Скелі Довбуша – Гошівський монастир – смт.Вигода

Опис

Загальна програма мандрівки:
День перший:
Загальний збір о 8: 00

8:00 -13:00 Добирання до Скель Довбуша;       Час 4 – 5 год. ( залежить від вас);

Спосіб:

1) Автобус Львів –(Вигода,Ів- Франківськ) , вийти на повороті на Долину, з центру Болехова об одинадцятій їде маршрутка в село Поляниця. Вона довезе до повороту на Скелі Довбуша. Далі — чотири кілометри пішки.

2) Електричка Львів-Лавочне; станція Нижнє Синьовидне, потім по колії пару кілометрів поки не дійдете до поганенької асфальтної дороги. Звертаєте наліво, по мосту через р.Стрий через село Побук. Йдете прямо. Через пару кілометрів зайдете у село Труханів. Там питаєте людей. Орієнтуєтеся на гору зліва від села якщо орієнтуватися вздовж напрямку руху селом.

13:00 -14: 00 Перекус біля Скель Довбуша ( перекус учасників);

14:00 -16:00 Ознайомчо – оглядова екскурсія ;     

Матеріали:

Розташовані Скелі Довбуша за 11 км на південний захід від м. Болехова Івано-Франківської області, неподалік села Бубнище. Це геологічна пам’ятка природи – скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м. Химерні нагромадження піскових скель утворилися більше 70 мільйонів років тому на дні теплого моря. Перед зором цих дивних природних творінь вервечкою пройшли всі геологічні, біологічні, історичні епохи від трилобіта до людини. Кам’яний лабіринт шириною 200 м тягнеться зі сходу на захід майже на 1 км, над ним змикається буковий та смерековий ліс.

У X–XVII століттях до н.е. тут існувало язичницьке святилище-палеообсерваторія. Після поширення в Карпатах християнства, на місці поганської святині, ймовірно, виник невеликий печерний давньоруський монастир-скит, а невдовзі – сторожова фортеця (одна з твердинь, якими галицький князь Ярослав Осмомисл, за словами автора “Слова о полку Ігоревім” підпер Угорські гори), яка пережила монголо-татарську навалу й проіснувала до XVI століття. А в XVII – XVIIІ століттях, за переказами, тут таборували волелюбні карпатські опришки, зокрема у 1743 році й загони Олекси Довбуша. Вони використовували печери під скарбницю-сховище відібраного в магнатів і лихварів добра.

З півночі, при вході у лабіринт, височіє покраяний вертикальними тріщинами камінь, висотою 50 м . Його основа має приблизно 6 х 8 метрів. За півтори сотні метрів від нього розташована група кам’яних скель. На самому південно-західному куті кам’яної гряди горизонтальний майданчик (40х60 м). З півночі та півдня він притулився до крутих скель, із заходу та південного-заходу його оточує штучний рів, який тепер шириною до 6 і глибиною до 3 м. У давнину рів був, безумовно, глибший. Паралельно до рову територія двору захищалась валом, який пізніше обмурували камінням. Декілька окремих скель північно-західного крила, які прилягають до цього невеликого дворика, розділені між собою глибокими ущелинами, що були використані під забудову. Можна побачити багато пазів та зрубів. Система сходів та скельних «галерей» виводить на середню та верхню частину скель, де також збережені сліди забудови.

Отже, Скелі Довбуша – явна фортеця періоду Х ст. Для забезпечення гарнізону фортеці водою тут видовбали квадратну цистерну, яка наполовину засипана, але має ще глибину 4 м, це вказує на можливість зберігання значної кількості дощової води. Враховуючи нахил рельєфу ущелини, для вигідного переходу вирубано сходинки, а верх „тунелю” перекритий кам’яним склепінням.

У скельних „стінах” вибито декілька печер. Вони вирубані у моноліті північно-західних піскових скель. Три печери штучного походження, а для четвертої (друга в ряду) використано природну ущелину. Печерні приміщення мають чіткі геометричні форми, правильні пропорції, рівні поверхні вертикальних стін, досить точну прямокутність, чисту обробку стелі. Фактура обробки каменю вказує на те, що печери вирубувалися або поверхні вирівнювалися малим, дуже твердим, інструментом, тому рельєф насічки не перевищує 1,5 см. Слідів шліфування у жодному приміщенні немає. Враховуючи характер тесання та характерні геометричні форми приміщень, архітектор-реставратор Зеновій Соколовський відносить ці печерні споруди до Х ст.

Перша, ліва печера, розташована на сучасному рівні природного дворика, вирубана у крайній скелі, яка межує з оборонним ровом. Печера має розміри 2,9х6 м. Стеля її імітує форму склепіння. Вздовж північної та південної стін зроблені кам’яні широкі лави. Перед входом вирубана невелика ніша, над якою ще одна у вигляді неглибокої частини приміщення другого ярусу. З боків печери добре помітні сліди прилягання дерев’яної забудови. Друга печера – приміщення, розташоване в неширокій, але високій природній ущелині. Це двоярусна споруда, вирубана у бокових скельних стінах. Чітко простежується система повздовжніх пазів для дерев’яних конструкцій перекриття.

