Актороство

Автор матеріалу Арсен Волосянко

Остання зміна 12.02.2017

Друга проба, Перша проба, Третя проба, УПЮ, Мистецькі

Перша пробаДруга пробаТретя проба

Вимоги до вмілості

  1. Прочитати три драматичні твори українських письменників.

  2. Відвідати дві театральні вистави з гуртком.

  3. Охарактеризувати основні жанри театрального мистецтва.

  4. Знати основних осіб, що працюють при створенні вистави та їх роль (режисер, актор тощо). Знати, хто створює вистави у місцевому театрі.

  5. Знати в загальному історію театру.

  6. Прочитати вголос уривки з улюбленого драматичного твору.

Матеріали для підготовки до здачі вмілості

 

1. Прочитати три драматичні твори українських письменників.

Щоб починати здавати цю вмілість потрібно знати , що ж це таке акторство – мистецтво акторської гри, створення художніх образів у театрі, кіно, на телебаченні чи радіо.  Драматичними творами можна назвати такі, в яких майже весь текст становить мова персонажів. У діалогах дійові особи обмінюються думками, виражають своє ставлення до предмета розмови, свої настрої та почуття. Свій монолог персонаж може звертати до глядача чи до себе самого.

Одні з найвідоміших творів українських письменників можна вважати такі : «Лісова Пісня» (Лесі Українки)  , «Наталка Полтавка» (Івана Котляревського) , «Украдене щастя» , «Лис Микита» (Івана Франка) , «Назар Стодоля» (Тараса Шевченка) , «Маруся Богуславка» (Михайла Старицького) , «Солодка Даруся » (Марії Матіос) , «Кайдашева сімя» (Івана  Нечуй-Левицького ) .

Більшість з цих творів можна прочитати в шкільних підручниках.

2. Відвідати дві театральні вистави з гуртком.

Ця точка спрямована на культурний розвиток пластунів, а саме вашого гуртка. В більшості міст є театри, перейшовши по цій ссилці ви зможете знайти перелік всіх театрів в Україні

3. Охарактеризувати основні жанри театрального мистецтва.

Існують різні жанри, які письменники, продюсери і режисери можуть використовують у театрі згідно з їхніми смаками:

1) Драма

(грец. drama — дія) — п’єса соціального, історичного чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої — переважно звичайні люди. Автор прагне розкрити їх психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.

2) Комедія

(грец. komodia, від komos — весела процесія і ode — пісня) — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.

За принципом організації сценічної дії розрізняють:

а)комедії положень, засновані на хитромудрій інтризі;
б) характерів або вдач — на осміянні гіпертрофованих людських вдач, ідей.

За характером розрізняють:

а) сатиричну
б) гумористичну
в) трагікомедію
д) комедію дель арте
3) Фентезі

(англ. fantasy — фантазія) — літературний жанр, в якому магія та інші надприродні явища є головними елементами сюжету, теми чи місця дії. Багато історій цього жанру відбуваються у вигаданих світах, де магія є звичною справою. Як правило, від наукової фантастики і літератури жахів фентезі відрізняється відсутністю (псевдо)-наукових та макабричних тем, хоча усі три жанри мають багато спільного.

4) Пантоміма

(від грец. παντόμῑμος — мімічний актор) — вид сценічного мистецтва, в якому художній образ створюється за допомогою міміки, жестів, пластики тіла тощо.

5) Маріоне́тки

(через посередництво французької мови фр. marionnette запозичено з італійської іт. marionnette , яке утворене від пестливої форми Marion до імені Maria – спочатку назва невеликих фігур євангельської діви Марії в середньовічній ляльковій містерії (виставі)) –

В ляльковому театрі лялька, яку приводить у рух за допомогою ниток, шнурів актор-ляльковод, схований від глядача. Інша назва такої ляльки – фантоші.

6) Трагедія

(грец. tragoedia, буквально: козлина пісня) — драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свої творчі потенції, з об’єктивною неможливістю їх реалізації.

7) Опера

(іт. opera — дія, праця, твір) — музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії. В опері сценічна дія органічно поєднується з вокальною (солісти, ансамблі, хор), та інструментальною (оркестр) музикою, досить часто — з балетом і пантомімою, образотворчим мистецтвом (гримом, костюмами, декораціями, світловими ефектами, піротехнікою тощо). Як правило оперу поділяють на сцени, акти, дії. Елементами опери є арія, ансамбль, хор, балетна сцена, увертюра, симфонічний антракт.

4. Знати основних осіб, що працюють при створенні вистави та їх роль (режисер, актор тощо). Знати, хто створює вистави у місцевому театрі.

Творчі кадри

– Режисер
– Автори
– Художник-постановник
– Композитори
– Директор
– Музичний директор / диригент
– Хореографи
– Художник-дизайнер
– Світловик
– Художник-костюмер
– Драматурги, літературні редактори
– Гример
– Актори
– Співаки-солісти
– Танцюристи
– Хор: Жінки: сопрано, меццо-сопрано, альт, чоловіки: тенор, баритон, бас
– Оркестр з різними інструментами
– Музичний редактор (звукорежисер)
– Концертмейстер
– Світло-режисер
– Суфлер
– Масовка-статисти (на контрактах)

5. Знати в загальному історію театру.

Найдавніші ритуально-обрядові, а потім фольклорні дійства були предтечами театру, вони завше проводилися у відповідних місцях, вибраних громадою — поляни, горби, гори, дороги, вулиці, селянські двори, самі будівлі і їх внутрішні приміщення виступали, водночас, й місцем лицедійства, й глядацькою залою. Аж ось, справжнім праобразом теперішнього класичного театру стали амфітеатри Елінів.

Театри Стародавньої Греції

Грецькі будівлі театру називалися театрон («бачачи місце»). Театри були великі, розташовувалися на відкритому повітрі, тобто, побудовані на схилах пагорбів. Вони складалися з трьох основних елементів: орхестра, скена і театрон.

Центральним місцем в театрі була «орхестра», або «танцювальний майданчик», — великі круглі або прямокутні площадки внизу самої споруди. Орхестра використовувалася для хорового виконання, релігійних обрядів, і можливих дійств. Крім того, зчаста, в середині орхестри був розташований вівтар (в Афінах — вівтар Діоніса).

За орхестрою було велике прямокутне приміщення, назване «скена» (що означало «намет» або «хатинка»). Її використовували актори, щоб змінювати свої костюми і маски. Як правило, було двоє або троє дверей до скини, що виходили на орхестру, із яких учасники дійства могли входити і виходити. Спочатку скени були наметами або тимчасовими спорудами, виставленими на релігійне свято, і їх знімали, коли свято закінчувалося. Пізніше, скена стала постійною будовою із каменя і тоді ці споруди, іноді з розписом, служили фоном для вистав та святкових урочистостей (теперішні декорації). У передній частині скени була розміщена припіднята невеличка ділянка проскенію, яку називали логейон, яка згодом стала родоначальником сучасної авансцени. Цілком можливо, що в деяких виставах, актори (на відміну від хору) діяли виключно на проскенії.

Зразу ж за колом (в рідших випадках, прямокутником) орхестри розміщався «театрон». Глядачі сиділи на ступінчатих лавках, побудованих на схилі пагорба. Грецький театр завше будували тільки на пагорбах, які були правильної форми, або ж їх вирівнювали до необхідної форми. Типові театри були величними, здатними розмістити від 7 000 до 15 000 глядачів.

Театри Стародавнього Риму

Ці театри не принесли суттєвих змін відносно старогрецьких театрів, але їх визначальним явищем стала, саме, популяризація театру, як мистецтва й культурної події по більшості тодішнього світу. Характеристики римських театрів схожі з раніше грецькими театрами, оскільки, значну частину архітектурного впливу римляни перейняли від греків. Проте, римські театри мали таки одну, визначальну, відмінність, так як будувалися гранітними чи бетонними спорудами на окремих ділянках, на відміну від земляних чи вапнякових пагорбових елінських споруд. Крім того, вони були повністю закритими будівлями з усіх боків й мали, здебільшого, овальну форму.

Театри Сходу

Для традиційного театру Сходу наступність обрядово-ритуальних дійств властива найбільшою мірою. До сьогодення там дбайливо зберігаються численні форми архаїчних традиційних театрів — драматичного, лялькового, музичного, як жива художня течія, що має своїх численних шанувальників.

При всій розмаїтості форм і видів театру Сходу всі вони мають деякі загальні риси. У першу чергу це високий ступінь семантичної насиченості всіх його елементів, а отже — умовності образотворчих засобів. У певному змісті цей театр завжди був адресований спокушеному, «присвяченому» глядачеві, здатному зчитувати складний символічний код пластики, жестикуляції, міміки. У цьому зберігаються традиції ритуальних дійств — діалогу з богами. Такому шляху розвитку театру й збереження його традиційних форм сприяв традиційно високий суспільний статус: заняття театром на Сході завжди були шановною й поважною справою. Сакральність театральної дії допомагала зберігати його близькість до релігійних ритуалів. Багато в чому ці особливості театру Сходу визначалися його розвитком під егідою й у рамках буддизму (театр південно-східних цивілізацій — і під впливом індуїзму).

Зазначене однаково справедливо для традиційного театру Індії (як його народної, так і придворно-аристократичної ліній); театру Японії(особливо Но, Кабукі, театру ляльок Дзерурі); театру Китаю (у якому традиційно сильні музична, вокальна й танцювальна лінії); тибетського театру Цам; балійського міміко-пластичного театру; в’єтнамського театру Туонґ. До театрів цього типу примикають всі форми індонезійського культового театру Ваянґ: ваянґ-куліт (театр тіней), ваянґ-ґолек (театр об’ємних ляльок), ваянґ-топенґ (театр масок), ваянґ-оранґ (театр живого актора).

Театри Африки

По подібному шляху йшов розвиток традиційного театрального мистецтва в Африці. Збережені в непорушності стародавні релігійні вірування й древні анімістичні культи обумовили й збереження традиційних ритуальних подань, насичених танцями, пластичними дійствами, піснями, барабанними ритмами маримби й тамтамів. Ці традиційні подання проходять на відкритому повітрі, і присвячені до різних знакових подій — збору врожаю, закінченню польових робіт, удалому полюванню, примиренню племен, народженню дитини й т.д. У африканських народностей, що сповідують мусульманство широко розвинений театр маріонеток, що, поряд з вуличними виставами імпровізаторів-масхарабозів, мистецтвом пантоміми й поданнями масок, є традиційним для багатьох мусульманських країн.

Театри Європи

Величезний вплив на розвиток європейського театрального мистецтва мав давньогрецький театр, який з’явився у давньогрецьких містах-державах уже в 5 в. до н. е. Театральні вистави Стародавньої Греції були всенародним святом, на гігантських амфітеатрах, під відкритим небом збиралися десятки тисяч глядачів. Крім професійних акторів, подання розігрувалося самими громадянами — учасниками хору. У трагедіях Есхіла, Софокла, Еврипіда створювалися образи легендарних героїв і богів, затверджувалися норми моралі, відстоювалися ті або інші соціально-політичні ідеали. У комедіях Аристофана гостро висміювалися пороки, відбивалася соціальна й політична боротьба в античному суспільстві. Комічні сценки з життя нижчих прошарків міста й села зображував мім, який, виникнувши в 5 в. до н. е. як народний театр імпровізації, пізніше поширився в країнах Близького Сходу й Римі, створив свою літературну драматургію.

У давньоримському театрі (драматурги Плавт, Теренцій, Сенека й ін.) розвилася постановочна сторона спектаклів, театральна техніка, змінився тип сцени, виникли нові види вистав, у тому числі музично-танцювальне видовище на міфологічні сюжети — пантомім, що, досягши розквіту в епоху імперії, залишався аж до 5 ст. переважним театральним жанром. В той же час статус театрального мистецтва поступово знижувався. Основний акцент у них переносився на видовищність. Театральні вистави замінялисягладіаторськими боями, що проходили в Колізеї й інших театральних будинках. Тут же влаштовувалися і більш криваві видовища — масове полювання, єдиноборства зі звіром, публічне розтерзання дикими звірами беззбройних людей (головним чином, засуджених злочинців). Активно розвивалися циркові ігри — змагання колісниць, кулачні бої й ін. Театр втрачає свій сакральний характер, і актори представляють нижчі шари суспільства.

В Середньовічній Європі боротьба християнства з пережитками язичества і його ритуалів торкнулася і театрального мистецтва. Світські театри були закриті, актори піддавалися жорстоким переслідуванням, відлучалися від церкви й підпадали під санкціїінквізиції. Незважаючи на тиск церкви, театральне мистецтво розвивалося у творчості бродячих акторів — західноєвропейських гістрионів, жонглерів, та Руських блазнів іскоморохів. Характерним для ранніх форм театру був принцип узагальненого показу людини, шукалося не індивідуально-різне, а загальне, що вело до появи постійних типів-масок. Особливий інтерес представляли ваганти — співці-сказителі із середовища недоучених семінаристів і розжалуваних священиків. У творчості мандрівних акторів, і особливо вагантів, розвивалася переважно сатирична лінія, опозиційна офіційної ідеології.

Культура Ренесансу відродила традиції античного театру, поєднавши їх з національними традиціями. Театральне мистецтво набуває ознак професійного — виникають постійні акторські товариства (наприклад Шекспірівський «глобус») та приватні антрепризи. В Італії у XVI столітті народжується комедія дель арте з постійними ролями-масками, що успадковує традиції Римської доби, паралельно розвивається жанр трагедії (Тріссіно, Грото), перші творці якої орієнтувались на трагедії Софокла та Евріпіда. Визначних висот мистецтво театру досягло в Англії (Вільям Шекспір) та Іспанії (Лопе де Вега, Мігель де Сервантес). На рубежі 16-17 століть як окремий вид театру виокремлюється опера.

З поширенням класицизму, суспільним ґрунтом якого стало зміцнення абсолютистських режимів у ряді європейських країн 17 ст., завданням театру стало створення образа героя, що опиняється у протиріччі між власним почуттям і обов’язком, яке вирішується на користь обов’язку. Принципи класицизму знайшли яскраве втілення у трагедіях П. Корнеля, Ж. Расіна і Вольтера, комедіях Ж. Б. Мольєра, сатирі Н. Буало.

6. Прочитати вголос уривки з улюбленого драматичного твору.

Точка спрямована на розвиток ваших ораторських здібностей. При читанні твору потрібно використовувати логічні наголоси і витримувати логічні паузи, також важливою умовою для сприйняття вашими слухачами інформації є жестикуляцію ( рухи руками )

Вимоги до вмілості

  1. Відвідати з гуртком різні за жанрами театральні вистави. Провести в гуртку дискусію про якість вистави, провідний мотив, гру акторів, костюми тощо.

  2. Продемонструвати знання драматургії Стародавнього Риму та Греції. Назвати імена відомих драматургів.

  3. Продемонструвати знання драматургії епохи Відродження та Барокко. Назвати імена та твори найвідоміших авторів.

  4. Підготувати з гуртком інсценізацію будь-якого драма-тичного твору.

Матеріали для підготовки до здачі вмілості

1. Відвідати з гуртком різні за жанрами театральні вистави. Провести в гуртку дискусію про якість вистави, провідний мотив, гру акторів, костюми тощо.

Точка характеризується більш глибшим вивченням жанрів театральної вистави і її якості. Передбачає неодноразове відвідування вистав для співставлення(порівнянні) їх на дискусії (гутірці, дебатах, іграх) .

Важливо , щоб на вистави ходили якомога більша кількість пластунів з гуртка, бажано залучати свій курінь або інші курені.

Попередньо потрібно підготувати короткий зміст кожної з вистав про які будете теревенити.

Роздати їх кожному учаснику (або забезпечити такі умови, при яких учасники самі підготують цю інформацію попередньо записувавши після кожної вистави, або будуть мати змогу бачити її через мультимедійні пристрої).

а) провести дебати

розподілити учасників по командах , дати теми на обговорення, одна команда захищає дану тему інша спростовує, дати час на підготовку, встановити конкретні часові рамки для виступу, зробити висновки з дебатів

б) провести гутірку

потрібно обов’язково використовувати елементи діалогу, щоб учасники завжди долучалися до гутірки.

в) всі решта вами придуманих заняття

Точка розрахована на ваші організаторські здібності.

2. Продемонструвати знання драматургії Стародавнього Риму та Греції. Назвати імена відомих драматургів.

Виникнення Давньогрецького театру пов’язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса — Діонісіями.

Найбільш уславленими драматургами були трагіки Есхіл, Софокл та Евріпід. Есхіл написав 90 п’єс, 13 разів він перемагав у драматичних змаганнях. Його історична п’єса «Персидці» прославляє перемогу греків у війні із загарбниками. До речі, сам Есхіл брав участь у найбільших битвах. Більшість давньогрецьких п’єс використовують міфологічні сюжети, які автори вільно інтерпретували, виражаючи власні погляди. Есхіл у «Прометеї прикутому» захоплюється мужністю і волелюбністю титана. У Софокла з’являється психологічне мотивування вчинків героїв. Наприклад, в «Антигоні» головна героїня жертвує собою, але виконує етичний обов’язок: всупереч забороні царя ховає загиблого брата. Саме в цій трагедії звучить хор зі знаменитим рефреном: «Багато в світі сил великих, але сильніше за людину немає в природі нічого». Більшість драматичних творів втрачені. Повністю збереглося лише сім п’єс Есхіла, сім — Софокла (написано 123, з них 24 — перемогли на змаганнях), трохи більше — 17 Евріпіда. Евріпід, молодший з трьох великих драматургів, жив вже в епоху кризи, громадянських воєн, зовнішньої небезпеки, що наростала з боку Македонії. Все це і відбилося в його творчості («Медея», «Іполіт»), Арістотель називав Евріпіда «найтрагічнішим серед поетів». Майстром комедії заслужено вважався Аристофан («Хмари», «Оси», «Жаби»). Драматичні твори давніх греків досі залишаються в репертуарі багатьох театрів, вони неодноразово екранізувалися.

У трагедіях Есхіла, Софокла, Еврипіда створювалися образи легендарних героїв і богів, затверджувалися норми моралі, відстоювалися ті або інші соціально-політичні ідеали. У комедіях Аристофана гостро висміювалися пороки, відбивалася соціальна й політична боротьба в античному суспільстві. Комічні сценки з життя нижчих прошарків міста й села зображував мім, який, виникнувши в 5 в. до н. е. як народний театр імпровізації, пізніше поширився в країнах Близького Сходу й Римі, створив свою літературну драматургію.

Давньоримський театр, як і давньоримська драма, є зразком грецького театру, хоча в деяких рисах і відрізняється від нього. Місця для глядачів в римському театрі займають не більше півкола, закінчуючись в напрямку до сцени по лінії, паралельній цієї останньої. Сцена має довжину вдвічі більшу, ніж в грецькому, сходи ведуть з орхестри на сцену, чого не було в грецькому. Глибина орхестри менше при тій же ширині; сцена ближче до центру простору для глядачів. Всі ці відмінності можна спостерігати на руїнах багатьох римських театрів, з яких найбільш збереглися в Аспені, що в Памфілії, і в Оранжії (Aransio), у Франції.

У давньоримському театрі (драматурги Плавт, Теренцій, Сенека й ін.) розвилася постановочна сторона спектаклів, театральна техніка, змінився тип сцени, виникли нові види вистав, у тому числі музично-танцювальне видовище на міфологічні сюжети — пантомім, що, досягши розквіту в епоху імперії, залишався аж до 5 ст. переважним театральним жанром. В той же час статус театрального мистецтва поступово знижувався. Основний акцент у них переносився на видовищність. Театральні вистави замінялися гладіаторськими боями, що проходили в Колізеї й інших театральних будинках.

3. Продемонструвати знання драматургії епохи Відродження та Барокко. Назвати імена та твори найвідоміших авторів.

Відродження.

Лише в середині XVI століття в Італії виникає перший професійний європейський театр епохи Відродження — комедія «дель арте», комедія масок. Спектаклі цього театру представляли акторськіімпровізації на основі дуже короткого, схематичного сценарію, з вставними музичними і танцювальними номерами. Постановки нового театру, які розгорталися на дерев’яних сценах, на площах міст, остаточно витіснили релігійні містерії.

Однак глибоко зрозуміти свою епоху, виразити її ідеали комедії масок було не під силу. Сучасний по суті театр зміг з’явитися, коли, крім нових письменників, з’явилися і нові глядачі. Новий світогляд повинен був проникнути в широкі кола народу, бо за своєю природою театр — мистецтво масове і демократичне. Це потребувало значного часу, і тільки в кінці XVI — на початку XVII століттянастає розквіт театрального мистецтва, але вже не в Італії, а в Іспанії і Англії.. Провідними театральними жанрами були драма і трагедія, які відповідали масштабу епохи.

Якщо біля джерел культури Відродження стоїть могутня фігура геніального Данте, то завершує епоху не менш велична фігура геніального В. Шекспіра. Саме творчість Шекспіра, зібравши все воєдино, надала драматургії принципово іншого звучання. Якщо в античних драмах події обов’язково відбувалися в одному місці протягом короткого проміжку часу, то у Шекспіра події часом охоплюють все життя героя, ми спостерігаємо складний розвиток сюжету за різних обставин. Абсолютно новий художній принцип покладено в основу трактування характеру головного героя. Він перестає бути втіленням якоїсь однієї риси, Шекспір малює складні, повні протиріч характери в розвитку. Шекспір відкинув жорсткий розподіл на жанри, він сміливо з’єднує в своїх п’єсах і серйозне, і смішне.

Творчість Шекспіра почалася створенням серії історичних драм («Річард II», «Генріх IV», «Король Джон», інш.), в яких він відмовляється від парадності, схематизму в трактуванні історії, потім були написані його комедії — «Багато шуму з нічого», «Дванадцята ніч», характерна особливість яких — доброта, людяність, повна відсутність сатири. Шекспір створює знамениті трагедії: «Гамлет», «Ромео і Джульєтта», «Отелло», «Макбет», «Король Лір», «Антоній і Клеопатра». У кожній з них життя головних героїв обривається, однак головна драма — не в фізичній смерті. Шекспір розмірковує про те, що приводить до такого фіналу: крах життєвих ідеалів, зіткнення з жорстокістю світу, зрада власним принципам чи помилковість цих принципів.

Бароко.

XVII століття – століття великої драматургії, століття Б. Джонсона, Кальдерона, Расіна. Італія теж внесла свій вклад в розвиток сценічного мистецтва. Вона створила в XVII в. оперу і познайомила Європу зі своїм прекрасним професійним театром – комедією дель арте, через школу якої пройшов Мольєр і багато інших комедіограф епохи. Правда, в Італії не існувало такого органічного злиття театру і драматургії, яке характерно в XVII в. для Англії, Франції, Іспанії. У своїх кращих, найбільш високі досягнення драматургія італійського бароко існувала, як правило, поза професійним театром, а професійний театр XVII ст. свідомо відокремлює себе від літератури, орієнтуючись головним чином на імпровізацію актора. Проте перебільшувати (а це робилося постійно) розрив між італійською літературою і театром XVII століття було б неправильно. Музична драма, перетворена потім в пишну барочну оперу, виникла в процесі розвитку постренессансної пасторалі, а в становленні її першорядна роль належала поетові Оттавіо Рінуччині (1564-1621), близьким за своєю поетичною манері до анакреонтики Кьябрери. Зі свого боку, музична драма зробила серйозний вплив на форми італійської барокової трагедії. Певні взаємодії між літературою і театром існували і в межах комедії дель арте. Її обслуговував досить широкий професійний коло драматургів, і вона нерідко повертала італійської драматургії XVII ст. сюжетні схеми, форми і типи, свого часу запозичені нею у «вченої комедії» епохи Відродження.

4. Підготувати з гуртком інсценізацію будь-якого драма-тичного твору.

Найкраще провести мистецький змаг, або на рівні куреня або на рівні станиці. Щоб ваша праця була оцінена. В нагоді може бути Орликіада, яка проводиться кожен рік, і вам буде треба представити команду з свого куреня.

Якщо ж брати саму інсценізацію то тут потрібно вибрати сценарій драматичного твору, знайти або вибрати поміж себе людину яка буде режисером( тобто керувати вами) і все в ваших руках і вашій фантазії.

Також в нагоді можуть стати пластові ватри, на яких потрібно показувати імпрези, тут ви і можете показати весь талант гуртка.

Вимоги до вмілості

  1. Продемонструвати знання драматургії доби класицизму, романтизму, реалізму та модернізму. Знати найвідоміших представників з кожної доби та їх твори.

  2. Знати в загальному розвиток української драматургії та українського театру. Знати провідних театральних діячів України 19-20 ст. Знати, які українські драматурги творили в добу класицизму, романтизму, реалізму, модернізму, та їхні твори.

  3. Прочитати три драматичні твори українських або світових авторів. Продискутувати вибрану драму з гуртком під такими аспектами: ідея твору, побудова драми, техніка діалогу та сценічні засоби.

  4. Знати мистецтво актора: поведінка на сцені, театральні жести, гра обличчя, вживання модуляції голосу; уживаючи цих засобів, прочитати вголос кілька уривків драматичних творів.

  5. Передплачувати часопис, в якому б приділялася увага українській та зарубіжній драматургії.

  6. Провести з гуртком театральну мініатюру на пластовій ватрі чи на святі.

Матеріали для підготовки до здачі вмілості

1. Продемонструвати знання драматургії доби класицизму, романтизму, реалізму та модернізму. Знати найвідоміших представників з кожної доби та їх твори.

Вмілість вимагає серйозних знань з драматургії. В пригоді стане не тільки інтернет , але й бібліотека, бо інформації в мережі інтернет не так вже й багато.

2. Знати в загальному розвиток української драматургії та українського театру. Знати провідних театральних діячів України 19-20 ст. Знати, які українські драматурги творили в добу класицизму, романтизму, реалізму, модернізму, та їхні твори.

На рубежі 19-20 століття переважає соціально-психологічна драма. Потім, як відгук на суспільно-політичну ситуацію початку 20 століття, виникає політична драма. Людські характери досліджуються драматургами («Кассандра» Лесі Українки). Саме в творчості Лесі Українки чи не вперше в українській драматургії сягає свого апогею інтелектуальна, неоромантична драма, в якій увага з побутових обставин переноситься на психологію персонажів, досить складні й витончені інтелігентні переживання.
Новим кроком у розвитку драми стала творчість В. Винниченка, який наполегливо розробляв морально-етичну тематику, прагнучи осмислити суспільно-політичні проблеми засобами психологічної драми («Молода кров», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь»).

Найвидатнішим представником українського ренесансу у драмі став Микола Куліш («Зона», «Патетична соната», «Вічний бунт», «Маклена Граса»). Активно розивався цей жанр у повоєнні роки. Соціально-побутова та психологічна драма домінують у творчості М. Зарудного, Олекса Коломійця, Юрія Щербака, Лариси Хоролець, О. Корнієнка.

Питання романтизму в українському театрі не досліджене. Історичні п’єси письменників-романтиків не здобули собі тривалого місця в театральному репертуарі. Романтичне забарвлення мала подеколи режисерська діяльність М. Старицького, М. Кропивницького й інших діячів українського театру.

Театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. До 1861 року продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки у садибах, але і в містах. У 1828 році офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних труп. У 1789 театр був побудований у Харкові, але в ньому йшли тільки російські п’єси.

Першими українськими постановками були «Наталка Полтавка» в 1819 році і пізніше «Москаль-чарівник» у Полтавському любительському театрі. Вони стали можливими завдяки щасливому збігу обставин: підтримка генерал-губернатора Малоросії М. Репніна, керівництво трупою Іваном Котляревським, гра геніального актора Михайла Щепкіна, тоді ще кріпака. Театр діяв у Полтаві у 1818-1821 роках. Професійна ж українська трупа була створена тільки на початку 80-х років. Організаційними питаннями в ній займався Михайло Старицький, режисурою — Марко Кропивницький. Обидва були також драматургами. Їм вдалося об’єднати талановитих акторів: брати Тобілевичі (псевдоніми: Івана — Карпенко-Карий, Миколи — Садовський, Панаса —Саксаганський), Марія Заньковецька, Ганна Затиркевич, інші. Пізніше трупа декілька разів розділялася, але, що цікаво, всі чотири оформлені колективи продовжували працювати яскраво, мали великий успіх в Україні, на півдні Росії (тому що трупи були пересувними).

Великий знавець української мови, Михайло Старицький писав комедії (не гасне популярність «За двома зайцями»), драми («Не судилося», «Богдан Хмельницький»). Вони змальовували реалістичні картини сільського, міського побуту, передавали типові національні характери. Але ні Старицький, ні близький йому Кропивницький не виходили за рамки так званої «етнографічної драматургії». Творцем української соціальної драми став Іван Карпенко-Карий (Тобілевич). У основі його п’єс (драми «Бурлака», «Безталанна», комедії «Сто тисяч», «Хазяїн») лежать глибокі психологічні конфлікти, гострі соціальні протиріччя.

Більше можна дізнатись за такими посиланнями:

3. Прочитати три драматичні твори українських або світових авторів. Продискутувати вибрану драму з гуртком під такими аспектами: ідея твору, побудова драми, техніка діалогу та сценічні засоби.

Точка розрахована як гутірка чи гра, в якій ви маєте донести до гуртка , що саме таке ідея твору, побудова драми.
Найвідоміші драматичні твори ви зазвичай читаєте з предмету українська література в своїх навчальних закладах.
Виберіть ті твори, які вам найбільше сподобались, і в яких ви добре орієнтуєтесь.
При підбірці творів беріть до уваги те , що твори мають бути легко-зрозумілими для всіх учасників дискусії.
За цією посиланням можете вибрати на вибір драматичні твори http://www.ukrlit.vn.ua/5klas/12/drama.html

4. Знати мистецтво актора: поведінка на сцені, театральні жести, гра обличчя, вживання модуляції голосу; уживаючи цих засобів, прочитати вголос кілька уривків драматичних творів.

Зазвичай цього можуть навчити тільки актори, або викладачі акторського мистецтва.
Найкращим для вас варіантом буде, якщо ви з гуртком запросите актора на гурткові сходини, і він вам все детально розкажить і покажить.
В підсумку гурток підготує сценку з використанням читат з уривків драматичних творів.
Гурток або курінь може прийняти участь на крайових акціях, таких як День Пластуна чи Орликіада, де ваші набуті вміння стануть вам в нагоді, і ви позмагаєтесь з іншими куренями в акторській майстерності.

5. Передплачувати часопис, в якому б приділялася увага українській та зарубіжній драматургії.

В цій точці йдеть про те, що вам потрібно постійно перебувати в курсі театральних подій України чи саме своого міста
Ви можете або звернутись на пошту і передплачувати часопис («Кіно-театр», «Театр», «Театральна бесіда» і ін..) або переглядати інтернет сайти цих видань :

6. Провести з гуртком театральну мініатюру на пластовій ватрі чи на святі.

Точка стосується саме реалізації набутих вашим гуртком знань.
На будь-якій акції де потрібно показувати мініатюри (в пункті 4 вказані акції чи інші) покажіть те чому ви навчились. І тут все залежить від вашої фантазії, акторського мистецтва і імпровізації. Успіху.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *