Орієнтовна тривалість мандрівки: 1-2 дні
Протяжність маршруту: 25 км
Маршрут
І-й день: м. Сколе – г. Оброслий Верх – г. Тимків Верх – г. Парашка – вдп. Гуркало – 15км
ІІ-й день: вдп. Гуркало – с. Корчин – с. Верхнє Синевидне
Загальне
Частина Українських Карпат між річками Мізунькою на сході і Стриєм на заході називається Сколівські Бескиди. В іншій літературі знаходимо назву Високий Бескид.
У геологічному відношенні, як і всі Карпати, Сколівські Бескиди належать до склад-частої гірської смуги, яка виникнула в альпійський час горотворення (25-30 млн. років тому). Вона складена з порід крейдяного, третинного і четвертинного періоду. Для Сколівських Бескидів характерний флішовий тип, представлений перешаруванням глинистих і горючих сланців, пісковиків, аргілітів, роговиків (карпатський кварц, схожий на ріг) та ін.
Гірські породи, що складають дану частину гір, м’які і легко піддаються вивітрюва¬нню, тому вершини мають заокруглену форму.
Значні площі (понад 60%) території Сколівських Бескидів покриті лісами. Для них характерна вертикальна зональність. У долинах річок і на схилах гір до висоти 600 м ростуть листяні і мішані ліси – бук, дуб, граб, смерека, з домішкою липи, клена, осики, в’яза, берези, дикої яблуні, груші, черешні. Підлісок представлений ліщиною, бузиною, бруслиною. Пралісів у Сколівських Бескидах немає.
Тваринний світ Сколівських Бескидів досить багатий. Він представлений вовками, дикими кабанами, ведмедями, лисами, оленями, козулями, зубрами, видрами, білками, ри-сями, зайцями-рисаками та іншими звірами. Чимало тут водиться птахів. Деякі з плазунів, як наприклад гадюки, є отруйні. Тому потрібно бути обережним, особливо на кам’янистих, без-лісих південних схилах, які добре нагріваються сонцем або заросли малиною, ожиною, чорницею.
У ріках і озерах Бескидів багато риби: форель, лящ, щука, короп, харіус та ін.
Клімат більш континентальний. Середньорічна температура повітря становить +6°С, липня – +16-17°С, а січня – 6°С. Опадів буває близько 1000 мм на рік. Весна, літо і осінь тут коротші і прохолодніші, ніж на рівнині. Так, у травні на верхах північних схилів гір ще лежить сніг.
Опис
Піша частина мандрівки починається з столиці Бескидів – районного центру Сколе Львівської області. Автобусне та залізничне сполучення з цим містечком налагоджене дуже добре.
Переходимо пішохідний міст над коліями, проходимо сотню метрів до траси Київ-Чоп, перетинаємо її і, повернувши ліворуч, ідемо ще приблизно двісті метрів. Там де праворуч є великий магазин , а за ним біля лісу – колиба є стежка, з якої починаємо підйом Тут стежка майже непомітна у траві, тому для певності слід скористатися місцевими орієнтирами. Рухаючись у напрямку схилу на другому боці поляни та маючи за спиною і дещо праворуч сталеву опору високовольтної ЛЕП, через пару десятків кроків зауважимо смугастий стовпчик межі лісового угіддя (трішки ліворуч), і майже перед очима – прогалину поміж заростями ліщини і терену – ледь помітну стежину. Або якщо пройти ще пару метрів по міжнародній трасі до того місця, де на трасу виходить центральна міська вулиця, на електричному стовпі побачимо біло-жовте (найновіше) маркування з цифрою „13” (яке веде через г. Парашку в с. Майдан). Сходимо з траси праворуч на ґрунтову дорогу, яка виводить на цю ж галявину (перегороджена шлагбаумом).
Шлагбаум можна обходити з обох сторін. (Все одно вийдемо на те саме місце). Якщо не доходити до розвалин якоїсь малої архітектурної форма з білої цегли – то потрібно уважно роздивитися праворуч стежину. Це і є шлях нагору. Тут хтось зробив на дереві «зарубку». Якщо відразу на нього не втрапити, то продирання схилом угору крізь хащі смерекового сухостою можна розглядати як неодмінний «бонус» до запланованої подорожі.
Перший підйом доволі стрімкий, він виводить на ребро одного з відрогів масиву Парашки, який називають Поперечний – від назви одноіменної вершини. (Маршрут ще маркований темно-вишневими смугами та жовтими ромбами на стовбурах дерев (вони старіші).
Подолавши метрів триста перепаду між висотою розташування міста Сколе, побачимо, що внизу зліва від стежки б’є джерело. Воно дає початок потічку, що впадає у Дібровку, який біля Сколього впадає у р.Опір.
Дуже важливо пам’ятати, що хребет г. Парашка є «безводним». Тому необхідно поповнити запас води. Біля джерела є зручне місце для ночівлі (праворуч).
Наш шлях лежить далі. Піднімаємось доволі плавно і майже непомітно, лише час від часу маючи на шляху крутіші схили. Зате з’являються інші перепони у вигляді численних лісових завалів. Стихія, що колись тут розгулялася повалила величезні сосни та буки і зробила стежку хвилястою. Та на таких деревах зручно робити перепочинок.
Приблизно через дві з половиною години мандрівки виходимо на відкриту поляну, звідки видно панораму кряжа , замкненого з правого краю вершиною Парашки.
А ще через 30–40 хвилин стежина виводить на сам хребет.
Якщо стати обличчям до Парашки, то дещо ззаду і ліворуч залишається гора Корчанка (1178 метрів), «увінчана» ретрансляційною станцією (добрий орієнтир в разі сумнівів щодо напрямку руху). Далі стежка прямує через вершини Оброслого Верху (1170 метрів) та суміжних пагорбів і, огинаючи зліва Тимків Верх (1228 метрів), виводить до підніжжя найвищої вершини масиву. Уздовж шляху – численні напівзасипані траншеї, окопи, бліндажі і вирви, які залишилися від Першої світової війни. Саме тут тримали оборону наші славні УССуси.
Через один перехід від того місця, де ми вийшли на хребет, перед вершиною Оброслий Верх, по частково відкритому південному відгалуженню (боковому відрогу) йде стежка у село Коростів. Його хати видніються внизу з півдня.
Наш шлях лежить по хребту на захід через вершини Зелена 1221м та Тимків Верх (Кобила) 1231м. Останню стежка траверсує з північного боку. Стежка тут добре протоптана через верхи, обігнувши гору Тимків Верх виходить на південний схил хребта на дорогу, якою влітку користуються чабани, але дорога частково заростає карликовою вільхою.
Часом тут їздять місцеві хлопці на переробленому бронетранспортері.(по ягоди) з ретранслятора. Саме ним на ретранслятор періодично доставляють провіант.
Недалеко від вершини г. Парашка є невелика колиба, в якій можуть поміститися 3-4 особи. При крайній необхідності в ній можна заночувати. Але треба пам’ятати, що хребет є «сухий». І до води від колиби трохи далекувато. З дровами простіше.
Часто мандрівники ще ночують під вершиною на південному відрозі гори Парашка, куди приведе ця дорога, коли буде траверсувати вершину. Там є рівні місця для наметів. Та треба враховувати, що в цих місцях часто дують сильні полонинські вітри і так зване «джерело під Парашкою» влітку пересихає.
Коли здійснювати похід у серпні то можна об’їдатися чорницями, яких тут на південному схилі є дуже багато. Але слід пам’ятати. що карпатські гадюки там теж можуть бути. Ми мали можливість з ними зустрітися. Точніше однією, але великою.
Ще 10–15 хвилин – і виходимо до хреста, встановленого у 1999 році на вершині Парашки. Гора Парашка (1268м) є найвищою вершиною Сколівських Бескидів. А за 70–80 м перед нею маємо можливість отримати відповідь на запитання: звідки у гори така назва? На здоровенному камені – мармурова табличка, яка гласить, що «у 1015 році тут була вбита і похована донька древлянського Святослава Параскевія». Горда дівчина, коли їх наздогнали вороги, кинулась з крутої скелі, щоб не попасти у їхні руки. І з того часу гора носить її ім’я.
В середньому підйом займає до чотирьох годин, перепад висот між Сколе та вершиною становить близько 850 метрів.
Вершина гори є безлісою. Тут часто дмуть сильні полонинські вітри, які часто наганяють хмари, але коли небо безхмарне, видимість чудова, то можемо побачили величезний пояс лісів, які тягнуться від долини річки Стрий аж до Західних Горганів. На північному боці бачимо нетрі Громового лісу у верхів’ях річки Брички, яка впадає до річки Стрий у с. Крушельниця, а також села Корчин, Ямельницю, Урич з відомою групою скель замку Тустань; села В. Н. Синевидне в долині р. Стрий та Бубнищанські скелі. На півдні – долина річки Бутивлі. На південний схід по хребту бачимо пройдені вершини г. Тимків Верх або Кобила (1231м), Зелена (1221м), г. Оброслий Верх (1177м) до гори Корчанка (1157м) з потужним ретранслятором.
Якщо з якихось причин група не встигає з вершини зійти вниз і потрібно ночувати на хребті. То з вершини найкраще зійти вниз на південний відрог. Тут є зручні місця для наметів. Недалеко є джерело, але воно влітку пересихає. Якщо погода псується зовсім, чи стан мандрівників не дозволяє з якихось причин здійснити крутий спуск з вершини в північному напрямку до водоспаду Гуркало (опис трохи нижче), то можна скористатися запасним варіантом – ґрунтовою дорогою зійти до потоку Красний . Далі долиною річки Бутивлі до с. Коростів. Ця частина маршруту є безпечнішою при складних метеоумовах.
Ми ж спуск з вершини здійснюємо по північному боковому відгалуженні від вершини. Цей відрог розділяє долини річок Брички(на старих картах Річки)та Великої Річки.
Для цього необхідно пройти ще пару метрів на захід і там де є жовто-біле маркування, повернути праворуч. Чітко виражена стежка дуже круто падає вниз на деревах є маркування зроблене балончиком з рожевою фарбою. Ця ділянка нашого маршруту буде самою складною в дощову погоду. А потім плавно виведе на відкриту вершину г. Діл (899м), знову спуск лісом і через 1 км повертаємо вправо мимо могили невідомого повстанця . Плавний спуск дуже швидко виведе до р. Великої Річки, де через 1 км буде вдп. Гуркало. Вище і нижче водоспаду є дуже великі поляни і зручні місця для наметів. Та знову про небезпеку. У цих місцях зустрічаються мідянки. Теж не самі приємні гади.
Якщо є достатньо часу – то можна зробити день відпочинку біля водоспаду.
Від водоспаду ґрунтовою дорогою вирушаємо вниз і через пару хвилин виходимо на поляну, де традиційно проводиться СВТ.
Ще один перехід і ми виходимо до крайніх хат села Корчин. Саме тут над обривом, який утворився після селевих потоків в часі великих дощів 2008 року, обернувшись назад , бачимо гордий профіль хребта Парашки.
Далі сільська вулиця, що простяглася вздовж Великої Річки, приведе до автобусної зупинки. Тут встановлено пам’ятний знак, що говорить що типографія УПА знаходилася саме у цих лісах.
Через село проходять автобусні маршрути на Стрий (через Дубину), Підгородці та Урич. З Урича можна через Східницю доїхати до Трускавця.
Біля автобусної зупинки треба повернути направо, перейти мостом р.Велику Річку.і асфальтованою дорогою знову вниз. Йдемо через село, що розкинулося вздовж р. Стрий до розгалуження доріг. Біля каплички. необхідно повернути ліворуч. Старою, колись асфальтованою, дорогою приблизно через 5 км виходимо в село Верхнє Синевидне. Звідси можна доїхати до Львова, за побажанням, автотранспортом чи залізницею.
Можна цю мандрівку здійснювати і у зворотньому напрямку.
Тоді ми дістанемо змогу відчути всю крутизну північного схилу гордої Парашки. Але і радість підкореної вершини буде більшою. І майже “пологий спуск” по хребту Парашки до м. Сколього. Чи за запасним варіантом долиною р. Бутивлі. Бо при поганих метеоумовах вихід на маршрут вище межі лісу забороненою. Якщо ж дотримуватися всіх правил безпеки проведення мандрівок, то ця мандрівка справить незабутні враження на її учасників. Як це сталося з нами.
Щоб любити рідну землю – її треба пізнати. Пізнати її красу, її історію. І робити це потрібно не тільки з підручником у класі , але й з наплечником.
Спасибо за Ваш труд!
За написание подробного рассказа )