хатини, аби насолодитися вечірньою прохолодою. Попри його хату звивалася дорога, яка провадила до села. Чоловік, що переходив по ній, помітив селянина і подумав: «Ця людина – взірець лінюха. Нічого не робить, тільки сидить цілими днями на порозі…»

Трохи згодом переходила дорогу інша особа і подумала: «Це якийсь джиґун. Сидить цілий день і пасе очима жінок, що тут ходять. Напевне, чіпляється до них і занапащає…»

Нарешті ішов до села якийсь мандрівник і подумав: «Мабуть, це працьовитий чоловік. Трудився увесь день, а тепер присів собі відпочити.»
Справді, майже нічого не можемо сказати про селянина, що сидів на порозі своєї хатини. Натомість про трьох перехожих, що ішли до села, знаємо: перший – це ледар, другий – особа підозріла, а третій – чоловік працьовитий.
Усе, що говориш, свідчить про тебе; особливо коли твої слова стосуються інших.

 

Спостережливість

Сьогодні поговоримо про дуже важливу у житті здібність – про спостережливість. Швидкість думки та гострота розуму взагалі є дуже важливими і потрібними для кожного пластуна, проте в їх основі лежить спостережливість. На неї опираються всі інші здібності.

Не раз нас запитують: «де мешкає така-то людина?», або «де знаходиться така-то установа?» І часто ми відповідаємо: «Та вона знаходиться на вулиці….е….е…., щось не пригадую назви, ну це десь в центрі…; ви спочатку йдіть ліворуч, потім праворуч, потім прямо і знову ліворуч…., а там…може хтось вам підкаже, бо я щось точно не пригадую…»

Самі ми б без проблем відшукали вказану установу, а щоб комусь вказати її адресу чи пояснити місце розташування, – ось тут вже починаються проблеми. Скільки разів, ідучи до якогось важливого місця, ми навіть не звертаємо уваги на назву вулиці чи номер будинку! Проте не раз це нам може стати у пригоді. Особливо слід пам’ятати адреси та телефони важливих установ свого міста, як от: лікарня, міліція, пожежна охорона, свій навчальний заклад, аптека, пошта тощо.

Можна щиро поспівчувати тим людям, які не вміють спостерігати. Вони ніколи не знають, де їхня шапка, книжка, окуляри… Існує думка, що особливо люди напруженої інтелектуальної праці (професори, науковці) характеризуються значною неуважністю, – вони ніколи не помічають, що діється навколо них. Розповідають, що один німецький науковець був настільки неуважним, що, повернувшись додому в дощову погоду, свою мокру парасолю поклав відпочивати у ліжко, а сам став у кутку сохнути, і простояв там цілу ніч . А всім відомий Ньютон дуже любив напівтверді яйця, він завжди варив їх сам рівно три хвилини, засікаючи час за годинником. А одного разу кинув годинник в кип’яток, а яйце тримав у руці і дивився на нього рівно три хвилини . (Мабуть, юнацтво також знає безліч подібних прикладів про відомих людей або про себе чи своїх близьких).

Про людину, яка на все витріщує очі, та нічого не бачить, кажуть, що вона «ловить гав». Пластун ніколи не буває таким розсіяним, як згадані нами вчені, також він ніколи «не ловить гав». Він завжди уважно спостерігає, все, що потрібно – помічає і запам’ятовує. Зрозумійте, що найважливіше, це помітити предмет, потім – до нього добре придивитися, і після цього – добре запам’ятати.

Дивлячись на щось, ми зазвичай бачимо набагато більше, ніж хочемо бачити. Лише одну точку ми бачимо чітко і ясно, але навколо ще бачимо багато чого іншого, хоча вже не так виразно. Наприклад, коли ми дивимося на картину на стіні, то помічаємо також шафу ліворуч, двері праворуч та ще іншу картину поруч. Так вже побудоване людське око, воно працює як фотоапарат і фокусує максимальну чіткість зображення лише в одній точці, а чим далі від цієї точки, чіткість зображення зменшується.

Взагалі наше око не є досконалим оптичним приладом. Воно не раз нас обманює. Це явище так і називається «зоровим обманом». Зі шкільних занять знаємо кілька таких вправ: намалюємо дві однакові лінії; на кінцях однієї лінії проведемо косі риски, обернені до середини (як у стрілки); на кінцях іншої лінії проведемо косі риски, обернені назовні. Тепер ці лінії не здаються нам однаковими. Також можна намалювати два однакові квадрати: один чорний на білому тлі, інший білий на чорному тлі. Вони також не виглядатимуть однаковими.

