Комплекс гутірок та тематичних екскурсій з історії України для УПЮ. Від племен до Революції гідності (на прикладі станиці Київ)

Завантажити проект в форматі PDF можна тут.

Мета проекту: Розкрити історію України для УПЮ через комплекс гутірок та тематичних екскурсій
Актуальність теми проекту: Здобуття теоретичних навичок з історії України, опрацювання точок першої та другої проби УПЮ, наочні приклади з історії України
Короткий опис проекту: Комплекс гутірок з історії України розраховані на отримання юнаками теоретичних навичок з певних точок програми УПЮ, наочного прикладу історичних подій через проведення тематичних екскурсій. Здобутті знання є засвоєнням точок І та ІІ проби УПЮ, які будуть опрацьовані в проекті
Інформація про реалізацію проекту: Проект буде реалізований через комплекс гутірок та тематичних екскурсій з історії України, на прикладі станиці Київ

Учасники і провід проекту, їх кількість: Учасниками проекту, в рамках проведення гутірок, стали юнаки підготовчого куреня ім. Володимира Великого, а саме члени гуртків «Жеребці» та «Черв’ячки». Учасниками проекту, в рамках проведення екскурсій, стали юнаки підготовчого куреня ім. Володимира Великого (члени гуртків «Жеребці» та «Черв’ячки»), діти зі східних регіонів України. Провід проекту: ст. пл. Руслан Рябокінь, СМ
Результати виконання проекту, зауваги: Проект був реалізований цілком. Юнаки підготовчого куреня ім. Володимира Великого через комплекс гутірок та тематичних екскурсій дізналися про важливі події з історії України, побачили історичні місця.

ЧАСТИНА І. ГУТІРКА №1.
Гутірка №1. Племена. Київська Русь. Галицько-Волинське князівство.

Інтерактивні методи.
Виховник проводить звичайні сходини, де основною темою стають Племена, Київська Русь, Галицько-Волинське князівство. Донести юнацтву важливі події цього періоду можна одним з поданих нижче методів навчання:

Мікрофон. Юнацтво швидко по черзі висловлю важливі події з даного періоду, передаючи один одному уявний “мікрофон”. Його варто підготувати перед сходинами. Затим виховник має виділити ті події які мають велике значення в історії України.
Мозковий штурм. Загальновідома технологія, суть якої полягає в тому, що все юнацтво по черзі висловлюють абсолютно всі, навіть алогічні думки, які можуть бути важливі події з даного періоду. Висловлене не критикується і не обговорюється до закінчення висловлювань. Після того виховник має виділити ті події, які мають велике значення в історії України.
Два – чотири – всі разом. Є похідним від парної роботи, ефективний для розвитку навичок спілкування в групі, вмінь переконувати та вести дискусію. Поставте юнакам запитання для обговорення, дискусії або аналізу гіпотетичної ситуації (важливі події з даного періоду). Після пояснення питання або фактів, наведених у ситуації, дайте їм 1-2 хвилини для продумування можливих відповідей або рішень індивідуально. Об’єднайте юнаків у пари і попросіть обговорити свої ідеї один з одним. Об’єднайте пари в четвірки і попросіть обговорити попередньо досягненні рішення щодо поставленої проблеми. Як і в парах, прийняття спільного рішення обов’язкове. Залежно від кількості юнаків на сходинах можна об’єднати четвірки в більші групи чи перейти до колективного обговорення проблеми – наскільки кожна подія важлива в даному періоді.

Виклад гутірки.
Чимало вчених схиляється до думки, що Київська Русь утворилася на власній основі, внаслідок тривалого процесу розкладу первісного общинного ладу та формування станового суспільства у східних слов’ян. Переростання органів племінного управління в державні органи сприяли перетворенню союзів племен у «княжіння» державного типу. Київська Русь об’єднувала фактично всіх східних слов’ян і була найбільшим державним утворенням у тогочасній Європі. її кордони простягалися від Ладоги й Білого моря до Чорного моря та від Карпат до верхів’їв Волги. Територія складала 1,1 млн. км2, населення — приблизно 5 млн. Найбільше місто — Київ (50 тис. жителів). Київська Русь була конгломератом понад 20 різних племен і народностей. Вона утворилася як велика середньовічна держава. Поряд з новими формами суспільного життя у слов’ян зберігалося чимало пережитків: повинності селян обмежувалися сплатою данини, скликалися народні збори — віче; для захисту кордонів Русі збиралося народне ополчення, існував звичай кровної помсти за вбитих родичів.

Зміцнення слов’янської держави прискорювало відмирання залишків первісних форм суспільного життя, розвиток соціальних відносин. Спираючись на постійні озброєні загони — дружини, князь у вирішенні питань державного життя не зважав на віче, а скликав раду бояр їм же належала і вся судова влада: суд став князівським. Князь і бояри захоплювали общинні землі та угіддя, силоміць примушували селян-смердів не лише платити данину, а й відробляти певні дні в їхніх господарствах. Крім цього, селяни мусили за наказом князя брати участь у військових походах для завоювання нових земель і відсічі нашестям кочівників зі сходу.

У процесі формування феодальних відносин виділилися окремі суспільні верстви. Київський великий князь вважався верховним власником усіх земель і уособлював державну владу. У залежності від нього перебували місцеві князі. Княжі воїни, дружинники, місцева знать утворювали стан бояр, які володіли удільними вотчинами. До панівної верстви також належала міська знать і священики. Дрібні торговці, ремісники належали до бідніших городян, перебували на нижчій сходинці соціальної ієрархії. Також нижчий щабель цієї ієрархії займали виробники-селяни, об’єднані у сільські територіальні общини. Основною категорією населення були особисто вільні смерди. Смерди сплачували державі данину, виконували на її користь певні повинності, мали власну землю. Феодально-залежним населенням були закупи (селяни, які потрапили у залежність через позику, коли віддавали або відробляли, то ставали вільними); рядовичі (селяни, які уклали договір і, таким чином, потрапили у залежність). Дворова челядь та холопи працювали на феодала і мешкали в його дворі, фактично перебували у становищі рабів. Хліборобство було провідною галуззю господарювання, але у степовій смузі значного поширення набуло скотарство. На той час існували вирубна (лісові місцевості) і перелогова (степ і лісостеп) системи землеробства. Не втратили свого значення промисли, особливо мисливство, рибальство і бортництво. Також велике значення в Київській Русі мало високорозвинене ремесло, найважливішою галуззю якого була чорна металургія. Значного рівня досягли також інші ремесла — ювелірне, гончарство, ткацтво та деревообробне виробництво. Значного розвитку набула торгівля.

Поступово внутрішня торгівля концентрувалася у містах. Через територію Київської Русі проходили три найважливіші торговельні шляхи: «із варяг у греки», «соляний», «залозний». В історії Київської держави можна виділити такі основні періоди:

882—972 рр. (з початку правління князя Олега до смерті князя Святослава) — період швидкого зростання Київської Русі. За цей час було створено величезне господарське й політичне об’єднання;
980—1054 рр. (охоплює князювання Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого) — доба закріплення Києвом своїх завоювань, досягнення вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розвитку. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду в цей час переважає внутрішній розвиток. Видатною подією цього періоду було прийняття християнства;
1054—1240 рр. (охоплює період від смерті Я. Мудрого до зруйнування Києва монголо-татарами) — період безупинних князівських чвар, зростаючої загрози нападів кочівників та економічного застою. Він пов’язаний із періодом удільної роздробленості Київської Русі.

Цікаві факти:

Найдавніші згадки про приручення тварин на території України належать до епохи мезоліту — тобто VII-VI тис. до н.е. Як свідчать знахідки у мезолітичних шарах, першою свійською твариною був собака. В епоху міді-бронзи було приручено всіх основних сільськогосподарських тварин, в тому числі і коня, якого тоді ж пристосували до верхової їзди.
Початок землеробства на території України припадає на 2-у половину VI-V тис. до н.е., тобто на ранні етапи неоліту. Під час розкопок поселень племен буго-дністровської неолітичної культури виявлено керамічні вироби з відбитками зерен і полови злаків. За визначенням ботаніків, вони належать трьом видам: пшениці, ячменю та просу.
Вперше назва “Україна” з’явилася наприкінці XII ст. в Іпатіївському літописі у 1187 році у зв’язку зі смертю в Переяславі князя Володимира Глібовича. У літописі говориться: “…и плакашася по нем всі переяславци… бе бо князь добр и крепок на рати… и о нем же Украина много постона…”. За часів Галицько-Волинського князівства його землі одержали назву “Україна”, яка пізніше, з XVI ст., вживалася в документах в межах більшості заселених українцями земель, що увійшли до Польщі.
Першим кодексом норм давньоруського права є “Руська правда” — цінне джерело вивчення соціально-економічного і політичного життя, правової системи Київської Русі ХІ-ХІІ ст. Перші списки “Руської правди”, що, вірогідно, була укладена в Софійському соборі і містила основи українського, білоруського, російського та литовського права, знайшов у 1738 році В.М.Татіщев.
Перший на території нашої країни “перепис населення” зробив скіфський цар Аріант, прагнучи полічити кількість своїх підлеглих. Під страхом смертної кари він наказав всім дорослим чоловікам своєї держави принести по бронзовому вістрю стріли. Їх виявилося так багато, що цар вирішив спорудити з них собі пам’ятник. Він звелів розплавити вістря і відлити мідну посудину, яку було встановлено в священній місцевості Єксампеї, десь між Дніпром і Південним Бугом. Посудина ця вміщувала 600 амфор (щонайменше 6 тис. літрів), а товщина її стінок становила 6 пальців.

Ігри.
Невід’ємним елементом сходин є гра. Юнакам варто відійти від мозкового штурму та порухатись. Декілька прикладів ігор:

Гра “ВОГОНЬ”. Необхідні матеріали: крісло або стільчик. ВОГОНЬ – жвава i рухлива гра. Ціль полягає в тому, щоб всіх товаришів затягнути на вогонь і спалити, а самому залишитися ―неспаленим‖. Всі стають в коло, взявшись міцно за руки. Посеред кола стоїть крісло (часами два), що представляє вогонь. На знак виховника, хлопці пробують один другого затягнути на крісло. Якщо якийсь юнак порушить крісло якою-будь частиною тіла, то він є спалений і виходить із гри. Решта грачів продовжують гру без нього. Гра триває доки не залишиться один неспалений переможець. Якщо під час гри котрісь два хлопці не втримаються за руки і ніхто з них не признається, що він випустив руку, то оба є спалені. Вогонь-крісло не завжди мусить бути посеред кола. Як грають цю гру, то хлопці дуже часто перескакують через крісло і воно лишається поза колом. Це не проблема. Тому, що ціль є спалити сусіда, то коло завжди вертається до крісла.
Гра “АКУЛА”. Необхідні матеріали: 1 Акула, декілька риб. АКУЛА – жвава i рухлива гра. Юнак – акула, ―атакує зграю риб – решта гуртка – i пробує по одному їх з’їсти (вирвати з кола). Гурток вибирає одного, щоб був акулою. Всі інші є зграю риб (school offish). Всі лягають в коло (головою всередину, лицем до землі) зчіпляючись зігнутими ліктями, немов ланцюг. ―Риби‖ закривають очі, а ―акула‖ кружлає навкола них, вибираючи жертву. Вибравши котрогось юнака, акула пробує вирвати його з кола тягнучи його за ноги. Якщо акулі вдастся вирвати якусь рибу, то риба стає акулою і помагає виривати інших. Гра продовжується аж акулам вдасться розірвати останню пару риб, або поки акула не піддастся. Заввага: Акула, тягнучи риб за ноги, не може викручувати (тягнути) ноги риби-юнака через хребет другого. Це дуже болить. Може бути легке подрапання шкіри від тертя з підлогою чи килимом, якщо сорочка чи штани почнуть зісуватиься під час гри.

ЧАСТИНА ІІ. ГУТІРКА №2.
Гутірка №2. Українські землі у складі інших держав. XV – XIX столітті.

Інтерактивні методи.
Виховник проводить звичайні сходини, де основною темою стають Українські землі у складі інших держав. XV – XIX столітті. Донести юнацтву важливі події цього періоду можна одним з поданих нижче методів навчання:

Навчаючи — вчусь. Після того, як виховик назвав тему сходин і роздав картки із завданням (важлива подія даного періоду, та короткий опис, картки варто підготувати перед сходинами), юнацтву потрібно ознайомитися з інформацією, що міститься на картці. Кожен юнак повинен ознайомити зі своєю інформацією інших членів гуртка у будь який спосіб. Головне завдання полягає в тому, щоб кожен юнак поділився своєю інформацією з іншими юнаками та самому дізнатися про певну інформацію від них. Коли всі поділилися та отримали інформацію, бажано щоб кожен розповів про що він дізнався від інших. Затим виховник має виділити ті події які мають велике значення в історії України.
Незакінчені речення. Цей прийом дає можливість ґрунтовніше працювати над формою висловлення ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає юнацтву змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо. Юнацтво має скласти «речення-історію» з важливих подій даного періоду. Затим виховник має виділити ті події які мають велике значення в історії України.
Дебати. Один із найбільш складних способів обговорення дискусійних проблем. У дебатах поділ на протилежні точки зору набуває найбільшої гостроти, оскільки юнакам необхідно довго готуватися й публічно обґрунтовувати правильність своєї позиції. Кожна група має переконати опонентів і схилити їх до думки змінити свою позицію – довести важливість тих подій які вони вважають що змінили хід історії. Однак можна поставити й інше завдання спільно вирішити поставлену проблему – що змінило хід історії. В такому разі юнаки повинні будуть, висловивши свою точку зору, уважно вислухати протилежну сторону, щоб знайти точки дотику. Важливо, щоб учасники дебатів не переносили емоції один на одного, а спілкувались спокійно.

Виклад гутірки.
Цьому гетьманові найбільше дісталося від істориків. Ким тільки не називали його! І зрадником російського народу, і зрадником українського народу, і великим злочинцем, і дворушником, і… Зрештою, сам перелік усіх тих ярликів забрав би тут дуже багато місця. Якщо образ Богдана Хмельницького прийнято було змальовувати всуціль світлими барвами, абсолютно ідеалізовано, то образ Івана Мазепи — за принципом контрасту — тільки в тонах темних, похмурих, зловісних. Надто багато всяких ідеологічних спекуляцій у тому, що подавалося нам за історичний портрет українського гетьмана, одного з найвидатніших синів свого часу. Мазепа ніколи не зраджував ні російський народ, ні, тим більш, український. Навпаки, своєму народові хотів він добра і волі і зробив для цього все, що було в його силах.

