Фотографія автора

Правильні подарунки ближнім (Різдвяна історія)

2 проба (7-8 років), Пізнай і полюби Бога

Загальний час:  60 – 70 хв. 

Мета: навчити дітей робити правильні подарунки своїм найближчим друзям.

Тема: Різдвяна історія одного ангелятка

Виряд: Аркуші білого паперу попередньо роздруковані, клей, кольорові олівці, фломастери, ножиці.

 

10 хв. Відкриття

–  збірка в колі

–  співаємо Ранкову молитву і Пісню новаків і новачок)

         –  привіт (“Відкриваємо наші сходини новацьким привітом “Готуйсь!”);

         –  перевірка присутності

 

10 хв. Розповідь «Янголятко»

Колись давно, дуже дуже багато років тому як на людський вимір часу, та лише вчора за небесним календарем, жило собі в раю найбідолашніше, найнещасніше і найзасмученіше Янголятко.

Було йому рівно чотири роки, шість місяців, п’ять днів, сім годин і сорок дві хвилини, коли, очікуючи на прийняття до прекрасного Божого Царства, воно постало перед постало перед поважним Воротарем.

Янголятко вдавало, що воно анітрошки не вражене такою неземною пишністю і зовсім не боїться, отож трималося зухвало. Але раптом його нижня губа затремтіла, а по нахнюпленому личку струмочком скотилася сльозинка і зупинилася на кінчику маленького вкритого ластовинням носика. Вона його видала.

У ту мить, коли найдобріший Воротар записував його ім’я до своєї великої книги, Янголятко, забувши, як завжди, вдома свого носовичка, спробувало це приховати і… шморгнуло носом.

Цей зовсім не ангельський звук збив з пантелику доброго Воротаря і він учинив таке, чого ще жодного разу не траплялося протягом усієї вічності: зробив на сторінці

Ляпку!

Від тієї миті небесний спокій уже не був таким, як раніше. Янголятко стало справжнім випробуванням для небесних сил.  Щогодини по всіх золотих вулицях лунав його пронизливий вереск. Це дошкуляло патріархам та пророкам і заважало їм розмірковувати. Мало того, під час репетицій небесного хору воно постійно співало не в ритм, чим псувало всю неземну гармонію.

Янголятко було таке маленьке, що дорога на вечірню молитву забирала в нього вдвічі більше часу, ніж у будь-кого іншого. Через це воно постійно запізнювалося, а потім, щоби протиснутися на своє місце, зухвало усіх розштовхувало.

Зрештою подібні витівки ще можна було б якось пробачити, якби не зовнішній вигляд Янголятка, що набув ще гіршої слави, ніж його поведінка. Найперше про це почали перешіптуватися серафими і херувими, а потім навіть ангели й архангели визнали, що воно зовсім не схоже на ангела!

І були праві. Справді не схоже. Коли Янголятко бігало, а бігало воно весь час, то своєю теплою крихітною ручкою мусило підтримувати німбик. Через це він геть потьмянів. Навіть тоді, коли Янголятко стояло спокійно, німбик все одно не тримався на його голові рівно. Він завше спадав йому на праве око…. Або на ліве… Або підступно з’їжджав по потилиці й котився котроюсь із золотих вулиць, отож його доводилося наздоганяти!

Слід також сказати, що крильця не прикрашали Янголятка і не приносили йому жодної користі. Коли воно, нагадуючи нещасне, ще не звикле до польотів ластів’я, ставало на краєчок позолоченої хмарки й готувалося злетіти, весь рай затамовував подих. Янголятко примірялося і так, і сяк, та зрештою після довгих вмовлянь і невдалих спроб, закривало очі, затуляло свого вкритого ластовинням носика, рахувало аж до трьохсот і трьох, а тоді повільно падало у простір! Однак через те, що воно завжди забувало махати крилами, Янголятко постійно летіло шкереберть.

А ще всім було відомо, що кожного разу, коли воно хвилювалося, а це траплялося майже завжди, Янголятко гризло кінчики своїх крилець!

Тепер кожен зрозуміє: найменше Янголятко треба було навчити належно поводитися. Тому одного вічного дня, одного вічного місяця в році вічності йому наказали зустрітися з Ангелом Спокою.

Найменше Янголятко зачесало волоссячко, стріпнуло з крилець пилюку, зодягнуло майже чистий одяг і з важким серцем почвалало на розмову. Воно намагалося хоч трохи відтягнути це випробування, тому довго бродило вулицею Ангелів-Охоронців. На декілька безмежних хвилин Янголятко зупинилося, аби детально вивчити довгий список новоприбулих, хоча всі на небесах знали: воно не вміло  прочитати жодного слова.

