ст. пл. Костянтин Яковчук-Бесараб, =V=
виховник та зв’язковий в 9-му курені УПЮів ім. В. Стуса (Луцьк),
голова Крайової пластової старшини України, станичний Луцька.
Завантажити проект в форматі PDF можна тут.
Тема проекту: Пластова Різдвяна Свічечка в станиці Мюнхен. Відродженння втрачених традицій.
Мета: Пласт в Мюнхені існує від закінчення Другої Світової Війни, але церемоніал Різдвяної свічечки втратив свою послідовність настільки, що навіть старші пластуни не памятають, щоб щось таке колись відбувалося, хоч і не заперечують, що про це вже чули, і воно моголо реально існувати та відбуватися в пластових колах, але не зі їх памяті.
Перша мета – відродити добру пластову традицію серед пластунів Баварії.
Інша, і головніша мета – за допомогою церемоніалу згуртувати юнацтво, і ціле українство навколо Різдвяного Дива, поінформувати, як відбувається Свічечка в іншик країнах поселення, продемонструвати, що цим звичаєм Пласт єднає всіх нас навколо України, де б ми не були, де б ми не жили, і де б ми не народилися.
Цільова група: Юнацтво, старшопластунство та сенйорат.
Ділянки програми УПЮ: Пластова Ідея, Пластове побратимство, українознавство.
Короткий опис: Різдвяна Свічечка – давній пластовий церемоніал, його витоки губляться у важких повоєнних роках еміграції українців. Ця традиція в Пласті перегукується із скаутським звичаєм передачі Вогню Світла із Вифлиєму, і Символом Віри в Бога, та надії на кращу долю для України, вона стала символом єдності українців всіх країн та континентів, згуртованих навколо Ідеї та Віри.
Наразі важко сказати, де вперше почалася ця традиція. Канада або США – зараз визначити важко, але тепер це вже не відіграє ролі. Головне, що такий звичай обєднує всіх пластунів світу. Мюнхенські пластуни вже давніше втратили цей звичай. Тепер вони мали нагоду його собі повернути.
Інформація про проект
Дата і місце виконання проекту: 3.01.2004, Мюнхен, парафіяльна заля Церкви Пресвятої Богородиці
та Святого Апостола Андрія Первозванного.
Тривалість виконання проекту: 1 година 30 хвилин.
Короткий опис виконання проекту: Бажано, щоб була напівтемінь, і головними джерелами світла були
лілейка із свічок, викладена на землі, і, при потребі, додаткові свічки в різних кінцях залу, які мають за мету дати тільки трохи світла учасникам дійства; щоб було видно як і куди заходити, де сідати і т.д.
Атмосферу варто зробити таємничою – про це дбають самі організатори.
Крісла та столи викладено півколом. Таким чином всі мають нагоду бачити модератора. Стіл із Колачем, Дідухом, свічками та рушником знаходиться трохи подалі. Він не повинен привертати до себе уваги аж поки не буде внесено Вифлиємського Вогню.
Сценарій (схематично)
– в центрі залу стіл, ньому дідух, колач, три свічки на рушничкові
– за столом лелійка, викладена з свічок
1. Вступ:
Модератор:
Офіційна особа (5 хв.)
2. Внесення вогню: (5 хв.)
новак
юнак
старшопластун
3. Розповідь священника.
Звідки береться Вифлеємський вогонь? (20 хв.)
4. Розповідь: Як святкується Свічечка
– традиції святкування (10 хв.)
– як святкують в Канаді (10 хв.)
– як святкують в Україні (10 хв.)
5. Церемоніал (10 хв.):
запалення свічечки
6. Спільна знимка
7. Пригощення
Учасники і провід проекту
Патронування і приготування проекту:
пл.сен. Оля Ткаченко (дозвіл на проведення)
ст.пл. Борис Франкевич (справи матеріального забезпечення)
ст.пл. Костя Яковчук – Бесараб (розробка сценарію, розподілення ролей)
Модератор: пл. уч. Лаура Гарабач
Новачка: Дануся Ковальчук
Юначка: пл.уч. Оксана Щурко
Старшопластун: ст.пл. Орест Куцан, =V=
Глядачі: ~~~ 40 осіб.