Не всі предмети помічаємо однаково легко. Великі самі кидаються в очі, дрібних не бачимо, хоча й дуже приглядаємося. Живі, рухливі предмети помічаємо відразу, на нерухомі не звертаємо уваги. Це інстинктивно знають тварини і використовують для порятунку в небезпеці. Деякі жучки, наприклад, прикидаються мертвими, коли їх взяти в руку. Є гусениці, що стають подібними на нерухому галузку. А деякі метелики стають подібні на листок, якщо сидять нерухомо, склавши крила.

Також важливий і колір предметів: яскраві речі ми помічаємо відразу, нечіткі і невиразні можемо й не помітити. Важливе значення має тло, на якому розміщений предмет; він може відбиватися від тла, а може спливатися з ним. Адже найкраще ми помічаємо контрасти. Тому друкуємо «чорним по білому». Сигналізаційні дорожні знаки – яскраві та контрастні. І навпаки: заєць, перепілка – мають барву поля, збіжжя; білка, дятел – барву кори. І так майже всі тварини. Деякі з тварин мають здатність змінювати барву відповідно до пір року та середовища. Це явище ми називаємо «охоронною барвою». І людина навчилася від природи. Лісники використовують одяг зеленого кольору. Військові мають однострої сіро-зеленої барви («хакі»). Також і пластун, що часто перебуває серед природи і не хоче, щоб його було здалеку видно, носить однострій охоронної барви.

Але повернемося до того, як ми помічаємо предмети. В очі кидаються предмети, які є незвичайні в даному середовищі. Скло чи побитий посуд десь далеко в лісі чи на полі. На подвір’ї, біля будинку на нього ніхто не зверне увагу. Або ж: складені в порядку предмети не важко помітити і запам’ятати. Наприклад, складене на купу каміння. Але на це саме каміння, розкидане без ладу, ніхто не зверне уваги. Подібним способом ми помічаємо речі, складені на полиці, на виставці, тощо.

Отож, для того, щоб розвивати свою спостережливість, треба звертати особливу увагу на ті предмети, які є малопомітними. Слід свідомо намагатися побачити все, а не лише те, що саме кидається у вічі.

Тепер поговоримо про саме споглядання предметів. Наше око, хоч яке б воно вправне не було, не може сприймати одночасно багато різних подробиць. Ми змушені роздивлятися предмети по черзі, один за одним. Коли предмет має багато деталей, ділимо їх подумки на кілька груп, і кожну таку групу деталей розглядаємо окремо. Коли маємо перед собою багато предметів, також розглядаємо кожен з них окремо. В даний момент, хоча б дуже коротко, присячуємо всю свою увагу лише одній речі, одній подробиці, одній прикметі. Коли потрібно запам’ятати якусь велику площу, то варто поділити її в уяві на кілька частин, і кожну розглядати зокрема. Зрозуміло, що разом з тим ми не повинні втрачати цілісності розглядуваного об’єкта. З першого погляду ми звертаємо увагу на цілісне зображення і співвідношення виділених нами частин.

Труднощі зі спостереженням виникають, коли ми знаходимося серед незнайомого великого простору. Часто трапляється, коли хтось, йдучи чужим містом і невідомими вулицями, не може повернутися назад, бо ці самі вулиці зі зворотної сторони видаються зовсім чужими. Адже ми їх не оглянули з іншого боку. Ще гірша ситуація складається в непроглядних теренах, в горах, лісах, або серед дуже одноманітного простору, в степу, пустелі.

Отож, в просторі потрібно завжди шукати точки опори для очей, і від них відштовхуватися. Розділити собі увесь простір на частини, знайти співвідношення поодиноких частин між собою та в цілому, а тоді вже шукати якісь подробиці.

Досвідчений пластун, увійшовши наприклад до кімнати, намагається перш за все запримітити розташування всіх великих предметів, меблів, вікон, дверей, а тоді вже придивляється до подробиць, поодиноких предметів та частин кімнати. Проте робити все це слід непомітно, не привертаючи до себе уваги.

