Лещетарське мандрівництво

1. Здобути вмілість «Картографія» для свого віку;

Вся потрібна інформація знаходиться у статті про здобуття вмілості “Картографія” на Пластовій банці

2. Бажано мати власне лещетарське спорядження: лещета, черевики лещетарські, палички;

Так як спортивне спорядження коштує що рік дорожче, не всі мають змогу придбати його. Тому як ви все таки наважитись на покупку, вам потрібно знати яке саме спорядження вам потрібне.

3. Знати і вміти застосовувати на практиці подане нижче:

А. Вміти підібрати лещета і все інше необхідне спорядження для:

• прогульки по біговій трасі;
• прогульки по непідготовленій (дикій, пересіченій) трасі.

Існує декілька типів бігових лиж :

• Лижі, призначені для професійних спортсменів (Sport). Відрізняються хорошою якістю і, що відповідає йому, вартістю.
• Лижі, призначені для аматорів (Fitness). Мають доступнішу ціну, добре підійдуть для людей, бажаючих зміцнити своє здоров’я.
• Лижі для туризму (Touring). Призначені для пересування там, де відсутні лижні траси. Їх збільшена площа дає можливість пересуватися, практично, по будь-якому снігу.
• Лижі, призначені для дітей (Junior).

За матеріалом розділяємо:

Лижі виготовляють із двох матеріалів – дерева та пластику. Пластикові лижі мають багато переваг перед дерев’яними. Вони міцніше, довговічніші – не розшаровуються і не намокають, але при цьому легше, швидкісні. На пластикових лижах можна кататися навіть у відлигу – у цьому випадку треба скористатися рідким мастилом, і намазати нею частина лижі під черевиком (вантажна площадка).

Дерев’яні лижі гарні в тому випадку, якщо ви тільки починаєте кататися на них або збираєтеся поставити на лижі дитини. Надалі, вибір краще віддати пластиковим лижам.

Провідними фірмами є «Atomic» та «Fischer».

Крім цих фірм, є й інші, давно і міцно зарекомендували себе. Серед вітчизняних фірм випуском лиж займаються «Тиса», «Карелія». Із зарубіжних фірм можна виділити «Volkl», «Blizzard», «Head» і французьку «Rossignol».

Підбираємо бігові лижі залежно від зростання

Основні параметрами, які необхідно враховувати, вибираючи для себе лижі – це їх довжина і жорсткість, але не слід забувати і про підбір необхідної довжини палиць. Довжину лиж можна визначити, додавши до свого зростання близько 15-ти сантиметрів, або скористатися для цієї мети представленою нижче таблицею.

Маса людини (кг)	Зріст людини (см)	Рекомендована довжина лиж (см)	Рекомендована довжина палиць (см)
20-25	100-110	105-115	80-90
25-30	110-125	115-135	90-100
30-35	125-140	135-165	100-110
35-45	140-150	165-180	110-120
45-55	150-160	180-195	120-130
55-65	160-170	195-200	130-140
65-75	170-180	200-210	140-150

Скориставшись таблицею, необхідно збільшити або зменшити довжину лиж (близько 6-8 см), якщо вага не відповідає зростанню (у одну або іншу сторону).

Підбираємо жорсткість бігових лиж

Жорсткість деяких бігових лиж позначена на них самих, вказівкою мінімальної і максимальної допустимої ваги. У інших випадках її можна перевірити за допомогою звичайного аркуша паперу. Для цього лижі розміщуються на підлозі і людина, для якої вони призначені, ставати на них. Потім, помічник повинен спробувати пропустити заготовлений лист під лижею (під середньою її частиною). Якщо не виходить – означає необхідно узяти жорсткіші лижі. Далі, вага лижника переноситься на одну ногу і дію з листом повторюється. Якщо лист проходить під лижею, означає вони занадто жорсткі.

Бігові черевики, повинні бути вашого розміру або на розмір більші, щоб ще вмістилась тепла шкарпетка, головне щоб не за маленькі чи занадто завеликі. Вдіваючи, їх добре фіксувати на нозі, щоб ви могли якнайкраще відчувати лижі. Недостатня фіксація черевиків може закінчитись переломом чи вивихом.

Черевики для бігових лиж, як і лижі, діляться на три типи по передбачуваному стилю катання й на чотири –   по цільовій аудиторії.

Залежно від стилю катання на бігових лижах вам знадобляться черевики:

• для конькового стилю потрібний високий черевик із твердим манжетом для фіксації ноги. Навантаження на ногу при цьому стилі вище, тому наявність манжета обов’язково – без нього лижник може ушкодити ногу;
• низький черевик з м’якою підошвою йде для традиційного стилю;
• є ще універсальні черевики, вони йдуть зі знімною твердою манжетою або без неї, з помірковано твердою підошвою.

По цільовій аудиторії лижні черевики діляться на наступні групи: 

• черевики для професіоналів. Такі черевики зазнають найбільшому навантаженню, і тому при їхньому виробництві велика увага приділяється надійності і якостіЧеревики для професіоналів дорогі, але й прослужать вони досить довго;
• черевики для спортивного туризму. До цих черевиків теж пред’являються серйозні вимоги. Їх в основному здобувають туристи з більшим досвідом, а також альпіністи. Вони повинні бути надійними й міцними, ударостійкими;
• черевики для оздоровчих лижних прогулянок.
• черевики для дітей. Дитячі черевики повинні бути зручними, міцними й теплими. Крім того, вони повинні й легко надіватися, і легко зніматися.

На черевиках для бігових лиж в основному використовуються шнурки. Якщо відпустити шнурки на черевику, так щоб його можна було вільно взути, шнурки не повинні випадати через самий верхній отвір для шнурівки, тобто бути досить довгими. Правильно зашнурований черевик, з одного боку, надійно фіксує ногу, а з іншого – не здавлює її. Буває, що у верхній частині черевика додатково є липа – вона захищає від влучення снігу в черевик і служить додатковим фіксатором.

Здобувати лижні черевики без приміряння в жодному разі не можна, а при примірянні обов’язково надягайте носки. Це можу бути або спеціалізовані носки для заняття лижним спортом, або вовняні – не тонкі, і не товсті. Лижний черевик у жодному разі не повинен жати. З іншого боку, у надто вільних черевиках буде важко управляти лижами.