Результати виконання проекту: Про результати можна довго говорити. Українське товариство для молоді, відродження давньої пластової традиції в одному з найстарших пластових осередків діаспори, поінформування про українські різдвяні звичаї, релігійне виховання, нова імпреза для новацтва та юнацтва … Але найголовніше – пластова Іскра, пластовий Дух. Того вечора він був з нами. І багато з присутніх відчули себе поєднаними з україною по-новому. Принаймні, мені так видавалося.
Сценарій
Модератор: СКОБ! Як приємно бачити всіх Вас саме сьогодні, коли до Різдва залишаються лічені години! А чи маєте ви вдома Вифлиємський Вогонь? Ні? Нічого! Сьогодні ми цю ситуацію виправимо! Але чому ми сьогодні зібралися? З якої нагоди? Так – з нагоди Пластової Свічечки.
Голова КПС Німеччини хотіла нас привітати.І ми не змогли їй відмовити!
Офіційна Особа: (Це просте привітальне слово в контексті наближення Різдва, подяки всім за продуктивну працю протягом року, що минув тощо. )
Модератор: Що є вогонь для нас, українців? Вогонь – символ духовної енергії; багатства, щастя, сімейного добробуту; сонця; зв’язку з небесним світом; очищення від зла; Бога.
За легендою, Вифлиємський вогонь миру запалюється сам в одному із храмів Вифлиєму, і тим, хто вірить, не пече руки. Він наділений зцілюючими властивостями. Цей вогонь з року в рік в усі кінці світу передають скаути.
Ми отримали наш від німецьких скаутів. Такий Вогонь мусить бути в кожній хаті на Різдво. І він мусить бути з нами сьогодні.
Прошу внести Вогонь!
(Відповідальні особи вносять Вогонь)
Модератор: Вогонь є символом Божественного Світла, правди, добра. Глибоко символічним і промовистим є той факт, що українці називали оселю, її частину саме “світлина”, “світлиця”, дітей – Світлана. У фольклорі, літературі світло символізувало божественність, розум, щастя, правду.
«І розвіє тьму неволі, світ правди засвітить
І помоляться на волі невольничі діти»
Т.Г. Шевченко.
Поняття добра, правди, порядності пов’язувалися із цим символом. Але Вифлиємський Вогонь це щось зовсім особливе, хоч і багато в чому схоже.
Чи правда, отче Вікторе?
Розповідь отця Віктора
Справді, Вифлиємський Вогонь – це щось особливе. Багато засобів масової інформації слідкують за його передачею. Але чи не втрачається його першочергове покликання, невідомо. Бо він існує для того, щоб на Святвечір всі мали засвічену ним лампадку, як символ віри в Бога. Але чи всі можуть мати сімю? Чи всі можуть мати господу, в якій буде накрито стіл, на ньому – 12 страв, під скатертиною – перевесло, на куті – дідух? Повірте мені, далеко не всі. І цей Вогонь покликаний нагадати нам про тих, хто Різдво святкуватиме сам. І не тільки нагадати, але й мотивувати до дії, до християнського, пластового чину.
Можна закрити на це очі. Можна забути. Але не на довго. Бо ви не знаєте, в яких обставинах життя святкуватимете наступне Різдво. Пластуни діаспори перебрали цю традицію, бо часто і вони були не в змозі святкувати із родиною, в Україні, із спільною молитвою українською мовою. Тримаючи в руках Вогонь, ми повинні про них памятати.
Чи всі, хто бере участь в передачі вогню, усвідомлюють, що вони роблять, і яким буде результат? Зрозуміло, що ні. Але я хотів би розповісти одну коротеньку притчу. Один чоловік мав сина. Вони важко працювали на землі. І щонеділі ходили до церкви.
Якось син сказав батькові: «Тату! Я тебе дуже поважаю, і тільки тому ходжу щонеділі з тобою до церкви. Я не розумію причини, чому ти вважаєш, що чиниш правильно, але це справа твоя. Значно більше мене цікавить, чому я, не відчуваючи нічого, мушу щоразу там бути.»
Нічого не відповів батько. Лише наступного разу, коли вони працювали на полі, неподалік від річки, попросив сина принести води в кошику з лози, яким зазвичай збирали картоплю.
Син здивувався батьковому проханню, але все ж таки пішов. Він зачерпав кошиком воду, але не міг донести навіть половини дороги – вода виливалася. Нарешті йому не вистачило терпіння. Він повернувся ні з чим. Сказав батькові, що той дав йому неможливе завдання.
Батько погодився, але звернув синові увагу на стан кошика – кошик був зовсім чистий. «Навіть те, що не може затриматись в твоїй дущі, але є добрим, впливає на неї позитивно» – відповів батько.
Бажаю вам, отже, усвідомлення того, що ви робите!
(закінчується роздачею церковного хліба із медом)
Модератор: Дякуємо за цікаву розповідь. Думаю, багато з нас дізналися для себе багато нового. Але зараз мене цікавить трохи інше. Як можна прочитати із багатьох пластових книг, Різвяна чи Пластова Свічечка є традиційним церемоніалом. Хто пояснить, як так сталося, що ми його ніколи не святкували?
Хотілося б дізнатися, хто і коли започаткував цю традицію, і як її святкують в різних країнах.
Розповідь про традиції святкування в Канаді.
Канада – одна з країн, де, ймовірно, і було започатковану традицію Різдвяної Свічечки. Традиція ця виникла у 50их роках минулого століття, і поширилася серед пластунів світу досить швидко. В Канаді, зрозуміло, є багато пластунів, і достатня кількість станиць, тому про те, як святкують в кожній станиці, розповісти неможливо.
Треба, однак, перед тим, як почати розповідь, змалювати в загальному, як утворювались українські громади на теренах еміграції.
Як правило, люди, коли обживалися, і знаходили сякий – такий заробіток, творили церковну громаду, і зводили свою церкву. Далі, при церкві, активізувався молодіжний рух, організовувалися недільні та українські школи.
Тому церква в країнах поселення відіграє таку важливу роль в українському житті. Тому все, що українське, тримається купи.
Чим є Пластова Свічечка?
Якась частина пластунів вважає цей пластовий церемоніал прекрасною можливістю неформально, “в сімейній атмосфері” обговорити минулий рік, побалакати про плани на майбутнє, згадати пластунів в усьому світі, і відчути себе частиною великої пластової сімї.
Хтось проводить це свято в аспекті памяті предків, цілості розкиданого по світу українства та подяки пластунам, які пластували до нас, і передали нам високу Ідею, склавши свої голови в боротьбі за нашу державність.
То яка ж насправді канадійська Пластова Свічечка?
Це завжди таємниця, в якому б то форматі вона не проводилась. Вона кожного року інакша, бо щороку її готують інші люди. Завжди мусять бути національні строї, імпрези, радість – скоро Різдво! Але є одна особливість, одна традиція, яка передається з року в рік – смакування церковного хліба із медом. Це – глибока символіка, бо Хліб – тіло Христове, тобто Церква. А мед символізує кропітку і важку працю, але добрий результат, а також мудрість та життєвий досвід.
Це саме пластова традиція, але в останні роки вона отримала значне розповсюдження і поза пластовими колами.
Бо добре починання не потребує реклами.
Розповідь про традиції святкування в Україні.
“Свічечку” кожна пластова одиниця в Україні святкує теж по – різному. Спільним є завжди те, що ми маємо зараз теж (погляньте на стіл):
Хліб – символ добробуту, здоров’я та багатства.Здавна народ України славився своєю гостинністю, бо “веселий гість – дому радість”. Споконвіку на столі, застеленому вишитим рушником, лежав хліб, а поруч нього сіль, які завжди для українців були святинею.
Хліб – найвиразніший, найпопулярніший атрибут слов’янського харчування. “Хліб – усьому голова”, “Хліб та вода – козацька їда”. Крихти й уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося не доїсти шматок хліба, а якщо такий шматок падав на землю, годилося підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти. Хліб – один з найдавніших і найважливіших символів української обрядовості. Він супроводжував людину від народження до самої смерті. В честь новонародженого нерідко випікалася хлібина, яку потрібно було зїсти «за здоровя», весільний коровай – обрядовий хліб, колач – хліб для дорогих гостей, всього охопити неможливо. Навіть в час посту дітям та старим людям, які немогли постити, пекли «зозульки» – пісні хлібчики.
Хліб в Україні-Русі в давнину мав надзвичайну шану й вважався святим. Люди вірили, що з хлібом у домі присутні добрі душі – Лада, що хліб-урожай посилає сонце, а на нивах в житі, у снопах живуть святі душі.
Ікона – символ віри в Бога. Традиційно кожна хата мала куток із образами, де повинна була завжди палахкотіти лампадка.
