Фотографія автора

Формування національної ідентичності в контексті патріотичного виховання

методичні проекти, Патріотичне виховання

 

Вступ

Події на Сході України багато у чому стали результатом недостатньої уваги влади до формування патріотичної свідомості у громадян, зокрема молоді,  результатом недостатньої уваги влади до формування патріотичної свідомості та національної самоідентифікації у громадян.

Ситуація змінилася в 2015 році, коли Президент затвердив Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки. Прийняття Стратегії знаменувало собою початок етапу, коли виховання молоді стало предметом підвищеної уваги у нашій державі.

За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у серпні 2017 року, 83% опитаних зазначили, що вважають себе патріотами своєї країни. У порівнянні з аналогічним періодом 2014 року загальна кількість патріотично настроєних громадян майже не змінилася. Лише 10% висловили протилежні міркування, ще 7% не змогли дати відповіді на це питання.

У всіх макрорегіонах України, кількість тих, хто вважає себе патріотом України перевищує 75%: на Заході таких 88%, у Центрі – 84%, на Сході – 83%, на Півдні – 77%. Водночас у південних областях 18% опитаних заявили, що не можуть говорити про себе, як про патріотів своєї країни. На Сході таких респондентів – 11%, у Центрі – 8%, на Заході – 5%. Чим старші респонденти, тим більше серед них тих, хто вважає себе патріотом.

 

 

На питання, чи відчуваєте гордість від того, що ви – українець, більшість громадян відповіли ствердно.

За результатами дослідження, Міжнародного республіканського Інституту США, яке проводилось на контрольованій українським урядом території у січні-лютому цього року. найбільш пишаються своїм українським походженням мешканці Львова (92%), Луцька (91%), Тернополя (90%).

Навіть у містах, що посіли останні сходинки рейтингу “гордий бути українцем”, переважна більшість населення визнала гордість називатись громадянином своєї країни.

У Сєвєродонецьку 71% респондентів сказали, що відчувають гордість від того, що вони є українцями, у Запоріжжі – 72%, а в Маріуполі – 68% опитаних сказали, що вони відчувають “гордість” або “швидше гордість” від того, що вони українці.

 

 

 

Спираючись на власний довід, можу сказати, що сьогодні на Сході України відсоток патріотично налаштованих та вмотивованих громадян не такий вже і малий у порівняні з іншими регіонами але цінність їх  набагато більше, бо це свідомий вибір в умовах дійсності та політичних вподобань усіх груп.

 

Роль Пласту у патріотичному вихованні

Мета “Пласту” – сприяти всебічному патріотичному самовихованню української молоді на засадах християнської моралі. Самовиховання – це процес постійної праці над собою. Самовиховання означає, що пластова молодь остаточно відповідає за свій всебічний розвиток та вироблення власного характеру. Це поняття включає добровільне прийняття присяги про суворе дотримання пластових обов’язків. Праця в групі є невід’ємною частиною самовиховання і включає вміння спільно діяти, організовувати й проводити пластові заняття, дбаючи один про одного та про досягнення спільної мети.

За задумом О. Тисовського, виховання в “Пласті” повинно бути безперервним від восьми років і до самої старості для тих, хто пов’язав з ним свою долю. Організація поділялась на такі чотири вікові категорії : пластовий доріст – діти 8–12 років, з якими проводили заняття індивідуально, готуючи їх до вступу в організацію; пластуни – підлітки 12–18 років, з яких і формувався сильний духом і тілом українець; старші почесні пластуни – юнаки і дівчата, які після закінчення середніх навчальних закладів вступали в самостійне життя, не пориваючи зв’язків з “Пластом”.  У сучасному вигляді Пласт має вже повністю софрмований Улад  Пташат, віком від 3 до 5 років і Улад Пластових Новаків/Новачок, який займається вихованням дітей  від 6 до 12 років. Улад Старших Пластунів/Пластунок – це четвертий за віком улад. Це виховна спільнота української молоді у віці від 17 до 31 року життя. Улад Пластового Сеніорату є інтегральною частиною Пласту та творить четверту його організаційну формацію для здійснення завершуючого етапу пластування.

