Екскурсія Чернівцями

Опис

Прогулюючись Чернівцями ви матимете змогу ознайомимося з архітектурною та культурною спадщиною міста . Міста – яке є одним з наймальовничіших в  Україні, яке свого часу називали „Маленьким Парижем”, міста – яке ні в чому не відставало від Відня і було негласною столицею Європи, міста – де тротуари підмітали букетами троянд і де книгарень було більше, ніж кав’ярень.

Ми розпочнемо нашу прогулянку з найстарішої частини міста Фонтанної площі.

Це була перша велика міська площа, вона була названа вже в австрійські часи, хоч існувала й раніше. На тому місці, де був фонтан, згодом з’явилися будинки – і площа майже зникла, її видно на давніх малюнках, які робили австрійські художники.

Піднімаючись вулицею Головною вище, ми вийдемо до Церкви святої Параскеви. Будівництво розпочалось у 1844році на місці розібраної дерев’яної церквиці. Дерев’яна церквиця була збудована ще в 1745 р. на місці ще старішої церкви “Боярина Лєки”. У новому кам’яному храмі архітектор А.Павловський використав елементи романського стилю, що надає споруді особливої краси.

Від церкви далі вверх і ми виходимо до першої кам’яниці Чернівців –„генеральський дім”.
Коли Буковину приєднали до Австрії (1774) Чернівці нараховували близько 290 будинків, споруджених переважно з дерева, що надавало, за словами К. Фон Енценберга, місту нужденного вигляду. З призначенням К. Фон Енценберга генерал-губернатором Буковини та початком реформ заохочувалося переселення до краю ремісників та торговців. Збільшення населення міста спричинило до  розширення Чернівців на південь.
В 1780 році на розі сучасних вулиць Шкільної та Шолом –Алейхама було споруджено перший цегляний будинок –„генеральський дім”, резиденцію генерал-губернатора.
Перш за все,  впадає в вічі будинок на розі вулиць Головної та Шолом Алейхема, відомий чернівецьким старожилам як „Шіфа” (від німецького Schiff – корабель). Наприкінці ХVIII ст. в цьому кварталі знаходилася корчма „Під золотим кораблем”. Через століття в тому ж кварталі було споруджено будинок, що своїм виглядом нагадує корабель, по обидва боки якого течуть ріки –вулиці. І справді, будівля схожа на корабель, який своїм оригінальним виглядом посприяв народженню романтичних легенд.
Навпроти цього дому-корабля ми можемо побачити римо-католицький костел Воздвиження Святого Христа. Його будівництво розпочали в 1787 році. Через прорахунки будівельників, фасад цієї будівлі час від часу завалювався. Тільки в 1814 році  роботи були нарешті завершені. Проте, під час великої пожежі в  Чернівцях 1866 року значно постраждала вежа храму, яка в свій час використовувалася як спостережний пункт для своєчасного виявлення пожеж. Також на фасаді костелу знаходиться сонячний годинник, який до цього часу показує Віденський час.

Рухаємось маленькою вуличкою, що має назву легендарного німецького композитора Людвіга ван Бетховена.  Ми Виходимо  на музичну площу Чернівців – площу Філармонії.
Вона стала центром музичного життя міста. Саме тут  1876-1877рр.  споруджено будинок Буковинського музичного товариства (філармонії), де давали свої концерти М. Лисенко, А. Рубінштей, Сіді Таль і багато інших відомих особистостей. В ансамблі площі яскраво виділяється колишній готель „Брістоль” із стилізованою вежею, у цоколі якої розташовувався першокласний ресторан.

На 598 річницю міста на цій площі був встановлений музичний фонтан який довершив архітектоніку площі. Ввечері сюди приходять мешканці та гості міста, щоб  побачити та почути музичний фонтан.
Від площі вулиця Худякова (колишня Поштова) веде до історичної будівлі поштамту. Це одна з найкращих, за свідченнями сучасників, будівель міста –споруджена у 1884-1889 рр. в неокласичних формах з фігурами грецької міфології на рівні 2-го поверху та годинником над центральним входом. Споруда й сьогодні викликає захоплення у чернівчан та туристів.