Третя печера – тристінне приміщення, вирубане в суцільній скелі, трапецієвидної форми. З боку дворика перед приміщенням вирубана тераса – платформа, яка підходить до четвертого приміщення. Відсутня тепер четверта стіна була вимурувана з каменю і стояла ще у ХІХ ст. Третя та четверта печери об’єднані не лише штучною платформою, але й дашком (навісом). До приміщення четвертої печери вхід через невеликий коридор, де добре простежуються сліди одвірків, стіни непрямолінійні, нерівна стеля та підлога. Оборонні стіни завершувалися виносними галереями, які відомі у пізнішій українській оборонній архітектурі (XV-XVI ст.) під назвою „маши-кулі”. Ворота та в’їзд на територію укріплення проходили через рів, вирубаний у скелі. Внутрішня частина мосту піднімалась. В’їзна вежа у верхній частині мала виносну галерею, від якої залишився профіль, вирубаний у скелі. Крім оборонних споруд по периметру двору та будівель, розміщених на скелях, комплекс Бубнища мав ще й додатковий захист.

З північно-західного боку знаходиться стрімка, неприступна, уже згадувана скеля у вигляді одинокого „пальця”, що має висоту 27м. На рівні вершини там була влаштована триярусна оборонна вежа. Тут могло проживати 27–50 воїнів. Подібні вежі – „донжони” височіли в ХІІ-ХІІІ ст. не лише на нашій території, а й по всій Європі. Вони призначалися для захисту підступів до укріплень, а у замках часто були останнім пунктом опору (замки у Пневі, Раківці). З південного боку цей скельний „донжон” був оточений водоймищем, від якого простежуються залишки греблі. Захист водою широко використовувався у Звенигородці, Галичі, Луцьку, Тустані.

Забудова наскального комплексу Бубнища має добре організовану систему оборони, що вказує на її особливе призначення, яке, однак, не може бути пов’язане з його сакральним призначенням. Підтвердженням цього є той факт, що Бубнище навіть у ХIV ст. було значним опорним пунктом.

А.Петрушевич вказує, що у цей час тут стояв угорський гарнізон під керівництвом Емерика Бубола (від цього можлива назва села), який, як і у Тустані, чинив опір польським військам під час захоплення ними території Галичини.

Залишки 80% слідів забудови дозволять відтворити комплекс у найбільш вірогідному вигляді – створити єдиний комплекс дерев’яних наскальних укріплень, який, безумовно, вразить і захопить уяву туристів та екскурсантів, додасть привабливості унікальному природному явищу.

16:00 – 18: 00 Розтаборування:                 

• Місце для ночівлі   (30 хв)
• Розкладання наметів (20 хв)
• Місце для кухні (10 хв)
• Підготовка до вечері (1, 5 год)

18:00 – 19:30  Вечеря;                               

• Вечеря (1 год)
• Миття посуду (30 хв)

 

19:30 – 20:30 Підготовка до ватри;           

• Збирання дрів
• Лаштування гнізда

 

20:30 – 22: 30 Ватра;                                 

(програму на ватру рекомендується придумати самому, адже все залежить від вас, від гуртка і від вашої специфіки роботи з ним.

Головне не забувати про ігри та забави на ватрі адже це запорука радості вашого юнацтва. ) Рекомендується провести тематичну ватру: «Лісове товариство»

Легенда:

Одне із найвідоміших карпатських легенд − про гору Пікуй. У давнину у одному селі на високогір’ї Карпат жила неймовірно вродлива дівчина на ім’я Даяла. Сотні юнаків прагнули взяти її за дружину, та вона їм усім відмовляла, позаяк вважала їх негідною себе. Неподалік від гордої красуні жив талановитий гусляр Павло.

Йому, як і решті, не вдалось уникнути чар Даяли, вона ж насміхаючись з хлопця, наказала йому прийти до неї вночі і під покровом сутінок заграти для неї на гуслях. Шлях до обійстя коханої був не з легких. Зграю вовків, яку вночі у лісі зустрів Павло, вдалось відігнати перебором струн. Та коли хлопець нарешті почав грати на гуслях під вікнами дівчини, почув голос не своєї любки, а якогось чоловіка. Порозумівши, що це обман, у серці Павла поселилася образа. Він піднявся не верхівку гори Пікуй, і, знесилений мандрівкою і оманою Даяли, заснув, поклавши поруч гуслі. Люди знайшли його за кілька днів, і, зрозумівши, що виною загибелі хлопця стало кохання без відповіді і гордощі Даяли, прокляли дівчину. До старечих років до неї ніхто так і не сватався. Кажуть, що раз на рік Даяла блукає гірськими стежками і плаче за своєю долею і втраченим коханням. А з тих пір верхівку гори Пікуй у пам’ять про хлопця Павла звуть Гуслями.

