Мета гутірки
Привчити юнаків бути пильними в повсякденому житті
План проведення
- Гра
- Подання теоретичного матеріалу
Основний матеріал
Сьогодні поговоримо про дуже важливу у житті здібність – про спостережливість. Швидкість думки та гострота розуму взагалі є дуже важливими і потрібними для кожного пластуна, проте в їх основі лежить спостережливість. На неї опираються всі інші здібності.
Не раз нас запитують: «де мешкає така-то людина?», або «де знаходиться така-то установа?» І часто ми відповідаємо: «Та вона знаходиться на вулиці….е….е…., щось не пригадую назви, ну це десь в центрі…; ви спочатку йдіть ліворуч, потім праворуч, потім прямо і знову ліворуч…., а там…може хтось вам підкаже, бо я щось точно не пригадую…»
Самі ми б без проблем відшукали вказану установу, а щоб комусь вказати її адресу чи пояснити місце розташування, – ось тут вже починаються проблеми. Скільки разів, ідучи до якогось важливого місця, ми навіть не звертаємо уваги на назву вулиці чи номер будинку! Проте не раз це нам може стати у пригоді. Особливо слід пам’ятати адреси та телефони важливих установ свого міста, як от: лікарня, міліція, пожежна охорона, свій навчальний заклад, аптека, пошта тощо.
Можна щиро поспівчувати тим людям, які не вміють спостерігати. Вони ніколи не знають, де їхня шапка, книжка, окуляри… Існує думка, що особливо люди напруженої інтелектуальної праці (професори, науковці) характеризуються значною неуважністю, – вони ніколи не помічають, що діється навколо них. Розповідають, що один німецький науковець був настільки неуважним, що, повернувшись додому в дощову погоду, свою мокру парасолю поклав відпочивати у ліжко, а сам став у кутку сохнути, і простояв там цілу ніч . А всім відомий Ньютон дуже любив напівтверді яйця, він завжди варив їх сам рівно три хвилини, засікаючи час за годинником. А одного разу кинув годинник в кип’яток, а яйце тримав у руці і дивився на нього рівно три хвилини . (Мабуть, юнацтво також знає безліч подібних прикладів про відомих людей або про себе чи своїх близьких).
Про людину, яка на все витріщує очі, та нічого не бачить, кажуть, що вона «ловить гав». Пластун ніколи не буває таким розсіяним, як згадані нами вчені, також він ніколи «не ловить гав». Він завжди уважно спостерігає, все, що потрібно – помічає і запам’ятовує. Зрозумійте, що найважливіше, це помітити предмет, потім – до нього добре придивитися, і після цього – добре запам’ятати.
Дивлячись на щось, ми зазвичай бачимо набагато більше, ніж хочемо бачити. Лише одну точку ми бачимо чітко і ясно, але навколо ще бачимо багато чого іншого, хоча вже не так виразно. Наприклад, коли ми дивимося на картину на стіні, то помічаємо також шафу ліворуч, двері праворуч та ще іншу картину поруч. Так вже побудоване людське око, воно працює як фотоапарат і фокусує максимальну чіткість зображення лише в одній точці, а чим далі від цієї точки, чіткість зображення зменшується.
Взагалі наше око не є досконалим оптичним приладом. Воно не раз нас обманює. Це явище так і називається «зоровим обманом». Зі шкільних занять знаємо кілька таких вправ: намалюємо дві однакові лінії; на кінцях однієї лінії проведемо косі риски, обернені до середини (як у стрілки); на кінцях іншої лінії проведемо косі риски, обернені назовні. Тепер ці лінії не здаються нам однаковими. Також можна намалювати два однакові квадрати: один чорний на білому тлі, інший білий на чорному тлі. Вони також не виглядатимуть однаковими.
Не всі предмети помічаємо однаково легко. Великі самі кидаються в очі, дрібних не бачимо, хоча й дуже приглядаємося. Живі, рухливі предмети помічаємо відразу, на нерухомі не звертаємо уваги. Це інстинктивно знають тварини і використовують для порятунку в небезпеці. Деякі жучки, наприклад, прикидаються мертвими, коли їх взяти в руку. Є гусениці, що стають подібними на нерухому галузку. А деякі метелики стають подібні на листок, якщо сидять нерухомо, склавши крила.
Також важливий і колір предметів: яскраві речі ми помічаємо відразу, нечіткі і невиразні можемо й не помітити. Важливе значення має тло, на якому розміщений предмет; він може відбиватися від тла, а може спливатися з ним. Адже найкраще ми помічаємо контрасти. Тому друкуємо «чорним по білому». Сигналізаційні дорожні знаки – яскраві та контрастні. І навпаки: заєць, перепілка – мають барву поля, збіжжя; білка, дятел – барву кори. І так майже всі тварини. Деякі з тварин мають здатність змінювати барву відповідно до пір року та середовища. Це явище ми називаємо «охоронною барвою». І людина навчилася від природи. Лісники використовують одяг зеленого кольору. Військові мають однострої сіро-зеленої барви («хакі»). Також і пластун, що часто перебуває серед природи і не хоче, щоб його було здалеку видно, носить однострій охоронної барви.
Але повернемося до того, як ми помічаємо предмети. В очі кидаються предмети, які є незвичайні в даному середовищі. Скло чи побитий посуд десь далеко в лісі чи на полі. На подвір’ї, біля будинку на нього ніхто не зверне увагу. Або ж: складені в порядку предмети не важко помітити і запам’ятати. Наприклад, складене на купу каміння. Але на це саме каміння, розкидане без ладу, ніхто не зверне уваги. Подібним способом ми помічаємо речі, складені на полиці, на виставці, тощо.
Отож, для того, щоб розвивати свою спостережливість, треба звертати особливу увагу на ті предмети, які є малопомітними. Слід свідомо намагатися побачити все, а не лише те, що саме кидається у вічі.
Тепер поговоримо про саме споглядання предметів. Наше око, хоч яке б воно вправне не було, не може сприймати одночасно багато різних подробиць. Ми змушені роздивлятися предмети по черзі, один за одним. Коли предмет має багато деталей, ділимо їх подумки на кілька груп, і кожну таку групу деталей розглядаємо окремо. Коли маємо перед собою багато предметів, також розглядаємо кожен з них окремо. В даний момент, хоча б дуже коротко, присячуємо всю свою увагу лише одній речі, одній подробиці, одній прикметі. Коли потрібно запам’ятати якусь велику площу, то варто поділити її в уяві на кілька частин, і кожну розглядати зокрема. Зрозуміло, що разом з тим ми не повинні втрачати цілісності розглядуваного об’єкта. З першого погляду ми звертаємо увагу на цілісне зображення і співвідношення виділених нами частин.
Труднощі зі спостереженням виникають, коли ми знаходимося серед незнайомого великого простору. Часто трапляється, коли хтось, йдучи чужим містом і невідомими вулицями, не може повернутися назад, бо ці самі вулиці зі зворотної сторони видаються зовсім чужими. Адже ми їх не оглянули з іншого боку. Ще гірша ситуація складається в непроглядних теренах, в горах, лісах, або серед дуже одноманітного простору, в степу, пустелі.
Отож, в просторі потрібно завжди шукати точки опори для очей, і від них відштовхуватися. Розділити собі увесь простір на частини, знайти співвідношення поодиноких частин між собою та в цілому, а тоді вже шукати якісь подробиці.
Досвідчений пластун, увійшовши наприклад до кімнати, намагається перш за все запримітити розташування всіх великих предметів, меблів, вікон, дверей, а тоді вже придивляється до подробиць, поодиноких предметів та частин кімнати. Проте робити все це слід непомітно, не привертаючи до себе уваги.
Невідомий терен оглядаємо з різних точок, бо з кожної він виглядатиме по іншому. Особливо вулиці в місті, дорога в лісі чи в горах. Тут завжди на якийсь час слід оглянутися і подивитися назад. Найбільші труднощі виникають на терені без виразних ознак і предметів: в степу, піщаній пустелі, тощо. В таких ситуаціях потрібно вже орієнтуватися за сторонами світу, барвою земного покрову, напрямком вітру, тощо.
Швидка спостережливість важлива на кожному кроці в житті. Якось один юнак їхав у трамваї і, купуючи квиток, розміняв велику купюру. Він запам’ятав номер трамвая і хворобливий вигляд кондуктора. Довіряючи, він не перерахував грошей, що отримав на здачу від кондуктора. Лише пізніше хлопець помітив, що має забагато грошей; кондуктор через неуважність віддав йому разом зі здачею ще й ту велику купюру. Юнак легко знайшов кондуктора за тими ознаками, що запам’ятав, і повернув йому гроші. Або ще один приклад: стійка на таборі покликала виховника і повідомила, що хтось надходить з північного сходу. «Звідки ви знаєте?», – запитав виховник, – «Адже нічого не видно». «Але там кілька разів зривалися птахи», – відповіли стійкові. Ми перевірили терен і переконалися, що дійсно з того боку підкрадався «ворожий» курінь, щоб викрасти наш прапорець.
Останнє наше завдання – запам’ятати спостережене. Воно дозволяє нам надалі його практично використовувати. Хороший спосіб: заплющити очі і відтворити собі в пам’яті предмет нашого спостереження з усіма його подробицями. Зазвичай в нашій пам’яті з’являються великі прогалини і недостачі, які ми, розплющивши очі, матимемо можливість відразу ж їх доповнити. Варто повторювати це стільки, поки пам’ять не занотує всіх потрібних нам деталей. Полегшує запам’ятовування порівняння предметів з чимось добре відомим. Ось наприклад озеро може нагадувати нам якусь фігуру (птаха, тварину, тощо), річка з дорогою можуть утворювати зображення лука з тятивою. Подібним чином запам’ятовуємо імена: новий юнак у гуртку має таке ж ім’я, як і мій найкращий приятель в школі, ім’я цієї дівчинки нагадує співучу пташку, тощо.
Трохи важче запам’ятовувати числа. Але тут також можна шукати аналогії (наприклад, номер цієї машини збігається з датою народження мого брата, тощо), або ж співставляти число, яке необхідно запам’ятати, з усталеним порядком чисел (наприклад, в номері телефону повторюються кілька цифр, чи вони йдуть у прямому або зворотньому порядку, тощо).
І найголовніше: спостерігати слід свідомо, з твердим наміром запам’ятати все побачене. Решту зробить постійне тренування і здобутий вами досвід. Один юнак спочатку був майже «сліпий»,- він ніколи нічого не помічав навколо себе. Однак за кілька місяців терпеливого і наполегливого тренування він абсолютно змінився і став одним із найуважніших хлопців. Але тренуватися потрібно щодня і на кожному кроці. Для вправ можна використовувати буквально все, що вас оточує; вправлятися можна самому, але краще й ефективніше з товаришем.