Святогірська лавра

Опис

Перші ченці викопали церкви й келії в горішньому ярусі. Через маленькі віконні прорізи в них проникало світло, яке освічувало фрамугу (нішу) для ікони, вирубану в крейдяній скелі лежанку, приступку, прорізи для дверей. Келії з’єднуються з квадратним залом зі склепінням, що спирається на масивний стовп у центрі. В східній стіні ще видно сліди від іконостасу першої підземної церкви Святогірського монастиря до 1632 р. Спочатку вона звалася Успенською, потім Миколаївською, а в XIX ст. Іоана Предтечі.

Від цієї печерної церкви розгалуджуються лабіринти хідників і келій. Один невеличкий хідник з’єднує її з квадратною трапезною, на північ від якої ішов хідник на горішній третій ярус печер, де була Успенська церква. Другий хідник веде до долішнього ярусу печер з Олексіївською печерною церквою висотою до 4 м. За преданням там ченці влаштували були кімнату тортур. У 1753 р. сюди заслав царат розкольника Чекменьєва, який «сіяв між простим народом єресі».Вівтарна частина Олексіївської церкви мала форму сегментної фрамуги й була відділена від основного простору пілястрами, на які спирається арка, де кріпиться іконостас.

У непомітному місці всередені крейдяної гори розташована церква преподобних самітників (затворників) Антонія і Феодосія.

Невеличкий коридор, вирубаний в льосовїй породі, розгалуджується на три коридори, які ведуть до головного місця у церкві. Заснували її послідовники київських ченців, які втекли сюди від Батиєвих орд. Неподалік від неї археологи знайшли посуд VIII—X ст. Отже, тут жили ще в кам’яному віці, сюди втікали люди під час небезпеки, тут відправляли погани (язичники) й перші християни свої культові обряди.

На майданчику крейдяного стрімчака стирчать залишки трьохкамерної Миколаївської церкви, збудованої в Харківсько-Ізюмському стилі української архітектури. Згідно з малюнком монастиря в 1679 р. на тому місці здіймалися три масивні крейдяні стіжки (конуси) з прорубленими віконцями. Очевидно печерна Успенська церква під впливом природи або людини частково завалилася і оголила частину інтер’єру (внутрішнього простору). Церква не лише доповнила втрачену частину крейдяної скелі, але й стала її окрасою. Як у інших українських церквах, її бані розташовані по осі схід-захід. Українськи майстри XV—XVI ст., намагаючись надати церквам стрункішого вигляду, зазвичай ставили на восьмигранник більшого об’єму восьмигранник меншого об’єму. Над вівтарем церкви піднімається пірамідальна баня з невеличким барабаном і грушоподібною маківкою. Подібною банею увінчано західний вівтар. Центральну вежу оздоблено декоративним орнаментом з цегли по обводу (периметру) бані.

Історія: Свято-Успенська Святогірська Лавра — православний монастир у Святогірську (Донецька обл.) Монастир розташований на високому крейдяному правому березі Сіверського Дінця (так звані Святі гори). Крім наземних будівель має крейдяні печери. В лаврі зберігаються мощі преподобного Іоанна затворника Святогірского.

Святогірський монастир у колишньому Слов’яногорську над Сіверським Дінцем бере свій початок з часів перед татарською навалою, коли Батухан руйнував «матір городів руських» — Київ. Хоч перші письмові згадки про цей монастир датуються 1526 р., академік Д.І. Багалій у праці «З минулого Святогірського монастиря» писав: «Монастир, або церква, існував ще в передмонгольський період». Перші християнські поселення, а можливо і монастир, з’явилися на цих горах ще до Хрещення Русі, коли шанувальники святих ікон були змушені залишати охоплену єрессю іконоборства Візантію та шукати притулку поза межами імперії. Частина з них переховувалася у Південній Італії, частина на Кавказі, а частина через Крим піднялася по Дону та Сіверському Донцю. Про це свідчать древні печерні обителі на берегах цих річок та знахідки сучасних археологів.

Щоб дістатися верхівки скелі треба пройти більш ніж кілометр печерами, які були вирубані у крейді понад тисячу років тому.

Саме в цих краях в середині IX століття проповідували хозарам православну віру святі рівноапостольні брати Кирило і Мефодій.

Про древні християнські поселення в цій місцевості свідчить і Іпатієвський літопис, в якому говориться, що у 1111 році місцеві християни зустрічали тут великого князяВолодимира Мономаха.

Протягом майже всієї історії монастиря ці печери були притулком для благочестивихіноків під час гонінь.

Пізніше князівство Московське, яке в 1547 р. стало царством, використовувало «Святі гори» для розташування в монастирі своєї сторожі.

Тепер господарями монастиря поступово стають ченці Московської патріархії. Підступність московських володарів, які намагалися заволодіти не лише Святогірським монастирем, а всіма землями вольностей запорізьких козаків, розумів слобідський полковник Іван Богун, який декілька разів намагався вигнати з монастиря царську сторожу. 1654 р. після Переяславської ради він не присягнув моськовському цареві.

Монастир захищали з одного боку пучини ріки, з другого — глухі ліси. Це давало змогуІзюмському полку, на території якого перебувавав монастир до 1764 року, успішно відбивати атакаи неприятелів. Зокрема, Кримська армія п’ять разів: 1664, 1679, 1680, 1691 і 1737 рр. нападали на нього, але не знищили його. Щоразу після нападу він поновлювався.

Після російської окупації Криму в 1788 р. монастир втратив військове значення. Московська володарка Катерина II закрила його й подарувала Святі гори своєму коханцеві — князю Таврійському Григорію Потьомкіну. Пізніше ним володілиЕнгельгардти.

Вдруге відкрито монастир тільки 1844 р. Через 15 років почалося будівництво монументального Успенського собору висотою 53 м і довжиною 42 м. Напроти нього вже з 1851 р. височила Покровська церква з дзвіницею, яка мала 8 дзвонів. Найбільший з них важив 6354 кг. В Покровський церкві містилася ризниця, бібліотека й архівмонастиря. На жаль, не мав він старовинних предметів, бо їх розікрали царські чиновники, які закривали монастир у 1788 р.

Перед Першою світовою війною (у монастирі налічувалося) мав близько 600 ченців.Жовтневий переворот 1917 року та прихід нової богоборчої влади перервали спокійний перебіг життя монастиря. Росіяни почали вдруге за останні 200 років псувати та грабувати обитель. На цей раз це супроводжувалося святотатством, знущаннями та вбивством братії. Вже 1918 кількість братії скоротилася з 700 до 200 чоловік. Щоб припинити «використовування краси природи з метою затемнення народу» голова Донецького губернського комітету Російської комуністичної партії (більшовиків) Є.І. Квірінг постановив у жовтні 1922 р. перетворити всі будівлі й майно монастиря для організації будинків відпочинку. Успенський собор став кінотеатром.

Більшовики розорили Арсеньївський, Охтирський та Спасів монастирські скити, Зруйнували Преображенський, Всіхсвятський та Петро-Павлівський храми, а на верхівці гори поруч з монастирем встановили пам’ятник революціонеру Артему. Святі Гори було названо Червоними, Святогірськ — Слав’яногірськом, а монастир — Будинком відпочинку імені Артема.

У 1980 році ансамбль споруд оголошено Державним історико-архітектурним заповідником.

Свято-Успенський Святогірський чоловічий монастир є значним духовним центром православної пастви Східної України, Слобожанщини, Подоння та Кубані. Зважачи на давність святині, її історичну роль, чисельні звернення православних віруючих, а також активне відродження монастиря та його благодатний вплив на духовне життя регіону та України, Священний Синод Української православної церкви 9 березня 2004 року ухвалив рішення надати Свято-Успенському Святогірському чоловічому монастирю статус Лаври. Таким чином, Святогірський монастир став третьою в Україні (після Києво-Печерської і Почаївської) Лаврою. Останній раз освячення Лаври на нашій землі відбувалося понад 170 років тому.

Сьогодні усі храми, печери та вцілілі будівлі повернули монастирю. Послух в обителі несуть більш ніж сотня братії, а тисячі прочан і туристів щодня відвідують далекі від суєтного життя Святі Гори.

2004 заслухавши доповідь митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона, Священний Синод Української Православної Церкви ухвалив рішення надати Свято-Успенському Святогірському чоловічому монастирю Горлівської єпархії УПЦ (м. Святогірськ Донецької області) статус Лаври. Віднині Свято-Успенський Святогірський чоловічий монастир іменується Свято-Успенською Святогірською Лаврою.