Орієнтовна тривалість мандрівки: 2 дні
Виряд / кошторис:
Особистий виряд:
- свідоцтво про народження( для покупки білета);
- рюкзак невеликий;
- одяг для спання;
- шкарпетки – 3шт.
- футболка – 1шт.
- светрик – 1 шт.
- термос чаю, печиво канапки,шоколад на 2 перекуси;
- вологі серветки;
- зручне взуття;
- рушник , зубна щітка, паста.
Кошторис на 1 людину:
- квартира на нічліг( вул. Капушанська) – 65 грн.
- білети( 50грн. – в одну сторону, 60грн. – в іншу) – 110 грн.
- обіди на 2 дні( в кафе) – 100 грн
- сніданок(вівсянка, яєшня з беконом, печиво з маслом, чай) – 15 грн.
- доїзд до замку від квартири – приблизно 5 грн.
Загальне
Цільова аудиторія: юначки віком 11-12років.
Чисельність гуртка: 6 чоловік.
Мета: на основі виїзду гуртка за межі комфортного перебування, мандрівка передбачає орієнтацію по місцевості та розвиток комунікативних здібностей в гуртку. Мандрівка дає можливість побачити, які з дітей більш відкриті, а яким потрібна допомога.
Вкладка: 295грн.
Легенда: Пригоди мишки-Маргаритки. Місто Львів – цікаве і неповторне. В ньому багато різних, інколи трохи дивних жителів і чарівних, затишних будинків. Під одним із будиночків цього мальовничого міста жила собі маленька мишка, яку звали Маргаритка. Мишка була тихенькою. як усі порядні мишки її віку, але дуже і дуже допитливою. Одного разу мишці стало скучно сидіти в своїй затишній нірці, і вона вирішила пробігтись ранковими, тихими і спокійними вуличками. І натрапила мишка-Маргаритка на групу милих дівчаток, які кудись жваво прямували. Мишка вирішила побігти за ними. Бігла вона тихенько і трошки осторонь, щоб не налякати галасливих мандрівниць. В результаті, вони дістались величної модернової споруди, але мишка не знала, що вона потрапила на Головний залізничний вокзал Львова. Тут дівчатка зупинились, обступили вищу за себе дівчину із великим рюкзаком. Маргаритка зразу здогадалась, що це буде весела мандрівка, бо дівчатка галасували, сміялись і тішились, що вони всі вчасно прийшли. Але вокзал, це таке місце, де завжди людно, гамірно і мишка раптом відчула, як її хтось підштовхнув, і вона блискавично залетіла високій дівчині в рюкзак, яка саме витягала свій гаманець,щоб купити білети на поїзд. Спочатку мишка перелякалась, що зараз її знайдуть і ще чого доброго, віддадуть котові, який невідомо звідки взявся в залі вокзалу, тож вона забилась в найдальший кутик рюкзака. Але на щастя, Маргаритку ніхто не помітив. Весела компанія рушила до поїзда і Маргаритка разом з ними. ЇЇ не лякали труднощі, які можуть виникнути на її шляху, бо вона дуже хотіла дізнатись щось нове і помандрувати. От її бажання збулось.
Давайте допоможемо мишці, щоб її ніхто не побачив, а вона змогла гарно і весело провести час з юними мандрівницями(ще одну частинку казки, розказати за обідом).
Розповідь за обідом
Пригоди мишки-Маргаритки в поїзді. От і всі розсілись на свої місця, поїзд рушив. Маргаритка вирішила вилізти зі свого сховку і подивитися де ж вона опинилася. Потихеньку. так як вміють мишки, пробралася на найвищу поличку, вмостилася і спокійно спостерігала за тим як дівчатка бавилися в ігри.
Години в поїзді пройшли дуже скоро. Відчуваючи, що потрібно вертатись на своє звичне місце Маргаритка шусьнула у кишеньку рюкзака. І тут їй залоскотав носа запах твердого сиру, що виглядав з-під кусочка білого хліба. Але мишка була вихованою і відкинула думку про поїдання чужих харчів.
Вирішила, що потерпить до першого відпочинку і на вулиці знайти якісь зернинки чи крихти. Мишка захопливо спостерігала за навколишньою красою, привідкривши шпарку в рюкзаку на спині високої дівчини.