Невідомий терен оглядаємо з різних точок, бо з кожної він виглядатиме по іншому. Особливо вулиці в місті, дорога в лісі чи в горах. Тут завжди на якийсь час слід оглянутися і подивитися назад. Найбільші труднощі виникають на терені без виразних ознак і предметів: в степу, піщаній пустелі, тощо. В таких ситуаціях потрібно вже орієнтуватися за сторонами світу, барвою земного покрову, напрямком вітру, тощо.

Швидка спостережливість важлива на кожному кроці в житті. Якось один юнак їхав у трамваї і, купуючи квиток, розміняв велику купюру. Він запам’ятав номер трамвая і хворобливий вигляд кондуктора. Довіряючи, він не перерахував грошей, що отримав на здачу від кондуктора. Лише пізніше хлопець помітив, що має забагато грошей; кондуктор через неуважність віддав йому разом зі здачею ще й ту велику купюру. Юнак легко знайшов кондуктора за тими ознаками, що запам’ятав, і повернув йому гроші. Або ще один приклад: стійка на таборі покликала виховника і повідомила, що хтось надходить з північного сходу. «Звідки ви знаєте?», – запитав виховник, – «Адже нічого не видно». «Але там кілька разів зривалися птахи», – відповіли стійкові. Ми перевірили терен і переконалися, що дійсно з того боку підкрадався «ворожий» курінь, щоб викрасти наш прапорець.

Останнє наше завдання – запам’ятати спостережене. Воно дозволяє нам надалі його практично використовувати. Хороший спосіб: заплющити очі і відтворити собі в пам’яті предмет нашого спостереження з усіма його подробицями. Зазвичай в нашій пам’яті з’являються великі прогалини і недостачі, які ми, розплющивши очі, матимемо можливість відразу ж їх доповнити.  Варто повторювати це стільки, поки пам’ять не занотує всіх потрібних нам деталей. Полегшує запам’ятовування порівняння предметів з чимось добре відомим. Ось наприклад озеро може нагадувати нам якусь фігуру (птаха, тварину, тощо), річка з дорогою можуть утворювати зображення лука з тятивою. Подібним чином запам’ятовуємо імена: новий юнак у гуртку має таке ж ім’я, як і мій найкращий приятель в школі, ім’я цієї дівчинки нагадує співучу пташку, тощо.

Трохи важче запам’ятовувати числа. Але тут також можна шукати аналогії (наприклад, номер цієї машини збігається з датою народження мого брата, тощо), або ж співставляти число, яке необхідно запам’ятати, з усталеним порядком чисел (наприклад, в номері телефону повторюються кілька цифр, чи вони йдуть у прямому або зворотньому порядку, тощо).

І найголовніше: спостерігати слід свідомо, з твердим наміром запам’ятати все побачене. Решту зробить постійне тренування і здобутий вами досвід. Один юнак спочатку був майже «сліпий»,- він ніколи нічого не помічав навколо себе. Однак за кілька місяців терпеливого і наполегливого тренування він абсолютно змінився і став одним із найуважніших хлопців. Але тренуватися потрібно щодня і на кожному кроці. Для вправ можна використовувати буквально все, що вас оточує; вправлятися можна самому, але краще й ефективніше з товаришем.

 

Пластові Улади

 

Пластові улади

Уся пластова спільнота, виходячи із вікового критерію (а відповідно – пластового досвіду і знань, зацікавлень та завдання), згуртована в 4-х уладах (об’єднаннях):

Перший улад – це Улад Пластових Новаків та Новачок (УПН) – наймолодший улад. До УПН приймається дітей у віці 7-11 років життя. З УПН діти готуються пластувати.

Другий улад – це Улад Пластунів Юнаків та Юначок (УПЮ) – спільнота пластового юнацтва віком 11-18 років. Тут починається справжнє пластування, що спирається на методу самовиховання.

Третій улад – Улад Старших Пластунів (УСП). Це виховна спільнота української молоді у віці 18 – 30 років. Цей улад складається із пластунів, що перейшли з УПЮ, а також тих, що долучились до УСП у старшопластунському віці через активну працю і перебувають у Пласті не менше 6 місяців. Вони можуть творити курені. У цьому уладі пластуни самостійно завершують своє самовиховання, добровільно гуртуються для плекання дружби.

Четвертий улад – Улад Пластунів Сеньйорів (УПС) – об’єднує пластунів, які вийшли з віку, встановленого для УСП (до 30 років), але бажають допомогти у виховній праці УПН, УПЮ, УСП та у всіх інших ділянках діяльності Пласту.

