Місто Жовква

Опис

Місто Жовква було закладене в 1597р. на землях давньоруського поселенняВинники, неподалік древнього міста Щекотів (Щекотин, тепер село Глинсько Жовківського району), яке згадувалося у Галицько-Волинському літописі у 1242 р. Перша згадка в літописах про село Винники відноситься до 1368 р. Винники лежало на межи Звенигородського та Белзького князівства, через територію яких пролягли торгові шляхи з Галича та Львова наБелз, Холм. Розташування поселення на торговій дорозі сприяло його швидкому розвитку. Після розпаду Галицько-Волинського князівства і захоплення його земель Польщею в кінці XVI століття (1588 р.) Винники стало власністю гетьмана Станіслава Жолкевського, який згодом одержав королівський привілей Зиґмунта III на будівництво нового міста на право назвати нове місто Жовквою (1603 р.). З наданням Жовкві 22 лютого 1603 р. грамотою короля Сиґізмунда ІІІ Вази маґдебурзького права пожвавилося економічне життя міста та околиць, швидше стали розвиватися ремесла й торгівля. Урядування в місті здійснював магістрат, який обирався за згодою власника міста.

Для розташування міста Жовкви була вибрана вигідна в оборонному відношенні, вільна від житлової забудови підвищена платформа, де перетиналися важливі шляхиЧервоної Русі. Припускається, що гетьман С.Жолкевський із дружиною хотіли бачити розпланування Жовкви за взірцем «Ідеальних міст» італійського архітектора П’єтро Катанео. Планування здійснив Павло Щасливий, який тоді зводив замок та після нього костел св. Лаврентія. В першій половині XVII ст. Жовква перетворилася на укріплене місто-фортецю, оточене валами та ровами. Ринкову площу, розплановану перед замком, з північного та східного боків оточили житлові кам’яниці з відкритими галереями-підсінням. Припускається, що Жовква своєю красою має завдячувати дружині гетьмана Реґіні, котра дбала про місто, у той час коли чоловік перебував на королівській службі. Після Жолкєвських місто належало родині Даниловичів, далі по матері Софії Теофілії — Яну ІІІ Собєському.

З 1678 року Жовківський замок став королівською резиденцією Яна III Собеського. У 2-й пол. XVII — на початку XVIII ст., місто досконало розбудувалося, отримало низку нових кам’яних будівель, прекрасні садово-паркові ансамблі і досягло свого найвищого розвитку і багатства. У Жовкві діяли п’ять церков, чотири костели, синагога. Славилась високою художністю жовківська збірка живопису, графіки, різьблення, гобеленів, порцеляни, зброї. Прославили місто іконописці та різблярі Жовківського мистецького осередку кінця XVII- поч. XVIII ст.

Дослідник історії Жовкви вірменин Садок Баронч висунув версію про народження тут українського державного діяча і полководця, гетьмана Богдана Хмельницького. Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького у Жовкві двічі побувало козацько-селянське військо. Під час Північної війни 1700–1721 рр. Жовківський замок з грудня 1706 р. до квітня 1707 р. став резиденцією російського царя Петра I. Згідно з легендою, місцева річка Свиня здобула свою назву після того, як туди впав московський цар (перед тим випив надто багато алкоголю).

До Жовкви у квітні 1707 року приїздив український гетьман Іван Мазепа. З Жовкви гетьман відправляв посланця до Саксоніїзаручитись підтримкою шведського короля Карла XII.

Кароль Юзеф Сапєга восени 1745 року пробував бути посередником в суперечці між гетьманом литовським Михайлом Казимиром Радзивіллом «Рибонькою» та сандомирським воєводою Яном Тарлом в їх суперечці через права на Жовкву.^[2]

1880 року (Галичина — провінція Австро-Угорської монархії) утворено адміністративний повіт Жовква, що охоплював 74 громади. Піднесенню Жовкви сприяло прокладення через неї залізниці Львів – Белжець, адміністрація якої з 1889 розмістилась у місті. Особливо сильного удару місту завдала Перша світова війна, під час якої місто переходило з рук в руки, в часі відступу росіян було спалене. Перед війною у Жовкві повністю базувався (штаб і обидва дивізіони) 15-ий полк драгунів імені Ерцгерцога Йозефа.

