Думку взято з посту в Facebook пл. сен. Василя Шипівдича, =V= після передачі зв’язківства в 53-му курені УПЮів ім. Є. Коновальця в Новому Роздолі.
Пройшло вже трохи часу, але хотілося висловити якісь свої невеличкі спостереження, будучи зв’язковим
В суботу 18.05.2019 – передав обов’язки зв’язкового.
Порахувавши скільки років був зв’язковим – виходить 15 років (якщо точно то 15 років 6 місяців і 2 дні)
За ці роки були і злети, і падіння, радісні та сумні моменти.
Бути зв’язковим — це важка та весела праця, де повинен постійно в чомусь себе вдосконалювати; показувати юнакам постійну працю над собою, своїм вдосконаленням.
За ці роки було дуже багато цікавих, неоднозначних, критичних, непопулярних ідей про проведення всякого роду сходин, мандрівок і таборів.
Роблячи курінні табори та вдосконалюючи систему проведення табору, було видно, як юнаки бажають вдосконалюватися або ж навпаки — після табору розуміють, що Пласт не є тим, що їм потрібно.
За ці роки пройшло декілька поколінь різного роду мислення, бажань, ідей тощо.
За час зв’язківства був виховником у 4-х гуртках (не одночасно, а послідовно)
Також мав “вічний гурток”: зі свого досвіду – не рекомендую – це немає розвитку, а лише тупцювання на місці – де ті, які створили гурток вже відійшли від Пласту, а ті, які прийшли, навіть не розуміють, чому така назва гуртка.
Виховницький процес — це колосальний досвід в тому, що навіть, коли на вишколах порівнють вікові характеристики юнаків (11-13, 13-15, 15-17), то складається відчуття, що вони зміщуються, тобто аналіз дітей за віком 11-13 є таким, що зміщується в сторону 13-15 (розвиток і думки проходять швидше, ніж було) — суто моє спостереження і взалежності на чому акцентуватися.
Також порівнюючи юнаків, які ліниво ходили на сходини, йшли і верталися з Пласту – починали ставати виховниками на відміну від тих, які успішно проходили Програму УПЮ.
Велику роль грають батьки. Особливо, якщо порівнювати малу станицю та велику (Новий Розділ та Львів (у Львові теж був впорядником гуртка – авт.), відчутно різницю в бажанні батьків до розвитку власних дітей.
В малих станицях батьки більш боязкі до такого, менш усвідомлені, що потрібно дитині, на відміну від батьків у великому місті.
Порівнюючи дітей з різних станиць, можна сказати, що для менших станиць потрібно постійно знайти вільний час, коли більшість може взяти участь не тільки у сходинах, але й в інших запланованих акціях.
Найважчий момент — це коли батьки часто використовують Пласт в ролі “батога і пряника” або “не пущу на Пласт поки не зробиш уроки/не поприбираєш/не сходиш в магазин тощо”. В таких випадках юнаки часто виходили з Пласту, бо через це вони повинні були виконувати всі бажання батьків, які не хотілося робити.
Тому часто батьки люблять цим користати, що не раз було обговорено з батьками. Таким чином діти, виходячи з Пласту, вже не могли піддатися на інші бажання батьків.
Ще гірше, коли батьки перебувають на заробітках, а діти виховуються бабусями і дідусями, тому щохвилинні дзвінки (“де Ти є і коли прийдеш додому?”) перетворювалося, в пояснення з боку виховника, що з дитиною все гаразд і нічого з нею не станеться, хоча сам цей процес є дуже морально втомливим.
Одна з ключових проблем в малих куренях (одного в станиці) — відсутність конкуренції, як це має місце в більших станицях. Тому що, коли є конкуренція, відповідно є бажання вдосконалюватися в порівняні до інших.(Це допомагало коли я з юнаками їздили на СВ станиці Львів, де вони бачили швидку роботу, працю на підтаборі. Саме після таких акцій більше мали бажання до пластування, бо розуміли що вони не одні, а таких дуже і дуже багато).
Бувають моменти, коли є старший гурток 17+ і молодший гурток 11-річних, які не розуміють до кінця і не бачать, як на когось рівнятися (оскільки у гуртку 17+ зазвичай залишається двоє людей). Стосовно тяглості — це також важкий процес — не завжди юнаки вийшовши з гуртка мають можливість бути виховниками чи залишитися в Пласті, оскільки час, який вони можуть використати лише може бути на вихідних, якого і так мало.
Якщо підбити підсумок, то за ті роки не все загдається що було, але ключовим моментом це є те, що прикладом самовиховання повинен бути зв’язковий та КВ куреня, які активно приймають участь у всіх запланованих заходах та показують юнакам свою працю. Також потрібно обов’язкового помогти юнакові усвідомити його бажання та задати напрям, в якому він може себе вдоскононалювати щодо Програми УПЮ. А також варто шукати конкуренції між різними куренями в різних станицях, оскільки це є захопливо.
Все, що тут написано — це мої власні спостереження, з якими я зіткнувся, тож в інших може бути по-іншому.
Дякую кожному юнакові, який супроводжував моє пластування та хочу побажати новому зв’язковому більше впевненості у своїх силах, вдосконалювати курінь так, щоб він розростався, ставав ще кращим та великої наснаги для роботи!