Під час обіду мишка-Маргаритка таки змогла собі вдосталь наїстися з крихт, які падали зі столу у дівчаток. А одна дівчинка запримітила мишку і спеціально скинула їй кусочок булочки із сиром. Мишка спочатку злякалась, що зараз буде повно крику, але дівчинка не боялась мишей, бо мала вдома таких вихованок, тільки трошки більш пухнастих. Відпочивши, всі рушили знову пізнавати нове місто, його красиві будинки і визначні місця, мишка рушила слідом за ними (продовження буде після вечері).
Находившись і, навіть, трохи замучившись, але зовсім трішки, наші мандрівниці прийшли розташовуватись на нічліг. Зготували вечерю. Далі, поспівавши, дівчатка почали готуватись до сну. Маргаритка і собі вмостилась у куточку затишної кімнати, де спала її колежанка, що дала їй булочку, і смачно заснула.
Мишка навіть не підозрювала, що за нею вже давно спостерігає висока дівчина, вона вірила, що Маргаритка, то талісман, який випадково опинився разом з ними, та вирішила. що вони допоможуть мишці у її пригоді, хоча це і буде таємно. щоб не злякати нашу мишку-Маргаритку.
Попереду був ще один насичений. сповнений нових вражень, день.
(Історія в замку).
Прокинувшись зранку, мишка мала багато-багато сил для подальших мандрів. Попоївши англійського сніданку, що залишили їй дівчатка на кусочку серветки під столом, знову залізла в рюкзак, приготувавшись до відкриття нового і цікавого. Маргаритка не помилилась, там куди вони приїхали, було все настільки цікаве, що маргаритка вискочила із рюкзака і вирішила швиденько обдивитись всі куточки старовинного замку, а потім наздогнати дівчат на виході. Наша Маргаритка не підозрювала, що тут її чекають неймовірні пригоди.
Отож. пробігши добру частину замку і зупинившись на відпочинок, раптом побачила перед собою два зелених очиська, що жадібно розглядали її. Це був здоровенний рижий кіт Бурмило, що господарював тут. Він кинувся до нашої Маргаритки і ледь не зачепив її своїми велетенськими, гострими кігтями. Ще б трішки і її пригоди закінчилися б у животі Бурмила, але нашій мишці знову пощастило. Зверху на кота раптом впав кусок дерев’яшки і чиїсь лапки затягнули її під замковий мур. Трішки оговтавшись Маргаритка побачила, що її рятівниками була родина риженьких польових мишок. Маргаритка була дуже вдячна, що ті допомогли їй. Наша мишка дуже сподобалась замковим жителям і вони собі вирішили, що неодмінно спробують теж помандрувати. А Маргаритка люб’язно запросила їх відвідати Львів. Наші нові друзі показали мишці решту замку, всі його таємні ходи і нірки, щоб знову не натрапити на Бормила. Але він після такого нападу дерев’яшки, виліз на мур і грівся собі на сонечку.
Мишка легко відшукала дівчаток. адже вони були досить шумними і веселими відвідувачами замку. Дальше мишка-Маргаритка подорожувала на рюкзаку у великої дівчини, яка спеціально тепер тримала кишеньку рюкзака привідкритою. А мала приятелька чемно сиділа в неї на спині.
(продовження в поїзді)
На годиннику пробило 15 00 і наші дівчатка вирішили, що потрібно прощатись із містом, щоб не запізнитись на поїзд додому. мишка ще раз кинула оком на всю красу м. Ужгород, пораділа разом з дівчатками, які кидали копійки у річку Уж, щоб ще повернутись сюди,вмостилась зручніше і тихенько засопіла.
Прокинулась мишка вже у вагоні поїзда від галасливих мандрівниць, які саме бавились захопливу настільну гру Dobble, але була дуже втомлені і зраз ж заснула знову. Крізь сон, Маргаритка зрозуміла, що скоро Львів і вона скоро буде вдома. І коли всі опинились на пероні, дівчина опустила рюкзак на землю і відвернулась у інший бік, щоб мишка могла спокійно з нього вилізти.
Задоволені і помучені дівчата поринули у обійми своїх батьків. А наша мишка-Маргаритка сповнена нових вражень тихенько побігла до себе додому. розказувати своїм рідним про свої пригоди.