За радянських часів Жовква була перейменована (1951 р.) в Нестеров на честь відомого російського авіатора часів Першої світової війни Петра Нестерова (перший у світі виконавець «мертвої петлі»), який загинув неподалік від міста в результаті першого у світі повітряного бою з застосуванням тарану. У 1992 році місту повернули стару назву. У 1994 р. місту надано статус Державного історико-архітектурного заповідника — у ньому 55 пам’яток світового, національного та регіонального значення. З 1998 року Жовква є претендентом на внесення до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

У 2003 р. до 400-ліття від надання місту маґдебурзького права центральна частина Жовкви, зокрема центральна площа — Вічева, пережили масштабну реконструкцію, котра частково триває й досі.

Перед замком будівничі міста заклали головну торгову площу — Ринок. Її багатий архітектурний ансамбль творили кам’яниці із високими дахами, підтінням та аттиковим завершенням, із заходу та сходу та костел святого Лаврентія із заходу. Обабіч замку до площі примикали оборонні стіни із казематами і дерев’яними бойовими галереями та дві міські брами — Звіринецька та Глинська.

Перші поверхи кам’яниць переважно займали крамниці. Кілька будинків мають аркадні галереї, що дають змогу перебувати на площі за будь-якої погоди. Частину композиції площі було втрачено у 1941, коли було зруйновано квартал по вулиці Львівській, крамниці у котрому належали переважно євреям. Недалеко від цього місця видно сліди археологічних розкопок, що виявили підвали колишніх споруд — знахідки доступні до огляду. Поряд із ними встановлено знак, який стверджує, що «тут має стояти пам’ятник Тарасу Шевченку, великому сину України».

До нашого часу дійшло не багато інформації про власників та історію окремих кам’яниць. Зокрема, у XVII столітті будинок № 13 належав митнику Руських земель Якубу Бецалу, що купив його у золотника Станіслава Томашовича. У будинку № 7 розміщувалася єврейська друкарня Урі Фебуса «Гай Леві», запрошеного Яном ІІІ Собєським із Амстердама в 1691 р. А в будинку № 9 могло міститися посольство Венеційської республіки, згадки про яке є в історії міста вірменського монаха-дослідника Садока Баронча. Про це може свідчити крилатий лев на фасаді. Окремо варто відзначити, що огляд площі згідно з путівниками може бути ускладнений відсутністю видимої нумерації на більшості будівель.

Збудований у 1606–1618 роках на штучному насипі, закладеному полоненими турками, як родовий мавзолей родини Жолкевських та пантеон лицарської слави. Упідземеллі похований Станіслав Жолкевський, його дружина Реґіна з Гербуртів зі сином Яном, родина Даниловичів, батько короля Якуб Собєський, королевичі, державні секретарі, настоятелі, меценати храму. За кількістю і значимістю поховань видатних діячів Польської держави костел часто називають «Малим Вавелем».

Храм вважають найбільшою, найгарнішою, найбагатшою спорудою Жовкви. Йогодзвіниця отримала назву «малої Пізанської вежі» (трохи перехилена).

Костел будував Павло Щасливий, після його смерти (1610 р.) — Павло Римлянин,Амвросій Прихильний. Храм у формі латинського хреста в плані увінчаний візантійською банею, характерною для українських дерев’яних церков, прикрашений скульптурним фризом, багатьма декоративними елементами, скульптурою Архангела Михаїла на фронтоні та сиґнатуркою над вівтарною частиною. Головний вхід обрамлений білокам’яним різьбленим порталом із зображенням апостолів Петра іПавла, святих Лаврентія та Станіслава, євангелистів та Христа Вседержителя в оточенні ангельських голівок і орнаментів. Цей портал вважається одним із найкращих ренесансних порталів України та Польщі.

Ще однією ознакою храму як пантеону лицарської слави є живописні полотна XVII століття авторства Шимона Богушовича, А.Стеха та Мартіно Альтамонте («Битва під Віднем»), які зображали бойові подвиги С.Жолкевського та Яна ІІІ Собєського. Зараз вони містяться в експозиції музею «Олеський замок». Вважається, що після закінчення реставрації костелу вже відреставровані полотна (або їхні копії) будуть повернуті на свої місця

Колись у храмі знаходився дуже добрий орган. З приходом радянської влади у храмі зробили склад добрив і на початку 1990-х виявилося, що орган кудись зник. У наш час^] є тільки його імітація та тривають роботи з відновлення.