Головними завданнями “Пласту” є : всебічне патріотичне виховання української молоді; розвиток її моральних, духовних і фізичних здібностей; вишкіл молоді на свідомих, відповідальних та повноправних громадян з допомогою виховних методик та на ідейних основах “Пласту”, які базуються на пластовій присязі, пластовому законі і трьох головних обов’язках пластуна; плекання серед молоді традиції предків, розуміння їх історії, культури, ідей. Три головних обов’язки пластуна — зобов’язання, які бере на себе пластун, складаючи пластову присягу. Ці обов’язки, наче три дороговкази, мають закарбуватись пластунам у пам’яті, показувати пластовий шлях у щоденному житті: бути вірним Богові та Україні; допомагати іншим; жити за пластовим законом і дослухатись пластового проводу.

Вірність Богу вимагає від пластуна не лише віри в Бога, але й ведення морального особистого життя. Вірність Богові пластуни виявляють справами, поводячись згідно з моральними правилами та виявляючи любов до ближнього. Вони відчувають обов’язок дбати про інших у родині, школі, гуртку, шанують усе створене Богом, визнають гідність людини, піклуються про природу. Пластуни розвивають відчуття краси і дотримуються естетичних норм у своїй поведінці, мові, зовнішньому вигляді, нікого не принижують. Пластуни шанують Бога згідно зі своїм віросповіданням і одночасно шанують право кожного на своє віросповідання. Бути вірними Україні означає вважати себе частиною української громади, патріотом держави. Вірність Україні символізована у пластовому гербі, де пластова лілея нерозлучно переплетена з українським тризубом. Україна – ціла українська спільнота, поселена на прадідівській землі та поза її межами; це, зокрема, культура, мова, церква та інші матеріальні і духовні надбання, здобуті впродовж століть українським народом. Обов’язок допомагати іншим окреслює ставлення пластуна до свого оточення, до людей і до природи. Це означає не лише виконувати громадські обов’язки, але і творити добрі вчинки з власної ініціативи. Пластуни намагаються розвиватись та ставати щораз кращими не лише заради власного успіху, але й заради суспільства, народу, держави. Українські пластуни плекають любов до української спільноти й готові працювати заради її добра. Вони є також корисними громадянами держави, в якій проживають. Пластуни ставлять собі високі вимоги у підтриманні пластових ідеалів і в розвитку своїх здібностей. Вони постійно працюють над удосконаленням свого характеру в школі, у “Пласті” й поза “Пластом”, стараються здобути різні вміння та глибокі знання. Поставлені вимоги заохочують їх до подальшого розвитку, до постійної роботи над собою. Кожний вимірює свої успіхи не тільки мірилом інших, а й своїм власним, кожний змагається з собою, аби наблизитися до міри своїх здібностей або природної обдарованості (до свого потенціалу).

Пласт був заснований у період відсутності української державності. Слово “Україна” означало ідею – ідею, що повинна існувати українська держава. Це поняття містило в собі твердження, що існує український народ, українські землі, українське суспільство, українська спадщина та мова. Але де б вони не жили, пластуни вважають себе частиною української спільноти і дбають про її добробут. Українська спільнота включає громадян з України та українців, які живуть поза межами України.

 

Національна ідентичність

Національна ідентичність — це персональна ідентичність або відчуття приналежності до певної держави чи нації. Це сенс «нації як  цілого, представленої самобутніми традиціями, культурою та мовою». Національна ідентичність може означати суб’єктивне відчуття, яке людина поділяє з групою людей про націю, незалежно від законного статусу громадянства.

Усвідомлення та осмислення власної ідентичності є одним з найважливіших мотиваційних чинників поведінки. Жоден із членів нації не знає й ніколи не знатиме всіх своїх співвітчизників, але між ними існує анонімна й символічна солідарність, сила якої буває дивовижною, особливо в періоди тяжких випробувань. Національна ідентичність або національна самосвідомість – одна зі складових ідентичності людини, пов’язана з відчутною їм приналежністю до певного етносу чи нації. Національна ідентичність – це почуття «нації як зв’язкового цілого, представленого унікальними традиціями, культурою і мовою» . Національна ідентичність не тотожна поняттям національності або громадянства, хоча вони можуть бути чинниками, що мають на неї сильний вплив.

Національна ідентичність не є природженою рисою. Вона виникає з набутого усвідомлення спільності культури, історії, мови з певною групою людей. До цього може додатися почуття приналежності до певної держави, прихильність до її  національної ідентичності, національної ідеї та державних символів.

Національна ідентичність може бути багаторівневою і складеною. У малих народів, що не мають власної державності, нерідко має місце національна ідентичність, що комбінує регіональну етнокультурну ідентичність з більш широкою національною ідентичністю, пов’язаної з політичною нацією і державою. Національну ідентичність мігрантів може визначати як їх походження, так і самоідентифікація з їх новою державою і його культурним середовищем.

На певних етапах розвитку в рамках однієї і тієї ж етнокультурної групи можуть конкурувати кілька проектів національної ідентичності. У деяких контекстах поняття «національна ідентичність» вживається у відриві від індивіда, як якась сукупність рис і установок, властивих  групі людей.

Роль національної ідентичності є неодмінним фактором стабільного і стійкого існування держави. У критичних ситуаціях вона визначає подальше виживання країни. При відсутності сильної національної ідентичності настає криза в роботі політичних інститутів: корупція починає приймати неконтрольовані розміри; місцеві еліти проводять політику, спрямовану на досягнення автономії або незалежності; громадяни прагнуть емігрувати з країни. На перший план виходять кланова, релігійна, сімейна, етична ідентичності. Відбувається ослаблення внутрішнього суверенітету держави, яке призводить до його стагнації і кризи розвитку.

 

Процес формування національної ідентичності

Формування національної ідентичності (свідомості), – це тривалий, суперечливий, спорадичний процес, детермінований як чинниками соціоісторичного буття, так і зміною самоідентифікації еліти, роль якої у націєтворчому процесі не варто применшувати. Адже, говорячи про ідеологію націєтворчого процесу, слід говорити перш за все про тяглість корпоративної самосвідомості еліти, яка трансформується у відповідності з процесом конструювання суспільних понять та ідентифікаційних критеріїв.

Національна ідентичність визнана науковою спільнотою і громадськістю домінуючою в системі колективних ідентичностей. Національна ідентифікація поєднує два взаємопов’язаних процеси (зрізи):

1) усвідомлення певною історичною спільнотою себе як окремішного цілого зі своєю територією, населенням, історією, культурою, державністю, побутом, звичаями, традиціями, ментальністю та іншими атрибутами національного буття;

2) ототожнення (співвіднесення) окремими людьми чи їх групами себе з тією чи іншою національною спільнотою. Тобто для того щоб людина могла віднести себе до якоїсь нації, – необхідно, щоб ця спільнота об’єктивно сформувалася як національне утворення і саморефлексувалась, усвідомила себе в такому статусі. Перший процес відбувається через співвіднесення, ототожнення нацією своїх власних визначальних характеристик із тими ознаками, критеріями нації, які склалися на загальнолюдському рівні, розкривають зміст поняття “нація”. Другий із названих процесів передбачає наявність таких моментів: а) дійсне існування певного національного утворення; б) знання індивідом чи групою людей про існування такого утворення і його специфікуючі характеристики; в) сама ідентифікація, співвіднесення, порівняння, ототожнення себе з нацією як її елементом. Очевидно, в процесі національної ідентифікації задіяні й інші суттєві чинники: державність (рівень її розвитку, форма державного правління, політична культура), мова, традиції, звичаї, символіка, архетипи поведінки, особливості господарювання й побуту, тип ментальності, загальноприйняті моральні норми і приписи, панівна ідеологія, ідеал суспільного розвитку, домінуючі інтереси, геополітичні прагнення та ін. Національна ідентичність як суспільний феномен активно впливає на життєдіяльність національної спільноти. Можна виділити кілька основних внутрішніх і зовнішніх функцій, які вона виконує в суспільстві.

