Орієнтовна тривалість мандрівки: 5 годин
Протяжність маршруту: 29 км
Опис
На цій карті синім кольором позначено маршрут, який пропонується описом нижче (складніший, по хребті від Яблониці до Ворохти), а червоним – простіший (по трасі від Яблониці до Ворохти).
Карта від велокраїни знаходиться тут
Доволі довгий і надзвичайно цікавий маршрут, якому варто присвятити цілий день. Від Ворохти рухаємося до присілка Вороненко, принагідно оглядаючи австрійські кам’яні мости. Присілок проїжджаємо за вказівниками головним автошляхом з ґрунтовим покриттям, сміливо долаємо затяжний апхіл і опиняємося біля церкви. Тут роздоріжжя: праворуч – маршрут «Ворохтянський», який повертає нас до точки виїзду; а нам треба ліворуч і невдовзі вже праворуч. Тепер ми на вододільному хребті, звідки пряма стезя на Яблуницький перевал.
Дорога хребтом надзвичайно гарна і не така вже й коротка. Спочатку їдемо полонинами, а згодом поринаємо в густий ліс. Майте на увазі, що на деяких ділянках права нога перебуватиме в Івано-Франківській області, а ліва – в Закарпатській! Нині цим хребтом пролягає адміністративний кордон між областями, а ще 60 років тому тут були державні межі.
На хребті треба бути уважними, адже дорога поділиться на дві паралельні. Одна, більш роз’їжджена та розмокла, йде справа, по краю лісу, а друга – лівіше, самою гущавиною. Обирайте ту, що зліва, – і насолоджуйтеся! Варто зробити кілька зупинок, аби поласувати чорницями й іншими ягодами.
Кілька нескладних апхілів виводять із лісу до житлових будинків і телевізійного ретранслятора. Минаємо його головною дорогою, і вже за кілька хвилин – швидкісний спуск до Яблуницького перевалу, відомого також як «Беркут» (за іменем турбази, яка там стоїть). На перевалі працюють сувенірний ринок, кафе з гуцульськими стравами, є й інші ознаки цивілізації.
Звідси автотрасою близько 5 км спускаємося до центру села Яблуниці. Педалі крутити на цій ділянці майже не доводиться – суцільне відчуття польоту. Минувши праворуч гору з трьома лижними витягами, дивіться вказівник праворуч. Перед нами знову дилема – взяти праворуч і горами повернутися до Ворохти чи (друга опція для втомлених і виснажених) рушити до точки старту автотрасою з поворотом у Татарові. За кілометражем дорога горами коротша, але забере більше часу і зусиль, ніж автотраса.
Отже, гору Діл, на якій стоять підйомники, треба підкорювати траверсом дорогою зліва від гори, одразу за церквою. Виїхати, загалом, реально, але будьте готові до прогулянки. Зате видершись наверх, крутимо педалі до самої Ворохти, долаючи хребтом одну вершину за іншою. Не пропустіть чудового кам’яного хреста, який установили тут понад століття тому, та спробуйте розібрати, що на ньому написано;)
Отже, десь через 30 хвилин їзди хребтом майже дістаємося до верхньої станції підвісної канатної дороги у Ворохті. Стежимо за вказівниками праворуч. Будьте пильні – спуск досить стрімкий, особливо на початках! Але якщо ви добре тримаєтеся в сідлі, то вже за 10 хвилин опинетесь в долині річки Прут, а отже – в центрі Ворохти.