Зараз тут знаходиться діючий Парафіяльний костел св. Лаврентія (Kolegiata p. w. Św. Wawrzyńca) Римо-Католицької Церкви в Україні. Костел перебуває у доброму стані, зокрема, завдяки опіці польської армії та відділу реставрації Варшавської політехніки.

Церкву збудовано 1612 року на місці дерев’яної завдяки привілею Станіслава Жолкевського. Цей привілей підтверджував непорушність території, вільність у проведенні свят і обрядів, а також давав дозвіл збудувати муровану церкву.

У 1691 р. Ян III Собеський переносить до церкви із Молдавії мощі Івана Сучавського. Тоді ж до Жовкви прибувають монахи-василіяни, хоча відомості про їхнє перебування у місті вже є з 1682. При церкві закладають монастир, ігуменом котрого стає румунський філософ митрополит Досифей, що прибув, супроводжуючи мощі.

У 1697-99 жовківський художник Іван Руткович із різьбярами виконав іконостас. У 30-х рр. XVIII століття іконостас було продано доНової Скваряви. У 30-х рр. ХХ століття митрополит Андрей Шептицький придбав іконостас для збірки Національного музею у Львові.

У XVIII столітті збудовано вежу. У 1895 було закладено друкарню отців Василіан. Решту споруд добудовували аж до початку XX століття. Також на початку XX століття відбулася перебудова храму за проектом Едгара Ковача, професора «Львівської політехніки». Від давніших часів залишився тільки ренесансний білокам’яний портал бічного входу.

Теперішній розпис церкви з 1932 по 1934 створював Юліан Буцманюк. Розпис ідентифікують з українським бароко та окремо відзначають його оригінальність. До прикладу, на одній фресці зображено козаків, які принесли дари новонародженому Ісусу, а на іншій — Акт Злуки із зображеннями відомих політичних та громадських постатей того часу (в радянський час була частково затерта, в наш час була законсервована й чекає реставрації).

Недалеко від вівтаря лежать нетлінні останки мученика святого Партенія (†250), котрі у 1783 привезли з Відня. Вони замінили мощі Івана Сучавського, котрі повернулиСучаві на вимогу тамтешніх мешканців.

У 1990 церкву повернено ордену Отців Василіян і вона тепер відноситься до Львівської митрополії УГКЦ. У 2003 р. посвячено новий іконостас роботи жовківський майстрів.

Церква на цьому місці постала вперше у 2-й половині 16 століття й спочатку була дерев’яною, тому за деякий час згоріла. Така неприємна пригода повторювалася ще двічі. Тільки коли почали будувати вчетверте, то звели храм із каменю. Ранньобароковий костел було зведено в 1653—1655 році, за моделлю неапольських храмів на кошти Теофілії Собеської як усипальницю для її сина Ма́рка. В інтер’єрі дотепер збереглися надгробки Теофілії та Марка Собеських, виконані у другій половині XVII ст. відомим скульпторомАндреасом Шлютером (1662?-1714). Келії постали у 1754—1792 рр. У тому ж 1792 р. храм набрав сучасного вигляду. Живописець К.Політинський розписав інтер’єр храму в 1903—1927 рр. Проте, до наших часів елементи зовнішнього оздоблення храму не збереглися. Також тут містилася чудотворна ікона Богородиці, нині перевезена до Варшави.

Тут також знаходяться залишки північно-східного муру, а навпроти входу (якщо стати спиною, то зліва), була Львівська Брама, коло якої стояло три дзвони цього храму — Марія, Яцек та Домінік. За часів Речі Посполитої, Австро-Угорщини та знову Польщі це був діючий храм. За часів радянської влади тут були казарми кількох полків, стайні (конюшня) і склад. Тепер перший поверх належить Львівській архієпархії Греко-Католицької Церкви, так само як і храм, що носить тепер ім’я Святого великомученика Йосафата. Вже кілька років триває відновлення внутрішньої частини храму, тож усередині все заставлено риштуванням ремонтників, що, однак, не заважає священикам провадити відправи.

Спочатку, в 1625, синагога була зведена дерев’яною, бо побудова була дешевшою і не потребувала дозволу на спорудження, на відміну від кам’яної. Проте відносно скоро вона згорає. І хоча у 1635другий власник Жовкви Станіслав Данилович дає дозвіл на будівництво кам’яної синагоги на місці тої, що згоріла, нову синагогу починають будувати щойно лиш у 1692 за сприяння короля Яна ІІІ Собєського, третього власника Жовкви, та під керівництвом королівського архітектора Петра Бебера. Збудували нову святиню у 1698 р. у стилі ренесансу. Вона є однією з найбільших у Європі оборонних споруд у цьому стилі. Стіни синагоги оборонного типу, бо вона була, як підтвердили археологічні розкопки, розташована коло міського муру.

З другим приходом у Жовкву радянської влади, синагогу перетворили на склад. Хоча вона на той час вже не функціонувала, бо ще нацисти її закрили. Також під час німецької окупації споруда горіла, після чого фактично збереглися тільки стіни. Синагога відома у всьому світі. І не тільки тим, що її занесли у список Нью-Йоркського фонду світових пам’яток «100 пам’яток світу, що перебувають у загрозливому стані», завдяки чому у 2000 розпочалася реставрація і у майбутньому тут буде Єврейський центр Галичини. Відома вона тим, що на її манір будують синагоги в інших містах. Зокрема, до прикладу, у Тель-Авіві збудували декілька таких «жовківських синагог».

Закладений засновником Жовкви С.Жолкевським у 1594 р., будувався до 1606 р. Павлом Щасливим. Також відомо, що на запрошення С. Жолкевського тут працювали такі відомі архітектори як Амвросій Прихильний, Павло Римлянин, Петро Бебер.

За переказами, навколо замку знаходився сад дружини Жолкевського неймовірної краси, та до нашого часу він не зберігся. У 1606 за замком Жолкевським був створений звіринець, де розводили зубрів, оленів, сарн та інше, котрий існував тільки до кінця XVII століття. Цей звіринець дав назву одній із міських брам.

На фасаді замку були статуї перших чотирьох власників Жовкви: Жолкевських, Даниловичів, Собєських, Радзивіллів. У подвір’ї знаходиться будинок, у якому жили власники міста. Фронтальне крило служило арсеналом, конюшнею і житлом для солдат і прислуги. При конюшні знаходився каретний двір, а при арсеналі — кузня. Східне крило було житлом для численних гостей замку. В західному знаходилися замкові кухні, пекарні, комори. Перед цим крилом дубовим водогоном витікала в корито джерельна вода. У південному, палацовому корпусі, містилися приватні покої власника замку, скарбниця, парадні зали для офіційних прийомів. До них, на другий поверх, вели парадні сходи. Також до покоїв власника примикала каплиця, зведена 1640 року.

Одразу коло замку протікає річка Свиня. За легендою, назву вона дістала через те, що в цій річці слуги гетьмана Жолкевського мили однойменних тварин.

Попередня ратуша була зведена архітектором Петром Бебером у 1687 році. Угорі на стіні ратуші знаходився сонячний годинник, а знизу — взірець аршину та напис: «Міра мірою, а продаж і купно згідно з часом». Її розібрали 1832 через аварійний стан і місцеві радники мусіли провадити свої засідання спочатку в одному із будинків на вулиці Львівській, а потім у фронтальному крилі замку.

Сучасна ратуша збудована 1932, тобто через сто років після того, як розібрали попередню. Її звели за конкурсним проектом архітектора Броніслава Віктора на місці колишніх казарм та казематів. У передвоєнні часи з вежі ратуші міський сурмач опівдні виконував спеціально скомпоновану мелодію — «хейнал». Тепер опівдні дзвони годинника відбивають уривок гімну Ще не вмерла Україна.

В наш час тут засідає місцеве керівництво Жовкви. З протилежної сторони від Вічевої площі знаходиться т. зв. «Білий Дім», у якому засідає районне керівництво.