Далі  ми легко виходимо на Центральну площу Чернівців  – Площу Ринок.

Перші міські архітектори не могли не врахувати  яку головну функцію впродовж століть виконували Чернівці. Тобто слугувати митницею на міжнародному торгівельному шляху із Західної Європи до країн Леванту. Найгаміршивіший  ринок став основою першої впорядкованої площі, а отже, і архітектурної композиції. З 1825 року тут почали укладати бруківку, а з другої половини століття площа стала набувати свого неповторного вигляду. Вона була не тільки базаром, але й центром життя міста.
Головною спорудою архітектурного ансамблю площі стає міська Ратуша, яку вважають „Серцем міста”. Вона була зведена 1843-1847 рр. за проектом Андрія Мікуліча у стилі пізнього класицизму. У композиційному плані споруда виконана традиційно для міських ратуш. Будинок близький до квадрата із внутрішнім двором. Над усією спорудою височить двоярусна вежа з балконом, оздоблена годинником та мідним шпилем із флагштоком. До 20-х рр. минулого століття вежу увінчував золочений орел триметрової висоти. Під час ремонтних робіт 1903 року в кулю під центральною точкою ратуші –  орлом,  було закладено 20 монет та лист до нащадків. Про долю цих реліквій на разі нічого невідомо. Орла зняли росіяни в 1916 році.
Поруч з міською Ратушею знаходиться будинок, який вражає навіть зовсім нечутливих до мистецтва та культури прибульців  столиці Буковинського краю. У 1900-1901рр. у місті зводять одну з найгарніших споруд всієї Австро-Угорської імперії: приміщення Дирекції Буковинської Ощадної каси (нині приміщення художнього музею) в стилі віденської сецесії. “Bukowiner Sparkasse” зводив Хьюберт Гесснер, учень батька сецесії Отто Вагнера. Серед оздоб фасаду виділяють мозаїчне панно –  12 античних богів, що символізували 12 коронованих провінцій Австро-Угорщини. Сама Австрія зображена у вигляді дівчини в пурпуровій хламиді в центрі панно, а Буковину символізує юнак із конем.

В сучасному Чернівецькому торгово-економічному інституті раніше розташовувався готель „Під чорним орлом”. В готелі був один із найкращих ресторанів міста. Навпроти нього знаходився ще один готель „Золотий лев”. Із найстаріших будівель на площі  також бачимос: Відділення національного банку України (колишня кав’ярня “Габсбург” ), магазин товарів (колишній готель “Париж”).
Навпроти кав’ярні ми можемо побачити будівлю колишнього готелю „Бель В’ю”, тобто „прекрасний вид”.  І справді з балкону цього готелю відкривається прекрасний вид на всю площу ринок, яка була улюбленим місцем зустрічей та прогулянок чернівчан, своєрідним „містом у місті”. Сьогодні Центральна площа не втратила своєї краси привабливості і залишається однією з найкращих у місті.

З Центральної площі починається одна з найкрасивіших артерій міста – це ансамбль пішохідної вулиці Ольги Кобилянської, колишня Панська (Herrengasse)
„Це вулиця, яку підмітали букетами троянд та на яку не пускали у брудному взутті”. Саме так і було насправді,  адже кожного ранку двірники мили бруківку і тротуари теплою водою з милом. А коли мешканці сіл приносили сюди продукти, то найуважніші ретельно витирали взуття перед вулицею. Тут були розташовані найфешенебельні салони, ресторани, кав’ярні та кафе, а також магазини, кінотеатри, банки. Прогулюючись нею можна потрапити до Чернівецького краєзнавчого музею. Це найбільша скарбниця пам’яток старовини Буковини. Тут зберігається понад 84 тис. предметів, серед яких археологічні пам’ятки, природничі матеріали, стародруки, зброя та багато інших речей.

