Історія про те, як пластунка з України літала на пластовий табір в Канаду по програмі Україна Поруч.
Цього літа мені пощастило побувати виховницею на пластовому таборі для розвідувачів у Канаді. Табір був мандрівний, а мандрували ми по казково мальовничих Скелястих горах, на межі Альберти та Британської колумбії, поблизу Mount Robson.
Це неймовірні враження, тому звертаюсь до всіх: подавайте зголошення та активно беріть участь у проекті Україна поруч!
Навколо тиш Мандрівний табір розвідувачів у Канаді – поїздка по проекту Україна поруч
а. Впевнено сходить сонечко із-під покривала гір. Ми вогкою від роси напівтемною стежечкою спускаємось крізь гірський ліс у величезну долину і наче потрапляємо у інший світ.
Величезний простір, посеред якого лежить дивовижне озеро. Воно сміється та потягується своєю зеленою блакиттю у всі сторони, наче мліє під приємними променями небесного світила. Озеро зовсім не заперечує, що кам’яні гіганти обступили його зі всіх сторін і заглядають, любуються у плесі своєю величчю.
В такі хвилини не хочеться думати ні про інтернет, ні про освіжаючий душ, ні про найсмачніші бабусині пиріжки. Бо час якось зупиняється. І здається, що все то навколо: і озеро, і гори, і трави, уважно дивиться на тебе. Ні, не осудливо, а навпаки, якось із ніжністю, приймаючи як частинку себе. А тобі до безтями хочеться відповісти їм взаємністю, розчинитись у прозорій воді.
Гірський ранок прохолодний, але вода відчувається не холодною а тільки свіжою. Ступаю в неї і обережно по білих-білих каміннях, які геть повністю видно у прозорій воді, йду ближче до серця озера. Озеро зовсім неглибоке. Йому немає що ховати і воно розтягується широким плесом так, що у будь-якій точці можна повністю бачити кам’яне дно.
Але найбільше вражає тиша, яка покривалом спокою та умиротворення огортає плечі.
Хочеться залишитись ще на хвилинку, годину, день…. Але мандри кличуть далі!
(3-х денна мандрівка на Tonquin Valley, Surprise Checkpoint)
Про все по-трішки:
Ведмеді. Ще в автобусі нас попереджали, що на місцевості буде багато дикий звіряток. А ведмеді були взагалі чи не найуживаніше слово за ті два тижні ☺ І це не просто так. За увесь час таборовики бачили близько п’яти разів цих волохатих звірів: на мандрівці, вночі на стійці, вранці просто виходячи з лятрини, гуляючи по березі річки. Мені ж, на жаль чи на щастя, зустрітись з ведмедиком так і не довелось, хоча дуже хотілось. Натомість турботлива булава подарувала мені брелок з ведмедиком, щоб рахувалось, що я таки бачила в Канаді ведмедя. Дякую друзі!!!
Мова. Дуже схожа на мову наших бабусь та дідусів, адже більшість тамтешніх пластунів, як і їх батьки, народились вже там, за океаном. Звісно, є велика проблема із україно-англійським суржиком (десь на рівні того, як у нас із україно –російським).
Але дуже гарно чути, як канадські українці вживають замість багатьох англійських слів (широковживаних у нас) красиві образні українські слова. Наприклад:
– аеропорт – летовище
– грати футбол – грати копаного
– грати волейбол – грати у відбиваного
– баскетбол – кошиківка.
Ватри. Хочу сказати, що співучість української нації в Канаді збереглась. Пісні ми співали, як правило, народні та давньо пластові. Усі – мелодійні, чисті та без всяких підтекстів (чим часто грішать сучасні пісеньки). Тому сидіти на ватрах було справжнє задоволення.
Щодо ігор, то їх було на диво мало, зокрема (хоча я можу і помилятись), ми зовсім не грали контактних ігор.
Мандрівки. Хочу ВЕЛИКИМИ літерами відзначити ґрунтовну підготовку та продуманість до дрібниць мандрівної програми та забезпечення до неї. У кожного гуртка були фільтри, пальники, баняки, додаткові дезінфектори води, аптечка, спрей від ведмедів (звучить дуже кумедно, але насправді його дістати в Канаді чи не складніше аніж вогнепальну зброю), смачна їда та інші штуки та ін. Мандрівки були різноманітні, з неймовірними краєвидами. Мені пощастило потрапити на Valley of Five Lakes, Tonquine valley, Fitzwilliam Trail (на диво, навіть вдалося назви по-пам’яті написати). Я спочатку розстроїлась, що не потрапили на Berg Lake, оскільки ця мандрівка є найвідомішою в тому регіоні, але помандрувавши навзамін Tonquin valley зрозуміла, що не хотіла б проміняти її на жодну іншу (чому? Помандруйте – дізнаєтесь).
Після таких мандрівок хочеться ходити в гори ще й ще! Дуже дякую Роману Сторощуку, котрий відповідав за мандрівки та самостійно пройшов кожен маршрут перед табором.
Солодка картопля. Коли поїдете в Канаду обов’язково спробуйте в якійсь із кафе шок чи фаст-фудів солодку картоплю. Вона виглядає як картопля фрі, але завдяки тому, що сам коренеплід є солодким, то страва має дуже цікавий смак.
Кленовий сироп. Вважається національною стравою (якщо сироп можна назвати стравою). Справжній кленовий сироп добувають із соку клена без додавання цукру. З 60 л соку получається 1 л сиропу. Тому він досить дорогий, але канадці люблять їсти з ним самі різні страви: від солодких млинчиків до смаженого м’яса.
Калгарі та ковбойська шапка. (Це місто неподалік Скелястих гір) як зберетесь туди, обов’язково постарайтесь потрапити на ковбойський фестиваль, який відбувається кілька разів протягом року. Я туди не потрапила і так і не купила бажану ковбойську шапку, але наступного разу – обов’язково! До речі, в Калгарі є спеціалізований магазин із ковбойським одягом та взуттям (сотні пар ковбойських чобітків для найвибагливіших вершників), де все страшенно красиве (але й страшенно дороге).
Гостинність. Я гостювала лише в одної родини тому не можу говорити про всіх, але Сторощуки – справді надзвичайний приклад чудової родини. Я почувалась в гостях так добре та затишно, наче й не летіла тисячі кілометрів за океан. Дуже дякую пану Юрію, пані Лесі, Дарці та Ромкові за теплий прийом.
Піддупники. В Канаді зовсім немає такого вже давно звичного для пластуна атрибуту як піддупник. І всі, хто не був на таборах в Україні, щиро дивувались квадратним куском керимату, що майже завжди ходив зі мною по табору. Тож як їхатимете в Канаду, піддубник – це чудовий варіант практичного подарунку. Хоча, звісно, до того часу деякі пластуни можуть і змінити ситуацію із цим дефіцитним товаром 😉
Харчування. Було смачно і багато. Місцями здорово, місцями не дуже ☺ Такої кількості бургерів, хот-догів, гамбургерів і ще чогось схожого я ще точно за все життя не їла!
Відкрила для себе дуже цікавий і смачний соус теріякі (китайська кухня). А ще мені дуже сподобалось те, що нам давали на перекуску на мандрівку чищену нарізану моркву – вона не товчеться і смакує в поході просто чудово!.
Також запам’ятався кавуново-огірковий салат, який приготувала на кулінарному змазі одна із команд.
Булава. В нас була дуже хороша та дружня. Я отримала величезне задоволення від співпраці з цими людьми. Дякую Андреї Фіголь (найпрацьовитішій та найневтомнішій комендантці, без якої б нічого не було), Надійці Ковалик, Ромку Сторощуку, Божені , Стефці Туренко, Олесі Левицькій, Остапу Войчишину, Андію Товстюку, Стефану Лазурко, Юліану Тетеренко, Оленці Батрух, Тусі, Данилу Даревичу, Тарасу Топоровичу, Христі Чолкан, Данилу Колосу, Роману Солтикевичу, Андрію Чипурко а також іншим в т.ч. прогульковим виховникам, з якими бачились зовсім трішки.
Окрема подяка Чотівцям – Данилу Даревичу та Тарасу Топоровичу за те, що дали відчути силу куреня ще з перших днів таборування. А історії при ватрі від Данила Даревича про альпіністів надавали табору насиченості легендою мандрування та містичності.
Дякую! Це було казково!
*Звсіно, пройде ще трошки часу і я згадаю багато моментів, які не написала, але хотілося б додати.
Якщо я про когось чи щось важливе забула – прошу не ображатись: часто найважливіші речі минають голову а зберігаються прямо в серці.
З пластовим привітом,
Ст.пл.вірл. Христя Борщ