Ще одна знана легенда Карпат оповідає про Морське Око, так іще називають озеро Синевир. Науковці мають обґрунтовані версії того, як 10 тисяч років тому на цьому місці з’явилося озеро, але, певна річ, слова місцевих мешканців, що передаються з вуст у вуста протягом багатьох поколінь, розкажуть про виникнення Синевиру барвистіше. Озеро утворилось із сліз доньки графа Синь після того, як вона дізналась що її коханого пастуха Вира вбили за наказом її батька. У пам’ять про Синь і Вира на Міжгірщині, на березі Морського Ока, встановлено вирізьблену композицію із дерева.

Потойбічна аура Карпатських гір описана в не надто правдивій, але красивій вигадці про ріку Прут та гору Говерлу. Прутом звали хлопця, який жив в одному селі. Запрацювавшись, він вирішив заночувати у лісі і влігся під стрункою ялинкою. У сні він побачив красиву співаючу дівчину у зеленому вбранні, але вона зникла, щойно Прут схотів до неї доторкнутись, а прокинувшись, хлопець побачив на гілці зелену стрічку. Наступної ж ночі Прут знову облаштував ночівлю під ялинкою і вже не прогавив красуні.

Міцно стиснувши її в обіймах, дізнався, що дівчину-мару звати Говерла. Прут і Говерла покохали одне одного, хлопець додому вже не повертався, постійно проводячи час поруч із милою серцю, яка була донькою гірського царя, тому жити серед людей не могла. Батько дізнався про зраду Говерли і вибухнув прокльонами. Коли у розпачі, не уявляючи свого життя без Прута, Говерла стрибнула з обриву, довкола здійнявся потужної сили вітер. Стихія руйнувала все на своєму шляху, а коли ураган вщух, то подиву місцевих мешканців не було межі. Вони побачили, що на місці долини з’явилася величезна гора. А Прут, блукаючи на цій горі у пошуках коханої, нарешті почув її милозвучний голос. Відтоді він до людей не повертався, а шлях між скелями проклала гірська ріка. У пам’ять про закоханого хлопця люди назвали ріку Прутом, а гору з тих пір називають Говерлою, на честь доньки гірського царя.

Треба сказати, що легенди Карпат часто слугують натхненню літераторів, музикантів та сценаристів кіно. У свій час повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» уфільмував знаний режисер Сергій Параджанов, а одна з останніх робіт майстрів кіно, що знімалась в Карпатах − це «Тіні незабутих предків» Любомира Левицького, у якій історія переплітається із під час моторошною містикою, а почесне місце займають духи й мольфари карпатської міфології.

• Пісні (рекомендуються пісні Володимира Івасюка «Червона Рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» і.т.д.)
• Ігри до прикладу«Ішов гуцул через ліс»(можна переглянути відео http://vk.com/video12087703_168521708)
• Пісні

22:30 – 23: 00 Підготовка до сну

23:00 – 8:00 Нічна тиша

День другий

Вставання  о 8: 00

8:00 – 8:30 Вмивання

8:30- 9:00  Руханка

9: 00 – 10:00 Підготовка до сніданку

10: 00 – 11: 00 Сніданок                          

11:00 – 11:30 Згортання наметів

11: 30 -14:30 Вихід до с. Гошів            

14:30 -15:00  Перекус (30 хв) (сухпайок)

15:00 – 15:40 Виїзд до смт. Вигода       

15:40 – 16:00 Вихід до Карпатського трамвайчика 

16: 00 – 20: 00 Карпатський трамвайчик 

Карпатський Трамвайчик – це єдина вузькоколійка, яка збереглася з часів Австро-Угорської імперії. Особливістю цієї колії є її ширина – 760 мм., що майже в двічі менше за традиційну європейську колію. Вона побудована в 19 ст. для вивозу деревини з гір і до сьогоднішніх днів зберегла своє первісне призначення.

Карпатський трамвай проходить єдиним в Україні екскурсійним маршрутом по вузькоколійній залізниці, прокладеним вздовж річки Мізунки у мальовничому Карпатському передгір’ї.

До складу потягу входить локомотив, що має 12 місць для туристів, де можна поспостерігати за роботою машиніста, та 2 вагони на різний туристичний смак.

Під час ви побачите висячі болота “Ширковець”, скуштуєте цілющої мінеральної води з джерела “Горянка”. На зупинці Мізун, ви зможете скупатися у чудових гірських водоспадах, в яких виблискує на сонці цілюща вода ріки Мізунки.

На зворотній дорозі, біля санаторію, на вас буде чекати польова кухня, де ви зможете підкріпитися, скуштувати місцевої самогонки та поділитись враженнями від побаченого.

20:00 – 21: 00 Вечеря  (у закладі місцевого харчування)

21:00 – 23:30 Виїзд додому                      

23: 30 Прибуття до Львова