Цілий ряд Мазепиних попередників не зажив в українського народу слави й популярності. Вони допомагали російським вельможам гнобити простолюдинів рідної землі, заводити в себе за взірцем кріпосної Росії панські порядки, й основні свої зусилля витрачали на міжусобиці, боротьбу за владу. Україну тієї пори називають руїною, бо вона вже мало чим була схожа на себе. Нікому було дбати про просвіту й культуру бідніли монастирі, кращі розумові сили її вивозилися в Росію. Вже в перші роки свого гетьманства Мазепа багато зусиль віддає культурному відродженню краю. Він зарекомендовує себе щедрим меценатом. Відбудовуються і споруджуються — часто за його кошт — церкви й монастирі. І — не тільки у великих містах, а й у селах. Він постійно опікувався Києво-Могилянською академією. При ньому було споруджено один із її великих корпусів. За його гетьманування з’явилися численні школи, шпиталі. Сам Мазепа — один із найосвіченіших людей свого часу, він одержав справді блискучу освіту. — вчився і в Київській академії, і за кордоном. Був людиною набожною, кохався в мистецтві й літературі, сам писав вірші, і деякі з них згодом стали народними піснями. Йому приписується авторство однієї з найкращих народних пісень «Горе тій чайці, горе тій небозі…». Попервах Мазепа вірою і правдою служить Петру І, хоча й не належить до його слухняних маріонеток, бо за кожної нагоди відстоює українські права. Він заступається перед царем за козацьку старшину, всіма силами противиться, щоб людність України не конвоювали на всякі каторжні роботи (будівництво фортець, риття каналів) до Росії, бо царедворці взяли собі за правило жорстоко експлуатувати цю дармову робочу силу.

1695 року Петро І розпочав війну з Туреччиною і кримськими татарами й мобілізував на неї всі козацькі сили. Козаки не були як слід озброєні, їх погано постачали продовольством; значних втрат зазнавали вони й через бездарні дії російських воєначальників. Але не встигли вони вийти з однієї війни, як почалася інша. Бажаючи вийти до Балтійського моря, «прорубати вікно в Європу» для Росії, цар вступив у боротьбу з Швецією. Всі козацькі сили погнали з України на північ, і вони знову потрапили в ті ж обставини, що й на попередній війні. Загалом батальні події розгорталися для Росії безуспішно. Петро І лютував, часто ставив свої невдачі за провину козакам. На той час у нього вже визріла ідея скасувати на Україні козаччину й увести рекрутчину. Можливо, саме тоді й став визрівати у Мазепи план визволення України з-під ярма російського царату. Але він мусив таїтися з ним, нікому не відкриваючи свої карти. І не тільки тому, що був людиною обережною і далекоглядною. Довкола процвітали щедро заохочувані царатом і Петром І доноси й наклепи, з допомогою яких деякі старшини зводили один з одним рахунки, вимолювали собі нові привілеї, з усіх сил вислужуючись перед російським царем, пнучись у найвірнопідданіші престолу. Будь-який необережний крок міг одразу ж видати Мазепу з головою. Зрештою, 1708 року військовий суддя Кочубей з полковником Іскрою написали Петру І листа, в якому доповідали, що гетьман таємно листується з шведським королем Карлом XII. Мазепу врятувало те, що Петро І не повірив авторам листа й віддав Кочубея з Іскрою на військовий суд України, який і засудив їх до страти. Отож Мазепа не мав змоги засилати в народ своїх агітаторів із закликом до повстання. Богдан Хмельницький, готуючись до війни з шляхетською Польщею, був у набагато виграшнішому становищі проти нього. Мазепа мусив приховувати свій намір і від свого народу, і від свого найближчого оточення. І саме цим багато що зумовлено в перебігу всіх подальших подій. Усі свої сподівання він пов’язав з Карлом XII, пильно приглядався до його дій, потай радів воєнним успіхам шведського короля.

Історія не лишила нам свідчень про те, як саме домовлялися Карл XII і Мазепа, не відомі ніякі подробиці спільного плану дій. Чи вмовлялися вони, що з Польщі й Литви Карл поведе свої війська на Україну, важко про те сказати. Відомо тільки, що попервах шведський король мав іти на Смоленськ, а потім раптово поміняв свої плани й у вересні 1708 року його війська ступили на українські землі. Назустріч йому вирушив з військами російський цар. Мазепі він передав повеління негайно приєднатися до нього, щоб разом перестріти Карла XII. Мазепа зволікав з усіх сил, намагаючись виграти час. Він не знав думки своїх старшин, не відав, що почує від них, розкривши свої плани. І тут уже старшини з власної волі зажадали від нього, щоб не йшов до Петра, а вирушав назустріч Карлу XII для спільної боротьби проти російського царя. Лишивши в своїй резиденції Батурині сильну залогу, гетьман на чолі авторитетної депутації з найвпливовішої старшини і невеликим військом їде до Карла. На Січ послано гінця із закликом, аби запорожці приєднувалися до шведського короля. На зустрічі Мазепи з Карлом козацька старшина відразу ж виставила свої умови: «Україна обох сторін Дніпра з Військом Запорозьким і народом малоросійським має бути вічними часами вільна від усякого чужого володіння». Мазепа тільки збирався оповістити український народ про свій вчинок, пояснити його і закликати люд боротися проти російських військ, як це вже встиг зробити Петро І, вдавшись до безсоромної брехні й злісних наклепів на гетьмана. Він говорив, що Мазепа буцімто збирається віддати Україну у володіння польської шляхти, що він був прихованим католиком і тепер викорчовуватиме православну віру християнську, скрізь насаджуватиме унію. Петро ж обіцяв усім, хто його підтримає в боротьбі зі шведами, мало не рай небесний. Люд не знав, кому вірити; чимало пішло за російським царем, повіривши його запевненням.

Російські війська підійшли до Батурина й зажадали капітуляції. Але вірний Мазепі гарнізон і міщани категорично відмовилися здати ворогові фортецю. Мужньо утримували її оборонці, відбиваючи атаки нападників. Але знайшовся зрадник, який і допоміг узяти Батурин. Почалася жорстока розправа над його захисниками. Ріки крові потекли вулицями славного Батурина. Люд гетьманської резиденції нещадно вирізано, а місто вщент зруйновано. Воно взагалі перестало існувати. А Петро вже скликає у Глухові раду старшин, на якій Мазепу заочно позбавляють гетьманського звання й присуджують до страти. Налякані церковники з багатьох амвонів проголошують анафему Мазепі. Налякані жорстокістю російських військ й дезінформовані Петром люди не підтримують свого бунтівливого гетьмана. Тільки Військо Запорозьке йде на з’єднання з Карлом XII і Мазепою. Веде його славний кошовий отаман Кость Гордієнко. Решта ж козацьких військ — у стані Петра, під його пильним наглядом. Карається кожен, на кого падає підозра в співчутті до Мазепи. Карл XII поспішає на Січ, але раптом надовго спиняється під Полтавою. А в цей час російські частини приходять на Запорожжя, беруть штурмом Січ і руйнують її. Всіх козаків, які потрапили до рук солдатів, порубано. Ті, кому пощастило вціліти, втікають аж до Олешок, що належали татарам, і засновують там нову Січ, яка проіснувала дев’ятнадцять років. Шведський король разом з Мазепою зазнають під Полтавою тяжкої поразки. Мазепа знаходить прихисток у Туреччині. Вже старий (йому було за сімдесят літ) і хворий Мазепа болісно переживає поразку. Петро І пообіцяв туркам величезну суму грошей — триста тисяч талерів! — за голову Мазепи. Поряд із гетьманом лишилося зовсім вузьке коло відданої йому козацької старшини, з-поміж якої вирізняється генеральний писар Пилип Орлик, котрий після смерті Мазепи, ставши наказним гетьманом, віддасть усі свої сили боротьбі за визволення України від царського самодержавства. Мазепине життя згасає. Його віддані сподвижники поховали гетьмана на Дунаї, не в багатостраждальну українську землю, яку він хотів бачити вільною. Іван Мазепа — справді героїчна й одна з найзначніших постатей серед усього українського гетьманства. І не осуду й ганьби, а глибокої шани нащадків заслуговує він.

Цікаві факти:

Козацькі славнозвісні чайки не боялися ні бурі, ні оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких вони сміливо підходили впритул і брали на абордаж. Слово “чайка” походить від тюркського “чаік-чаік”, що значить човен, дубок. Вони були, як правило, понад 12 м завдовжки й 3-5 м завширшки. На кожному сідало кілька десятків веслярів, і, розсікаючи воду, чайка летіла, мов на крилах. У чайці вміщалося до 60 осіб з усім військовим спорядженням, до якого входило навіть кілька легких гармат, що називалися фальконетами. При попутному вітрі на чайці напиналося вітрило. Бували випадки, що козаки перевертали чайки догори дном і в такий спосіб наближалися до ворога. Потім серед турків ходили легенди про шайтанів у шароварах, які з’являлися з самісінького дна моря.
На овіяному козацькою славою острові Хортиця росте унікальний дуб. За переказами, цьому оспіваному в піснях та легендах дереву вже понад 700 років. Товщина його стовбура по колу — 6 м 32 см, діаметр крони — 45, висота — 33 м. На довгому своєму віці бачив він і чумаків, які, йдучи в Крим по сіль, зупинялися перепочити в його затінку, і орди татар, що вихором налітали на українські землі. Пам’ятає він і гетьмана Богдана Хмельницького та його побратимів, які спекотної днини пили воду з джерела. Не забув він і славних козаків-запорожців, бо ж росте неподалік козацької вольниці — у селі Мала Хортиця під Запоріжжям.
Найбільшою битвою з XVII ст. до середини XX ст. є Берестейська битва 1651 року між Україною і Кримом з однієї сторони, і Річчю Посполитою — з іншої. В ній брало участь до 600 тис. воїнів. Тільки битви другої світової війни, зокрема на Курській дузі, біля Москви і Берліна мали більші масштаби.
Тварини України, що зникли. За княжої доби було в лісах і степах дуже багато різних тварин. З оповідань князя Мономаха знаємо, що він полював на турів і диких коней. Нині вже ні турів, ні диких коней в Україні немає. Вони повимирали. Але з різних описів наших літописців довідуємося про їхній вигляд та життя. Тур з вигляду був подібний до великого бика. На голові він мав великі і довгі роги, закручені вперед і дещо догори. Його шерсть була чорна, вздовж хребта йшла білява смуга. Живився рослинними кормами. Тура вважають за предка нашої домашньої худоби. Раніше тур був поширений у степу, лісостепу і лісах. Але потім його зовсім було винищено, і вже 300 років він не існує в Україні. Від тура залишилися тільки згадки в народних переказах. Вимер в Україні і дикий кінь, званий тарпаном. Нагадував він невеликого коня. Шерсть його була мишачого кольору, трохи світліша під черевом, уздовж хребта йшла темна смуга. Такі смуги були й на ногах. Останнього тарпана було вбито в Україні наприкінці минулого століття.
Скільки гетьманів було в Україні? Україною понад двісті років правили 66 гетьманів: перший був Дмитро Вишневецький, оспіваний у думах як Байда, останній — Кирило Розумовський. Одні булавою освячували визвольні змагання народу, для інших блиск гетьманських клейнодів вгамовував спрагу честолюбства і власних корисних інтересів.
Найпершим вищим навчальним закладом в Україні була Острозька Колегія, заснована в 1576 р. у м. Острог князем Костянтином Острозьким. Другий вищий навчальний заклад — Києво-Могилянська академія, заснована у 1623 р. шляхом об’єднання Київської братської і Лаврської шкіл. Це були на той час єдині вищі школи у східнослов’янському світі.

Гра “ДРАКОН”. Необхідні матеріали: гарний настрій. У багатьох китайських казках та легендах розповідається про драконів. Дракони там добрі й кумедні. Вони не чинять нікому ніякого лиха. Китайські діти люблять гратися в дракона. Перед тим як почати гру, всі шикуються одне за одним. Що більше дітей, то краще. Кожен з учасників гри кладе праву руку на плече сусідові, який стоїть попереду. Жива вервечка – це і є дракон. Хто веде у вервечці перед – драконова голова. Хто пасе задніх – його хвіст. Голова метляє на всі боки, прагне вхопити себе за хвоста. А хвіст не дяється, весь час прагне відринути вбік. Драконове тіло звивається, щоб допомогти хвостові. Та коли вже хвіст не вберігся і його вхопили, то сам стає головою.
Гра ―ЗАКІНЧИ РОЗПОВІДЬ‖. Необхідні матеріали: торба; різні речі: напр. помпа для ровера, книжка, файка, пластовий ніж, кусок шкірки зі сира, листок дуба, компас, лялька, цукор; різні накриття на голову напр. шапка військового, кашкет, беретка. Виховник приносить на сходини торбу в якій є різні речі: напр. помпа для ровера, книжка, файка, пластовий ніж, кусок шкірки зі сира, листок дуба, і т. д. Виховник починає розповідь, говорить біля 2 хвилини. Тоді перший юнак витягає з торби якійсь об’єкт, який він до цього часу не бачив. Він має продовжувати розповідь і вплести до розповіді об’єкт який він витягнув із торби. Говорить дві хвилини і тоді віддає розповідь наступному юнакові, який так само витягає об’єкт з торби і продовжує розповідь. Гра продовжується доки всі речі з торби не є витягнені. Тоді виховник закінчує розповідь. Є ще один різновид цієї гри: В торбі є різні накриття на голову: наприклад: шапка поліцая, військова шапка, беретка, солом’яний капелюх, жіночий капелюх з пір’ям, дитяча шапочка, і т.д. Виховник починає розповідь, перший юнак витягає шапку і продовжує розповідь, в яку вплітає особу якої шапку витягнув. Гра продовжується аж всі шапки з торби є зужиті. Виховник закінчує розповідь.

ЧАСТИНА ІІІ. ГУТІРКА №3.
Гутірка №3. XX століття – соціалістична республіка, розпад СРСР. Незалежність України.

Інтерактивні методи.
Виховник проводить звичайні сходини, де основною темою стають XX століття – соціалістична республіка, розпад СРСР. Незалежність України. Донести юнацтву важливі події цього періоду можна одним з поданих нижче методів навчання:

Робота в парах. Юнаки працюють в парах, виконуючи завдання. (Обговорення найважливіших подій в історії, на їхню думку, для утворення державності). Парна робота вимагає обміну думками і дозволяє швидко виконати вправи, які в звичайних умовах є часо-місткими або неможливими (обговорити подію, твір, взагалі інформацію, вивести підсумок уроку, події тощо, взяти інтерв’ю один в одного, про-анкетувати партнера). Після цього один з партнерів доповідає перед гуртком про результати.
Робота в трійках. По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи навпаки, виділення несхожих думок).
Карусель. Цей метод застосовується: для обговорення будь-якої гострої проблеми з діаметрально протилежних позицій; для збирання інформації з якої-небудь теми; для інтенсивної перевірки обсягу й глибини наявних знань; для розвитку вмінь аргументувати власну позицію. Як організувати роботу: 1. Розставте стільці для юнаків у два кола. 2. Учні, що сидять у внутрішньому колі, розташовані спиною до центру, а в зовнішньому – обличчям. Таким чином, кожен сидить навпроти іншого. 3. Внутрішнє коло нерухоме, а зовнішнє – рухливе: за сигналом виховника всі його учасники пересуваються на один стілець вправо і опиняються перед новим партнером. Мета – пройти все коло, виконуючи поставлене завдання (обговорити важливі події даного періоду).

Виклад гутірки.
Роз’єднаність українських земель, перебування їх у складі різних держав були не лише болючою проблемою великої європейської нації, а й одним із складних моментів політичного становища в Центральній та Східній Європі передвоєнної доби. Україна постійно привертала увагу багатьох європейських країн, але їх цікавило тільки те, як би загарбати українські землі й перетворити їх на свою колонію. Напередодні Другої світової війни населення Західної України становило близько 7 мли осіб. На всіх цих землях панувала іноземна адміністрація, яка проводила колонізаційну політику. Це викликало обурення українців, призводило до спротиву офіційним властям.

У 1925 р. було утворено Українське національне-демократичне об’єднання (УНДО) на чолі з К. Левицьким. У 1929 р. у Відні під керівництвом Є. Коновальця постала Організація українських націоналістів (ОУН), яка ставила за мету здобуття незалежності України. Посилився національно-визвольний рух у Закарпатті. 11 жовтня 1938 р. Закарпаття отримало від Чехословаччини автономію, яка, однак, була ліквідована угорською окупацією. Карпатська Україна, що проголосила свою незалежність 15 березня 1939 р., практично того ж дня припинила своє існування. Угорщина повністю окупувала Закарпаття. Нового удару по західноукраїнських землях було завдано 23 серпня 1939 р., коли В. Молотов і Й. Ріббентроп підписали радянсько-німецький пакт про ненапад. Таємним протоколом передбачалося розмежування сфер інтересів обох держав, а Західна Україна поряд з іншими територіями мала увійти до складу СРСР. Лемківщина та Холмщина потрапляли до німецької зони. 1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу почалася Друга світова війна. 17 вересня польський кордон перетнули війська Червоної армії. Офіційною радянською пропагандою це було кваліфіковано як «визвольний похід» у Західну Україну. 22 вересня було встановлено попередню демаркаційну лінію між військами агресорів, а 28 вересня СРСР і Німеччина уклали договір про дружбу. 11 лютого 1940 р. в Москві була підписана економічна угода, згідно з якою на 15 травня 1941 р. Німеччина отримала від СРСР 632 тис. тонн хліба, 232 тис. тонн бензину, 23,5 тис. тонн бавовни, 50 тис. тонн марганцю, 900 кг платини тощо. У Бресті, Пінську, Ковелі відбулися спільні військові паради, що мало символізувати дружбу СРСР та Німеччини. У згаданому таємному протоколі йшла мова також про інтереси СРСР стосовно Південного Сходу Європи, зокрема Бессарабії. В кінці червня 1940 р. СРСР, скориставшись невтручанням Німеччини та її тиском на румунський уряд, зайняв Бессарабію, заселені українцями території Буковини та румунський округ Герца.

Отож відтоді майже всі українські землі, котрі перед тим перебували у складі інших держав, були зібрані докупи в межах СРСР. З одного боку, цей факт мав безумовне позитивне значення: возз’єднання західноукраїнських земель об’єктивно відповідало одвічному прагненню нашого народу до єдності, соборності. Але не можна не враховувати того, хто, навіщо та якими методами робив це. Сталін, ведучи політичний торг із Гітлером, насамперед дбав про подальше розширення своєї імперії, про створення «зони безпеки» на західних кордонах. До того ж Сталін прагнув якомога скоріше покласти край визвольному рухові населення Західної України. Для цього застосовувалися не лише репресії. З тактичних міркувань було зроблено ряд кроків, спрямованих на обмеження польського впливу на цих землях. Зокрема, українська мова стала мовою викладання у названому на честь І. Франка Львівському університеті. Однак у становищі нових територіальних надбань СРСР домінувало інше. Йшов жорсткий процес насильницької радянізації. Були заборонені всі українські партії, культурно-освітні організації, союзи, гуртки, греко-католицька церква, заклади «Просвіти», понад 80 різноманітних видань. Радянське керівництво смертельно лякала сама можливість впливу національне налаштованої Галичини на радянську Україну. Ось чому влада з такою наполегливістю насаджувала в Західній Україні відпрацьовану в СРСР тоталітарно-комуністичну систему.

Репресії проти населення ставали дедалі більш жорстокими та масовими. З осені 1939 р. за політичними мотивами, як правило, без суду і слідства було репресовано 10% населення Західної України. Довгождане возз’єднання українських земель виявилося кривавим. 22 червня 1941 р. Німеччина напала на СРСР. У загарбницьких планах фашистів Україна займала особливе місце. Згідно з планом «Ост» Німеччина мала намір депортувати з України десятки мільйонів людей, переселивши сюди колоністів-німців. Частину її земель передбачалося передати сателітам гітлерівської Німеччини. Вже перші дні війни показали слабкість СРСР. Незважаючи на масовий героїзм бійців, Червона армія, командний склад якої став жертвою сталінських репресій ще в передвоєнні роки, швидко відступала. До середини серпня 1941 р. німецькі війська захопили Галичину, Західну Волинь, Буковину, Бессарабію. 19 вересня фашисти взяли Київ, у жовтні — Одесу й Харків. До кінця 1941 р. була окупована майже вся Україна. Величезними були людські та матеріальні втрати.

Сподівання західних українців на те, що з приходом сюди німців і відступом більшовиків для них настане покращення, не справдилися. Хоча військові підрозділи ОУН на початку війни разом з німцями вели боротьбу проти Червоної армії, Гітлер і думки не мав про те, що Україна може стати самостійною державою. Це особливо стало ясним, коли проголошена у Львові 30 червня 1941 р. Українська держава була швидко зліквідована, а ініціаторів прийняття Акта про незалежність України — С. Бандеру і Я. Стецька — було запроторено до концентраційного табору Заксенгаузен. По всій Україні встановлювався окупаційний режим, який жорстоко переслідував усіх, хто чинив йому спротив. 20 серпня 1941 р. із значної частини республіки, окупованої німцями, був створений Райхскомісаріат Україна на чолі з фашистським катом Е. Кохом. Однак усе це не могло придушити опір населення. Зокрема, активну боротьбу проти окупантів розгорнули радянські партизанські формування. В окупованому Києві була створена Українська Національна Рада — політично-громадський центр під орудою ОУН. Діяли підпільні більшовицькі та націоналістичні організації, польські партизанські загони та ін. Якщо діяльність радянських партизанів концентрувалася в основному на Лівобережжі, то збройні формування ОУН, насамперед Українська повстанська армія, діяли на теренах Західної України. У липні 1944 р. було створено Українську головну визвольну раду. Більшовики однак, вбачали в ОУН— УПА посібників Німеччини, своїх ворогів. З цієї причини антинацистський рух в Україні послаблювався, його сили нерідко витрачалися на братовбивчу боротьбу між собою.

Події на фронтах, особливо після поразок Німеччини під Сталінградом та Курськом, стали розвиватися вже на користь антигітлерівської коаліції. Стратегічна ініціатива остаточно перейшла до Червоної армії. Почалося визволення Лівобережної України. Червона армія мала потрійну перевагу над німецькою в кількості військ, майже п’ятикратну — в техніці, значна частина якої поставлялася союзними державами, насамперед США та Великою Британією. Поповнена величезними людськими ресурсами, Червона армія розгорнула енергійний наступ. Протягом літа—осені 1943 р. були звільнені Харків, Чернігів, Полтава, у вересні — Донбас, а 6 листопада був звільнений Київ. Переможне форсування Дніпра завершувало корінний перелом у війні. Завершальний етап Другої світової війни посідає дуже важливе місце як у світовій історії, так і в історії України. Саме тоді починали формуватися нові погляди на повоєнну розбудову світу, на всю систему міжнародних відносин. І що ближчою ставала перемога над спільним ворогом, ці питання привертали дедалі пильнішу увагу політичних лідерів США, Великої Британії, СРСР. Що стосується ходу Другої світової війни в 1944—1945 рр., то тут ставало дедалі зрозумілішим, що антигітлерівська коаліція впевнено йде до перемоги над нацистською Німеччиною. Зокрема, 1944 р. став роком остаточного визволення українських земель від німецько-фашистських загарбників. У лютому 1944 р. в районі м. Корсунь-Шевченківський було ліквідовано велику групу німецьких військ. 26 березня радянські війська вийшли на державний кордон з Румунією. Після того як у першій половині травня 1944 р. був звільнений Крим, основні зусилля сконцентрувалися на західному напрямку. Під Бродами було розбито вісім німецьких дивізій, у тому числі дивізія СС «Галичина». Були звільнені Львів, Станіславів, Ужгород. На початку жовтня 1944 р. територія України була повністю очищена від окупантів, а наприкінці цього місяця було звільнено й Закарпаття. 29 червня 1945 р. між СРСР та Чехословаччиною укладено угоду про возз’єднання Закарпаття з Українською РСР.

Чималий внесок у розгром фашистів зробили радянські партизанські формування М. Наумова, О. Федорова. Певних успіхів досягло і з’єднання С. Ковпака під час свого карпатського рейду. Складовою частиною всеукраїнського руху спротиву нацистам були дії Української повстанської армії. Тільки восени 1944 р. вона здійснила 800 рейдів. Після того як по Західній Україні пройшли радянські війська, УПА організувала низку акцій з метою перешкодити мобілізації та депортації українського населення. Тоді ж із тактичних міркувань німці звільнили з концтабору С. Бандеру, Я. Стецька, А. Мельника. Однак своєї мети вони не досягли: ОУН—УПА не відмовилися від боротьби на два фронти — і проти більшовиків, і проти нацистів. Україна зробила величезний внесок у досягнення перемоги над нацистською Німеччиною та Японією. Щонайменше 5,3 млн осіб, або один із кожних шести мешканців України, загинули у Другій світовій війні. 2,3 млн українців було вивезено на примусову працю до Німеччини. Втрати України становлять 40—44% загальних втрат СРСР. Депортовані з Української РСР складають 78,6% усіх депортованих з СРСР. Матеріальні збитки в Україні оцінювались у 286 млрд крб (загальні збитки СРСР — 679 млрд, з яких 225 млрд припадає на Росію, 75 — на Білорусію, 20 — на Латвію, 17 — на Литву, 16 — на Естонію). Український народ, який став одним із переможців у цій кривавій бійні, сподівався, що після війни все буде інакше, що тоталітаризм і геноцид — то вчорашній день людства. Однак ці надії виявилися марними. Ще протягом довгих десятиліть. Москва відмовляла українському народові, як і іншим народам СРСР, у праві на вільний, самостійний розвиток, на власну незалежну державу.

7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі зібралися лідери Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук), провели переговори (без залучення М. Горбачова, який повернувся до виконання обов’язків Президента СРСР) і наступного дня підписали угоду про створення натомість СРСР Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня того ж року в Алма-Аті відбулася зустріч керівників незалежних держав колишнього СРСР (виняток становили Грузія та країни Балтії). У прийнятій декларації зафіксовано, що з утворенням СНД Радянський Союз припиняє своє існування. Так було перегорнуто останню сторінку в історії Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Ліквідація найбільшої у світі тоталітарної імперії, яка проіснувала майже 70 років, стала фактом глобального значення. Проголошення державної незалежності України 24 серпня 1991 р. принципово по-новому поставило питання державного, економічного та політичного розвитку України. Йшлося про нову і, як засвідчив подальший розвиток подій, надзвичайно складну сторінку її багатовікової історії. Проголошення незалежності України та завдання створення самостійної Української держави закономірно висунули проблему розгортання державотворчих процесів. Народ України заявив, що будуватиме державу суверенну й самоврядну, незалежну та відкриту, демократичну і правову. Наше з вами сьогодення – це період переходу від тоталітарно-комуністичного режиму до демократичної, незалежної, правової держави. Як свідчить досвід багатьох країн Центральної та Східної Європи, бажано все зробити для того, щоб цей період був якомога коротшим, щоб якомога швидше суспільство звільнялося від рудиментів комуністичної системи і переходило на сучасні ринкові рейки.

Цікаві факти:

Найбільші сходи в Україні — Потьомкінські сходи в Одесі — одна з видатних кам’яних споруд 1-ої половини XIX ст. Це складна інженерна споруда висотою 24 м і довжиною 142 м має 142 кам’яних сходинки і 10 площадок. Ширина нагорі — 125 м, внизу — 21 м. В її спорудженні взяли участь архітектори Ф.К.Бофф, Г.І.Торрічеллі та ін. Матеріал — цегла, черепашник, камінь.
У липні 1907 року український богатир, цирковий борець Терентій Корень дав на арені чикагського цирку незвичайну виставу: спокійно увійшов до клітки з величезним левом. Хижак блискавично кинувся на людину, але богатир міцним ривком підняв лева над головою і кинув з силою на пісок. За кілька секунд лев був мертвий, а борець був нагороджений єдиною в своєму роді медаллю з написом “Переможцю левів”.
П’ятикратним чемпіоном з легкої атлетики, 35-кратним рекордсменом світу є Сергій Бубка (1963 р. н.). Народився Бубка у місті Луганську, закінчив середню школу № 57 міста Донецька. У 1985 році закінчив Київський інститут фізкультури. Уславився як плигун з жердиною. Бубка — почесний громадянин Братислави, Парижа, Донецька.
Найдовшим словом в українській мові, що містить тридцять літер, є “дихлордифенілтрихлорметилметан” — назва одного з пестицидів.
Перший автомобіль з’явився на території сучасної України, а разом з тим і в усій тодішній Російській імперії у 1891 році в Одесі Купив у Франції це механічне чудо редактор газети “Одесский листок” В.В.Навроцький. То була одна з найперших ще дослідних моделей уславленої згодом фірми Панар-Левассор.
Найбільшим озером в Україні є Ялпуг (Ялпух) у заплаві Дунаю, в Одеській області. Довжина його 39 км, ширина до 5 км, пересічна глибина 2 м, а площа 149 кв. км. Живиться озеро переважно за рахунок паводкових вод Дунаю та річок Ялпуг і Карасулак. Найглибшим озером в Україні є Свитязь в басейні Бугу. Це одне з Шацьких озер на Волині. Довжина його 9,3 км, ширина 8,0 км, площа 24,2 кв. км, максимальна глибина 58,4 км.

Гра “ФРУКТИ”. Необхідні матеріали: гарний настрій. Іспанія – країна садів. Тут скрізь, де не глянь, росте виноград. Тут щедро родять апельсини й персики, гранати й інжир, мигдаль і лимон. Ну, а хто таку смакоту вирощує, той і пісні , й казки про це складає, і різні ігри вигадує. Гра ―Фрукти‖ проста, але цікава. Гурток дітей сідає кружка, і кожен обирає собі назву якогось фрукта: один- апельсин, інший – гранат, третій – лимончик. У середині кружка стоїть покупець. Стоїть собі, а тоді як гукне : ―Лимончик- гранат!‖ Гранат із лимончиком підхоплюються на ноги й стрімголов біжать, щоб помінятися місцями. А покупець теж гав не ловить. Шмиг – і вмостився на місце граната. Тепер гранатові бути покупцем.
Гра “НЕБО, ЗЕМЛЯ ВОДА”. Необхідні матеріали: знання. Аргентина – це величезний краї лісів і річок, краї пустель і скелястих гір. Мабуть, саме через те діти Аргентини придумали собі гру ―Небо, Земля, Вода‖. Той, хто водить, стає на середину кола і, вказавши на кого-небудь пальцем, вигукує : ―Земля!‖ У відповідь зразу ж треба назвати дику тварину чи свійську тварину. Хто загаявся- гру покидає. На слово ―Вода‖ називають якусь рибу. А на слово ―Небо – птаха. Повторюватись не дозволяється. Виграє той, хто дає швидкі відповіді найдовше.

ЕКСКУРСІЇ
Екскурсія №1. Трипільська культура. «Прадавня Аратта – Україна»

На березі Дніпра неподалік Дівич-гори, де знаходиться село Трипілля Київської області, є приватний музей.

Ми тут жили ще до часів потопу.
Наш корінь у земну вростає вісь.
І перше, ніж учити нас , Європо,
На себе ліпше збоку подивись.
Ти нас озвала хутором пихато.
Облиш: твій посміх нам не допече,
Бо ми тоді вже побілили Хату,
Як ти іще не вийшла із печер.
Борис Олійник

Дійсно, трипільці будували собі хати, обмазували зсередини і зовні, потім білили і фарбували – так само, як традиційно робили українці в селах. Деякі подібні на трипільські хати і дотепер можна знайти в глухих селах України і Молдови… Музей «Прадавня Аратта – Україна», знаходиться у селі Трипілля, поблизу якого більше ста років тому київський краєзнавець В. Хвойка відкрив трипільську археологічну культуру – комплекс речових залишків апофеозу Аратти. Засновниками приватного історико-археологічного музею ―Прадавня Аратта – Україна‖ є відомий колекціонер Олександр Поліщук, будівельник Володимир Лазоренко, художник Анатолій Гайдамака і науковець Юрій Шилов. Трипільська культура була поширена в основному на території нинішньої Правобережної України, лише невелика її частина була на території Молдови і Румунії. В українській землі і досі лежать мільйони не розкопаних пам’яток. Радянська наука засекретила всі дослідження Трипільської культури, які відбувалися до 1937 року, більш того – вчені-дослідники були розстріляні. Радянська влада, як і царська влада в 19 столітті, не могла допустити, щоб український народ мав в своїх історичних здобутках таку красномовну сторінку, як Трипільська культура. До Жовтневої революції на території України було зібрано більше 300 приватних колекцій Трипільської культури, які потім були законсервовані і десь сховані. Коли Олександр Поліщук вперше побачив трипільські речі, він здивувався, чому ніде немає інформації: речі є, а інформації про них і про цю культуру немає.

Інститут археології України продовжував традицію замовчування даних про цю величну культуру. Крім вузьких спеціалістів-археологів, що займалися дослідженням періоду неоліту і міді на території України, ніхто не знав ні про саму культуру, ні про територію її поширення. І донині інститут археології ревно ставиться до предмету свого дослідження – Трипільської археологічної культури, монополізуючи її і не допускаючи, щоб хтось, окрім їхньої профспілки – співробітників інституту, досліджував цю культуру і розглядав її не тільки як археологічний феномен або поза тими межами, ними ж встановленими. Коли Олександр Поліщук зібрав колекцію Трипільських речей, купляючи їх у приватних осіб і людей, які виїжджали на проживання за кордон і не могли ці речі вивезти, він почав міркувати над створенням Трипільського музею. Хвиля зацікавлення Трипільською темою або, говорячи словами Поліщука, ―вибух‖ почався приблизно у 1999 році завдяки його спілці з Шиловим і ще декількох чоловік, в числі яких покійний Сергій Платонов, відомий своєю колекцією, що експонувалася в Києво-Печерській лаврі і Софії Київській. В музеї представлено більше 500 предметів, в той час, коли в Національному історичному музеї України всього 100. Чому так? Бо інститут археології України, який має право на розкопки, чомусь ховає знайдені і описані речі, а не представляє на огляд громадськості, яка за останні роки вже хоч чує про Трипільську культуру, але все ще не бачить – всього того, що є по цій культурі. Коли потрапляєш в музей ―Аратта-Україна‖, де поруч з трипільськими речами можна побачити й предмети 19 століття в надзвичайно органічному з ними поєднанні, ти ніби опиняєшся в іншому вимірі – стоїш в трипільській світлиці, яка дивовижно нагадує українську, має таку ж піч – винахід трипільців, той самий дідух у куті, такі ж миски і горщики.

В музеї можна побачити не тільки матеріальні автентичні речі – там відчувається особлива атмосфера, а енергетика тієї землі заряжає тебе ще в дворі, де стоїть реконструйована трипільська хата, а на подвір’ї сидять жіночі глиняні статуетки – такі, які ліпили трипільці, тільки у збільшеному вигляді. Олександр Поліщук переконаний, що про Трипільську культуру мають знати всі українці, бо українці, за його словами, – це не те, що люди першого сорту, а ―вищі люди в світі. За ними стоїть велична Трипільська цивілізація, вони є прямими нащадками того народу, який породив всі індоєвропейські народи, що пішли і в Європу, і в Азію. Згадаймо хоча б арійців, які пішли в Індію та Іран, а через століття-тисячоліття поверталися, наприклад, у вигляді кіммерійців, скіфських і сарматських племен на територію України.

Адреса: вул. Риболовецька 1, с.Трипілля, Київська обл. Проїзд: від станції метро “Видубичі” маршрутним таксі “Київ-Стайки”, “Київ-Ржищів”, “Київ-Букрин”, “Київ-Канів” (через Ржищів) до зупинки “Школа-інтернат” в с.Трипілля. Час роботи: з 10-00 до 18-00, вихідний – понеділок (при домовленості по телефону можливе проведення екскурсій і в понеділок). Вартість екскурсії: Вхід до музею – 20 грн. Оплата послуг екскурсовода – 150 грн. (незалежно від кількості відвідувачів), сюди входить і оплата за вхід до музею. Послуги екскурсовода надаються тільки у разі попередньої домовленості. Тел. для довідок: +38(044)5209625, +38(067)7719010

Екскурсія №2. “Пам’яті Героїв Крут»
На місці історичних подій є меморіальний комплекс «Памяті Героїв Крут.

Пісня невідомого автора:

Впав на землю січневий мороз,
Срібним інеєм вкрилися віти.
Нам сімнадцяти ще не було,
Ой як нам ще хотілося жити!
Нас тут триста до бою пішло –
Рятувати свою Україну.
Ми залишили неньку, сестру,
Хтось, можливо, й кохану єдину.
Причаїлася тиха жура
Десь у Крутах, в сумнім полустанку.
Світлим полум’ям серце згора,
Ллється кров, та із самого ранку.
Впав на землю січневий мороз,
Срібним інеєм вкрилися віти.
Нас тут триста у Крутах лягло.
Всі твої, Україно, ми діти!

Музей розкриває героїчну сторінку української військової історії – бій під Крутами, який відбувся у січні 1918 року. Будівництво Меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут» розпочалось у 1990 році з ініціативи громадськості. З 2010 року музей став філією Національного військово-історичного музею України.

Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, створив пам’ятник у вигляді насипаного пагорба заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Вона нагадує колони Київського університету, в якому навчалася більшість студентів, що загинули під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудована капличка, а поруч із пам’ятником озеро у формі хреста. Музейна експозиція складається із залізничної платформи та чотирьох зал-вагонів. Експозиція розпочинається з відкритої залізничної платформи з гарматою. З такої гармати, укріпленої мішками з піском, сотник армії УНР Лощенко вів прицільний вогонь по наступаючих лавах червоноармійців. Огляд експозиції продовжується у залах-вагонах, що розповідають про розвиток українського національного руху початку ХХ століття, ключові події Української революції 1917 року, проголошення Української Народної Республіки, дії більшовицької Росії проти молодої Української держави, бій біля станції Крути та повстання на заводі «Арсенал» тощо. Особливістю 2-го експозиційного вагону є те, що він був призначений для проведення санітарного огляду вояків під час проведення військових дій. Зала-вагон №3 присвячена безпосередньо бою біля станції Крути, повстанню на заводі «Арсенал». Матеріали розташовані за принципом протистояння воюючих сторін, ліворуч – українські військовики, праворуч – більшовицькі, також відтворена карта-схема самого бою. Завершує експозиційний огляд музею 4-та зала-вагон, де розміщені копії документів та кіно-, фотоматеріалів, які висвітлюють часи Української революції (1918-1921 рр.), гетьманату П.Скоропадського, доби Директорії, ЗУНР. Музей розкриває значення бою під Крутами для подальшого розвитку національно-визвольної боротьби в Україні та виховання українських патріотів.

Адреса: Чернігівська обл., Борзнянський р-н, Печівська сільська рада, с. Пам’ятне, вул. Героїв Крут, 38.

Проїзд: кращим варіантом буде скористатися приміською електричкою.

Вартість екскурсії: вхід до музею – 15 грн. Екскурсії за домовленістю (+30683888372) Тел. для довідок: завідувач меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут» Данилевський Олексій Вікторович, тел.: +30683888372, mk_krytu@ukr.net

Екскурсія №3. Революція Гідності.
Україна сьогодні стоїть на переломному моменті в своїй історії, з яким не порівняються жодні події, що відбувались в роки минулі. Сьогодні Великі Дні, які увійдуть в скрижалі боротьби за Незалежність, коли саме народ взяв ситуацію в свої руки і, незважаючи на політиканів, продиктував власні умови та правила.

Весь світ бачив, що відбувалось в Києві, в самому серці Європи. Ганьба. Ганьба тим військовим (чи правоохоронцям), які стріляли по мітингувальниках. Стріляли прицільно, холоднокровно, стріляли з потужної зброї, кулі якої не могли стримати ні щити, ні бронежилети. Ганьба владі, яка віддавала накази вбивати … так, саме вбивати громадян своєї держави. Найбільший доказ ганебності, бездарності та злочинності влади, на мій погляд, це те, що люди ховались від своїх же правоохоронців, від тих, які повинні захищати інтереси народу … Ми з Вами повинні пам’ятати про те, що сталось, про героїчну загибель вояків Небесної Сотні та всіх, хто потрапив під кулі снайперів, найнятих владою. Їхні жертви повинні постійно нагадувати нам, за що боровся і за що стояв Майдан та ми повинні змінити країну на краще, в честь загиблих Героїв. Кожен з нас бачив хронологію подій по різному, хтось був безпосереднім учасником на передових позиціях, хтось забезпечував і ограновував надійний тил. Діти в той час спостерігати могли хіба що через інтернет-серурси, мас-медіа. Важливо їм показати ті місця які змінили нашу країну. Екскурсія, в більшій мірі мандрівка, триває 1,5-2 години. Її тривалість та маршрут можна розширити за власним бажанням. Варто залучити особу яка була безпосереднім учасником подій. Він як ніхто інший може розповісти про події які він «проніс через серце».

ПЕРЕЛІК ОПРАЦЬОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ПРОЕКТУ:
1. Бойко О. Д. Історія України / О. Д. Бойко. – К.: Видавничий центр: «Академія», 2002.– 656 с.;
2. Довідник з історії України (А – Я):Посіб. для серед. загаль-ноосвіт. навч. закл. / Ред.: І.З. Підкова, Р. М. Шуста.– 2-е вид., доопрац. і доповн.– К.: Генеза, 2002.– 1135 с.;
3. Історія України. Комплексний довідник / укладачі Воропаєва В. В., Губіна С. Л., Земерова Т.Ю., Коніщева С. Є. Сідорчук В. П., Скирда І. М. – Харків: ФОП Співак В.Л., 2010. – 576 с.;
4. Михальчук П. Термінологічний і хронологічний довідник з історії України. Видання друге, доповнене і перероблене / П. Михальчук. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. – 192 с.;
5. Мітягін В. Ю. Усе. Історія України: довідник / В. Ю. Мітягін; за редакцією С.В.Кульчицького. – К.: Видавництво «Майстер-клас», 2009-2010. – 240 с.;
6. Мокрогуз, О. П. Інноваційні технології на уроках історії / О. П. Мокрогуз. – Харків : Основа, 2007. – 192 с.;
7. Інтерактивні методи навчання у підготовці спеціалістів для банківської системи України: Зб. наук. праць. – Суми – Харків, 2001. – 250 с.
8. Інтернет ресурси:
8.1. google.com.ua;
8.2. uk.wikipedia.org
8.3. osvita.ua
8.4. plastovabanka.org.ua

Залишити відповідь Скасувати коментар