Таким чином, 2 самовиховні улади (УСП та УПС) призначені для того, щоб сприяти самовихованню 2 виховних уладів – УПН та УПЮ.

Кожен пластовий улад має свій власний колір, який домінує на одностроях його членів:

для УПН – жовтий

для УПЮ – малиновий

для УСП – зелений

для УПС – коричневий

Особи, які мають бажання долучитися до праці в Пласті, допомагати своєю діяльністю, творять Пластприят. Як правило, в цю групу входять батьки. Разом із пластовими виховниками вони опікуються роями, гніздами новаків чи гуртками, куренями юнаків. Пластприят допомагає в реалізації пластової програми, в адміністрації Пласту, забезпечуючи тим самим пластову діяльність.

Як навчитися не спізнюватися

 

Вступ

Щоб дізнатися ціну року, запитай студента, котрий провалився на іспиті.
Щоб дізнатися ціну місяця, запитай мати, що народила передчасно.
Щоб дізнатися ціну тижня, запитай редактора тижневика.
Щоб дізнатися ціну години, запитай закоханого, що чекає свою кохану.
Щоб дізнатися ціну хвилини, запитай людину, що спізнилася на потяг.
Щоб дізнатися ціну секунди, запитай того, хто втратив близьку людину в автомобільній катастрофі.
Щоб дізнатися ціну однієї тисячної секунди, запитай срібного медаліста Олімпійських ігор.
Ось таке воно, ЧАС …

Вправа «що таке час?»

Учасники об’єднуються в малі групи. Групи отримують завдання намалювати те, як вони бачать час. Після виконання завдання групами ― презентація малюнків. Паралельно з презентацією ― обговорення.
Необхідні матеріали для проведення: папір, маркери.

Мозковий штурм «Пожирачі часу»

Учасники перераховують ті дії, на які витрачають час, призначений для чогось іншого, більш важливого. Приклад – комп’ютер, телевізор і т. д. Необхідні речі для мозкового штурму: фліп-чарт, маркер.

Як навчитися не спізнюватися

Як навчитися не запізнюватися. Для початку потрібно відповісти на два питання: чому я спізнююся? І навіщо мені потрібно приходити вчасно?
Спочатку розглянемо перше питання. Можливо, ви просто не вмієте правильно розподіляти свій час. Складіть план зборів і відведіть собі певний час на кожну дію. Наприклад, 15 хвилин на сніданок і 10 хвилин на душ. Заодно, зможете перевірити, чи дійсно ви витрачаєте саме цей час, чи його потрібно збільшити. Для початку можна поставити собі мету всюди приходити на 15 хвилин раніше. Якщо зустріч запланована на 15.00, запишіть в щоденнику, що ви повинні бути на місці вже о 14.45. Деякі люди переводять свої годинники на кілька хвилин вперед. Але не для всіх підходить такий самообман. Наша підсвідомість все одно пам’ятає про те, що насправді в запасі є ще час і можна не поспішати. Якщо ви завжди запізнюєтеся саме вранці, то постарайтеся все, що можливо, зробити звечора. Наприклад, приготуйте їжу і одяг заздалегідь, щоб зранку похапцем не займатися всім відразу. Не менш важливо змушувати себе вставати в певний час, не переводити по кілька разів будильник і не валятися в ліжку після пробудження більше 10 хвилин. Лягати також потрібно вчасно, тоді і вставати буде легше, і протягом всього дня вам, щоб «прокинутися», не доведеться літрами пити каву.

Друга причина запізнень може мати чисто психологічний характер. Одного разу, запитавши свою однокурсницю, чому та весь час спізнюється на лекції на півгодини, я отримала відповідь: «Якщо я ввійду в аудиторію вчасно, на мене ніхто не зверне уваги». Запізнення ― не кращий спосіб звернути на себе увагу. Особливо якщо це зустріч з пунктуальною людиною. Багатьох людей страшенно дратують ті, хто спізнюються, адже така поведінка дуже схожа на прояв неповаги до людини, яка вас чекає. Якщо ви не цінуєте час, це зовсім не означає, що його не цінують і ті, яких ви змушуєте чекати.
А може бути й так, що ви ненавидите чекати, але після кількох запізнень друзів або знайомих вирішили для себе, що тепер і самі не будете приходити вчасно, щоб не чекати інших. У цьому випадку вам потрібно навчитися «вбивати» час. Приїжджайте на домовлену годину, прихопивши із собою книжку. Тоді, якщо вам доведеться чекати, ви зможете з користю провести вільний час. Тепер треба відповісти на друге питання: навіщо мені приходити вчасно? Досить імовірно, ви спізнюєтеся, тому що розумієте ― ви можете собі це дозволити, і нічого вам за це не буде. До запізнень однієї моєї знайомої друзі настільки звикли, що завжди приходять на зустріч на годину пізніше і все одно чекають її ще близько півгодини або самі йдуть по неї додому. Інша справа, якщо ви запізнюєтеся на роботу або на зустріч з людиною, яка не буде чекати вас і п’яти хвилин. Щоб щось робити, потрібен стимул. Подумайте, чим загрожують ваші запізнення? Позбавлення премії, штраф, загроза звільнення, сварки з коханою людиною ― все це може стати хорошим стимулом приходити в призначений час. Навчитися керувати власним часом дуже важливо. Проаналізувавши причини своїх запізнень і усунувши їх, ви зможете уникнути багатьох незручних ситуацій, нескінченних виправдань і відчувати себе набагато впевненіше.

Пластова Відзнака

Гербом або емблемою Пласту — Національної скаутської організації України є український тризуб і біла трилиста лілея, символ скаутського руху, сплетені в одну гармонійну цілісність. Цей герб став символом ідейної єдності цілого пластового руху — на рідних землях та поза їх межами.

Три листки лілеї також символізують Три головні обов’язки пластуна, а тризуб вказує на те, що Пласт — це українська організація молоді. Пластуни, що склали Пластову присягу, носять його як відзнаку приналежності до Пласту. Окрім того, трилиста лілея — це відзнака скаутів у всьому світі, що у різних країнах по-різному поєднана із іншими символами.

Форму і спосіб сплетення тризуба з лілеєю придумав один з приятелів пластової молоді та опікун пластових куренів Мирон Федусевич, шкільний учитель зі Львова, а мистецьке оформлення надав їй художник Роберт Лісовський. Однією з важливих рис цього символу є співвідношення довжини до ширини 4 до 3. У випадку, якщо лілейка використовується у кольоровому варіанті, то лілея завжди має білий колір, а тризуб — жовтий (золотий).

Пластовий герб уживають як офіційний знак пластові проводи, старшини й установи на прапорах, печатках, офіційних виданнях, листових паперах тощо.Пластуни, що склали Пластову присягу, носять його як відзнаку приналежності до Пласту, згідно з приписами про пластові відзнаки:

  • Малу лілею — над лівою кишенею однострою.
  • Велику лілею — на пластовому накритті голови (капелюсі чи беретці).
  • Малу чи велику — на лівій вилозі піджака або на іншому одязі на такій же висоті, як і на однострої.

День Святого Валентина

Романтична легенда про Святого Валентина

Християнського проповідника Валентина посадили в римську в’язницю за віру і невдовзі засудили до страти. Сидячи під вартою, Валентин закохався у сліпу дівчину, дочку в’язничного наглядача. Користуючись своїми медичними знаннями, він зцілив її від сліпоти.

За іншою версією, сліпа дочка тюремника сама закохалася у Валентина. Той, як священик, що дав обітницю безшлюбності, не міг відповісти на її почуття, але в ніч перед стратою (ніч проти 14 лютого) прислав їй зворушливий лист, який підписав «Твій Валентин».

У пам’ять про це тепер у День Святого Валентина заведено дарувати одне одному «валентинки» — вітальні листівки у вигляді сердечок, з добрими побажаннями, словами кохання, пропозиціями руки та серця чи просто жартами, які не підписують, і той, хто отримує, повинен сам здогадатися, від кого вони..Також у цей день дарують коханим квіти (найчастіше троянди — символи кохання), цукерки-сердечка, інші сувеніри у вигляді сердечок, купідончиків, пташок, що цілуються.

Історично-релігійне підґрунтя

Святий Валентин за церковною легендою, християнський священик Валентин жив за часів імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.). Є відомості, що, поруч з основним покликанням, Валентин займався природничими науками та медициною. Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім’я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, незважаючи на цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув’язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого.

