Літнє таборування на пластовій оселі Новий Сокіл, США.
Якось так вже сталося, що цього року пощастило нам з Любомиром Шимківом та Оленкою Боднарук помандрувати до Америки на юнацький табір за програмою «Україна поруч». Багато літаків, багато пересадок і як на диво літак запізнюється на декілька годин до аеропорту Баффало, де нас мали зустріти , бо ніхто ж не очікував, що він запізниться. І тут проявилася відразу пластова «смикалка», Оленка вдягає пластову футболку та просто ходить кругами по аеропорту, не пройшло і 10 хвилин, як її помітили пластунка Ксеня Козак, яка і завезла нас на табір.
Перш за все не можна не оцінити територію оселі Нового Соколу. Окреме приміщення для адміністрації табору (про неї згодом), територія з будиночками-бараками для новацтва, територія для юнацького табору, повноцінна кухня на якій готували «пані з кухні» з великим приміщенням їдальні та великий басейн. Відразу між нами почалися розмови чому такого табору немає в Україні. Познайомились зі старшиною табору, поселилися в модернізовані намети (намети стоять на дерев’яних піддонах, щоб не замокали під час дощу), та й почали знайомитися з місцевими правилами і таборовими традиціями. Десь так почалося наше таборування в США на оселі Новий Сокіл.
Легенда.
Цього року легендою табору була тема підпільних рухів в Україні, а саме: підпільний Пласт, церква, УПА і десидентський рух, звідси і назва табору «З Підпілля до Перемоги». Наші американські друзі часом знають історію України краще ніж ми тут. Варто відзначити, що табір жив легендою, всі імпрези, теренові ігри, заняття були пов’язані з легендою. Виключенням не стала і таборова пісня, яка під струни двох гітар та декількагодинної репетиції гучно лунала з вуст юнацтва. Дивиною для нас стало хрещення табору – це певний церемоніал на якому відбувається власне представлення табору для всіх таборовиків Нового Соколу: новацьків, пташат, адміністрації, паням в кухні. До нього дуже ретельно готується все юнацтво і старшина, адже це фактично візитна картка табору, де всі бажаючі можуть на власні очі побачити чим живе юнацький табір. Легенда табору себе дуже добре виправдала і завдяки ній юнацтво змогло більше дізнатися правдивої історії України.
Кухня.
Перш за все варто сказати, що на американських таборах діти не готують собі їсти, їм харчування забезпечують пані з кухні (переважно це мами і навіть декілька татів учасників) , які працюють на повністю обладнаній всім необхідним кухні та кожного дня придумують щось смачне для табору. Думаю ні для кого не є таємницею як і чим харчуються американці, тому як на диво на перший обід ми мали вареники і вже понадіялися, що тут буде справжня українська кухня, проте так ми думали тільки до вечеріJ. Отут ми відчули всю екзотику американської кухні: хот-доги, гамбургери, піца, лазанья, мексиканські тако, їжа насправді дуже смачна проте для нас вона була трохи незвичною і через декілька днів ми зрозуміли, що нам потрібно більше бігати та частіше плавати в басейні, навіть почали зароджуватися ідеї зробити турнік та бруси:)
Адміністрація табору.
Адміністрація – це фактично орган який забезпечує всі табори оселі, їх якісне функціонування. Люди які працюють в ній не є жителями юнацького чи новацького табору і вони фактично не помітні, проте виконують дуже важливу місію. Структура всього табору побудовна так, що комендант і вся його команда відповідає фактично за програму табору, а адміністрація за домовленості з владою штату, дозволи, організаційні моменти і фінанси. Наприклад: На завтра запланована мандрівка, завдання коменданта скласти програму і меню, а зранку просто підійти до кухні, там взяти всі харчі, тоді до адміністрації – там вже чекає автобус і всі необхідні документи. Також адміністрація займається поштою, але не табровою, а справжньою. Учасникам таборів суворо заборонено користуватися телефонами впродовж всього табору, а в умовах того, що американський табір триває рівно три тижні(!) так довго без контакту з батьками дітям є тяжко, тому вони спілкуються паперовими листами, батьки висилають дітям посилки з додатковими светрами і іграшками. Думаю такий досвід було б корисно впроваджувати і на українських таборах.
Зрештою табір « З підпілля до перемоги» став для нас візиткою американського пластування, бо ж інакшого ми не бачили. Для учасників ми були чимсь неймовірним – ми приїхали з самої України, з того краю про який вони так багато чули, але ніколи на свої очі не бачили. Вони нам показали той Пласт, яким його придумали в Україні вже більш ніж століття тому, а ми їм показували пластування таким, яким воно стало в Україні в умовах прогресу, розвитку і щоденного вжитку.