Опис
Програма:
1 день.
7:00 – збір на головному вокзалі м. Львів, покупка квитків.
8:14 – 14:24 – доїзд до Ужгорода.
9:00 – 10 00 – інтелектуальні загадки « плацкартні пляцки» Тобто всі по своїх місцях, згідно куплених білетів, розгадують загадки від виховниці.
10:00 – 12:00 – вільне спілкування «робимо, що хочемо, тільки тихенько».
12:00–13:00 – перекус «мишки-шкработушки»
13:00 – 14:24 – на вихід, готуйсь! «Нічого не забуваємо»
14:30 – розглядаємо гарний вокзал
14:30 – 15:30 – прямуємо до центральної площі міста, розглядаємо річку і старовинні будинки.
15:30 – 17:00 – обід.
17:00 – 19 00 – екскурсія містом
19: 00 – 19:30 – доїзд до квартири( вул. Капушанська)
19:30 – 20:00 – розташування на нічліг «бійка за спальні місця»
20:00 – 21:00 – вечеря( готуємо самі, бо маємо в квартирі кухню)
21:00 – 22:00 – імпровізована ватра «посиденьки»
22:00 -22:30 – приготування до сну
23:00 – нічна тиша «мишки-храпушки».
2 день
9:00 – 10:00 – Вставання, руханка;
10:00 – 11:00 – сніданок «англійської мишки»;
11:00 – 11:30 – доїзд до старовинного замку
11:30 – 12:45 – прогулька по замку, ігри;
12:45 – 13:00 – перехід до Горянської ротонди (церква святої Анни);
13:00 – 13:45 – розповідь про церкву,фото на пам’ять «мишка в центрі ротонди»;
13:45 – 15:00 – обід;
15:00 – вихід на вокзал «подорож додому»;
16:15 – 22:56 – поїзд Ужгород-Львів
поїзд:
16:15 – 17:00 – відпочинок «ніжки догори»;
17:00 – 18:00 – перекус;
18:00 – 20:00 – ігри( інтелектуальні загадки, уно);
20:00 – 22:00 – відпочинок;
22:00 – 22:50 – приготування до виходу «нічого не забуваємо»;
22:56 – 23:00 – офіційне передання дівчаток їхнім батькам;
Опис маршруту:
Історія Ужгородського кафедрального собору
На самому початку вулиці Капітульної, там, де Замкова гора круто спадає вбік міста, розкинувся один з кращих архітектурних ансамблів Ужгорода – кафедральний греко-католицький собор і резиденція мукачівських єпископів, які вже давно перетворилися на візитну картку міста над Ужем. У минулому жоден краєвид міста не обходився без зображень храму та резиденції.
Весь комплекс включав власне колегію, школу і церкву. Спочатку збудували колегію і школу, церкву – дещо пізніше. Бона була невелика, з однією вежею, посвячена Воздвиженню Чесного Хреста. Після того як у 1728 р. католицька церква міста, що знаходилася у замку, згоріла, єзуїти вирішили розширити власну колегіальну церкву. Протягом 1732-1740 рр. був споруджений у пізньобароковому стилі новий єзуїтський костьол. У листопаді 1773 р. папа Климент XIV розпустив орден єзуїтів і вони покинули Ужгород. Наступного року, під час пасхальних свят, пожежа, а потім буревій пошкодили колегію і церкву. Нарешті, у 1775 р. церкву передали Мукачівській греко-католицькій єпархії. За пропозицією двірцевого архітектора Ф. Гіллебранда її перетворили на кафедральний собор. Перебудова й пристосування до потреб греко-католицького обряду тривали кілька років і були завершені у 1779 р. Церкву оздобили красивим іконостасом, лавицями, місцями для каноніків (зліва і справа перед вівтарем) та єпископа (справа). Марія Терезія подарувала єпископу Андрію Бачинському дорогий церковний одяг, церковні предмети, серед яких і дороге обладнання для єпископського екіпажу.
Вулиця Корзо. В історичних джерелах вулиця, що з’єднує сучасну площу Ф .Корятовича та вул. А. Волошина, мала назву Мостова, а пізніше її назвали на честь відомого угорського письменника і педагога Ф. Казінці (Kazinczy Ferenc). Тут мешкали переважно заможні ремісники. Сьогодні це одне з найулюбленіших місць для прогулянок мешканців і гостей Ужгорода.
Власне кажучи, у перекладі назва Корзо і означає місце для прогулянок, променаду. Раніше вулиця була місцем, де розмістилась велика кількість маленьких крамниць. Серед власників було багато євреїв. Місцеві модниці могли задовольнити тут найвибагливіші бажання і мрії. Після вдалої покупки її можна було відсвяткувати в одній з численних кав’ярень. Вулиця провадить у бік Пішохідного мосту, який є ще однією візитною карткою Ужгорода.
Перш, ніж піти звичним для більшості туристів шляхом, варто зупинитись на перетині Корзо з вулицею А. Волошина, де стоїть будинок, що, на перший погляд, може і не привернути увагу пересічного перехожого. Збудована з білої силікатної цегли, споруда є знаменитим в минулому «Білим кораблем», що свою назву отримала не тільки від кольору стін будинку, але й від назви корчми, яку відкрили тут у 1780 р. Нагорі облаштували гостьові покої, що органічно доповнювали послуги закладу. Будинок і корчма належали державі, але для якіснішого управління будинок передавали у приватне користування. На жаль, від старої архітектури сьогодні залишились лише літературні спогади. Останню перебудову здійснив арх. М. Мегер у 1902-1903 рр., а вже 4 січня 1909 р. будинок згорів. Ця подія навіть спонукала міську владу серйозніше поставитись до організації пожежної безпеки у місті . Сьогодні тут житловий будинок, крамниці і кав’ярні.
Вулиця А. Волошина заслуговує на окрему увагу. Залишивши на хвилину мандрівку до Пішохідного мосту, варто звернути біля «Білого корабля» праворуч і оглянути її пам’ятки. Раніше ця частина вулиці мала назву Маломостова, бо провадила до Малого моста, перекинутого через один з рукавів Ужа – Малий Уж. Попри свою «дрібну» назву, вулиця славна своїми «великими» справами. У числі перших вона була забрукована. У 1855 р. цю традицію поширили на інші вулиці, доповнивши ними частину важливого тракту Кошіце – Мукачеве. У місці виходу вулиці на площу Ф. Корятовича стоїть будинок, будівництво якого розпочалось у 1909 р. Згодом у ньому розмістилися готель і ресторан «Берчені». На той час заклад вважався одним з найпрестижніших і у ньому збиралась місцева аристократія.
Повернувшись до перехрестя ліворуч, побачимо Римо-католицький костел Св. Юрія (Георгія) (вул. Волошина, 9) – одну з найдавніших пам’яток міста. Припускають, що історію цієї будівлі можна розпочинати з 1619 р., коли володар міста Юрій Другет (1583-1620), повернувшись в лоно католицької церкви під впливом архієпископа Пейтера Пазманя, зруйнував лютеранську церкву і вирішив на цьому місці збудувати католицький костел.
Будинок Гізелли (вул. Волошина, 13).
До 1859 р. у місті не було жодної церковної школи для дівчат, хоча бажаючих надати добру освіту для дочок не бракувало. Свою назву школа отримала від імени Св. Гізелли – дружини угорського короля Іштвана Святого. Після смерті чоловіка Гізелла відмовилась від світського життя, пішла у монастир і по смерті була беатифікована. Її скульптура на фасаді за совєтських часів стала «в’язнем сумління». Влада її просто замурувала і лише у 1996 р. справедливість відновлено. Зараз тут музичне училище ім. І. Задора.
Сьогодні уже ніщо не нагадує, що на місці найвищої споруди довоєнного Ужгорода, а саме приміщення Василіанського монастиря (сьогодні одного з корпусів Ужгородського університету), стояла будівля Грецької церкви – ще одного свідчення національного різнобарв’я міста. Греки прибули до Ужгорода у другій половині XVII ст. з міста Токай, що в Угорщині. На відміну від грецьких емігрантів в Галичині, які торгували вином, головним заняттям закарпатських греків була торгівля вовною. Наприкінці століття їм належало шість крамниць. Саме тоді частина з них, об’єднавши зусилля, придбали земельну ділянку для будівництва храму. Після чергової, нищівної пожежі у 1906 р. було прийнято рішення про цілковиту перебудову храму і започаткування монастиря. Урочисте закладення наріжного каменю відбулось 29 жовтня 1911 р. По закінченні будівництва і аж до початку Першої світової війни це була найвища споруда Ужгорода. Шляхом великого народного здвигу і щоденної праці монахів 1 вересня 1937 р. тут організовано класичну гімназію з українською мовою навчання. Монастир славився багатою внутрішньою оздобою та активною діяльністю власної друкарні. Рештки будівлі перебудували і прикрасили фресками Йосипа Бокшая. У листопаді 1938 р., після приєднання Ужгорода до Угорщини, гімназію закрили. У 1947 р. совєтська влада ліквідувала монастир, пристосувавши його приміщення для потреб університету.
Ужгородський замок є тим об’єктом, що приваблює кожного, хто хоча б на один день прибув до міста. Цю величну споруду помітно вже на під’їзді до міста. Вона домінує над старою частиною вже хоча б тому, що стоїть на природній горі заввишки понад 30 м. Як і загалом про місто, першу згадку про фортецю залишив згаданий раніше Аль-Ідрісі. Однак, свій твір він написав у ХІІ ст., а сучасні археологічні студії засвідчують, що вже принаймні у VII-IХ ст. на Замковій горі було укріплене городище білих хорватів. Середньовічна хроніка «Діяння угорців» пов’язує заснування замку з іменем легендарного слов’янського князя Лаборця. Згідно з відомостями, останній щасливо правив своїм народом аж до часу, коли племена угрів, зазнавши нищівної поразки від печенігів та у пошуках нової землі для поселення, перейшли Верецький перевал у Карпатах і оточили замок. Побачивши безперспективність опору, Лаборець намагався врятувати життя втечею. Однак, нападники таки наздогнали його і вбили. З того часу річку на теренах сучасної Словаччини, де загинув князь, називають Лаборець. Переможці влаштували у замку гучну учту.
http://guide.karpaty.ua/uk/places/zamok-uzgorodski
Арпадовичі – династія угорських князів (889-1001) та королів (1001-1301). Її засновником є Арпад, який об’єднав племена і заснував Угорську державу. До найвизначніших її представників належить Іштван І Святий (997-1038), що запровадив християнство і здійснив ряд важливих реформ. Ласло І Святий (1077-95) і Коломан Книжник (1095-1116) відомі тим, що за їх часів держава досягла найбільшого піднесення. За правління Андраша ІІ (1205-35) була видана «Золота булла», згідно з якою феодальна верхівка країни отримувала значні привілеї і права, що з часом спричинило феодальну роздробленість країни. Попри те, що Арпади були суперниками київської династії і галицько-волинських князів, частина з них були одружені з доньками руських князів.
Кожний наступний господар намагався підлаштувати фортецю для власних потреб і одночасно максимально зміцнити її фортифікації. У 1384 р. кам’яні мури перебудували. У XVI ст. на теренах сучасної північної Угорщини, Словаччини і Закарпаття на запрошення Віденської військової ради працювала група італійських інженерів. Саме їх залучили для наступної перебудови системи укріплень з огляду на небезпеку з боку турецької імперії. Про реконструкції Ужгородського замку свідчать дати, залишені на мурах. Першу – рік 1558 – віднайдемо на вежі за перекидним мостом. Одразу під нею видніються чотири шпаки – герб родини Другетів. Інша дата – 1698 – розміщена на південних воротах.
Найбільші перебудови виконали у другій половині XVIII ст., коли мури вже втратили своє первісне військове значення. Тоді міст замінили звичайним насипом. Головний замковий палац, побудований у стилі ренесансу, нараховує загалом сорок приміщень. У внутрішньому дворі зберігся 32-метровий колодязь. Раніше на бастіонах розташовувалась артилерія, яка тримала під обстрілом підступи до фортеці. На жаль, військові лихоліття і пізніші перебудови призвели до того, що сьогодні від первинного внутрішнього декору замку залишились лише окремі фрагменти в одній з аркад галерей. Гарне враження залишають пізніші розписи, що збереглись в одній з кімнат замку. У середині ХІХ ст., за часів перебування в замку греко-католицької семінарії, це приміщення перетворили на каплицю та прийомну ректор.
Міцні мури замку були б нічим, якби не особливості життя його власників. Після того, як навесні 1241 року Ужгород та фортецю здобули монголо-татарські загони хана Сабудая, почалась історія його перебудови. Першим це зробив надорішпан (палатин) Аба Омодей, якому наприкінці XIII ст. угорський король Андраш III подарував місто і фортецю за вірну службу.
Однак, найдовше – бо майже 370 років – власниками замку був рід Другетів (1322-1691). З правлінням одного з них – графа Другета – пов’язують моторошну легенду про Білу Діву. За переказами, вона була його дочкою. Під час ворожої облоги військами польського князя Ю. Любомирського, дівчина закохалась у молодого шляхтича, який разом з іншими послами провадив переговори. Почуття було такої сили, що вона розповіла чужинцю про всі стратегічні таємниці замку. Очевидно молодик повівся не зовсім шляхетно, бо батько таки довідався про зраду доньки і наказав замурувати її живцем в одній із стін фортеці. Кажуть, з того часу, особливо у вітряні ночі, приміщення фортеці наповнюються чудернацькими відголосами, подібними на стогін.
На подвір’ї перед фортецею є залишки фундаментів найдавнішої у місті церкви Св. Юрія. Перша згадка про неї походить з 1248 р. Коли володарями замку стали італійські феодали Другети, вони перетворили храм на родинну усипальницю. У XVI ст. його перебудували і розширили. Саме у цій святині 24 квітня 1646 року за активної участи графині Анни Другет і під керівництвом Петра Парфенія було укладено унію Православної Церкви з престолом Св. Петра. Її підписали православні священики і еґерський єпископ Ю. Якушич. У 1728 р сталась велика пожежа, храм згорів, а у 1762 р. його розібрали остаточно. У 1996 р. громада Ужгорода великим зібранням відзначила річницю укладення унії.
У 1644 р. Ужгородський замок пробували здобути війська трансільванського володаря Дьордя І Ракоці. На чолі війська стояв його каштелян Янош Баллінг. Тодішній пан Ужгорода Янош Другет у страху перед переважаючими силами ворога втік до Польщі, а оборону залишив на відповідальність свого каштеляна. Фортецю втримати не вдалось, а її залога незабаром присягнула на вірність новому власнику. У червні 1703 року військо повстанців-куруців, яке очолив трансільванський князь Ференц II Ракоці, підійшло до Ужгорода. Попри швидке опанування містом, армії не вдалось з наскоку здобути фортецю. Невеликий австрійський гарнізон добре захищався. Лише за допомогою новоприбулих військових загонів, у число яких входили і верховинці на чолі з Іваном Бецою, Ференц II Ракоці 24 лютого 1704 року прийняв капітуляцію замкового гарнізону.
До речі, з постаттю видатного полководця і політичного діяча Ференца ІІ Ракоці пов’язано кілька цікавих історій. Кажуть, що в першому переможному бою проти австрійців у вирішальний момент до нього підлетів сокіл, що приніс у дзьобі шаблю. Турул, а саме так тюркською звучить назва цього птаха, і сьогодні в замку. Згідно з легендою, саме цей птах вважається батьком прародичів угорського народу.
Ужгородські мости –- Пішохідний, Підвісний, Підзамковий, Залізничний, Радванський, Об’їзний та Боздочиський – це не лише важлива система міських комунікацій. Більшість з них збудовані вже у ХХ ст. Однак, деякі віддавна є цікавою частиною історії
https://styler.rbc.ua/ukr/puteshestviya/progulka-skazochnomu-uzhgorodu-starinnye-1479896472.html
Найбільш знаменитий з мостів – Пішохідний, є одним з улюблених місць відпочинку мешканців і гостей Ужгорода. Потрапити до нього можна вулицею Корзо або з вулиці А. Волошина через Театральний провулок. Дільниця між сучасними вул. Волошина та площею була розбудована коштами чеського взуттєвого короля Баті. Упритул до готелю «Корона» стояв його будинок з гарною крамницею. Зараз тут магазин «Барвінок». У цих околицях чудові краєвиди і гарна атмосфера. За умови, якщо вода під мостом не замутнена через дощі, що пройшли у горах, можна помилуватись фореллю, що інколи навіть вискакує на поверхню плеса.