Від вулиці Кобилянської можна пройти вниз Вірменською до історичного вірменського кварталу з вірмено-католицьким храмом Святих Апостолів Петра і Павла, спорудженим за проектом архітектора Йозефа Главки. Згідно з легендою, сам храм ніколи не був діючим, бо якраз перед його освяченням в храмі повісився священик і тим осквернив церкву. Тепер це зал органної та камерної музики, проте вірменьска ромада провадить там свої богослужіння до сьогодні.
Навпроти Вірменської церкви стоїть ще одна історична будівля – Український народний дім, відкритий у 1887 році. За правління Австрії та Румунії це був осередок української культури. Розписи актового залу на другому поверсі належать видатній українській малярці Августі Кохановській. Тут довгий час була редакція газети „Буковина”, де видрукувано першу книжку Марка Черемшини. Іван Франко декламував тут свої твори.

Прогуляємсь  ще трохи вниз вулицею М.Ломоносова, виходимо на вулицю Руську, де знаходяться будівлі „Руської” та “П’яної” церков.
Церква Успіня Пресвятої Богородиці (1820-1821рр, перебудована протягом 1930-1936рр), яка називалася „Руською”, тобто українською, оскільки на цій вулиці жили переважно русини – українці, які відвідували цю церкву.
Фундатором цього храму був українець Тадей Туркул, буковинський боярин із шанованого давнього роду. З вдячності до засновника храм впродовж кількох десятиліть носив ім’я святого Тадея. Цим же іменем називалося і церковне братство, засноване 1834 року, – перша українська громадська організація на Буковині.
Спершу церква мала гостромодний вигляд: 1821 року, коли завершили її побудову, в світі, перешматованому наполеонівськими війнами, царював в архітектурі стиль ампір. У 30-х роках XX століття храм перебудували за проектом доктора Володимира Залозецького. Вже таку, яку ми бачимо сьогодні.
1961 року радянська влада переформувала церкву в склад хімікатів. Старі фрески не витримали такої напруги. Дивом вцілілий іконостас, що зберігався в Миколаївській дерев’яній церкві, повернувся на своє місце 1990 року, коли храм знову повернули греко-католицькій громаді міста.
Трохи далі помічаємо оригінальні „кручені” куполи нової Свято-Миколаївської церкви, яка була зведена 1939 року. Архітектури культової споруди відтворює національний румунський стиль –  неороминеск. Прототипом оригінального вирішення скручених бокових бань храму стала архітектура церкви в Куртя-де Арджеш – місці останнього спочинку румунських королів.
На виготовлення іконостасу, було оголошено конкурс, в якому перемогли бухарестський художник Пауль Молда (іконописець) та скульптор Григорій Думітреску-Ловендаль, який виконав роботи по дереву.
Тринадцять вітражів виконав ще один житель Бухареста, художник Кірович, а каркаси для них спорудив чернівчанин Вільгельм Свідерський. Огорожу виготовив чернівчанин Олександр Манковський за проектом архітектора Вірджила Іонеску.
З Трансильванії привезли до церкви два дзвони: вагою в 948 та 592 кілограми. „Голосові зв’язки” храму вперше дали себе почути 2 листопада 1938 року в дзвіниці, яка будувалася під керівництвом Теодора Огоновського. 6 грудня 1939 року собор було освячено.
В народі вона зветься “П’яна церква”, про її „кручені” куполи ходять легенди.

Від церкви ми знов піднімаємося на вул. О. Кобилянської, в кінці якої можна побачити два відроджених народних доми: Польський та Німецький.
Польський, який знаходиться по правому боці вулиці, був збудований у 1905 році. Серед особливостей в оформленні цього будинку слід відзначити роботу художника Качар Ботанського над інтер’єром залу, а також скульптора Ю. Марковського, над горельєфом Адаму Міцкевичу. Німецький народний дім який на іншому боці вулиці був споруджений приблизно в той час(1908-1910) за проектом судетського німця Густава Фріча. Обраний ним стиль ідентифікується як модерн із мотивами німецької народної архітектури. Внутрішнє оформлення, зокрема фрески, виконав відомий художник-монументаліст Альфред Оффнер. У цьому будинку колись був розташований ресторан та величезна зала, де дуже часто влаштовували бали, на які мріяли потрапити представники всіх націй, що населяли Буковину.

Від вулиці панської (теперішня вул. О.Кобилянської) відходить вулиця Кафедральна, яка виводить нас до найбільшої культової споруди Буковини – Кафедрального собору Святого Духа.
Собор збудований у стилі пізнього класицизму впродовж 1844-1866 років. Автор проекту – видатний віденський архітектор Ферденант Реаль (Roell). Споруда складається з триманого нефу, типового для буковинської культової архітектури, та двох одинакових дзвіниць біля головного фасаду. Над головним входом в тімпанс, на синьому тлі вміщена корона над схрещеними митрополичою палицею та хрестом. Внутрішнє розкриття простору іде на всю висоту центрального нефу і куполу. Інтер’єр був розписаний групою віденських художників на чолі з Карлом Йобстом. Розписи виконані в дусі академізму, олією по штукатурці. Це був один із конкурсних проектів Ісаакіївського собору в Санки-Петербурзі. Така споруда не може не вразити.
На протилежному боці собору розкинувся сквер, який поступово переходить у Соборну (колись Австрійську ) площу. Це найбільший майдан міста. Колись тут було місце для галасливого та веселого ярмарку.  Його влаштовували влітку кожного року  впродовж 14 днів. На тимчасових дерев’яних помостах, під відкритим небом, виступали мандрівні артисти і народні музики.
В центрі площі до сторіччя захоплення Буковини Австрією було встановлено монумент, що символізує Австрію. Його висота була понад 8 метрів, головна фігура з білого каравського мармуру, рельєфи з золота. Саме тоді ця площа стала площею Австрії. Ця офіційна назва, як і пам’ятник, існувала до румунської окупації 1918 року. За радянських часів на цій площі був споруджений обеліск Перемоги (1946). А блакитна чотириповерхова споруда біля обеліска – будинок колишнього буковинського Ландтагу (органу провінціального самоврядування). Проект будівлі був підготовлений Йозефом Главкою разом із Гаубіцом. Сама споруда виконана у строгих класичних формах  1869-1873 року. Колони центрального ризаліту, тимпани та сандраки над вікнами другого поверху – все це надає споруді урочистості та величності. Нині тут знаходиться чотирнадцятий корпус Чернівецького Національного Університету.
А тиха вулиця за університетським корпусом, що носить ім’я Омеляна Поповича, веде до псевдоготичного єзуїтського костелу Серця Ісуса, збудованого у 1891-1894 роках на площі Фердинанда завдяки клопотанням місіонерів з товариства Ісуса. Проект церкви розробив директор Чернівецької школи ремесел професор Й. Ляйзнер. Внутрішній простір храму, який вміщав 800 осіб, повінчаний нервюрними зводами, які опираються на стовпи. Інтер’єр будівлі в минулому прикрашали ікони видатних майстрів кінця ХІХ поч. ХХ ст., чисельні ліпні фігури, литі бронзові свічки, помпезні віражі, які „просіюючи” світло, створювали урочистий та спокійний настрій. Він одразу став окрасою міста. Його високий шпиль проглядається із всіх окраїн Чернівців, зачаровуючи спостерігача своєю величністю. Стрункі неоготичні форми витончений інтер’єр, різнокольорові вітражі, величний орган – все це надавало храму своєрідного західноєвропейського колориту. Сьогодні приміщення костелу використовується Державним архівом Чернівецької області.

Від Соборної площі спускаємось вниз вулицею Івана Франка. Ми виходимо до “Будинку з левами”, ця помпезна споруда колишній Палац Юстиції.

Творець будинку –  видатний чеський архітектор Йозеф Главка, за його проектами у Чернівцях збудовано не одну будівлю. Фасад споруди прикрашено кольоровою керамічною цеглою, яка була виготовлена спеціально для цього палацу, та керамічними вставками. Головний фасад увінчано статуями богині правосуддя Феміди та богині кари Немизіди. Головний вхід „охороняється” від брехні та кривди двома Левами. Спорудження цієї будівлі тривало з 1904 по 1906 роки. Це одна з найкращих споруд міста, від якої затамовує подих кожен, хто проходить повз.

Далі виходимо на Театральну площу.
Ще якихось два століття тому на цьому місці, аж не віриться, шумів густий ліс. У 1800 році Чернівецька міська управа змушена була видати спеціальний циркуляр про організацію в цій місцевості облави на вовків. ХІХ ст. на недавній міській околиці, що стала гучно іменуватися площею Єлизавети, дислокувалися військові склади з провіантом. З повним розквітом торгівлі в стародавньому місті майдан „окупували” торговці рибою. Запах підказав і відповідну народну назву –Рибна площа, або як називали чернівецькі бюргери, Фішпляц. Згодом площа почала забудовуватися багатоповерховими кам’яницями. У повоєнний період, коли була остаточно завершена забудова площі виявилося, що будівля театру, яка колись домінувала на майдані, ніби розчинилася серед інших споруд. Тоді чернівецькі архітектори вирішили опустити середину майдану на 2,5 м., що надало всій композиції довершеності і оригінальності.
А вже в наші дні в ансамблі площі з’явився ще один штрих –„алея зірок”, де зібрано десятки славетних імен співаків і музикантів, які розпочинали своє сходження на велику сцену в Чернівцях. Вона була і досі залишається улюбленим місцем відпочинку молоді. Найгарнішою спорудою цієї площі та Чернівців є чернівецький театр імені Ольги Кобилянської.
Чернівецький театр – це мрія з оксамиту і золота, спроектована віденськими архітекторами Гельмером і Фельмером. І все ж, вони були запрошені на роботу в Чернівці лише після того, як  за їхніми  проектами були споруджені театри у Відні й Одесі.
“Чернівецький театр – пам’ятник обізнаним з культурою чернівчанам, які понад усе боялись набути репутації провінції і палко прагнули ні в чому не поступатися шановному метрополю Відню”. Так писав німецький письменник Георг Гайнцен.
Сам театр збудовано на місці старого міського театру в 1905-1909 роках  у стилі сецессія. Але тут можна побачити риси інших стилів, зокрема:  ренесансу, бароко, класицизму. Купол театру вивершує статуя мельпомене, головний фасад прикрашає барельєфна сцена з трагедії Софокла „Цар і Едіп”, а також барельєфні медальйони Вільяма Шекспіра та Ріхарда Вагнера. Як і інші театральні споруди, чернівецький театр також прикрашають погруддя видатних драматургів і композиторів різних епох та народів. Колись перед театром височів пам’ятник Шиллеру, зараз на цьому місці стоїть пам’ятник Ользі Кобилянській, відкритий 1983 року.
Праворуч від театру розташований будинок колишнього Єврейського народного дому, споруджений 1908 року у псевдобарокковському стилі за проектом львівського архітектора Тадеуша Левандовського. Поруч із ним стоїть пам’ятка архітектури епохи конструктивізму – колишній Румунський народний дім, збудований у 1938 році за проектом Іона Нанеску. На протилежному боці, в оточенні двох будинків-близнюків видніє будинок торгівельно-промислової палати, споруджений у 1910 році в стилі модерн (зараз тут знаходиться Буковинська державна медична академія). Проект на конкурсній основі був підготовлений Фрідріхом Готельманом. На фасаді фриз, в центрі якого ми бачимо скульптури давньогрецьких богів – це Меркурій та Гея, покровителі подорожей і торгівлі. В їхніх руках – роги достатку. Також на фасаді  розташовані емалеві щити із зображенням символів ремесел.
Поблизу площі бачимо  величезну біла будівля, яка створює враження незавершеної споруди. Це кінотеатр „Чернівці”, який колись був найбільшою та найкращою синагогою в місті. Чернівчани називали її просто „Темпель”, тобто храм. Будівля була унікальною, сучасників вражала гармонійність її форм. Вона була виконана у мавританському стилі, високі стіни увінчувались легкими квадратними баштами – мінаретами над якими підносився вгору могутній прикрашений орнаментами золочений купол. В дитячому хорі цього „Темпля” почав кар’єру співак Йозеф Шмідт, чия пісня „обійшла світ”. Під час Першої світової війни синагогу було знищено, а по війні на її руїнах побудували кінотеатр.

Від кінотеатру “Чернівці” відходить вулиця Університетська, що веде до шедевру ансамблю старого міста – Чернівецького університету (колишня резиденція митрополитів). На цій же вулиці розташовані  перші два корпуси університету.

В тому, що провінційне місто, «ведмежий кут», як Буковину іноді презирливо називали в інших провінціях Австро-Угорщини, отримало власний університет, велика заслуга буковинського митрополита Євгена Гакмана (1795-1873). Адже за честь стати університетським містом боролися одночасно з Чернівцями й відоміші міста. Старовинна Прага вимагала чеського вищого навчального закладу, батьківщина Моцарта, Зальцбург, хотів відродити університет, який функціонував до 1810 року, портовий Трієст теж ходив у претендентах. 31 березня 1875 року Франц Йосиф І підписав закон про заснування Чернівецького університету. До сторіччя з приєднання краю до Австро-Угорщини місто отримало розкішний подарунок: alma mater Francisco-Josefina. Подарунку раділи і майбутні спудеї, і прості обивателі. На відкриття чекали цісаря, не вийшло, довелося задовольнитися міністром К. фон Штремайєром.
Та давайте пройдемо трохи далі і поглянемо на головний корпус університету, колишню Митрополичу резиденцію кам’яного дива, творіння талановитого чеського архітектора Йозефа Главки.
Масштаб робіт був грандіозним: спеціально для будівництва було створено ряд спеціальних кар’єрів на Буковині, в місті запрацювало два цегельних та один керамічний заводи, а також школа для будівничих. Австро-Угорщина ще не бачила нічого подібного! Майже 18 років Главка творив свій шедевр, і допомагали йому в цьому майстри з усіх усюд.

Будували ретельно та акуратно. Кожна цеглина вимірювалася та перевірялася на звук, а один майстер міг класти в день не більше сотні цеглин. У величезні чани з розчином додавали падаль: органіка — супер-клей, така кладка, ще й підкріплена курячими яйцями, простоїть віки.
Чи існує в світі університет, більш красивий та ошатний?. Резиденція — дух Буковини, симбіоз стилів та культур всіх народів, що заселяли цей край. Можна проводити паралелі з середньовічними фортецями чи мавританським палацом Альказаром в іспанській Гранаді, відшукувати елементи візантійської чи романської архітектури, знаходити традиційні буковинські орнаменти в оздобі дахів, прикрашених кольоровою черепицею чи дивуватись стелям парадних залів, що так схожі на гуцульські різьблені шкатулки, та разом всі ці елементи творять всеперемагаючий акорд краси та гармонії.

Саме тут ми завершуємо нашу мандрівку містом, лише зазначаємо, що Чернівці – унікальне місто у своєму розмаїтті.