Гуртковий метод. Витяг з Підручної Книжечки виховників. Поради по лідерству, Бой Скаути Америки

Автор: Білл Хілкорт

Переклад та адаптація: пл. вірл. Софія Каїнська, ст. пл. Марта Томахів

«Гуртковий метод не є ОДНИМ із методів, якими керується скаутинг.  Він є ЄДИНИМ методом». Роланд Філіпс

Візьміть будь-яких 30 хлопців, випустіть їх на вулицю, на дитячий майданчик або спортивну площадку – ви знаєте, що станеться.

[Витяг з Підручної Книжечки виховників. Поради по лідерству, Бой Скаути Америки. Третій посібник, перше видання, 1936 р.]

Коротко, про що далі розповідатиметься: шум багатьох голосів посилювався в обговоренні – і велика група поділилася на кілька менших груп – банд, готових до ігор та пустощів.

Такими є хлопці. Потреба формувати банди є природною для них. Вони просто не можуть жити по-іншому.

Що формує «банду»?

В найпростішому значенні «банда» – це група хлопців, які проводять разом час після школи або після роботи. Чинники, що їх об’єднують, можуть бути різними: вік, сусідство, схожість інтересів. Хлопці блискавично реагують один на одного, один чи кілька лідерів беруть ініціативу в свої руки. Вони займають свою позицію природно, здебільшого без церемоній чи інших формальностей. Банда самоорганізовується, знаходить місце для зустрічей, починає займатися певними справами. Зазвичай вона має певні зацікавленості, такі, як бейсбол, футбол, мандрівки, або, у поганих бандах – крадіжки. Дух банди підсилений вірністю її цінностям. У банді розвивається колективний розум, який у стані виносити схеми та ідеї, непосильні для однієї людини.

Банда є маленьким соціальним організмом, що має своє власне життя, яке далеко виходить за рамки життя кожного її окремого учасника.

Як банда стає гуртком

Якраз саме банда, це природнє утворення, що гуртує хлопців, є найголовнішою одиницею в скаутингу. І хоч вона змінює назву на «гурток», але, по суті, залишається тою самою бандою – невеликою групою хлопців, об’єднаних спільними інтересами, що працюють разом під керівництвом відповідального лідера, яким є гуртковий.

Але скаутський гурток – це дещо більше, ніж звичайна банда на  вулиці, що одного дня – утворюється, а наступного – зникає. Скаутська банда є стабільною та ефективною завдяки піклуванню та розумінню дорослого наставника. Гуртковий організовує заняття згідно зі своїм планом, і відповідно до різних інтересів хлопців. Банда зміцнюється, приймаючи до себе нового хлопця, який згоден жити за їхнім кодексом честі.

І, крім усього, це – суто хлоп’яча банда.

Один, два, три, чотири і навіть п’ять гуртків, кожен під керівництвом свого лідера, формують курінь. Гуртки є робочими одиницями у скаутингу, в той час як курені контролюють та координують їхню роботу, забезпечують лояльність і співпрацю. Іншими словами, курінь не поділяється на гуртки, курінь – сума усіх його гуртків.

Сила скаутської програми для хлопців полягає в тому, що вона може задовольняти їхні бажання і, в той самий час, спрямувати їх у правильне русло. Таємниця в тому, що хлопці все організовують так, як вони цього хочуть. Та причина, чому ми використовуємо Гуртковий метод у Скаутингу, є не лише в тому, що він чудово задовольняє хлоп’ячу натуру і їхні бажання, а й в тому, що він ще й чудово відповідає меті та цілям дорослих лідерів.

Розвиток провідництва

У такій цілі скаутського руху, як гартування характеру, щоб стати добрими громадянами, наголос стоїть не лише на вихованні з хлопця доброго чоловіка, але й ефективного лідера. Тільки завдяки використанню Гурткового методу ми зможемо досягнути цю ціль.

Давайте знову звернемось до слів Кільпатріка: «Хлопець не може зрозуміти того, чого він не випробував на практиці». Єдиним шляхом розвитку лідерських навичок та вмінь у хлопців є дати їм можливість їх практикувати. Гуртковий метод дозволяє  розвиватися, даючи практику організовувати інших – або пан, або пропав. Гуртковий метод дає хлопцям можливість керувати, а це пробуджує в них відповідальність. Цей метод дає кожному з них шанс випробувати себе.

Гурток – «Щаслива сімя!»

Гуртковий метод дає хлопцям можливість жити.

Спосіб формування гуртка – за інтересами хлопців та їхніми бажаннями, вподобаннями – утворює своєрідну «щасливу сім’ю». У звичайній сім’ї кровний зв’язок єднає усіх її членів. У гуртку є представники різних соціальних верств, середовищ, багаті та бідні, і їхнім об’єднувальним фактором є Велика гра.

Чар пластування у хорошому гуртку несвідомо створює у його учасників сильне відчуття вірності та прихильності, чемності та вміння давати, останнє особливо необхідне в житті для найрозумніших, найсильніших, найбільш везучих, щоб не цуралися простягнути руку допомоги менш обдарованим. Цілком природно, якщо розвиток цих почуттів та цінностей правильно стимулюється впорядником, то вони будуть проявлятися і у стосунках з батьками, школою, церквою та суспільством.

Дух банди гуртка, або гуртковий дух, повинен постійно заохочуватися до зростання і вдосконалення, і лише тоді можна буде говорити про повну віддачу членів гуртка. Честь, вихована у скаутському гуртку, буде відображатися у активній життєвій позиції хлопця як громадянина. Гурткові проекти, такі як мандрівки, підготовка таборового спорядження чи заняття із піонірки, надихають на досягнення інших цілей, стимулюють подальший розвиток – таким чином, гурток зсередини мотивує своїх учасників удосконалюватися та рухатися постійно вперед.

Як зробити працю зв’язкового більш ефективною?

Ще однією рисою Гурткового методу є те, що вона зводить до мінімуму роботу дорослого лідера і дає йому можливість працювати більш ефективно.

Найелементарнішим, що повинен розуміти зв’язковий, є те, що його робота полягає не в тому, щоб керувати своїм куренем, а в тому, щоб навчити курінного це робити. Якщо зв’язковий це усвідомить, то не тільки позбавить себе від рутинної зайвої роботи, але й заощадить власний час і насправді наблизить курінь до досягнення мети скаутингу.

Зв’язковий, який вправно використовуватиме вишколених гурткових лідерів, не витрачатиме час на такі дрібниці, як навчання юнаків ПМД чи сигналізації, не перейматиметься тим, чи виконали юнаки домашнє завдання, та їхнім відвідуванням сходин, а зможе зосередитися на подальшому розвитку своїх здібностей, самонавчанні, формулюванні нових ідей та прогресивному розвитку куреня, і, більше того, зможе прямо впливати на розвиток характерів окремих юнаків, спілкуючись із ними тісніше та частіше.

Зв’язковий краще вивчить кожного зі своїх юнаків, якщо спостерігатиме, наскільки вправними лідерами вони можуть бути, і наскільки вони реагують на те, як ними управляють інші. Таке спостереження допоможе визначити, якої саме поради чи типу керівництва потребує той чи інший юнак.

Забезпечення стабільності куреня

Гуртковий метод також допомагає забезпечити стабільність куреня. Існування куреня, який не використовує Гурткового методу, зазвичай залежить від активності  самого зв’язкового. Якщо у курені будуть добре вишколені провідники гуртків, які будуть почувати за собою відповідальність бути лідерами, то вони будуть активно керувати гуртками, забезпечуючи сталість і стабільність куреня навіть тоді, коли зв’язковий буде тимчасово відсутнім чи складе свої обов’язки.

Головна мета Гурткового методу

Ми повинні пам’ятати, що все-таки «Основна мета Гурткового методу, – казав Бейден-Пауелл, – не так у тому, щоб зменшити зобов’язання зв’язкового, як в тому, щоб дати відповідальність юнакам. Адже це – основний засіб розвитку і гартування характеру скаута». Зв’язковий визначає мету, а кілька гуртків змагаються один з одним, щоб скоріше досягти її. Це одночасно підвищує вимоги гуртків до себе та ефективність їхньої діяльності.

У чому особливості Гурткового методу

Звісно, що результати, які очікуються від Гурткового методу не зможуть бути досягнутими, якщо курінь не буде керуватися точними приписами цього методу. Як можна визначити, який курінь керувався Гуртковим методом?

Давайте зробимо невеличке дослідження, спостерігатимемо за трьома куренями із різними типами організації та адміністрації. Можливі й інші типи куренів, але нам важливі саме ці для того, щоб чіткіше показати свою точку зору.

Курінь №1 пишається своїми юнаками, які отримали багато відзначень. Зв’язковий – біолог і він любить «наповнювати» юнаків розумними фактами. Він поповнює їхній багаж знань спеціальною інформацією, наприклад, які симптоми паралічу чи сонячного удару, яка різниця між яскраво-червоним дубом та червоним дубом, а також рецептами приготування мисливської тушки, і ці юнаки упускають важливу ціль скаутингу «Навчатися Діючи». Зв’язковий керує куренем, як вчитель великим класом, їхні мандрівки та таборування – то навчання під відкритим небом. Гуртки існують лише для поділу в реєстраційних записах куреня. Гуртковий – тільки звання. Вся уява, ініціатива, відповідальність обмежується обов’язками зв’язкового.  Це призводить до того, що коли курінь перестає ним контролюватися, то перетворюється на неорганізовану юрбу.

Курінь №2, чий зв’язковий пройшов військовий вишкіл, є зразковим куренем для вимаршів, парадів та військового навчання. Під час збірок таких куренів «шпильки» у бік юнаків нерідко звучать. Мандрівки перетворюються на марші, а табори – на вправляння у розкладанні наметів, скаутське навчання стає подібним на точний годинниковий механізм. Такі скаути є вмілими у натягуванні переправ, сигналізації та інших практичних вмілостях. У таких куренях набирають по 8 членів у гурток для ідеальної кількості, та карають, коли є прогалини в ієрархічній структурі вишколів в курені. Зв’язковий розплановує всі програми, проводить усі збірки, проводить інструктажі та дає чіткі безапеляційні розпорядження і накази. Єдина річ, яку він дозволяє вирішувати своїм гуртковим – підсилення дисципліни. Такі гурткові лідери не мають можливості виховувати у собі відповідальність. Курінь – це панівний фактор. Гуртки мають не більше самостійності, ніж загін у команді піхоти.

Курінь №3 поділяє цінності відзначень у скаутингу та важливість достатньої підготовки на скаутських вимаршах, нарадах та з’їздах. Їхній зв’язковий ніколи не є надто помітним. Він завжди залишається в тіні, і забезпечує такий рівень провідництва зі свого боку, який потрібен для кращого розвитку гуртка та духу куреня. Збірки куреня плануються та проводяться самими юнаками через обраних ними лідерів. Той чи інший гурток завжди готує якісь сюрпризи, такі як виступи, ігри, змагання. У таких куренях ніколи немає проблем із дисципліною, тому що дисципліна походить від кожного юнака окремо, не є насадженою згори. Прогрес у розвитку є стабільним, тому що юнаки за власним бажанням практикують скаутську майстерність не лише на скаутських збірках та курінних мандрівках, але й на гурткових сходинах та прогулянках, у яких беруть участь дорослі. Кожен гурток має свій власний спосіб мислення, і йому легко довірити будь-яку справу та бути впевненим, що він виконає її до кінця, керуючись власним лідером.

Перевірка Гурткового методу

Одного разу досвідчений зв’язковий сказав: «Перевірка Гурткового методу полягає у м’якому стільці!»

Аудиторія слухачів була здивована, тому йому довелося детально пояснити свій метод: «Візьміть м’який стілець та поставте у куток кімнати, в якій проводяться курінні сходини. Якщо ви можете сісти у нього одразу ж після відкриття, і сидіти там протягом цілих сходин, не переживаючи за те, як вони пройдуть і пальцем не ворушачи аж до закриття – що ж, ваш курінь керується Гуртковим методом, і ваші юнаки насправді лідери».

Що ж, це і є перевірка Гурткового методу, вище проілюстрованого на курені №3. До такої організації куреня треба прагнути. Якщо ж курінь не використовуватиме Гурткового методу, він не зможе вважатися скаутським куренем, аж поки «Гуртковий метод стане єдиним методом виховання скаутів».

Подаємо дві прості таємниці успіху:

  1. Завжди намагайтеся тримати гурток як єдине ціле, всередині та назовні, в хороші та несприятливі часи, незважаючи ні на що, в перемогах і поразках, в іграх та мандрівках, на час таборування.
  2. Вишколюйте своїх гурткових лідерів відповідно до їхніх посад, покладайте відповідальність на них, і давайте їм змогу практикувати її.

Лише якщо зв’язковий працює за цим принципом, пластуни будуть розуміти і використовувати Гуртковий метод.

Як проводити пластову гутірку

Автор: Павло Палієнко (Посібник звязкового. Торонто–Нью-Йорк, 1970)

У першій мірі провідник гутірки (чи це гуртковий, упорядник, зв’язковий або якийнебудь член гуртка) повинен знати, „що це таке гутірка”.
Гутірка — це спосіб виміни думок, вражень, поглядів і знання в обмеженій групі людей (найменше чотири особи і не більше, ніж число членів гуртка). Гутірка не є виклад або лекція, де викладач подає слухачам дані про певну ділянку, не зважаючи на їхні зауваги і погляди. Гутірка є многостороння розмова між учасниками на певну тему і з певного метою. Усі присутні повинні по черзі взяти активну участь у гутірці на протязі призначеного часу, висловити свої думки, зауваги чи запити та щось додати до суті гутірки.
Коротко — гутірка є виміна думок у гурті на певну тему, а провідник гутірки не є викладачем, а тільки веде гутірку в напрямі призначеної мети і теми.

Мета гутірки

Питання: нащо провадити гутірки, що вони дають, кому з того і яка користь?
При допомозі гутірок виробляється вмілість логічного думання, висловлювання думок чи поглядів, як також виробляється ефектовну комунікацію (взаємнення) між одиницями. Крім того, виробляється вмілість інтенсивно слухати, аналізувати суперечні думки і погляди та відрізняти факти від фантазії. Очевидно, із часом також виробляється вмілість культурно дискутувати.
Гуторення (активна участь у гутірці) дає провідницьке знання юнакам, що мають провідницькі здібності. Вони виробляють умілість передавати, заохочувати, переконувати та (інколи) прямо захоплювати своїми ідеями, думками або метою певного завдання друзів у гуртку, а навіть переконати і схилити на свій бік опонентів. Дальшою метою гутірки є з’єднати думки гуртка, передати гурткові знання чи захопити гурток до дії. Хоча це все можна осягнути писаним словом, але гутірка безмежно більш ефективна тому, що слухачі є наставлені сприймати певні думки і можуть відразу на них реагувати. Тому, що вони сприймають почуту думку майже в той сам час, дуже важливо, щоб думка була ясна і не витворювала подвійного розуміння чи многосторонньої інтерпретації. У випадку двозначности думки не тільки тратиться нагода передати її слухачам, але навіть є небезпека негативної реакції. Думка мусить бути ясна, речення короткі і послідовні. (Методика висловлення думок є окремою темою, і її не будемо тут порушувати.)
Загально кажучи, метою гутірки є виміна думок між одиницями та вироблення ефективної провідницької вмілости взаємнення з іншими.

Роди гутірок

Гутірки поділяються на кілька родів, залежно від даної мети, тематики та методики проведення. Для пластового вжитку обмежимося до таких родів:

  1. Інформативна гутірка — ціль гутірки є поширити поміж членами гуртка знання у певній ділянці, наприклад, про ракети і лети у простори. У такій гутірці розмова спирається на фактах, а не на думках і поглядах одиниць, що їх висловлюють.
  2. Дискусійна гутірка — ціль гутірки є подати суперечні думки на тему, де факти не є знані або не устійнені. Також у випадку філософічної теми проводимо дискусійну гутірку.
  3. Вишкільна гутірка — ціль гутірки є систематичне вироблення певного знання.
  4. Організаційна гутірка — ціль гутірки є подати певну нову думку чи пропозицію щодо діяльности і ефектовно переконати більшість слухачів про її доцільність. Це конечно мусить бути проведене однією гутіркою, щоб тоді винести певну ухвалу.

Підготовка до гутірки

Провідник гутірки є сам гуртковий або призначений член гуртка.
Тема гутірки — усталена, як також завдання або мета гутірки. Найкраще виготовити річний плян і розкласти гутірки так, щоб була, де потрібна, тяглість тем. Такий плян дозволяє добре підготовити тяжчий матеріял або запросити доповідачів для більш технічних тем.
Гуртковий мусить знати зацікавлення членів гуртка та орієнтуватись, як вони будуть реагувати під час гутірки.
Перша гутірка повинна бути підготована на добре знану тему, щоб легко можна втягнути всіх членів до участи. Темою може бути нещодавна цікава подія, що була описана в газетах. У випадку, коли гуртковий не мав нагоди запізнатись краще з усіма членами гуртка або коли є багато нових членів, тоді можна призначити першу гутірку для плянування гутірок і добору різних тем. Таку гутірку треба почати, піддаючи кілька тем, і тоді дати нагоду присутнім висловити свої думки і пропозиції на інші додаткові теми.
Підготовка, звичайно, залежить також від роду гутірки. На деякі інформативні гутірки часом треба дістати сторонніх спеціялістів у ділянці, яку члени гуртка не могли б самі відповідно роз’яснити. У такому випадку також важливо, щоб члени гуртка підготовились загально до цієї теми, щоб могли хоча висловити думки чи доповнити певні деталі. Звичайно, треба пригадати сторонньому доповідачеві, що пластова гутірка не є виклад, навіть про суто технічні справи. Провідник гутірки мусить вичути ситуацію і спрямувати розмову на більш загальну сторінку такої теми.
Для дискусійних гутірок можна в деяких ситуаціях підібрати одиниць, що зможуть оборонити і супротивний погляд.
Час від часу треба проводити спонтанні дискусії без підготовки на суперечні теми, щоб виробляти швидкість реакції в дискусії.
Вишкільні гутірки приготовляємо заздалегідь і чергуємо провідників гутірки, як також конечно мати секретаря для записування важливіших ухвал і висновків та щоб мати тяглість теми.
Організаційні гутірки також готуємо подібно, як вишкільні, тільки всі факти слід подавати коротко, щоб можна було зробити висновок та ухвалу при кінці гутірки.

Завдання провідника гутірки

Провідник гутірки плянує всі деталі на визначену тему і готує відповідні матеріали, як також запрошує спеціялістів-доповідачів. Якщо є незнайомі особи у групі (гуртку), то він їх представляє. Він ясно визначає тему і засяг гутірки; призначає секретаря, який записує учасників гутірки, важливіші висновки та ухвали, щоб пізніше їх можна використати (виконати); старається заохотити всіх членів до активної участи, стримує одиниць, що хочуть домінувати в дискусії; сам бере участь, але не повчає групу; спрямовує дискусію до теми, стримує одиниць, що заходять у подробиці і розтягають дискусію; підсумовує важливіші кроки чи стадії гутірки; стримує емоційних дискутантів; при кінці гутірки підсумовує важливіші висновки та ухвали. Провідник мусить дотримуватись призначеного часу і навіть мусить закрити гутірку, хоч тема і не вичерпана. Така дисципліна є важлива для ділових, успішних гутірок.

Проведення гутірки

Гутірка мусить бути проведена у свобідній атмосфері, щоб одиниці могли висловлювати свої думки хоч і свобідно, але спокійно і неемоційно.
Провідник подає тему і підготовляє слухачів-учасників коротким вступом, згадуючи мету гутірки.
Триматись теми — це найважливіше завдання провідника гутірки, як уже було згадано попередньо.
Треба зацікавити учасників питаннями, а навіть, коли треба, до певної міри провокувати ними. Якщо учасники не звикли до гутірок і мало мають досвіду, провідник має укладати питання так, щоб відповідь не була тільки „так” або „ні”. Наприклад, для відкриття гуторення: „Який твій погляд або досвід у цій ділянці?” Або: „Порадь, про які факти ще нам треба довідатися, щоб краще зрозуміти цю справу?” тощо.
Для унапрямлення дискусії можна поставити таке питання: „До чого ми дійшли у відношенні до нашої мети в цій розмові?” А для осягнення висновку можна запитати: „Якщо ми думаємо провести цю ухвалу в дійсність, які наслідки вона матиме для нашого гуртка?”
У випадку, коли гутірка стає діялогом між двома більш аґресивними учасниками, провідник повинен перервати і запитати третю особу про її погляд на дану тему. Так затягаємо інших до гутірки і обриваємо обмежену розмову дискутантів.
Успіх гутірки полягає в осягненні висновків та ухвал усіма присутніми, навіть і тими, що тільки слухали. Тому провідник мусить упевнитись, що всі зрозуміли суть гутірки, слідкували за дискусією та зробили відповідний висновок. Залежно від роду гутірки, не всі можуть дійти до того самого висновку.
Підсумовуючи висновки гутірки, провідник зможе зорієнтуватись, як більшість зареаґувала на гутірку та чи дозволяє час на додаткові зівваження, щоб суть гутірки була для всіх цілковито ясна.

Оцінка проведення гутріки

Вертаючись до мети гутірки, стверджуємо, що поступ у виховннні пластунів полягає на провіренні їхнього розвитку і вироблення вмілостей. Гутріка є спосіб вироблення вмілости взаємнень з іншими особами, і поступ можжна і треба провірити по певнім часі (6-12 місяців), вертаючись до певної теми, що не мала твердих висновків і була тяжкою для зрозуміння. Пороці та сама тема буде цілковито інакше представлена, якщо зроблено справжній поступ у гуторенні.