автор: Іван Головінський
Посібник звязкового
Торонто–Нью-Йорк, 1970
Говорячи про фізичний та психічний розвиток юнака, уважаю за відповідне звернути увагу зв’язкових на численну наукову літературу в цій ділянці, головно чужими мовами.
Ще перед першою світовою війною Біне (Binet) у співпраці із Сімоном (Simon) опрацювали у Франції цілу методу дослідів інтелектуально-психічного розвитку людини. А ще раніше, бо в 1896 р., Вітмер (Witmer), учень Вундта (Wundt), зорганізував першу психологічну клініку в США на Пенсільванськім університеті у Філядельфії. У Відні по першій світовій війні Адлер (Adler) зорганізував кілька психологічних клінік для молоді.
У теперішній час у ділянці інтелектуально-психологічного розвитку найбільш відомі є праці Пяже (Piagget).
До виховних проблем треба підходити під кутом зрозуміння, що маємо до діла з фізичним організмом, який реаґує психологічним способом у суспільному довкіллі.
Тема цього розділу стосується до фізичного і психічного розвитку юнака. Одначе, щоб зрозуміти, що діється в юнацькому віці, треба звернути увагу на загальні засади закономірности росту й розвитку.
У першу чергу панує загальне переконання у психологічній літературі, що розвиток є вислідом співдії організму та довкілля. Під організмом розуміються також спадкові нахили. В рамках цієї теми не є можливим заторкнути всі проблеми, зв’язані з фізичним та психічним розвитком з погляду індивідуальних різниць. Говорячи про фізично-психічний розвиток, будемо розуміти під тим питанням розвиток фізично здорового, пересічного юнака.
Фізичний розвиток юнака
Юнацький вік позначається основними перемінами у сферах фізичного розвитку. Це час ступневого фізичного дозрівання, і тому його часто називають часом заколоту та неспокою. Звичайно прийнято вважати юнацьким віком час від 12-го до 18-го року життя, себто до закінчення середньої освіти. Одначе, слід звернути увагу, що є індивідуальні різниці і в деяких випадках час юнацтва може тривати від 10-го до 24-го року життя. У загальному, фізичний розвиток у тому часі позначається біологічними перемінами організму, які сприяють статевому розвиткові. Основним біологічним механізмом статевого розвитку є так звані чоловічі і жіночі гормони, які до дев’ятого року життя знаходяться в однаковій кількості в організмах хлопців і дівчат. Приблизно від дев’ятого року життя у хлопців позначається приспішене діяння чоловічих гормонів і зв’язані із тим фізичні переміни. Початок статевого дозрівання буває у хлопців, залежно від індивідуальних різниць, від 10-го до 16-го року життя. Пересічно прийнято уважати 13-тий рік життя як початок статевого дозрівання у хлопців.
У зв’язку з біологічно-статевими перемінами наступають фізичні зміни, які часто позначаються нерівномірним ростом. Найшвидше юнак росте у височінь, а щойно згодом набирає сили м’язів. На ті два чинники, індивідуальні різниці та фізичний ріст, слід пластовому виховникові звернути особливу увагу. Треба завжди пам’ятати, що організм потребує багато свіжого повітря і відпочинку, щоб могти розвиватися. Молодий юнак, приблизно до 16-го року життя, потребує найменше вісім до дев’ять годин нічного відпочинку. Треба також пам’ятати, що фізична заправа дає найкращі наслідки тоді, коли вона сполучена з відповідним відпочинком. Тому добре уникати багато непотрібних фізичних „заправ”, які не мають нічого спільного з пластуванням. Слід також пам’ятати, що з фізичним розвитком пов’язані переміни у сфері психічного розвитку.
Психічний розвиток юнака
Під психічним розвитком, у широкому значенні, можна розуміти як інтелектуальні, так і почувальні аспекти. Під оглядом інтелектуального розвитку в юнацькому віці завершується спосіб формального або абстрактного думання. Людина у своєму інтелектуальному розвитку, себто у способі думання, переходить крізь різні стадії від дитинства до зрілого віку. Першою стадією розумового розвитку є так звана стадія зорово-механічного способу думання. По ній приходить так звана стадія передконкретна, відтак — конкретна, а вкінці стадія формального або абстрактного способу думання. Погляд, що в юнацькому віці завершується абстрактний спосіб думання, поділяє багато відомих теоретиків розумового розвитку. З більш відомих слід згадати прізвища Пяже (Piagget), Термена (Terman), Мерріла (Merrsl) та Векслера (Wechsler). Є різниці в поглядах щодо року життя, в якому завершується абстрактний спосіб думання. Одначе, всі згідні, що цей час припадає поміж 15-тим і 20-тим роком життя.
Загально відомо, що спосіб думання юнака відрізняється від способу думання новака, який ще думає конкретним способом і тому у сфері вартостей уживає двох категорій: „біле — чорне”, „добро — зло”. Юнак, який починає думати абстрактно, починає також розуміти, що у сферах вартостей існує багато категорій, тому, як ми кажемо, юнаки люблять „філософувати”. Для юнацького виховника не вистачає лише давати добрий приклад, він мусить також уміти зрозуміти юнака та заімпонувати йому своїм знанням.
Під почувальним (емоційним) оглядом, як уже було згадано раніше, наступають далекосяжні переміни. Часто юнак, який досі був рухливим, починає бути надмірно вдумливим, спокійним, не може знайти собі місця, а деякі починають писати „поезії”. Такі почувальні настрої є часто вислідом душевних конфліктів, які юнак переживає у відношенні до себе самого чи свого довкілля. У відношенні до довкілля конфлікти часто постають тоді, коли поведінка виховників не є згідною із пластовими засадами поведінки. Що так воно, на жаль, є, можна підтвердити багатьма прикладами. Юнак, який починає думати абстрактними категоріями, приходить часто до переконання, що ті, яких він ідеалізував, мають також свої слабкі сторони.
Почувальні конфлікти постають часто у тих юнаків, які не мають сильної волі і не можуть утримати рівноваги поміж природними гонами та етично-моральними засадами. Часто поступування незгідне з етично-моральними засадами може довести до затрати почуття будь-яких позитивних вартостей. Такий юнак поволі починає затрачувати вартість пластових законів, і для нього єдиною метою пластування є товариство.
Юнацький вік характеристичний також тим, що тоді помітно зростає прив’язаність і льояльність до ровесників. У той сам час зменшується прив’язання до старших осіб. Це явище само собою є позитивним, бо воно є проявом суспільного дозрівання. Одначе, це природне бажання бути самостійним може мати небажані наслідки тоді, коли юнаки цілковито визволяться від впливу старших, а підпадуть під вплив своїх ровесників-непластунів.