Але щонайменше троє святих Валентинітів були римськими мучениками. Один був священиком і лікарем у Римі, другий – єпископом у Терні (Італія), третій жив у Єгипті приблизно у 100-153 рр. Останній був одним із кандидатів на пост римського єпископа (тобто Папи), у своїх проповідях звеличував достоїнства шлюбу як втілення християнської любові. Про обставини його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.

Римський Валентин загинув 269 року (часи імператора Клавдія II), тернійський – 197-го. Обидва були поховані на одному цвинтарі (поблизу сучасних воріт Порту дель Пополо у Римі, які тепер часто називають “воротами Святого Валентина”). Останки першого Валентина (римського священика і лікаря) згодом зберігалися в одній із церков Риму. 1836 року Папа Римський Григорій XVI передав останки церкві в Дубліні, де вони зберігаються досі. Останки другого Валентина нині перебувають у базиліці Святого Валентина в Терні – місті, де він колись був пастирем.

Вважається, що День Святого Валентина у християнські часи замінив собою язичницьке свято луперкалій (на честь бога Фавна; за іншою версією, на честь богині кохання Юнони), який відзначався щороку 14 лютого. Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням Папи Римського Геласія I.

Широкої популярності в Західній Європі це свято набуло після XV століття. За переказом, винахід «валентинки» приписують герцогу Орлеанському Шарлю. 1415 року, перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в’язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Одна з тодішніх «валентинок» нині зберігається в Британському Музеї. У США свято відзначають з 1777 року.

Втім, у Римсько-Католицькій Церкві св. Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання: ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії. За церковними переказами, на могилі св. Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився — і видужав.

Загалом у римо-католиків є 16 Святих Валентинів і дві Святих Валентини. Але пам’ять жодного з них 14 лютого не вшановують. 1969 року покровитель закоханих був вилучений із календаря святих як такий, чию історичність взяли під сумнів. Натомість 14 лютого римо-католики відзначають День Святих Кирила та Мефодія, яких Папа Римський Іван II проголосив святими покровителями Європи. У давні часи природні чинники та події позначалися не календарною датою, а приурочувались до святого, якого в той день вшановувала Церква (наприклад, на Спаса достигають яблука тощо). Відповідно, на час, коли відзначають день св. Валентина, припадає період парування птахів. Це й призвело до звичаю, що днем пізніше молоді люди шукали собі пару — дівчина вибирала собі хлопця, а той у відповідь обдаровував її, наслідуючи лицарські звичаї.

Як День Святого Валентина відзначають у різних країнах

Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до урни відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім’я котрої діставалось таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його «дамою серця» (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо). Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Ймовірно, він є ще дохристиянського походження. Ще донині Валентинів день в Шотландії та Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг.

В Англії існувало повір’я, за яким перший мужчина, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином — хоче вона цього чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони гуляли з зав’язаними очима.

Італійці у День Святого Валентина вважають своїм обов’язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають — «солодкий».

Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір’ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.

Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння.

В Японії на День св. Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Хоча це «свято закоханих» подарунки отримують не лише коханці, але й начальники чоловічої статі від підлеглих статі жіночої. Загалом, святкування не відрізняється від аналогічних у Європі чи Америці. День св. Валентина особливо поширений серед молоді. Літнє покоління сприймає його як чудернацьку примху «погано вихованого дітей та онуків» або як шкідливий імпортований звичай Західної цивілзації.

Три Головні Обов’язки пластуна і пластунки

 

Три головні обов’язки пластуна — зобов’язання, які бере на себе пластун, складаючи Пластову присягу. Ці обов’язки наче три дороговкази, мають стояти пластунам у пам’яті, просвічувати пластовий шлях у щоденному житті.

Головні обов’язки складаються із таких точок:

  1. Бути вірним Богові та Україні;
  2. Допомагати іншим;
  3. Слухатись пластового проводу і жити за пластовим законом.

Вірність Богу вимагає від пластуна не лише віри в Бога, але й ведення примірного морального  життя. Вірність Богові пластуни виявляють справами, поводячись згідно з моральними правилами та проявляючи любов до ближнього. Вони відчувають обов’язок дбати про інших чи то в родині, в школі, гуртку; шанують все створене Богом, визнають гідність людини, дбають про добро інших створінь, піклуються про природу. Вони розвивають відчуття краси і дотримуються естетичних норм в своїй поведінці, мові, вигляді. Пластуни нікого не принижують.

Кожний пластун чи пластунка шанує Бога згідно зі своїм віровизнанням і одночасно шанує право кожного на своє віровизнання.

Бути вірними Україні означає вважати себе частиною української громади, патріотом держави. Вірність Україні символізована у пластовому гербі, де пластова лілея нерозлучно переплетена з українським тризубом. Україна — ціла українська спільнота, поселена на прадідівській землі та поза її межами; це, зокрема, культура, мова, церква та інші матеріальні та духовні надбання, здобуті продовж століть існування українського народу. Для юнаків та юначок це значить, що вони:

  • вивчають і використовують українську мову;
  • вивчають літературу, історію, географію і культуру українського народу, українську спадщину;
  • знають українську національну символіку та гімн;
  • плекають українські звичаї, знають і дбають про українське суспільство.

Обов’язок допомагати іншим окреслює відношення пластуна до свого оточення, до людей і до природи. Це означає не лише виконувати громадські обов’язки, але і творити добрі вчинки з власної ініціативи. Добре діло має бути зразком гуманного характеру пластуна, його індивідуальних здібностей і тому повинно приносити задоволення. Пластовий обов’язок закликає не лише любити ближнього, а й допомагати йому. Пластун повинен бути корисним членом спільноти, у якій живе. Практичне застосування цього обов’язку є у ідеї щоденного доброго діла, про що символічно пригадує вузлик на пластових відзнаках. Необов’язково, щоб це було велике діло, але треба, щоб воно виходило з доброї волі пластуна, щоб принесло комусь чи чомусь, людині, тварині чи рослині якусь користь і щоб для цього пластун приніс якусь жертву: час, зусилля чи річ.

Пластун повинен жити за Пластовим законом. Обов’язок жити за пластовим законом — обов’язок щодо самого пластуна. Він має не лише знати пластовий закон, але свідомо прагнути до ідеалу, який окреслений у законі.

Обов’язок слухатись пластового проводу показує, яке значення надає Пласт громадській дисципліні. Складаючи присягу з власної волі, юнак визнає силу законності, що панує у його громаді. Граючи у пластову гру, ми звикаємо до послуху законові та провідникові, до гри за правилами. І це визнання юнаки понесуть у життя, у свою державну спільноту.

Дискусія

Видрукуйте малюнок у форматі А4 запропонуйте кожному юнаку обрати 3 риси, які  на їхню думку мають бути основними в хорошого пластуна, потім вислухайте кожного і складіть загальну таблицю з 3 рисами які найчастіше використовувались.

Пластове Гасло і Привітання

Пластові вітання та гасло

Гаслом першої організації скаутського типу, яку заснував Байден Пауелл, а також подібних організацій деяких інших народів, є “Будь готовий” (Be prepared).

Пластуни використовують це гасло у новацькій системі гасло “Готуйсь” .
Юнаки ж вітаються словом “СКОБ”. Слово саме собою означає назву породи орла – скоба білохвостого (Haliaetus albicilla).
Пластуни прийняли його як свій символ.
Літери української назви орла є початковими літерами чотирьох слів, що висловлюють істотні прикмети доброго пластуна або ж кажуть йому, яким йому треба бути:
Сильним розумом та тілом
Красним душею
Обережним у своїх задумах та планах
Бистрим у думках та ділах.

Отже, С.К.О.Б.!

Образними символами цих пластових прикмет є дубовий листок, кетяги червоної калини, моремух(мухомор) і блискавка.
Дуб – тверде (сильне) дерево, тому його листок став символом сили.
Ягідками калини століттями прикрашували вінки, волосся тощо, калина – символ краси.
Моремух (мухомор) – отруйний гриб, перед яким треба остерігатись, тому він став символом обережності.
Блискавка зі своєю швидкістю – це символ швидкості.

 

Вітаючись на урочистостях, пластуни промовляють один другому “СКОБ” та підносять при цьому догори праву руку із випростаними трома пальцями – символом ІІІ головних обов’язків пластуна.В повсякденному житті пластуни вітаються, подаючи ліву руку. Вітання в такий спосіб дає пластунам нагоду на хвилю задуматись про те, що перед ними – особа, з котрою їх єднає єдина пластова ідея. Вітання лівою рукою – вияв приналежності до світового скаутського руху.