Більше, ніж  декілька миттєвостей змарнувало Янголятко, уважно розглядаючи вітрину з арфами, хоча кожному в небесному місті було відомо, що воно не могло зіграти й ноти.

Врешті- решт Янголятко дісталося до входу, прикрашеного парою золотих терезів, що засвідчували небесну справедливість, яку чинили у середині. Як же воно здивувалося, коли почуло веселий спів!

Янголятко зняло свій німбик і легенько дмухнув на нього, потерло ним об своє вбрання- ця процедура мала б покращити його неохайний вигляд…

Після цього Янголятко навшпиньках увійшло до зали.

Той, що співав, був відомим як Чуйний Ангел. Він поглянув на малого бешкетника, і Янголяткові відразу захотілося стати невидимим. Воно втягнуло голову в плечі, через що почало дуже нагадувати перелякану черепаху.

Це дуже розсмішило Чуйного Ангела, і він доброзичливо сказав:

  • Ага! То це ти перевернув небеса догори-дригом? Ходи-но сюди й розкажи все по порядку!

Найменше Янголятко наважилося підняти очі.

Спочатку одне око….

А тоді друге.

За мить Янголятко вже стояло поруч з Чуйним Ангелом і пояснювало, як важко бути хлопчиком, який зненацька перетворився на ангела. І хай тамщо кажуть архангели, воно гойдалося лише один раз. Добре, двічі. Ну гаразд, воно гойдалося на золотих воротях тричі. Але тільки тому, що йому надокучило бити байдики.

Оце й уся проблема. Маленький ангел просто не мав чим зайнятися. І ще: він дуже сумував за домівкою. Ох, не те щоби рай не був прекрасним! Проте земля була прекрасною теж! Хіба не сам Господь створив її? Там ростуть дерева, по яких можна лазити, і течуть струмочки, в яких можна рибалити, там є печери, в яких цікаво грати піратів….  Там калюжі, сонце, дощ, темрява, світанок і товстий шар пилюки, по якому так м’яко і тепло ходити!

Чуйний Ангел усміхнувся, а в  його осах промайнув давно забутий спогад про інщого маленького хлопчика. Тоді він запитав у Янголятка:

  • Чи є щось таке, що може зробити тебе найщасливішим у раю?

Хвильку подумавши Янголятко прошепотіло йому на вухо:

 

  • Скринька. Вона залишилася вдома під ліжком. От якби мені її дістати!

 

Чуйний Ангел кивнув головою:

 

  • Гаразд, ти її матимеш, – пообіцяв він і негайно відправив швидкокрилого небесного посланця, аби той приніс Янголятку скриньку до раю.  

 

 

5 хв. Гра «Хто уміє так ходити щоб дитятко не збудити»

 

Всі діти стають в коло. Сестричка починає співати слова пісні:

Хто уміє так ходити, 

щоб дитятко не збудити, 

Може я, може ти, 

Вміємо отак іти.

 

Показує різні види ходіння – навшпиньки, боком, як ведмедик тощо. Перед кожним новим рухом співаємо пісеньку ще раз. 

7  хв.  Продовження розповіді 

Протягом усіх нескінченних днів, що настали після цього, кожен дивувався великій переміні, яка відбулася з Янголятком. У цілому Божому Царстві не було ангела, щасливішого від нього. Воно поводилося бездоганно, а зовнішній вигляд задовільнив найприскіпливішого. А під час ангельських подорожей Янголятко – можна сказати, ні можна твердо запевнити – літало як ангел!

І от настав час Синові Божому народитися від Марії у місті Вифлеєм, що в Юдеї. Коли ця чудова новина облетіла рай, всі ангели зраділи і в один голос почали звіщати про диво серед див – прихід Дитятка Ісуса.

Ангели й архангели, серафими і херувими, Воротар, майстри, що виробляли крила та німби, – всі відклали звичні справи, щоб приготувати подарунки для святого Немовляти. Всі, окрім Янголятка.  Воно вмостилося на найвищій сходинці золотих сходів і з нетерпінням стало очікувати натхнення.

Який найкращий подарунок Синові Бога могло зробити Янголятко? Спочатку воно мріяло скласти ліричний гімн любові. Проте йому страшенно бракувало музичного хисту. Потім відчайдушно захопилося написанням молитви. Молитви, яка б навічно оселилася в серцях людей, бо то була б перша молитва, яку чув Христос. Але, на жаль, літературної майстерності Янголяткові теж не вистачало. Що ж іще міг віддати маленький ангел благословенній Дитині?..

Час дива був зовсім близько, і Янголятко нарешті вибрало подарунок. Воно дістало його зі схованки поза хмаркою, і сором’язливо опустивши додолу очі, поклало перед Господнім престолом. « Це лише маленька непримітна скринька, але в ній є такі чудові речі, які навіть Божа дитина оцінить» – міркувало собі Янголятко.

 Янголяткова скриня стояла серед надзвичайних подарунків від усіх ангелів раю! Дарунків такої рідкісної пишноти і незрівнянної краси, що небеса і світ були осяяні лише відблиском їхньої слави! І коли Янголятко це побачило, то раптом зрозуміло, що його дарунок Божій дитині – недоречний. Воно нестримно захотіло забрати цей жалюгідний дар. Потворний … Нічого не вартий… Як же сховати його подалі від очей Бога, поки Він його не помітив?

Але було вже запізно! Рука Господа повільно простягнулася над безліччю святих подарунків…зупинилася… потім знову опустилася…і лягла на скромний подарунок Янголятка!

Коли його скринька відкрилася, Янголятко затремтіло. Перед очима Бога і всіх небесних сил з’явилося те, що воно насмілилося віддати Божій Дитині.

І який же був його дарунок святому Немовляті? Там був метелик із золотими крильцями, впійманий одного ясного літнього дня на пагорбах Єрусалиму, і небесно-блакитне яйце з пташиного гнізда, звитого на оливковому дереві, що затінювало вхід у мамину кухню. Так і ще два білих камінці, знайдені на болотистому березі річки, де Янголятко і його друзі бавилися мов маленькі руді бобри. А на дні скриньки лежав м’який шкіряний ремінець зі слідами від зубів. Колись цей нашийник носив його улюблений і надзвичайно відданий песик.

Янголятко витерло гарячі сльози. Тепер воно зрозуміло, що замість того, аби вшанувати Господнього Сина, воно Його зганьбило.

І чому воно вирішило, що ця скринька така чудова? Чому мріяло, що такі ні до чого непридатні речі сподобаються святому Немовляті?

Янголятка охопив невимовний жах. Воно приготувалося втекти, заховатися від гніву Небесного Отця, але…спіткнулося і впало. Пролунав переляканий зойк, почувся брязкіт німба, і Янголятко безпорадним клубочком скотився до самого небесного престолу!

У небесному місті настала страшна зловісна тиша. Чулося тільки схлипування нещасного Янголятка. Та раптом божественною музикою зазвучав по всьому раю голос Господа:

  • Зі всіх ангельських подарунків ця скринька мені подобається найбільше. В ній є речі, які Ісус пізнає, полюбить і берегтиме, а тоді, коли Його справа буде завершена, з жалем покине. Я приймаю цей дарунок в ім’я Дитини – Ісуса, що народився цієї ночі від Марії у Вифлеємі.

Знову запала німа тиша … Враз Янголяткова скринька засяяла яскравим неземним світлом, потім світло стало палахким полум’яним, а  полум’я перетворилося на блискуче сяйво, що засліпило всіх ангелів!

Ніхто, крім Янголятка не побачив, як вона піднялася в повітря перед Божим престолом, як дугою  злетіла з небес і своїм чистим місячним світлом засяяла над яскинею, де народилося Дитя.

Там світила вона тієї таємничої  ночі, і її сяйво відбивалося віками в глибинах сердець усього людства. Проте земні очі, також засліплені її красою, ніколи б не повірили, що скромний дарунок Янголяти люди у всі часи називатимуть Вифлеємською Зіркою! 

Автор Ч. Тейзвел

15 хв Майстерка Ангелятко

7 хв Пісня «Прилетіли ангелята, як пташатка з неба»

Прилетіли Ангелята,

Як пташата з неба

І співали всі Дитятку

Весело, як треба:

“Гей же гей же! О Ісусе!

Гей же гей же! Слава!”

Та будили там пастирів

Всю нічку до рана.

 

Голосили, що на світі

Сталася новина:

Діва в яслах днесь на сіні

Породила Сина,

Боже Дитя, всіх владику.

Пастирі, вставайте,

Біжіть скоро до вертепу,

Його привітайте!

Слава! Слава! – голосили

В час Твого приходу,

І мир людям, як відкрив Бог

Нам свою природу,

Він для людського спасіння

В тілі народився,

Творець світа, Давець скарбів

В яслах положився.

 

Поспішім ми до вертепу,

Поклін Му віддаймо

І весело: гей же гей же!

Йому заспіваймо.

Гей же гейже! О Ісусе

Гей же гей же! Слава!

За щасливу твою нічку

Вічна тобі хвала!

 

5 хв. Новацька розмова

Які подарунки ми робимо для своїх рідних? Як часто? 

 

5 хв. Хвилинка сестрички

– наступні сходини (коли, виряд);

– пригадка черговим прибрати домівку після сходин;

– точкування.

 

5 хв. Закриття

– збірка в колі;

– вечірня Новацька молитва;

– привіт (“Закриваємо наші сходини новацьким привітом “Готуйсь!”);

– розхід.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *