Про Голодомор

Опис та правила

Напишіть свій сценарій на тему: “Журналіст-брехун”

(Розпишіть наступні інформації у формі інсценізації і представи на курінних сходинах присвячених 70-ій річниці Великого Голоду-Голодомор).

Кореспондентом New York Times в Москві в 1930-их роках був Валтер Дюранте. Він був найславнішим західним журналістом між тими, що тоді працювали в СССР, хоч інші західні журналісти в Москві не мали високої опінії про нього. В 1932 році Дюранте виграв Премію Пулітзера (Pulitzer Prize) за свої “об’єктивні і інформативні” диспачі з Москви.

Коли в 1932 році почали ходити чутки в Москві, що в Україні є великий брак хліба, Дюранте заперечував, що там є серіозні проблеми з їжою. Він твердив, що в Україні тільки тимчасові проблеми через те, що селяни не хотіли піддатися колективізації і палили збіжжя на полі та вбивали власну худобу. Він писав, що больше- вицький провід застосовує жорстокі методи бо, в його словах, щоб всмажити омелет, треба збити яйце.

Коли інші журналісти писали, що таки бачили голод по селах в Україні, Дюранте висмівав їх статті, хоч він сам їздив по Україні і бачив ознаки голоду. Приватно, він признавався, що люди гинуть із голоду але коли писав свої диспачі, про це нічого не згадував, а далі твердив, що голоду нема.

Совєтський уряд був дуже задоволений репортажами Дюранте і в листопаді 1933 року журналіст дістав унікальне інтерв’ю зі Сталіном яке появилося на першій сторінці New York Times.

Ось подаємо один із прикладів:

“Чому вони вмирають!?”

Київ, весна 1933 р. Михайло Ватченко працює інженером на заводі. Жінка його працює в бюрі. Мають дві дочки – школярки. Одного дня, діти повертається додому зі школи.

Лада – Ой, та наша вчителька так багато завдає додому, що я ніколи не скінчу цього завдання.

Ксеня – Ой, Боже! (вона бачить – на хіднику лежить жінка). Дивись на цю жінку! (Підходить до неї). Вона нежива! Ходім скоріше додому, треба сказати татові!

Лада – Скоро, біжім додому! (Прибігають.)

Ксеня – Тату, тату! Ми бачили неживу жінку по дорозі! Що

діється?

Тато – Це люди зі села вмирають. Не мають чого їсти. Біль­шовики всю їжу від селян забирають. (Хтось стукає в двері. Входить жінка з чоловіком).

Жінка – Добрий вечір, добрі родичі. В нас нема що їсти, діти плачуть з голоду. Нема хліба, нема каплі молока. Чоловік – Прошу вас, добродію Ват- ченко! Ми знаємо, що ви добрі. Блага­ємо, дайте нашим дітям щось їсти!

Ватченко – Сідайте, сідайте! Хоч і в нас небагато їжі, поділемося з вами. Діти, принесіть їсти! Жінка – Діти так настрашилися. Більшовики збили шиби, вломилися в хату й забрали всю їжу. Діти плачуть, не можуть спати.

Чоловік – В нашому селі цілі родини вмирають (Діти приносять їжу, завинену в хустку, і дають селянам). Дякуємо, ми вам дуже вдячні!

Жінка – Хай вас Бог благословить. (Виходять).

Ватченко – Ми мусимо помогти. В мене є приятель-інженер в Америці. Напишу до нього листа.

(Пише, а згодом читає голосно). “Дорогий друже! Тут у нас люди з голоду вмирають. Поможіть! Ні, ні! (Дере папір). Він мені ніколи не повірить!

Всі – Чи хтось нам повірить?

Де можна більше довідатися про Голод ’33?

1. www.ukrweekly.com (The man-made famine of ’33)
2. www.infoukes.com/history
3. www.holodomor.org (подає багато посилань)
4. фільм Жнива Розпачу / Harvest of Despair
5. книжка Robert Conquest, Harvest of Sorrow