До зовнішніх функцій національної ідентичності належать, насамперед, такі:

1) територіальна (нація ідентифікує себе з певною територією, яку вона демаркує і захищає від зовнішніх посягань інших суб’єктів міжнародної політики);

2) зовнішньоекономічна – визначає тип, зміст, форму, напрями, принципи, стратегію зовнішньоекономічних зв’язків (ідентифікаційні характеристики нації значною мірою зумовлюють як її прагнення в зовнішньоекономічних зв’язках, так і відповідну реакцію на її домагання з боку потенційних партнерів). Яскравим прикладом тут є вибір свого часу Україною між Євросоюзом і створюваним Росією Єдиним економічним простором чи Митним союзом. Ідентифікуючи себе як європейську націю, Україна схилилася до інтеграції з ЄС, що позбавило її загрози потрапляння в черговий раз під протекторат Росії, викликавши цим шалену агресію останньої щодо нашої суверенної держави;

3) геополітична – відповідно до самоідентифікації нації країна формує свою стратегію взаємин із зовнішнім світом: дотримуватися нейтралітету, проявляти агресивність, вступати в політичні блоки тощо. До внутрішніх функцій національної ідентичності належать такі як:

1) згуртування членів спільноти довкола загальнонаціональних цінностей і завдань;

2) розбудова соціальних зв’язків, їх оптимізація, гармонійне поєднання взаємодії різних елементів соціальної структури;

3) сприяння самовизначенню особистості, колективів, різних спільнот та їхній самореалізації. Чітка національна ідентифікація дає змогу громадянам та їхнім спільнотам “знайти себе” – зайняти ту нішу і позицію в системі життєдіяльності нації, яка є найбільш адекватною їхнім потребам і водночас можливостям.

 

Практичний досвід та імплементація

Концептуально цей розділ слід поділити на три приципові блоки:

  • Власний досвід
  • Імплементація в виховну методу
  • Поради та рекомендації

Власний досвід – самоусвідомлення та розуміння власної ідентичності, крізь призму внутрішніх пошуків, переживань. Акцентуючи увагу на тому, що  ти є частинкою великого руху, мета якого успіх та добробут нації. Тільки коли впорядник сам пройде цей етап, прийме для себе ті базові засади, тільки тоді він зможе ділитись та передавати і навіть виховувати справжнього ціннісного громадянина – патріота своєї держави.

Аналізуючи власний досвід, з урахуванням, специфіки регіону, де я народився і виріс слід виокремити декілька важливих чинників:

  • Виховання
  • Оточення
  • Цінності

Консервативне виховання – формує дисципліну, повагу до старших, любов та повагу до праці, базові життєві дефініції, наприклад усвідомлення дружби.

Від концепції до втілення у реальне життя будь-яка ідея може зазнати суттєвих змін. А коли йдеться про втілення системної політики в окремій сфері – додаються й інші чинники, які можуть ускладнити процес комунікації будь-яких реформ чи нововведень. Подібна ситуація спостерігається і в сфері національно-патріотичного виховання, адже йдеться не лише про концепції та теоретизування на загальнонаціональному рівні, а й про цілком реальне їх втілення у життя на регіональному, місцевому рівні.

І в цьому контексті cлід розглянути два важливих аспекти.

По-перше, визнати, що національно-патріотичне виховання – це не лише питання, яке стосується галузі освіти, шкільництва. Адже розуміння та сприйняття цінностей держави, в якій живе громадянин, важливе у будь-якому віці. Особливо чітко українці усвідомили це у 2014-му році, коли стало зрозуміло, що ворожа пропаганда «б’є» по розумах людей далеко не шкільного і часто не лише студентського віку. Страждають люди й середнього, і старшого віку, які поступово перестають розуміти, що таке національна складова. Тож процес національно-патріотичного виховання слід суттєво розширювати й у віковому, й у міжсекторальному сегментах, щоб охопити якомога більше людей за сферами діяльності, їхніх інтересів. І звісно, попри наявність власних особливостей, кожен регіон України має діяти у рамках основних концептуальних засад, які закладені у державну стратегію національно-патріотичного виховання.

По-друге, саме від фахового менеджерського підходу залежить, наскільки ефективно відбуватиметься комунікація під час втілення ідей у контексті форумвання національної ідентичності у молодого покоління,  взаємодії «центр – регіони». Саме тому логічно почати комплексне втілення концепції національно-патріотичного виховання із налагодження системи міжсекторальних зв’язків та подальшої взаємодії із органами місцевого самоврядування.

У квітні поточного року Міжвідомча комісія із національно-патріотичного виховання оновила свій склад та найближчим часом розпочне роботу, метою якої є налагодження взаємодії між різними центральними органами виконавчої влади задля забезпечення реалізації плану дій із втілення Концепції національно-патріотичного виховання.

Водночас, у зв’язку із процесами, що тривають у новостворених районних державних адміністраціях (формування структури, перегляд повноважень, кадрове забезпечення тощо), не створено координаційні ради з питань національно-патріотичного виховання при районних державних адміністраціях Донецької, Львівської, Одеської, Полтавської, Івано-Франківської областей. На сьогодні здійснюється формування структур місцевих державних адміністрацій, тому одним із основних завдань є збереження мережі аналогічних структурних підрозділів на районному рівні та сприяння створенню відповідних підрозділів на рівні територіальної громади, що стане можливим шляхом внесення змін до Закону України «Про місцеве самоврядування», а також постанови Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2012 року № 606 «Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міських, районної, районної в м. Києві та Севастополі державних адміністрацій». Законодавча ініціатива щодо змін у ЗУ «Про місцеве самоврядування» вже розроблена Мінмолодьспорту для розгляду у парламенті.

 

Приклади проведення ігор та заходів

  1. Міжстанична Спартакіада ім. Віктора Гурняка. Вона проводиться нашою станицею щорічно і має національно-патріотичне спрямування. Цей захід був проводиться у 2 етапи: спортивно-ігровий та скелелазний. У перший день юнацтво та гості  змагаються в командних видах спорту (футбол, волейбол) та складають норми ВФВ. Далі невеличка мандрівка до місця таборування, а там – пластова вечерю та ватра.У другий день програма  спрямована на скелелазіння та мистецько-інтелектуальний розвиток. Зокрема, ігри, квест, інтелектуальний змаг та змаг зі скелелазіння.
  1. Історична ігри: «УПА – відповідь нескореного народу», «Українська революція 1917-21 рр. Сто років боротьби» яка розроблена Українським інститутом національної пам’яті. викликали величезний інтерес та схвалення, особливо серед учителів історії та учнів, які використовували гру як елемент підготовки до ЗНО з цієї теми. Окрім навчальних матеріалів, які поглиблюють знання про боротьбу Української повстанської армії проти ворогів, гра дає можливість дітям та  підліткам відчути себе справжніми командирами повстанців.
  2. Подорожі місцями ідентичності. Завдяки мандрівкам Україною ми пізнаємо свою Батьківщину. Серед таких місць однозначно буде станція Крути, що є важливою частиною української історичної пам’яті, на якій 29 січня 1918 року відбувся бій і трагічна загибель студентського куреня під Кру­тами,  що стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну.  Музей-вагон злуки УНР та ЗУНР, що відображає історичний період, коли Україна у січні 1919 року, підписала акт злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. Ця подія відбулася саме на залізничній станції Фастів. Мандрівка до  Національного заповіднику «Хортиця» розташований на річці Дніпро в місті Запоріжжя. Завдяки музеям, історико-культурним комплексам, панорамам можна дізнатись історію Хортиці ще з давніх часів, у тому числі, про її найбільш яскравий і важливий період – час українського козацтва, коли острів був колискою Запорізької Січі. Але першочергове завдання, це мандрівка – дослідження регіонального контексту, бо з любові до краю, починається любов до країни.

 

  1. Теренові змаги або ігри. Перше,що потрібно для гри – це відповідна місцевість, або ж терен. Мапа терену надається учасникам до початку гри. якими керують чотові, а чоти на рої, якими командують ройові. Всього у сотні може бути від 100 до 200 людей. Кожна з команд має 2 необхідні атрибути: назву сотні та прапор. Прапор – головна цінність сотні і його втрата означає програш у грі. У ході бою жоден учасник не має права бити супротивника. Завдання команд заволодіти та втримати, до кінця гри, прапор команди супротивника, який знаходиться в спеціальному наметі, в таборі супротивника. Виконання цієї вимоги – визнається як чиста перемога однієї з команд. Під час теренової гри сотні можуть “знищувати” гравців суперника шляхом зриву нарукавної пов’язки. Кожен “вояк” носить на руці пов’язку відповідного кольору сотні, яка є ознакою його “життя”. Втрата пов’язки “вояком” означає його “загибель”, тобто супротивник має зірвати пов’язку з руки. Зірвані пов’язки передаються у РВС і по їх кількості визначається результат гри. При встановленні результатів змагань РВС використовує шкалу оцінки. Перемагає сотня, яка набрала більше балів або здобула абсолютну перемогу. Бали нараховуються за кількістю пов’язок, що їх передадуть у РВС представники “ворогуючих” сотень.

 

Висновки

Таким чином, проаналізувавши основні ознаки (характеристики) національної ідентичності як «політичного і соціокультурного конструкту», можливо результувати наступні положення: перше: національна ідентичність є політичним і соціальним конструктом, який формується національними елітами і створюваними ними інститутами, насамперед – державою. Проводиться історична політика, мовна, символічна політика, конструювання образу «іншого» та ін., що спрямовано на створення системи ідентифікації з «єдиним цілим» (державою), а також формування загального культурноісторичного і політичного простору; друге: основою національної ідентичності виступають загальні політичні цінності, почуття приналежності індивіда до держави (політичної спільноти), незалежно від його етнічної приналежності, що розділяються громадянами як культурні норми, визнання індивідом прав і обов’язків у відношенні до інших членів спільноти, рівність громадян перед законом і громадянська культура. Національна ідентичність окреслює територіальне простір нації; третє: національна ідентичність формується паралельно з процесами національно-державного будівництва. Нація є «продуктом» довгого і складного процесу історичного розвитку; четверте: національна ідентичність у своїй основі має духовні та культурні підстави, що формують національну картину світу – систему уявлень, заснованих на певних національних цінностях, традиціях, світогляді, що підтримує «почуття причетності до єдиного політичного співтовариства»; п’яте: феномен національної ідентичності взаємопов’язаний з етнічним. Етнічний компонент є складовою конструкції нації (первинним в самовизначенні людини і досить стійким протягом життя). шосте: національна ідентичність є найважливішим засобом легітимації і делигітимації влади, політичного режиму і держави, як інституту, який претендує на втілення національної ідентичності та національних інтересів. сьоме: національна ідентичність – це потужний фактор консолідації політичної спільноти. У процесі ідентифікації індивід ототожнює себе, тобто відчуває почуття причетності до своєї групи (спільноти) і держави, визнаючи групові цінності і цілі як «свої» (національна ідентичність як емоційне переживання своєї приналежності до національної політичної спільноти), і відокремлює від «іншої» політичної спільноти; восьме: національна ідентичність пред’являє зобов’язання до «носія ідентичності»: прийняття сторони своєї нації в конфліктах з іншими націями, на індивідуальному рівні передбачається громадянська відповідальність та активна громадянська позиція; прийняття відповідальності за вчинки, що здійснюються в ім’я своєї нації іншими її представниками; перевага загальнонаціональних інтересів перед особистими (вищий ступінь актуалізації національної ідентичності); дев’яте: національна ідентичність конструюється за допомогою дискурсу націоналізму. У цьому випадку виклик нелегітимним урядам може бути кинутий від імені нації; десяте: процеси глобалізації, інтеграції впливають на національну ідентичність, знижуючи її значимість в системі ідентифікації.

 

 

 

Використані джерела

  1. Соціологічна група «Рейтинг».
  2. Міжнародний республіканський Інститут, США.
  3. Гоменюк І. Історія Пласту / І. Гоменюк, В. Стецько. – УСО. – Стрий, 2000.
  4. Стаття від Укрінформ «Як виховати патріотизм на місцевому рівні».

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *