Ужгородський замок

Опис

Перші згадки про замок

Відносяться до IX століття, як до зміцнення на одному з горбів над поселенням білих хорватів. На той час замок мав вид дерев’яної фортеці, що складалася з дитинця і частоколу. Тоді ця територія була заселена слов’янами – білими хорватами. Тут було князівство, на чолі якого стояв князь Лаборець. Літописець «Геста гунгарорум» зазначає, що Ужгородський замок і вся прилегла територія належала Лаборцю. Коли на князівство напали мадяри, населення стало до боротьби. Про це також пише Руський Літопис Нестора898 року: «Пришедше от востока (угри) и устремяшеся через горьі великьія, иже прозвашася горьі Угорьскьія, и почаша воєвати на живущая ту».

Перший організований опір закарпатці дали під Ужгородом, де князем бувЛаборець (Анон. кап. ХЩ), Мадярська орда була численною й захопила Ужгород, спаливши замок. Князь Лаборець втікав до своєї далекої фортеці —Земплина, але його наздогнали і над річкою Свіржавою повісили. Відтоді народ ту річку назвав Лаборцем — на пам’ять про князя. Але в бою за Ужгород був убитий і вождь мадярів Алмош. Мадярські кочівники поховали його у валі Земплинського городища — фортеці, яку також здобули. Могилу й багато оздоблене золотом поховання Альмоша виявили чехословацькі археологи.

В кінці Х-го — на початку ХІ століття, коли рівнинна частина Закарпаття підпала під владу Угорського королівства, в Ужгороді будується кам’яний замок як адміністративний центр комітату Унг. Це вже була могутня оборонна споруда, про силу якої свідчить той факт, що в 1086 році під час набігу половецької орди під верховодством хана Кутеска, яка прорвалась через Карпатські перевали вДунайську низовину, Ужгородський замок кочівники взяти не змогли. Історичні документи підтверджують, що кам’яні замки на Закарпатті почали дуже інтенсивно будуватися після татарської навали. І хоч татари відійшли, страх у мадярів залишився і корольБела IV наказав на стратегічно важливих пунктах зміцнити замки.

У 1312 році, після того, як італійські брати Другети допомогли королю Карлу Роберту, з новоїдинастії Анжу, придушити повстання наджупана Петра Петені, Карл Роберт подарував братам Ужгородський замок та землі. Вони володіли ним 350 років.

В період, коли замок знаходився у володінні роду Другетів (1322 −1691 роки), в фортифікаційному мистецтві відбувалися великі зміни, викликані, головним чином, появою нових видів зброї, і в першу чергу зброї вогнепальної. Це все вимагало докорінної реконструкції замку, яка була здійснена в кінці XVI століття з використанням найновітніших досягнень фортифікаційного мистецтва Європи.

В Ужгородському замку за проектом італійських інженерів було проведено певну реконструкцію з метою посилення його обороноздатності — було вимуровано більш міцні стіни на певній відстані від палацу, на кожному розі споруджено ромбовидний бастіон, висота якого досягає 10-15 м, висунутий за лінію квадрата стін. На майданчиках бастіонів розміщувалися гармати, які тримали під обстрілом підступи до замку. Для посилення міцності бастіонів роги їх викладені квадратами з білого каменю. Замок був майже неприступним. Неприступність його особливо підкреслена з північної сторони масивною гладдю високих стін, позбавлених навіть бійниць. Стіни побудовані з каменю. Північну частину замку захищав кільовидний бастіон. В плані замок був неправильним чотирикутником — це зумовлено рельєфом Замкової гори. З трьох боків споруду оточував рів глибиною в 8 −10 метрів, через який до в’їздної брами було перекинуто підйомний міст. До наших днів збереглись створи для ланцюгів, при допомозі яких міст піднімався. Товщина зовнішньої кріпосної стіни досягала від 2,5-3 м до десятиметрової висоти, вона збереглася і дотепер.

У кінці XVII (1684) століття рід Другетів по чоловічій лінії вимирає, останній Другет був страчений у Кошицях за наказом Тикилі. Вдову взяв за дружину граф Берчені, таким чином Ужгородський замок переходить у його володіння. Новий господар перебудовує і укріплює фортецю за планом французького інженера Лемера. Стіни замку та бастіони позбавлені оздоблень, за винятком карнизу з білого каменю, який до певної міри пом’якшує їхню суворість.

Під час визвольної війни угорського народу, один із загонів під проводом Івана Беци в 1703 році захопив Ужгород і оточив замок, але взяти його так і не зміг. Тільки в 1704 році гарнізон замку залишив фортецю і відійшов у Польщу.

Виглядало це так. Місто готувалося до облоги. Нагромадили збіжжя на півроку, сподіваючись, що доти надійде до них допомога. Позганяли з цілої околиці худобу, щоб мати досить м’яса, У замку сховалася і мадярська шляхта до 300—400 осіб та єзуїти. Восени 1703 року в околиці Ужгорода несподівано появилося декілька сот українських селян. Це викликало паніку в місті. Адже надійшло з гір селянське військо Івана Беци з Виряви. Він захопив село Горяни під Ужгородом і погнав у гори всю худобу шляхти, а потому з кількома сотнями верховинців знову вийшов з лісів. На вулицях Ужгорода велися запеклі бої. Повстанців спочатку витіснили з міста і ті відійшли в Радванку і Горяни. Але незабаром підійшло значне підкріплення з Верховини. Вночі повстанці вдруге напали на місто, захопили його і тісним кільцем оточили замок. В обложеному замку шляхтич Дердь Палоні вів щоденник. В ньому читаємо: «Що за часи настали. Наші піддані й кріпаки повстали проти своїх панів, гонять нас, переслідують, як псів, і хочуть нас голодом замучити. Натовп русинів, одягнених в гуні, спустився з гір, зайняв місто… і, все збільшуючись, оточив кріпость».

Селяни, озброєні косами і сокирами, старими рушницями здійснили кілька наступів, але були відбиті добре озброєними оборонцями замку. Пробували дістатися драбинами, — а далі привезли багато возів соломи довкола замку, щоб примусити його до здачі вогнем. На початку 1704 року ужгородська фортеця врешті-решт здалася. Виявилося, що із замку стріляли в повстанців отруєними стрілами. Таким був наказ єзуїтів. Селяни хотіли за це їх судити й покарати. Але Ракоці не дозволив. Він лише вигнав єзуїтів з Ужгорода.

Головним ватажком українських селян, що зайняли Ужгородський замок, був Іван Беца з Виряви, а крім нього видну роль у веденні облоги Ужгородського замку грали селяни з верховинських сіл — Ковачі, Добеї, Герзаничі, Брензовичі, Коссеї та інші. Повстанці занепокоїлись: військо потребувало провіанту. Раніше його постачали з маєтків шляхти. Тепер Ракоці заборонив нищити панські маєтки. Описуючи ці події в своїх мемуарах, Ракоці різко засуджував дії селян і вказував на те, що вони робили це без його вказівки. «Ніколи не дійде до спільної мови з дворянами в боротьбі проти австрійських гнобителів. Селян гнала проти своїх панів глибока ненависть», — писав Ракоці в своєму записнику. При тому видав ряд наказів, якими під загрозою смерті забороняв своїм військовим частинам нападати на феодалів або їх переслідувати. За непослух дав розстріляти одного з керівників повстання — Кіша зБаркасова.

У 1707 році замок урочисто зустрічав послів Петра I на переговорах із представниками Ференца II Ракоці. Після поразки повстання, у1711 році Ужгородський замок перейшов у розпорядження австрійської корони. Саме в цей час із нього до Відня вивезено всі матеріальні цінності: картини, меблі, колекцію дорогоцінного посуду, зброю. Австрійська імператриця Марія-Терезія у 1775 році передала замок Мукачівській греко-католицькій єпархії, аби там створити богословську академію, тоді ж була проведена незначна перебудова замку і знищений рицарський зал.

Найціннішим експонатом Закарпатського краєзнавчого музею безсумнівно є Ужгородський замок ХІІІ-XVІІІ ст., який є найдревнішою і найціннішою історико-архітектурною будовою міста Ужгорода. Заснування замку припадає на ІХ-ХІІІ ст., тобто на часи Київської Русі. Згадки про існування укріплення Гунг на час переходу угорців у кінці ІХ століття через Карпатські перевали у Тисо-Дунайську низовину зустрічаємо в угорських літописах ХІІІ століття, у яких також описаний мужній слов’янський князь Лаборець. Дружина князя зазнала поразки від угорців, а сам Лаборець був убитий у східній Словаччині біля річки, яка тепер зветься Лаборець. У річку Лаборець впадає Уж. У кінці ХІІІ – початку ХІV століття Ужгородський замок значно укріплюється, розпочинається будівництво кам’яної фортеці. Можливо, саме тоді на подвір´ї Ужгородського замку збудовано церкву, фундамент якої бачимо і зараз. Принаймні, від 1284 року зберігся документ, що згадує священика цього храму Штефана. Згодом, у 1646 році у цій церкві було прийнято Ужгородську унію, а у 1996 році у замку відбулися великі урочистості з нагоди ювілею унії.

За час свого існування фортеця зазнавала численних реконструкцій. У 1653 році були укріплені зовнішні оборонні стіни, у 1658 в´їзд до фортеці, про що свідчить напис над вхідною аркою «А.D. 1658». Мабуть, тоді ж споруджено з лівого боку під´їзду відкритий камін, біля якого грілася варта. Із правого боку, біля основи внутрішньої арки, знаходиться великий камінь з висіченою у ньому ямкою, де гасили смолоскипи. Трохи раніше, у 1598 році, було вбудовано вхід у головний корпус та головну будівлю замку палац.

Наприкінці ХVI століття замок остаточно набуває сучасного вигляду. Із трьох боків фортецю було оточено вирубаним у скелі сухим ровом 15-20 метрів завширшки і 5-10 метрів глибиною, а з північного сходу її захищало круте урвище. Фортеця огороджує площу у два з половиною гектари. Власне палац стоїть на краю крутого північного схилу Замкової гори. Це масивна двоповерхова споруда у стилі ренесансу. Його форми повторюють обриси фортеці. У випадку взяття ворогом кріпосних стін замок міг самостійно оборонятися далі. Його, як і зовнішні укріплення, теж оточували з трьох боків рови, через які зі сходу перекинуто міст. Спершу він був підвісний, у наш час замість нього побудований звичайний дерев´яний міст на опорах.

Зовні Ужгородський замок має вигляд могутньої оборонної споруди у формі трапеції, на кожному куті якої розміщені бастіони, трохи висунуті у бік рову і з’єднані фортечною стіною. На кутових баштах було встановлено артилерію, що тримала під обстрілом усі підступи до замку. П´ятий бастіон, кілевидної форми, знаходиться з північного фасаду замку. Поруч із чим бастіоном колись була ще одна брама, що вела до замку, її сліди збереглися до нашого часу. Вона з’єднувала замок із зовнішнім, так званим «гусарським» замком, побудованим із дерева. Всередині Ужгородського замку є внутрішній дворик розміром 25 на 25 метрів з колодязем, що постачав гарнізон водою. Його видовбано у скелі глибиною понад 40 метрів, із яких 17 складає водяний стовбур. Під землею знаходяться місткі підвали-каземати, що служили складськими приміщеннями. У правому крилі замку була в’язниця із камерою для катувань. Зі сходу до замку прилягає флігель. Його збудували як одноповерховий, згодом надбудували другий поверх. Житлову надбудову зроблено також на південно-східному бастіоні. Із господарських споруд вціліла конюшня у південно-західному кутку подвір´я.

У палаці нараховується понад 40 приміщень. Найбільший зал замку, так званий рицарський, що міститься на другому поверсі, було перетворено на внутрішню каплицю. У 1857 році її розписав Фердинанд Видра. Приблизно тоді ж сусідні зали оздоблено ліпкою, розписом, сусальним золотом. Зараз цей декор вже частково відновлено.