Отже, приміряючи черевик, треба в ньому пройтися, постояти, відірвати пятку від підлоги – усередині черевика пятка повинна щільно прилягати до підошви, не відриватися від неї. Donlcc також рекомендує звернути увагу на те, що складка, що утворюється при підйомі п’яти, в області підйому стопи не повинна давити на пальці. Якщо ж черевики не підходять під ці критерії – це значить, що вони вам не підходять.

Палички мають бути за довжиною до ваших пах. Але ви самі маєте їх відчути, головне, щоб вони не були замалі, чи завеликі—тоді користь з низ буде ніяка.

Кріплення

Кріплення для бігових лиж бувають трьох видів:

• передні (Nordic 75);
• з «жолобом» (система SNS);
• з «рейками» (система NNN).

Зупинимося про кожний із кріплень докладніше.

Передні кріплення, Nordic 75. Цей тип застарілий, і вже майже не використовується.

Система NNN має два виступи для кріплення, «рейки». Такий тип кріплення кращий для аматорів конькового ходу, тому що, на відміну від SNS, передня скоба черевика зрушена назад, що дозволяє краще управляти лижами.У передній частині кріплень NNN є гумові упори. По них кольору легко можна визначити твердість. Визначення твердості важливо для того, щоб зрозуміти, які кріплення вам підходять більше виходячи зі стилю, що воліється, катання. Для конькового ходу потрібна більша твердість, для класичного, відповідно – менша. Варіанти квітів кріплень, що позначають твердість, такі: білий – для найбільш твердого стилю, зелений – для катання помягче, чорний – стандартні «гумки» і червоний – м’які. Таким чином, білі й зелені підходять для конькового стилю, а чорні й червоні – для класики.   

Система SNS від вищезгаданої відрізняється тим, що скоба черевика закріплюється відразу в його носку. Що стосується кольору гумових упорів, то вони теж відрізняються. Їх три види, але на «гумках» до того ж видавлена цифра, що відповідає твердості. Є жовті (із цифрою 85) – для класики, червоні (115) – для ковзана й універсальні (95) – рожево-бузкові. Має один виступ для кріплення «жолобок».Кріплення SNS і черевики до них робить фірма Salomon. Donlcc обертає ваша увага, що нові моделі кріплень SNS і черевик відрізняються від старих, і тому при покупці варто проконсультуватися із приводу сумісності тих і інших.

Кріплення SNS і NNN підходячи до всіх розмірів взуття. Виключення становлять дитячі і юнацькі, до них випускають спеціальні кріплення, які відрізняються великою ручкою засувки й більш м’яким механізмом кріплення.

До слова, кріплення бувають двох видів:

• автоматичні;
• механічні.

У першому випадку, як тільки ви вставите скобу в паз, вони самі защелкнутся, у другому ж – кріплення закривається вручну. Незважаючи на гадану незручність другого виду, для професійних кріплень характерний саме він, тому що закріплюється більш надійно.

Б. Вибрати одяг відповідно до завдань терену і погоди: курточка (комбінезон), штани, рукавиці, шапочка, окуляри, шкарпетки;

Одяг для бігових лиж можна розділити на три види: 

• для гонщиків;
• для спорсменорв-аматорів;
• для прогулянок і оздоровчого катання

Лижний одяг для гонщиків завжди облягає, тому що вільний покрій збільшує опір повітрю. Найпоширеніший покрій у спорті – комбінезон. Зараз стали випускати комплект штани й куртку, що пристібається до штанів за допомогою блискавки. Комір і манжети повинні бути що облягають, щоб під них не попадав сніг, і їх не продувало вітром. Блискавки, що защібають комбінезон або куртку, мають внутрішній клапан для захисту від вітру. При цьому нерідко, що защібає блискавка, на комбінезонах буває не тільки попереду, але й на плечах, і на спині. Також варто відзначити, що “брелоки” блискавок, повинні бути досить більшими, щоб за них зручно було братися в рукавичках. Крім цього, комбінезон повинен мати гумки для стопи внизу штанів. Ще одна особливість таких костюмів – це ущільнювачі під коліном, які не дають костюму порватися під час падіння й дають додатковий захист від вітру.

Одяг для спортсменів-аматорів відрізняється від гоночної більше вільним покроєм. Тут уже частіше зустрічаються комплект куртка+штани, тому що таке сполучення більш зручно у використанні. Такий одяг дуже часто використовують як тренувальні костюми. Куртка позаду звичайно небагато подовжена, а внизу має гумку, що не дає їй “повзти” нагору під час перегони. Ще одна видозміна стосується штанів: штани мають унизу блискавку. Крім цього, штани часто мають накладки на передній частині гомілки з вітрозахисних матеріалів. Потрібно це для того, щоб не мерзнули ноги, оскільки темп руху під час “вільного” катання набагато нижче, ніж на змаганнях. На додаток до всього цього аматорські лижні костюми мають кишені на блискавках для всяких дріб’язків.

Лижні костюми для оздоровчого катання або просто прогулянок досить сильно відрізняються від спортивних, як гоночних, так і аматорських. По-перше, вони мають зовсім вільний покрій. По-друге, вони більше теплі, оскільки лижник на прогулянці не бігає, а просто качається. Стандартом тут є комплект куртка й штани. При цьому куртки й штани можуть бути зовсім різного покрою. Наприклад, часто зустрічаються не тільки прості куртки, але й аноракі (куртка із блискавкою до середини), парки (довгі куртки з гумкою на талії) і різні светри й кофти. Штани теж можуть бути двох типів – короткі до середини, і високі на лямках. Єдино, що обов’язково для таких лижних штанів – блискавка внизу. Як і в спортивних, у туристичних костюмах блискавка повинна усередині мати клапан, що захищає від вітру. Ще одна відмінність туристичних костюмів – велика кількість різноманітних кишень на блискавці.

Особняком у лижному одязі коштують жилетки. Гонщики їх, природно, не використовують, а от спортсмени-аматори й туристи – із задоволенням. Жилет дуже зручний тим, що його можна одягти як на комбінезон або светр, так і на куртку як додаткове утеплення.

Матеріали 

До одягу для лижних прогулянок пред’являються інші вимоги, чим до спортивного одягу, те й використовувані тут матеріали – трохи інші. По-перше, у туристичному лижному одязі велика увага приділяється утепленню. Як утеплювач найчастіше використовується підкладка із фліса. По-друге, туристичний одяг має кращий захист від вітру, завдяки використанню вітрозахисних матеріалів. Одяг для бігових лиж звичайно не вимагає гарного захисту від снігу й дощу. Тому для захисту від зовнішньої вологи використовуються більше дешеві тканини із просоченням, а не дорогі високотехнічні мембранні тканини. Проблема “подиху” у лижному одязі в основному вирішується за допомогою осередків, що вентилюють, на блискавці, які звичайно перебувають пахвами, на боках, на спині, під коліньми. Крім курток у цьому класі одягу широко представлені флісові светра й аноракі. Як і куртки, вони мають підкладку з вітрозахисних матеріалів.

Для виробництва спортивної нижньої білизни найчастіше використовується 100% поліестер. Тканина сприяє ефективному видаленню шкірних випарів. Спеціальна ребриста в’язана структура втримує повітря біля тіла, що поліпшує теплозахисні властивості. Це забезпечує швидке висихання й максимальний комфорт. Плоскі шви запобігають роздратування шкіри. Бавовняна білизна (майки, кальсони) лижникам протипоказано, тому що бавовна погано віддає вологу.

Для виробництва носків використовуються різні сполучення синтетичних (поліаміду, поліакрилу, поліпропілену й т.п.) і натуральних матеріалів (вовна, бавовна) з еластаном або лайкрою (Lycra, фірма DuPont). Гарні носки повинні вільно випускати назовні вологу й при цьому не намокати. В “проблемних” місцях – на пальцях і на п’ятах – гарні лижні носки повинні бути утеплені й ущільнені. Крім цього, вони повинні мати антибактеріальні властивості.

При температурі повітря не нижче 8-10 градусів, не варто одягатися дуже тепло. Найкраще взяти теплі речі з собою і вдягти їх після закінчення лижної прогулянки. На лижній прогулянці знадобляться вовняні шкарпетки, рукавички, куртка. Рекомендується так само брати з собою запасні ніжки і рукавиці, їх можна буде поміняти на промоклі. Найзручніше кататися в спортивному костюмі. Теплі речі можна покласти в спинний рюкзак. З появою втоми, рекомендується надіти куртку і перепочити.

В. Підібрати мазі залежно від погодних умов, вміти наносити їх на лещета;

Будь-які лижі, особливо нові вимагають до себе дбайливого догляду. Їх необхідно обов’язково акуратно й ретельно просмолити. Для цього необхідно скористатися спеціальною смолою або особливими мазями для мокрого снігу.
Перед тим як смолити вже досить старі лижі, необхідно пройтися по них спеціальною тонкою тряпочкою. Порядок просмолювання наступний: натерти третину лиж смолою і прогріти їх, для цього можна використовувати майже все, що завгодно або є в полі видимості, починаючи від лампи паяльної і закінчуючи свічками. Грієм смолу поки не здадуться бульбашки, потім охолоджуємо і знову прогріваємо.
Після протерти гарненькою байкової або фетровому ганчірочкою. Поверхня обробленої ділянки лиж повинна бути коричневою і гладкою. Після переходимо на іншу ділянку лижі і так відбувається далі, поки вся поверхня не буде пройдена. Перед безпосереднім походом на лижах їх необхідно змащувати згідно погоді. Від цього буде залежати швидкі.

Г. Знати правила безпеки на лещетарських мандрівках та поведінки на бігових трасах;

Під час лищетарської мандрівки можна пересуватися тільки у день, тобто, вседньому до пів шостої години. Не слід мандрувати у дуже вітряну і холодну погоду, коли є туман чи буревій. Особливо, якщо можливий зсув лавини. Мандрувати слід по уже відомій видимій трасі. Ні в якому разі не можна заїжджати на обвислі території, можливий обвал.
У кожної людини є свій рівень підготовки, одна їде швидше, друга—повільніше. Тому щоб не було затримок під час руху, слід слабших ставити переді, але тільки після інструктора. А взагалі—бажано робити групи з однаковим рівнем катання. Щоб не відстати від групи, потрібно завжди тримати в полі зору того, хто їде перед тобою.
На трасі слід поводитися без ніяких казусів—це може відвернути увагу оточуючих. Якщо ви їде повільніше слід триматись краю траси, щоб дати прохід іншим.
Якщо вам потрібно зупинитись, чи присісти, ніякому разі не робіть це посередині траси—тільки збоку.

Д. Правильно носити, доглядати та зберігати лещетарське спорядження;

Перш за все, лижі після їх використання, необхідно обов’язково вкрай акуратно й ретельно протерти ганчіркою насухо, щоб вони навіть поскрипували від ганчірочки, і прибрати на балкон або інше, але не надто сухе приміщення, оскільки дереву слід дихати.
Перевозити лижі треба вкрай обережно, щоб небезпечним і ріжучим вістрям лиж не поранити оточуючих людей або сусідів. Для цього лижі необхідно скласти внутрішніми сторонами один до одного, посередині поставити пробкову або дерев’яну розпірку. Додатково лижі між собою зв’язують у двох місцях міцними шнурками-мотузочками або спеціальним ременем.
Лижні палиці потрібно повісити кільцями на ніс лиж і також закріпити палиці з лижами надійним і міцним шнурком. На ріжучі і гоструватий носи лиж слід надіти мішечок, оскільки він буде обов’язковим захистом самих лиж від ушкоджень, і додатково буде страхувати оточуючих людей при транспортуванні, що б вістрям лижі ви нікого не змогли поранити. Тепер, будучи компетентно «підковані» у питанні зберігання лиж і їх правильного транспортування, можете з упевненістю мріяти про майбутню зиму.

Є. Знати основні види небезпеки в лещетарстві нордійського стилю (лавини, обмороження, сонячні опіки, зневоднення організму, пошкодження очей);

Лавина –  величезна маса снігу, що зривається із гірського схилу і котиться вниз з великою швидкістю. Виникнення лавин можливе у всіх гірських районах світу, де встановлюється стійкий сніжний покрив. В Україні снігові лавини поширені в Карпатах та Кримських горах.

В залежності від причин утворення снігового покриву виділяють:

• сухі лавини;
• мокрі лавини;

В залежності від характеру руху снігу по схилах виділяються такі типи лавин:

• осови (снігові зсуви) — вони ковзають по всій поверхні схилу поза руслом;
• лоткові — вони рухаються по заглибинам, логам та ерозійним бороздам;
• стрибаючі — вони рухаються по уступам, вільно падаючи з них;
• снігова дошка — не прикріплений до нижнього шару снігу і ніби підвішений у повітрі потужний наст.

Сходження лавин

Швидкість руху лавин в середньому становить 20-30 м/с. Падіння лавин зазвичай супроводжується своєрідним свистом низького тону (при падінні сухого снігу), шкребінням (при падінні мокрого снігу) або оглушеним шумом (при виникненні повітряної хвилі). Частота падіння лавин та їхній об’єм залежить від морфології лавин. Лоткові лавини з крутих схилів падають часто, але мають невеликий об’єм. Лавини із зруйнованих карів падають рідко, але мають величезні об’єми. Залишками лавин зазвичай є лавинні сніговики. Схід лавини із сухого снігу може супроводжується утворенням снігоповітряної хвилі, що робить значні руйнування. Швидкість руху сухих лавин зазвичай становить 20-70 м/с (до 125 м/с при щільності снігу від 0,02 до 0,3 г/см³). Мокрі лавини рухаються зі швидкістю 10-20 м/с (до 40 м/с) і мають щільність 0,3-0,4 г/см³.

Попередження

Лавини володіють величезною руйнівною силою, викликаючи значні катастрофи та перешкоджають нормальній експлуатації доріг, промислових споруд та спортивних комплексів.
Засобами захисту від лавин є:

• профілактичні:
  • гірськолавинна служба та гірськотехнічний нагляд;
  • прогнозування часу сходження лавин, штучний скид лавин за допомогою артилерійського обстрілу та вибухів;
  • інженерні:
  • попередження сковзання снігу в лавинозборах шляхом облисіння, забудови схилів та укріплення їх опорними спорудами;
  • відведення лавин від захисних об’єктів направленими дамбами, лавинорізами;
  • пропуск лавин над об’єктом за допомогою навісів та галерей.

Для територій, які мають небезпеку лавиноутворення, складаються спеціальні мапи, на яких виділяються райони із значною, середньою чи слабкою лавинною небезпекою, а також райони з потенційною небезпекою — безпечні, але які можуть стати лавинонебезпечними при вирубці лісу чи вимиванні ґрунту на схилах.

Для попередження лавин або їхніх серйозних наслідків проводяться різні комплекси заходів, серед яких найбільшого значення на сьогодні набули бомбардування лавинонебезпечних місць вибухівкою або обстріл із артилерійської зброї гірських схилів. Такі дії призводять до сходження найбільш неконтрольованих лавин з ціллю попередження сходження найбільших.

Снігова буря—перенесення вітром снігу над землею.

У завірюсі може брати участь як сніг, що лежить на землі, так і сніг, який падає з хмар. За цією ознакою розрізняють:

• верхову завірюху;
• низову завірюху;
• загальну завірюху — поєднання верхової і низової.

Під час снігової бурі не слід взагалі збиратись у мандрівку, але якщо вона вас застала, слід дотримуватись певних дії.

Потрібно рухатись максимально наближено один до одного, у таку погоду можна легко загубитись. Слід варто шукати місце де не має вітру:під якоюсь скелею чи виступом наприклад. І чекати там поки лихо не пройде.

Туман – атмосферне явище, що полягає в скопиченні продуктів конденсації, звішених в повітрі безпосередньо над земною поверхнею. Виникає внаслідок охолодження повітря від земної поверхні чи випаровування з теплої води.

Тумани з водяних крапель спостерігаються головним чином при температурах повітря вище −20 °C, але може зустрічатися навіть і при температурах нижче −40 °C. При температурі нижче −20 °C переважають крижані тумани.

Тумани в населених пунктах бувають частіше, ніж удалині від них. Цьому сприяє підвищений вміст гігроскопічних ядер конденсації (пилу, сажі тощо) у міському повітрі.

Якщо туман застав вас у мандрівці. Слід рухатись максимально близько одне до одного, у таку пору можна легко загубитись. У таких мандрівках варто мати ліхтарики на наплічнику чи куртці, включивши їх, вас будуть бачити оточуючі, а ви їх. Проте, мандрівки в туман є вкрай небезпечними.

Обмороження – це ушкодження тканини у результаті дії низьких температур. Може виникнути навіть за температури вищої від 0 С. Мокре та тісне взуття; тривале перебування в нерухомому стані на повітрі, в снігу, під холодним дощем; хвороби, втрата певної кількості крові, алкогольне отруєння тощо можуть стати причиною обмороження. Найбільш уразливі для обморожень частини тіла з найслабшим кровотоком: ніс, вуха, кінцівки.

Симптоми:

• Виникає відчуття холоду;
• Людина відчуває поколювання, її шкіра набуває білого кольору, втрачається чутливість;
• Людина німіє, шкіра набуває ситющого відтінку. Втрата чутливості робить непомітною подальшу дію низької температури.

Справжню глибину обмороження можна встановити тільки після припинення дії холоду, інколи через кілька днів ( на ураженій ділянці з’являється набряк, запалення чи змертвіння тканин.

      
За тяжкість та глибиною розрізняють чотири ступені обмороження:

• Перший ступінь (легкий)—ураження шкіри, що супроводжується запаленням, набряком, болем. Такий стан триває кілька днів, потім поступово проходить. Уражена ділянка надовго залишається дуже чутливою до холоду.
• Другий ступінь (середньої тяжкості)—проявляється некрозом поверхневих шарів шкіри. Після відігрівання уражене місце синіє. В зоні обмороження утворюються пухирці,  наповнені прозорою чи білуватою рідиною. З’являється сильний біль. Серед загальних симптомів спостерігається підвищення температури тіла, погані сон та апетит.
• Третій ступінь (тяжкий)—відбувається поступовий некроз тканин на значну глибину. В перші дні спостерігається поява пухирців заповнених темною рідиною. Через кілька днів з’являються ділянки вологої мертвої тканини. Хворі відчувають нестерпний біль. Захворювання супроводжується виділенням поту, апатією.
• Четвертий ступінь (вкрай тяжкий)—змертвіння тканини до кістки. Ця частина тіла залишається холодною та абсолютно нечутливою. Шкіра вкривається пухирцями, заповненими чорною рідиною. Через кілька днів уражена  ділянка швидко чорніє і висихає. Відбувається муміфікація тканин. Процес загоєння такої рани надзвичайно тривалий (1,5-2 місяці).

ПМД при відмороженні

Перша допомога у разі обморожування полягає у якомога швидшому зігріванні ушкодженої частини тіла і відновлення кровообігу. Найбільш ефективно це можна зробити завдяки теплим ваннам. Упродовж 20-30хв температуру води підвищувати з 20 до 40 С. Якщо в тканинах не спостерігаються зміни, після ванни обморожені ділянки протирають спиртом, горілкою чи одеколоном і розтирають ватним тампоном   чи сухими руками по червоній шкірі. Якщо ж пошкодження тканин все ж таки відбулося, уражені частини тіла протирають спиртом і накладають стерильну пов’язку.

Не рекомендується розтирати обморожені ділянки снігом—це може призвести до погіршення стану потерпілого.

Під час перебування а холоді треба закривати, де це можливо, всі відкриті ділянки шкіри. Слід періодично перевіряти чутливість обличчя та кінцівок.

Сонячні опіки—ураження шкіри та тканин організму під дією високих температур, їдких хімічних речовин, інтенсивного короткохвильового випромінювання, що призводить до втрати клітинами організму своєї молекулярної структури.

Слід зауважити, що опіки можуть бути і взимку. За своїм течією сонячні опіки схожі на термічні. Подібна неприємність хоч раз, та траплялася майже у всіх людей. Проявляється ця неприємність почервонінням шкіри і болем. Як правило, в таких випадках багато справлялися своїми силами. Крім цього, сонячні опіки можуть супроводжуватися набряками, а великі опіки обличчя та шиї можуть призвести до ускладнення дихання.

ПМД при сонячних опіках

• Перш за все, увійдіть в приміщення. Перебування на сонці після отримання опіку тільки погіршить ситуацію.
• Перевірте, чи немає пухирів. Освіта пухирів вказує на те, що шкіра сильно пошкоджена і можливі серйозні ускладнення.
• Обробіть пошкоджену ділянку шкіри соком алое або іншим охолоджуючим речовиною. Ні в якому разі не обробляйте опік вершковим або рослинним маслом.
• Для зменшення болю від опіку можна використовувати болезаспокійливі засоби, які відпускаються без рецепта, наприклад, ібупрофен або анальгін.

Перелом— часткове або повне порушення цілісності кістки, викликане впливом на неї механічної сили: насильно або в результаті падіння, удару, а також внаслідок патологічного процесу, пухлини, запалення.

Ознаки перелому:

• сильний біль;
• набряк;
• синець;
• крипітація кісток (хрускіт при пересуванні уламків кісток);
• неправдивий суглоб;
• деформація кістки (кінцівки);
• порушення функцій кістки (кінцівки).

Класифікація в залежності від пошкодження зовнішніх покривів тіла:

• відкритий перелом (цілісність шкіри у ділянці перелому порушена)
• закритий перелом (шкіра у ділянці перелому не пошкоджена)

Класифікація в залежності від зміщення:

• зміщені;
• незміщені.

Класифікація в залежності від кількості переломів:

• одиночні;
• множинні.

Принцип надання ПМД при переломах:

1. Зупинка артеріальної кровотечі;
2. Попередження травматичного шоку;
3. Накладання стерильної пов’язки на рану;
4. Проведення іммобілізації кінцівки табельними чи підручними засобами.

Вивихи – різновид травм, що характеризується як порушення конфігурації суглобових поверхонь.

Особливі види вивихів:

• Звичний вивих — це багаторазові вивихи без надмірних фізичних зусиль;
• Невправний вивих — це, як правило, свіжий вивих, який через різні причини не вдається усунути. Причиною може бути інтерпозиція капсули, зв’язок, сухожилків.

Принцип надання ПМД при вивихах:

При наявності кровотечі із судин — зупинка кровотечі джгутом чи імпровізованими джгутами (закрутка, перетягання ременем, шнурком тощо), накладання тиснучої пов’язки.

Зневоднення організму—позбавлення клітин або тканин організму води. Зазвичай зневоднення означає збільшення концентрації розчинних компонентів клітин або тканин, що означає лише зменшення об’єму клітин або тканин із збереженням концентрації розчинних компонентів.

Навіть якщо вам не дуже хочеться. Напої найкраще пити помірковано гарячими. В обід не забудьте з’їсти теплого супчику. Зневоднювання організму взимку не так помітно, як улітку. І може в самий невідповідний момент привести до судорог. Спортсмени завжди після змагань проводять гідрацію.

Пошкодження очей можливе при недбалому ставленні до лижних окуляр.

Якщо ви їдете на лещатах проти вітру, снігу тай взагалі, якщо на дворі холодно,  слід мати лижні окуляри. Вони мають щільно прилягати до верхньої частини вашого обличчя, і мати при цьому дирочки, які б забезпечували конденсацію—незапотівання всередині. Лижні окуляри, як правило мають бути жовто-оранжевого кольору.

Ви можете зустрітися з хворобою, яку в народі називають ячмінь очей. Виявити її досить просто—слід подивитись, чи не має в нижній частині ока під повіками білого пухирця. Якщо ж ви виявили ячмінь, слід скористатись народними методами:

• зварити лікарську ромашку та прикладати настій до ока;
• зварити яйце, і прикласти на ніч до пошкодженого ока (воно добре гріє);

З пошкодженими оком на холодну і вітряну погоду слід не виходити.

4. На біговій трасі середньої складності виконати такі технічні елементи:
А. Піднімання вгору:
• прямо;
• драбинкою;
• ялинкою;
• пів’ялинкою.
Б. Розворот на 1800 на місці в обидві сторонни;
В. Правильне падіння у критичній ситуації;
Г. Правильне вставання після падіння;
Д. Спуск в основній стійці:
• прямий спуск з подальшим переходом до ковзаючого плуга та гальмуючого плуга;
• спуск з подальшим поворотом переступанням і зупинкою.
Є. Змінний лещетарський хід;
Ж. Перемінний двокроковий хід;
З. Одночасний безкроковий хід;
И. Ковзанярський хід.

Практична частина здається кваліфікованому інструктору

5. При достатньому рівні підготовки і володіння лещетарською технікою нордійського стилю провести мандрівку на лещетах протяжністю 10-15 км по підготовленій біговій трасі або 7-10 км по непідготовленій трасі;
6. Здобути пластові вмілості «Лещетарство альпійського стилю», «Лещетарство нордійського стилю», «Перша допомога» для свого віку, «Картографія» для свого віку;
7. Знати особливості лещетарського спорядження для мандрівництва та що відрізняє його від звичайного з’їздового (альпійського) стилю;
8. Пояснити принцип роботи спеціальних кріплень, лещет, конусів та лещетарсько-мандрівних черевиків. Вміти правильно використовувати та зберігати спорядження для лещетарського мандрівництва;
9. Знати про спорядження на зимову лещетарську мандрівку, його особливості та найбільш ефективні та безпечні способи одягання на цей вид мандрівок;
10. Знати терени, в яких можна проводити лещетарське мандрівництво, особливості погодних умов та небезпеки в них. Знати місця стаціонарних ночівель; де, коли і кому правильно зголошувати лещетарську мандрівку та куди звертатись за допомогою;

Обираючи маршрут для зимової мандрівки, ви повинні врахувати кілька основних моментів. Найперше — тривалість походу. Можливі варіанти від найкоротшого (на один день) до достатньо довгого (на тиждень чи й більше), в залежності від підготовленості команди.

Гірські походи умовно можна поділити на два типии:

• «радіальні» з проживанням на облаштованій базі (приватний сектор, колиба і таке інше)
•  «лінійні», коли харчі, житло, одяг у вас за плечима, і ви ні від кого не залежите.

Добре було б, якби влітку чи в розпал весни ви пройшли певні ділянки майбутнього зимового маршруту, а ще краще — весь шлях. Так ви будете краще орієнтуватися й імовірність заблукати зменшиться. Складні чи незнайомі частини шляху варто залишити на другу половину мандрівки. Тоді вже і наплічники легші, і організм адаптований до фізичних навантажень, і «відчуття маршруту» з’являється.

Група, яка перебуває в горах узимку, досить ізольована — з деяких районів Карпат майже неможливо дістатися до житла швидше, ніж за дві доби. Тому у перших зимових походах варто звести автономність до мінімуму, вибравши для мандрів ближчий, «цивілізованіший» район…

Зимою складніше й небезпечніше йти відкритими та високими хребтами (Чорногора, Свидовець). Залежно від погодніх умов, хребет треба або траверсувати, або йти верхом. При високому снігу краще йти по самому хребту, щоб не потрапити у лавину. Якщо ж на хребті дме сильний вітер, але сніг неглибокий, то треба траверсувати…

При плануванні маршруту вдома варто врахувати, що стежки і дороги взимку замітає, тому їх важко, а деколи просто неможливо ідентифікувати. І тут допоміг би GPS…

Дещо про команду

Рекомендований склад команди для зимового походу — мінімум три–чотири особи. Буває й менше (навіть сольні походи), але це вже виняток, який передбачає особливу підготовленість і великий досвід. При значному сніговому покриві бажано навіть, щоб група складалася з 6–10 осіб — тоді легше пробивати стежку. Так чи інакше, взимку горами пересуватися значно складніше, ніж у решту сезонів — за день долається до 15 кілометрів…

Учасники мають бути достатньо загартовані, фізично і морально підготовлені. Складності маршруту повинен відповідати досвід туристів, особливо керівника. Багато важить дисципліна в групі, взаємодопомога та взаємоповага…

Бажано, щоб жінок у складі групи було не більше третини. Це не дискримінація. Справа в тім, що пробивати стежку в глибокому снігу, нести групове спорядження, тягати колоди, колоти їх на дрова, розпалювати піч — чоловіча робота…

11. Знати специфіку потреб харчування у зимових мандрівках, особливості відповідних харчів, та скласти меню, де врахувати калорійну потребу організму при понижених температурах;

Насамперед, необхідно враховувати такі чинники як:

• Легкість і калорійність;

при складанні раціону необхідно враховувати не тільки кількість калорій споживаних людиною протягом дня, але також і кількість – витрачених, або необхідних для проходження того чи іншого шляху з різними рівнями складності.

• Швидкість і нескладність приготування;

час у поході відіграє дуже важливу роль. Так, наприклад, якщо ви будете надто довго готувати вечерю, тобто ви будете вже в темряві, не кажучи вже про те, що також необхідно буде розкласти всі речі по місцях і не залишити залишки їжі після себе, щоб не привернути диких звірів і комфортно виспатися перед майбутнім днем;

• Транспортабельність і придатність протягом усього походу;

всі продукти повинні бути герметично упаковані і не швидко псувались.

• Смакові якості.

важливо не забути взяти із собою різні спеції та приправи. Самі по собі вони легкі і займають мало місця, але відіграють важливу роль у приготуванні їжі, роблячи її смачніше звичайній.

Одними з найбільш відповідних продуктів для спортивних походів є:

1. Тушонка – її можна використовувати як для приготування перших страв (супів), так і для других (каш з м’ясом);
2. Сушене м’ясо (фарш) – відрізняється своєю компактністю і легкістю, не втрачаючи при цьому смакові якості.
3. Шоколад – бажано брати чорний шоколад, тому що він швидше, ніж інші його види, втамовує голод і заповнює енергетичні витрати, що важливо в походах з високими категоріями складності.
4. Сухі супи в пакетиках – їх зручність полягає в тому, що вони компактні і мають великий асортимент (наприклад, овочеві, м’ясні, курячі, супи з томатом і т.д.);
5. Сир – якщо Ваш похід намічається на літню пору року, то краще брати твердий сир, без різкого запаху. А якщо ж на зимову пору року, то рекомендуємо Вам купувати плавлені сирки, так як. твердий сир на морозі погано ріжеться і не розігрівається.
6. Макаронні вироби – найзручніше брати з собою так звані «ріжки», тому що немає необхідності їх ламати, вони не пригоряють, а також з меншою ймовірністю злипаються і розварюються, що не можна сказати про вермішелі.
7. Сушена (суха) зелень – відмінна добавка до всіх Ваших страв. Якщо раніше доводилося її висушувати своїми зусиллями в домашніх умовах, то зараз є великий асортимент вже готової продукції, яка герметично упакована, що є важливим фактом для туристичних походів.
8. Цукерки (карамель і льодяники) – коли у Вас немає можливості зупинитися і влаштувати перекус, льодяники стають незамінні. Карамельки зручні тим, що вони легкі, не вимагають додаткової упаковки і завжди зможуть допомогти втамувати голод.
9. Халва – найзручніше купувати у пачках. Цей продукт своєї калорійністю замінить Вам будь-який перекус і урізноманітить Ваш денний раціон.
10. Сухарі – свіжий хліб брати в походи не рекомендується, тому що він швидко витрачається і, саме головне, швидко псується.
11. Сушені овочі – будуть ідеальною добавкою до Ваших страв. Наприклад, готуючи їжу в похідних умовах, для Вас приємним доповненням будуть сушені морква, помідори, цибуля, баклажани та багато іншого.

Звичайно ж, не варто забувати про те, що зберігати всі продукти треба дуже обережно. Наприклад, шоколад – необхідно кожен шматочок упаковувати окремо або купувати вже упакованим, оскільки через пару днів він злипнется. Сушене м’ясо потрібно розділити по порціях і упакувати в різні пакетики, що дозволить Вам заощадити час на приготування їжі і не дасть можливість йому набрати вологи. Теж можна сказати про сушені овочі і сухарі. Таким чином, ми бачимо, що продукти які швидко псуються в багатоденні походи брати не рекомендується, що не можна сказати про походи, які плануються на вихідні дні. А до спортивних походів різних категорій складності варто підійти дуже уважно. І не варто забувати про те, що одноманітність знижує засвоюваність їжі. Тому рекомендується зрідка, хоча б 1 раз в 5 днів, поступитися калорійністю. Не слід не забувати про те, що в холодну погоду більшість продуктів можуть промерзнути (наприклад, хліб, лимон, яйця і т.д.)

З метою економії часу на сніданок зазвичай готують щось швидкісне: вівсянку або інші пластівці з сухим молоком, цукром та родзинками.

На вечерю треба з’їсти щось рідке, гаряче і поживне. Наприклад, густий суп із сушених овочів (капуста, морква, буряк, картопля), сушеного м’яса і якоїсь крупи (для більшої ситності).

13. Знати, як правильно вибирати місце для ночівлі та кількаденного зимового табору, як забезпечити його від небезпеки;

У зимовий час найбільш підходящими притулками є поглиблення, вириті в снігу і закриті гілками. Зверху можна також присипати шаром снігу. Добре зроблене житло з снігу, дозволить підвищити внутрішню температуру до 10-15 °С у порівнянні з зовнішньої. Плюс ще можна підігріти на 5-6 °С звичайної свічкою. Стіни зі снігу добре фільтрують повітря і тримають внутрішню температуру. Місце для влаштування ночівлі краще вибирати у поглибленні або під захистом схилу гори – наявність вітру буде віднімати дорогоцінне тепло.

Необхідно подбати і про багаття. Багаття особливо в холодну пору року дуже актуальне. Перш за все, потрібно відшукати якомога більше найбільш сухих гілок, щоб розпалити вогонь. Великі вологі поліна і гілки розкладаються по сторонам багаття – так їх можна трохи просушити, що б в подальшому використовувати. Ні в якому разі не сідайте занадто близько до багаття – втомлена і замерзла людина легко засинає, коли розігрівається. Найкраще триматися якомога ближче один до одного – так ви швидше зігрієтесь. Багаття, перш за все, використовуйте для сушіння мокрих або вологих речей – в мокрому одязі найпростіше замерзнути, а надалі і захворіти.

При ночівлі на природі, особливо в зимовий час або в незнайомій місцевості, необхідно залишати чергового. Він і за багаттям догляне, й іншим не дасть замерзнути, перевіряючи температуру тіла сплячих товаришів. Та й небажаних гостей зі світу дикої природи зможе відігнати в разі їх наближення на тепло багаття.

14. Знати, як діяти у разі непередбаченої ночівлі серед природи (надзвичайно холодна ночівля), способи зимового самозбереження (техніка правильного будівництва снігової ями чи іглу);

Іглу— зимова куполоподібна хижа з прямокутних і трапецієподібних плит снігу або льоду в ескімосів, діаметром 3-4 метри і висотою близько двох метрів. Внутрішня температура нагрівається до кімнатної, стіни оплавляються, але конструкція не тане, через сніг, який виводить зайве тепло назовні хижі в мороз. Складається хижа у вигляді «равлика».

Є три традиційні типи іглу. Вони мають різний розмір і різні призначення.

• Найменші іглу слугують тимчасовим прихистком на дві-три ночі. Їх будують і використовують під час полювання, часто на морській кризі.
• Наступний тип напівпостійне іглу — сімейне житло середнього розміру.Зазвичай це однокімнатне помешкання для однієї або двох родин. Часто зустрічались кілька таких іглу на маленькій території, формуючи селища.
• Найбільші іглу будують по двоє. Одна будівля тимчасова для спеціальних подій, інша поблизу — житло. Такі іглу можуть мати до п’яти кімнат, в яких може проживати до 20 осіб. Великі іглу можуть будуватися з кількох менших з’єднаних за допомогою тунелів і мають спільний вихід на зовні.

Як правильно будувати іглу

Спочатку закладається сніжний кар’єр. Малюється коло і навколо нього, і всередині сніг лишається цілим (він стає фундаментом). По внутрішній грані кола протоптується канальчик, нахилений всередину (як на велотреку), в який ребром влаштовуються снігові плити товщиною 12-16 см. Ці цеглинки робляться зі сніжного насту орієнтовно 60х40х15см (співвідношення довжини до висоти 3/2). Плити першого ряду по висоті зменшуються практично до землі і вкладаються настом назовні. Між першою і останньою цеглинкою влаштовується сходинка. З неї починається другий ряд, який іде по спіралі. Сусідні плити стикаються лише верхніми кутами внутрішніх граней і утворюються щілини, які згодом заліплюються снігом.

Перед влаштуванням останньої замикаючої плити вирізають низький вхід так, щоб можна було проповзти. Якщо вхід буде менше рівня підлоги — це забезпечить вихід з хижі важкого вуглекислого газу і вхід більш легкого кисню. Тому копається вхід у вигляді канави зі сходами. З однієї сторони канава захищається від вітру сніжною стіною. Замикаюча горизонтальна плита повинна притискати останню трикутну цеглинку останнього витка спіралі. Після побудови, всередину хижі кладеться примус, в цей час ззовні забиваються щілини між плитами (таким чином відбувається «заплавлення щілин»). Світло в іглу потрапляє через снігові стіни, хоча іноді влаштовують вікна з кишок тюленів або льоду. Поряд з основною хижою впритул будуються маленька хижа, де влаштовується туалет. Стінку між основною хижою і прибудовою вирізають ножем.

Всередині великої хижі біля входу розташовують яму (хол), в якій люди обтрушуються від снігу. З холу по засніжених сходах вони підіймаються на сніжну лежанку, застелену пінопластовими підстилками і спальними мішками. Також внутрішнє приміщення застилають шкурами, іноді шкурами покривають і стіни. Існують селища з хиж іглу, з’єднаних переходами.

15.Продемонструвати технічні елементи лещетарської мандрівної техніки:

• хід під гору;
• з’їзд за допомогою камусів.

Практична частина здається кваліфікованому інструктору

16. А. Знати способи страхування під час підйомів та з’їздів з небезпечних схилів (дуже стрімкі, обледенілі, мокрий сніг, дуже глибокий сніг):
Б. робота у двійках (зв’язках);
В. використання линви та іншого додаткового спорядження (льодоруб, гаки льодові, льодобури).

Всі гірські схили можна розділити по покриттю на декілька категорій:

• Скельні;
• Осипні;
• Лісисто-трав′янисті;
• Сніжно-льодові.

Скельні схили. При сходженні на скельний схил найбезпечніше йти по ребрах скелі. Прагніть уникати місць де можливі каменепади – кулуари (долини гірських струмків) і контрфорси. Пам’ятайте, у жодному випадку не намагайтеся спуститися з скельного схилу під час снігопаду або дощу, а також після них. Це підвищить ризик зісковзування і може стати небезпечним для життя. Насамперед, плануючи перехід, уважно оглянете місцевість. Вам потрібно намітити зразковий шлях руху, виділити найбільш складні ділянки, місця каменепадів і шляху їх обходу. Не забудьте перевірити страхувальне спорядження.

Найбезпечніше спускатися плавними рухами, тримаючись ближче до скелі. Якщо Ви спускаєтеся першим – не забудьте перевірити надійність нерівностей і виступів і повідомте свої спостереження товаришам.

Якщо спуск, по якому Ви йдете, пологий, то спускатися по ньому можна особою вперед. На крутих схилах оберніться лицем до скелі. У будь-якому випадку не варто забувати про страховку, а на складних ділянках рекомендую зробити додаткові поручні із страхувального мотузка.

Одними з найважчих для проходження є скельний-плиткові схили. Рухатися по похилій плиті значно важче, ніж по нерівній місцевості. Особливо небезпечні схили що складаються з плит під великим кутом. Таких місць бажано уникати, особливо в погану погоду. Обов′язково поклопочіться про страховку.

Осипні схили. Такі схили найскладніше проходити після дощу або снігу. Порода може обсипатися під ногами що йде і захопити його вниз. Обов′язково страхуйте себе і сусідів. В цілях безпеки по таких схилах піднімаються і спускаються один за одним.

Схили з дрібним осипом переходите колонною. Рухатися бажано змійкою або навскоси до схилу. Прагніть йти так, щоб не викликати обсипання породи. При проходженні схилів з дрібним осипом використовуйте альпенштоки для страховки.

Схили з середнім осипом  . Тут льодорубами і альпенштоками користуватися не варто. Ними можна випадково зіштовхнути хисткий камінь, що приведе до каменепаду. Також не бажано йти змійкою. Падаючий камінь може завдати травми що йде нижче. Проходите такі схили обережно, не роблячи різких рухів.

Схили з крупним осипом  . Особливо обережно потрібно поводитися на крупному осипі в час або після опадів, а, також, якщо осип покритий мохом. Не забувайте, не дивлячись на свою стійкість, що здається, крупні уламки скель можуть легко зірватися з місця. Тому, перш ніж наступити на камінь, обережно перевірте його стійкість.

Наступати на скельні уламки найбезпечніше в тих місцях, які ближче до схилу.

Сніжно-льодові схили. Якщо Вам належить подолати такий схил, пам’ятаєте: рано вранці наст, що вкриває схил, більш готується.

Сніжні схили  долають в зв′язці. Старайтеся частіше міняти ведучих. У роль ведучого на сніжному схилі входить не тільки вибір шляху і обходів небезпечних ділянок, але і протоптування стежки.

По насту  розумійтеся тільки із страховкою і з використанням кішок. Підніматися найбезпечніше в «лоб» схилю.

Схил з рихлим снігом  проходите гранично обережно. Такі ділянки небезпечні сходом лавини. Перед кожним кроком бажано Істро.мляти в сніг льодоруб і триматися за нього двома руками. Підніматися по схилу рекомендую вибиваючи шкарпетками черевик ступеня, лицем до схилу.

По пологих схилах , вільним від каменів і тріщин, можна спускатися ковзаючим кроком, що нагадує біг на ковзанах, страхуючись льодорубом (альпенштоком).

Лавинонебезпечні ділянки  безпечніше проходити рано вранці, поки сніг скріпляє морозом. Перед проходом ослабте лямки рюкзаків, приготуйте лавинні шнури, виберіть найбільш безпечний шлях. Проходите ділянки так, щоб ланцюжок слідів не підрізав схил.

На льодових схилах  спочатку проведіть розвідку, видивляючись складні перешкоди у вигляді тріщин, крутих ділянок і т.д. Після повернення розвідки приготуйте страховку.

Складні ділянки льодових схилів безпечніше проходити в кішках. На крутих схилах бажано вирубувати ступені. Проходите льодовики в зв′язках, страхуючи один одного.

16.В.Використання спортивного спорядження

Льодоруб — спортивний інвентар, застосовуваний альпіністами і гірськими туристами для пересування по льодових, снігових і осипних схилах, організації страховки і самостраховки на цих видах рельєфу.

Льодоруб нагадує за зовнішнім виглядом кирку, він складається з голівки, штичка і рукоятки. Головка має також дзьоб і лопатку. Для зручності використання до льодоруба пристібається темляк — петля, яка одягається на руку або кріпиться до самостраховки.

Для організації точок страховки на снігу і фірні застосовується прийом забивання рукоятки льодоруба в сніг на всю довжину. (На пухкому снігу льодоруб може закопуватися в сніг горизонтально для забезпечення більшої надійності. У цьому випадку страхувальна мотузка кріпиться до середини древка.) Самостраховка на таких схилах здійснюється штичком льодоруба (опорою на льодоруб).

На крутих льодових і жорстких фірнових схилах, в які важко (або неможливо) забити рукоятку, самостраховка здійснюється за допомогою дзьоба льодоруба.

Льодоруби можуть сильно відрізнятися по конструкції, що зумовлено різними умовами застосування. На простих маршрутах (як правило, до категорії 3Б включно) використовують льодоруби з прямим держаком, тому що його легко вбити в сніг для організації страховки. На більш складних маршрутах, де зустрічаються довгі ділянки льоду крутизною 50 ° і більше, а також для льодолазіння використовують спортивний інвентар із зігнутим держаком і дзьобом або бойком більш складної конструкції — льодовий інструмент (від ice tool), в тому числі, зі змінною робочою частиною).