Начальні пластуни

Дискусія:

Для початку гутірки ми рекомендуємо,запитати в юнацтва хто на їхню думку є начальний пластун і, що він робить в житті. Ви можете для цього намалювати на картоні велику відзнаку начального пластуна, а тоді кожен буде вживатись в його роль, розповідати про себе  і передавати далі.

 

Начальний пластун – пластун, що стоїть на чолі всього українського пластового руху як уособлення організаційної єдності, його безперервної дії і традиції. Його права й функції мають в основному почесний і репрезентаційний характер.

  (відзнака начального пластуна)

Перший начальний пластун – Северин Левицький

Першим начальним пластуном був Северин Левицький (Сірий Лев). Народився він 6 вересня 1890 р. в селі Щуровичах, повіт Броди, Галичина, в родині громадського діяча. До середньої школи ходив у Бродах і там був діяльним членом таємного українського гуртка. Втратив скоро батьків (в 1908 році помер батько, а в 1904 мати).

Северин вчився дуже добре, про що свідчить одержання стипендії й у 1908 році закінчує середню школу. В осені цього ж року поступає на філософічний факультет Львівського університету. З приїздом до Львова бере активну участь у студентському житті, саме з приводу цієї активності він не зміг по закінченні навчання отримати державну посаду. Учительську працю почав у Яворові, в ґімназіі «Рідної Школи». Вже в короткому часі він організує і веде відділи Українських Січових Стрільців і у тому ж часі вперше зустрічається з діяльністю Пласту. Бере активну участь у бойових діях під час Перщої світової війни. По закінченні війни у вересні 1920 р. повертається до Львова і одержує працю в державній українській учительській семінарії. В цім часі стає спершу опікуном, а згодом зв’язковим Верховної Пластової Команди для 4-го Полку ім. Б. Хмельницькогою Того ж року заприязнюється з доктором Олександром Тисовським і стає його найближчим другом і співробітником. В квітні 1924 року відбувається перший повоєнний Верховний Пластовий З’їзд, на якому обирають його головою Верховної Пластової Команди. Зі здобуттям посади Верховного Отамана й фактичним очоленням Пласту, С. Левицький діє у таких напрямках як внутрішня реорганізація Пласту, поширення членства між ремісничу

й сільську молодь, відсіч намаганням відмежувати «шкільний» Пласт від головного Пластового проводу, поширення Пласту на Волинь, підпорядкування Верховній Пластовій Команді Пласту на Закарпатті й Буковині, організація еміграційних пластових осередків по  українських студентських центрах та ін. За його участі було створено нові пластові улади — новацький, старшопластунський і сеньйорський. В розгарі праці й успіхів приходить великий удар — 26 вересня 1930 р. польська влада заборонює Пласт. незважаючи на це, Северин Левицький очолює Ліквідаційну Комісію, що назовні проводила ліквідацію Пласту і одночасно створювала Пластовий Цент — організації, що опрацьовує нові форми існування пластового руху як «Вогні», «Доріст Рідної Школи», «Комісія Виховних Осель і Мандрівок Молоді», «Плай», що леґалізували пластову роботу. Таким чином пластова праця йшла без перерв, хоч і не є в одностроях. У липні 1944 р. покидає Львів і подається на еміграцію. Кінець Другої світової війни засиає його у Німеччині в Еґґенталі у Баварії. В часі перебування в Еґґенталі нав’язує зв’язки з членами Пластового Центру і є одним з ініціаторів відновлення пластового руху на еміграції. У жовтні 1945 р. відбувається в Карльсфельді пластова конференція, яка ухвалює створення Союзу Українських Пластунів на еміграції. Сірий Лев бере в ній активну участь. В 1947 р. на пластовому з’їзді в Реґенсбурґу проголошують його Начальним Пластуном. Відтоді стоїть він на чолі всьог українського пластового руху, як уособлення організаційної єдності, його безпереривноі дії і традиції. Його авторитетові підлягають усі вияви пластової діяльності, де б вони і в яких організаційних формах не проявлялись. Сірий Лев реорганізує 1 Курінь УПС ім. Степана Тисовського і стає його першим курінним. В 1949 р. переїздить до США й осідає в Баффало, де й мешкаєж до кінця своого життя. З осідку в Баффало Сірий Лев провадить свою діяльність — слідкує за проявами пластового життя у цілому світі, допомагає у пластовій діяльності дописами, доповідями, поїздками, участю в пластових з’їздах, конференціях чи святкуваннях, збиранням історичного матеріалу та широкою перепискою з пластовими проводами, а то й з поодинокими пластунами, у цілому світі.

У 1960 р. переживає ще один важкий удар — смерть дружини Оксани. Проте, він не покидає своєї праці — готує до друку свої спомини, що зв’язані з історією Пласту, бере активну участь у підготовці чергової великої Ради Українського Пластового Сеньйорату, цікавився підготовкою до урочистих святкувань 50-ліття Пласту. За два дні перед смертю Сірий Лев бере участь у раді станиці в Баффало, а опісля у святі до річниці бою під Крутами. Помер Северин Левицький 30 січня 1962 року.

Юрій Старосольський

Народився у Львові, син Володимира Старосольського і Дарії Шухевич. Дружина – Оксана з Сілецьких. Мав дочку Аню. Початкову освіту здобував у школах у Львові, а також у Відні та Лінці (Австрія), куди у часі Першої світової війни емігрував із батьками. З еміграції повертається 1922 року. Того ж року вступає до Пласту та стає членом гуртка «Вовки» Першого пластового полку (пізніше куреня) ім. Петра Конашевича-Сагайдачного (до 1925 р.). Його обирають гуртковим, а далі хорунжим куреня. 1923 року відбуває перший гуртковий табір у Ворохті — мандрівка до Дори. У 1924 році є учасником Першого Обласного пластового табору в Кам’янці біля Підлютого (Ґорґани) під командуванням Івана Чмоли. Табір містився у стайні для овець, яку пластуни пристосували до ужитку.У 1926 році із відзнакою закінчує Львівську академічну гімназію. Вищу освіту здобуває у Львівському університеті, відділ права — маґістр у 1931 році; Українському Вільному Університеті у Празі — докторат з права і політичних наук у 1940 році; Американському університеті у Вашингтоні — маґістр політичних наук — 1953 р. З 1926 року член куреня «Лісові Чорти», у 1928-1930 рр. курінний суддя. 1924–1930рр. – учасник таборів, що проходили у пластвій оселі “Сокіл” на одноіменній горі, які організували Лісові Чорти. Як правило, був членом проводу.

Як член Української військової організації (з 1926 р.) у десяту річницю Листопадового Зриву у 1928 році завішує на даху Львівського університету національний прапор. В часі навчання є провідним членом студентських організацій та спортивних клубів – зокрема, головою студентської «Правничої громади» у Львові, головою Секції адвокатських аплікантів, членом “Карпатського Лещатарського Клубу” у Львові.

1929 р. дістає завдання від Верховної Пластової Команди підпільно перейти кордон із Закарпаттям, щоб із закарпатськими пластунами їхати на світове скаутське Джемборі до Англії. Проте, коли це не вдалося, таборував із тамтешніми пластунами у Лугах біля Сваляви та відбув мандрівний табір вздовж Закарпатського Підгір’я. У 1930 році, крім табору на Соколі відбув тритижневу прогулянку човнами по Волині і Поліссі із куренем Лісові Чорти. Цього ж року польська влада забороняє діяльність Пласту.

У 1931–1939 рр. проходить адвокатську практику в канцелярії батька – Володимира Старосольського. По її завершенні успішно складає адвокатський іспит у Львові. У 1931– 1932 рр. був обозним (відповідав за господарку та харчі табору), а, насправді, комендантом таборів на “Соколі”, які відбувалися під іншими назвами, замість Пласту. 1932 року отримує Перше Пластове Відзначення за “ведення таборів після розв’язання Пласту в особливо важких умовах”. 1933 року стає членом пластової делегації на скаутське Джемборі в Ґеделе (Угорщина), завдяки тому, що нелегально перейшов польсько-чехословацький кордон. Того ж року був членом Пластового Проводу. 1931–1939 рр. – редактор, а потім співредактор із сестрою Уляною журналу для молоді «На сліді».

У 1935 р. написав слова до пісні «Сіріли у сумерку півночі шатра», друкована в журналі «На сліді» під заголовком «При ватрі». Вперше виконана з музикою пл. сен. Юрія П’ясецького, ЛЧ на Ювілейній Зустрічі у Міттенвальді 1947 року. Окрім того, є автором слів і музики пластової пісні «Ріками тихими».

Працював у адвокатській канцелярії – в Ярославі (1940–1941 рр.) та у Львові (1941– 1944 рр.) Під час німецької окупації був комендантом пластового табору у Шклі (1942) та комендантом інструкторського табору у Пасічній (1943). У 1942–1945 рр. є головним редактором пластового журналу «Дорога». 1945–1947 рр. є членом команди СУПЕ (Союзу Українських Пластунів Емігрантів), у 1945 –керівник Першого Пластового З’їзду на чужині в Карльсфельді (Німеччина). У 1947–1949 рр. член Головної Пластової Ради. У 1948 році з’являється його ще й сьогодні цінна книжка про ідеї та методи пластування «Велика гра». У 1951 р. є головуючим Першого Крайового Пластового З’їзду в США, котрий відбувся у Нью-Йорку. На цьому З’їзді обирається Головою Крайової пластової ради у США і виконує ці обов’язки до 1953 р. У 1967–1970 рр. знову повертається у склад Головної Пластової Ради, але вже на посаді Голови. У 1972 році стає Начальним Пластуном усіх пластунів світу. 1977 р. отримує Орден Вічного Вогню в золоті за довголітню громадську і, зокрема, наукову діяльність. Брав участь у всіх Ювілейних Міжкрайових Пластових Зустрічах, що відбулися за його життя. Відбув навколосвітню подорож – у грудні 1986 р. полетів до Австралії на ЮМПЗ через Каліфорнію, а повернувся у січні 1987 р. через Азію, Далекий Схід, Європу до CIF. Вертаючись, у час, коли в Україні був Святвечір, засвітив над берегом океану п’ять свічок як символи континентів і згадав усіх пластунів.

Голова Комітету з відзначення 1000-ліття Хрещення України в Америці 1988 року.  Помер у Сілвер Спрінґ, США. Похований на цвинтарі св. Андрея Первозванного в Бавн Бруку. На честь видатного українця пластовий курінь Уладу пластунів юнаків ч. 29 уТернополі носить його ім’я.

Любомир Романків

Любомир Романків – Начальний пластун із 1997 року, провідний науковець компанії IBM в галузі комп’ютерних технологій, винахідник процесів будови індуктивних і магніто- опірних мікроголовок для запису інформації, що уможливили появу “твердих дисків” та персональних комп’ютерів, автор і співавтор більш як 50 патентів. Народився 17 квітня 1931 в містечку Жовква, Львівської області. Живе в містечку Браєркліф Манор, штат Нью Йорк. Член НТШ, Академії інженерних наук ІВМ та Академії інженерних наук України. Нагороджений високими відзнаками американських наукових товариств. Діяч українських студентських та громадських організацій діаспори, член президії СКВУ. Активний діяч Пласту, був Головою ГПБ і ГПР, зараз є Начальним Пластуном, всебічно сприяє розбудові Пласту в Україні. Член 29-го Куреня УПС “Сіроманці”. Нагороджений вищими пластовими відзначеннями.

Пластове життя і діяльність

Член ВСУМ у Львові в 1943-44 роках. Став членом Пласту в 1946-му році в Берхтесгадені, Німеччина. І-ша проба й присяга. 1947-48 – II і III проби – Мюнхен-Фрайман, Німеччина. Гуртковий, кур. провід 1948-57 – Співорганізатор станиці Едмонтон, виховник, зв’язковий, гніздовий, кошовий, станичний. Ініціятор купна пл. дому. 1958-61 – Юнацький виховник в Бостоні, кошовий. 1965-77 – 2-ий заступник Голови КПС та секретар КПС в ЗСА. 1978-84 – Голова ГПБ; ступінь сен. керівництва; засновник Фонду Дрота. Ініціятор ЮМПЗ-82 в Европі. 1987-94 – Голова ГПРади. Ініціятор переговорів із Скавтовим бюром в Женеві про приняття Пласту до Світового Скавтінґу. Як Голова ГПР взяв участь в перших 4-ох З’їздах Пласту в Україні й допомагав унапрямлювати пластову працю. 1994 – Заступник Голови ГПБ для зв’язку зі Скавтовим Бюром. Разом з делегацією України брав участь у 18-му Світовому Джемборі. Репрезентував Пласт у розмовах із Скавтовим Бюром.

10 cерпня 1997 р. на пластовій г. Сокіл відбувся Ювілейний Збір до 85-ти ліття Пластової Присяги. На Ювілейному Зборі було проведено святкове заприсяження Начального Пластуна Л.Романківа, СМ. Очевидцями цієї події стали понад 1000 пластунів і пластунок. А передував інавгурації виборчий процес. Виборча комісія подала на голосування членству Пласту прізвища 5 пластунів/-ок, які кандидували на пост НП. Це були: Л.Романків, О.Гаврилюк, М.Лабунька, О.Кузьмович, Я.Пришляк. В результаті голосування, у першому раунді жоден з кандидатів не здобув необхідних 50%+1 голосів – з огляду на це було проведено другий раунд голосування. 6 травня 1997 р., на день Патрона Пласту Святого Юрія, Головна Пластова Рада і Виборча комісія повідомили, що “у висліді всепластового голосування Начальним Пластуном обрано пл. сен. кер. Любомира Романківа, СМ”. В 2003 р. закінчилася перша каденція Начального Пластуна, постало питання про чергові вибори. Було отримано дві номінації кандидатів на Начального Пластуна. З них тільки один погодився кандидувати на найближчу каденцію – Л. Романків. З уваги на відсутність інших кандидатів, відпала потреба проводити всепластове голосування.

Тому, 25 квітня 2003 р. Головна Пластова Рада й Виборча комісія проголосили, що Начальним Пластуном на наступну 6-річну каденцію залишається пл.сен.кер. Любомир Романків, СМ. Урочисте заприсяження Начального Пластуна відбулося під час 15-их Зборів КУПО, 31.Х.2003 р. у Києві. Повноваження Начального Пластуна визначаються Грамотою про Начального Пластуна, яка є інтегральною частиною Статуту КУПО. Десятирічна праця Л. Романківа на посту НП є колосальною і потребує окремого дослідження з історії Пласту. Створений ним Фонд
Начального Пластуна підтримав велику кількість проектів з розвитку організації в Україні. 26 жовтня 2009 року Комісія з вибору Начального пластуна оголосила про обрання Л. Романків втретє Начальним пластуном.

Пластові відзначення: III, II і І юнацькі; III й II старшопластунські; св. Юрій в Сріблі та в Золоті.

Громадська Діальність:

Організатор і Голова студентських товариств в Едмонтоні й Бостоні. Організатор і провідник укр. радіопрограми в Едмонтоні. Зорганізував акредитовані курси укр. культури в Мерсі Каледж, Н.Й. Член Президії СКВУ, голова Комітету Української Молоді при СКВУ. Член управи НТШ в ЗСА.

Професійна Діальність :

Доктор металургії і матеріалів (МІТ – 1962). Інженер хімії (1955). Голова Центру Електрохімічної Технологи і Мікроструктур в Дослідчому Інст. Т. Дж. Ватсона фірми “ІВМ”. Винахідник процесів будови індуктивних і магнето-опірних мікроголовок для записування інформації (уможливило “тверді диски” та особисті компютери). Автор і співавтор 50 патентів, 130 наукових статей. Член Академії Наук “ІВМ”, та Академії Інж. Наук України. Одержав золоті медалі Електрохімічного Товариства ЗСА, “ІЕЕЕ”, медалю Перкіна (найвище відзначення хім. індустрії ЗСА). Вичислений в “Хто є хто в науковому світі” та в “Хто є хто в Америці”.

Ігри, які можна використати з цією гутіркою