Саме ікони робили прості селянські хати храмами духовності. Вишитий рушник – символ долі, життєвої дороги. В українській народній творчості він оспіваний не раз і не два. Рушник – те, що отримувала дівчина в посаг, а також те, що давали мандрівникам в дорогу. Традиційність і давнє походження візерунків втратило своє перше значення з приходом Християнства, але добре збереглось в народній традиції.
Важливими були також кольори.
Дідух (Сніп-Дідух, Дідух-рай, Дід, Коляда) – символ урожаю, добробуту, багатства, безсмертного предка, зачинателя роду. У давнину слово “старий” означало, як не дивно, сильну, міцну людину. Слово “діди” асоціювалося із непізнаваною давниною.
Сніп-Дідух – це місце перебування духів дідів-прадідів, опікунів чи “покровителів” свого дому. Український народ у ті далекі часи вірив, що всі духи (душі) померлих – це святі душі, вони є благодійниками роду та родини; улітку вони перебувають на нивах та серед худоби; сприяють урожаю, охороняють його від непогоди, від граду та посухи.
Духи-люди вселяються в останній почесний “сніп-Дідух” або “Рай” і переселяються до господаря в клуню.
Свічка – символ вогню, сонця; життя, тепла і любові до Бога; добровільної жертви, молитви. Має глибоку символіку й матеріал, з якого робили свічі. Віск символізував чистоту і відсутність скверни у людей, що його
приносять. Це був знак каяття, готовності служити Богові.
Цікаво, що “Святовечірня свічка” використовувалась як засіб народної медицини.
Всі атрибути – символи, які бачимо на столі, добре доповнюють одне одного. І для багатьох із нас вони є символами України, а інколи і єдиними згадками про неї. Але не варто думати про сумне. Нас багато.
Так, Україну знають тільки як «Чорнобиль», «Динамо», і «Шевченко». Але ЗНАЮТЬ. Так, всі канадійці вважають, що «юкіз» танцюють тільки гопак, і харчуються тільки варениками та борщем. Нехай, але вони й
самі не проти скуштувати українських страв. Ми, українці – сила, бо за стільки років не загубили своєї ідентичності, свого самоусвідомлення. В цьому є велика заслуга Пласту. І так мусить йти далі.
Цього року Пласт в Україні допоміг багатьом громадам отримати Вифлиємський Вогонь. Він палахкотітиме як в Києві, в золотоверхому Михайлівському соборі, так і у Львові, в соборі Святого Юра, і в Ужгороді, і в Полтаві, і в Рівному, і в Луцьку, і в Косові, і в Острозі, рівно, як і в менших містечках та селах.
Модератор: Отак! Дякую! Ви ще не заснули? Прошу всіх встати і затримати дихання: зараз відбудеться те, на що ми всі чекали.
Троє осіб підходять до Вифлиємського Вогню, по черзі запалюють від нього сірник, і запалюють свічку, промовляючи:
Новак: Запалюю цю свічку за всіх пластунів світу, за тих, кого я знаю, і за тих, кого не знаю, але ще познайомлюсь.
Юнак: Я запалюю цю свічку за всіх пластунів, котрі боролись за українську державність, і склали свої голови, передавши нам високу Ідею.
Старшопластун: Запалюю цю свічку за всіх українців світу, котрі не мають змоги жити в Україні, але не забули, що вони – українці.
Модератор: Подивіться на вогонь свічок. Уявіть, що зараз в усьому світі українські пластуни святкують, як і ми, Різдвяну свічечку, і дивляться на вогонь. Ми далеко одні від одних, але ми є одна велика родина.
Отче Наш!
(Співається молитва)
Кінець офіційної частини
Далі відбувається запалення і роздавання свічок із Вифлиємським Вогнем, та пригощення.
Перелік виряду
- стіл,
- дідух,
- колач,
- три свічки
- вишитий рушник,
- 100 штук свічок (в маленьких коробках з алюмінію) – з них викладеться пластова лілейка.
- пригощення – пісне, бо до Різдва – лічені дні,
- чай або кава,
- чайник,
- стільці – по одному на глядача,
- папка для модератора – щоб орієнтуватися в сценарії.
- В залі панує напівтемрява.
- Таким чином світло від свічок зробить добру атмосферу феєрії.
Використані джерела:
- http://www.ukrlife.org/main/evshan
- Воропай О. Звичаї нашого народу: Етногр. нарис: У 2 т. Мюнхен, 1958;
- http://etno.iatp.org.ua/book2/lecture20.html
- http://www.kolyadka.h1.ru/